Азія

А́зія — частина світу, найбільша за територією і кількістю населення; утворює разом з Європою материк Євразію. Територія (разом з островами) — 44 579 тис. км 2 (8,7 % від загальної площі поверхні Землі або 30 % суходолу), площа островів — 2 700 тис. км 2 , довжина берегової лінії — 69,9 тис. км. Середня висота — 950 м, найвища точка — г. Джомолунгма (Еверест, 8 848 м), найнижча — рівень Мертвого моря (–417,5 м). Населення — 4 164,3 млн осіб (2012, оцінка; 60,5 % населення Землі), густота населення — 93 особи/км 2 . Крайні точки: на півночі — мис Челюскін (півострів Таймир, РФ), на півдні — мис Піай (півострів Малакка, Малайзія), на заході — мис Баба (півострів Мала Азія, Туреччина), на сході — мис Дежньова (Чукотський півострів, РФ). Материкова Азія розташовується в основному в східній (за винятком Чукотського півострова) і північній півкулях. Азія омивається Північним Льодовитим океаном (на півночі), Індійським океаном (на півдні), Тихим океаном (на сході) та морями Атлантичного океану — Чорним, Мармуровим, Егейським, Середземним (на південному заході). Умовна лінія поділу материка Євразія (на дві частини світу — Європу і Азію) проходить Північним Льодовитим океаном, Карським морем, східними схилами Уральських гір, руслом р. Емби, північним узбережжям Каспійського моря, Кумо-Маницькою западиною, Азовським морем, Керченською протокою, Чорним морем, протокою Босфор, Мармуровим морем, протокою Дарданелли, Егейським і Середземним морями. Далі на південь. Азія відділяється від Африки Середземним морем, Суецьким каналом, озером Тимсах, Суецьким каналом, Великим Гірким озером, Малим Гірким озером, Суецьким каналом, Суецькою затокою, Червоним морем, Баб-ель-Мандебською протокою, Аденською затокою, Аравійським морем та Індійським океаном. Від Північної Америки Азія відокремлюється вузькою Беринговою протокою. Азію поділяють на такі великі регіони: Північна Азія (Сибір і північний схід материка), Східна Азія (південь Далекого Сходу РФ, Камчатка, Курильські острови, Сахалін, Корейський півострів, острови Японські та Рюкю, Північно-Східний Китай), Центральна Азія (Тібетське нагір’я, Джунгарія, Монголія), Середня Азія (Туранська низовина, Памір, Тянь-Шань), Південна Азія (Малайський архіпелаг, півострови Індокитай та Індостан, Гімалаї, Індо-Гангська рівнина), Західна Азія (півострів Мала Азія, Вірменське та Іранське, нагір’я, Аравійський півострів). Найбільші півострови: Мала Азія, Аравійський, Індостан, Індокитай (з півостровом Малакка), Корейський, Камчатка, Чукотський, Таймир, Ямал. До Азії належать численні архіпелаги та острови (Великі Зондські, Новосибірські, Сахалін, Північна Земля, Тайвань, Філіппінські, Хайнань, Шрі-Ланка, Японські та ін.).

Зміст

• 1 Рельєф
• 2 Геологічна будова й корисні копалини
• 3 Клімат
• 4 Внутрішні води
• 5 Ґрунти
• 6 Рослинність
• 7 Тваринний світ
• 8 Історія дослідження
• 9 Населення
• 10 Політичний поділ
• 11 Правові системи
• 12 Література
• 13 Автор ВУЕ

Рельєф

Для Азії характерне переважання підвищеного (гірського і плоскогірного) рельєфу. Найвищі підняття простягаються двома поясами. Один із них витягнутий в субширотному напрямі й включає Передньоазіатські нагір’я, Памір і Каракорум, Тібет і Гімалаї, розгалужуючись на сході (Куньлунь і Наньшань) і на півдні, де переходить у гірські пасма Малайського архіпелагу. Другий пояс простягається в північно-східному. напрямі від Тянь-Шаню і включає гори Південного Сибіру, Охотсько-Колимське, Анадирське, Чукотське нагір’я. На сході, особливо на островах, переважають меридіонально витягнуті хребти. В Азії — найвищі гірські системи і вершини світу — Гімалаї з п. Джомолунгма (Еверест), 8 848 м; висота багатьох хребтів у Центральній Азії перевищує 7 000 м, в інших гірських хребтах і масивах досягає 4 000 м. Низовинні рівнини займають близько 25 % всієї площі Азії, найбільші: Західно-Сибірська рівнина і Туранська низовина, інші простягаються вздовж приморських окраїн материка та в передгірних западинах. Підвищені рівнини (до 1 000 м) займають міжгірні западини (Джунгарська, Кашгарська, Цайдамська) або утворюють великі плоскогір’я (Анатолійське, Іранське, Середньосибірське та ін.). На півдні від смуги передгірних западин лежать плато (Декан, Сирійсько-Аравійське та ін.), обмежені окраїнними хребтами. Основні гірські системи: Гімалаї, Гіндукуш, Каракорум, Куньлунь, Тянь-Шань, Гіссаро-Алай, Великий Кавказ, Алтай, Саяни; великі нагір’я: Середньосибірське, Малоазіатське, Вірменське, Іранське; плоскогір’я: Середньосибірське, Аравійського півострова, Деканське. Найбільші низовинні рівнини: Західносибірська, Туранська, Велика Китайська, Індо-Гангська, Месопотамська; високі рівнини Центральної Азії: Кашгарська, Джунгарська, Гобійська. На Камчатці, островах Східної Азії та Малайського архіпелагу багато вулканів, трапляються землетруси й цунамі.

Геологічна будова й корисні копалини

Давніми ядрами Азії були Сибірська, Аравійська, Індокитайська і Китайська платформи. В областях поширення їх докембрійські кристалічні породи виходять на поверхню або вкриті товщею осадових відкладів. Уздовж країв давніх платформ невеликі території займають структури байкальського віку. До структур каледонської складчастості належать північні дуги Тянь-Шаню, Монгольський Алтай, Наньлінь, до герцинської складчастості — Таймир, Урал, Салаїр, Тянь-Шань, гори Південної Монголії, Куньлунь, Нань-шань. Мезозойські структури поширені на північному сході Сибіру, в Забайкаллі, Індокитаї. Молоді кайнозойські структури альпійської складчастості формувалися в Альпійському та Тихоокеанському складчастих поясах. У сучасну геологічну епоху відбулися дальші підняття гірських областей, диференційовані вертикальні рухи, зросла контрастність рельєфу, посилилися процеси денудації та акумуляції. Надра Азії багаті на корисні копалини. Азія посідає перше місце серед материків за запасами нафти, природного газу, руд олова і самородної сірки, а також за видобутком нафти й олов’яних руд. Найбільші запаси кам’яного вугілля зосереджені в РФ (Кузнецький, Тунгуський, Ленський та інші басейни), Казахстані (Карагандинський басейн), Китаї, Індії; поклади нафти й газу є в Азербайджані, РФ, Китаї, на Близькому Сході. Значні запаси руд різних металів — залізних (у Казахстані, РФ, Східному Китаї, Кореї), кольорових та рідкісних (мідні — в Казахстані, РФ, Японії, сурм’яні, ртутні, вольфрамові — на півдні Китаю, олов’яні — в РФ, на півострові Малакка, в Індонезії та ін.). У багатьох районах є поклади графіту, слюди, азбесту, фосфоритів, кухонної солі.

