Монополія: причини виникнення, суть та основні форми

Вільна конкуренція, як одна з динамічних сил розвитку економіки, діяла у XVIII-XIX ст. На той час монополії були винятком, існували переважно у сфері обігу і не впливали суттєво на процес суспільного відтворення. Однак на межі XIX-XXст. почався бурхливий процес становлення і розвитку монополій, які зайняли панівне становище у матеріальному виробництві й нематеріальній сфері. Водночас відбувався перехід від вільної конкуренції до панування монополій.

У чому полягають причини виникнення і розвитку монополій?

Ці причини пов ‘язані з дією об’єктивних економічних законів, розвитком продуктивних сил і суттєвими змінами в технологічному способі виробництва. Конкретно цими причинами є:

По-перше, дія закону конкуренції* Закон конкуренції та кожна його функція підпорядковані досягненню головної мети виробництва – максимізації прибутку. Щоб максимізувати прибуток, виробник повинен постійно нарощувати обсяги виробництва і продажу товарів, поступово усувати своїх конкуренті в. Врешті-решт виробник захоплює і контролює велику частину виробництва і збуту товарів,перетворюєтьсяна монополіста. Це свідчить, що конкуренція породжує свій антипод – монополію. Конкуренція і монополія завжди існують в реальній ринковій економіці як дві протилежні і взаємообумовлюючі ц характеристики.

Монопольне становище є бажаним для кожного підприємця. Воно дає змогу йому уникнути цілої низки проблем і ризиків, пов’язаних із конкуренцією, зайняти привілейовану позицію на ринку. Концентруючи у своїх руках визначену господарську владу, вони мають можливість із позицій сили впливати на інших учасників ринку, нав’язувати їм свої умови і досягати найбільшої вигоди.

По-друге, причиною виникнення монополії є дія закону концентрації капіталу і виробництва.

Концентрація капіталу – це процес збільшення розмірів індивідуального капіталу за рахунок капіталізації прибутку, тобто використання певної його частини на розширення виробництва.

Тому наслідком концентрації капіталу є концентрація виробництва. Рушійною силою цього процесу є конкурентна боротьба. В результаті конкуренції з маси дрібних і середніх підприємств виокремлюються кілька найбільших, які стають монополіями. Таким чином, створюється ланцюжок: конкуренція породжує концентрацію виробництва, а ця концентрація, на певному ступені свого розвитку, призводить до монополії.

По-третє, причиною створення монополії є процес централізації капіталу.

Централізація капіталу – це збільшення розмірів капіталу внаслідок поглинання або об’єднання кількох раніше самостійних індивідуальних капіталів в один, більший.

Однією з основних форм централізації капіталу є створення акціонерних компаній.

Отже, концентрація і централізація капіталу й виробництва створили об’єктивну необхідність і можливість виникнення монополій, стали їх економічною основою.

По-четверте, причиною виникнення монополій є трансформація індивідуальної приватної власності.

В останній третині XIX ст. організаційно-економічна структура виробництва була представлена переважно малими і середніми підприємствами індивідуальної приватної власності, яка стала гальмом розвитку продуктивних сил. У цей час значні досягнення науково-технічного прогресу створили можливість будівництва залізниць, морських портів, каналів, великих заводів, інших великих об’єктів. Однак жоден капіталіст окремо не мав необхідних капіталів, щоб фінансувати такі проекти. Отже, потрібна була нова форма власності, яка могла б розв’язати ці проблеми. Нею стала велика акціонерна власність, яка об’єднала капітали декількох підприємств.

По-п’яте, економічні кризи, які у другій половині XIX ст. стали фактором прискорення концентрації і централізації’ виробництва і створення на цій основі монополій.

Наслідком економічних криз є масове розорення і банкрут* ство дрібних і середніх підприємств. Деякі з них насильно поглинаються великим капіталом, а інші змушені погоджуватись на об’єднання, щоб уникнути розорення. Взаємопов’язаність цих двох явищ-криз та монополій показує одну з причин прискореної монополізації економіки.

Упродовж XX ст. процес монополізації набув значних масштабів і монопольні утворення стали основою господарського життя у більш розвинених країнах світу.

Монополізація – це процес досягнення суб’єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання або посилення цього становища.

Під монополізмом розуміють активні дії монопольних структур, спрямовані на реалізацію своїх переваг у процесі взаємовідносин з іншими суб’єктами господарювання.

Конкретною формою монополізму є монополія.

Монополія у широкому розумінні означає виключне право держави, підприємства, фізичної особи на володіння будь-чим або на здійснення якого-небудь виду діяльності.

Під економічною монополією розуміють велике підприємство, фірму або об’єднання (спілку),яке посідає панівне місце на ринку і концентрує значну частину виробництва і збуту певного виду продукції з метою одержання монопольного прибутку.

