Тема. Україна на завершальному етапі війни.

Мета: охарактеризувати та узагальнити події завершального етапу визволення України, процесу відбудови промислового потенціалу України; формувати вміння аналізувати й узагальнювати, навички роботи з картою; виховувати патріотизм, усвідомлення внеску народу України в подоланні ворога.

Обладнання: підручник, карта «Україна у Великій Вітчизняній війні», дидактичні матеріали.

Тип уроку: формування знань та вдосконалення умінь і навичок.

Основні терміни і поняття: Корсунь-Шевченківська битва («другий Сталінград»), депортація, дивізія СС «Галичина», Українська головна визвольна рада.

Основні дати і події: 25 січня — 17 лютого 1944 р. — Корсунь-Шевченківська операція; травень 1944 р. — початок депортації кримських татар, греків, вірмен, болгар із Криму у східні райони СРСР; червень 1944 р. — заснування Української головної визвольної ради; 14 жовтня 1944 р. — офіційний день закінчення вигнання військ Німеччини та її союзників з України в межах довоєнних кордонів; 28 жовтня 1944 р. — завершення визволення України (Закарпаття) в сучасних кордонах.

Очікувані результати: після цього уроку учні зможуть: добирати матеріал та готувати повідомлення про історичні події; складати хронологічну таблицю подій завершального етапу визволення України; послідовно, логічно висловлювати думки; користуватися картою, виконувати завдання на контурній карті; аналізувати та узагальнювати факти героїчного подвигу робітників тилу.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЙНА ЧАСТИНА

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

• Індивідуальні завдання (за варіантами)

Учитель об’єднує клас у чотири варіанти і роздає картки з індивідуальними завданнями. Учні мають продовжити речення.

Варіант 1

1. Перший населений пункт, звільнений на території України, — це . (с. Півнівка).

2. Визволення Лівобережної України та Донбасу почалось після перемоги в . (Курський битві).

3. Визволення Лівобережної України та Донбасу відбулось у . р. (1943 р.).

4. Донбаська операція радянських військ відбулася. (13 серпня — 22 вересня 1943 р.).

Варіант 2

1. Відступаючи з Лівобережної України і Донбасу, німці проводили політику . («випаленої землі»).

2. На 1-й, 2-й, 3-й, 4-й Українські фронти були перейменовані . (Воронезький, Степовий, Південно-Західний і Південний фронти).

3. «Східний вал» — це . (система німецької оборони вздовж правого берега Дніпра. Тут передбачалося зупинити наступ радянських військ).

4. Форсування Дніпра радянськими військами почалось . (у ніч на 21 вересня 1943 р.).

Варіант 3

1. У вересні радянські війська оволоділи на правому березі Дніпра . (20) плацдармами.

2. «Сірі піджаки» — це . (новобранці, яких було поспіхом мобілізовано на Лівобережжі та не підготовленими кинуто в бій при форсуванні Дніпра).

3. Для здійснення вирішального наступу на Київ радянське командування спочатку обрало . (Букринський плацдарм). Проте ця спроба виявилася невдалою.

4. Наступ на Київ, який завершився визволенням міста, здійснювався з . (Лютизького плацдарму).

Варіант 4

1. Київ було визволено від гітлерівських загарбників . (6 листопада 1943 р.).

2. У визволенні Києва разом із радянськими військами брала участь і . (Чехословацька бригада під командуванням генерала Л. Свободи).

3. У 1943 р. рейд у Карпати здійснило партизанське з’єднання під командуванням . (С. Ковпака).

4. III надзвичайний Великий збір ОУН(Б) відбувся . (у серпні 1943 р.).

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

• Бесіда

1. Коли була окупована німцями вся територія України?

2. Які території України були звільнені до кінця 1943 р.?

3. Які фронти були створені для визволення українських земель від фашистської окупації та хто її очолював?

IV. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель оголошує тему й основні завдання уроку, розкриває актуальність теми — значення завершення розгрому німецьких військ на території України.

V. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Корсунь-Шевченківська операція — відкриття шляху на Правобережну Україну

• Розповідь учителя

На вирішальному етапі битви за Україну радянські війська, зосереджені на теренах України, мали значну перевагу над ворогом. Так, у складі 1-го, 2-го, 3-го та 4-го Українських фронтів налічувалося понад 2,3 млн осіб, 28,8 тис. гармат і мінометів, 2 тис. танків і самохідних артилерійських установок (САУ), 2370 літаків. Українські фронти, відповідно, очолювали відомі полководці (М. Ватутін, І. Конев, Р. Малиновський, Ф. Толбухін). їм протистояло німецьке угруповання армій «Південь» (командувачі Е. Манштейн і В. Модель), яка налічувала 1,8 млн солдатів і офіцерів, 16,8 тис. гармат і мінометів, 2,2 тис. танків і штурмових гармат, 1460 літаків.

За 1944 р. на теренах України радянські війська здійснили 35 військових операцій, значна частина яких стала проявом найвищих зразків військового мистецтва.

24 січня 1944 р. війська 1-го та 2-го Українських фронтів перейшли в наступ на Корсунь-Шевченківському виступі. Незважаючи на опір ворога, війська обох Українських фронтів 28 січня з’єдналися в районі м. Звенигородки. В епіцентрі подій опинилися десять гітлерівських дивізій, багато артилерійських, танкових і саперних частин, загалом майже 80 тис. солдатів і офіцерів (55 тис. гітлерівців було вбито та поранено, 18 тис. — взято в полон).

На честь «другого Сталінграда», як назвали Корсунь-Шевченківську операцію, Москва салютувала Українським фронтам 20 залпами з 224 гармат. Бойові частини, що відзначилися в боях, одержали почесні назви «Корсунських» і «Звенигородських».

Ворога було вигнано також із Кіровограда (8 січня), Луцька і Рівного (2 лютого), Херсона (13 березня), Вінниці (20 березня), Миколаєва (23 березня), Одеси (10 квітня), Тернополя (15 квітня). У липні було розгромлено угруповання противника під Бродами і Львовом. 27 липня 1944 р. визволено Львів.

У ці місяці регулярній армії посилено допомагали партизани і підпільники. Хоча територія, на якій вони воювали, значно звузилася, їх дії стали цілеспрямованішими. Власними силами вони визволили від окупантів 45 міст, районних центрів, залізничних станцій, знищили тисячі гітлерівців, підірвали 1037 ешелонів.

2. Операції радянських військ зі звільнення Правобережної України і західних земель

• Робота з таблицею

Опрацюйте матеріал підручника та складіть хронологічну таблицю «Операції радянських військ зі звільнення Правобережної України і західних земель».

Зразок заповненої таблиці

Назва операції

Подія

Дата

Житомирсько-Бердичівська (січень 1944 р.)

Звільнення від окупантів міст Луцька та Рівного

12 лютого 1944 р.

15 травня 1944 р.

8 лютого 1944 р.

Звільнення Кривого Рогу

22 лютого 1944 р.

Проскурово-Чернівецька (4 березня — 17 квітня 1944 р.)

25 березня 1944 р.

29 березня 1944 р.