Клімат

Азія лежить у межах усіх кліматичних поясів — від арктичного до екваторіального. Для формування клімату Азії велике значення мають континентальні повітряні маси. Узимку над Азією формується стійка область високого тиску. Влітку панує континентальне тропічне або помірне повітря. В екваторіальних районах протягом усього року переважають екваторіальні повітряні маси, характерна інтенсивна конвекція. На сході материка розвинута мусонна циркуляція. Пересічна температура січня від –20 °C в Сибіру до +25 °С біля екватора. Найнижчі зимові температури спостерігаються в районі м. Верхоянська та с. Оймякон (до –70 °С, полюс холоду Північної півкулі). У липні на півночі температура нижча від +10 °С, в Центральній Азії +30 °С і вище. Максимальна кількість опадів — на навітряних схилах гір Південної і Східної Азії, наприклад, в Черапунджі (Індія) до 12 000 мм, в екваторіальних районах — до 2 000 мм, у субтропічному і помірному мусонному поясах — 600–1000 мм, у континентальних районах — менша від 350 мм, у пустелях Аравійського півострова і Центральній Азії — менша від 150 мм на рік.

Внутрішні води

Азія посідає перше місце в світі за сумарним об’ємом річкового стоку. Водні ресурси розподіляються нерівномірно. Найбільше обводнені райони мусонних тропіків (шар стоку 1500–2000 мм), найменше — області пустель. Ріки Азії належать до басейнів усіх чотирьох океанів. 40 % території Азії належить до басейну внутрішнього стоку. Великі області внутрішнього стоку — басейни Каспійського та Аральського морів (річки Амудар’я і Сирдар’я), частина Центральної Азії, внутрішні райони Іранського нагір’я, Аравійського півострова та ін. (займають до 37 % поверхні материка). Найбільші ріки: Янцзи, Хуанхе, Амур (з Шилкою та Ононом), Лена, Меконг, Єнісей, Об, Інд. В помірних широтах річки замерзають взимку і розливаються навесні. Річки мусонної частини Азії характеризуються літнім максимумом стоку, середземноморських районів — зимовим максимумом, в екваторіальних районах вони повноводні протягом усього року. Озера Азії за походженням поділяють на тектонічні (Байкал, Іссик-Куль, Мертве море), льодовикові (Телецьке озеро та ін.), карстові, в безстічних западинах багато солоних озер. Найбільші озера — Каспійське море, озеро Байкал (найбільший природний резервуар прісної води — до 20 % світових запасів без урахування льодовиків).

Ґрунти

На півночі материка переважають тундрові арктичні ґрунти, під тайгою помірного поясу — підзолисті, в помірних мусонних районах — бурі лісові ґрунти, в лісостепових і степових — сірі лісові, чорноземні й каштанові, які змінюються бурими пустельними ґрунтами. В горах розвинуті гірські підзолисті й торфові дернові ґрунти, у верхній частині гір — гірсько-лучні. Для середземноморської області характерні коричневі ґрунти, в мусонних субтропічних районах — червоноземи й жовтоземи, у вологих мусонних тропіках поширені червоно-жовті й червоні ґрунти.

Рослинність

Азія дуже різноманітна. На рівнинах північної і середньої частин Азії чітко виявлена широтна зональність. Простори тундри вкриті лишайниками, мохами, травами, ягідниками та низькорослими деревами. Далі на південь поширені тайгові ліси (ялина, сосна, ялиця, модрина; з листяних — береза), які в Західному Сибіру замінюються березовими лісами (лісостепова зона) й степами, а на Далекому Сході — листяними лісами (дуб, клен, граб, липа). У Центральній Азії — пустельно-степова і пустельна рослинність (ксерофільні злакові й полинові угруповання), тут є цінні пасовища. Для мусонних субтропіків типові вічнозелені дерева і чагарники (південь Корейського півострова, Японії, південний схід Китаю). Зона тропічних пустель є лише в західній частині Азії (Аравійський півострів, пустеля Тар). Решта районів тропічних широт зайнята саванами, рідколіссям, сухими, змінновологими листопадними та вологими вічнозеленими тропічними лісами. На південно-західному узбережжі Азії — середземноморська рослинність. Для гірських районів характерна вертикальна зональність .

Тваринний світ

З точку зору зоогеографії Азія розташована в східній частині Палеарктики, а її південно-східна частина належить до Індо-Малайської області, які відповідно займають позаропічну і тропічну зони. Характерними представниками азійської палеарктичної фауни є тушканчики, полівки, лемінги, олені північний, благородний та плямистий, сайгак та джейран, гірські козли та архари, землерийки-бурозубки, їжаки, серед хижих — колонок, солонгой, калан; різноманітні види птахів, що гніздяться в тундрі і тайзі, пустелях і в гірському ландшафті; плазунів представлено ямкоголовими і гадюковими зміями, агамовими і справжніми ящірками; серед земноводних дуже цікаві характерні для Азії веслоногі та вузькороті жаби. Для Індо-Малайської зони властиві численні та різноманітні комахоїдні, рукокрилі, хижі ссавці; найбільша сухопутна тварина Азії — індійський слон; тут живуть індійський, суматранський і яванський носороги, тапір, велика і мала панди, сірий бик, бантенг, гаур, індійський і карликовий буйволи, нільгау, гарна і чотирирога антилопи, мавпи, зокрема людиноподібні гібон і орангутан. Для фауни цієї області характерні шерстокрили, довгоп’яти, тупаї; багато представників родини віверових, собачих, котячих (тільки в Азії живуть тигри), ведмежих, єнотових та ін. Різноманітний склад птахів. З плазунів великий інтерес представляють безвухі варани, крокодили, гавіали, тут живе багато отруйних змій, в тому числі одна з найнебезпечніших змій — королівська кобра; серед розмаїття земноводних Азії дуже цікавою є велетенська саламандра. Саме в Азії було одомашнено свиню, буйвола, бантенга, гаура, курку, бджолу.

Історія дослідження

В стародавні часи та в середні віки значні відомості про Азію було зібрано в Китаї, в Середній Азії (Хорезмі) та в арабів.

