Журавель: птах-символ удачі та довголіття

Журавель – високий граціозний птах з довгими ногами, зовнішньо дуже схожий на чаплю. Перші його представники з’явилися ще 12 мільйонів років тому. У світі існує чимало видів журавлів, проте більшість з них зараз належить до зникаючих птахів.

Журавель – класифікація та походження назви

Журавель належить до родини Журавлеві (Gruidae), ряду Журавлеподібні (Gruiformes), надряду Кілегруді (Neognathae). Родина Журавлеві налічує 4 роди, які об’єднують 15 сучасних видів.

До роду Вінценос (Balearica) належать 2 види – північний та південний журавель-вінценос. Рід Антігона (Antigone) об’єднує 4 види, до яких належать індійський, австралійський, канадський та даурський журавлі. Рід Білий журавель (Leucogeranus) нараховує лише одного представника з таким самим найменуванням.

Найбільшим є рід Журавель (Grus). До нього належать 8 видів цих птахів:

• американський;
• японський;
• степовий;
• сірий;
• блакитний;
• чорний;
• білошиїй;
• чорношиїй.

У багатьох країнах Європи журавель має схожу назву: kran – німецькою, kraan – голландською, crane – англійською. Англомовна назва стала поширеною ще з 16-го ст.

Вона означає «хрипко плакати/кричати/співати», що пов’язано з журливими окликами журавлів, коли вони летять зграями. Згодом це слово також почали використовувати для опису того, хто витягує шию або кінцівки, як ці птахи. Наприклад, в Україні назва «журавель» означає пристрій для підйому відер з водою з криниці, який здалеку нагадує довгоногого та довгошийого птаха.

Цікавий факт! В українській мові досить поширеною є назва «веселик», що пов’язано з поверненням журавлів з теплих країв навесні.

Як виглядає журавель?

Журавлі – найвищі в світі літаючі птахи. Розмір тіла у них варіюється від 88 см до 1,75 м, а розмах крил – у межах 1,8-2,4 м. Найменшим серед цих птахів є журавель степовий. Довжина тіла у нього становить 90-100 см, розмах крил – 1,65-1,85 м, а вага – 2-3 кг.

Найбільшим серед існуючих видів журавлів є індійський. Довжина тіла у нього становить 1,75 м, розмах крил – 2,4 м, а вага – 6,3 кг. Проте найбільшим за вагою є японський журавель, який може важити до 10-11 кг.

Незалежно від виду усі журавлі мають довгий дзьоб, довгі ноги, довгу шию, великі крила та обтічну форму тіла. Розмах крил у цих птахів може значно відрізнятися, проте у всіх вони мають округлу форму. Самці та самиці журавлів виглядають однаково, але перші є трохи більшими.

Забарвлення оперення відрізняється залежно від виду та місця існування цих птахів. Здебільшого вони мають коричневе, сіре або біле оперення.

Журавлі, які мешкають поблизу відкритих водно-болотних угідь зазвичай мають більш світле забарвлення, ніж лісові види. Птахи, що живуть у лісі або на невеликих заболочених місцевостях, мають більш сірий колір. Інколи вони навіть змащують пір’я брудом, щоб ставати ще більш непомітними у своєму середовищі існування.

Поведінка журавля

Ці птахи – надзвичайно соціальні. Вони живуть у зграях та створюють пари на все життя. У період розмноження журавлі стають дуже територіальними і весь час залишаються на власній території. Поза періодом розмноження більшість видів цих птахів утворюють великі зграї, спілкуються один з одним та харчуються разом.

Журавлі – денні птахи. Вночі вони сплять, стоячи на землі. Більшість видів журавлів робить це на мілководді, стоячи з піднятою ногою, як у фламінго. Зазвичай вони засовують голову та шию під одне з крил. Поза сезоном розмноження ці птахи ночують зграями, щоб бути більш захищеними від нападу хижаків.

Журавель літає, витягнувши шию та ноги. Саме за цим його легко відрізнити від чапель та чепури у польоті, які літають із зігнутою шиєю. Максимальна висота польоту журавля становить приблизно 8000 метрів над землею. При цьому швидкість переміщення у повітрі може сягати 40 км/год.

Цікавий факт! У багатьох народів журавель вважається символом удачі та довголіття. Цей птах також уособлює власну внутрішню та зовнішню красу, музичну та танцювальну творчість. У деяких азіатських культурах журавель вважається посланцем з небес, здатним повертатися в потойбічний світ.

Голос журавля

Для спілкування один з одним ці птахи використовують досить широкий діапазон звуків. Малі пташенята завдяки горловим крикам випрошують їжу та намагаються привернути увагу батьків. Інші голосові звуки ці птахи використовують при польоті, у разі тривоги та при виконанні шлюбних ритуалів.

Гортанні звуки, які характерні для журавлів, виникають завдяки особливостям їхнього горла. Деякі види мають коротшу трахею, яка лише м’яко тисне на кістку в грудях. Інші мають довшу трахею, яка глибоко втискається в кістку грудей.

Деякі види цих птахів мають зрощені кістки трахеї та грудної клітки, що надає більшої сили їх крику. Саме тому їхній голос може поширюватися на декілька кілометрів.

Цікавий факт! Деякі види журавлів можуть ворушити пір’ям на голові, щоб подати сигнали своїй зграї. Інші для спілкування із родичами використовують зміну забарвлення голої шкіри на обличчі, яка є у більшості різновидів цих птахів.

Де живе журавель?

Ці птахи зустрічаються на всіх континентах, крім Південної Америки та Антарктиди. Найбільше різноманіття журавлів мешкає в Африці та Східній Азії. На теренах африканського континенту зустрічаються вісім видів цих птахів, тоді як у Східній Азії в пік сезону – шість.

Також журавель є досить поширеним птахом в Європі, Північній Америці та Австралії. Типовими північноамериканськими видами є журавель американський та канадський. Другий є найбільш поширеним на теренах Північної Америки, де мешкає від тундри до найбільш південних районів. Американський журавель раніше був поширений по всьому континенту, але зараз є зникаючим видом, який зустрічається лише в лісах Канади, а на зимівлю відлітає до Техасу.

Журавель японський та даурський є ендеміками фауни Далекого Сходу, а австралійський – зустрічається лише в Австралії. Журавлі-вінценоси мешкають на теренах африканського континенту, та в залежності від виду та підвиду мають свій окремий ареал існування. Також типовим мешканцем Африки є блакитний журавель, який зустрічається в ПАР та на півночі Намібії.

Зазвичай журавлі розмножуються на півночі та відлітають на південь у тепліший клімат на зиму. Хоча окремі види не мігрують зі зміною сезонів та залишаються в одному регіоні протягом усього року. Мігруючі види можуть долати тисячі кілометрів від місця зимівлі до місця розмноження.

Кожен з існуючих видів цих птахів має власне середовище існування. Більшість журавлів мешкають поблизу водно-болотних угідь та на широких відкритих місцевостях.

Зазвичай ці птахи гніздяться на мілководді, але для денного годування літають на трав’янисті угіддя. Лише журавлі-вінценоси ночують на деревах, а не у заболочених місцевостях.

Журавлі в Україні

В Україні зустрічаються лише 3 види цих птахів. Досить поширеним гніздовим птахом в країні є журавель сірий. Він зустрічається на Поліссі та в заболочених долинах річок Лівобережного Лісостепу.

Інший вид – журавель білий в Україні є рідкісним залітним. У степовій зоні країни гніздиться журавель степовий, популяція якого в Україні налічує приблизно 600-700 особин у гніздовий період.

Що їсть журавель?

Журавель – всеїдний птах, який харчується як рослинами, так і тваринами. Переважною їжею на суші для нього є насіння, горіхи, жолуді, листя, ягоди та фрукти. Ці птахи також їдять комах, дрібних птахів та пташенят, дрібних ссавців та плазунів, равликів і хробаків.

Журавлі, які живуть у заболочених місцях, харчуються корінням, бульбами, кореневищами, водяними равликами, жабами та дрібною рибою. Раціон цих птахів дуже адаптований відповідно до місця існування, пори року та наявності їжі.

Проте види журавлів з більш коротким дзьобом віддають перевагу сухому гірському корму. Ті різновиди, що мають довший дзьоб, віддають перевагу болотистому корму.

Птахи, що харчуються у заболочених місцях, викопують бульби та кореневища водних рослин. Вони також опускають голови і дуже повільно рухаються вперед, шукаючи водяних комах і дрібних тварин.

Журавлі, у раціоні яких переважає рослинна їжа, харчуються зграями. Птахи, у раціоні яких переважає м’ясоїдна їжа, харчуються сімейними групами, а до зграї приєднуються лише на відпочинку та під час міграції.

Розмноження журавлів

Журавель – моногамний птах, що створює пару на все життя. Для залучення самиць самці виконують складні шлюбні танці. Вони махають крилами, кланяються, стрибають і жонглюють маленькими паличками або рослинами.

Якщо пара журавлів не спроможна дати потомство, то вона може розлучитися. У іншому випадку ці птахи шукають нового партнера лише через загибель одного у парі.

Сезон розмноження залежить від місцевого клімату та умов та індивідуальний для кожного окремого виду журавлів. Тропічні різновиди зазвичай розмножуються під час вологих або мусонних сезонів. Мігруючі види журавлів до шлюбних ритуалів приступають відразу після прибуття в літнє середовище існування, з кінця весни до початку літа.

Зазвичай самиця журавля відкладає 2-4 яйця. Пташенята з’являються на світ приблизно через місяць. Батьки годують їх до тих пір, поки вони не вилетять із гнізда. Зазвичай це відбувається на 2-му місяці життя пташенят.