Умансько-Ботошанська (5 березня — 17 квітня 1944 р.)

Радянські війська вийшли на державний кордон СРСР та Румунії

26 березня 1944 р.

Одеська (березень—квітень 1944 р.)

10 квітня 1944 р.

28 березня 1944 р.

Кримська (8 квітня — 12 травня 1944 р.)

11 квітня 1944 р.

13 квітня 1944 р.

9 травня 1944 р.

Львівсько-Сандомирська (13 липня — 29 серпня 1944 р.)

Звільнення Львова, Станіслава (Івано-Франківська), Перемишля

27 липня 1944 р.

Визволення Ізмаїльської області

20—29 серпня 1944 р.

Карпатсько-Ужгородська (8—28 жовтня 1944 р.)

Визволення останнього населеного пункту УРСР у її довоєнних кордонах — с. Лавочне Дрогобицької області

8 жовтня 1944 р.

Визволення Ужгорода, решти населених пунктів Закарпатської області

28 жовтня 1944 р.

3. Внесок українських громадян-працівників тилу України в перемогу над фашистами

• Розповідь учителя

Виробничі колективи України разом із місцевим населенням відразу налагоджувати підприємства. Працювати доводилося у складних кліматичних умовах, без відпусток і вихідних, по 12—14 годин на добу.

Гасло «Усе для фронту! Усе для Перемоги!» стало нормою життя працівників тилу. Вагомий внесок у перемогу над ворогом належить українським металургам, підприємствам «Дніпроспецсталь», «Запоріжсталь». За шість місяців побудовано й уведено в дію провідні цехи Маріупольського заводу ім. В. Куйбишева. До війни їх зводили протягом трьох років. А на початку листопада 1942 р. цех виробив перші партії труб.

В умовах воєнного часу постійно зростала потреба в продукції паливно-енергетичного комплексу. Особливо це стосувалося вугілля. На підприємства вугільної галузі східних районів СРСР перевезено 54 тис. шахтарів із Донбасу. Олексій Стаханов восени 1941 р. став на чолі тресту «Карагандавугілля», а славетний український шахтар Микита Ізотов у жовтні 1942 р. очолив трест « Челябвугілля ».

Наприклад, якщо в січні 1942 р. середньодобовий видобуток вугілля на шахтах Челябінського вугільного басейну становив 14,6 тис. тонн, у травні цього самого року — 19,8 тис. тонн, то в серпні — 23,7 тис. тонн.

Постійно зростали темпи видобутку залізної руди. На схід перебазувалися численні колективи гірників Криворіжжя та Нікополя. Разом із трудівниками Уралу вони освоїли нові залізорудні басейни. Криворізькі гірняки О. Семиволос, І. Завертайло, С. Єременко, які працювали на уральських рудниках, виробляли понад десять норм за зміну. 1942 р. О. Семиволос установив новий рекорд — виконав 45 норм за зміну.

Героїчною працею відзначалися українські машинобудівники. Танкові заводи Уралу щомісяця випускали 2 тис. танків. Тільки трудівники Харківського тракторного заводу випустили тисячі бойових машин.

Конкретна програма відбудовчих робіт була затверджена VI сесією Верховної Ради УРСР у 1944 р. Із державного бюджету було асигновано кілька мільярдів карбованців. При цьому тільки на відбудову житлового фонду в 1944 р. виділялося понад 500 млн карбованців.

Успіх відродження народного господарства Української республіки забезпечувався насамперед відбудовою паливно-енергетичної бази. На кінець війни у Донбасі було відновлено 54% шахтного фонду. У результаті видобуток вугілля становив 43,3% довоєнного, а його питома вага у загальному видобутку в СРСР зросла з 4,5% у 1943 р. до 26,7%. Уже в 1944 р. знов почали виплавку сталі та виробництво прокату найбільші металургійні заводи України. Інтенсивні відбудовчі роботи велися в машинобудівній галузі.

Евакуація колгоспів і радгоспів з України здійснювалася переважно до Поволжя та Казахстану. До середини осені 1941 р. в радянський тил вдалося вивезти близько 2 млн тонн зерна та зернопродуктів, понад 6 млн голів худоби, близько 26 тис. тракторів, різноманітне майно колгоспів, радгоспів, МТС. Не вдалося евакуювати понад 40 тис. тракторів, 900 тис. тонн зерна та зернопродуктів, 87% поголів’я худоби. До тилових районів СРСР евакуювали з України 40 тис. кваліфікованих сільськогосподарських працівників.

Зразки самовідданої праці демонстрували передовики перших п’ятирічок. 1942 р. бригада П. Ангеліної в складі її сестер Надії, Олени та Катерини, працюючи на трьох тракторах, обробила 4990 га землі в колгоспі Західно-Казахстанської області.

За роки війни колгоспи й радгоспи України здали державі 16,5 млн тонн зерна, 400 тис. тонн м’яса, майже 250 тис. тонн молока.

Героїчний подвиг трударів села України мав великий вплив на забезпечення Червоної армії продовольством.

У 1944 р. було освоєно 70% довоєнної площі посівів. При цьому державний план хлібозаготівель був виконаний на 110%.

Із початком відбудови на допомогу українському народові, як завжди, прийшли інші народи СРСР.

Над відбудовою промисловості Донбасу взяли шефство підприємства Свердловської, Ярославської, Саратовської та інших областей. Понад 70 заводів Ленінграда брали посильну участь у сприянні технічному оснащенню Донецьких шахт. Підприємства Кузбасу направили шахтарям України верстати, силові трансформатори, електрообладнання, електромотори, кабель, а також вирядили в Донбас групу забійників. Від 37 промислових підприємств Москви Донбас одержав верстати, автомашини, пересувні електростанції.

Активно допомагали й учені. Співробітники Інституту чорної металургії АН УРСР спільно з ученими Інституту металургії АН СРСР працювали над проблемою відбудови в Донбасі доменного і трубопрокатного виробництва. Учені Інституту гірничої механіки АН УРСР у співробітництві с багатьма іншими інститутами за участю членів Академії наук СРСР склали генеральний план відбудови Донбасу.

Підіймати з руїн найбільшу електростанцію — Дніпрогес — допомагали 120 промислових підприємств 53 міст СРСР. На її відбудові працювали представники 25 національностей. Понад 200 заводів 70-ти міст країни допомагали відбудовувати «Запоріжсталь».

Зі східних районів СРСР у 1943—1945 рр. у визволені регіони надійшли 27,6 тис. тракторів, 2,1 тис. комбайнів. Тилові колгоспи й радгоспи направили 744 тис. голів великої рогатої худоби, свиней, овець, кіз. До кінця 1945 р. в УРСР були введені в дію 30% довоєнних промислових потужностей, вироблено 25% довоєнного рівня промислової продукції.

Багато зусиль докладалося до відновлення й розгортання діяльності установ освіти і науки, культосвітніх закладів, творчих організацій, преси, радіо. На кінець 1945 р. в Україні функціонували понад 30 тис. шкіл, а в 150 вузах, що повернулися з евакуації, навчалося до 140 тис. студентів. У березні 1944 р. до Києва повернулася Академія наук УРСР й одразу ж приєдналася до процесу відбудови.

