Лекція 4 тактика гри в настільний теніс

4. Тактика одиночної гри (тактика подач, тактика прийому подач, тактика розіграшу очка).
5. Тактика атакуючої гри.
6. Тактика захисної гри.

У настільному тенісі на відміну від футболу і шахів нічиєї бути не може. У спортивному поєдинку за однакової кількості сил перемагає, як правило, той, хто більш гнучко і творчо реалізує заздалегідь підготовлений план гри, правильно оцінює ігрову ситуацію, швидше вибирає оптимальне рішення, діє ініціативно і здійснює його відповідно до своїх фізичним і технічним можливостям. Складною і одночасно найрізноманітнішої тактикою характеризуються спортивні ігри та єдиноборства. Настільний теніс можна віднести і до тих і іншим видам спорту. З одного боку, це гра, так як спортсмени по черзі виконують удари по м’ячу за певними правилами, а з іншого боку, це єдиноборство: спортсмени борються за виграш очка один на один, розраховуючи тільки на свої сили і техніко-тактичну підготовленість. У цій боротьбі значення набуває тактика.

Тактика гри – це складова частина майстерності спортсмена, завданням якої є доцільне застосування засобів, способів і форм ведення гри проти конкретного супротивника і в конкретних умовах для досягнення поставленої мети. При цьому можна виділити наступні елементи тактики: систему, засоби, способи і форми ведення гри. Під системою гри мається на увазі поведінку і діяльність спортсменів з метою вирішення заздалегідь визначених тактичних завдань, а в командних змаганнях – розстановка учасників.
У сучасній теорії настільного тенісу, так як всі взаємодії ракетки з м’ячем носять ударний характер, склалося специфічне визначення термінів «технічний прийом» і «тактичну дію». Під технічним прийомом розуміють специфічні положення і руху гравця, що виконуються поза тактичної ситуації і відрізняються характерною рухової структурою. Тактичну дію – це рух або сукупність рухів, що застосовуються для вирішення певної тактичного завдання.
Всі технічні прийоми по своїй тактичній спрямованості можуть бути атакуючі, контратакуючі, підготовчі (або допоміжні) і захисні. Атакуючими називають дії, мета яких – активно виграти очко. Контратакуючими вважають такі дії, коли на атаку суперника ви відповідаєте більш активними діями, намагаючись перехопити ініціативу або виграти очко. До підготовчих дій, як правило, відносять прийоми, завдання яких, ¬удержівая м’яч в грі, створити зручну ситуацію або змусити суперника повернути такий м’яч, щоб було зручно почати атаку.
Мета захисних дій – зі складної ігрової ситуації, коли неможливо зіграти активно, будь-яким способом повернути м’яч на половину столу суперника, не помилитися і в той же час не дати йому можливості атакувати. І один технічний прийом, наприклад, топ-спін може бути в одній ситуації підготовчим, коли після нього слід завершальний удар; в інший – атакуючим, коли тенісист серійним виконанням цього технічного елемента прагне виграти очко, а іноді – контратакующим, коли гравець, бажаючи заволодіти ініціативою, на активні дії суперника відповідає потужним топ-спіном. Тому тактичну спрямованість технічних прийомів необхідно розглядати в конкретній ігровій ситуації.
У настільному тенісі гравців по стилю гри прийнято де¬літь на: нападників, які дотримуються наступального стилю гри, і захисників – представників позиційного стилю і універсальних гравців.
Нападники – це спортсмени, які застосовують атакуючі і контратакуючі удари, розігрують м’ячі в швидкому темпі, прагнуть володіти ініціативою протягом усієї гри і при найменшій можливості атакувати і контратакувати.
Захисники – це спортсмени, які очікують помилок противника в результаті своїх точних і стабільних дій.
Універсальні гравці – це спортсмени, що поєднують захист з нападом і контрнапад. При активному захисті тенісисти вичікує помилки противника, а чергує удари так, щоб перешкоджати його активних дій.
Для того щоб вигравати, треба вміти вибирати правильну тактику, тобто такий план гри, який дозволить максимально використовувати свої сильні сторони і не дати можливості зробити те ж саме супернику.
На жаль, не завжди виправдовує себе девіз: чим сильніше вдариш, тим швидше виграєш. Навпаки, в настільному тенісі перш, ніж ударити, треба подумати, як обіграти суперника, не забуваючи при цьому, що він теж хоче виграти. У грі важливо не тільки продумати свої дії, але і представити логіку суперника, передбачити хід його думки і вгадати його дії у відповідь. Ось це і є тактика.
Основний принцип тактики – доцільне використання своїх можливостей з урахуванням сил суперника. Правильно оцінюючи виникають ігрові ситуації, приймаючи правильні рішення і діючи доцільно, намагаючись використовувати всі свої можливості і нейтралізуючи сильні сторони суперника, можна досягти перемоги.
Деякі навіть досвідчені тенісисти розраховують толь ¬ ко на швидкість і міць своїх ударів. У зустрічі рівних суперників перевага буде мати той, хто грамотно і гнучко діє тактично, тобто вміло і вчасно використовує різні тактичні варіанти гри. Однак не можна покладатися і на одну тактику. Навіть самий блискучий тактичний план не принесе бажаного результату, якщо гравець не зможете втілити свої задумки в грі. Тому при оволодінні основами техніки гри, необхідно поєднувати їх з вивченням тактики. Бажано вже освоєні технічні прийоми використовувати в тактичних комбінаціях.
Тактика одиночної гри. Розіграш очка складається з подачі або прийому подачі, в залежності від черговості дій, і безпосередньо обміну ударами. Кожен з цих елементів гри постійно присутня в грі і має свої особливості застосування і свою тактику. Важливим моментом в тактиці одиночної гри є жереб перед початком зустрічі і право вибору подачі або прийому подачі.