Вивченню природи Азії в 15–17 ст. сприяли подорожі Марко Поло, Васко да Гами та ін. У другій половині 17 ст. в Росії було складено перші карти Сибіру та деяких районів Далекого Сходу. Вивчення Азії посилилось у другій половині 19 ст. після організації Російського географічного товариства. Особливе значення мали дослідження П. Кропоткіна, І. Черського, О. Чекановського, M. Пржевальського, П. Чихачова, І. Минаєва, В. Обручева, П. Семенова-Тян-Шанського, М. Сєверцова, О. Федченка, Г. Грум-Гржимайла (усі — Росія), А. Гумбольдта, Ф. Ріхтгофена (обидва — Німеччина) та ін. У колишньому СРСР дослідження здійснювали інститути, бази АН СРСР і АН союзних республік, університети тощо.

Населення

В антропологічному відношенні населення Азії в основному належить до монголоїдної, європеоїдної й австралоїдної рас. Крім того, внаслідок змішання окремих рас виникли нові антропологічні типи. В Азії живе понад 1 тис. народів (націй, народностей і племен), які належать до багатьох мовних сімей і груп. Народи індоєвропейської мовної сім’ї представлені в Азії індоарійською, іранською, слов’янською та іншими мовними групами. Народи індоарійської групи (гіндустанці, бенгальці, маратхи, біхарці, панджабці та ін.) населяють північну і центральну частини Індостану; іранської (перси, афганці, таджики та ін.) — більшу частину території Ірану, Афганістану, а також Таджикистан; слов’янської (росіяни, українці, білоруси) — азіатську частину РФ, Казахстан. У Грузії та деяких районах Північного Кавказу живуть народи кавказької сім’ї. До семіто-хамітської сім’ї належать арабські народи, євреї Ізраїлю й ассирійці. В Азії живуть народи кількох мовних сімей. Народи тюркської мовної сім’ї (турки, азербайджанці, уйгури, узбеки, казахи, туркмени та ін.) займають велику частину території Західної, Середньої та Центральної Азії. Народи монгольької сім’ї населяють в основному Центральну Азію. Тунгусо-маньчжурські народи живуть на північному сході Китаю та в Росії (Сибір і Далекий Схід). Тюркську, монгольську й тунгусо-манчжурську мовні сім’ї деякі дослідники об’єднують у алтайську сім’ю. Близькими до неї є мови корейців і японців, які вважаються ізолятами. Народи уральської сім’ї (ханти, мансі, ненці та ін.) живуть у Західному Сибіру, палеоазіатські народи (чукчі, коряки, ітельмени та ін.), а також ескімоси й алеути — на північному сході Сибіру і Далекому Сході. Народи китайсько-тібетської (сіно-тибетської) сім’ї поділяються на китайську й тибето-бірманську групи. До складу першої входять китайці і хуей, які населяють східну частину Китаю, до складу другої — тибетці, бірманці, іцзу, різні гімалайські народи, карени та ін., які живуть на південному заході Китаю, в Непалі, на півночі Індії і в Бірмі. Три групи — тайська, мяо-яо і в’єтнамська, що раніше включалися до цієї сім’ї, разом з мон-кхмерською групою і групою мунда становлять австроазіатську мовну сім’ю (див. Австроазіатські мови). Вони населяють півострів Індокитай, південні райони Китаю і північно-східні й центральні райони Індії. Мовами дравидської сім’ї говорять народи південної частини Індії (таміли, телугу, канара, малаялі, гонди, ораони та ін.), а також брагуї Афганістану і Пакистану й маври Шрі Ланки. Усі острови Південно-Східної Азії, а також півострів Малакка населяють народи індонезійської групи австронезійської сім’ї (яванці, сунди, мадурці, балійці, бугі, тагали, ілоки, вісайя, малайці Малайзії та ін.). Після Другої світової війни в Азії прискорилися процеси національної консолідації, що полягають в об’єднанні нечисленних етнічних спільностей у більші, племен і племінних груп — у народності й перетворенні цих народностей на нації.

В Азії поширені всі світові релігії — християнство, іслам і буддизм, а також індуїзм, шаманізм.

Найбільші міста (понад 10 млн осіб, 2015): Шанхай (24 152,7 тис. осіб), Карачі (23 500 тис. осіб), Пекін (21 705 тис. осіб), Делі (16 787,9 тис. осіб), Тяньцзінь (15 469,5 тис. осіб), Стамбул (14 025,6 тис. осіб), Мумбаї (Бомбей; 12 478,4 тис. осіб), Токіо (13 617,4 тис. осіб), Шеньчжень (12 084 тис. осіб), Джакарта (10 075,3 тис. осіб), Сеул (10 063,2 тис. осіб).

Політичний поділ

Азія повністю або частково включає 51 країну: Азербайджан, Афганістан, Бангладеш, Бахрейн, Бірму, Бруней, Бутан, Вірменію, В’єтнам, Гонконг, Грузію, Ємен, Ізраїль, Індію, Індонезію, Ірак, Іран, Йорданію, Казахстан, Камбоджу, Катар, Киргизстан, Китайську Народну Республіку, Кіпр, Корейську Народно-Демократичну Республіку, Кувейт, Лаос, Ліван, Макао, Малайзію, Мальдіви, Монголію, Непал, Оман, Об’єднані Арабські Емірати, Пакистан, Папуа Нову Гвінею, Республіку Корею, РФ, Саудівську Аравію, Сирію, Сінгапур, Східний Тимор, Таїланд, Таджикистан, Туреччину, Туркменістан, Узбекистан, Філіппіни, Шрі-Ланку, Японію та кілька частково визнаних країн і залежних територій.

Правові системи

У державах Азії немає єдиної правової системи. Тут діє кілька правових систем: мусульманське право та право мусульманських країн; правові системи Далекого Сходу, Південно-Східної Азії. Мусульманське право не є окремою галуззю юридичної науки. Це лише одна із сторін ісламу. Домінує концепція теократичного суспільства, в якому держава — інструмент панівної релігії. Мусульманські теологи розробили систему «ідеального» права, що, як вони вважають, колись опанує світом і повністю контролюватиметься ісламом. Доктринальний виклад мусульманських законів (фікх) має два розділи: перший вивчає джерела шаріату, другий аналізує норми матеріального мусульманського права. Мусульманське право формувалося на основі 4 джерел: Корану — священної книги ісламу, Сунни — переказів, пов’язаних з життям Магомета; Іджми — узгодженої думки мусульманських богословів (знавців шаріату) з окремих релігійно-правових і побутових питань; Киясу — судження за аналогією. Мусульманське право поширюється на території країн, де живе понад 500 млн магометан. Сучасне законодавство більшості мусульманських держав проголошує вірність принципам ісламу. Так, конституції Сирії, Ірану, Пакистану, цивільні кодекси Сирії, Іраку зобов’язують суддів керуватися нормами мусульманського права. Конституція та законодавство Ірану передбачають процедуру їх відповідності законам мусульманського права. Водночас з нормами мусульманського права в державах Азії існує так зване право мусульманських країн. Це правові норми, що регламентують такі сфери життя суспільства, які не охоплюються класичним мусульманським правом: численні інститути цивільного, адміністративного і фінансового права тощо. Кожна держава має своє, особливе, право. За спільними рисами цього права можна виділити низку груп азіатських країн. Перша група охоплює країни Середньої Азії колишнього СРСР. Ці держави мають розвинені правові системи, які не ґрунтуються на доктринах мусульманського права і для яких характерне успадкування певних правових норм та інститутів СРСР. Однак останнім часом на формування законодавства цих держав посилюється вплив мусульманського права. До другої групи належать країни, правові системи яких майже не зазнали трансформації та оновлення сучасними ідеями (Саудівська Аравія, Ємен, Кувейт, Об’єднані Арабські Емірати). Ці держави живуть за нормами мусульманського права. Третю групу становлять країни, де норми мусульманського права охоплюють лише деякі сторони життя суспільства: статус особи та церковних установ, питання користування землею тощо. Ці держави поділяються на 2 підгрупи, де:

а) сучасне право ґрунтується на принципах і нормах «загального права» (Пакистан, Індія);

б) відбувається становлення права за зразком французького.