За допомогою інших народів СРСР відбудовувалися вузи, школи, клуби, лікарні республіки. Московський державний університет ім. М. В. Ломоносова контролював відбудову Харківського державного університету. Наукова бібліотека вузу отримала від московських колег 10 тис. книг і журналів; її фонд на грудень 1944 р. становив 357 тис. томів. Херсонський педінститут отримав із Ленінграда понад 4 тис. книг.

4. Депортація кримських татар, вірменів, греків із Криму

• Завдання

Опрацюйте відповідний матеріал підручника.

• Бесіда

1) Із якою метою було проведено ці операції?

2) Дайте оцінку рішень сталінського режиму щодо народів, які були піддані репресіям.

5. Матеріальні і людські втрати українців у Другій світовій війні

• Завдання

Проаналізуйте статистичний матеріал, зробіть висновки.

Втрати України в роки війни

Прямі збитки становили близько 285 млрд крб., або 42% загальних втрат республіки від окупації.

Міста й села. Зруйновано 714 міст (40% усіх міст УРСР), 28 тис. сіл, 647 тис. житлових будівель; 10 млн осіб залишилося без даху над головою.

«Людські втрати». Цивільне населення — 4 млн осіб; армія — 1,3 млн воїнів; військовополонені — 1,4 млн осіб; вивезено до Німеччини — 2,4 млн осіб.

Промисловість і сільське господарство. Знищено 16159 підприємств, 27 910 колгоспів, 872 радгоспи, 1300 МТС; вивезено мільйони тонн зерна, тисячі тонн м’яса, м’ясних виробів, олії, цукру.

Загальні збитки економіки України, заподіяні німецько-фашистськими загарбниками, сягали понад 40% усіх втрат СРСР.

6. Кримська і Потсдамська конференції голів урядів СРСР, США і Великої Британії

• Робота з таблицею

Опрацюйте відповідний матеріал підручника та складіть таблицю.

Кримська (Ялтинська) конференція

4—11 лютого 1945 р.

В. Черчілль (Велика Британія), Й. Сталін (СРСР), Ф. Рузвельт (США)

Визначення зон майбутньої окупації Німеччини військами СРСР, Великої Британії, США, Франції. Західний кордон Польщі визначився уздовж річок Одер і Нейсе. Західна Україна і Західна Білорусія залишились у складі СРСР. СРСР зобов’язався вступити у війну з Японією. Скликання установчої конференції ООН

Потсдамська (Берлінська) конференція

17 липня — 2 серпня 1945 р.

Й. Сталін (СРСР), Г. Трумен (США), В. Черчілль (Велика Британія)

Узгоджені і схвалені загальні принципи окупаційної політики: денацифікація, демілітаризація, демократизація, декартелізація. Створення міжнародного трибуналу для покарання військових злочинців. СРСР одержав територію Східної Пруссії з містом Кенігсбергом (Калінінград). Кордони Польщі встановлено згідно з домовленостями на Кримській конференції. Підтверджувалися умови вступу СРСР у війну з Японією

VI. ОСМИСЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ І ВМІНЬ

• Бесіда

1. Проведення яких військових операцій сприяло звільненню Правобережної України?

2. Коли була звільнена вся територія України в межах сучасних кордонів?

3. Які народи були піддані депортації в 1944 р.?

4. Яке історичне значення Кримської і Потсдамської конференцій?

5. Якими, на ваш погляд, є джерела перемоги українського народу у Великій Вітчизняній війні?

VII. ПІДСУМКИ УРОКУ

Завдяки блискуче проведеним операціям радянські війська повністю звільнили територію України від нацистської окупації. Друга світова війна дорого коштувала Україні: значними були людські та матеріальні втрати.

VIII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацюйте відповідний матеріал підручника.

2. Підготуйте повідомлення з теми «Культура в роки Великої Вітчизняної війни».

§ 40. Україна на завершальному етапі війни. Радість і смуток перемоги

1. Коли завершилося визволення України від нацистських загарбників? 2. Які течії руху Опору існували в Україні?

1. Участь Українських фронтів у визволенні від нацизму країн Європи.

Після звільнення українських земель від нацистської влади бойові дії перемістилися на територію Центральної та Південно-Східної Європи. Другий, Третій і Четвертий Українські фронти, у складі яких налічувалося 60—80 % воїнів-українців, узяли участь у звільненні від нацистського ярма народів Румунії, Угорщини, Болгарії, Югославії, Австрії, Чехословаччини.

Так, наприкінці жовтня 1944 р. війська Другого і Третього Українських фронтів розпочали Будапештську операцію з метою виведення з війни Угорщини. Операція тривала до лютого 1945 р. і супроводжувалася великими втратами. Навесні 1945 р. Другий Український фронт брав участь у визволенні Чехословаччини й Австрії. У вересні 1944 р. армії Третього Українського фронту взяли участь у визволенні Болгарії.

Наприкінці вересня 1944 р. війська Третього Українського фронту вийшли на болгарсько-югославський кордон. На белградському напрямку було створено могутнє угруповання у складі двох армій Третього Українського фронту, підсилених військами Другого, а також трьох болгарських армій і з’єднань Народно-визвольної армії Югославії. У жовтні вони разом із підрозділами Другого Українського фронту, болгарськими військами та югославськими партизанами звільнили Белград і долучилися до Будапештської операції.

Одночасно війська Першого Українського фронту визволяли від німецьких загарбників польські землі (Вісло-Одерська, Силезька операції), а у квітні-травні 1945 р. разом із Першим і Другим Білоруськими фронтами штурмували Берлін, провели Празьку операцію, у ході якої було завершено розгром нацистської Німеччини. 8 травня 1945 р. Німеччина капітулювала, а 9 травня в СРСР було оголошено Днем Перемоги. У незалежній Україні 8 травня відзначається як День пам’яті та примирення, а 9 травня — як День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.

Групу бійців, яким було поставлене завдання підняти Прапор Перемоги в Берліні над рейхстагом, очолював лейтенант Олексій Берест. П’ятеро бійців, серед яких були лейтенант М. Єгоров і сержант М. Кантарія, що стали всесвітньо відомими за цей вчинок, здобули звання Героя Радянського Союзу. Проте серед нагороджених лейтенанта О. Береста не було. У 1953 р. він був безвинно засуджений, відбував покарання в Пермських таборах. У 1970 р. О. Берест загинув, рятуючи дитину з-під колес потяга. Лише у 2004 р. йому посмертно було присвоєно звання Героя України.

Коли воєнні дії в Європі призупинилися, частина військ Другого Українського фронту була перекинута на Далекий Схід і взяла участь у розгромі Квантунської армії мілітаристської Японії. 2 вересня 1945 р. молодий генерал-українець К. Дерев’янко від імені СРСР підписав на борту лінкора «Міссурі» документ про капітуляцію Японії. Друга світова війна була завершена.

2. Повернення радянської влади.

Населення України, що страждало під ярмом нацистського «нового порядку», переважно з радістю зустрічало Радянську армію. Однак багато людей сприймали її з певною тривогою.