Якщо доведеться грати з сильним суперником і гравець впевненіше себе почуває, коли веде в рахунку, то краще вибирати право подачі, таким чином, створивши вже на початку партії розрив в рахунку. Залишиться тільки утримати його до кінця партії. Якщо доведеться грати з незнайомим суперником або є сумніви в результаті поєдинку, то бажано вибрати право прийому подачі, тоді при рівному рахунку в кінці партії подачі будуть ваші і, отже, ви будете мати деяку перевагу.
Тактика подач – один з важливих розділів тактики гри. Адже за одну партію доводиться подавати 8-10 подач, іншими словами, гравець 8-10 разів має право першого удару. Однак помічено, що, захоплюючись обміном ударами, гравці нерідко забувають про перевагу своєї подачі. Подача – такий прі¬ем, який виконують майже зі статичного положення і який не залежить від дій суперника. Тому у що подає гравця є всі можливості, щоб продумано і точно виконати цей прийом.
Подача – технічний прийом, з якого починається тактична атака. Це перший удар по уразливому місцю суперника, перший крок до виграшу очка. Якщо раніше в настільному тенісі подачу вважали лише засобом введення м’яча в гру, то зараз її відносять до активних засобів нападу і боротьби за ініціативу. У наші дні роль подачі в настільному тенісі, як в одиночних, так і в парних іграх значно зросла. Так, за допомогою складних сильно кручених і різаних подач, якщо вони є у вашому арсеналі, навіть в боротьбі з досвідченим суперником ви можете виграти 2-3 очка в партії.
При застосуванні тактики подач необхідно керуватися наступним.
Намагатися відразу ж виграти очко складною подачею. Цей тактичний прийом можна використовувати лише несподівано, коли суперник вже звик до подач, – тоді в зручний момент необхідно виконати схожим рухом складну по¬дачу, яка в цій грі ще не використовувалася.
Якщо суперник добре приймає подачі, то бажано розпочати активну гру і розіграти двох-трьох-ходову комбінацію. Як правило, досвідчені гравці заздалегідь знають, в яку частину столу після тієї чи іншої виконаної ними подачі прі¬летіт м’яч від суперника і вже заздалегідь готуються до відповідного удару. Для таких випадків потрібно заздалегідь продумати і натренувати тактичні комбінації з двох-трьох послідовних ударів, націлених на виграш очка.
У разі якщо суперник будує свою гру на активній так¬тіке, краще подавати подання, нейтралізують його активні дії. Зазвичай подають короткі подачі, які не дають супернику можливість тут же атакувати або контратакувати.
Коли суперник добре атакує з обох сторін, то бажано подавати в центр столу, щоб той не міг заздалегідь підготуватися до виконання того чи іншого удару.
Необхідно постійно змушувати суперника при прийомі подач рухатися. Так, якщо він стоїть далеко від столу, необхідно виконати коротку подачу; якщо близько, то навпаки ¬длінную, швидку подачу на задню лінію столу. Це буде сприяти або підкинути м’яча, або появи помилок.
При подачах з боковим обертанням м’яча слід використовувати їх ефект відхилення траєкторії польоту м’яча і його відскоку в сторону. Тому подачі з правим боковим обертанням необхідно подавати глибоко вправо, а з лівим, боковим обертанням – в лівий край столу, щоб вибити суперника з зручної позиції.
З появою топ-спина довгі подачі з нижнім обертанням у зустрічах з гравцями, які воліють гру на¬падающего стилю, майже не застосовують, так як це дає їм можливість відразу почати атаку. Однак такі подачі можна застосовувати в грі з прихильниками захисного стилю. Найнадійнішою вважається дуже коротка подача, у відповідь на яку супернику важко виконати сильний удар або топ-спін. Але якщо і він повертає короткий м’яч, то це не дасть вам можливості почати атаку. У таких випадках доводиться вичікувати випадкового м’яча, гра затягується, і успіх розіграшу очка залежить від багатьох непередбачених обставин.
В даний час найбільш ефективними вважають швидкі довгі подачі зі складним змішаним обертанням і обманними рухами, до яких вдаються тільки в тих випадках, коли суперник не може почати атакуючі дії. Використовують їх у поєднанні з короткими подачами для досягнення ефекту несподіванки. Досвідчені гравці для розвитку атаки з своїх подач досить часто подають м’ячі зі складним обертанням в середину столу, щоб суперникові незручно було ні почати атаку, ні коротко відбити м’яч.