Особливе місце поміж мусульманських країн посідає Туреччина, яка ще 1926 запозичила швейцарський цивільний кодекс та чимало європейських правових інститутів, зокрема в галузі правового статусу особи, спадкового та сімейного права. Слід зазначити, що вестернізація юридичних норм багатьох азіатських держав не була буквальним запозиченням теорій і практики західних країн; насправді виник специфічний ісламізований варіант європейського права. Правові системи держав Далекого Сходу (Китай, Японія, Корея, Монголія та ін.) теж істотно відрізняються від права більшості країн Азії. По-перше, всі далекосхідні країни (крім Малайзії та М’янми, де діє загальне право за англійським зразком) мають кодекси. Наприклад, у Китаї цивільний кодекс, що охоплював як цивільне, так і торгівельне право, став чинним у 1929–1931, цивільно-процесуальний — 1932, земельний — 1930. Протягом 1980–1990-х інтенсивно розвивається законодавство в таких галузях, як цивільне право, цивільно-процесуальне право, кримінальне право. Розроблено закони про громадянство, патенти, господарські дотації, про спільні підприємства, іноземні підприємства. 1987 набули чинності «Основні принципи цивільного права», що регламентують такі питання, як статус юридичних. осіб, власність, зобов’язання, угода тощо. 1980 у Китаї ухвалено новий закон про шлюб, який скасував закон 1950. Тоді ж ухвалено новий кримінальний кодекс. У Японії, починаючи з доби Мейджі (друга половина 19 ст.), відбувається інтенсивна «вестернізація» правових норм за зразком німецького та французького права. У цей період було розроблено й затверджено цивільний, цивільно-процесуальний, кримінальний, кримінально-процесуальний, торговий кодекси. Конституція Японії 1946 (діє з 03.05.1947) заклала сучасні принципи демократії, що стимулювало розвиток усіх галузей японського права. Слід зауважити, що в Японії та Китаї дія кодексів і правових норм на зразок європейських накладається на традиційне філософсько-релігійне вчення і менталітет населення. Тому право цих країн сформувалося у специфічній формі, що відрізняє його від інших. правових систем. Окрему групу держав Азії становлять Тайвань, Камбоджа, Шрі-Ланка. Тут діє досить специфічне право, засноване на буддистській традиції. На тлі правових систем азіатських країн вирізняється Ізраїль, де сучані правові принципи на зразок західноєвропейських діють поряд з нормами Талмуду та юдейського права. Правові системи держав Азії трансформуються досить повільно. Це пояснюється географічними, соціально-історичними чинниками, особливостями менталітету народів, герметизмом культур окремих країн. Припускають, що мусульманське право та інші традиційні юридичні норми, які ґрунтуються на східних релігійних доктринах, тривалий час залишатимуться джерелом розвитку правових систем цього регіону.

Література

1. Денисов В. Н. Системы права развивающихся стран. Киев, 1978.
2. Давид Р. Основные правовые системы современности. Москва, 1988.
3. Ігнатьєв П. М. Країнознавство. Країни Азії. Чернівці, 2006.
4. Головченко В.І. Регіонознавство: Азія, Африка й Латинська Америка: навчальний посібник. Київ, 2013.

ТОП-10 країн виробників кукурудзи в 2021/22 МР

Кукурудза з кожним сезоном займає лідируючі позиції в списках найпоширеніших культур сільського господарства. 2021/22 МР не став виключенням, а навпаки показав значний приріст по виробництву, в порівнянні з минулим сезоном.

Виробництво кукурудзи у 2021/22 МР

Всього зібрали зерна кукурудзи 1 206 млн т, що на 82,87 млн т більше минулого сезону (+ 7,37%) і є найкращим результатом за весь час. Взагалі з 2011/12 МР виробництво кукурудзи зросло майже 33%. Одна з причин — збільшення населення планети. З продовольчою метою використовується лише близько 12% світової кукурудзи, але ще 60% йде на корми для тваринництва та птахівництва.

Світове виробництво кукурудзи зростає за рахунок збільшення посівних площ — у Китаї (+2,1 млн га), США (+1,2 млн га), Бразилії (+0,9 млн га). Найбільші площі роблять ці країни ще й найбільшими виробниками кукурудзи в світі — їх загальний об’єм виробництва становить 770 млн т, або близько 64% від світового виробництва.

Одним з найкращих показників розвитку вирощування культури в країні є її врожайність. Так, наприклад, США має площу майже на 9 млн га меншу, ніж в Китаї, але посідає перше місце в рейтингу за рахунок більшої врожайності — 11,11 т/га. Тому країни в яких великі посівні площі, але низька врожайність, мають потенціал за рахунок застосування сучасних технологій. Як, наприклад, Індія (3,28 т/га) та Мексика (3,83 т/га), де площі відповідно на 45% та 25% більші, ніж в Україні, але врожайність нижча майже в 2-2,3 рази.

Експорт кукурудзи у 2021/22 МР

По прогнозним оцінкам USDA, в 2021/22 МР експорт кукурудзи поставить новий рекорд 200,1 млн т. Головними експортерами зерна в цьому сезоні стали:

Протягом березня-квітня 2022 року світові ринки зерна зазнали значного впливу від російського вторгнення в Україну та майже повного припинення українського експорту зерна. Оскільки Україна є основним експортером пшениці та кукурудзи, результатом стало раптове переміщення попиту до інших постачальників. Цей попит компенсується збільшенням експорту з Бразилії, Канади та Індії, але, як наслідок, бачимо значне збільшення експортних цін на зерно.

Суворий експорт 2022: як під час війни продати українське зерно та запобігти продовольчій катастрофі у світі?

Китай є ключовим рушієм світового попиту на імпорт основних зернових (кукурудзи, ячмінь та сорго), а з минулого року став головним імпортером кукурудзи. Але у цьому сезоні імпорт Китаю знизився майже на 12%, і однією з причин є війна в Україні, а хоча Піднебесна — головний експортер нашої країни з 2014/15 МР.

