§ 21. Адміністративні правопорушення. Злочини

Протиправну, винну дію чи бездіяльність, за яку передбачено адміністративну відповідальність, називають адміністративним правопорушенням (проступком).

Основним правовим актом, яким установлено відповідальність за адміністративні правопорушення, є Кодекс України про адміністративні правопорушення.

Адміністративні правопорушення надзвичайно різноманітні, вони можуть стосуватися будь-якої сфери людського існування – Правил дорожнього руху чи протипожежних правил, громадського порядку на вулицях і санітарних правил тощо.

Саме про адміністративне правопорушення йдеться, коли людина вчасно не отримує паспорт громадянина України. Адміністративним правопорушником є порушник Правил дорожнього руху — пішохід, який переходить вулицю в невстановленому місці або на червоне світло світлофора; відпочивальник, який розпалює багаття з порушенням установлених протипожежних правил; пасажир, який не купує квиток для проїзду в транспорті; і навіть перехожий, який у громадському місці вживатиме алкогольні напої чи куритиме.

До адміністративної відповідальності може бути притягнуто особу, яка досягнула віку 16 років. Не може бути притягнута до відповідальності особа, яка, унаслідок психічної хвороби чи іншого захворювання, не розуміє значення своїх дій або не керує ними.

Схема 36

Які ж ознаки характерні для адміністративного правопорушення (див. схему 36)? Про першу з них ми вже згадали — воно завжди порушує норми права, є протиправним. Якщо скоєне особою навіть надзвичайно неприємне, але воно порушує не правові, а інші норми – норми моралі, норми релігійні тощо, — про адміністративне правопорушення не йтиметься.

Обов’язковою ознакою адміністративного правопорушення є вина особи, яка його скоїла. Деякі правопорушення особа здійснює свідомо, умисно, розуміючи, що вона порушує встановлені правила. Навряд чи можуть бути випадковими, неумисними дії хуліганів на ілюстрації (с. 152): вони добре розуміють, що порушують громадський порядок, але нехтують вимогами закону. А от порушення Правил дорожнього руху водієм може бути й неумисним — якщо він не помітив дорожній знак, що обмежував швидкість або випадково забув удома водійське посвідчення. Однак навіть коли особа скоїла правопорушення неумисно, з необережності, вона може бути притягнута до відповідальності за скоєне.

Адміністративне правопорушення матиме місце лише у випадку, коли його скоїть особа, яка може нести за це відповідальність. Докладніше про це йтиметься в наступному параграфі.

І ще одна обов’язкова ознака адміністративного правопорушення. Воно завдає певної шкоди людям, суспільству, державі. Шкода може бути різною: матеріальною (знищення або пошкодження речей), фізичною (поранення людини) або моральною (див. схему 37).

Схема 37

• Визначте, яку шкоду завдано в кожному з випадків, які зображено на фотографіях (с. 152). Наведіть приклади інших правопорушень і визначте шкоду, яку вони завдають.

У м. Айдахо Фоллс (США) кожен, хто досягнув 88 років, автоматично втрачає право їздити на мотоциклі.

Алабамська влада вирішила питання водіння автомобіля ще більш радикально: вона оголосила незаконним водіння автомобіля із . зав’язаними очима.

У Каліфорнії вам доведеться нести відповідальність, якщо буде зафіксовано швидкість вашого велосипеда більшу, ніж 65 миль на годину (104 км/год). Такожтам заборонено переходити дорогу на руках.

У Неваді заборонено їхати по автостраді на верблюді.

У Ванкувері (штат Вашингтон) усі транспортні засоби повинні мати на борту . якір для термінового гальмування.

2. Злочин: поняття та ознаки

Кримінальні правопорушення називають злочинами. У багатьох випадках вони подібні до адміністративних правопорушень, однак їх відрізняє передусім ступінь суспільної небезпеки, рівень шкоди, яку вони завдають.

Водій перевищує швидкість, і його зупиняє поліція — він порушив Правила дорожнього руху. Це — адміністративне правопорушення. Якщо внаслідок перевищення швидкості станеться аварія, у якій люди отримають поранення чи загинуть, — це вже буде злочин. Нецензурні висловлювання на вулиці — дрібне хуліганство — адміністративне правопорушення, а якщо хулігани влаштують бійку, чинитимуть опір правоохоронцям чи звичайним людям, які спробують зупинити бешкетників, їхні дії розцінюватимуть як злочин. Навіть крадіжка, залежно від завданої шкоди, може бути або адміністративним правопорушенням, або злочином. Отже, суттєво відрізнятиметься рівень відповідальності.

У всіх наведених ситуаціях люди порушили закон. У всіх випадках їхніми діями завдано значної шкоди.