Власну пару молоді журавлі створюють на 2-3 році життя. Зазвичай ці птахи живуть в дикій природі від 20 до 30 років, якщо не загинуть у першу 2-3 роки. У неволі окремі види журавлів можуть прожити до 80 років.

Хижаки та загрози для журавлів

Оскільки дорослі птахи досить великі, мало хто з хижаків відважується напасти на них. Головними їхніми хижаками є великі хижі птахи – сови та орли. Також на журавлів можуть полювати великі дикі кішки та лисиці.

Пташенята дуже вразливі перед наземними хижаками. Осушення водно-болотних угідь та розширення урбанізації також становлять значну загрозу для журавлів, сприяючи зменшенню їхніх популяцій.

Популяція журавлів у світі

Чисельність цих птахів помітно різниться залежно від виду. Популяція білого журавля налічує від 3500 до 3800 птахів та занесена до списку зникаючих видів.

Чисельність японських журавлів становить ще менше – від 2500 до 3000 особин. Цей вид також належить до списку зникаючих птахів. Найбільш критичною є чисельність американських журавлів, яких налічується лише приблизно 400 особин.

Найбільш розповсюдженим є канадський журавель. Його чисельність становить приблизно 650 тисяч особин. Також досить поширеним є сірий журавель, популяція якого налічує 250-275 тисяч птахів, та степовий журавель, чисельність якого складає від 200 до 240 тисяч особин.

Різниця між лелекою та чаплею. Чим відрізняється лелека від журавля

Лелека і чапля відносяться до одного загону птахів лелека, але різним сімействам. Чапля до чаплевої. Лелека до лелечих. Журавель птах із сімейства справжніх журавлів. Чапля здебільшого живе біля водойм та боліт. Лелеки селяться на деревах. Журавлі більше віддають перевагу відкритій місцевості.

Цапля на одній лапі стоїть, журавлі тусять на болотах, а лелеки дітей приносять))

Основна відмінність це місце проживання: чапля не болоті, журавель на дереві, лелека біля людей зазвичай. Також довжиною ніг та формою дзьоба.

Різниця між лелекою, журавлем та чаплеюсуттєва – це різні птахи.

Лелекавідноситься до птахів сімейства гомілих.

Журавель– птах із сімейства справжніх журавлів.

Цапля– пернате із сімейства чаплевих.

Середовище проживання цих птахів теж трохи відрізняється.

Найкраще розібрати по фото:

1)Оце лелека, як бачимо в’т гнізда на деревах і забарвлення такого ось типу

2) Ось це вже чапля, більш сіра сама по собі і більш приземлена птах, полює в болоті в основному

3) А ось це вже журавель, більш польовий птах і зовсім не схожий на лелеку з чаплею і набагато більше їх

Отже, чаплі та лелеки мають спільне в тому, що належать тому самому загону лелеподібних. Проте Сімейства вони різні: лелекові і відповідно чаплеві.

Лелеки так влаштовані природою, що в’ють гнізда на висоті, а ось чаплі на землі поблизу водом. У лелек майже немає голосу, тоді як чаплі видають більш виражені звуки.

І ще цікаво так це те, що при полті чаплі свої лапки витягують назад, а шию як би згинають, а лелеки навпаки шию витягують.

А ось уже журавлі самі по собі віднесені до іншого навіть загону – журавлеподібні, у яких сімейство журавлиних.

Живуть поблизу водомів і гнізда споруджують землі. Ніколи не сідають на дерева, вони просто пролітають. Можуть курликати.

Шлюбні танці навесні – це лише їхня прерогатива.

Здавалося б всі ці три птахи дуже схожі і відрізнити їх не так і просто, але на відміну від дуже значні:

Цей птах воліє вити гнізда на висоті, на дахах, на різних будівлях. До речі, будинок, який вибрав лелека для свого гнізда, вважається хорошим і там незабаром обов’язково з’являться дітки.

Чапля любить водойми, там вона полює, любить жабами-квакушками поласувати. Там же де полюють, там осідають, роблять свої гнізда.

У порівнянні з чаплями та лелеками журавлі більші, теж люблять полювати у водоймах, але також їх можна зустріти і в полях. Лише журавлі влаштовують шлюбні та ігри та танці.

Чаплі та лелеки належать до одного загону – лелеподібні, але до різних сімейств (лелекові, чаплеві). Лелеки воліють жити на відкритих просторахі у водомів, що не уникають людей, в’ють гнізда на верхівках високих дерев, опорах ЛЕП, трубах. Лелеки практично безголосі. Чаплі живуть на мілководді, у заболочених місцях, добре маскуються, гніздуються на землі. У полті чаплі витягують лапи назад, а шию S-подібно вигинають на відміну від подібних до них лелек, які, навпаки, витягають шию.

Журавлі відносяться до загону журавлеподібного, сімейства журавлиних. Мешкають на заболочених територіях, поблизу води, гнізда в’ють на землі, уникають людей. У полті схожі на лелек, але ніколи не сідають на дерева, видають куркуючі звуки завдяки особливій будові трахеї.

Навесні журавлі влаштовують шлюбні танці, що також є їхньою відмітною ознакою.

Зовні різниця невелика, але все ж таки є. Лелеки завжди роблять свої гнізда на деревах. А чаплі біля озер та боліт. Журавлі теж живуть біля різних озер і ловлять їжу там, але їх можна розрізнити формою тіла.

Журавля відрізнити від чаплі можна в польоті, журавель витягує і лапки і шию, його тіло в повітрі розпластане. Якщо порівняти лапи, то у журавля вони довші і шия витягується більше. Журавель цей момент схожий з лелекою, але у них теж є відмінність. Справа в тому, що журавлі під час перельотів на дерева не сідають і є відмінність по дзьобах. Дзьоб журавля граціозніший.

Зір людини часом не помічає незначні деталі, які відрізняють одне одного. Найчастіше це відбувається коли наш розум слід певної стратегії та зосереджується на всій картині, а не на її частинах. Люди, які не часто бачать птахів, не розрізняють їх саме через цей обман зору. Причому помилки допускаються переважно у визначенні водних птахів. У статті спробуємо розібратися в чому відмінності лелеки, журавля та чаплі?

Визначення лелеки

Лелека – мандрівний (перелітний) птах великих розмірівмає довгі ноги, таку ж шию і дзьоб. Він має величезні, красиві крила, довжина яких може перевищувати два метри. Належить цей птах до загону Аистоподібних, сімейства Голенастих. Лелеки за рік можуть подолати величезні території. Представників цього сімейства можна зустріти на всіх континентах, але найчастіше поселяються вони у країнах тропічної зони, у спекотних та помірних широтах. Найбільш відомий з них – це білий лелека, вік якої може досягати 20 років.

Крила лелеки покриті білим пір’ям, а по краях темними. Це одне з головних зовнішніх відмінностейлелека від журавля, у якого оперення практично повністю сіре. Проживаючи в гніздах, птахи віддають перевагу відкритим просторам і близькості водойм. Їхній раціон включає в основному невеликих хребетних. Проте лелеки не відмовлятимуться і від змій, жаб та жаб. Черв’яки, комахи, земноводні, дрібні гризуни та риби – настільки різноманітне меню харчування цих вимогливих птахів.

Журавель – великий перелітний птах

Ці птахи належать до сімейства Журавліних, яке налічує близько 15 видів у всьому світі. Їх представників можна зустріти у Північній Америці, Австралії, Азії та Європі. Відрізняються ці птахи довгими сірими ногами. На фото можна побачити відмінності лелеки та журавля. Добре видно, що цей птах прикрашає сірувато-біле (рідше червоне оперення). Його дзьоб короткий, жовтуватого кольору. Відомою особливістю журавля є маленька кольорова голова та довга чорно-біла шия. Особливо вражає короткий перистий хвіст. На відміну від лелеки, журавель більший.

Цапля – пернатий мешканець боліт

Чапля – великий болотяний птах із сімейства Цаплевих. У неї дуже довгі ноги, а витягнута шия має вигнуту форму, таку схожу на англійську букву S. Журавлі переважно живуть поруч із водою, але добре адаптуються до інших умов. Живучи в холодних районах, птахи летять на південь на зиму та повертаються у середині весни. Активність виявляють не лише вдень, а й уночі.

Найбільш поширеним представником цього виду є сіра чапля. Птах харчується виключно тваринами. Будучи дуже спритним, хижак з’їдає кожного, хто не може за себе постояти. У зв’язку з місцем проживання, раціон чаплі складається з риби, різних дрібних хребетних, молюсків та ракоподібних. У досить великій кількості вони знищують наземних тварин: гризунів, жаб, змій тощо.

Відмінності чаплі, журавля та лелеки: місця проживання та особливості способу життя

Зовнішній вигляд цих птахів добре відомий як дорослим, і дітям. Але водночас їх часто плутають. І не дивно: між ними є багато спільного. Але відмінностей все ж таки на порядок більше.

Чаплі живуть біля водних об’єктів, наприклад, боліт та водосховищ, завдяки чому вважаються умілими плавцями. Під час полювання стоять на мілководді, пильно відшукуючи видобуток навколо себе. Для своїх гнізд вибирають приховані від інших очей місця: підтоплені кущі, очерет або очерет. Оскільки птахи є досить несміливими, вони селяться далеко від людей. Варто зазначити, що вони дуже гучний і різкий голос, який часто використовується під час польоту.

Лелеки вважають за краще жити і будувати свої гнізда на просторі. Їхній будинок часто знаходиться на пагорбах, гілках дерев або дахах будинків. Цей птах далеко не боязкий, часто осідає досить близько від житла людей. Лелеки не пов’язані з водою, і можуть захоплювати їжу з землі на ходу. До того ж вони не вміють плавати і не мають жодного голосу. Замість кричати, вони голосно стукають носом. Вночі птахи неактивні.

