Хозяйственное право

підприємці. Це відносно новий суб’єкт господарського права, оскільки підприємницька діяльність за планово-розподільчої економіки була заборонена і легалізація її в Україні відбулася відповідно до Закону України від 07.02.1991 р. «Про підприємництво».

Індивідуальні підприємці – це фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни чи особи без громадянства) з повною цивільною дієздатністю, не обмежені законом в правоздатності, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб ‘єкти підприємницької діяльності, які безпосередньо здійснюють таку діяльність (виробляють продукцію, виконують роботи, надають послуги) і несуть відповідальність за своїми зобов ‘язаннями усім майном, що належить їм на праві власності.

Правове становище індивідуальних підприємців визначається: ГК (ст.

128), ЦК (статті 50-54), законами: від 15.05.2003 р. «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» (статті 42-45), від 14.05.1992 р. (в ред. Закону від 30.06.1999 р.) «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (ст. 47) та ін.

Закон встановлює обмеження для певних категорій осіб щодо можливості здійснення ними підприємницької діяльності. Так, не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, посадових та службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, органів державної влади та управління, покликаних здійснювати контроль за діяльністю підприємств, а також інших осіб, уповноважених здійснювати функції держави. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здіснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду.

Реєстрація індивідуальних підприємців здійснюється в загальному для суб’єктів підприємницької діяльності порядку, тобто відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» (статті 42—45).

Індивідуальний підприємець вправі здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, щодо якої законом не встановлено заборони для даної категорії суб’єктів.

Так, індивідуальні підприємці не вправі здійснювати такі види діяльності:

а) що становлять монополію держави (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про підприємництво»: діяльність, пов’язана з обігом наркотичних речовин, прекурсорів, психотропних речовин, виготовлення та реалізація військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин, видобування бурштину, охорона особливо важливих об’єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов’язана із розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, діяльність, пов’язана з технічним обслуговуванням та експлуатацією первинних мереж (крім місцевих мереж) та супутникових систем телефонного зв’язку в мережах зв’язку загального користування (за деякими винятками);

б) провадження яких передбачається законом у певній організаційній формі: ломбардні операції (державні підприємства чи повні товариства), страхова діяльність (господарські товариства, крім

товариства з обмеженою відповідальністю), банківська діяльність (комерційні банки, що створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю чи кооперативного банку) та ін.

Крім того, індивідуальні підприємці повинні дотримуватися вимог закону щодо:

– ліцензування певних видів господарської діяльності (частини 3 і 4 ст.

– патентування окремих видів підприємницької діяльності (роздрібна та оптова торгівля за грошові кошти, за винятком сільськогосподарських товаровиробників-платників фіксованого сільськогосподарського податку, гральний бізнес, валютні операції, надання побутових послуг за готівку) відповідно до Закону від 23.03.1996 р. «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»);

– подання податковим органам декларацій про доходи, інших відомостей для нарахування податків та інших обов’язкових платежів;

– сплати податків та інших обов’язкових платежів;

– ведення обліку результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства;

– додержання прав і законних інтересів споживачів;

– добросовісної поведінки у сфері економічної конкуренції;

– забезпечення найманим працівникам (у разі застосування найманої праці) умов, передбачених трудовим законодавством;

– своєчасного повідомлення реєстратора (органу державної реєстрації) про зміну своєї адреси, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницької діяльності, що мають відображатися в реєстраційних документах;

– дотримання екологічних, санітарно-епідеміологічних, протипожежних та інших вимог.

Індивідуальні підприємці можуть здійснювати підприємницьку діяльність самостійно (без залучення партнерів-підприємців та найманих працівників), спільно з іншими підприємцями (на договірних засадах), без створення юридичної особи чи створюючи юридичну особу (приватне підприємство чи господарське товариство -традиційне, у складі кількох осіб, чи товариство однієї особи).

Хоча індивідуальні підприємці є важливим і досить численним видом суб’єктів господарського права, однак основними учасниками господарських правовідносин, яким належить найбільша питома вага у процесі господарювання, є господарські організації.

Індивідуальна підприємницька діяльність

Багато щасливі творці (засновники) відомих і прибуткових російських підприємств, успішні та ефективні менеджери починали свій шлях в бізнесі з індивідуальної підприємницької діяльності. На етапі такої діяльності (а ще раніше в перших радянських кооперативах) народилися головні їх підприємницькі задуми, кувалися воля і наполегливість у досягненні поставлених цілей, вивчалися і апробовувалися теоретичні та практичні закони підприємництва, перевірялися особисті професійні та людські якості, а також йшов пошук надійних і ділових партнерів . Так що ж це за дивовижний світ індивідуального підприємництва?