Граючи на рахунок, необхідно пам’ятати, що хороша подача нерідко вирішує результат матчу. Щоб подача була ефективним засобом нападу, бажано досконало оволодіти двома-трьома її способами і використовувати їх в залежності від конкретної обстановки. При цьому дуже важливо знати сильні і слабкі сторони свого суперника і визначати наібо¬лее вразливі місця в його стійці, в техніці гри. Крім того, подача повинна відрізнятися точністю, силою, різноманітністю обертань і швидкостей польоту м’яча, динамічністю, так як це початок побудови вашої тактичної комбінації.
Тактика прийому подач теж вимагає певної майстерності. Дуже часто дії початківців гравців при прийомі подачі зводяться до того, щоб будь-якими способами відбити м’яч на сторону суперника, як то кажуть, аби прийняти м’яч, абсолютно не думаючи про подальші дії – своїх і суперника. І при прийомі подачі потрібно прагнути оволодіти ініціативою ведення боротьби. Адже недарма кажуть: найкращий захист – це напад.
При прийомі подачі бажано використовувати будь-які можливості для застосування атакуючих і контратакують дій. Для цього краще стояти трохи подалі від столу, адже зробити крок вперед і виконати прийом з просуванням вперед зручніше і ефективніше, ніж задкувати назад. При прийомі подачі необхідно гранично уважно стежити за рухами подає, особливо за моментом зіткнення м’яча з ракеткою, і налаштовуйтесь на активні дії. Необхідно завжди бути готовим до відбиття довгих і коротких м’ячів.
Довгі подачі з нижнім або верхнім обертанням м’яча краще приймати швидким накатом або топ-спіном, щоб не дати подає підготуватися до наступного удару. А вже якщо він підготувався до дій у відповідь, заздалегідь продумав їх, то бажано, несподівано змінивши напрямок по¬лета м’яча, «вибити» його зі зручної позиції. Довгі подачі з сильним боковим або змішаним обертанням необхідно також по можливості приймати активно, так як з підрізування супернику буде зручно атакувати.
Короткі подачі потрібно приймати косо і коротко легкої зрізанням або коротким накатом, щоб знову-таки не дати подає гравцеві розгорнути атаку і заволодіти ініціативою.
Тактика розіграшу очка – це один з найбільш різноманітних і складних розділів тактики гри. Адже після подачі і її прийому, дії гравців стають менш передбачувані і виникає безліч ігрових ситуацій, в яких дуже важко в найкоротший мить між ударами знайти найефективніший тактичний варіант. Однак для деяких типових ігрових ситуацій можна вибрати найбільш ефективний, раціональний, відповідний ігрового стилю тактичний варіант, який може об’єднувати кілька тактичних комбінацій.
Складові тактики розіграшу очка в сучасній грі – це швидкість відповідних дій, або темп гри, який можна нав’язати супернику, виконуючи удари по висхідному м’ячу, висока точність і стабільність техніко-тактичних прийомів, активні атакуючі і контратакуючі дії, прийоми з різними обертаннями м’яча, вміння створити в грі складні і несподівані ситуації і т. п.
Застосування відпрацьованих тактичних комбінацій ¬одін з ефективних і видовищних тактичних прийомів. Залежно від того, з ким доведеться грати, слід будувати тактику ведення гри і підбирати відповідні тактичні комбінації.
Тактика атакуючої гри проти гравця нападника стилю
Якщо гравець вважає за краще нападник стиль гри і зустрічається з суперником, який дотримується такого ж стилю, то бажано нав’язати противнику свою, зручну для гравця тактику. Необхідно прагнути постійно володіти ініціативою, випереджати суперника у використанні атакуючих і контратакують дій.
Для цього необхідно звернути серйозну увагу на на¬бор застосовуваних подач. Подача повинна бути або виграшною, або такий, щоб, з одного боку, не дати можливості противнику почати з неї атаку, а з іншого – створити передумови для своєї атаки. Рекомендується застосовувати складні короткі і складні швидкі довгі подачі, вибивають приймаючого гравця зі зручної позиції.
Для досягнення успіху важливо також вміти приймати по¬дачі так, щоб не дати супернику почати атаку і в той же час самому бути готовим виконати її в будь-який момент. Для побудови тактики гри проти гравця нападника стилю можуть підійти всі активні тактичні варіанти. Вибір їх залежить, перш за все, від можливостей гравця і особливостей гри суперника. Тому бажано мати в своєму арсеналі не тільки виграшний технічний прийом, кіт

