Сварог

Сварог — Прабог, владика світу, батько Сварожичів. Навчив людей користуватися вогнем, виготовляти мідь та залізо. Навчив їх ковальського ремесла, викував першого плуга і першу шлюбну обручку.

Бог вогню, могутній Сварог, знаходить утіху тільки у важкій роботі. Та найважче довелося потрудитися Сварогу над непроникним мороком Хаосу і тьми, коли він кував небесну оселю богів. Тепер у вічності владика світу гордий і щасливий за своє найвеличніше творіння всеєдиного ладу всього сущого на небі і землі — Зодіакальний Сонячний Рік. З тих прапрадавніх часів і живе прабог небесного вогню у своєму зоряному царстві дванадцяти своїх зодій. Прекрасні, оздоблені щирим золотом палаци збудував він для богів. І собі Сварог на високій горі, яка омивається первовічними водами широких рік, змайстрував розкішний храм, оздоблений залізом, сріблом і золотом, на вершині якого небесним вогнем обертається Сварга — символ влади бога світла над тьмою. У небесному царстві Сварги живе син Сварога — Дажбог-сонце. Двір бога вогню стоїть на сімох велетенських залізних стовпах. До широкого, як небо, двору прабога ведуть калинові і золоті мости. В нічному небесному горінні Сварги через ці калинові й золоті мости приходять до пана господаря у гості боженько — ясне Сонечко, Місяченько, рожева Зоря і дрібен Дощик. Сварог радий таким гостям, а тому посеред двору для них завжди стоять понакривані столи, на яких горять золоті свічі, стоять золоті чаші з дорогими винами, лежать рум’яні калачі з ярої пшениці. Бо то не прості гості, а сини й дочки його.

Ще в ті предковічні часи світотворчих починань богині Всесвіту премудрої Лади викував Сварог вогненною кувалдою своє ясне—красне сонце, місяць, вечірню та ранню зорю та ще зірки. Зірки на небі — то вікна, в які боги дивляться на світ.

Владика світу — найдавніший та найстарший бог світла і неба. Ще й до теперішніх часів у небеснім його храмі є та кузня, у велетенській печі якої вдень і вночі гоготить вічне полум’я безперервності життя на землі. У закіптюжених тиглях плавляться різні метали: золото, мідь, блискучим струменем тече срібло. Дванадцять титанів—ковалів немеркнучих зодій неба, не спочиваючи, трудяться в тій кузні і так гупають молотами, що аж земля двигтить від того гуркоту. Поважно походжає бог Сварог біля робітників, витирає піт з чола і дає розпорядження.

Могутня Сварга, на гостряку храму Сварога, приносить людям вогонь, дає їм світло для родинного кола, креше іскри блискавиць для Перуна, лагодить колісницю сонця Дажбога, а для воїв—ратаїв креше іскри для знаменитих двосічних мечів. Крешана — то вогнистий птах, Жар—птиця могутнього бога, вона бере вогонь в сонця Дажбога і по Сварзі креше ним з неба, затаює його всюди — і в дереві, і в камені. А навесні вогненним воскресінням проганяє з землі зимову тьму, блискавицею приносить з неба благовістя, що орій—хлібороб може вже починати землю кришити, тобто орати. Від слова «крес», «кресати», «креше» походить слово хрест. Рівнобічний хрест—Сварга — знамено Сварога. Ось чому, щоб викресати, здобути живий вогонь тертям палиці об палицю, дерево перехрещують.

У вогнистої Жар—птиці є дві сестри, які літають по всьому світу: Гаруда і Гоготуна. Адже вогонь і справді, як ті живі дві істоти, що все обнімаються, горять і гоготять. Сонячна Жар—птиця здатна перевтілюватись в червоного і чорного коня. Червоний кінь — це сонце—небо, що жаром дихає, з ніздрів у нього пашить вогонь, а чорний або вороний кінь — це нічне небо. Ці коні—птахи переносять душі померлих після земного життя в царство духа предків — Вирій.

Орій споконвіків поклонявся й молився вогню — живому втіленню бога—світла, бо був огнищаном. В ті давні часи останки померлого клали на кам’яний ступ (стовп) і спалювали, щоб вогненний кінь Сварога чимшвидше переніс їх на Священну гору, де живуть душі пращурів. В ім’я вічної Сварги—неба, землі і води — пресвятої трійці, з молитвою до зоряного царства жило і житиме горде плем’я Сварожичів.