Володимир Демчук, Latifundist.com

Підтримайте наші агромедіа

Будь-яка сума допоможе працювати на інформаційному аграрному фронті для вас

ТОП-10 країн виробників пшениці в 2022/23 МР

Якщо характеризувати поточну ситуацію з виробництвом пшениці одним реченням — на світовому ринку другий сезон поспіль триває «пшеничний бум». Сезон 2021/2022 завершився рекордним показником у 780,3 млн т, сезон 2022/2023 фінішує з новим досягненням — 788,3 млн т, а в сезоні 2023/2024 USDA прогнозує черговий рекорд — 789,8 млн т.

Перша п’ятірка країн-виробників пшениці це — Китай, Індія, рф, США та Австралія. Незмінним лишається місце ЄС у світовому виробництві, у 2022/2023 МР — 134,3 млн т. Більше пшениці виробляє лише Китай.

Водночас, для окремих країн «великої десятки» сезон 2022/2023 ознаменувався своїми рекордами та антирекордами. Так, Німеччина повернула собі місце в ТОП-10 виробників пшениці. Австралія зібрала черговий рекордний урожай. Туреччина наростила виробництво до 19 млн т. А США встановили антирекорд експорту пшениці і за деякими показниками відкотилися до рівня 50-х років.

Україна в поточному сезоні теж здала свої позиції на світовому ринку — за обсягами виробництва пшениці спустилася з 7 до 10 місця у світі, тобто до рівня 2014/15 МР. Однак якщо врахувати, що увесь сезон українські аграрії відпрацювали в умовах війни з росією, утримання Україною статусу одного з десяти найбільших світових виробників пшениці цілком можна зарахувати до головних досягнень 2022/2023 МР.

До того ж, як виявилося, багато хто з українських аграріїв пристосувався до вирощування пшениці в екстремальних умовах воєнного часу. По-перше, на півдні і сході України і до війни пшениця вирощувалася в умовах ризикованого землеробства і періодичних кліматичних катаклізмів останніх років, що спонукало фермерів до пошуку більш стійких і урожайних сортів. По-друге, в українських аграріїв сьогодні немає проблем з пошуком прогресивних селекційних розробок — вони широко представлені на ринку. І щорічно з’являються новинки. Наприклад, LNZ Group в цьому сезоні в межах проекту LNZ-Hub презентує фермерам 5 нових сортів озимої остистої пшениці зі своєї селекційної лінійки LEGEND. На ділянках LNZ-Hub вони були висаджені у жовтні 2022 року, тобто це саме сорти «загартовані війною».

Роман Франчук

директор з аграрного виробництва LNZ Group

«Всі нові сорти пшениці, які ми виводимо на ринок, відрізняються високою посухо- та зимостійкістю, толерантністю до основних хвороб та мають стійкість до вилягання і осипання зерна. Не менш важливо, що ми їх вирощуємо на власних полях, тобто вони повністю адаптовані до кліматичних умов України. Наприклад, наш новий сорт «ЛНЗ Протект» демонструє високий потенціал врожайності в стресових умовах. Невибагливий до умов вирощування і попередників. А «ЛНЗ Лайт» має високий коефіцієнт кущення, що важливо при вирощуванні пшениці в посушливих умовах ».

Що ж стосується загальносвітових тенденцій, USDA в сезоні 2023/2024 не очікує глобальних потрясінь. Посівні площі під пшеницею у світі незначно зростуть — з 220,3 млн га до 221,4 млн га, середньосвітова врожайність пшениці, навпаки, знизиться з 3,58 т/га до 3,57 т/га, а сумарне внутрішнє споживання пшениці залишиться порівнянним зі світовим виробництвом — на рівні 789,5 млн т.

Найбільший приріст виробництва пшениці наступного сезону очікується в Аргентині — до 21, 5 млн т. У Китаї прогнозується підвищення врожайності до рекордних показників, у Індії новий рекордний врожай — 110 млн т. А в Європі — сприятливі умови для вирощування на більшій частині території, за винятком Іспанії.

Експорт пшениці у 2021/22 МР

У 2022/2023 МР сумарний обсяг експорту пшениці на світовому ринку склав 212,9 млн т, що є рекордним показником. Частка України у світовому експорті склала 7% — цілком гідний показник і шосте місце у світі. При цьому п’ятірка найбільших країн-експортерів пшениці залишилася незмінною, як і найбільший експортер у світі — рф.

У сезоні 2023/2024, за прогнозом USDA, відбудеться незначна корекція обсягів світового експорту до 212,5 млн т. При цьому найбільшим світовим експортером залишиться росія, незважаючи на очікуване зниження обсягів виробництва пшениці. Прогнозується, що ЄС наростить експорт пшениці на 3,5 млн т — до 38 млн т (друге місце у світі в «загальному заліку»). Аргентина наростить обсяги експорту більш ніж у 2 рази, до 12,5 млн т і підніметься на 6 місце у світі, змістивши Україну на 7-ме місце, яка, як очікується, експортує лише 10 млн т пшениці.

ТОП-10 країн експортерів пшениці в 2022/23 МР:

• росія — 44,5 млн т;
• Австралія — 32,5 млн т;
• Канада — 26 млн т;
• США — 21,1 млн т;
• Франція— 18 млн т;
• Україна — 15,0 млн т;
• Казахстан — 10 млн т;
• Туреччина — 7 млн т;
• Німеччина — 6,2 млн т;
• Аргентина — 5,5 млн т.

Найбільшим світовим імпортером пшениці у 2023/2024 МР, за прогнозом USDA, стане Єгипет — 12 млн т, що на 1 млн т більше, ніж поточного сезону. А друге і третє місця поділять Індонезія і Китай з показниками 11 млн т і 10,5 млн т.

Виробництво, млн т: 137,7

Китай не просто зберігає світове лідерство у виробництві пшениці, а поступально рухається до нових рекордів. Загалом сезон 2022/2023 для виробників пшениці в Китаї склався успішно: зафіксовано приріст і врожайності, і обсягів виробництва порівняно з попереднім сезоном, хоча й незначний.

При цьому основна тенденція останніх років зберігається — поступове зменшення посівних площ (з 2018 року) за одночасного підвищення середньої врожайності (з 2019 року).

Втім, зберігається й інша типова для Китаю тенденція: внутрішнє споживання пшениці перевищує її виробництво. У сезоні 2022/2023 воно прогнозується на рівні 149 млн т (зокрема, близько 35 млн т — на корми).

Водночас, витрати на виробництво пшениці в Китаї зростають. Зокрема, в провінції Хенань, на яку припадає четверта частина виробництва пшениці в Китаї, у 2022/2023МР виробничі витрати на гектар (на насіння і ЗЗР) зросли на 18%. Проте фермерів стимулює до виробництва пшениці висока врожайність і рентабельність.