Завдяки цьому такі підприємства посідають домінуюче становище на ринку, набувають можливості впливати на процес ціноутворення, домагаючись вигідних для себе цін і, як результат, отримують більш високі (монопольні) прибутки. Отже, найбільш визначальним критерієм монопольного утворення є панування на ринку.

У реальному житті монополізм відбувається і проявляється в численних видах і формах, що викликає необхідність певної їх класифікації.

Причини виникнення, сутність та форми монополій

Уперше про монополії згадував ще Арістотель. Англійський філософ Томас Гоббс (1588—1679) говорив про монополії у сфері зовнішньої торгівлі за феодалізму. Проте детально вивчати монополістичні тенденції в економіці стали лише наприкінці XIX — на початку XX ст.

К. Маркс у своїх працях передбачив діалектику взаємодії монополії і конкуренції, Ленін розглядав монополію як змову між великими підприємствами за поділ ринків збуту, сфер прикладання капіталу тощо. У такому самому контексті здебільшого розглядались монополії за часів СРСР.

У 90-ті роки XX ст. значно розширився спектр вивчення монополій, з’явилося багато суперечливих точок зору на їх природу, проте чітке категоріальне визначення монополії у працях вітчизняних та російських економістів відсутнє.

Так, у “Великому економічному словнику” монополія характеризується як “1) виключне право, що надається державі, підприємству, організації або фізичній особі на здійснення певної діяльності; 2) великі компанії (фірми, корпорації) і (або) їх об’єднання (картелі, трести, концерни, консорціуми, конгломерати”. В “Економічній енциклопедії” за редакцією Л. Абалкіна монополія визначена як “1) виключне право однієї або групи осіб, держави на що-небудь (наприклад, на землю), на виробництво або придбання чого-небудь, торгівлю певними товарами; 2) підприємство (група підприємств), що займає домінуюче становище на галузевому, національному або світовому ринку. Монополіями є, як правило, великі господарські об’єднання (картелі, синдикати, концерни, консорціуми і т. д.), що знаходяться в приватній, індивідуальній, груповій або акціонерній власності і контролюють виробництво і збут продукції. ; 8) форма ринку, що контролюється одним або кількома підприємствами; може виявлятися у формі монополії або олігополії”. У “Сучасному економічному словнику” поняття “монополія” зведено лише до першого значення із трьох наведених вище з “Економічної енциклопедії”, а монополії його автори розглядають як “великі корпорації, компанії, що об’єднують декілька фірм і досягають завдяки цьому монопольного положення на ринку певного товару або групи товарів”.

Російський вчений А. Войтов стверджує, що у вузькому значенні монополія означає “єдиного продавця”; а в широкому — “. панування великих продавців і покупців на ринку, незалежно від їх числа”. У підручнику за редакцією В. Камаєва монополія характеризується як “підприємство, або група підприємств, що займають домінуюче положення на ринку, що дозволяє їм контролювати ціни; форма ринку, що контролюється одним або декількома підприємствами”. У підручнику за редакцією Г. Климка щодо монополії зазначено лише, що “практично за своєю економічною сутністю монополістична ситуація на ринку виникає тоді, коли в певній галузі домінують декілька корпорацій, оскільки вони мають можливість офіційної, а також неофіційної змови для панування на ринку і отримання монопольного прибутку”.

Французький економіст Р. Барр, зазначаючи, що до недавнього часу поняття “монополія” не було достатньо чітко визначене, виокремлює чисту монополію, за якою монополіст отримує всі доходи споживача, і монополію в умовах конкуренції, коли “. монополістом є той, хто контролює пропозицію товару, який не має точної заміни”. На думку американських вчених К. Макконнелла і С. Брю, монополія — це ситуація, за якою кількість продавців стає настільки малою, що кожен продавець уже не в змозі впливати на загальний обсяг виробництва, а значить і на ціну продукту, який продається. Ще один американський економіст Н. Менк’ю називає монополії фірмою, “єдиним постачальником продукту, який не має близьких товарів-замінників”.

Основними недоліками більшості з цих визначень є: обмеження монополій лише сферою обігу (винятком з цього правила є трактування монополії в “Економічній енциклопедії” за редакцією Л. Абалкіна, яке, однак, виходить за межі економічного визначення); наголос у багатьох дефініціях на семантичному значенні, тобто ототожнення монополій з єдиним продавцем; акцентування на правовому аспекті (як виключне право держави та інших суб’єктів на певні види діяльності тощо); абстрагування від суспільної форми монополій.

Якщо усунути ці недоліки і врахувати вимоги діалектичного методу дослідження, то монополію можна визначити досить вичерпно.