Повернення радянської влади супроводжувалося відновленням громадського порядку, ліквідацією безробіття, створенням мінімальних умов для проживання місцевого населення. У повному обсязі відновили свою діяльність і карально-репресивні органи.

Після визволення республіки гостро постала проблема відбудови народного господарства, адже найбільших руйнувань у війні зазнала саме Україна. Проте ресурси для цього були вкрай обмеженими.

Тільки Донбас і Кривбас у 1943—1944 рр. отримали певну кількість матеріалів, обладнання та продовольства, адже війна тривала, і країні потрібні були сталь і вугілля. Незважаючи на те, що збитки, завдані Україні німецькою окупацією, становили понад 40 % загальних втрат СРСР, республіці були виділені кошти, які покривали ці збитки лише на 6,2 %.

Ще складнішою була ситуація в сільському господарстві, де, крім нестачі матеріальних і людських ресурсів, існувала проблема з очищення полів від вибухонебезпечних предметів.

Ситуація в зруйнованому господарстві України ускладнювалася тим, що не вистачало робочої сили, насамперед кваліфікованих спеціалістів. Основною робочою силою стали жінки й підлітки. Завдяки їхній виснажливій праці до середини 1944 р. в Україні відновили свою роботу 2376 підприємств, було відбудовано частину шахт і до кінця року видобуто понад 17 млн т вугілля.

Репатріація — повернення на батьківщину військовополонених, переміщених осіб, біженців, емігрантів.

На батьківщину змогли повернутися громадяни, які опинилися за її межами: остарбайтери, полонені, біженці тощо. У прикордонній зоні СРСР було створено шість збірно-порежимних пунктів, а також 70 обласних приймально-розподільчих пунктів для репатрійованих. У серпні—грудні 1945 р. через репатріаційну мережу пройшло 1,334 млн осіб (із них 1,129 млн — цивільне населення). Загалом до 1950 р. в Україну повернулося 1,850 млн колишніх остарбайтерів. Близько 200 тис. осіб залишилося на заході.

Нелегко було колишнім військовополоненим. За розпорядженням Й. Сталіна в розташуванні Першого та Четвертого Українських і Першого та Другого Білоруських фронтів було створено 100 «фільтраційних таборів» для перевірки солдатів на благонадійність. Першим запитанням було: «Чому не застрелився, щоб не потрапити в полон?» Через ці фільтри пройшли 1,834 млн полонених, серед них не менше третини — українці. Тих, хто не пройшов перевірку, у примусовому порядку відправляли в табори ГУЛАГу (майже 300 тис. осіб).

3. Рух Опору на завершальному етапі війни.

Незважаючи на скорочення окупованої території, радянський підпільний і партизанський рух набирав усе більшого розмаху. Особливістю партизанського руху цього часу була його тісна взаємодія з Радянською армією. Швидке просування військ Першого Українського фронту було забезпечене визволенням партизанами районів Рівненської та Волинської областей. Партизанські загони взяли активну участь у звільненні 47 міст, зокрема Рівного, Луцька, Умані, Камінь-Каширського тощо. Тривали рейди партизанів по глибоких тилах німецьких військ.

У січні—квітні 1944 р. тривав Львівсько-Варшавський рейд Першої Української партизанської дивізії з’єднання С. Ковпака під командуванням П. Вершигори. Під час рейду партизани пройшли з боями 2100 км територією України, Білорусії, Польщі. У той же час рейд західноукраїнськими землями здійснило і з’єднання під командуванням М. Наумова.

Суттєвою була допомога радянських партизанів у боротьбі словацького народу під час національного повстання 1944 р. На території Польщі діяло сім з’єднань і 26 окремих загонів, а також багато диверсійно-розвідувальних груп. На територіях Румунії та Угорщини діяли спеціальні диверсійно-розвідувальні групи.

Партизани. Художник В. Чеканюк, 1975 р.

Незважаючи на нищівні поразки в ході наступальних операцій радянських військ на території України, нацистська влада не змінила свого негативного ставлення до її самостійності. У лютому 1944 р. був заарештований А. Мельник, у травні один із керівників підпілля ОУН(М) О. Ольжич був страчений. У 1944 р. головний штаб вермахту видав інструкцію, у якій було зазначено: «З огляду на їхню ненадійність, не може бути й мови про якісь спільні дії з УПА. ». Лише у вересні 1944 р. після втрати території України нацистський уряд звільнив з концтаборів лідерів ОУН С. Бандеру, Я. Стецька, А. Мельника та інших, сподіваючись, що їхня боротьба проти радянської влади в Україні дасть змогу полегшити становище нацистських військ на фронтах. Лідери ОУН категорично відмовилися йти на співробітництво з Німеччиною. У той самий час УПА не заперечувала можливості поповнити свій збройний потенціал за рахунок німецької армії та її союзників, зокрема Угорщини. У листопаді 1944 р. УПА видала окреме звернення, у якому підкреслювалося, що нацистська влада знову прагне використати східні народи для своїх імперіалістичних цілей.

Після звільнення С. Бандери з концтабору 5 жовтня 1944 р. з ним зустрівся німецький генерал Г. Бергер, який мав донести до українського провідника інформацію, що Німеччина змінює свою політику щодо УПА і пропонує співробітництво. Проте С. Бандера відмовився від пропозиції. У звіті про зустріч Г. Бергер зазначав: «Бандера — це незручний, упертий і фанатичний слов’янин. Своїй ідеї він відданий до останнього. На цьому етапі надзвичайно цінний для нас, опісля — небезпечний. Ненавидить як росіян, так і німців».

Починаючи із січня 1944 р. розгорілися бої УПА з Радянською армією. Для ведення антипартизанської боротьби в західні області України було направлено значні підрозділи військ НКВС. Поштовхом до широкомасштабних акцій проти УПА стало смертельне поранення командувача Першого Українського фронту генерала М. Ватутіна, який потрапив у засідку бійців УПА на схід від Рівного.

Із лютого 1944 до 1 січня 1946 р. радянськими військами і військами НКВС проти УПА було проведено понад 39 тис. операцій, убито 110,7 тис. осіб, заарештовано 15,9 тис. повстанців і 8,3 тис. членів ОУН; 50 тис. учасників УПА з’явилися з повинною. Було вилучено 60,9 тис. одиниць вогнепальної зброї.

Крім бойових операцій, проти УПА та ОУН застосовувалися:

• облави та арешти тих, кого підозрювали у співробітництві з повстанцями;

• арешт і депортація у східні райони СРСР підозрілих у зв’язках із повстанцями, членів їх сімей та близьких. Такі акції тривали до 1949 р. Загалом було депортовано понад 200 тис. осіб;

• проведення масових мобілізацій до лав Радянської армії, що підривало соціальну базу повстанського руху;

• агітація, пропаганда, ідеологічний тиск на мирне населення;

• каральні дії переодягнених у повстанців спецзагонів НКВС, які влаштовували терор щодо місцевого населення;

• створення загонів самооборони;

• здійснення політики радянізації;

• проголошення амністій учасникам повстанського руху.