У скоєному є вина тих, хто скоїв порушення. Усе це — відомі вам ознаки правопорушення. Однак, якщо завдана шкода набагато більша й суспільна небезпека набагато вища, то йтиметься про злочин.

Злочин — протиправне винне суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), скоєне особою, яка може нести відповідальність, і передбачене Кримінальним кодексом України.

Більшість ознак злочину дуже подібні до ознак адміністративного правопорушення. Потрібно довести вину особи, яка скоїла злочин. Злочин завжди завдає шкоди людям і суспільству, при цьому шкода набагато більша, ніж та, яку завдає адміністративне правопорушення.

З історії українського права

Шемшученко Юрій Сергійович (нар.1935 р.) — український учений-юрист, доктор юридичних наук, академік Національної академії наук та Української академії правових наук, іноземний член Російської академії наук. З 1966 р. і донині працює в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України, пройшовши шлях від аспіранта до директора цього інституту (з 1988 р.). Вивчає проблеми адміністративного, екологічного й конституційного права. Брав участь у розробці Конституції України та багатьох законів України. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (за створення «Юридичної енциклопедії України»).

Зверніть увагу на слово діяння у визначенні поняття «злочин». Воно підкреслює, що злочин може бути скоєний як шляхом активних дій, так і шляхом бездіяльності.

• Наведіть приклади злочинів, які можуть бути скоєні шляхом бездіяльності.

І ще одна важлива відмінність злочину від адміністративного правопорушення. При скоєнні злочину винний порушує не будь-який закон, а Кримінальний кодекс України. Злочином ми можемо назвати лише діяння, що скоєне особою, яка може нести за нього відповідальність.

У житті, на жаль, досить часто скоюють адміністративні правопорушення, а часом і злочини. Адміністративне правопорушення (проступок) відрізняється від злочину меншим ступенем суспільної небезпеки.

Злочин є найнебезпечнішим видом правопорушення. Злочини й адміністративні правопорушення можуть бути умисними або скоєними з необережності.

Запам’ятайте: адміністративне правопорушення, злочин, вина.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Які ознаки адміністративного правопорушення та злочину ви знаєте?

2. Що таке злочин?

3. Які існують форми вини в адміністративних правопорушеннях і злочинах?

4. Наведіть приклади злочинів, відомі вам із фільмів, книжок і повідомлень засобів масової інформації.

5*. Висловте свою думку, чим небезпечні адміністративні правопорушення та злочини.

6*. Чи доводилося вам бути свідком адміністративних правопорушень? Яку відповідальність нестимуть (чи понесли), на вашу думку, правопорушники?

7. Висловте свою думку, які правопорушення — умисні чи з необережності — становлять більшу суспільну небезпеку.

8*. Порівняйте кримінальний злочин та адміністративний проступок.

9*. У засобах масової інформації знайдіть повідомлення про злочини. Визначте, хто нестиме відповідальність за них.

Поняття та форми вини

Відповідно до ст. 23 КК України, виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої кримінальним кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Отже, формами вини за кримінальним правом України є:

• 1) умисел (ст. 24 КК України);
• 2) необережність (ст. 25 КК України).

Умисел є двох видів: прямий і непрямий. Прямим є умисел тоді, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК України). Уже з самого цього поняття можна виділити ознаки, що є притаманними прямому умислу. Як і щодо всіх інших видів вини, для прямого умислу їх прийнято поділяти на інтелектуальні та вольові. Інтелектуальними ознаками є усвідомлення суспільно небезпечного характеру діяння (дії чи бездіяльності), а також передбачення його суспільно небезпечних наслідків. Вольовою ознакою є бажання настання суспільно небезпечних наслідків. Непрямим є умисел тоді, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч. З ст. 24 КК України). Як і при прямому умислі, особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності) та передбачає його суспільно небезпечні наслідки. Воля особи при цьому не спрямована на досягнення суспільно небезпечного наслідку. Злочинець просто байдуже ставиться до наслідків свого діяння, свідомо припускає їх настання, тобто погоджується з ними.

Необережність є двох видів: злочинна недбалість і злочинна самовпевненість. Необережність є злочинною самовпевненістю, коли особа передбачала настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення (ч. 2 ст. 25 КК України). Злочинна самовпевненість характеризується двома інтелектуальними та однією вольовою ознаками. На відміну від умислу, при формулюванні поняття самовпевненості законодавець не дає чіткої вказівки на психічне ставлення особи до свого протиправного діяння (дії чи бездіяльності). Чи не найбільш обґрунтованою при цьому може бути думка, згідно з якою особа, діючи певним чином, усвідомлює фактичну сторону свого діяння, але не оцінює належним чином суспільну небезпеку своєї протиправної поведінки.