Монополія (грец. mono — один і poleo — продаю) — домінуюча форма капіталістичної власності, що базується на монополізації найдосконаліших факторів виробництва, завдяки чому забезпечується панівне становище наймогутніших корпорацій (компаній) та їх об’єднань у всіх сферах суспільного відтворення і привласнення на цій основі монопольно високих прибутків (як форми економічної реалізації монополістичної власності).

Причиною виникнення монополій згідно з вимогами принципу матеріалізму є передусім зміни в технологічному способі виробництва.

Сам собі конкурент. Що таке монополія і як вона підриває ринок

Монополія — це ринок з настільки обмеженою кількістю продавців, що кожен з них може впливати на загальний обсяг пропозиції, а значить, і ціну товару або послуги. Ця здатність називається ринковою владою. Крайній приклад — коли в галузі діє лише одна фірма, що представляє собою чисту (абсолютну) монополію.

Таким монополістом може бути держкомпанія або приватна фірма, міжнародна організація. У сучасному світі частіше зустрічається ситуація, коли монополіст контролює не 100% ринку, але домінує на ньому. Наскільки такі компанії можна вважати монополіями, зазвичай законодавчо регулюється в кожній країні (про Україну — див. далі).

Важливо розуміти, що визнання або не визнання монополістом великої фірми на будь-якому ринку часто залежить від визначення меж самого ринку (або галузі). Приклад — діяльність енергохолдингу ДТЕК в межах так званого “бурштинського енергоостріва”. НКРЕКУ визнавала загрозу монополізації ринку в зазначених межах (див. Ннижче). Однак якщо оцінювати весь енергоринок України (і всі види генерації), то назвати холдинг монополістом значно складніше.

З тієї ж причини багато постачальників комунальних послуг, кабельного телебачення і навіть деякі магазини можуть бути монополістами в певному населеному пункті, але не в цілому по регіону або країні.

Як оцінюється монополія?

Для цього використовується т. зв. індекс Херфіндаля-Хіршмана. (HHI). Він відображає ступінь концентрації конкретного ринку в руках його гравців. Вираховується як сума квадратів часток продажів кожної фірми в галузі:

де Si — частка ринку i-ої фірми, n — кількість фірм на ринку.

Отже, чим більше питома вага продукції фірми в галузі, тим вище потенційні можливості для виникнення монополії.

Високим рівнем конкуренції вважається показник від нуля до 1000, середнім від 1000 — до 1800. Якщо ж він вище — то мова йде про високий рівень концентрації ринку з низькою конкуренцією і загрозою монополізації.

Повернемося до прикладу вище. HHI на “Бурштинському енергоострові”, за підрахунками НКРЕКУ, в III кварталі 2020 р. досяг пікового значення 8 855: компанія “ДТЕК Західенерго” мала 79% обсягу відпуску енергії у цій торговельній зоні, Калуська ТЕЦ — тільки 7%, ще кілька виробників ВДЕ займали менше 2% кожен.

Форми і різновиди монополії

В економічній науці описуються, хоча і досить умовно, кілька форм монополій:

Природна монополія зазвичай складається історично, коли задоволення попиту на будь-якому ринку ефективніше за відсутності конкуренції з-за технологічних особливостей виробництва, при яких витрати істотно знижуються зі збільшенням пропозиції. Товари та послуги, що виробляються суб’єктами природних монополій, як правило, не можуть бути замінені аналогами. Приклади: залізні дороги, газові та електромережі, мережа провідного телефонного зв’язку і т.д.

Адміністративна монополія в Виникає внаслідок дій державних органів та проявляється в наданні окремим господарюючим суб’єктам (зазвичай державним) виключного права на виконання певного роду діяльності.

Економічна монополія виникає в умовах ринкової конкуренції. Ринкову владу завойовують ті гравці ринку, які успішніше за інших розвивали бізнес, збільшували його масштаб, концентрували капітал і/або вивели на ринок новий продукт, розробили унікальну технологію. В останньому випадку компанія може тимчасово стати ексклюзивним постачальником. Приклади: копіювальні апарати фірми Xerox, завдяки яким ми досі називаємо “ксерокс” будь-копір; безпечна бритва зі змінним двосічним лезом Gillette, винайдений Кінг Кемп Жиллетт. Ще один шлях досягнення ринкової монополії — добровільне об’єднання підприємств або поглинання переможцями банкрутів. Дана ситуація іноді може становити загрозу ринку, тому уповноважені органи влади (типу українського АМКУ) дають або не дають дозвіл на подібні дії.