За прогнозами USDA, у 2023/2024МР Китай виробить 140 млн т пшениці (рекордний показник) за середньої врожайності 5,93 т/га (теж рекорд). Якщо врахувати, що на початку 2000-х років виробництво пшениці в Китаї не перевищувало 100 млн т — досягнення значне. При цьому прогнозується і незначне збільшення площ посівів — до 23,6 млн га. Утім, якщо справдиться довгостроковий десятирічний прогноз USDA, Китай до 2031/2032 року суттєво наростить усі основні показники: обсяги виробництва пшениці — до 150 млн т, урожайність — до 6,2 т/га, внутрішнє споживання — до 156 млн т, а площі посівів — до 24,2 млн га.

Виробництво, млн т: 104,0

Незважаючи на те, що торік Індія трохи «розгубила» посівні площі пшениці — понад 600 тис. га, вона залишається світовим лідером за цим показником. На площах понад 30 млн га пшеницю вирощує лише Індія. Пояснюється це двома причинами. З одного боку, пшениця для Індії є другою за значимістю культурою після рису. З іншого боку, індійські фермери вирощують пшеницю не в найпростіших умовах, що позначається на врожайності.

Щоправда, загалом виробництво пшениці в Індії має тенденцію до зростання, чому, до речі, сприяють і зміни клімату — мусонні дощі протягом останнього десятиліття. Однак у роки погодних катаклізмів виробництво пшениці падає нижче за лінію тренду. Сезон 2022/2023 в Індії почався саме так — ще напередодні сезону, у березні 2022 року країну накрив тепловий стрес — екстремальна спека, що призвело до зниження врожайності пшениці на 5-10%, та стало однією з причин для запровадження Індією заборони на експорт пшениці у травні 2022 року.

Як наслідок, у 2022/2023 МР Індія виробила істотно менше пшениці, ніж роком раніше.

Утім, на сьогодні ситуація в Індії складається сприятливо. За прогнозом USDA, у 2023/2024 МР країна наростить виробництво пшениці до рекордних 110 млн т. При цьому площі під пшеницею зростуть до 31,5 млн га, а врожайність підвищиться до 3,5 т/га. Тож і врожайність пшениці в 2023/2024 МР в Індії цілком може бути рекордною. Попередній рекорд урожайності пшениці в країні було зафіксовано в 2019/2020 МР, що було зумовлено аномально довгою зимою, яка в 2020 році тривала до квітня.

А ось заборону на експорт пшениці з Індії, за прогнозами експертів, буде скасовано не раніше 2024 року — за умови, що 2023/2024 МР для виробників пшениці завершиться сприятливо.

Виробництво, млн т: 92,0

На відміну від сезону 2021/2022, сезон 2022/2023 у росії для виробників пшениці склався вкрай сприятливо, що вилилося в рекордний урожай. Станом на грудень 2022 року в країні намолотили понад 105 млн т пшениці — на чверть більше, ніж роком раніше. Після доопрацювання врожай пшениці склав 100 млн т, що позитивно позначилося і на показниках маркетингового сезону 2022/2023 — як обсягах виробництва пшениці, так і врожайності.

Разом з тим, навіть у такій мирній сфері, як виробництво пшениці, рф проявила себе як країна-окупант. Власне, під час окупації українських регіонів — тієї ж Харківщини, Миколаївщини і Херсонщини масовим явищем була банальна крадіжка зерна «в особливо великих розмірах», тобто суто кримінально-воєнні злочини. І цей процес продовжується і досі. Наприклад, у Маріуполі представники так званої «ДНР» вже освоїли вивезення зерна з морського порту — партіями по 2 тис. т. І хоча це зерно, можливо, й вирощене на території «республіки», глобально це така сама крадіжка в України.

Половину врожаю пшениці росія традиційно експортує, причому значна частка експорту припадає на три країни: Туреччину, Єгипет та Іран. Не став винятком і 2022/2023 МР, оцінка експорту пшениці з росії в якому становить 44,5 млн т — перше місце у світі, причому з досить істотним відривом від інших найбільших експортерів пшениці — понад 10 млн т. Ба більше, USDA прогнозує, що у 2023/2024 році відрив рф від інших країн зросте до 17 млн т, а експорт перевищить 45 млн т.

Утім, насправді ситуація на зерновому ринку росії далеко не райдужна. Позначаються санкції та міжнародна ізоляція країни-агресора. І насамперед — у сфері експорту. У російських експортерів виникають проблеми з фрахтом суден, страхуванням вантажів, проведенням міжнародних платежів, логістикою, оскільки в деякі порти вхід російським судам заборонено. Крім того, за оцінками експертів, в ідеалі рф потрібно експортувати понад 50 млн т пшениці — але фактично це нереально. Тож наступний сезон російські аграрії розпочнуть із «затовареними» зерносховищами та рекордними запасами пшениці в розмірі 17-18 млн т.

Усе це не стимулює аграріїв до розширення площ під пшеницю. Плюс примхи природи. Деякі експерти взагалі вважають, що без держпідтримки проведення успішної посівної-2024 у рф не гарантована.

Загалом, за прогнозом USDA, у 2023/2024 році росія не зможе досягти показників поточного сезону — виробництво пшениці оцінюється на рівні 81,5 млн т, тобто на 10,5 млн т менше, ніж поточного сезону. Проте для рф і це значний показник — четвертий за обсягами виробництва пшениці рік в історії: більше 82 млн т пшениці росія збирала лише тричі — у 2017, 2020 і 2022 рр. Загальна врожайність пшениці в рф у 2023/2024 МР прогнозується на рівні 2,96 т/га — на 7% нижча за поточну. А площі під пшеницею — на рівні 27,5 млн га: на 5% менше, ніж у сезоні 2022/2023.

Виробництво, млн т: 44,9

Щоб охарактеризувати ситуацію, в якій американські виробники та експортери пшениці перебувають уже десяток років, достатньо двох фактів: якщо 20 років тому на частку США у світовому експорті пшениці припадало близько 20%, то нині — менше 10%. При цьому у 2022/2023 МР зі США експортовано 21,5 млн т пшениці, що є найнижчим показником за 50 останніх років. Синхронно з падінням експорту в США зростає імпорт пшениці: у сезоні 2022/2023 він склав 3,3 млн т, що на третину більше, ніж у попередньому сезоні.

В аналогічній ситуації перебувають і американські фермери: третій сезон поспіль обсяги виробництва пшениці в США не дотягують до 50 млн т. При цьому під пшеницею в сезоні 2022/2023 у США перебувало всього 14,4 млн га, що є черговим мінімумом за останні 10 років.

Утім, усе це закономірно. Пшениця у США третя за значущістю (за обсягом площ, виробництвом і валовими доходами) польова культура, після кукурудзи та сої. При цьому вже кілька десятиліть у країні спостерігається тенденція до скорочення посівів пшениці, що пояснюється цілою низкою причин, зокрема й державною політикою скорочення посівних площ, яку активно проводили в попередні десятиліття, та відносно низькою прибутковістю пшениці — за оцінками USDA, ціни на пшеницю в США у порівнянні з іншими провідними світовими постачальниками пшениці неконкурентоспроможні.