Журавель, на відміну від лелеки та чаплі, може гніздитися і на відкритих просторах, і біля водойм на землі. Ці птахи не люблять наближатися до людей, але й поодинці не живуть. Вони завжди живуть у групах серед своїх родичів. Голосисті та можуть виконувати шлюбні танці, що іншим водним птахам не властиво. Дуже граційні.

Зовнішній вигляд

Чаплі під час польоту тримають крила паралельно до тіла, а також втягують шию, яка в ці моменти схожа у них на букву S. Це невеликі легкі птахи, їх зростання в середньому становить 110 см, вага 1,5-2,5 кг. Оперення у них переважно білого, рідше блідо- білого кольору. На ногах є зазубрений ніготь, яким вони розчісують свої невеликі пір’їнки. Чаплі дуже елегантні та акуратні птахи.

Лелеки літають із прямою витягнутою шиєю, зазубрений кіготь у них відсутній. Середній зріст – 125 см, вага близько 4 кг.

Оперення світле, але на кінцях крил є чорне пір’я. Хоча є види, які повністю покриті чорним пір’ям.

У журавлів при польоті відзначаються різкі рухи крил, які вони мають над тілом, важка шия у них при цьому зігнута як у чаплі, але задні лапи витягнуті назад.

Можна побачити який різний колірпір’я цих птахів на представлених у статті фото: відмінності лелеки, журавля і чаплі дуже помітні. У журавлів пір’я мають білий, сірий колір, а голова, шия та хвіст – чорний. До того ж дзьоб у них значно коротший, ніж у їхніх побратимів. За розмірами вони на порядок більші за лелек.

Лелека – це птах, що відноситься до підкласу новонебних, загону лелека (гомілеві), сімейства лелеки, роду лелеки (лат. Ciconia). У статті описано цей рід.

У сімействі лелечих виділяються й інші птахів, але про них піде в окремих статтях:

• Лелеки-клювачі (лат. Mycteria);
• Лелеки-разіні (лат. Anastomus);
• Сідлоклюві ябіру (лат. Ephippiorhynchus);
• Ябіру (лат. Jabiru);
• Марабу (Лат. Leptoptilos).

Звідки походить слово «лелека»?

Походження слова «лелека» точно не встановлено, так що існує чимало версій його виникнення. Співзвучні слова знаходять у давній санскритській, давньоруській, німецькій, слов’янських мовах. Найбільш правдоподібною є версія перетворення німецького слова “Heister”, яке в деяких місцевостях Німеччини є назвою сороки. Ймовірно, слово трансформувалося в “гайстер”, а потім в “лелека”. Аналогію між сорокою і лелекою знайти важко, єдина ознака, що ріднить їх, – забарвлення оперення. Можна припустити, що він лежить в основі найменування лелеки. У різних районах Росії, України та Білорусі існують різні місцеві назви цього птаха: аист, буцол, бусько, батан, чорногуз, аист, жабоєд, гайстер, боцюн та інші. Крім того, лелеку називають людськими іменами: Іван, Грицько, Василь, Яша.

Лелека – опис, характеристика, фото. Як виглядають лелеки?

Лелеки – це птахи великих розмірів. Найбільшим видом у роді Ciconia є білий лелека. Довжина тіла як самця, і самки становить 110 див, розмах крил сягає 220 див, а вага – 3,6 кг. Один із дрібних видів, білобрюхий лелека, важить близько 1 кг, а довжина його тіла становить 73 см.

Дзьоб лелеки довгий, що в 2-3 рази перевищує довжину голови, і має конічну форму. Він може бути прямим або злегка перегнутим до верху (як у далекосхідного лелеки). В основі він високий і масивний, на кінці гострий, закритий щільно. Мова гладка, гостра і, порівняно з дзьобом, маленька. Ніздрові щілини дуже вузькі, відкриті прямо в роговому покриві, без втискань та борозен. Колір дзьоба у дорослих особин більшості видів – червоний. У чорноклювого лелеки він чорний. У молодих птахів все навпаки: пташенята чорноклювого лелеки мають червоний або помаранчевий дзьоб, а у пташенят інших видів дзьоби чорні.

Райдужка очей у різних видівлелек червоного, бурого чи білястого кольору. На голові оперення відсутнє на підборідді, вуздечці та шкірі навколо очей. Шия птахів помірно-довга. Характерне положення, коли шия різко вигнута назад, голова спрямована вперед, а дзьоб лежить серед розпушеного пір’я. В області зоба пір’я довге, що відвисає.

У лелек є шийні повітряні мішки, які наповнюються повітрям, що видихається, так як вони з’єднані з носовими камерами. Ці мішки невеликі, розташовуються під шкірою і лежать на шиї в основі голови. Система мішків створює повітряний прошарокміж шкірою та м’язами.

Крила лелеки довгі, округлі, їх вершина утворена 3-5 маховим пір’ям. Внутрішнє пір’я на крилі довге. У складеному стані вони досягають довжини першорядного махового пір’я.

У польоті лелеки ширяють над землею. Це стає можливим завдяки особливому зчленуванню кісток плечового пояса та будові крила з подовженим передпліччям і коротшим плечем. Ці особливості властиві великим ширяючим птахам, у тому числі й хижим. На крилі першому пальці кисті є кіготь.

Хвіст у лелек помірної довжини, прямий, на вершині трохи заокруглений. Він складається з 12 рульового пір’я.

Задні кінцівки птахів надзвичайно подовжені. Плюсна по довжині майже дорівнює гомілки. Зчленування кісток гомілки і плюсни влаштовано таким чином, що виступ, наявний на голівці кістки гомілки, входить у поглиблення, що знаходиться на головці плюсни, а спеціальна зв’язка фіксує це з’єднання, не даючи кісткам зісковзувати. В результаті виходить міцне положення витягнутої ноги, що утримує тіло чисто механічно, без м’язів. Завдяки цьому лелека, надавши тілу рівновагу, може стояти годинами на одній нозі, зовсім не втомлюючись. Будова ніг обумовлює деякі характерні рухи– повільність та пружність ходи.

Пальці на ногах лелек відносно короткі. Уздовж кожного йде вузька шкіряста облямівка. Передні пальці з’єднані в основі невеликої шкірястої перетинкою, а посаджений низько задній палець служить для опори на землі. Така будова пальців говорить про те, що лелеці важко ходити по топких місцях, і він тяжіє до твердого ґрунту. Гомілка не оперена більш ніж на третину своєї довжини. Гола частина гомілки та вся плюсна покриті дрібними багатогранними пластинками. Пазурі широкі, досить плоскі, тупі.

Забарвлення лелек не надто різноманітна і складається з чорного та білого кольорів. Чорний колір може бути із зеленим або металевим відливом. Забарвлення молодих птахів відрізняється від дорослих трохи. Відмінностей у фарбуванні самців та самок, а також змін кольору по порі року немає. Пташенята лелеки мають сіруватий пушок, у дорослих пух білий або сірий.

Представники роду Ciconia немає голосу, оскільки позбавлені сиринкса (голосового органу птахів) та її м’язів. Замість криків лелека клацає дзьобом, тобто вдаряє щелепами один про одного. Білі лелеки (лат. Ciconia ciconia) також вміють шипіти. Чорні лелеки (лат. Ciconia nigra) тріщать дзьобом рідко: їхній голос схожий на кашель або клекот. Пташенята лелек вміють квакати, цвіркотіти, шипіти і видавати горлові крики.

Линяння лелек

Линяння у лелек відбувається один раз на рік і триває дуже повільно. У будь-який місяць року можна знайти свіже і пробивається пір’я, як покривні, так і великі. У перелітних лелек зміна пера відбувається трохи швидше.

Де живуть лелеки?

Сімейство лелекових (до яких відносяться ябіру, ​​марабу, сідлоклюві ябіру, ​​лелеки-разіні та клювачі) поширене практично по всьому світу. Ареал проживання птахів з роду лелек охоплює Європу, Росію, Азію, Африку та Південну Америку. Різні види населяють європейські країнивід півдня Скандинавії до Середземномор’я та від Атлантичного узбережжя до кордону з Росією. У Росії ареал проживання простягається по всій території країни, обмежуючись 61-63 паралеллю на півночі. У Африці, яку більшість дослідників вважають прабатьківщиною лелек, птахи поширені практично з усього континенту, крім пустель. Лелеки живуть у Південній Америці, населяючи весь континент, крім гірського ланцюга Анд. Ці птахи мешкають у багатьох частинах Азії: у Західній, Східній, Південній, Південно-Східній, зокрема островах. У окремих місцях зазначеного ареалу лелеки зустрічаються часто, а деяких вони досить рідкісні.

Де зимують лелеки?

Лелека, що живе в північних широтах – це перелітний птах, який до льодовикового періоду вела осілий спосіб життя. Осілість зустрічається і зараз: наприклад, не відлітає на зимівлю чорнолювий лелека, яка мешкає в Японії. Білобрюхі лелеки, білошийні лелеки, американські лелеки та малайські шерстистошийні лелеки теж не відлітають на південь, тому що живуть у теплих широтах, де їжа їм забезпечена цілий рік. Сезонні міграції здійснюють білі лелеки, чорні лелеки і далекосхідні лелеки (чорноклюві), що у Європі, Росії, Китаї.

