Що таке дієз: короткий огляд

Кожна людина, мало-мальськи знайома з нотною грамотою, знає, що при побудові деяких типів гамм і написанні музичних творів досить часто використовуються знаки альтерації. Основними є дієз і бемоль. Крім того, у розпорядженні композиторів є ще й знак бекар, який скасовує підвищення або зниження звучання нот. В даному випадку мова піде про дієзи.

Що таке дієз?

Що стосується самого визначення, значення терміну “дієз” походить від французького слова diese, грецького diesi, що можна трактувати як “розм ‘якшення”. Цей знак альтерації почав активно застосовуватися в нотному записі, починаючи приблизно з XV століття, так само як і два інших основних знаки (бемоль і бекар).

Сьогодні ці знаки є основними. Рідше зустрічаються знаки типу дубль-дієз і дубль-бемоль. До бекара (який скасовує всі зміни звучання нот) приставка “дубль” сьогодні не застосовується.

Що таке дієз з точки зору сучасної теорії музики? Це знак, що вказує на підвищення звучання ноти на півтону, що стоїть на нотному стані після нього. Причому підвищення ноти на півтона відбувається зі збереженням назви самої ноти. Застосування знака дієз може бути двояким. Він може стояти в ключі. Тоді всі ноти, на які він вказує, у всьому творі або гамі будуть підвищені на півтона. Якщо ж дієз при ключі відсутній, його іноді ставлять безпосередньо в такті для надання гармонії унікального звучання. Але тільки в цьому випадку дія знака і обмежується одним тактом. Крім того, скасування підвищення ноти може бути встановлена за допомогою бекара в тому ж такті, вже після (якщо це необхідно).

Сумісність знаків альтерації

Що стосується, так би мовити, сумісності знаків, то дієз і бекар, бемоль і бекар можуть застосовуватися в одній гармонійній послідовності. А ось дієз і бемоль – ніколи. Пов ‘язано це саме з музичними правилами і канонами.

Справа в тому, що на даний момент є чіткий розподіл між типами гамм. Для всіх них застосовуються спеціальні послідовності знаків при ключі, що вказують на тип або назву гами. Іншими словами, крім чистих нот, це дозволені зміни в звучанні. Так що стає зрозуміло, що якщо основна тональність або гамма, на основі якої будується музичний твір, має в ключі тільки дієзні знаки, ні про які бемолі і мови бути не може.

Тут іноді виникають парадокси. Багато трешерів-початківців схильні стверджувати, що стиль музики thrash-metal базується на обов ‘язковому поєднанні квінт з тонікою мі і сі-бемоль або мають на увазі перехід у вигляді зменшеної квінти. Це абсолютна помилка. Справа в тому, що якщо спочатку ми маємо тональність мі-мінор з фа-дієзом в ключі, сі-бемоль тут не може бути присутнім ніяк.

Насправді друга квінта будується не на сі-бемолі, а на ля-дієзі. Звідси і зміна інтервалу переходу. Це не зменшена квінта, а збільшена кварта. Так що розуміння того, що таке дієз, можна ще й трактувати як якийсь дозвіл на підвищення звучання строго певних нот або сходинок певної гами.

Тут є і ще один нюанс. Справа в тому, що той же ля-дієз і сі-бемоль звучать однаково на всіх інструментах. Що таке дієз у цьому випадку? Це підвищення певної ноти на півтона (в даному випадку ля), що збігається з пониженням сусідньої (наступної на нотному стані) ноти на ті ж півтона (в цьому прикладі сі). Так що такі речі плутати не можна.

Ключові знаки і визначення гам

Тепер декілька слів про ключові знаки і принципи побудови або визначення деяких типів гам. Як вже було сказано вище, дієз (або кілька) в ключі передбачає підвищення ноти на півтона (або декількох нот) у всій гамі або музичному творі. Що для дієзів, що для бемолів існує певний порядок, за яким вони йдуть в ключі один за іншим.

Для дієзних тональностей така послідовність виглядає наступним уявленням: фа/до/сіль/ре/ля/мі/сі. Послідовність для бемолів має зворотний порядок. За знаком або знаками в ключі відразу ж можна сказати, яка це тональність. Для мажора тоніка обчислюється шляхом переходу на півтони вгору від останнього ключового дієзу, який є крайнім праворуч. Мінорну тональність можна визначити, побудувавши від мажорної тоніки малу терцію вниз або перейти в послідовності дієзів до знаку, який знаходиться зліва від попереднього.

Щоб було зрозуміліше, в якості прикладу візьмемо тональність з трьома ключовими знаками: фа-дієз, до-дієз і сіль-дієз. Останній знак в даному випадку – сіль-дієз. Півтона вгору дають нам ноту ля. Це і є тоніка. Тобто це гамма ля-мажор. Мала терція вниз – це фа-дієз. Знову ж таки, перестрибуючи через один дієз назад, ми бачимо саме фа-дієз. Як бачите, все просто.

Підсумок

Напевно, тепер зрозуміло, що таке знак дієз. Підвищення ноти на півтону – це його основне призначення. Єдине, на що хочеться звернути увагу: ніколи не плутайте використання дієзів і бемолів в одній тональності або творі.

Літерні позначення нот і тональностей

Історія виникнення буквених позначень нот набагато старше, ніж звична нам лінійна запис, то є ноти, записані на нотоносце. До цього часу автори музичних творів використовують буквену систему. Але якщо в минулому ними позначалися тільки ноти, то в наш час, завдяки буквеним нотациям, можна записати будь-який акорд, тональність, лад.