Ще в початку створення світу бог—коваль послав на землю своїх небесних помічників навчити людей користуватися вогнем, випалювати руду та виготовляти мідь і залізо, обробляти золото і срібло, будувати демні і кузні та багато інших речей. Бог Сварог тоді скинув з неба на землю їм велетенські обценьки. Небесні ковалі Кузьма й Дем’ян викували тоді перший плуг та піймали тими кліщами за язик кровожерного змія—людожера та й запрягли його в плуг. І орали ним через болота, через ліси, через гори, аж до самого моря. Біля моря кровожерний змій дуже захотів пити і так довго пив, що аж лопнув. Ще й досі велетенські борозни від того плуга лишилися на священній землі Оріани, які люди стали називати «Змійовими валами». А ще бог небесного вогню подарував нашим предкам, крім Золотого Плуга, Золоту Чашу та Золоту Сокиру для воїнів —охоронців Матері—Землі і заповів їм у Безсмертя берегти і шанувати землю і небо, бути байдужими до розкошів задля себе особисто, а заради примноження богатства і добробуту великого Роду. День Золотого Плуга відзначався 1 листопада. То велике ковальське свято. В цей день богові вогню приносили в жертву червоного півня.

До приходу ковалів з неба люди обробляли землю дерев’яними мотиками. Навчившись орати землю плугом та виготовляти різні господарчі знаряддя, вони почали збирати великі врожаї жита, пшениці та проса. Раніш оборонялися від нападів ворогів лише палицями та камінням, а тепер навчилися кувати мечі, наконечники стріл та бойові панцирі.

Бог Сварог — не тільки бог ковалів та ковальства, він також бог шлюбу і родинного щастя. Це він, за проханням премудрої богині Лади, викував першу щастядайну обручку, про яку так багато складено пісень, та примусив людей жити в шлюбі. З небесного вогню утворилась і перша любов на землі.

Своїми вогненними блискавицями бог Сварог відкриває Сваргу — вхід до неба своїм синам Сварожичам, щоб вони приносили в людські душі небесний вогонь, розпалюючи в творчих серцях іскру натхнення, без якої не викуєш ані бойовий щит або меч, ані чудову жіночу прикрасу, яких так завжди бракує чарівним оріаночкам. Та бог вогню поважний і строгий, а тому рідко кому відкриває свої тайни.

На честь Сварога наші предки влаштовували змагання — біг із смолоскипами. Перемагав той, хто з палаючим смолоскипом перший прибував до мети. Богові вогю приносили всеспалювальну жертву. Сварога як бога ковальства і шлюбу вшановують ще 1 липня. Це друге велике ковальське свято, коли земних ковалів вшановують як чарівників бога вогню, бо вони в змозі викувати людське весілля.

Владика світу, від якого походять інші боги, за багато віків сумлінної праці заслужив собі відпочинок. Гордо і величаво сидить він на небесному троні у розкішному палаці посеред божественної оселі богів і чекає гостей, щирих та добрих приятелів — світлих богів. Сидить у великі свята Сварог і спочиває серед ласкавого сонячного проміння, а світом правлять його невтомні Сварожичі, котрих послав ще у предковічні часи він з неба на землю, щоб жив орій дружними родинами, щоб панувала міцна, як криця, общинна рівність та праведність, щоб з волелюбною вірою в єдиносущого і праведного Господа—Всебога орій завжди мав мудрість, своє місце і силу на землі.

Сварог

Сварог — бог неба, заліза, ковальства і шлюбу. Один з найголовніших богів давньоукраїнського язичницького пантеону. За народними уявленнями, навчив людей варити і кувати мідь та залізо, будувати домниці, кузні і т. ін. Викував першого плуга і першу шлюбну золоту обручку. (За П. Трощиним).