Відліт білих та чорних лелек з європейських та азіатських територій починається дуже рано. Білі відлітають в останній третині серпня або на початку вересня. Чорні лелеки мігрують ще раніше: із середини серпня, як, наприклад, у деяких районах Східної Європи. В інших же областях, наприклад, у Приамур’ї, встановлено, що чорні лелеки відлітають у другій декаді вересня: для цих птахів це достатньо пізній термін. У будь-якому випадку, до середини жовтня території гніздування лелек вже порожні.

Птахи здійснюють перельоти вдень, на великій висоті, не дотримуючись певного ладу. Летять лелеки, переважно, над сушею, скорочуючи до мінімуму морські ділянки колії. Це з тим, що з літаючого польоту важливі висхідні повітряні потоки, формовані над сушею. Через водяний простір лелеки пролітають лише тоді, коли бачать протилежний берег. Навесні птахи повертаються назад.

Деякі чорні та білі лелеки, що влаштувалися на півдні Африки, не повертаються на батьківщину, організувавши осілі колонії.

Нижче, в описі видів, дано більше Детальна інформаціяпро те, куди відлітають лелеки і в яких країнах вони зимують.

Лелеки їдять виключно тваринну їжу. Їх корм різноманітний, але переважно складається з дрібних тварин, яких ставляться:

• ссавці: , полівки та інші мишоподібні гризуни, крапчасті ховрахи, молоді, ласки, горностаї. У селах деякі лелеки можуть полювати і ;
• маленькі пташенята;
• земноводні та плазуни: , різні , ( , );
• великі наземні комахи та його личинки – та інші саранчові, хрущі, травневі жуки, листові оси, ;
• наземні та водні молюски, рачки, хробаки;
• Що ж до риби, деякі види лелек, наприклад білі, вживають її рідко. Чорні лелеки набагато частіше їдять її. А чорноклювий лелека харчується виключно рибою.

Залежно від пори року раціон лелек змінюється. Коли висихають дрібні водойми і стає менше земноводних, у їжу йдуть великі прямокрилі комахи. Лелеки ковтають видобуток цілком. Неперетравлювані залишки (пір’я, шерсть, луску тощо) птахи відригують у вигляді погадок.

До речі, лелеки мають чудову здатність поїдати отруйних змій без шкоди для себе. Очевидно, вони мають імунітет до отрути.

Птахи видобувають їжу на відкритих просторах: у степах, великих річкових долинах і луках, по берегах річок, боліт та інших місцях, що добре проглядаються. Хоча лелеки завжди опиняються, вони можуть помітити небезпека здалеку.

Лелеки, як і всі великі птахи, дуже обережні. Під час перельотів та ночівлями вони тримаються разом. Годуються птахи окремо, але при цьому не втрачають зв’язку із родичами.

Скільки живуть лелеки?

Тривалість життя лелек залежить від виду та місця проживання. Білі лелеки живуть у природі приблизно 20-21 рік (за деякими даними до 33 років), у неволі цей показник може бути вищим. Далекосхідні лелеки у неволі доживали і до 48 років. Максимальна тривалість життя чорних лелек у неволі становить 31 рік, при цьому природних умовцей показник становить 18 років.

Види лелек, назви та фото

До роду лелек (лат. Ciconia) належать такі види:

1. Ciconia abdimii (Lichtenstein, 1823) – білобрюхий лелека;
2. Ciconia boyciana (Swinhoe, 1873) – чорноклювий лелека, китайський лелека, далекосхідний лелека, далекосхідний білий лелека;
3. Ciconia ciconia (Linnaeus, 1758) – білий лелека:
   • Ciconia ciconia asiatica (Severtzov, 1873) – туркестанський білий лелека;
   • Ciconia ciconia ciconia (Linnaeus, 1758) – європейський білий лелека;
4. Ciconia episcopus (Boddaert, 1783) – білошийний лелека:
   • Ciconia episcopus episcopus (Boddaert, 1783);
   • Ciconia episcopus microscelis (G. R. Gray, 1848);
   • Ciconia episcopus neglecta (Finsch, 1904);
5. Ciconia nigra (Linnaeus, 1758) – чорний лелека;
6. Ciconia maguari (Gmelin, 1789) – американський лелека;
7. Ciconia stormi (W. Blasius, 1896) – малайський шерстистошийний лелека.

Нижче наведено описи видів.

• (лат.Ciconia ciconia) мешкає в деяких районах Європи (від Південної Швеції та Данії до Франції та Португалії, в країнах східної Європи), в Україні, в Росії (від Вологодської області до Закавказзя), у Середній Азії та на північному заході Африки (від півночі Марокко до півночі Тунісу). Відповідно до місця проживання виділяють два підвиди білих лелек: європейський (лат. Ciconia ciconia ciconia) і туркестанський (лат. Ciconia ciconia asiatica). Туркестанський підвид дещо більший за європейський, зустрічається в середній Азії та деяких районах Закавказзя.

Тіло білих лелек має біле забарвлення, як і відбито у найменуванні. Чорними є тільки пір’я на кінцях крил, і поки птах їх не розправив, складається враження, що весь низ тіла чорний. Звідси виникла народна назва птаха – чорногуз. Дзьоб і ноги лелеки червоні. У пташенят дзьоби чорні. Гола шкіра біля очей та дзьоба буває червоного чи чорного кольору. Райдужка очей темно-бура або червонувата. Розміри крила 55-63 см, хвоста – 21,5-26 см, плюсни – 17-23,5 см, дзьоба – 14-20 см. Довжина тулуба може досягати 1,02 м. Розмах крил становить 1,95-2, 05м. Важить білий лелека 3,5-4,4 кг. Самки дрібніші за самців.

Білі лелеки, що мешкають у західній та східній частинах Європи, відлітають на південь різними шляхами. Лелеки, що гніздяться на захід від Ельби, летять до Гібралтарської протоки і долають його в найвужчому місці. Набравши висоту над Іспанією, вони планують до Африки. Там вони частково залишаються на заході, а частково перетинають Сахару, екваторіальні ліси та зупиняються у Південній Африці. Лелеки, що гніздяться на схід від Ельби, летять до Босфору, облітаючи Середземне море через Сирію, Ізраїль, перетинають північ Червоного моря, Єгипет, летять уздовж долини Нілу і далі Південну Африку. Туркестанський підвид білого лелеки, в основному, зимує в Індії, на Цейлоні, але частина особин пережидає зиму в районі Сирдар’ї в Середній Азії та області Талиських гір у Закавказзі.

Білі лелеки селяться поблизу людського житла, тому що їм зручно будувати гнізда на «рукотворних височинах». Люди самі часто «допомагають» птахам у будівництві, роблячи гніздо для лелеки своїми руками або створюючи для нього основу: на стовпи, дерева або господарські будівлі поміщають колеса або спеціальні укріплені помости, на яких птахи мають своє майбутнє гніздо.

• (лат.Ciconia nigra) – Вигляд, який уникає людей. Ареал його проживання – великі простори Євразії: від Скандинавії та Піренейського півострова до Далекосхідних регіонів. Північний кордон поширення сягає 61 і 63 паралелей, південна проходить через Балкани, Крим, Закавказзі, Іран, Середню Азію, Монголію, середню частину Китаю. Чорний лелека зимує на Африканському континенті, в Індії та Китаї. В Африці птахи долітають не далі за екватор. Правда, на півдні материка гніздяться особини, які, ймовірно, потрапили туди під час міграцій і залишилися назовні.

У забарвленні даного виду птахів переважає чорний колір, у своїй чорне оперення відливає зеленню, бронзою чи пурпурним кольором. Біле пір’я росте тільки в низу тулуба, на задній частині грудей і в пахвових областях. Дзюба птиці злегка скошена догори. Ноги, дзьоб та шкіра навколо очей мають червоний колір. Райдужка ока бура. Молоді особи мають біле оперенняПри цьому ноги і дзьоб молодняку ​​має сіро-зелений відтінок. Вага чорного лелеки не перевищує 3 кг, тулуб може досягати завдовжки 1 метр. Довжина крила варіюється від 52 до 61 см, довжина плюсни становить 18-20 см, хвіст виростає до 19-25 см, а довжина дзьоба досягає 16-19,5 см. Розмах крил птиці становить 1,5-2 метри.

Чорний лелека живе у глухих лісах, островах серед боліт та на подібних важкодоступних ділянках. Гнізда він влаштовує на бічних гілках високих дерев, за 1,5-2 м від ствола. Вони складаються із сучків різної товщини, склеєних землею та дерном. У безлісних областях та горах птах вибирає для житла скелі, урвища тощо. Пара лелек завжди гніздується окремо від родичів. Гнізда зазвичай розташовуються з відривом до 6 км друг від друга. У деяких місцях, наприклад, на Східному Закавказзі, відстань між ними скорочується до 1 км, а іноді на одному дереві навіть знаходяться 2 гнізда.

У кладці буває від 3 до 5 яєць, які трохи дрібніші, ніж у білого лелеки. Були опушені білим або сірим гарматою, а дзьоб їх помаранчевий біля основи і зеленувато-жовтий на кінці. Спочатку дитинчата чорного лелеки лежать, потім сидять у гнізді і лише після 35-40 днів починають вставати на ноги. Молоді лелеки вилітають із гнізда через 64-65 днів після появи світ. На відміну від інших видів, чорні лелеки вміють кричати. Вони вимовляють високо і тихо звуки, схожі на «чи-ли». Дзьобою птахи тріщать набагато рідше і тихіше, ніж білі лелеки.

• Білобрюхий лелека(Лат.Ciconia abdimii) – Це африканський вид лелек, що мешкає від Ефіопії до ПАР.