Іншою інтелектуальною ознакою є передбачення настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності). Діючи самовпевнено, особа передбачає як фактичні наслідки своїх діянь, так і їх суспільно небезпечний характер. При цьому можна говорити лише про абстрактне передбачення, а не про конкретні, окреслені наслідки.

Вольова ознака самовпевненості полягає в тому, що особа легковажно розраховує на цілком реальні, чіткі можливості (обставини), що можуть відвернути настання злочинних наслідків. Це можуть бути власні якості (сила, розум, досвід злочинця тощо), дії інших осіб, технічні властивості механізмів, зміна обстановки тощо. При цьому важливим є те, що розрахунок винного виявився легковажним, у результаті чого й виникли суспільно небезпечні наслідки.

Необережність є злочинною недбалістю, коли особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити (ч. З ст. 25 КК України). Інтелектуальні ознаки злочинної недбалості: а) винний не усвідомлює суспільної небезпеки свого злочинного діяння; б) винний не передбачає можливості настання якихось суспільно небезпечних наслідків.

Вольова ознака злочинної недбалості полягає в тому, що особа, маючи реальну можливість передбачити суспільно небезпечні наслідки свого злочинного діяння, не докладає належних зусиль для запобігання ймовірним злочинним наслідкам.

Вина може проявлятися не лише у якійсь одній формі, ай у так званій складній (подвійній) формі. Наприклад, особа мала на меті умисне заподіяння лише тілесних ушкоджень, але з необережності це призвело до настання смерті потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України).

Особливе місце в теорії та практиці кримінального права посідає випадок (казус). Особливістю казусу є те, що, хоча злочинні наслідки і перебували у причинному зв’язку з діянням особи, але остання, однак, не тільки не усвідомлювала суспільну небезпеку свого діяння, не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків, але й не могла їх передбачити. Казус виключає кримінальну відповідальність особи за вчинені діяння. Так, наприклад, А., їдучи з друзями у своєму легковому автомобілі засніженою дорогою, потрапив колесом у нещільно зачинений каналізаційний люк, присипаний снігом, унаслідок чого машина перекинулась, а один із друзів при цьому вдарився головою об дах і зазнав тяжких тілесних ушкоджень.

Поняття та зміст вини

Відповідно до ст. 23 КК України, виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Вина – це центральне поняття кримінального права, основна, обов’язкова ознака будь-якого складу злочину. Вона визначає саму наявність суб’єктивної сторони складу злочину і значною мірою її зміст. Відсутність вини виключає суб’єктивну сторону і тим самим склад злочину. Від правильного вирішення питання про вину насамперед залежить зміцнення законності в діяльності органів і посадових осіб, що ведуть боротьбу зі злочинністю.

У кримінальному законодавстві України поняття вини вперше дано в КК України 2001 року. Передумовою вини є осудність особи, яка вчинила злочин, і досягнення нею віку встановленого для кримінальної відповідальності за такий злочин.

У теорії кримінального права щодо нормативного визначення поняття вини можна виділити три основні підходи:

• 1) дається нормативне визначення як загального поняття вини, так і окремих її форм та видів;
• 2) підхід, в якому відсутнє окреме визначення поняття вини на нормативному рівні, а даються визначення її окремих форм і/або видів;
• 3) на нормативному рівні закріплюються форми та види вини, але не розкривається їх зміст.

Перший підхід передбачено й у кримінальному праві Республіки Білорусь та України. Наприклад, у ч. 1 ст. 21 КК Республіки Білорусь дається визначення поняття вини, а у ст. 22, 23, 25 передбачається визначення її форм та видів. Другий підхід знайшов своє втілення, наприклад, у кримінальному праві Австралії, Республіки Польща, Франції, Швейцарії, штату Нью-Йорк (США). Так, у розділі 5 КК Австралії визначаються: елементи вини (п. 5.1), умисел (п. 5.2), злочинне знання (завідомість) (п. 5.3), необережність (п. 5.4), недбалість (п. 5.5); ст. 21 КК Республіки Сан-Марино визначає умисні злочини, неумисні злочини та проступки. Третій підхід застосовується, наприклад, в кримінальному праві Данії, Іспанії, Нідерландів, ФРН, Швеції, Японії. Так, у § 15 КК ФРН встановлено, що караним є лише умисне діяння, якщо закон прямо не передбачає покарання за необережне діяння; ст. 38 КК Японії передбачає умисел, необережність та помилку.

