“Музика вічна, наскільки вічна людина”, – композитор Євген Станкович

Євген Станкович зумів пронести український національний настрій крізь цензуровану радянську систему. Політбюро заборонило його фольк-оперу “Коли цвіте папороть” – цей твір виконали аж через 35 років уже в незалежній Україні. Лауреат Шевченківської премії, Герой України, відкрита й позитивна людина, яку досі можна зустріти на власних концертах у Будинку звукозапису Українського радіо – Євген Станкович розповідає “Локальній історії” про тисячолітній український фольклор, підпільне прослуховування музики в радянські часи, музичне осмислення трагедій Бабиного Яру та Голодомору

Дарина Анастасьєва

Кожен композитор, який пише музику чи навіть займається полістилістикою, має свій певний код. Усе, що відбувається навколо, впливає на творчість людини. Вона не може переступити через свої емоції, через своє бачення. Вона перебуває в тому руслі, у якому живе, у якому працює, до якого вона має хист, до якого тяжіє її емоційний стан.

Я люблю всі інструменти, і я це щиро кажу. Поганих інструментів немає. Інша річ – яку вони роль можуть відігравати в оркестрі.

Мої музичні смаки далекі від джазу, року і попу. Але я чую ці жанри на телебаченні та по радіо – є багато прекрасних колективів. Коли я був молодим, мені дуже подобався гурт Queen, вважаю його визначним.

Щодо мене, то я люблю всі види мистецтва. Але щоби сказати, що якийсь вид мистецтва сильно вплинув на мене. Хіба що підсвідомо. Можу повторити слова великого композитора ХХ століття Ігоря Стравінського, який сказав, що “на музику може впливати тільки сама музика”.

Три роки під час служби в армії я, звичайно, був відірваний від музичного колективу та життя. Вступав до вишу у Львові. А потім переїхав до Києва, перевівся до консерваторії у клас Бориса Лятошинського.

Лятошинський – це унікальне явище, за всі часи він один із найвидатніших композиторів, які жили в Україні. Його замовчували в повному розумінні цього слова. У 1949 році він потрапив до переліку людей, чия творчість була заборонена у зв’язку з постановою Радянського Союзу, що звинувачувала представників творчих професій у “формалізмі”. До списку невідповідних композиторів також потрапили Дмитро Шостакович, Сергій Прокоф’єв, Арам Хачатурян, Віссаріон Шебалин, Гавриїл Попов і Микола М’ясковський, серед українських також – Герман Жуковський. У Москві було простіше: композитори знову швидко стали виконувати свої твори. А в Україні за Лятошинського взялися серйозно: твори вилучали з репертуарів, у знаменитій 3-й симфонії він був змушений переписати фінал.

Лятошинський – один з останніх могікан тієї великої школи, яка триває від Чайковського. Учнем Чайковського був Сергій Танєєв, у Танєєва навчався Рейнгольд Глієр, а Лятошинський був учнем Глієра і до кінця днів у них збереглися хороші людські стосунки.

Лятошинський – це майстер із царин теорії й історії, який володів величезним талантом. Він був високоосвіченою людиною, яка знала всі тогочасні нововведення, але дотримувалася своєї ідеології в музиці. Знав кілька мов, стежив за всім, що відбувається. Він єдиний із великих майстрів-українців, які жили в Радянському Союзі, хто їздив на кожну “Варшавську осінь” Щорічний фестиваль сучасної музики, який відбувається з 1956 року. – Ред. . І в 1960-х роках, коли я вчився у нього, привозив звідти безліч нот сучасних композиторів.

Я вчився у Лятошинського три з половиною роки. Як учитель він був радше порадником – ділився тим, як це можна зробити, як він це бачить. Його заняття були своєрідними розповідями про музику загалом, про принципи не суто музичні, а естетично-музичні.

Останніми роками Борис Миколайович дуже активно почав писати музику. Написав 4-ту і 5-ту симфонії і почав писати 6-ту. На жаль, після операції пішов із життя – хоча міг ще працювати і працювати. Я недавно переслуховував його 3-тю симфонію і був знову вражений масштабами, мисленням. Симфоніст найвищого рівня!