Один з найменших лелек, що досягає 73 см завдовжки. У цьому маса птиці становить 1 кг. У фарбуванні переважає чорний колір, білі тільки груди та підкрила. Дзьоб, на відміну більшості видів, сірий. Ноги традиційно червоні. Відмінна особливістьбілобрюхого лелеки – посиніння шкіри навколо очей у шлюбний період. Самі очі мають червоний відтінок. Самки дрібніші за самців. Відкладають по 2-3 яйця.

• Білошийний лелека(Лат.Ciconia episcopus) має 3 підвиди:
  • Ciconia episcopus episcopus мешкає на півостровах Індостан, Індокитаї та на Філіппінських островах;
  • Ciconia episcopus microscelis зустрічається в Уганді та Кенії – країнах тропічної Африки;
  • Ciconia episcopus neglecta – мешканець острова Ява та островів, що лежать на межі азіатської та австралійської біогеографічних зон.

  Довжина тіла лелек варіює від 80 до 90 см. Потилиця, шия і верхня частина грудей у ​​птахів біла і пухнаста. Пір’я в низу живота і на хвості білі. Голова зверху чорна, наче одягнена в шапочку. Крила і верхня частина тіла мають чорний колір, на плечах присутні червоні переливи, а кінці крил подерті зеленим відтінком. Білошийні лелеки живуть групами чи парами поблизу води.

  • Малайський шерстистошийний лелека(Лат.Ciconia stormi) – дуже нечисленний вид, що знаходиться на межі зникнення. У світі налічується від 400 до 500 особин. Розміри птаха невеликі: від 75 до 91 см. У забарвленні переважає чорний колір. Шия біла. Голова лелеки увінчана чорною «шапочкою». Неоперена шкіра голови має помаранчевий відтінок, а довкола очей – жовтий. Дзьоб та ноги – червоні.

  Малайські шерстистошийні лелеки живуть на деяких островах Індонезії, Малайзії, Таїланді, Брунеї. Живуть самотньо або дрібними групами, селяться біля прісноводних водойм, оточених лісом.

  • Американський лелека(Лат.Ciconia maguari) – Представник Нового Світу. Мешкає у Південній Америці.

  Він схожий на білого лелека розмірами та зовнішнім виглядом. Відмінності: чорний хвіст, червоно-жовтогаряча шкіра навколо очей, сірий біля основи і синюватий на кінці дзьоб і біла райдужка очей. Пташенята лелеки народжуються білими, з віком темніють, а потім набувають батьківського забарвлення. Довжина тіла птиці досягає 90 см, розмах крил – 120 см, важить лелека 3,5 кг. Гнізда будує невисоко: у кущах, на не високих деревахі навіть на землі, але вони завжди оточені водою.

  • Чорноклювий лелека (лат.Ciconia boyciana) – вид, що має багато назв: амурський лелека, китайський лелека, далекосхідний або далекосхідний білий лелека. Раніше цей вид вважався підвидом білого лелеки. Але, на відміну від білого, чорноклювий лелека має більш довгий, помітно скошений до верху чорний дзьоб, червоні ноги і вуздечку, червоний горловий мішок, білу райдужку, а на кінцях деяких чорних пір’я присутній сріблясто-сірий наліт.

  У пташенят амурського лелеки дзьоби оранжево-червоні. У молодих особин чорний колір замінено бурим. За розмірами птах трохи більший за родичів: довжина крила – 62-67 см, дзьоба – 19,5-26 см, довжина тулуба – до 1,15 м, важить лелека до 5,5 кг. Далекосхідні лелеки харчуються виключно рибою, наприклад, в’юнами.

  Всі назви птиці вказують на її місце проживання: далекий Схід(Приамур’я, Примор’я, Уссурійський край), північ Китаю. Крім того, цей вид водиться в Японії та Кореї. В основному, чорноклюві лелеки зимують у південній частині Китаю, на острові Тайвань та області Гонконгу. Деякі зграї мігрують на зиму до Північної Кореї, Південну Корею, Японію, іноді досягаючи Філіппін, М’янми, Бангладеш та північно-східних областей Індії. У Японії птахи живуть і влітку, і взимку, не відлітаючи на південь у холодну пору року. Біля людини чорноклювий лелека не селиться, воліючи гніздитися в лісах на високих деревах. Гнізда можуть бути розташовані як високо, так і на нижньому суччі. Вони настільки важкі, що іноді гілки не витримують тяжкості та обламуються, внаслідок чого гнізда падають на землю. У кладці буває 3-5 яєць.

  Далекосхідний лелека – це рідкісний вид, що охороняється в Росії, Японії та Китаї. Він занесений до Червоної книги Росії, Китаю та Кореї, а також до Міжнародної Червоної книги. У природі існує трохи більше 3000 особин.

  Звідки походить слово «лелека»?

  Походження слова «лелека» точно не встановлено, так що існує чимало версій його виникнення. Співзвучні слова знаходять у давній санскритській, давньоруській, німецькій, слов’янських мовах. Найбільш правдоподібною є версія перетворення німецького слова “Heister”, яке в деяких місцевостях Німеччини є назвою сороки. Ймовірно, слово трансформувалося в “гайстер”, а потім в “лелека”. Аналогію між сорокою і лелекою знайти важко, єдина ознака, що ріднить їх, – забарвлення оперення. Можна припустити, що він лежить в основі найменування лелеки. У різних районах Росії, України та Білорусі існують різні місцеві назви цього птаха: аист, буцол, бусько, батан, чорногуз, аист, жабоєд, гайстер, боцюн та інші. Крім того, лелеку називають людськими іменами: Іван, Грицько, Василь, Яша.

  Лелека – опис, характеристика, фото. Як виглядають лелеки?

  Лелеки – це птахи великих розмірів. Найбільшим видом у роді Ciconia є білий лелека. Довжина тіла як самця, і самки становить 110 див, розмах крил сягає 220 див, а вага – 3,6 кг. Один із дрібних видів, білобрюхий лелека, важить близько 1 кг, а довжина його тіла становить 73 см.

  Дзьоб лелеки довгий, що в 2-3 рази перевищує довжину голови, і має конічну форму. Він може бути прямим або злегка перегнутим до верху (як у далекосхідного лелеки). В основі він високий і масивний, на кінці гострий, закритий щільно.

  Мова гладка, гостра і, порівняно з дзьобом, маленька. Ніздрові щілини дуже вузькі, відкриті прямо в роговому покриві, без втискань та борозен. Колір дзьоба у дорослих особин більшості видів – червоний. У чорноклювого лелеки він чорний. У молодих птахів все навпаки: пташенята чорноклювого лелеки мають червоний або помаранчевий дзьоб, а у пташенят інших видів дзьоби чорні.

  Райдужка очей у різних видів лелек червоного, бурого або білястого кольору. На голові оперення відсутнє на підборідді, вуздечці та шкірі навколо очей. Шия птахів помірно-довга. Характерне положення, коли шия різко вигнута назад, голова спрямована вперед, а дзьоб лежить серед розпушеного пір’я. В області зоба пір’я довге, що відвисає.

  У лелек є шийні повітряні мішки, які наповнюються повітрям, що видихається, так як вони з’єднані з носовими камерами. Ці мішки невеликі, розташовуються під шкірою і лежать на шиї в основі голови. Система мішків створює повітряний прошарок між шкірою та м’язами.

  Крила лелеки довгі, округлі, їх вершина утворена 3-5 маховим пір’ям. Внутрішнє пір’я на крилі довге. У складеному стані вони досягають довжини першорядного махового пір’я.

  У польоті лелеки ширяють над землею. Це стає можливим завдяки особливому зчленуванню кісток плечового пояса та будові крила з подовженим передпліччям і коротшим плечем. Ці особливості властиві великим ширяючим птахам, у тому числі й хижим. На крилі першому пальці кисті є кіготь.

  Парячий політ також характерний для таких птахів, як орли, беркути, шуліки, грифи, канюки, пелікани.

  Хвіст у лелек помірної довжини, прямий, на вершині трохи заокруглений. Він складається з 12 рульового пір’я.

  Задні кінцівки птахів надзвичайно подовжені. Плюсна по довжині майже дорівнює гомілки. Зчленування кісток гомілки і плюсни влаштовано таким чином, що виступ, наявний на голівці кістки гомілки, входить у поглиблення, що знаходиться на головці плюсни, а спеціальна зв’язка фіксує це з’єднання, не даючи кісткам зісковзувати. В результаті виходить міцне положення витягнутої ноги, що утримує тіло чисто механічно, без м’язів. Завдяки цьому лелека, надавши тілу рівновагу, може стояти годинами на одній нозі, зовсім не втомлюючись. Будова ніг обумовлює деякі характерні рухи – повільність та пружність ходи.

  Пальці на ногах лелек відносно короткі. Уздовж кожного йде вузька шкіряста облямівка. Передні пальці з’єднані в основі невеликої шкірястої перетинкою, а посаджений низько задній палець служить для опори на землі. Така будова пальців говорить про те, що лелеці важко ходити по топких місцях, і він тяжіє до твердого ґрунту. Гомілка не оперена більш ніж на третину своєї довжини. Гола частина гомілки та вся плюсна покриті дрібними багатогранними пластинками. Пазурі широкі, досить плоскі, тупі.

  Забарвлення лелек не надто різноманітна і складається з чорного та білого кольорів. Чорний колір може бути із зеленим або металевим відливом. Забарвлення молодих птахів відрізняється від дорослих трохи. Відмінностей у фарбуванні самців та самок, а також змін кольору по порі року немає. Пташенята лелеки мають сіруватий пушок, у дорослих пух білий або сірий.