Хто дружина Сварога

Сварог (Жарог, Златобог, Златовит, Кресень, Свентовит) — втілення Рода Вишнього (син Живі і Жива), чотирьохликий Вселенський Бог, Державний Хранитель трьох Великих Вселенських Світів Сварги — Праві, Наві і Яві.
Зі священної мови арійців (санс2криту) слово «сварог» перекладається як «той, хто ходить по небу». У давнину він означав денний шлях сонця по небу, потім ним стали називати небо взагалі, небесне світло. Іншими словами, син Рода бог Сварог — це Батько Небесний. Іноді його називали просто Бог. Сварог зробив (зварив, створив) нашвидкуруч землю.
Опис Всесвіта представлено чотирма ликами і волоссям Сварога:
— де перше лице — це Білбог;
— друге — Лада (дружина Білбога);
— третій — Чорнобог;
— четверте — Морена (дружина Чорнобога);
— а волосся — Волос (Велес).
Всі разом вони є Вселенськими Богами або Богами Вищого Пантеону.

Син Всевишнього розділив світ на три частини:
1. Верхній. Верхній знаходиться в небесах. Там мешкають боги, які правлять людьми. Вони поступають правильно, і тому населені небеса називаються Правь.
2. Середній. Нижче розташований людський світ, який ми явно бачимо. Він нам явлений богами, і тому його ім’я Явь.
3. Нижній — світ минулого. Туди йшли предки. Це — Навь. Звідти прилітають мана і погані сни. Наші предки вихідців з Того світу називали «нав’їми» людьми.

Сварог — син Рода. Род народив Сварога — великого бога, який довершив творіння світу. Від нього пішла безліч інших богів і богинь. Зараз же важливо зрозуміти, що Всевишній, Род, Сварог і усі подальші боги, герої і люди не були незалежними від батьків, родичів і один від одного. Усі вони — прояви перших богів, їх зменшена копія, хоча кожен мав власний характер і відмінності від інших. Головна особливість слов’янської віри в тому і полягала: усе у світі єдино — боги і природа. І люди, які називали себе онуками, але ніяк не рабами богів. Тобто люди і боги були кровними родичами, а не чужими один одному створенням.

Він знайшов чарівний камінь Алатир, вимовив магічне заклинання — камінь виріс, став величезним біл-горюч каменем. Бог спінив їм океан. Волога, що загусла, стала першою сушею. В індійських Ведах це творіння назване Збиванням океану. Сварог використав Алатир і для інших важливих цілей: ударяв по ньому молотом — з іскр, що розлітаються на всі боки, народжувалися нові боги і ратичи — небесні воїни.

Бог створив і Синю Сваргу — країну в небесах, де живуть наші славні предки. Яскраві зірки — це їх сяючі очі, якими діди і прадіди поглядають з небес на наші земні справи. Зробити нашвидкуруч досі означає — дивовижним, майстровим чином створити. Варити і «варганити» можна тільки за допомогою вогню і води («вар» — санскр. вода).

Сварог — джерело вогню і його повелитель. Він творить не словом, не магією на відміну від Велеса, а руками. Він створює матеріальний світ. Сварог піклувався про людей: дав їм Сонце-Ра (звідси наше слово радість) — і вогонь, на якому можна було готувати їжу і біля якого можна було зігрітися в люту холоднечу. Сварог скинув з неба на землю плуг і ярмо, щоб обробляти землю; бойову сокиру, щоб цю землю захищати від ворогів, і чашу для приготування в ній священного напою.
Можливо, однією з найважливіших справ Батька Небесного стали створені ним Мале і Велике Кола (круги) часів — земних і космічних.

Сварог — бог-творець і законодавець, батько Сварожичей (Перуна, Даждьбога-Радегаста, Семаргла-вогню і Стрибога-вітру), деміург, співвідношуваний з Гефестом, за світоглядом, що сягає орфічної традиції.
Будь-яка кузня, будь-який горн — це капище Сварога, тому при облаштуванні капищ сучасному язичникові варто пам’ятати про це. При дерев’яному кумирі Сварога повинен горіти вогонь, розжарюватися метал. Металом має бути оббитий і сам кумир. На капищі Сварога мають бути молот (чи залізна важка палиця-лом) і ковадло. Саме Сварог почав залізне століття і навчив людей користуватися залізними знаряддями. Звуки приємні Сварогу — оскільки він найперший покровитель ремесел і усіх майстрових — удари молотів, дзвін ланцюгів та завивання вогню.

У пізніші часи великий чарівник напівкінь Китоврас (греки називали його кентавром Хіроном) побудував навкруги Алатиря храм на честь Всевишнього. Так з’явилося слово вівтар (рос. алтар) — найсвятіше місце в храмі.