Схожі статті

Чи можна вбити м’ячем і чому гравці стогнуть? Незручні питання про теніс

У Лондоні стартував Вімблдон – один з головних тенісних турнірів світу. З нагоди його початку ВВС пояснює, чому гравці стогнуть під час ударів, чи можна вбити тенісним м’ячем і як перерви в туалет використовують для тиску на суперника.

Як виглядає “Великий шолом”?

Отримати “Великий шолом” – головна мета всіх тенісистів, але одягти його на голову не вийде – приз цей суто символічний. До турнірів “Великого шолома” належать чотири головних турніри або, як їх ще називають, мейджора – Відкритий чемпіонат Австралії (Australian Open), Відкритий чемпіонат Франції (Roland Garros), Вімблдон і Відкритий чемпіонат США (US Open).

Саме словосполучення “великий шолом” з тенісом початково взагалі не пов’язане – термін прийшов з бриджу, карткової гри.

Щоб виграти календарний “Великий шолом”, необхідно протягом одного календарного року здобути перемогу на кожному змаганні. Зробити це надзвичайно важко – ні в одиночному, ні в парному розряді такого не було вже десятки років. Род Лейвер – останній, кому це вдалося з чоловіків, – досяг успіху ще в 60-і роки минулого століття. Штеффі Граф 1988 року стала останньою на цей час тенісисткою, яка виграла всі головні старти за рік.

Існує й так званий кар’єрний “Великий шолом” – щоб отримати його, треба виграти кожен з чотирьох турнірів хоча б раз у житті. У жінок за останні 30 років це вдалося тільки Серені Вільямс і Марії Шараповій. У чоловіків – Джоковичу, Федереру, Надалю і Андре Агассі.

Що означають смуги на майданчику?

Тенісний майданчик зветься кортом. Спочатку розберемось зі “смугами” по обидва боки майданчика – їх ще називають “коридори”. Їх використовують лише в парному тенісі, коли з кожного боку сітки стоять по два тенісисти. Розмір корту для такої гри – більший, ніж для одиночного тенісу, і коридори фіксують його межі.

Тобто, якщо гравець відправляє м’яч в цю зону в одиночній грі, це вважається аутом, і його суперник набирає очко.

Два великих прямокутники, які розташовані з кожного боку сітки, називають “квадратами”. Кожен з них фіксує межі зони, куди гравець повинен влучити під час подачі.

Чому у кортів різний колір?

Колір корту залежить від його покриття. На початку і наприкінці сезону гравці зазвичай грають на твердому покритті, яке називається “хард”. Навесні приходить сезон ґрунту (червоної глини), влітку проводять турніри, які грають на траві – Вімблдон найвідоміший з них. Трав’яне покриття вважають найстарішим з усіх.