  Представники роду Ciconia немає голосу, оскільки позбавлені сиринкса (голосового органу птахів) та її м’язів. Замість криків лелека клацає дзьобом, тобто вдаряє щелепами один про одного. Білі лелеки (лат. Ciconia ciconia) також вміють шипіти. Чорні лелеки (лат. Ciconia nigra) тріщать дзьобом рідко: їхній голос схожий на кашель або клекот. Пташенята лелек вміють квакати, цвіркотіти, шипіти і видавати горлові крики.

  Линяння у лелек відбувається один раз на рік і триває дуже повільно. У будь-який місяць року можна знайти свіже і пробивається пір’я, як покривні, так і великі. У перелітних лелек зміна пера відбувається трохи швидше.

  Сімейство лелекових (до яких відносяться ябіру, ​​марабу, сідлоклюві ябіру, ​​лелеки-разіні та клювачі) поширене практично по всьому світу. Ареал проживання птахів з роду лелек охоплює Європу, Росію, Азію, Африку та Південну Америку. Різні види населяють європейські країни від півдня Скандинавії до Середземномор’я та від Атлантичного узбережжя до кордону з Росією. У Росії ареал проживання простягається по всій території країни, обмежуючись 61-63 паралеллю на півночі. У Африці, яку більшість дослідників вважають прабатьківщиною лелек, птахи поширені практично з усього континенту, крім пустель. Лелеки живуть у Південній Америці, населяючи весь континент, крім гірського ланцюга Анд. Ці птахи мешкають у багатьох частинах Азії: у Західній, Східній, Південній, Південно-Східній, зокрема островах. В окремих місцях зазначеного ареалу лелеки зустрічаються часто, а в деяких вони досить рідкісні.

  Лелека, що живе в північних широтах – це перелітний птах, який до льодовикового періоду вела осілий спосіб життя. Осілість зустрічається і зараз: наприклад, не відлітає на зимівлю чорнолювий лелека, яка мешкає в Японії. Білобрюхі лелеки, білошийні лелеки, американські лелеки та малайські шерстистошийні лелеки теж не відлітають на південь, тому що живуть у теплих широтах, де їжа їм забезпечена цілий рік. Сезонні міграції здійснюють білі лелеки, чорні лелеки і далекосхідні лелеки (чорноклюві), що у Європі, Росії, Китаї.

  Відліт білих та чорних лелек з європейських та азіатських територій починається дуже рано. Білі відлітають в останній третині серпня або на початку вересня. Чорні лелеки мігрують ще раніше: із середини серпня, як, наприклад, у деяких районах Східної Європи. В інших же областях, наприклад, у Приамур’ї, встановлено, що чорні лелеки відлітають у другій декаді вересня: для цих птахів це досить пізній термін. У будь-якому випадку, до середини жовтня території гніздування лелек вже порожні.

  Птахи здійснюють перельоти вдень, на великій висоті, не дотримуючись певного ладу. Летять лелеки, переважно, над сушею, скорочуючи до мінімуму морські ділянки колії. Це з тим, що з літаючого польоту важливі висхідні повітряні потоки, формовані над сушею. Через водяний простір лелеки пролітають лише тоді, коли бачать протилежний берег. Навесні птахи повертаються назад.

  Деякі чорні та білі лелеки, що влаштувалися на півдні Африки, не повертаються на батьківщину, організувавши осілі колонії.

  Нижче, в описі видів, дана докладніша інформація про те, куди відлітають лелеки і в яких країнах вони зимують.

  Лелеки їдять виключно тваринну їжу. Їх корм різноманітний, але переважно складається з дрібних тварин, яких ставляться:

  Ссавці: кроти, щури, миші, полівки та інші мишоподібні гризуни, крапчасті ховрахи, молоді зайченята, ласки, горностаї. У селах деякі лелеки можуть полювати курчат і каченят;
  маленькі пташенята;
  земноводні та плазуни: жаби, жаби, різні ящірки, змії (вужі, гадюки);
  великі наземні комахи та його личинки – сарана та інші сарана, хрущі, травневі жуки, листові оси, коники, капустянки;
  наземні та водні молюски, рачки, хробаки;
  Що ж до риби, деякі види лелек, наприклад білі, вживають її рідко. Чорні лелеки набагато частіше їдять її. А чорноклювий лелека харчується виключно рибою.
  Залежно від пори року раціон лелек змінюється. Коли висихають дрібні водойми і стає менше земноводних, у їжу йдуть великі прямокрилі комахи. Лелеки ковтають видобуток цілком. Неперетравлювані залишки (пір’я, шерсть, луску тощо) птахи відригують у вигляді погадок.

  До речі, лелеки мають чудову здатність поїдати отруйних змій без шкоди для себе. Очевидно, вони мають імунітет до отрути.

  Птахи видобувають їжу на відкритих просторах: у степах, великих річкових долинах і луках, по берегах річок, боліт та інших місцях, що добре проглядаються. Хоча лелеки завжди опиняються, вони можуть помітити небезпека здалеку.

  Лелеки, як і всі великі птахи, дуже обережні. Під час перельотів та ночівлями вони тримаються разом. Годуються птахи окремо, але при цьому не втрачають зв’язку із родичами.

  Тривалість життя лелек залежить від виду та місця проживання. Білі лелеки живуть у природі приблизно 20-21 рік (за деякими даними до 33 років), у неволі цей показник може бути вищим. Далекосхідні лелеки у неволі доживали і до 48 років. Максимальна тривалість життя чорних лелек у неволі становить 31 рік, причому у природних умовах цей показник становить 18 років.

  Білий лелека (лат. Ciconia ciconia) мешкає в деяких районах Європи (від Південної Швеції та Данії до Франції та Португалії, в країнах східної Європи), в Україні, в Росії (від Вологодської області до Закавказзя), у Середній Азії та на північно- заході Африки (від півночі Марокко до півночі Тунісу). Відповідно до місця проживання виділяють два підвиди білих лелек: європейський (лат. Ciconia ciconia ciconia) і туркестанський (лат. Ciconia ciconia asiatica).
  Туркестанський підвид дещо більший за європейський, зустрічається в середній Азії та деяких районах Закавказзя.

  Тіло білих лелек має біле забарвлення, як і відбито у найменуванні. Чорними є тільки пір’я на кінцях крил, і поки птах їх не розправив, складається враження, що весь низ тіла чорний. Звідси виникла народна назва птаха – чорногуз. Дзьоб і ноги лелеки червоні. У пташенят дзьоби чорні. Гола шкіра біля очей та дзьоба буває червоного чи чорного кольору. Райдужка очей темно-бура або червонувата. Розміри крила 55-63 см, хвоста – 21,5-26 см, плюсни – 17-23,5 см, дзьоба – 14-20 см. Довжина тулуба може досягати 1,02 м. Розмах крил становить 1,95-2, 05м. Важить білий лелека 3,5-4,4 кг. Самки дрібніші за самців.

  Білі лелеки, що мешкають у західній та східній частинах Європи, відлітають на південь різними шляхами. Лелеки, що гніздяться на захід від Ельби, летять до Гібралтарської протоки і долають його в найвужчому місці. Набравши висоту над Іспанією, вони планують до Африки. Там вони частково залишаються на заході, а частково перетинають Сахару, екваторіальні ліси та зупиняються у Південній Африці. Лелеки, що гніздяться на схід від Ельби, летять до Босфору, облітаючи Середземне море через Сирію, Ізраїль, перетинають північ Червоного моря, Єгипет, летять уздовж долини Нілу і далі в Південну Африку. Туркестанський підвид білого лелеки, в основному, зимує в Індії, на Цейлоні, але частина особин пережидає зиму в районі Сирдар’ї в Середній Азії та області Талиських гір у Закавказзі.

  Білі лелеки селяться поблизу людського житла, тому що їм зручно будувати гнізда на «рукотворних височинах». Люди самі часто «допомагають» птахам у будівництві, роблячи гніздо для лелеки своїми руками або створюючи для нього основу: на стовпи, дерева або господарські будівлі поміщають колеса або спеціальні укріплені помости, на яких птахи мають своє майбутнє гніздо.

  Чорний лелека (лат. Ciconia nigra) – вид, який уникає людей. Ареал його проживання – великі простори Євразії: від Скандинавії та Піренейського півострова до Далекосхідних регіонів. Північний кордон поширення сягає 61 і 63 паралелей, південна проходить через Балкани, Крим, Закавказзі, Іран, Середню Азію, Монголію, середню частину Китаю. Чорний лелека зимує на Африканському континенті, в Індії та Китаї. В Африці птахи долітають не далі за екватор. Правда, на півдні материка гніздяться особини, які, ймовірно, потрапили туди під час міграцій і залишилися назовні.
  У фарбуванні даного виду птахів переважає чорний колір, у своїй чорне оперення відливає зеленню, бронзою чи пурпурним кольором. Біле пір’я росте тільки в низу тулуба, на задній частині грудей і в пахвових областях. Дзюба птиці злегка скошена догори. Ноги, дзьоб та шкіра навколо очей мають червоний колір. Райдужка ока бура. Молоді особини мають біле оперення, при цьому ноги та дзьоб молодняку ​​має сіро-зелений відтінок. Вага чорного лелеки не перевищує 3 кг, тулуб може досягати завдовжки 1 метр. Довжина крила варіюється від 52 до 61 см, довжина плюсни становить 18-20 см, хвіст виростає до 19-25 см, а довжина дзьоба досягає 16-19,5 см. Розмах крил птиці становить 1,5-2 метри.