Перша амністія була проголошена в травні 1945 р. Нею скористалася 41 тис. повстанців, дезертирів і тих, хто ховався від призову до Радянської армії. Також було амністовано 17 тис. осіб, яких раніше було заарештовано. До 1949 р. було проголошено ще чотири амністії, але вони вже не мали таких наслідків.

4. Місце України в Другій світовій війні. Героїзм українців.

Боротьба за визволення України мала загальнонародний характер. Український народ боровся за існування себе як етносу, за збереження України як своєї Батьківщини. У лавах Радянської армії воювало понад 7 млн українців. Кожен другий із них загинув на фронті, кожен другий із тих, хто залишився живим, дістав інвалідність. Українці складали в Радянській армії другу за кількістю національну групу. Серед вищих офіцерів, зокрема командувачів фронтів та армій, було чимало осіб українського походження. Найвідоміші з них — А. Єрьоменко, С. Тимошенко, Р. Малиновський, М. Ватутін, І. Черняхівський, П. Рибалко, К. Москаленко, П. Жмаченко, С. Руденко, І. Кириченко та інші.

Подвиг багатьох українців на всіх фронтах Другої світової війни відзначено найвищими нагородами. Серед них 2072 особи удостоєні звання Героїв Радянського Союзу, 32 українці — двічі. А льотчик-винищувач Іван Кожедуб став тричі Героєм. Багато представників українства стали й повними кавалерами ордену Слави. Із 7 млн орденів і медалей, вручених солдатам та офіцерам Радянської армії, 2,5 млн отримали жителі України.

У той самий час УПА (через лави якої пройшло близько 500 тис. осіб) боролася за незалежність своєї Батьківщини і не хотіла миритися з пануванням на її території тоталітарних режимів.

Також 120 тис. українців воювали в арміях антигітлерівської коаліції (США, Канади, Франції, Польщі, Чехословаччини).

На відзнаку мужності й героїзму українського народу, який захищав свою землю від поневолювачів, почесне звання «Місто-герой» було присвоєно Києву, Одесі, Керчі та Севастополю.

Перемогу над Німеччиною українське населення наближало і своєю героїчною працею в радянському тилу: на заводах, копальнях, колгоспах, лабораторіях, навчальних закладах тощо.

Ціна перемоги виявилась занадто високою. Це було зумовлено жорстокістю нацистського «нового порядку» і пануванням сталінської системи, яка не цінувала людське життя. О. Довженко писав у своєму щоденнику: «В урочистій грізній промові Жукова не було ні паузи, ні траурного маршу, ні мовчання. наче ці 30, якщо не 40, мільйонів жертв і героїв, не жили. Перед великою їхньою пам’яттю, перед кров’ю і муками не встала площа на коліна, не задумалась, не вздохнула, не зняла шапок (літо 1945 р.)».

5. Культура в роки війни.

Війна стала випробуванням для української науки і культури. Вона руйнувала історичні надбання українського народу, завдавала значної шкоди історичним пам’яткам, освіті, науці, мистецтву тощо. Обставини воєнного часу змусили евакуювати у східні райони СРСР заклади освіти і науки.

Після початку війни припинили свою діяльність 173 вузи, 700 технікумів, із яких лише 72 були евакуйовані у глибинні райони СРСР. Частково відновити їхню роботу вдалося тільки в 1942 р.: у Казахстані розпочав роботу об’єднаний український університет у складі Київського та Харківського університетів, Одеський університет у Туркменії. Більшість підрозділів Академії наук УРСР та її Президія розміщувалася в Уфі (із 1943 р. — у Москві). Поєднуючи свої зусилля із вченими і науковцями інших республік, представники української науки брали активну участь у розробці нових видів озброєння.

При Президії АН УРСР був створений Науково-технічний комітет сприяння обороні, який очолив президент АН УРСР О. Богомолець.

На оборонні програми працювали вісім лабораторій фізико-технічного інституту АН УРСР. Вони розробляли військові прилади для авіації, радіолокації і пеленгації. Інститут чорної металургії випробував бойові якості артилерійських систем. Інститут будівельної механіки виконував завдання командування військово-повітряних сил. Інститут електрозварювання АН УРСР на чолі з відомим вченим Є. Патоном застосував метод автоматичного дугового зварювання під флюсом під час збирання корпусів танків, що покращило якість танків та швидкість їх виробництва. Завдяки цьому радянська танкова промисловість випустила танків удвічі більше, ніж Німеччина (102 тис. проти 48 тис.).

Олександр Богомолець

Академік О. Богомолець разом із колегами Інституту клінічної фізіології винайшов сироватку для лікування ран. Тільки за 1943 р. було виготовлено 3 млн доз препарату. Інститут біохімії АН УРСР (академік О. Палладій) створив препарат для згортання крові. У Новосибірську діяв інститут-госпіталь із діагностики і терапії проникних поранень грудної клітки. Завдяки розробленим новим методам лікування вдалося значно скоротити смертність серед поранених. Група наукових працівників клінічної медицини під керівництвом академіка М. Стражеска, досліджуючи інфекцію і сепсис ран, удосконалила систему лікування, завдяки якій вдалося врятувати сотні тисяч бійців. Хірург-офтальмолог академік В. Філатов очолив у Ташкента Український інститут хвороб ока, успішно здійснював операції на роговиці ока й тим самим зберіг зір багатьом пораненим бійцям.

Значним був внесок і вчених-суспільствознавців, головним завданням яких було зміцнення морального духу народу та армії. Радянське керівництво розуміло, що для мобілізації всіх можливих ресурсів необхідно було послабити ідеологічний тиск на митців. У творах були дозволені національні мотиви, патріотичні висловлювання тощо.

Вагому роль у ті часи відігравали українська література та мистецтво. На фронт добровольцями пішли А. Головко, І. Ле, С. Скляренко, Я. Качура, Л. Первомайський, П. Усенко та інші. Загалом на фронтах воювали 109 із 200 членів Спілки письменників України. Здебільшого українські письменники працювали військовими кореспондентами, редакторами 50 фронтових видань (газет, фронтових листків).

31 липня 1941 р. вийшов перший номер газети «За радянську Україну!» для партизанів. До редколегії газети входили М. Бажай, В. Василевська, А. Корнійчук.

Військовим кореспондентом газети «Красная Армия», потім — «Известия» був О. Довженко, що добровільно прибув на Південно-Західний фронт. У роки війни публіцистика стала головною зброєю майстрів слова. О. Довженко опублікував у цей час реалістичні твори «Перед боєм», «Мати». У трагічні дні війни були створені його кінострічки «Битва за нашу Радянську Україну», «Перемога на Правобережній Україні». Улітку 1943 р. була завершена одна з головних робіт великого митця — «Україна в огні».

Героїко-патріотичні теми стали провідними у творах М. Бажана «Клятва», «Данило Галицький», П. Тичини «Йдемо на бій», «Перемагать і жить!», М. Рильського «Слово про рідну матір», А. Малишка «Україно моя», В. Сосюри, О. Корнійчука. Роботи майстрів слова підносили бойовий дух бійців і командирів, надихали їх на героїчні вчинки.