Грати на ґрунті – ідея британських гравців, братів Вільяма і Ернеста Реншоу – відпочиваючи на півдні Франції, вони зрозуміли, що для газону там надто жарко, і знайшли альтернативу

Покриття майданчиків відрізняються за своїми характеристиками. Наприклад, відскок м’яча від трави – швидкий і високий, розіграші на трав’яних турнірах – зазвичай дуже короткі. Ґрунтові корти – “повільні”, для змагань на таких покриттях характерні тривалі обміни ударами.

Найкращі тенісисти стабільно виступають на будь-яких покриттях, але навіть вони мають свої переваги. Наприклад, Новак Джокович, перша ракетка світу, понад усе любить хард. Рафаель Надаль найкраще виступає на ґрунті, а Серена Вільямс віддає перевагу трав’яним кортам.

Чому в тенісі такий дивний рахунок?

Розібратись в тенісному рахунку з першої спроби дійсно складно. Кожна гра складається з кількох партій – сетів (у чоловіків максимальна кількість – п’ять, у жінок – три).

Партії складаються з геймів, для перемоги в сеті зазвичай достатньо виграти шість з них. Кожен гейм – це серія з кількох розіграшів, які зазвичай завершуються або вдалим ударом одного з тенісистів, або помилкою іншого. Протягом одного гейму м’яч в гру вводить (“подає”) один і той самий гравець – потім подача переходить до іншого.

Сенсація турніру – 15-річна Корі Гауфф зі США – не поступилася суперницям жодним сетом

Набір очок з боку виглядає дивним – за перший вдалий удар тенісист отримує 15 очок, за другий – ще 15, за третій – 10. Наприклад, рахунок 40:15 означає, що тенісист, який подає в цьому геймі, успішно завершив три розіграші м’яча, а його суперник – один. Для перемоги в геймі зазвичай достатньо чотирьох успішних розіграшів.

Чому тенісистки стогнуть під час ударів?

Стогнуть під час подачі або удару по м’ячу не лише жінки. Подібні звуки роблять і тенісисти – наприклад, Надаль і Джокович.

Стогонам тенісистів присвячені дослідження і наукові статті. Базове пояснення гравців – стогін на видиху, на який припадає удар, підвищує його силу. Це підтверджують і висновки вчених – подібне дослідження, наприклад, опублікували вчені з Університету Небраски. Їхній експеримент показав, що під час гучного видиху сила удару зростає на 3,8%.

Недоліків у такої техніки вчені не виявили і навіть порадили поекспериментувати з криками представникам інших видів спорту.

“Я так кричу з чотирьох років і нічого не можу вдіяти. Я так звикла, мені так легше”, – пояснювала Марія Шарапова, чиї крики на корті іноді перевищують 100 децибелів – це можна порівняти зі звуками бензопилки

Пояснення вчених, втім, переконують не всіх гравців. Війна прихильників стогону і тих, кому ці звуки заважають, триває вже десятки років.

Легенда тенісу Мартіна Навратілова, наприклад, назвала тенісистів, які стогнуть, шахраями: “Практика стогнати сягнула неприйнятного масштабу. Це очевидне шахрайство, настав час щось з цим робити”.

За її словами, своїми криками гравці намагаються заглушити звук удару по м’ячу, який дозволяє суперникам визначити силу удару, швидкість обертання. Це, в свою чергу, не дозволяє їм краще підготувати удар у відповідь.

Деякі гравці та коментатори помічали, що чимало прихильників стогону пов’язані з тенісною академією Ніка Болет’єрі – через неї пройшли сестри Вільямс і Марія Шарапова. Критики, серед яких Кароліна Возняцкі, колишня перша ракетка світу, вважають, що тренер навмисно вчив підопічних конкурентній перевазі, яка збиває опонентів з пантелику.

Всесвітня тенісна асоціація, яка організовує жіночі турніри, провела кампанію з боротьби з надто гучним стогоном. Обговорювалися й зміни в правилах, які допомогли б обмежити рівень шуму, але їх так і не запровадили.

Чи правда, що в тенісі є дрес-код?

Все тенісні турніри – комерційні й можуть встановлювати свої правила. Найсуворіші – на Вімблдоні, де гравцям дозволяють носити лише білий одяг. Цієї традиції дотримуються ще з XIX століття.