  Чорний лелека живе у глухих лісах, островах серед боліт та на подібних важкодоступних ділянках. Гнізда він влаштовує на бічних гілках високих дерев, за 1,5-2 м від ствола. Вони складаються з сучків різної товщини, склеєних землею та дерном. У безлісних областях та горах птах вибирає для житла скелі, урвища тощо. Пара лелек завжди гніздується окремо від родичів. Гнізда зазвичай розташовуються з відривом до 6 км друг від друга. У деяких місцях, наприклад, на Східному Закавказзі, відстань між ними скорочується до 1 км, а іноді на одному дереві навіть знаходяться 2 гнізда.

  У кладці буває від 3 до 5 яєць, які трохи дрібніші, ніж у білого лелеки. Були опушені білим або сірим гарматою, а дзьоб їх помаранчевий біля основи і зеленувато-жовтий на кінці. Спочатку дитинчата чорного лелеки лежать, потім сидять у гнізді і лише після 35-40 днів починають вставати на ноги. Молоді лелеки вилітають із гнізда через 64-65 днів після появи світ. На відміну від інших видів, чорні лелеки вміють кричати. Вони вимовляють високо і тихо звуки, схожі на «чи-ли». Дзьобою птахи тріщать набагато рідше і тихіше, ніж білі лелеки.

  Білобрюхий лелека (лат. Ciconia abdimii) – це африканський вид лелек, що живе від Ефіопії до ПАР.

  Один з найменших лелек, що досягає 73 см завдовжки. У цьому маса птиці становить 1 кг. У фарбуванні переважає чорний колір, білі тільки груди та підкрила. Дзьоб, на відміну більшості видів, сірий. Ноги традиційно червоні. Відмінна риса білобрюхого лелеки – посинення шкіри навколо очей у шлюбний період. Самі очі мають червоний відтінок. Самки дрібніші за самців. Відкладають по 2-3 яйця.

  Білошийний лелека (лат. Ciconia episcopus) має 3 підвиди:
  Ciconia episcopus episcopus мешкає на півостровах Індостан, Індокитаї та на Філіппінських островах;
  Ciconia episcopus microscelis зустрічається в Уганді та Кенії – країнах тропічної Африки;
  Ciconia episcopus neglecta – мешканець острова Ява та островів, що лежать на межі азіатської та австралійської біогеографічних зон.
  Довжина тіла лелек варіює від 80 до 90 см. Потилиця, шия і верхня частина грудей у ​​птахів біла і пухнаста. Пір’я в низу живота і на хвості білі. Голова зверху чорна, наче одягнена в шапочку. Крила і верхня частина тіла мають чорний колір, на плечах присутні червоні переливи, а кінці крил подерті зеленим відтінком. Білошийні лелеки живуть групами чи парами поблизу води.

  Малайський шерстистошийний лелека (лат. Ciconia stormi) – дуже нечисленний вид, що знаходиться на межі зникнення. У світі налічується від 400 до 500 особин. Розміри птаха невеликі: від 75 до 91 см. У забарвленні переважає чорний колір. Шия біла. Голова лелеки увінчана чорною «шапочкою». Неоперена шкіра голови має помаранчевий відтінок, а довкола очей – жовтий. Дзьоб та ноги – червоні.

  Малайські шерстистошийні лелеки живуть на деяких островах Індонезії, Малайзії, Таїланді, Брунеї. Живуть самотньо або дрібними групами, селяться біля прісноводних водойм, оточених лісом.

  Американський лелека (лат. Ciconia maguari) – представник Нового Світу. Мешкає у Південній Америці.
  Він схожий на білого лелека розмірами та зовнішнім виглядом. Відмінності: чорний хвіст, червоно-жовтогаряча шкіра навколо очей, сірий біля основи і синюватий на кінці дзьоб і біла райдужка очей. Пташенята лелеки народжуються білими, з віком темніють, а потім набувають батьківського забарвлення. Довжина тіла птиці досягає 90 см, розмах крил – 120 см, важить лелека 3,5 кг. Гнізда будує невисоко: у кущах, на невисоких деревах і навіть на землі, зате вони завжди оточені водою.

  Чорноклювий лелека (лат. Ciconia boyciana) – вид, що має багато назв: амурський лелека, китайський лелека, далекосхідний або далекосхідний білий лелека. Раніше цей вид вважався підвидом білого лелеки. Але, на відміну від білого, чорноклювий лелека має більш довгий, помітно скошений до верху чорний дзьоб, червоні ноги і вуздечку, червоний горловий мішок, білу райдужку, а на кінцях деяких чорних пір’я присутній сріблясто-сірий наліт.
  У пташенят амурського лелеки дзьоби оранжево-червоні. У молодих особин чорний колір замінено бурим. За розмірами птах трохи більший за родичів: довжина крила – 62-67 см, дзьоба – 19,5-26 см, довжина тулуба – до 1,15 м, важить лелека до 5,5 кг. Далекосхідні лелеки харчуються виключно рибою, наприклад карасями, в’юнами.

  Всі назви птиці вказують на її місце проживання: Далекий Схід (Приамур’я, Примор’я, Уссурійський край), північ Китаю. Крім того, цей вид водиться в Японії та Кореї. В основному, чорні лелеки зимують у південній частині Китаю, на острові Тайвань та в області Гонконгу. Деякі зграї мігрують на зиму до Північної Кореї, Південної Кореї, Японії, іноді досягаючи Філіппін, М’янми, Бангладеш та північно-східних областей Індії. У Японії птахи живуть і влітку, і взимку, не відлітаючи на південь у холодну пору року. Біля людини чорноклювий лелека не селиться, воліючи гніздитися в лісах на високих деревах. Гнізда можуть бути розташовані як високо, так і на нижньому суччі. Вони настільки важкі, що іноді гілки не витримують тяжкості та обламуються, внаслідок чого гнізда падають на землю. У кладці буває 3-5 яєць.

  Далекосхідний лелека – це рідкісний вид, що охороняється в Росії, Японії та Китаї. Він занесений до Червоної книги Росії, Китаю та Кореї, а також до Міжнародної Червоної книги. У природі існує трохи більше 3000 особин.

  Лелеки ведуть зграйний спосіб життя, крім часу гніздування. Птахи будують гнізда для багаторазового використання, розташовуючи їх на деревах, скелях, урвищах, дахах будинків та інших будівель.

  Білі лелеки можуть влаштуватися на гніздування цілою зграєю. До речі, цей вид птахів супроводжує людей і селиться не лише на деревах, неподалік людського житла, а й на дахах будівель, водонапірних вежах, заводських трубах, опорах ЛЕП, стовпах та інших спорудах. Білі лелеки вибирають людські будівлі, тому що вони зручні для гніздування, хоча в сусідстві людей птиці не потребують.

  Повертаючись із зимівлі, лелеки часто займаються ремонтом старого гнізда, вистилаючи його палицями, сіном, лозинами. Нове гніздо зазвичай не перевищує в діаметрі 1 м, а старе, що добудовується, може сягати 2,3 м і важити центнери. На будівництво йде близько 8 днів. Поруч із першим гніздом білі лелеки можуть спорудити й друге, що використовується для сну чи охорони першого гнізда. Іноді молоді лелеки, ще готові до розмноження, хочуть будувати власне гніздо і намагаються захопити чуже. У цьому випадку старий самець грізно тріщить дзьобом і кидається на суперника. Деякі пари займають гнізда хижих птахів.

  Навесні самець прилітає до гнізда першим і запрошує партнерку – будь-яку самку, що пролітає. Буває, що до самця повертається колишня подруга, а якщо її місце зайняте, то між самками з’являється бійка. Переможниця залишається, а її противниці доводиться відлетіти. Багато фахівців дотримуються версії про те, що лелеки є моногамними птахами і прилітають до гнізда зі своїми постійними партнерами, а не формують пари по прильоту.

  Коли ремонт або будівництво гнізд завершується, розпочинаються шлюбні ігри. У різних видів лелек цей ритуал відрізняється.

  У білих лелек самець або самка танцюють, кивають дзьобами і приймають характерні пози, закидаючи голову на спину. Шкіра на горлі та підборідді роздмухується, утворюючи горловий мішок, який виступає в ролі резонатора. Лелеки клацають дзьобами, і звук, що виходить при цьому, нагадує своєрідне тріскотіння. Самець веде себе активніше, ніж самка. Він може кружляти над гніздом, підніматися у висоту і різко опускатися. Якщо самка сидить у гнізді, він намагається підняти її, гальмуючи партнерку дзьобом і тупцюючи біля неї. Коли самка встає, відбувається спарювання, під час якого самець опускається на партнерку, підгинаючи ноги та балансуючи крилами.

  Чорні лелеки голову не закидають і дзьобом не клацають. Вони ніби кланяються один одному або ходять з витягнутою шиєю, опущеною головою і притиснутим до шиї дзьобом. Періодично вони риються дзьобами у пір’ї голови або шиї партнера.

  Самка відкладає 3-5 яєць, починаючи насиджувати їх ще до закінчення кладки. Яйця лелека білі, із зернистою поверхнею, витягнуті. Важать вони близько 120 р.

  Насиджування триває до 30 днів. Висиджують пташенят обоє батьків: зазвичай самець робить це вдень, а самка – уночі. Пташенята з’являються на світ сліпими, але починають бачити через кілька годин.

  Новонароджені лелеки покриті пухом білого кольору, ноги у них рожеві, а дзьоб чорний. Вторинний пух з’являється за тиждень. У білого лелеки через 16 днів лелеки починають ставати на ноги. До 25 дня вони вже твердо стоять на обох ногах, а через 10 днів вміють стояти на одній нозі. Через 70 днів після народження молодняк залишає гніздо. Пташенята чорного лелеки розвиваються трохи повільніше.