Різноманіття відносин, в які вступають суб’єкти ринку, вимагають того, щоб існували різні форми ведення підприємницької справи. У тому випадку, якщо дієздатна фізична особа Російської Федерації забажає вести своє підприємницьке справа індивідуально, при цьому не реєструючись як юридична особа, воно має таку можливість відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу Російської Федерації. Дана стаття встановлює, що громадянин має право займатися підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи з моменту державної реєстрації як індивідуальний підприємець. Підприємцем може бути визнаний і глава селянського (фермерського) господарства, здійснює діяльність без утворення юридичної особи, після державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Чинне законодавство (п. 3 ст. 23 Цивільного кодексу РФ) передбачає, що до підприємницької діяльності громадян без утворення юридичної особи застосовуються положення Цивільного кодексу РФ, які регулюють діяльність юридичних осіб, які є комерційними організаціями.

Як вже зазначалося в темі № 19, для того щоб громадянин придбав статус індивідуального підприємця, державний орган реєстрації повинен після відповідних процедур, передбачених нормативно-правовими актами, видати йому свідоцтво про державну реєстрацію. Звідси можна зробити висновок, що індивідуальний підприємець – це громадянин (дієздатна фізична особа Російської Федерації), що пройшов державну реєстрацію (який отримав свідоцтво про державну реєстрацію) і має право займатися підприємницькою діяльністю.

Все вищевикладене показує, що індивідуальний підприємець здійснює підприємницьку діяльність безпосередньо (т. Е. Без утворення юридичної особи) і, отже, не створює новий суб’єкт цивільного права, т. Е. Комерційну організацію, в будь-якої встановленої законом формі.

Для реєстрації громадянин направляє до державного реєструючий орган: заява, складена за встановленою формою; документ про сплату реєстраційного збору. Необхідні для реєстрації документи громадянин може подати до реєструючого органу самостійно або відправити поштою. У тому випадку, якщо громадянин доставляє документи особисто, реєстрація повинна здійснюватися в день надання документів, а якщо вони надіслані поштою, то протягом трьох днів з дня отримання документів реєструючим органом.

У заяві до реєструючого органу майбутньому підприємцю необхідно вказати ті види діяльності, якими він передбачає займатися. Слід враховувати, що саме вони потім, як дозволених, вказуються в свідоцтві. Припустимо, громадянин Іванов, який бажає займатися продажем дитячої хутряного одягу, виробленої підприємством «Хутра Сибіру» компанії «Асанова і К °», вкаже в заяві тільки цей вид – торговельну діяльність. В такому випадку в безстроковому свідоцтві буде враховано тільки торгівля дитячим одягом, яка має певні пільги в оподаткуванні. Ну а якщо на якомусь етапі вже індивідуальний підприємець Іванов забажає сам шити дитячі хутряні куртки? У такому випадку йому доведеться пройти державну перереєстрацію в установленому порядку.

Як вам уже відомо, з метою державного регулювання розвитку ринкових відносин законодавство передбачає ліцензування певних видів діяльності не тільки для юридичних осіб (див. Тему № 19), а й для фізичних осіб. У попередній темі, зокрема, зазначалося, що для того, щоб арбітражні керуючі могли виконувати свої обов’язки, вони не тільки повинні зареєструватися в якості індивідуального підприємця, а й мати відповідну ліцензію. Перелік ліцензованих видів діяльності постійно оновлюється і вдосконалюється і набуває чинності після прийняття відповідних законодавчих актів, а також змін і доповнень до вже діючих. Підприємницька діяльність громадянина без державної реєстрації тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством.

Після отримання громадянином безстрокового свідоцтва про реєстрацію його в якості індивідуального підприємця він зобов’язаний протягом десяти днів стати на облік в податковому органі за місцем проживання, а також в територіальних органах пенсійного фонду, фонду обов’язкового медичного страхування, фонду соціального страхування.

Здійснюючи підприємницьку діяльність, індивідуальні підприємці фіксують її результати в книзі обліку доходів і витрат, ведення якої обов’язково відповідно до законодавства. Книга обліку доходів і витрат також реєструється в податковому органі і повинна при цьому містити такі відомості: прізвище, ім’я, по батькові індивідуального підприємця; види здійснюваної діяльності; адреса постійного місця проживання; номера відкритих у банку рахунків; номер свідоцтва про державну реєстрацію; номер і дата видачі ІПН.

Оподаткування індивідуальних підприємців має певні особливості, які будуть розглянуті в темах, присвячених даній проблематиці.

У реальних економічних умовах індивідуальному підприємцеві іноді на якийсь час необхідно припинити підприємницьку діяльність або ж взагалі від неї відмовитися. Причини можуть бути самі різні. Однак, незважаючи на них, законодавство передбачає, що індивідуальний підприємець може припинити свою діяльність добровільно. Після прийняття такого рішення в його обов’язки входять наступне: оголосити про своє рішення кредиторам не менше ніж за два місяці до початку процедури припинення діяльності; провести розрахунки з найманими працівниками, кредиторами (якщо такі були), податковими органами (якщо є їм заборгованості). Після таких кроків індивідуальний підприємець подає заяву про припинення діяльності в реєструючий орган і здає безстрокове свідоцтво про державну реєстрацію.