Правила організаторів регулюють все – аж до кольору шнурків і ширини швів. Під забороною – будь-які відтінки, наприклад кремовий. Носити кольорове заборонено і на тренуваннях, де гравців навіть не бачать глядачі.

Обмеження стосуються навіть кольору білизни. Наприклад, 2017 року суддя попросив переодягнутися 17-річного тенісиста з Австралії Юрія Родіонова, розгледівши у нього під шортами темні труси. 2013 року швейцарця Роджера Федерера змусили змінити кросівки через помаранчеву підошву.

Періодично гравці намагаються бунтувати проти правил. Андре Агассі три роки поспіль бойкотував турнір через правила – щоправда, потім здався. Сестри Вільямс регулярно протестували проти білого кольоровим манікюром і напульсниками.

Цікаво, що історично вимога носити білий мала практичне пояснення – на світлому одязі менше помітні сліди поту.

Костюм Серени Вільямс на Roland Garros 2018 настільки не сподобався організаторам, що вони заборонили виходити на корти в облягаючих комбінезонах

Інші тенісні турніри зазвичай менш суворі до гравців. Втім, скандали все одно трапляються. У 2018 році Серена Вільямс виступала на Roland Garros в облягаючому комбінезоні, через який її порівнювали з жінкою-кішкою і героями фільму “Чорна пантера”. Незабаром після турніру організатори запровадили заборону на такий одяг.

Щоправда, вже в грудні минулого року WTA легалізувала виступи в легінсах без спідниць. Тенісисткам давно дозволяють виступати і в шортах – це не забороняють навіть правила Вімблдону.

Чи дозволяють під час матчів ходити в туалет?

Коротка відповідь – так, дозволяють. На турнірах “Великого шолома” жінкам дозволено залишати корт двічі за три сети, чоловікам – тричі за п’ять сетів. Робити це вони повинні в перервах між партіями.

Якщо гравець залишає корт більше ніж на 90 секунд посеред сету, суддя може оштрафувати його, присудивши очки супернику.

Попри те, що правила виглядають прозоро, навколо їхнього застосування тривають суперечки. У 2014 році New York Times писала, що багато гравців залишають корт не стільки для того, щоб сходити в туалет, скільки для того, щоб потягнути час і збити з ритму суперника.

Гравці не приховують, що іноді використовують походи в туалет для тиску на суперників або щоб виграти необхідний час. У цьому, наприклад, зізнавався Роджер Федерер

Роджер Федерер розповідав, що попросив непотрібну йому туалетну перерву під час чвертьфіналу Australian Open проти Миколи Давиденка в 2010 році. Швейцарець пояснив, що хотів потягнути час для того, щоб сонце, яке заважало йому грати, змінило положення.

“Найчастіше люди беруть паузу, коли програють. Вони дуже рідко йдуть з корту, коли ведуть рахунок”, – скаржився Джон Макінрой.

Що на корті роблять діти?

Крім арбітрів і самих гравців, на корті завжди присутні болбої. Вони приносять тенісистам м’ячі і подають їм рушники, щоб скоротити час під час розіграшів.

Найчастіше цю роль виконують діти. Серед найбільших тенісних турнірів лише US Open запрошує для цього дорослих.

На Вімблдоні болбої – вихованці дитячих будинків та учні місцевих шкіл. У Франції претенденти повинні бути членами місцевої тенісної федерації – тобто, на корт запрошують молодих гравців. На деяких турнірах робота болбоя не оплачується, на інших їм платять. Наприклад, на Вімблдоні помічникам тенісистів платять близько 13 фунтів на день.

Болгерл подає рушник російському тенісисту Карену Хачанову під час матчу другого кола Вімблдону

Болбоямі в дитинстві працювали багато зірок тенісу – від Кім Клейстерс і Марата Сафіна до Роджера Федерера і Джона Макінроя.

Чи можна вбити людину тенісним м’ячем?

Швидкість руху тенісного м’яча після удару у топ-тенісистів часом значно перевищує 200 кілометрів на годину. Наслідки його попадання можуть бути дуже неприємними.

Найчастіше найбільше від гравців отримують болбої і лінійні арбітри, які стежать за дотриманням аутів. Це відбувається через те, що вони перебувають дуже близько до гравців.