Храм Всевишнього з вівтарем-Алатирем стояв на схилі священної гори Ельбрус, найвищої на Кавказі (5600 метрів). У давнину цю гору називали різними іменами: Бел-Алабир, Біла гора, Белина. Тут же протікає річка Біла, а раніше стояло Біле місто, де жив народ белогорів. Усі назви в цих місцях пов’язані з кольором Алатиря — білого каменя, при ударі по якому вилітали іскри. У тих же краях до недавнього часу стояв величний монумент великому слов’янському героєві, нащадкові белогорів Бусу Белояру.

Сварог навчив людей готувати (творити) з молока сир і творог, які колись вважалися священною їжею, даром богів.
Треби Сварогу приносять або сиром (сирниками) і творогом. Слово «творог» означає — створений, воно однокореневе з ім’ям Сварога, і є символом небесних хлібів. Роль кумира Сварогу може виконувати величезний камінь, на якому нанесені символи вогню.

День святкування його припадає на 14 листопада — Сварожки (день Кузьми і Дем’яна). Шанують і батька і сина — Сварожича-вогню.
Символи Сварога — спіраль, вогонь, крила і ріг достатку. Тому богослужіння на честь Сварога завершуються неодмінним священним бенкетом, на якому їдять і п’ють без всякої міри, оскільки помірність на цьому бенкеті приймається за образу Великому Богові.

Ім’я «Сварог» походить від староруського «сварга» (Небо), де корінь «сварок» означає «творіння», а рівне «горіння» і «жар». Іншими словами, Сварог — це «Небесний Творець», «Небесний Вогонь».

Словотворення від імені «Сварог»: Сварог — Сваряг — Варяг; Сварог — Сварожичь — Сварожить — Ворожити; Сварог — Свалох — Саваоф; Сварог — Сварга — Сварка і так далі.

З небом Сварог пов’язаний не випадково, бо Він і є саме небо, але не небесна сфера Землі, а увесь наш Всесвіт в цілому.