За прогнозом USDA, у 2023/2024 у США очікується незначний приріст у виробництві пшениці -— на рівні 1% до 45,2 млн т. Але зумовлено це здебільшого розширенням площ посівів пшениці до 15 млн га. Що своєю чергою пояснюється стрибком цін на пшеницю на світовому ринку останніми роками. Як наслідок, у США середня фермерська ціна на пшеницю в сезоні 2022/2023 підвищилася до рекордної — $9,10 за бушель ($334,7 за тонну).

Хоча для великого оптимізму підстав все одно немає. Наприклад, виробництво твердої червонозерної озимої пшениці в 2023/2024 МР у США прогнозується на рівні 22,2 млн т — найнижчий показник з 1957/1958 МР. Прогнозується також і зниження експорту пшениці на 1,5 млн т — до 20 млн т (черговий історичний мінімум). При цьому ціни на пшеницю, як очікується, також поповзуть вниз — середня фермерська ціна в сезоні 2023/2024 прогнозується на рівні $293,9 за тонну.

Виробництво, млн т: 39,0

Австралійські виробники пшениці третій сезон поспіль виграють джек-пот. Почнемо з урожайності. Три сезони поспіль урожайність пшениці в Австралії тримається на рівні вище 2,5 т/га, що для зеленого континенту є екстраординарною подією. Зазвичай цей показник не досягає і 2 т/га, а в неврожайні роки опускається нижче 1,5 т/га, а раніше — і 1 т/га. Показник сезону 2022/2023 — 3 т/га, що є абсолютним історичним рекордом.

З виробництвом пшениці ситуація настільки ж показова: три останні сезони — три рекорди. Причому, в сезоні 2022/2023 спочатку прогнозували набагато скромніший результат — у межах 34 млн т. Реальність перевершила очікування на 5 млн т — чергове історичне досягнення.

Все це, перш за все, результат сприятливих погодних умов і рясних дощів на території Австралії в останні роки.

Левову частку пшениці Австралія традиційно експортує, тому результати останніх сезонів у цій сфері симетричні виробництву — три історичні рекорди поспіль. У сезоні 2022/2023 Австралія експортувала 31 млн т пшениці, що для країни є безпрецедентним показником.

Однак, як відомо, навіть прекрасні історії рано чи пізно закінчуються, що підтверджує прогноз USDA на 2023/2024 МР, згідно з яким наступного сезону Австралія виробить 29 млн т пшениці, тобто падіння становитиме близько 26%. Як очікується, на 4% скоротяться і посівні площі — до 12,5 млн га. Зокрема через те, що після трьох вдалих сезонів фермери вимушені коректувати свої плани з урахуванням сівозміни. Між іншим, після «райського» сезону 2022/2023 прогнозується і радикальне зниження врожайності на 23% — до 2,3 т/га.

Втім, в історичних масштабах сезон 2023/2024 для Австралії все одно поки що складається як один із найкращих. Погодні умови для вирощування озимої пшениці 2023 року загалом сприятливі. Якщо прогноз USDА щодо виробництва пшениці виявиться вірним, у 2023/2024 Австралія збере шостий за розміром врожай. При цьому за всіма трьома основними параметрами — виробництвом, врожайністю та площами посівів — прогнозні показники наступного сезону кращі за середні показники за останні 5 років.

Виробництво, млн т: 35,0

На світовому ринку пшениці Франція примітна двома речами. По-перше, вона традиційно є найбільшим виробником і експортером пшениці в Євросоюзі. На її частку припадає четверта частина всієї пшениці, вирощуваної в ЄС. А по-друге, серед найбільших світових експортерів пшениці Франція є країною з найвищою врожайністю.

У сезоні 2022/2023 у Франції чітко проявилися обидві особливості.

Взагалі, всю пшеницю, яку вирощують у Франції, місцеве «мінагрополітики» — держагентство сільського господарства FranceAgriMer — у статистиці поділяє на дві категорії: м’яку й тверду пшеницю. Левова частка пшениці, яка виробляється та експортується з Франції — це м’яка пшениця. Разом з тим, і у виробництві та експорті твердої пшениці країна також є європейським лідером.

Загалом, у сезоні 2022/2023 Франція виробила 33,7 млн т м’якої пшениці та 1,3 млн т твердої пшениці. Для країни — це помірний результат. За останні 5 років менше пшениці французькі фермери виростили лише у 2020/2021 МР. Порівняно з попереднім сезоном, виробництво пшениці також знизилося — м’якої пшениці на 4%, твердої — на 16%. Відповідно, рекордним сезоном для Франції поки залишається 2019/2020 МР — понад 41 млн т пшениці.

Більше половини пшениці Франція традиційно експортує. У 2022/2023 МР сумарний показник експорту держагентством оцінюється в 18 млн т. Щоправда, тут є специфіка: тверду пшеницю Франція експортує переважно в країни ЄС, і загалом левова частка твердої пшениці експортується — у 2022/2023 понад 1 млн т, тобто майже 80% від її загального обсягу. А м’яку пшеницю більше експортують за межі ЄС.

І ще пару штрихів. Середня врожайність м’якої пшениці поточного сезону у Франції склала 7,2 т/га — це трохи вище торішнього показника, але далеко до рекорду 2019/2020 МР, коли врожайність перевищила 7,9 т/га. А ось посівні площі пшениці поточного сезону у Франції нижчі за середній показник, який у найкращі роки наближається до 5,5 млн га.

Що ж стосується 2023/2024 МР, USDA прогнозує, що виробництво пшениці у Франції зросте до 36,6 млн т — завдяки аномально м’якій зимі та гарній зволоженості ґрунту.

Виробництво, млн т: 33,8

Другий сезон поспіль Канада завершує рекордом на внутрішньому ринку. Але якщо у 2021/2022 МР канадські фермери отримали рекордно низький за останні 15 років врожай пшениці, а Канада ледве втрималася в десятці найбільших світових виробників цієї культури, то сезон 2022/2023 країна навпаки завершує рекордним виробництвом — майже 34 млн т. Це другий за величиною історичний показник. Більше пшениці країна кленового сиропу за останні чверть століття виробила лише одного разу, в сезоні 2013/2014 — 37,6 млн т.

Причому, поточний сезон канадські фермери могли завершити ще краще, якби не примха погоди — хуртовини у квітні 2022 року, через які аграрії посадили тверду пшеницю на менших площах, ніж планували.

А ось чим 2022/2023 МР справді безпрецедентний для Канади, то це приростом виробництва та експорту пшениці після неврожайного року — відповідно на 51% і 72%. В абсолютних показниках Канада експортувала поточного сезону 26 млн т пшениці, поступившись лише показнику 2020/2021 МР — 26,4 млн т.

Утім, за прогнозами USDA, у 2023/2024 Канада наростить експорт до 27,5 млн т, що дійсно стане для неї історичним досягненням.

Загалом, сезон 2023/2024 для канадських виробників, як очікується, буде ще сприятливішим, ніж поточний. За прогнозом USDA, виробництво пшениці в Канаді зросте на 9% — до 37 млн т. Збільшаться також площі під пшеницею і врожайність — відповідно до 10,6 млн га і 3,5 т/га.