Розрізняють і види монополістичних об’єднань:

• Картель (від французького слова “союз”). Вхідні в картель компанії за договором між собою (“картельна змова”) ділять ринки збуту, встановлюють ціни, узгоджують норми (“квоти”) виробництва і збуту продукції. При цьому учасники картелю зберігають виробничу і комерційну самостійність.
• Синдикат (від грецького слова “згода”). Відрізняється від картелю тим, що компанії, які входять до нього, втрачають свою комерційну самостійність. Тобто якась єдина для всіх структура займається закупівлею сировини, збутом товарів, визначенням квот і т.д. Кожен учасник синдикату отримує від цієї єдиної структури свою частину прибутку, яка залежить від квоти виробництва та інших умов.
• Трест (від англійського слова “довіра”). Ще більш централізована монополія: учасники тресту не мають ні комерційної, ні виробничої самостійності. Керує всіма процесами правління тресту, а підприємства, що увійшли до нього, просто залишаються у власності своїх власників (акціонерів), які отримують певну частину прибутку відповідно вкладеного капіталу.
• Концерн (від англійського слова “підприємство”). В цьому випадку всі формально залишаються самостійними підприємства (часто з різних сфер бізнесу), проте їх контрольні пакети акцій належать одному власнику. Це може бути холдинг, банк або просто головне підприємство.

Приклади монополій

АТ “Укрзалізниця” — єдиний залізничний перевізник в Україні; “Енергоатом” — державне підприємство, оператор усіх діючих АЕС України; “Бєлавіа” — єдиний (і належить державі) пасажирський авіаперевізник в Білорусі; Deutsche Bahn AG — залізничний перевізник в Німеччині, Facebook — найбільша соціальна мережа в світі (не є абсолютним монополістом, але контролює левову частку ринку); операційна система Windows від корпорації Microsoft — під її управлінням працює 90% персональних комп’ютерів у світі.

У чому різниця між монополією і олігополією?

Олігополія — ситуація, коли на ринку домінує не одна компанія, а кілька великих (виробляють ідентичний товар або надають аналогічні послуги), які конкурують між собою, але не дозволяють “вирости” дрібним гравцям. Саме наявність конкуренції всередині олігополії, але повна або часткова відсутність зовнішніх конкурентів дозволяє їй виживати і розвиватися.

При цьому конкуренція всередині олігополії часто буває досить умовною. Причина в тому, що співпраця компаній-олігополістів, їх узгоджена поведінка приносять кожної з них більше вигоди, ніж повністю незалежні дії. Так що в рамках олігополії, скажімо так, не вітаються відверті “цінові війни”.

Приклади олігополій: в Україні на ринку поштових послуг — “Укрпошта” і “Нова пошта”, на ринку стільникового зв’язку: “Київстар”, Vodafone і lifeсell. У світі: на ринку великорозмірних літаків для пасажирських і вантажних перевезень домінують два виробники: Boeing і Airbus — основна конкуренція йде між ними. На ринку операційних систем для смартфонів залишилися два великих гравці: iOS і Android.

Шкода від монополій

У сучасній економіці монополії, в тому числі природні, вважаються деструктивною силою, яка руйнує ринкові механізми, а значить, і економіку в цілому. Оскільки монополії не вигідно підтримувати конкуренцію, вона починає гальмувати всі — від розвитку ринку і до технічного прогресу в своїй галузі. Замість розвитку нових технологій, зниження витрати і розширення збуту, монополія починає все більш бюрократизовуватися і встановлювати монопольно високі ціни, нав’язуючи їх споживачам.

В результаті монополії роблять економіку країни неефективною, поглинають невиправдано багато матеріальних, фінансових і людських ресурсів.

Втім, треба сказати, що у монополій є і свої плюси — це можливість бути більш ефективними за рахунок ефекту масштабу, особливо яскраво вони проявляються при відкритті будь-якою компанією нового ринку. Втім, зменшення витрат при відсутності ефективного державного контролю монополії конвертують не в зниження цін, а в надмірне збільшення своїх же прибутків.

Протидія монополії

У всіх країнах світу є антимонопольне законодавство і державні органи, які борються з монополіями. В Україні це Антимонопольний комітет (АМКУ). Український закон “Про захист економічної конкуренції” визначає монополізацію як “досягнення суб’єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку, підтримання або посилення цього становища”.

Тобто монополіст в нашій країні — це не обов’язково єдиний гравець на конкретному ринку — досить, якщо він контролює досить високий відсоток цього ринку, щоб визнати його домінуючим. І тут треба відзначити, що сам факт появи монополії ще не вимагає відповідних дій з боку регулюючих органів до тих пір, поки не доведено, що така компанія почала зловживати своєю ринковою владою.

Завдання АМКУ — запобігання випадків зловживання монопольним становищем окремих суб’єктів господарювання на ринку, контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції. Також АМКУ контролює концентрацію і узгоджені дії компаній, які вирішили об’єднатися.

Якщо монополіст починає зловживати своїм становищем, антимонопольний орган може його попередити, оштрафувати, встановити певні обмеження за цінами або навіть ініціювати примусове розділення монополіста на кілька конкуруючих один з одним суб’єктів.