  Вигодувати ненажерливих лелек – справа нелегка. У годуванні беруть участь і самець, і самка. Один із них знаходиться біля пташенят, інший літає за їжею. Крім того, лелека самець постійно підправляє гніздо, приносячи різний будівельний матеріал: гілки, трави, прутики. В очікуванні їжі малюки клацають дзьобом. Коли ж батьки схиляються над пташенятами і викидають з горлянки корм, лелеки ловлять його на льоту або збирають на дні гнізда. Підростаючи, пташенята виривають їжу у батьків з дзьоба.

  Леляди, що починають літати, обмежуються околицями рідного гнізда. На ніч у ньому збирається вся родина. Потім пташенята відлітають все далі, і, нарешті, починають формуватися зграї. Відлітають лелеки рано: спочатку молоді, а потім і старі. І хоча молодняк летить без провідників, інстинкт веде їх правильним шляхом. Встановлено, що час відльоту не пов’язаний ні з похолоданням, ні з безгодівлею. Але життєвий циклцих птахів влаштований так, що вони прилітають улітку рівно на певний період часу, який потрібний для розмноження. Молоді лелеки приступають до гнездування в 3-4-річному віці. Іноді це відбувається раніше, через 2 роки, чи пізніше – до 6 років.

  Чим відрізняється лелека від чаплі?

  Лелеки відносяться до загону лелека, сімейства лелек. Чаплі відносяться до загону лелека, сімейства чаплевих.
  Лелеки – птахи більш потужного складу, ніж чаплі.
  На відміну від лелек шия чапель незрівнянно тонша і довша.
  У польоті лелеки тримають шию витягнутої вперед, що нехарактерно для чапель.
  Чим відрізняється лелека від чаплі фото
  Зліва велика блакитна чапля, праворуч білий лелека. Автор фото зліва: Cephas, CC BY-SA 4.0; автор фото праворуч: sipa, CC0.
  Відмінності між лелекою та чаплею полягають у довжині пальців. У лелек вони набагато коротші, ніж у чапель.
  Чаплі живуть і ловлять видобуток у топких, залитих водою місцях, де лелекам, через будову їхніх пальців, бути проблематично. Тому лелеки більше годуються на суші.
  Лелеки ширяють у небі, коли чаплі літають, змахуючи крилами і лише іноді плануючи.
  У лелек грудна кістка має квадратні обриси, у чапель грудина витягнута.
  Пташенята лелек не покидають гнізда для лазіння по деревах. Маленькі чаплі, навпаки, активно перебираються з гілки на гілку, використовуючи ноги, дзьоби та невідрослі крила.
  Чаплі не влаштовують гнізд на урвищах та скелях, на відміну від лелек.

  Чим відрізняється журавель від лелеки?

  Лелеки та журавлі – представники різних загонів. Лелека відноситься до загону лелека, сімейства лелек. Журавель – це птах із загону журавлеподібних, сімейства журавлиних.
  Дзьоб журавлів не такий довгий, як у лелек.
  В оперенні журавлів присутні більш м’які, довгі пір’я. У лелек вони жорсткіші і коротші.
  Журавлі видають куркуючі звуки і досить крикливі. Лелеки здебільшого голоси немає (крім чорного лелеки), їм характерно лише клацання дзьобом.
  Відмінності між птахами спостерігаються і в їхньому раціоні. Лелеки харчуються виключно дрібними тваринами. Журавлі, на відміну від лелек, є переважно рослиноїдними: вони їдять ягоди та насіння рослин, пагони різних травта злаків. Тваринну їжу журавлі вживають рідше.
  Журавлі селяться лише у болотистих місцевостях. Лелеки крім водойм вибирають і відкриті простори, у тому числі в населених пунктах.

  Шлюбні ігри лелек і журавлів різняться.

  Лелеки будують свої гнізда високо над землею: на деревах, стовпах, дахах будівель, скелях. Журавлі ніколи не сідають на дерева, а гнізда влаштовують на землі. Гнізда журавлів менше за розміром.
  Журавлі відкладають 1-2 яйця, лелеки – 3-5 яєць.
  У лелек насиджують яйця обоє батьків, у журавлів – тільки самка, а самець виконує охоронну функцію.
  Журавлі створюють пари на все життя, залишаючись разом навіть при перельотах у зграї. Лелеки можуть утворювати нові пари кожен сезон.
  При перельоті на зимівлю журавлі вишиковуються в клин, лелеки летять хаотичною зграєю.
  Журавлі в польоті поступово махають крилами, плануючи лише тоді, коли опускаються на землю. Лелеки, в основному, використовують літаючий політ.
  Деякі види лелек, зокрема білий лелека, не бояться людини і живуть поруч із нею. Журавлі бояться людей і вважають за краще триматися подалі від них.

  У багатьох народів священний птах лелека – це символ добра, миру, благоденства, захисту та достатку:

  Вікінги шанували чорного лелеку і називали його Ластівкою Одіна (Odensvala). До цих пір у Південній Швеції існує багато назв, пов’язаних із ним;

  У мусульманських країнах існує повір’я, згідно з яким білі лелеки – це душі правовірних, які не вчинили паломництва у святі місця;

  В античні часи люди вірили, що лелеки годують своїх людей похилого віку батьків.

  В Стародавньому Римііснував закон під назвою «Закон лелеки», згідно з яким діти повинні дбати про батьків;

  У давніх вірмен лелека вважалася вісником язичницького вірменського бога, з яким пов’язували зміну пір року;

  Таким же вісником весни та посланцем богині Хольди був лелека для стародавніх германців;

  Деякі народи вважали лелек людьми, які на час прильоту в їхні країни одягаються в пір’я, а після повернення до себе набувають людського вигляду;

  У слов’ян, прибалтів, німців і до теперішнього часу вважається, що птах лелека приносить щастя, удачу та дітей;

  Вбивство лелеки і руйнування його гнізда в багатьох народів вважається неприпустимим і обіцяє безліч нещасть і бід;

  Зображення лелек присутні на гербах різних міст, на стародавніх фресках та монетах.

  Іноді лелеки підбирають обгорілі дерева з попелища від багать. Іноді такі тріски ще тліють, через що в гнізді може виникнути пожежа. Ймовірно, звідси пішло повір’я, що якщо люди ображатимуть лелек, птахи можуть спалити їхню хату.

  Під час перельотів лелеки можуть спати у повітрі до 10 хвилин. Втомлений птах переміщається в центр зграї і, орієнтуючись за допомогою слуху, дрімає, заплющивши очі і не втрачаючи при цьому висоту

  Восени білі лелеки проводять чистку своїх рядів, безжально розправляються зі слабкими особинами, забиваючи їх на смерть дзьобом.

  Деякі діти народжуються з червоними цятками на задній частині голови в області з’єднання з шиєю. Ця проблема у новонародженого має назву «укус лелеки». Термін сходить до міфу про те, що лелеки приносять немовлят у дзьобі. Відповідно, плями з’являються там, де птах тримав дитину.

  Принеси нам лелека генія
  щоб Росію він нам врятував
  а інакше пропадемо ми
  і Китай поглине нас.

  Дружок!
  Ще змалку ти знаєш, що одна з ознак весни
  – перелітні птахи, що повертаються до рідних країв.
  Серед них: лелеки, журавлі та чаплі.
  Погодься, вони дуже схожі: довгі ноги, шия, дзьоб, великі крила.

  Прочитай нашу інформацію-підказку (або попроси прочитати дорослого)
  і спробуй визначити напевно, хто перед тобою:
  АІСТ, ЖУРАВЛЬ АБО КРАПЛЯ.

  Цаплі– що живуть на мілководді птиці. Мешкають у заболочених чи повільно поточних водоймах. Вони нерухомо стоять у воді та вдивляються у воду, вишукуючи видобуток. Літають повільно, при цьому витягують лапи назад, а шию S-подібно втягують у себе. Чапля літає, ходить головним чином землею, але може залазити і на гілки дерев. Кінцівки чаплі довгі, на лапах відсутні перетинки. Птах ретельно доглядає. У чаплі по всьому тілу є маленьке пір’я – пудретки. Вони тендітні і легко кришаться. Саме цією дрібною крихтою і посипається, пудриться чапля. На лапах чаплі є спеціальний палець, який використовує чапля як гребінь.

  Журавлі– великі, довгоногі та довгошиї птахи. Журавліні сімейні паризберігаються протягом усього життя. Журавлі, на відміну від чапель, у польоті витягують ноги та шию. Це робить їх схожими на лелек, але журавлі ніколи не сідають, як вони, на дерева. Унікальна особливість журавлів – дуже довга, вигнута петлею трахея. Завдяки такому влаштуванню горла журавлі здатні дуже голосно кричати: їхнє курликання, всім добре знайоме, можна почути більш ніж за кілометр. Журавлі – чудові “танцюристи”. Це не лише струмовий ритуал, а й спосіб висловити свій настрій, радість. У польоті можуть вишиковуватися клином. Якщо візуально порівнювати журавлів із чаплями, їхні ноги, як правило, довші, а шия більш витягнута; а в порівнянні з лелеками тіло витонченіше, ноги довші, а дзьоб пропорційно менше.

  Більшість видів лелечих– безголосі, єдиним виробленим ними звуком є ​​стукання дзьобом. Білі лелеки, чорні лелеки, далекосхідні лелеки вибирають подружжя протягом усього життя. Для розмноження пари будує гніздо, яке потім використовується неодноразово протягом кількох років. В основному, лелекові воліють жити на відкритих просторах і біля водойм. Всі лелеки є добрими літунами. Їжу лелеки підбирають на ходу із землі. Входять до неї, в основному, невеликі гризуни, амфібії, риби, деякі безхребетні та плазуни.