Із початку війни тема захисту Вітчизни стала основою творчості українських художників. Вони працювали над створенням плакатів, листівок, карикатур.

Понад 100 фронтових концертних бригад було відряджено на фронт. Із великою віддачею працювали творчі колективи майже 50 евакуйованих з України театрів. Основна увага приділялася виступам у військових частинах, госпіталях, колгоспах, на заводах і фабриках.

Значну роль у мобілізації населення на боротьбу з нацизмом і піднесенні бойового духу відігравало радіо. Воно ставало джерелом альтернативної нацистській інформації про події на фронтах для громадян, що залишилися на окупованих територіях. У листопаді 1941 р. почали роботу українські радіостанції ім. Т. Шевченка в Саратові та «Радянська Україна» в Москві. У 1942 р. почала свою роботу радіостанція «Партизанка». Із 1943 р. у прифронтовій смузі запрацювала пересувна радіостанція «Дніпро».

Не припинили свою роботу й періодичні видання. У тилу видавали українські республіканські газети «Комуніст» (із 1943 р. — «Радянська Україна») та «Советская Украина» (із 1944 р. — «Правда України»), «Література і мистецтво» та журнали «Україна», «Українська література» та інші.

У роки війни важливим ідеологічним засобом стало кіно. Документальна хроніка яскраво доповнювала інформацію газет та радіо. У роки війни не припинялося і створення художніх фільмів. Евакуйовані Київська та Одеська кіностудії створили фільми «Олександр Пархоменко», «Як гартувалася сталь», «Партизани в степах України» та інші. У 1943 р. режисер М. Донськой зняв фільм «Райдуга» за однойменною повістю В. Василевської. Цей фільм став найкращим досягненням українського художнього кіно повоєнного часу. Картина отримала «Оскара» — премію Академії кіномистецтва США, а в 1946 р. була удостоєна Державної премії СРСР.

Плакат до кінофільму «Райдуга». Художник М. Хейфіц, 1943 р.

Трагедією для України стало пограбування нацистським урядом її культурних цінностей. Спеціальна інструкція, яка надійшла з Берліна до окупованих областей, повідомляла: «Як тільки війська займуть яке-небудь велике місто, негайно туди виїздять начальники спецкоманд з різними спеціалістами. Вони оглядають музеї, картинні галереї, виставки, культурні й художні установи, з’ясовують, у якому вони перебувають стані, і конфіскують усе, що становить цінність». За матеріалами Державної Надзвичайної Комісії з розслідування злочинів нацистських загарбників було встановлено: в Україні було зруйнувано 151 музей, 9 тис. клубних приміщень, 660 кінотеатрів, 110 корпусів вищих навчальних закладів, понад 8 тис. шкіл, 62 театральні приміщення, вивезено до Німеччини 330 тис. найцінніших музейних експонатів та понад 50 млн книг. Зруйновано й пошкоджено велику кількість пам’ятників архітектури.

Висновки. У 1944 р. територію України було повністю визволено від нацистської окупації. Проте для українського народу війна не закінчилася. Українські солдати, що воювали у складі Радянської армії, продовжили боротьбу за звільнення країн Європи від німецької окупації.

• У західних областях України розгорталося збройне протистояння між прихильниками радянської України та ідеї незалежної України. У нерівну боротьбу зі сталінським режимом вступила УПА. Таким чином, для України 9 травня 1945 р. мир не настав.

• Друга світова війна дорого коштувала Україні: величезними були людські жертви й матеріальні втрати. Український народ зробив вагомий внесок у перемогу над нацистською Німеччиною.

Запитання та завдання

1. У визволенні яких країн брали участь українські солдати у складі Радянської армії? 2. Яка дата вважається Днем перемоги над нацизмом? 3. Що таке репатріація? 4. Який винахід дозволив економіці СРСР випустити вдвічі більше танків, ніж у Німеччині?

5. Який внесок зробили воїни-українці у звільнення народів Європи від нацистських загарбників? 6. Яким є внесок України в перемогу над нацистською Німеччиною? 7. Як можна оцінити боротьбу ОУН і УПА проти сталінського режиму? 8. Як можна охарактеризувати внесок українських митців у перемогу? 9. Якими були наслідки нацистської окупації для української культури?

10. Якими були людські й матеріальні втрати України у війні? Відповідь подайте у вигляді таблиці. 11. Складіть перелік здобутків українських вчених у роки війни.

12. Чому сталінський режим у роки війни був змушений послабити ідеологічний тиск на суспільство? Як це проявлялося? Дайте розгорнуту відповідь.

Практичні заняття

1. Дослідження документів та матеріалів усної історії про Другу світову війну

2. Війна в пам’ятниках рідного краю

Завдання для узагальнення знань і підготовки до тематичного оцінювання за розділом VI «Україна в роки Другої світової війни (1939—1945 рр.)»

§ 77. Воєнні дії в 1944—1945 рр. у Європі. Розгром нацистської Німеччини

На початок 1944 р. Німеччина та її союзники все ще утримували значну частину окупованих територій. Вони зуміли максимально розширити випуск озброєнь, провести тотальну мобілізацію, але стратегічна ініціатива німецькими генералами була втрачена.

Одночасно із вигнанням німецьких військ із Правобережної та Південної України, а також Криму наступальні операції велися на інших ділянках радянсько-німецького фронту. У січні 1944 р. було остаточно знято 900-денну блокаду Ленінграда, під час якої від голоду померло 700 тис. осіб.

Літній наступ радянських військ розпочався 10 червня 1944 р. із завдання потужного удару по фінській армії. 2 вересня 1944 р. уряд Фінляндії підписав перемир’я із СРСР. Радянський Союз залишив за собою територію, яка відійшла до нього в 1940 р. У жовтні 1944 р. за згодою норвезького уряду Радянська армія вступила на територію Північної Норвегії.

Основний удар радянських військ улітку передбачалося завдати в Білорусії (операція «Багратіон», 23 червня — 29 серпня 1944 р.). Одночасно він мав відтягнути сили Німеччини, щоб полегшити становище союзників, які провели успішну операцію на півночі Франції, відкривши Другий фронт. Наступ у Білорусії здійснювали сили чотирьох фронтів під загальним командуванням Г. Жукова (1,2 млн солдатів, 4 тис. танків, 24 тис. гармат, 5,4 тис. літаків). Добре продумана система оборони німецьких армій була розділена на «котли» — Бобруйський, Мінський, Могильовський, Вітебський. З липня радянські війська вступили в Мінськ, а згодом вийшли до кордонів Східної Пруссії, Польщі та узбережжя Балтійського моря. Тільки завдяки серії продуманих потужних контрударів німецькому командуванню вдалося уникнути остаточної поразки й вивести боєздатні частини з Балтії.

Розвиваючи успіх у Білорусії, війська Першого Українського фронту (командувач маршал І. Конєв) успішно провели Львівсько-Сандомирську операцію (13 липня — 29 серпня 1944 р.).