Після смерті Лятошинського я рік навчався у Мирослава Скорика. Товаришував із Валентином Сильвестровим. Завдяки Сильвестрову по поверненню з армії я дуже добре познайомився з авангардом XX століття. Сильвестров мав багато друзів. Ми часто приходили до нього додому й напівлегально слухали авангардну музику. У Сильвестрова діставали новинки актуальних музичних матеріалів. Тоді був дефіцит сучасної музики. А він мав можливості й апаратуру – надавав можливість слухати в себе вдома важкодоступну музику. Це була маленька богема: збиралося багато знакових музикантів – композиторів і диригентів того часу.

Кожна людина, кожен композитор чи художник тією чи іншою мірою звертається до трагічних подій, які пов’язані з життям мільйонів людей. Смерть – це трагедія. Верді написав реквієм пам’яті свого друга. А коли йдеться про Бабин Яр або Голодомор, то тут відбулося знищення мільйонів. Зрозуміло, що це стає завданням для людини, якщо вона відчуває можливість і може звертатися до таких тем Євген Станкович – автор реквієму “Бабин Яр” та “Панахиди за померлими з голоду”, відомої як “Український реквієм”. – Ред. .

Ці твори писали тоді, коли розпався Радянський Союз. Раніше ми чули про ці трагедії лише краєм вуха. За часів Горбачова, так званої “перебудови”, тиску вже не було, союз ідеологічно себе вичерпав. У 1991 році про Бабин Яр вперше почали згадувати на офіційному рівні. У 1990-х проговорення тих страшних подій викликало у суспільстві великий резонанс.

Музичні твори, присвячені Бабиному Яру та Голодомору, створювали на прохання уряду. Пресингу не було. Якби він був, навряд чи можна було би створити таку велику роботу. Видатний сучасний поет Дмитро Павличко як автор тексту і я як автор музики написали твір до 50-х роковин від дня трагедії в Бабиному Яру. Панихиду, присвячену Голодомору 1933-го, вперше було згадано 1993 року.

Україна як держава – унікальна у своєму фольклорі. Музику регіону, у якому я народився, знав із дитинства Євген Станкович народився у Сваляві на Закарпатті, навчався у Львові. – Ред. . Так сталося, що в житті найбільше займався музикою Центральної України. Центральноукраїнський фольклор – взагалі унікальне явище у світовій історії.

Народна творчість України має тисячоліття. Є пісні, вік яких налічує понад тисячу років, і які збереглися у нашому народі ще від часів язичництва. На превеликий жаль, цим тепер майже не займаються. А якщо займаються, то аматори.

Фольклорна музика – доказ не лише музичних шедеврів і музичної історичної пам’яті. Це доказ ідентичності української нації. Коли співають народну пісню, яка має тисячу років, це свідчить про те, що тут уже була Україна. І це усуває всі суперечки про те, хто звідки походить…

Мене вразив один катрен Нострадамуса. У ньому йшлося про те, що на річці Борисфен буде розквіт музичної, духовної, загалом культури. Я це постійно повторюю в різних країнах світу, повторюю тут: якщо Україна має тисячолітню музичну історію і до цього часу вона збереглась – отже, є потреба у цьому. Я стверджую, що практично в усіх країнах світу музиканти-вихідці з України сидять у найкращих оркестрах, вони викладають у найпрестижніших вишах Сполучених Штатів Америки та країн Європи, продовжують поповнювати світовий музичний істеблішмент – навіть без підтримки країни. Можна собі уявити, що було би, якби країна їх підтримувала. Або якби бодай не заважали наші “діячі”, які вважають себе причетними до розвитку музичної культури.

У нас надзвичайно обдаровані люди. Народжуються діти з унікальними музичними талантами – вони перемагають на музичних конкурсах. Кафедра композиції, на якій я викладаю, випустила понад десяток випускників, яких запросили навчати у європейських країнах.

Я був частиною тієї системи, творчих явищ, які формувалися перед розпадом Радянського Союзу. Наприклад, творчі спілки існують донині. Спілку композиторів України я очолював і двічі йшов сам. Вважаю, що Спілка композиторів – це єдина важлива організація для професійних композиторів. Якщо її знищать, то можуть знищити і професійну музику в Україні.

Спілка дає можливість кожному композиторові, якщо він пише, бути почутим, не зважаючи на його становище і статус у суспільстві. На превеликий жаль, у цих драматичних ситуаціях, які відбуваються в нашій країні, вже порушено баланс розвитку. Швидко змінюється погляд на потрібність чи непотрібність спілок. Деякі люди взагалі вважають, що культура – це баласт суспільства.