Хоча в кримінальних кодексах переважної більшості зарубіжних держав пряме визначення поняття вини не наводиться визначення поняття вини, що дається у ст. 23 КК України, потрібно, оскільки дозволяє:

• 1) визначити природу вини як психічного феномена, що має прояв при вчиненні злочину;
• 2) у загальних рисах розкрити зміст вини, її сутність;
• 3) відповісти на питання: до чого встановлюється психічне ставлення – до діяння, його наслідків або злочину в цілому, чи є вина проявом свідомого або несвідомого психічного, або вона є результатом їх взаємодії. Тому не можна погодитися з думкою тих вчених, які зазначають, що у зв’язку з багатогранністю, складністю, в певному розумінні – неосяжністю вини не слід давати її визначення в законі, яке може бути представлено лише у спрощених логічних формах.

Домінуючою в теорії кримінального права України є психологічна концепція вини, з позицій якої і дається визначення цього поняття у ст. 23 КК України.

Закріпивши у ст. 23 КК України визначення поняття вини, законодавець вжив формулювання, які не можна розуміти однозначно, зокрема, по-різному можна розуміти зміст понять “дія чи бездіяльність, передбачена цим Кодексом”, і термін “наслідки”. Щодо розуміння змісту цих понять можна виділити два підходи.

Відповідно до першого формулювання “. вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом. “, можна розглядати як загальну характеристику, яка охоплює не лише специфічний кримінально-правовий зміст діяння як елементу об’єктивної сторони складу злочину, а й інші його елементи, зокрема, обстановку, час, місце, спосіб тощо; очевидно цей підхід передбачає, що й елементи складу злочину, які характеризують об’єкт (зокрема, відповідні властивості предмета і потерпілого від злочину), також охоплюються поняттям “. дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом. “.

У межах цього підходу поняття “наслідки” також не може обмежуватись і розумітись лише як елемент (ознака) об’єктивної сторони складу злочину, оскільки відповідно до ст. 23 КК України ставлення особи до наслідків є обов’язковим елементом вини, а в окремих юридичних складах злочинів (так званих формальних) наслідки як обов’язковий елемент об’єктивної сторони відсутні. Можливо, у даному разі законодавець розуміє під наслідками відповідні негативні зміни в об’єкті посягання – незалежно від того, чи втілюються вони в конкретну для сприйняття форму, чи виявляються на “соціальному рівні” без зовнішнього, об’єктивного, їх прояву.

Таким чином, перший підхід дозволяє констатувати, що відповідні формулювання ст. 23 КК України не кореспондують з традиційним вживанням їх у межах вчення про склад злочину і потребують додаткових пояснень і застережень.

Відповідно до другого підходу розуміння поняття “дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом” і поняття “наслідків” здійснюється в межах традиційної термінології вчення про склад злочину; тоді діяння (дія чи бездіяльність) розглядаються як елемент (ознака) об’єктивної сторони складу злочину. Таким же елементом (ознакою) є наслідки. Відповідно інші елементи об’єктивної сторони, які в окремих складах злочинів є обов’язковими (спосіб, час, місце, обстановка тощо), а тим більше елементи, що характеризують об’єкт злочину, зазначеними поняттями не охоплюються. Однак у межах складу злочину певне ставлення до так званих обов’язкових об’єктивних елементів (не лише до діяння та наслідків) традиційно утворює конкретний зміст вини.

Таким чином, другий підхід дозволяє констатувати: якщо розуміти відповідні поняття в межах термінології, характерної для вчення про юридичний склад злочину, то визначення поняття вини в ст. 23 КК України потребує певних уточнень.

Основними категоріями, що характеризують вину, є зміст і форма. Під змістом філософія розуміє єдність всіх складових елементів об’єкта, його властивостей, внутрішніх процесів, зв’язків, суперечностей і тенденцій, що являють собою визначальну сторону явищ або об’єктів. Вина як кримінально-правова категорія – це психічне ставлення, що знайшло вияв у конкретному злочині. Складовими елементами цього ставлення є свідомість та воля. Різні комбінації свідомості та волі як окремих елементів даного ставлення утворюють різні модифікації вини. Тому інтелект та воля у певному, передбаченому кримінальним законом їх поєднанні, утворюють зміст вини.

Формою є внутрішня структура сталих зв’язків і взаємодій елементів, властивостей та процесів, що утворюють предмет або явище, а також спосіб існування і виразу змісту. Форма вини визначається закріпленим у законі співвідношенням психічних елементів (свідомості і волі), що утворюють зміст вини, тобто відмінністю в інтенсивності і визначеності інтелектуальних та вольових процесів, що відбувається в психіці суб’єкта злочину. Вона вказує на спосіб інтелектуальної і вольової взаємодії суб’єкта з об’єктивними обставинами, які становлять юридичну характеристику даного виду злочинів.

Поняття “психічне ставлення”, що вживається в ст. 23 КК України, конкретизується у відповідних формулюваннях, вжитих у ст. 24, 25 КК України. Такими формулюваннями є:

• 1) “усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання”;
• 2) “усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання”;
• 3) “передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення”;
• 4) “не передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити”.