Сучасна наука стверджує, що з моменту Великого вибуху (народження нашого Всесвіту, і початку його формування) пройшло 13,7 мільярдів років (з тим, що припускається помилка в 200 млн років). Цей час і є Різдво Сварога.
За формою наш Всесвіт плоский і з часу вибуху розширюється зі швидкістю, що усе більше знижується. Процес розширення ніколи не припиниться. Не буде і скорочення, як іноді вважають деякі учені. Аналіз МХ-радіації показав, що на 4% Всесвіт складається зі «звичайної матерії» — атомів. На 23% — це «холодна темна матерія», знання про яку доки украй нікчемні. Решта 73% представлена «екзотичною темною енергією», про яку відомо ще менше.
Розширюючись, Всесвіт здійснює круговий рух навколо свого Центру. Цей рух називається «Коло Сварога».
Вселенське Коло Сварога — обертання Всесвітом навколо свого центру і своєї осі. Велике Коло Сварога — обертання Галактик навколо центру Всесвіту; Велике Коло Сварога — обертання Зоряних Систем навколо центру Галактики; Мале Коло Сварога — обертання планет Зоряної Системи навколо центру Системи.
Галактика обертається навколо своєї центральної області. У центрі Галактики зосереджена лише порівняно невелика частина зірок. Тому обертання Галактики має свої особливості: зі збільшенням відстані від центру змінюється і кутова, і лінійна швидкості обертання Галактики (кутова швидкість зменшується, а лінійна спочатку зростає, а потім, досягнувши максимуму, починає зменшуватися). Сонце якраз знаходиться на тій відстані від центру Галактики, де лінійна швидкість зірок максимальна. Сонце і найближчі до нього зірки рухаються навколо центру Галактики із швидкістю 250 км/c, здійснюючи повний оберт приблизно за 200—220 млн років (Велике Коло Сварога).
День або Ніч Сварога — це земна ера, яка триває близько 2160 років. Дві ери Землі складають Добу Сварога. А шість Діб Сварога або дванадцять земних ер складають Тиждень Сварога або епоху Землі з періодом в 25 920 років.
У ведичній символічній традиції опис Всесвітом представлений чотирма ликами і волоссям Сварога:
— де перше лице — це Білбог;
— друге — Лада (дружина Білбога);
— третій — Чорнобог;
— четвертий — Морена (дружина Чорнобога);
— а волосся — Волос (Велес).
Усі разом вони є Вселенськими Богами або Богами Вищого Пантеону.
Чотири Лика Сварога утворюють Хрест. При цьому чоловічі лика знаходяться по одній лінії хреста (вертикаль), а жіночі — по іншій (горизонталь).
Різдвяний Кресень:
— Різдво Білбога — 25 грудня;
— Різдво Лади — 21 березня;
— Різдво Чорнобога — 24 червня;
— Різдво Морени — 23 вересня.
Хрест — культовий знак, який сходить ще до кам’яного століття. У давнину його носили на грудях, подібно до пізніших християн, єгиптяни, ассирійці, етруски, елліни; існував такий звичай і у американських індійців. У слов’ян «хрест» спочатку був символом Бога Сварога, але надалі став символом і будь-якого іншого бога.
У єгиптян, хрест як священний символ, з’явився в епоху Середнього царства, але в якості «знака життя» він був відомий і в пам’ятках Давнього Царства.
На відміну від ряду інших культових символів, які існували у обмеженому ареалі, цей знак був відомий майже в усьому світі. Так, він фігурує в орнаменті народів Африки, Океанії і доколумбової Америки. Але найчастіше знак хреста як культовий символ або як декоративний мотив зустрічається у давніх пам’ятках Східної Європи і Передньої Азії.
У межах переднєазійського раннєземлеробного ареалу, що охоплював території нинішніх Туреччини, Ірану, Сирії, північної частини Іраку, культовий знак хреста з’явився біля VII тис. до н. е. і отримав повсюдного поширення до IV тис. до н. е.
У регіоні півдня Росії і Північного Кавказу хрести виявляються на кераміці, в металі і в наскальних розписах з епохи бронзи. Враховуючи таку давню появу тут цього культового символу, можна зрозуміти, чому він користувався надалі таким шануванням як у християн, так і мусульман.
У послідовників «Нової Віри» шанування хреста спочатку викликало чималий протест, бо це був відомий «язичницький» символ. Але для маси новонавернених хрест був звичним священним і усіма шанованим знаком, тому він перейшов в християнство, як і багато інших елементів ведичної культури: свастика, шестикінечна зірка і так далі.
Культове зображення розп’яття з’явилося лише в IV ст. вже після того, як була скасована така страта. І затвердилося воно в якості шанованої християнської емблеми лише на початку VI ст.
На відміну від символу Життя — простого хреста або хреста із зображенням лика бога — «розп’яття», з точки зору ведичної культури, хрест є символом Смерті. Людина, яка носить на собі цей символ, привносить до свого життя дисгармонію і хвороби, вона відвертається від мирського життя, очі її гаснуть і поступово вона стає «живим трупом» (чи як говорили наші предки — «смердом»), який смердить. Хрещення ж «розп’яттям» наносить на людину справжню печатку Смерті, яка розкладає вільний Дух людини, перетворюючи її на слухняного раба.
Кожен Вселенський Бог є Державним Законом одного зі Світів Всесвіту.
Всього таких Світа чотири:
— ПРАВЬ (Вишній Світ, що управляє Всесвітом);
— НАВЬ (неявлений, невидимий Світ);
— ЯВЬ (явлений, видимий нами Світ);
— Міжсвіття (перехідний світ).
У кожному Світі є багато своїх Реальностей і малі Світи. Лише у Міжсвітті, яким управляє бог Волос, існує всього одна передчасна Реальність і немає малих Світів.
Білбог і Лада представляють Світ Дійсності. «Це Світло», яке часто іменується «Білим», а тому Вони і називаються світлими богами або богами Світла.
Чорнобог з Мореною представляють «Той Світ», який для людей є «Темним» (невидимим), а тому і боги ці називаються темними богами або богами Пітьми.
Бог Волос займає серединне положення у Міжсвітті, а тому є Сірим богом, який представляє всі Світи відразу.
Прийнято вважати, що Білбог і Лада породили перших богів і духів Яв’єго світу, а Чорнобог і Морена — перших богів і духів Нав’єго світу. Проте це вірно тільки частково, бо будь-яке життя Яв’єго світу приходить в нього з Наві і туди ж повертається. Тому правильніше було б вважати батьком першобогів єдиного чотирьохликого Сварога, коли в процесі народження богів одночасно беруть участь усі боги Вищого Пантеону.
Світи Правь-Навь-Явь складають Світову Трійцю. Білбог, Чорнобог і Волос є Державною Світовою Трійцею, що втілює чоловічий прояв Сварога. Лада, Морена і Волос — є Державною Протегуючою (що покриває) Трійцею, яка втілює жіночий прояв Сварога.
Білбог, Лада і Волос — є Святочна Світла Трійця, що управляє світом Яві.
Чорнобог, Морена і Волос, відповідно — Святочна Темна Трійця, що управляє світом Наві.
Символічно кожна трійця утворює трикутник — Тригон. З’єднання трикутників двох Святочних Трійць складають шестикінечну фігуру — Логос.
Шестикінечна фігура вважається специфічно єврейським символом. Але вона набула цього значення порівняно недавно. Свідчення про використання цієї графеми у Давньому Ізраїлі одиничні. Вона частіше зустрічається в пам’ятках давніх культур. Уперше Логос став використовуватися євреями як власний символ в XII—XIV ст. і тоді ж з’явилася інша назва — Маген-Давид (Щит Давида). А з XV ст. його стали зображувати і на обкладинках єврейських книг.
Шестикінечна зірка виникла на початку неоліту. Прадавні приклади шестикінечної зірки складаються з шести трикутників (знаки хмар) по периметру диска (знак неба), тобто мають вигляд зубчастої розетки з шістьма зубцями.
У числі давніх графем є такі, які читаються як «шість сторін світу» («шість сторін Яві»). Наприклад, у Давній Індії шестикінечна зірка служила символічним вираженням поняття «Шість сторін горизонту».
Шестикінечний знак у вигляді шестикутника або шестипелюсткової фігури є присутнім в орнаментах слов’янського одягу, на мусульманських пам’ятниках, на давніх християнських надгробках, а також в орнаментації християнських храмів і на окладі Євангелія.
Символ Трійці — Тридужник, який часто зустрічається в слов’янських візерунках і на кельтських хрестах, символізує Вічність безперервністю своєї лінії, а трикутник усередині означає Єдність потрійності.
Вчення кожної Трійці називається Тризна — триєдине знання про життя, смерть і відродження. А людина, яка живе відповідно до цих знань, за правилами (по Праві), тобто своїм духовним життям ПРАВЬ СЛАВИТЬ — іменується православною людиною.
Життя православної людини націлене на досягнення Божої Святості, тому вона повинна наполегливо і постійно розвиватися і дорослішати духовно.