Я побував у багатьох країнах світу, і всюди у високорозвинених країнах є спілки композиторів та музичні колективи, які підтримує держава. Інакше їх просто не буде! Якщо огірок не посадиш – він не виросте. Огірки самі на деревах не ростуть. Так і з культурою. Музичною передовсім.

Допоки живе людина, для неї музика вічна. Коли людини немає – я не знаю, хто визначатиме вічність чи невічність музики.

Музика – це справа людського творіння, вона є частиною людського буття. Допоки людство живе, буде жити музика. Хто з сучасників супроводжуватиме людство так само, як Бетовен, Шуберт, Шопен – покаже час.

Євген Станкович: Біографія композитора

Євген Станкович – педагог, музикант, радянський та український композитор. Євген – центральна постать у сучасній музиці рідної країни. На його рахунку нереальна кількість симфоній, опер, балетів, а також величезна кількість музичних творів, які сьогодні звучать у кінострічках та серіалах.

Дитячі та юнацькі роки Євгена Станковича

Дата народження Євгена Станковича – 19 вересня 1942 року. Він родом із невеликого провінційного містечка Свалява (Закарпатська область). Батьки Євгена не мали відношення до творчості – вони працювали у педагогічній сфері.

Коли батьки помітили, що син тягнеться до музики, то записали його до музичної школи. У 10-річному віці він розпочав навчання гри не баяни.

Пізніше він продовжив удосконалити знання, але вже у музичному училищі міста Ужгород. Він навчався у класі композитора та музиканта Степана Мартона. Згодом Євген перевівся до віолончеліста Й. Базелу.

Під час навчання у музичному училищі, Євген зрозумів, що його спричиняє імпровізація. Основи складання музичних творів він пізнавав під чуйним керівництвом Адама Солтіса – у консерваторії імені Лисенка (Львів).

У Львівській консерваторії він провчився лише півроку – його призвали до армії. Віддавши борг батьківщині, Євген продовжує відточувати музичні знання, але вже у консерваторії міста Київ. Станкович потрапив до класу Б. Лятошинського. Вчитель навчив Євгена бути чесним у своїх вчинках, а й у мистецтві.

Після смерті педагога, 1968 року, майбутній композитор перейшов у клас М. Скорика. Останній дав Євгену чудову школу професіоналізму.

Робота у виданні «Музична Україна»

На початку 70-х років минулого століття він закінчив консерваторію. Євгеній швидко знайшов роботу – він облаштувався музичним редактором видання «Музична Україна». Цю посаду Станкович обіймав до 77-го року.

Через деякий час Євген зайняв посаду заступника голови управління Київської організації спілки композиторів України. У середині 80-х його обрали секретарем управління спілки композиторів України. Головою управління він був із 1990 по 1993 рік.

З кінця 80-х років він розпочав педагогічну діяльність. Він навчав студентів Київської консерваторії імені Чайковського. Євген дослужився до професора, а також завідувача кафедри композиції Національної музичної академії України ім. П. Чайковського.

Євген Станкович: Біографія композитора

Творчий шлях Євгена Станковича

Перші серйозні музичні твори Євген Станкович почав писати ще студентські роки. Він працював з різними музичними жанрами, але найбільше любив творити в симфонічному і музично-театральному жанрі. Написавши перші твори – він починає говорити про себе як про маестро великого драматичного таланту.

Вишукана композиторська техніка маестро, ідеальна поліфонічна фактура та чуттєва лірика – переносить слухачів у епоху розквіту Бароко. Творчість Євгена – самобутня та чуттєва. У нього добре виходить передавати емоції свободи, плавності форм і ідеальної технічної майстерності.

Він працював над великими та камерними творами. На особливу увагу заслуговують опери: «Коли цвіте папороть» та «Rustici». Балети: “Княгиня Ольга”, “Прометей”, “Майська ніч”, “Ніч перед Різдвом”, “Вікінги”, “Володар Борисфену”. Симфонії №3 «Я стверджуюсь» на слова українського поета Павла Тичини.

Музичний супровід для фільмів: «Легенда про княгиню Ольгу», «Ярослав Мудрий», «Роксолана», «Ізгой».

Євген не оминав «хворі теми» для українського народу. У своїх творах він висвітлив кілька дат, про які має пам’ятати кожен мешканець України. Він присвятив «Панахіду за померлими з голоду» – жертвам голодомору, «Каддіш-Реквієм» – жертвам Бабиного яру, «Співу скорботи», «Музику Рудого лісу» – жертвам Чорнобильської трагедії.