Публіці, яка зазвичай сидить над кортом, удари практично не загрожують. За правилами тенісу, якщо м’яч залетів на трибуну, глядачі мають повернути його на корт, а не залишити собі, як це відбувається, наприклад, з шайбами в хокеї.

А ось арбітрам, які стежать за матчем з вежі, загрожує небезпека. У фіналі юніорського US Open 1983 року швед Стефан Едберг, майбутня суперзірка, а тоді початківець 17-річний гравець, завдав потужного удару, після якого м’яч відскочив у арбітра. Для 61-річного судді, американця Річарда Вертгейма, цей матч мав стати одним з останніх в кар’єрі – він збирався на пенсію.

М’яч потрапив пану Вертгейму в пах, від удару він впав і вдарився головою. За п’ять днів він помер від крововиливу в мозок.

Швидкість, з якою летить тенісний м’яч після удару, можна порівняти зі швидкістю авто

У 2017 році під час матчу Кубка Девіса 17-річний канадець Денис Шаповалов розлютився, влучивши в аут, і від злості врізав по м’ячу. Той потрапив прямо в обличчя канадському судді Арно Габа і зламав йому щелепу. Шаповалову в результаті зарахували поразку і виписали штраф в 7 тис. доларів.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Що таке великий теніс: опис, історія та коротки правила

Теніс (великий теніс) – вид спорту, в якому два гравці або дві команди по дві особи змагаються між собою. Мета кожного з гравців/команд – перекинути ракеткою м’яч на бік суперника таким чином, щоби суперник не зміг його відбити. При цьому м’яч повинен торкнутися половини поля суперника не менше ніж один раз.

Історія виникнення та розвитку великого тенісу

Попередником тенісу прийнято вважати французьку гру «де-пом» (фр. jeu de paume, буквально гра долонею). На відміну від сучасного тенісу в же де-пом грали в закритих приміщеннях і долонею. Пізніше долоню змінили рукавички, на зміну рукавичкам прийшли спеціальні біти, а потім з’явилися ракетки.

Однією з найвідоміших згадок тенісу в середньовічній літературі є епізод в історичній хроніці Шекспіра «Генріх V», де французький дофін насміхається надсилає молодому англійському королю барило тенісних м’ячів.

У теніс грали практично всі французькі королі, Карл IX називав теніс “одним з найблагородніших, гідних і корисних для здоров’я вправ, якими можуть займатися принци, пери та інші знатні особи”.

У 1900 році студенти Гарвардського університету вирішили організувати турнір для національних команд. Один зі студентів, Дуайн Девіс, за власний кошт купив срібний кубок для переможця, а що найголовніше, склав правила турніру. Девіс та двоє його друзів виступали за збірну США, яка виграла у цьому турнірі, а потім і наступного у 1902 році. Кубок проводився щороку і згодом був названий «Кубком Девіса», який і зараз є популярною подією у світі тенісу.

Починаючи з 1920-х років професійні тенісисти почали заробляти гроші, виступаючи у показових матчах. Перший професійний тенісний матч в історії відбувся 9 жовтня 1926 року в Нью-Йорку на критій арені “Медісон-сквер-гарден” у присутності 13 тисяч глядачів.

Правила гри у великий теніс

Гравці або команди повинні знаходитись по різні боки сітки. Один з гравців є таким, що подає, другий, відповідно, що приймає подачу. Подавець повинен відправити м’яч таким чином, щоб він потрапив у зону корту на половині суперника. Приймаючий гравець повинен встигнути перенаправити (відбити) м’яч на бік суперника до падіння на корт або до того, як він торкнеться корта вдруге. Якщо один із тенісистів пропустив м’яч, то його суперник отримує очко.

Тенісний матч складається з «сетів», а вони у свою чергу з «геймів», для виграшу яких необхідно забивати м’ячі (мінімум 4 м’ячі: 15-30-40-гейм, але з різницею не менше ніж два м’ячі). При подачі у гравця є дві спроби, в які він поперемінно подає м’яч у лівий та правий квадрати. Після розіграшу гейму подача переходить до суперника. Після розіграшу непарного числа геймів гравцям надається хвилинна перерва та проводиться зміна сторін. Гравець, який першим виграв 6 геймів (за умови, що його суперник виграв не більше 4 геймів), вважається сет. Для виграшу матчу потрібно виграти 2 з 3 або 3 з 5 сетів. Той, хто набрав необхідну кількість виграних сетів, виграє матч.