Використання грецької буквеної нотації

Спочатку для позначення нот використовувалися літери грецького алфавіту. Таку позначення описували такі теоретики, як Гауденций, Аліпій, Бакхий в своїх підручниках з класичної музичної теорії. Арістід Квінтіліан у своєму трактаті також не обійшов стороною цю тему.

Літерне позначення латинського алфавіту

Анонімний трактат дев’ятого століття вперше згадує застосування латині для літерного позначення нот. Теоретик Боецій спочатку використовував тільки грецький алфавіт. Латинські букви були лише сухими мітками в його записах. І з часом вони витіснили з ужитку грецьку нотацію. З деякими змінами саме ця система і використовується для запису нот в наш час.

Як навчитися читати ноти і не збожеволіти

Кажуть, музика – це міст між землею та небом. Дійсно, надзвичайно сильний вплив музики на людину не залишає байдужим уми найвидатніших учених світу. Вони намагаються визначити, в чому ж саме полягає таємниця музики і гармонії, виводячи математичні формули, недарма ж музичну грамоту порівнюють з математикою. Ми ж з вами поговоримо про більш практичний аспект цього питання. Поговоримо про правила читання нот, бо це основа основ сольфеджіо.

Витоки сольфеджіо

Щоб зберегти музичний твір на століття, були винайдені ноти. Непідготовлений музикант не зможе відтворити його, не розуміючи закодовану у нотах музику. У той же час професіонал без зусиль відтворить будь-який менует чи ноктюрн, лише зазирнувши у партитури. Вся справа в наявності досвіду і вправності.

Для успішного розуміння суті нотної грамоти потрібно звернутися до історії сольфеджіо.

Раніше музика передавалася з уст в уста, як і літературні твори. Але люди розуміли, що її треба зберігати, а відповідно – навчитися систематизувати і записувати особливим чином. Спроби зробити це були різноманітні.

У III ст. н. е. давньогрецький теоретик музики Аліпій з грецьких літер склав список символів, кожен з яких позначав звук певної висоти. Римляни також скористалися даними способом, замінивши грецькі літери на латинські.

У Середньовіччі для фіксації нот використовували невменну нотацію – систему позначок для руху мелодії. Особливо часто до такого способу вдавалися для фіксації католицьких псалмів. Проте ця техніка не була досконалою. З її допомогою співаки псалмів могли тільки згадати вже раніше вивчену мелодію. Така система не передавала висоту звуку точно, тобто потрібен був живий співець, щоб навчив мелодії усіх інших.

Отак бідаки й мучилися з приблизними мелодіями, аж поки Гвідо Аретинский не ввів чотири паралельні лінії, на яких стали зображати невми, кожна з лінійок означала точно визначену висоту звуку. Так в історії музики з’явився нотний стан. Відмінність сучасного нотного стана від невменної системи тієї пори лише в тому, що ліній стало п’ять, а невми замінили нотами.

Звичні сьогодні речі виглядали інакше століття тому. Нотний стан з п’ятьма лінійками – чи це вже довершеність? Фото: Pixabay

Звісно, сольфеджіо як дисципліна еволюціонувало, багато композиторів до цього долучилося безпосередньо. Більше про історію та розвиток музичної грамоти можна прочитати в іншій нашій статті.

Як читати ноти?

Почнемо з того, що у різних музичних інструментів є свої особливості. Але про все по порядку.

Про нотний стан ви вже знаєте, він складається з п’яти паралельних ліній. Рахувати їх прийнято знизу, тобто найнижча лінія – це перша, найвища – п’ята. На першій лінійці «живе» нота мі, на другій – соль, на третій – сі, потім ре і фа. Проміжки між лінями нумеруються так само, знизу догори. Між лінійками розташовуються ноти фа, ля, до, мі. Коли існуючих ліній не вистачає, вводять додаткові лінійки.

Скрипковий ключ

Перше, що ви помітите, читаючи нотний запис, — це скрипковий ключ. Він показує, у якому регістрі потрібно грати ноти. Цей ключ є відправною точкою для всіх голосів та інструментів високого регістру, і в наших прикладах ми будемо використовувати саме його.

Скрипковий ключ або ключ «соль» походить від декоративної латинської букви G (якщо дуже-дуже пильно придивитися, то схожість дійсно є). Ну і якщо ми вже заговорили про латинські позначення нот, то ось вони:

П’ять ліній, знизу вгору, позначають наступні ноти: E G B D F.

«Віконця» між лініями, знизу вгору, позначають ноти: F A C E.

Якщо вам важко запам’ятати їх, вам допоможуть мнемонічні прийоми. Мнемоніка для нот, розташованих на лініях — Every Good Boy Does Fine (англ. «у кожного хорошого хлопчика все добре»), а для нот між лініями — FACE (англ. «обличчя»). Тепер проблем бути не повинно!

Басовий ключ

Басовий ключ або ключ «фа» використовується для інструментів нижнього регістра, таких як бас-гітара, тромбон, клавіші лівої руки піаніно тощо.

Сам знак ключа походить від готської літери F; дві точки розташовуються над і під лінійкою ноти «фа». На нотному стані з басовим ключем розташовуються інші ноти, не такі, як на скрипковому ключі.

П’ять ліній, знизу вгору, позначають ноти: G B D F A. Мнемоніка — Good Boys don’t Fool Around (англ. «хороші хлопчики не валяють дурня»).

Проміжки між лініями, знизу вгору: A C E G. Мнемоніка — All Cows Eat Grass (англ. «всі корови їдять траву»).