Музичні твори

Особливої ​​уваги заслуговує перша симфонія Sinfonia для 15 струнних музичних інструментів. Твір був написаний 1973 року. Перша симфонія цікава тим, що це рідкісний випадок одночасного циклу у повільному темпі. Її вигідно виділяє філософські роздуми. У цьому творі Євген розкрився як геніальний поліфоніст. А ось Друга симфонія сповнена конфліктами, болем, сльозами. Станкович написав симфоній під враженням від масштабів горя ВВВ.

У 76-му році минулого століття репертуар маестро поповнюється Третьою симфонією («Я стверджуюсь»). Багатство образів, композиторських рішень, насичена музична драматургія – основні відмінності Третьої симфонії двох попередніх.

Через рік він представив шанувальникам своєї творчості Четверту симфонію (Sinfonia liriса), яка спочатку до кінця просочена лірикою. П’ята симфонія («Симфонія пасторалів») – ідеальна розповідь про людину та природу, а також місце людини у ній.

Він не лише працює над серйозними музичними творами, а й звертається до камерних творчих висловлювань. Мініатюри дозволяють маестро в одному творі розкрити весь спектр емоцій, висвітлити образи та за допомогою справжнього професіоналізму створити ідеальні музичні твори.

Творчий внесок Євгена Станковича у розвиток музичного театру

Композитор зробив безперечний внесок у розвиток українського музичного театру. Наприкінці 70-х років він представив шанувальникам своєї творчості фолк-оперу «Коли цвіте папороть». У музичному творі маестро музичною мовою описав ряд жанрово-побутових та обрядових сцен.

Не можна обминути балет «Ольга» та «Прометей». Історичні події, різнопланові образи та сюжети – стали ідеальним підґрунтям для створення музичних творів.

Роботи українського композитора звучать на найкращих європейських майданчиках, а також на майданчиках Америки та Канади. На початку 90-х він став членом журі Міжнародного фесту сучасної музики в одному з міст Канади.

У середині 90-х йому надійшло запрошення зі Швейцарії. Євген був композитором резиденції кантону Берн. Він переможець безлічі європейських конкурсів та фестивалів.

Євген Станкович: Подробиці особистого життя

Він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Тамарою, коли їй ледве виповнилося 15 років. За кілька років Євген зробив дівчині пропозиції, і вона стала його дружиною.

На момент знайомства Тамара була студенткою музичного училища міста Мукачеве. Кілька років залицянь – вилилися у створення міцного шлюбу. Тетяна та Євген Станковичі – вже понад 40 років разом.

Тамара завжди і у всьому підтримувала чоловіка. Жінка дочекалася його після армії, підбадьорювала, коли в нього опускалися руки, і завжди вірила, що її чоловік геній.

У союзі у пари народився син і дочка, які теж пішли стопами знаменитого батька. Син грає в оркестрі

Оперний театр, він скрипаль. Закінчив київську консерваторію. Дочка також закінчила консерваторію.

Якийсь час вона жила в Канаді, але кілька років тому переїхала до Києва.

Євген Станкович у цей час

Євген продовжує складати музичні твори. 2003 року він написав музичний супровід для серіалу «Роксолана». Через рік він представив оркестрове твір «Сімфонієтта для чотирьох валторн та струнного оркестру». У цей період було представлено ще кілька камерних творів.

2010 року відбулася презентація його балету «Володар Борисфена». У 2016 році він написав оркестровий твір «Концерт для віолончелі з оркестром № 2». Новинки тепло прийняли шанувальники класичної музики.

2021 року стартував черговий Міжнародний інструментальний конкурс Євгена Станковича. Він має відбутися наприкінці травня 2021 року. У конкурсі можуть взяти участь солісти та колективи з усіх країн світу віком до 32 років. Конкурс поділяється на 4 окремі групи за складом інструментів. Зазначимо, що захід проходитиме у дистанційному форматі.

наступне повідомлення

VovaZIL’Vova (Вова зі Львова): Біографія артиста

VovaZIL’Vova – український реп-виконавець, автор текстів. Творчий шлях Володимир почав ще на початку нульових. За цей час у його біографії сталися злети і падіння. Трек «Вова зі Львова» – забезпечив виконавцю першу впізнаваність та популярність. Дитячі та юнацькі роки Він народився 30 грудня 1983 року. Він народився […]