Неспроможність (банкрутство) індивідуального підприємця

У попередній темі ви познайомилися з причинами банкрутства, значенням інституту банкрутства для розвитку ринкових відносин, чинним законодавством Російської Федерації про неспроможність (банкрутство).

Неспроможність (банкрутство) індивідуального підприємця має свої особливості. Відповідно до п. 1 ст. 25 Цивільного кодексу Російської Федерації індивідуальний підприємець, який не в змозі задовольнити вимоги кредиторів, пов’язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнаний неплатоспроможним (банкрутом) за рішенням суду. Всі питання, пов’язані з неспроможністю (банкрутством) індивідуальних підприємців, вирішують арбітражні суди. Згідно ст. 164 Федерального закону РФ підставою визнання індивідуального підприємця банкрутом є його нездатність задовольнити вимоги кредиторів за грошовими зобов’язаннями та (або) виконати обов’язок по сплаті обов’язкових платежів.

Наприклад, якщо знайомий уже вам з наведеного вище сюжету індивідуальний підприємець Іванов виявиться нездатний протягом встановленого законом часу оплатити взятий в кредит хутро у підприємства «Хутра Сибіру», розрахуватися з електричними мережами за використану енергію і податковими органами за вимогами по обов’язкових платежах, заяву про визнання індивідуального підприємця Іванова банкрутом до арбітражного суду може бути подано як кредиторами за зобов’язаннями – підприємством «Хутра Сибіру», компанією «Електрич еская мережу », податковими органами. Але не тільки ними. З такою заявою до арбітражного суду може звернутися сам боржник – індивідуальний підприємець Іванов, прокурор, а також інші уповноважені органи.

Слід мати на увазі, що при застосуванні процедури банкрутства індивідуального підприємця його кредитори за зобов’язаннями, не пов’язаним з підприємницькою діяльністю, а також кредитори за вимогами особистого характеру має право також висунути свої вимоги.

З моменту винесення арбітражним судом рішення про визнання індивідуального підприємця банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури (арбітражний суд направляє копію рішення про визнання індивідуального підприємця банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури в орган, який зареєстрував громадянина як індивідуального підприємця) втрачає силу його державна реєстрація як індивідуального підприємця, а також анулюються видані йому ліцензії на здійснення окремих видів підпр інімательской діяльності. Індивідуальний підприємець, визнаний банкрутом, не може бути зареєстрований як індивідуальний підприємець протягом одного року з моменту визнання його банкрутом.

Вимоги кредиторів індивідуального підприємця у разі визнання його банкрутом задовольняються за рахунок належного йому майна, на яке може бути звернено стягнення у встановленій законом черговості (п. 3 ст. 25 Федерального закону «Про неспроможність (банкрутство)». У першу чергу задовольняються вимоги громадян, перед якими підприємець несе відповідальність за заподіяння шкоди життю або здоров’ю, шляхом капіталізації відповідних почасових платежів, а також вимоги про стягнення аліментів. у в орую чергу проводяться розрахунки з виплати вихідної допомоги та оплати праці з особами, які працюють за трудовим договором, у тому числі за контрактом, і з виплати винагород за авторськими договорами. У третю чергу задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою належить індивідуальному підприємцеві майна. У четверту чергу погашається заборгованість по обов’язкових платежах до бюджету і в позабюджетні фонди. у п’яту чергу проводяться розрахунки з іншими кредиторами відповідно до закону.

Надалі, після завершення розрахунків з кредиторами, індивідуальний підприємець, визнаний банкрутом, звільняється від виконання решти зобов’язань, пов’язаних з його підприємницькою діяльністю, та інших вимог, пред’явлених до виконання і врахованих при визнанні підприємця банкрутом. При цьому зберігають силу вимоги громадян, перед якими особа, оголошене банкрутом, несе відповідальність за заподіяння шкоди життю або здоров’ю, а також інші вимоги особистого характеру.

Як показує аналіз діяльності індивідуальних підприємців, а також розгляд справ в арбітражних судах, дана категорія підприємців відрізняється найбільшою ефективністю. І хоча не всім їм вдається досягти поставлених цілей і досягти бажаних результатів, індивідуальні підприємці, діючи самостійно, на свій ризик і відповідаючи власним майном, прагнуть зайняти такі позиції на ринку і так вести справу, щоб навіть в найскладніших ситуаціях не доводити власний бізнес до банкрутства. На певному етапі виникають об’єктивні фактори, що вимагають розширення виробництва товарів і послуг, ускладнення бізнесу, і індивідуальні підприємці винуждаются законами ринку реєструвати комерційні організації – юридичні особи в різних організаційно-правових формах. Однак про це мова піде в наступних темах.

Договір оренди
Договір дарування
Договір позики
Договір комісії
договір контрактації
Договір купівлі-продажу
договір ліцензований