Успіхи Радянської армії в Білорусії й Західній Україні дали змогу передовим частинам радянських військ вийти до Вісли, захопивши передмістя Варшави Прагу. Радянський наступ припинив початок антинацистського повстання в місті. Відтоді дії сторін залежали здебільшого від політичних прагнень.

Натомість продовжився успішний наступ на півдні, де радянські війська вступили на території Румунії, Болгарії, Югославії та Угорщини. До середини осені 1944 р. кордон СРСР було відновлено майже по всій його довжині.

Уряд Угорщини на чолі з регентом М. Горті в умовах наближення фронту намагався найти порозуміння з країнами антигітлерівської коаліції. Переговори про вихід Угорщини з війни були успішними. Проте, коли про це стало відомо німецькому командуванню, то воно, випередивши війська союзників, окупувало Угорщину. М. Горті заарештували, а на його місце було призначено лідера угорських фашистів Ференца Салаші. У результаті Угорщина

• Полонені німецькі солдати йдуть вулицями Москви. 17 липня 1944 р.

Під час проведення Білоруської операції 17 липня 1944 р. близько 60 тис. полонених німецьких солдатів під конвоєм радянських військ пройшли вулицями Москви. Слідом за ними рухалися машини, що вимивали асфальт, символізуючи цим очищення батьківщини від нацистських загарбників.

1. Якою була мета цієї акції? 2. Чи була ця хода актом приниження противника? 3. Яким є ваше ставлення до цієї події?

1 серпня 1944 р. у Варшаві Армія крайова (під керівництвом Т. Бур-Коморовського), яка підпорядковувалася польському емігрантському уряду, що перебував у Лондоні, підняла антинацистське повстання. Його метою було відновлення влади довоєнного уряду Польщі. Повсталі захопили центральні райони столиці й сподівалися на підхід радянських військ. Проте Й. Сталін не захотів надати допомогу повсталим, назвавши його керівників авантюристами. Крім того, він відмовив союзникам в організації авіаційної допомоги повсталим. Після боїв, що тривали майже місяць, повстання було жорстоко придушене. Варшава лежала в руїнах. Так руками нацистських діячів Й. Сталін фактично позбавив польських комуністів політичних конкурентів, які могли з’явитися в повоєнній Польщі.

Завершальний етап війни в Європі характеризувався надзвичайною політизацією дій як союзних лідерів на заході, так і радянського керівництва на сході. Кожна сторона намагалася забезпечити собі політичні переваги в ході післявоєнного врегулювання в Європі.

Зрештою Й. Сталін і В. Черчилль восени 1944 р. на переговорах у Москві досягли домовленості про розподіл сфер впливу у Східній Європі.

Зі спогадів В. Черчилля

Панувала ділова атмосфера, і я заявив: «Давайте врегулюємо наші справи на Балканах. Ваші армії розміщені в Румунії та Болгарії. У нас є там інтереси, місії, агенти. Не будемо сваритися через дурниці. Що стосується Англії та Росії: чи згодні ви на те, щоб ми мали переважний вплив на 90 % у Греції і навпіл — у Югославії». Поки це перекладали, я взяв піваркуша паперу й написав:

Румунія: Росія — 90 %, інші — 10 %.

Греція: Велика Британія (у згоді зі США) — 90 %, Росія — 10 %.

Югославія: 50 на 50 %.

Угорщина: 50 на 50 %.

Болгарія: Росія — 75 %, інші — 25 %.

Я передав цього аркуша Й. Сталіну, який до цього часу вже почув переклад. Настала невелика пауза. Потім він узяв синій олівець і, поставивши на аркуші велику галочку, повернув його мені.

Аркуш деякий час лежав на столі, згодом я запропонував його спалити. «Чи не може здатися занадто цинічним те, що ми розібралися із цими проблемами, важливими для мільйонів людей, так зухвало?» — запитав я Й. Сталіна. «Ні, — відповів той. — Можете взяти його [аркуш]».

залишилася єдиною союзницею Німеччини, що воювала до кінця війни. Дві спроби радянських військ оволодіти Будапештом виявилися невдалими. Лише в другій половині листопада вдалося оточити угруповання німецьких й угорських військ у районі Будапешта. Боротьба за місто тривала до середини лютого 1945 р. Відчайдушна битва відбулася в районі озера Балатон, де німецьке командування організувало останній значний наступ проти Радянської армії. Лише на початку квітня бої на території Угорщини закінчилися. Після цього радянські війська вступили в Австрію та звільнили Відень.

Вдалі наступальні дії радянських військ у Східній Європі створили сприятливі умови для звільнення Югославії, Албанії та Греції, де партизанські армії завдали поразки німецькій армії.

У той час як Радянська армія стрімко наближалася до кордонів Німеччини, англо-американські війська здійснили вторгнення на півночі Франції в Нормандії (операція «Оверлорд»). На світанку 6 червня 1944 р. (день «Д»), незважаючи на складну штормову погоду, почалася висадка союзних військ. Так було відкрито Другий фронт у Європі.

Хоча союзники забезпечили собі величезну перевагу, німецькі війська чинили відчайдушний опір, намагаючись утримати «Атлантичний вал». За перший день союзники втратили майже 5 тис. осіб. Проте це не могло змінити ситуацію. Невдовзі союзники звільнили півострів Котантен, захопили стратегічно важливі порти Шербур і Канн, розгромили німецькі танкові й механізовані частини в районі Фалез-Аржантан і рушили на Париж.

У серпні 1944 р. було здійснено висадку десанту на півдні Франції (операція «Енвіл»). Наступ на півдні був найбільш вдалою операцією. Союзники з мінімальними втратами (1,3 тис. осіб) вщент розгромили німецьке угруповання (у полон було взято 47 тис. солдатів противника).

• Висадка англо-американських військ у Нормандії. 6 червня 1944 р.

У вересні 1944 р. Й. Сталін під час розмови з югославським партизанським генералом Мілованом Джиласом зазначив: «Ця війна відрізняється від війн минулого: той, хто захоплює території, зможе примусити захоплені країни прийняти свій суспільний лад. Кожен, якщо його армія здатна на це, може нав’язати свій лад. По-іншому це не було б можливим!»

• Наступ німецьких військ в Арденнах. 1944 р.

Коли англо-американські війська наблизилися до Парижа, у місті спалахнуло повстання. На допомогу повсталим рушили французькі війська під командуванням генерала Філіппа Леклерка. Залишки німецького гарнізону капітулювали. Незабаром уся Франція була звільнена. Німецька армія закріплювалася на «лінії Зігфріда», яка простягалася вздовж західного кордону Третього рейху.

Англійський фельдмаршал Бернард Монтгомері та американський генерал-лейтенант Омар Бредлі розробили сміливий план, який передбачав обійти «лінію Зігфріда» через Бельгію й Нідерланди, захопивши мости в нижній течії річок Маас і Рейн, та вивести танкові частини на оперативний простір. Вирішальну роль в операції мали відіграти повітряно-десантні частини (операція «Маркет-гарден»). В історію вона увійшла як Арнемська повітряно-десантна операція (17—26 вересня 1944 р.). Через збіг обставин (погодні умови, невдале обрання району висадки, несподіване зосередження німецьких танкових частин СС у цьому регіоні тощо) та сильний опір німецьких військ операція не досягла своєї мети. Незважаючи на це, операція створила умови для визволення великого портового міста Антверпен у Бельгії, яке стало основним для постачання військ союзників.