Правила парної гри в теніїс трохи відрізняються від одиночної, а саме:

• матч проходить на корті більшого розміру;
• м’яч відбиває той, хто перебуває у кращій позиції;
• гравці кожної команди подають по черзі;
• гравці приймаю подачі лише зі свого боку протягом усього сету.

На офіційних матчах присутній суддя, він перебуває на вежі. Крім судді на вежі на матчі можуть бути присутні судді на лінії, які фіксують попадання м’яча в зону корту. З 2006 року у тенісі ера систем електронного суддівства (Око яструба), які з високою точністю визначають місце падіння м’яча.

Тенісний корт

Стандартний розмір тенісного корту становить 23,77 метра завдовжки та 8,23 метра завширшки (10,97 м для парної гри). Площа тенісного корту становить близько 196 м2. Для влаштування тенісних кортів, призначених для проведення змагань, необхідна площа дорівнює 668 м2. Корт має прямокутну форму з рівною поверхнею з нанесеною на неї розміткою:

• Лінії вздовж коротких сторін корту називаються задніми лініями, а вздовж довгих сторін коридорами.
• На корті позначені зони подачі за допомогою ліній подачі, паралельних заднім лініям і сітці, на відстані 6,40 м від сітки і проведених тільки між бічними лініями для одиночної гри, а також центральної лінії подачі, проведеної посередині корту паралельно бічним лініям та між лініями подачі . Центральна лінія подачі відображається на сітці за допомогою вертикальної білої смуги, натягнутої від поверхні корта до верхнього краю сітки.
• На задніх лініях наноситься коротка позначка, що позначає їхню середину.

Посередині корту натягнута сітка, яка проходить по всій ширині та поділяє його на дві рівні частини. Стандартний розмір сітки для великого тенісу становить 1,07 метра на 12,8 метра, має квадратні осередки зі стороною 4 сантиметри.

Види покриттів для тенісного корту:

• трав’яні (grass),
• ґрунтові (clay),
• тверді (hard),
• синтетичні килимові (штучна трава, акрилові покриття).

Існують інші види поверхонь тенісних кортів, наприклад асфальтні, дерев’яні або гумові покриття, але вони не застосовуються на офіційних матчах. Тенісні корти бувають відкритими та критими.

Інвентар для великого тенісу

Інвентар тенісиста: тенісна ракетка та м’яч. Ракетка складається з рукоятки та округлого обода з натягнутими струнами. Обід ракетки виготовляється із складних композитних матеріалів (кераміка, вуглеволокно, метал). Струни для тенісних ракеток можуть бути як натуральними, і синтетичними. Раніше вважалося, що натуральні струни мають кращі характеристики, але на сьогоднішній день штучні струни наздогнали натуральні за характеристиками. Що цікаво, сила натягу горизонтальних та вертикальних струн, як правило, різна. Зазвичай тенісна ракетка підбирається індивідуально під кожного гравця.

Існують спеціальні вимоги до ракеток від Міжнародної Федерації Тенісу (ITF):

• Довжина ракетки має перевищувати 73,66 див.
• Ширина ракетки має перевищувати 31,75 див.
• Розмір струнної поверхні ракетки, тобто внутрішній розмір (до обода) -29,21 см завширшки і 39,37 см завдовжки.

Для гри використовується порожнистий гумовий м’яч жовто-білого кольору. Зовні м’яч покритий пухнастою повстю для надання певних аеродинамічних властивостей.

Великий теніс

1. У сучасному тенісі найбільшими змаганнями вважаються 4 турніри Великого шолома:

• Australian Open – відкритий чемпіонат Австралії
• Rolland Garos (Ролан Гарос) – відкритий чемпіонат Франції
• Wimbledon Championships – найпрестижніший чемпіонат із серії Великого шолома, проходить у передмісті Лондона – Вімблдоні
• US Open – відкритий чемпіонат США.

1. Кубок Девіса – неофіційний чемпіонат світу з тенісу.
2. Кубок Кремля – ​​найбільший чемпіонат у Росії.

Тенісні структури

• International Tennis Federation (ITF) – Міжнародна тенісна федерація .
• Федерація Тенісу України
• Асоціація тенісистів-професіоналів (ATP).
• Дитяча міжнародна організація.
• Юніорська міжнародна тенісна організація.