Причина, через яку фермери заміщують пшеницею інші культури, проста — сприятлива світова кон’юнктура: високі ціни та попит.

Виробництво, млн т: 26,4

Для Пакистану, як і для інших країн, пшениця є головною зерновою культурою. Характерними особливостями країни є найнижча врожайність пшениці серед найбільших виробників цієї культури у світі та високе внутрішнє споживання, яке останніми роками значно перевищує виробництво. З цієї причини Пакистан уже три роки поспіль імпортує пшеницю в обсягах близько 3 млн т. При цьому в 2022/2023 МР, близько 70% імпорту пшениці в країну забезпечила рф.

Загалом, на виробництво пшениці в Пакистані у 2022/2023 МР негативно вплинули дві обставини — посуха навесні та катастрофічна повінь влітку 2022 року. Проте врожай пшениці в країні перевищив 26 млн т, що для Пакистану є високим показником.

При цьому прогноз USDA на 2023/2024 МР також оптимістичний. Як очікується, площі під пшеницею наступного сезону в Пакистані незначно скоротяться — приблизно на 200 тис. га. Проте виробництво пшениці прогнозується на рівні 27 млн т, що на 2% вище, ніж поточного сезону. А врожайність — на рівні 3 т/га, що для Пакистану фактично є максимумом. Ґрунтуються ці прогнози на більш сприятливих умовах вирощування, ніж у 2022 році.

Більший приріст урожайності пшениці в Пакистані стримується цілою низкою факторів — як природних, так і технологічних. Зокрема, тенденцією до підвищення температури в березні — ключовому місяці для наливу зерна, та рясних опадів у період збору врожаю. Погіршують ситуацію дефіцит високоврожайних сортів, періодична нестача води для зрошення та високі енерговитрати на забезпечення роботи іригаційних насосів.

А ось споживання пшениці в Пакистані зростає постійно. У сезоні 2023/2024 воно прогнозується на рівні рекордних 30,2 млн т, що, мабуть, призведе до збільшення імпорту пшениці.

Тож не дивно, що пшениця залишається однією з чотирьох основних сільськогосподарських культур Пакистану, поряд із рисом, бавовною та цукровою тростиною. При цьому на частку пшениці припадає близько 40% від загальної площі польових культур. Крім того, пшениця залишається основним продуктом харчування в Пакистані. За оцінкою USDA, на неї припадає 72% середнього денного споживання калорій.

Виробництво, млн т: 22,6

Німеччина — типовий представник технологічного агро. Серед світових лідерів з виробництва пшениці в Німеччині найкомпактніші площі посівів — менше 3 млн га. І це при тому, що в сегменті рослинництва — це головна культура німецьких фермерів. Друга за значимістю зернова культура в Німеччині — ячмінь— вирощується на вдвічі менших площах. А загалом під зернові та силосні культури в Німеччині виділено трохи більше 6 млн га.

Разом з тим, серед найбільших виробників світу в Німеччині найвища врожайність пшениці. У 2022/2023 МР вона склала 7,6 т/га. Причому це далеко не межа: за останні 20 років середня врожайність пшениці 4 рази перевищувала 8 т/га, а 2014 року взагалі становила 8,6 т/га. Обсяги виробництва пшениці в Німеччині у 2022/2023 МР також перебувають на рівні середніх. Рекордним для країни був 2014 рік, коли виробництво пшениці наблизилося до 28 млн т.

Аналогічна ситуація з площами вирощування пшениці: цьогорічні 2,9 млн га — це середній показник. У найбільш сприятливі роки він збільшується на кілька сотень тисяч гектарів. У несприятливі зменшується.

Як і в інших європейських країнах, німецькі фермери переважно вирощують м’яку пшеницю. Тверді сорти вирощуються в символічних обсягах. Відмінною рисою сезону 2022/2023 у Німеччині став різкий приріст площ під ярою пшеницею. Але загалом яру пшеницю в країні вирощують у символічних обсягах, тому на загальній ситуації це жодним чином не позначилося. Тим паче, що за оцінками Федерального статистичного управління Німеччини в 2023/2024 МР усе повернеться на круги своя — очікується, що площі під ярою пшеницею скоротяться на 45% до 23,8 тис. га. Прогнозується, що трохи скоротяться і площі під озимою пшеницею -— до 2,85 млн га. Паралельно USDA прогнозує, що виробництво пшениці в Німеччині у 2023/2024 МР становитиме 22,1 млн т — як у 2020/2021 МР.

За обсягами експорту пшениці Німеччина також входить до світових лідерів, хоча останні три роки обсяги експорту з країни зменшуються. У 2022 році експорт становив 6,2 млн т. Паралельно зростає імпорт. Останні два роки Німеччина імпортує близько 4 млн т пшениці переважно з Франції, Польщі та Чехії.

Виробництво, млн т: 20,9

Для України 2022/2023 МР став першим сезоном, який повністю пройшов в умовах війни з рф і втрати контролю над значною частиною територій. Тож те, що Україна втрималася в топ-десятці країн-виробників пшениці, саме по собі є досягненням, а крім того, підтвердженням високої стійкості українського ринку навіть до екстремальних викликів.

Якщо ж без лірики, в абсолютних показниках поточний сезон для українських виробників пшениці став найневдалішим із 2012 року, особливо порівняно з рекордним 2021/2022 МР. Падіння виробництва пшениці склало 37%. При цьому середня врожайність пшениці в Україні знизилася з 4,46 т/га до 3,94 т/га, хоча, звичайно, головною причиною істотного зниження виробництва пшениці стало скорочення площ посівів через окупацію країни. В одній лише «ЛНР» у 2022/2023 МР відзвітували про врожай пшениці в розмірі понад 1 млн т — і це в умовах війни. Загалом частка чотирьох областей, де сьогодні тривають активні бойові дії, — Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської — у виробництві пшениці 2021 року становила 23%. А в чотирьох інших областях з українського «пшеничного поясу» — Харківській, Миколаївській, Одеській та Дніпропетровській — валовий збір пшениці значно скоротився.

Тобто погіршує ситуацію не тільки окупація рф територій України, а й війна як така — бойові дії, забруднення полів боєприпасами, мінування територій, руйнування інфраструктури, дефіцит добрив тощо.

Площі під пшеницею у 2022/2023 МР в Україні скоротилися на третину — з 7,4 млн га до 5,3 млн га. Причому це не межа. За прогнозами USDA, у 2023/2024 МР вони скоротяться до 4,3 млн га.

Що ж стосується експорту пшениці, він зі зрозумілих причин, у 2022/2023 МР також значно просів — до 15 млн т.

Причому, за обома ключовими показниками — виробництвом та експортом пшениці — USDA прогнозує подальше зниження в сезоні 2023/2024. Виробництва — до 16,5 млн т. А експорту — до 10 млн т. Тож, цілком можливо, що наступний зерновий сезон Україна завершить уже не в складі країн «великої десятки».