Сварог (Сварогъ, Соварогъ) — ототожнюється з богом-ковалем Гефестом, а також з титаном Гіперіоном. У Сварога були чарівні кліщі, що впали з небес. Викована з їх допомогою зброя вважалася непереможною.
Найбільше святилище Сварога знаходилося в Радогості, але були і інші місця цього культу в Чехії, Словаччині, де його іменували ще Рарогом. Був він шанованим і в Київській Русі і в Києві. З ім’ям Сварога слов’яни пов’язували поділ історії на дві ери: досварогову і еру Сварога, в якій почалася обробка металу. Згідно з міфом перший коваль переміг змія, який спустошував його землю. Коваль запропонував змію пролизати діру в залізному ковадлі. Коли змій просунув в діру свій язик, коваль схопив його залізними розжареними кліщами. Змій загинув від болю.
Сварогу ж приписувалося введення одношлюбності («єдиному чоловікові єдину дружину імети, і дружині за єдиний чоловік посягати»).

ДІЗНАЙТЕСЯ БІЛЬШЕ

Безімень — примара-двійник; привид перед смертю; дух померлого неприродною смертю, утопленика, самовбивці.

Берегині — повітряні діви, які оберігають людей від упирів. Слов’яни вважали, що берегині живуть біля будинку і оберігають будинок і його мешканців від злих духів.

Берегиня — в міфології східних слов’ян — жіночий персонаж, добрий дух. Імовірно, Берегині — хранительки річок, водойм, духи, які мають відношення до води.

Сварог — втілення Рода Вишнього. Слов’янська міфологія

Повернутися на сторінку слов’янська міфологія