Наприкінці 1944 р. фронт стабілізувався й на Заході. Сторони готувалися до вирішальних боїв.

А. Гітлер, програючи на всіх фронтах, сподівався лише на суперечності між союзниками, щоб переломити хід війни на свою користь. Із цією метою німецьке командування підготувало, як і в 1940 р., великий наступ на заході в районі Арденн. Метою операції було захоплення Антверпена. Маючи обмежені сили, німецьке командування сподівалося на раптовість і погану погоду, через що союзники не мали б можливості використати перевагу в авіації.

Німецький план був справжньою авантюрою. Німецькі танки мали пального на 100 км. Тільки несподіване захоплення складів пального американської армії могло забезпечити прорив фронту. Для успішного просування німецьких військ був створений підрозділ, переодягнений у форму американської армії, на чолі з Отто Скорцені. Він мав рухатися тилами військ союзників, поширювати паніку й захоплювати важливі об’єкти.

• Радянські танки на вулицях Берліна. Квітень 1945 р.

• Балістична ракета ФАУ-2

• Крилата ракета ФАУ-1

У ніч із 12 на 13 червня 1944 р. німецькі війська вперше застосували проти Англії ракети ФАУ-1. Це була та «диво-зброя», на яку А. Гітлер покладав особливі надії. Проте ефективність бомбардування англійського узбережжя, Лондона та інших міст Європи літаками-снарядами виявилася надто слабкою (загалом було випущено 5097 одиниць). Із 13 жовтня 1944 р. Німеччина стала використовувати ще один вид «диво-зброї» — балістичні ракети ФАУ-2. Загалом їх було випущено 994 одиниці по Англії, Франції, Бельгії. Від ударів ФАУ-1, ФАУ-2 загинуло понад 3 тис. осіб і було поранено 5 тис. осіб. Проте ці нові зразки зброї не переломили хід війни на користь Німеччини.

• Зустріч американських і радянських солдатів на мосту через річку Ельбу поблизу міста Торгау. Квітень 1945 р.

Німецький наступ розпочався 16 грудня й тривав десять днів. Німецькі війська просунулися на 90 км у глиб оборони союзників і зупинилися. Були вичерпані резерви, особливо пальне. На початку січня 1945 р. німецькі війська завдали ще одного удару в Ельзасі. Склалася ситуація, за якої ні союзники, ні німецькі війська не могли переломити хід боїв на свою користь.

В. Черчилль звернувся до Й. Сталіна з проханням розпочати наступ радянських військ. 12 січня 1945 р. радянські війська перейшли в наступ на 1200-кілометровій ділянці фронту (Вісло-Одерська операція). Союзники також почали тіснити німецькі війська. Так останнє сподівання А. Гітлера на злам у ході війни не виправдалося. Німецькі війська було відведено на «лінію Зігфріда», а найбільш боєздатні частини спрямовано на радянсько-німецький фронт у район Будапешта, де тривали запеклі бої біля озера Балатон.

У перші дні Вісло-Одерської операції було прорвано німецьку оборону і 17 січня звільнено Варшаву. Війська, розвиваючи наступ, наблизилися на відстань 60—70 км до Берліна. Також було оточене німецьке угруповання у Східній Пруссії (Кенігсберг, сучасне російське місто Калінінград), яке незабаром було знищене.

Долаючи запеклий опір, 13 лютого радянські війська оволоділи Будапештом, 4 квітня звільнили Братиславу, а 7 квітня — Відень. Південне угруповання німецько-угорських військ було розгромлене.

8 лютого 1945 р. війська союзників почали операцію із форсування Рейну й захоплення Руру (промислового центру Німеччини). Операція супроводжувалася стратегічними бомбардуваннями Німеччини. У результаті успішного форсування Рейну німецьке угруповання в районі Руру було оточене. 17 квітня 1945 р. воно припинило чинити опір. У полон потрапили 325 тис. солдатів. Після цієї поразки німецькі війська майже не чинили опору на Західному фронті. Війська союзників швидко просувалися на схід, і 18 квітня їхні передові частини вийшли до Ельби. 26 квітня на захід від Берліна, у районі міста Торгау відбулася зустріч американських і радянських військ.

Найдраматичнішою сторінкою Другої світової війни стала Берлінська операція. Під час оборони столиці Третього рейху німецьке командування робило все для реалізації гасла: «Берлін залишиться німецьким!» На захист Берліна було мобілізоване все населення, здатне тримати в руках зброю. Формувалися загони винищувачів танків із «Гітлер-югенду», житлові квартали перетворювалися на фортеці.

Із радянського боку в Берлінській операції брали участь війська трьох фронтів: Другого Білоруського, Першого Білоруського та Першого Українського. Ними командували відповідно К. Рокоссовський, Г. Жуков і І. Конєв.

Битва розпочалася 16 квітня 1945 р. О 3 годині ранку за берлінським часом в атаку рушили танки й піхота. Війська під командуванням Г. Жукова наступали через оборонну лінію на Зеєловських висотах. Лінію оборони противника вдалося подолати на ранок 18 квітня. Спалахнули бої на околицях Берліна. Ще через чотири дні фронти Г. Жукова і І. Конєва зімкнули кільце навколо міста.

У 3-й ударній армії, що штурмувала центральну частину Берліна, було виготовлено дев’ять бойових знамен (за кількістю дивізій), які мали встановити над рейхстагом. За офіційною радянською версією. Прапором Перемоги став прапор 150-ї стрілецької дивізії, який 30 квітня підняли над рейхстагом росіянин М. Егоров і грузин М. Кантарія. Натомість офіційна версія забула про українця О. Береста, який очолював цю групу. Крім того, кожен боєць, що штурмував рейхстаг, мав червоний прапорець, який прагнув установити на переможеному символі нацистської Німеччини.

• Укладення перемир’я із союзниками Німеччини

Дата

Країна

12 вересня 1944 р.

19 вересня 1944 р.

28 жовтня 1944 р.

20 січня 1945 р.

На честь перемоги над нацистською Німеччиною в Москві на Красній площі 24 червня 1945 р. було проведено парад, який увійшов в історію як Парад Перемоги. Марш зведених полків фронтів завершила колона солдатів, які кинули до підніжжя мавзолею Леніна 200 прапорів розгромлених нацистських армій. Командував парадом маршал Радянського Союзу К. Рокоссовський, приймав парад заступник Верховного головнокомандувача маршал Г. Жуков.

• Парад на Красній площі в Москві 24 червня 1945 р.

Угорський письменник Шандор Мараї, у будинку якого жили радянські солдати, зі співчуттям писав: «. цей молодий солдат приніс і своєрідне визволення, і порятунок від нацистського терору. Однак свободи він принести не міг, бо не мав її сам».

Яким є ваше ставлення до визвольної місії Радянської армії у Східній Європі в 1944—1945 рр.? Свою відповідь обґрунтуйте.

А. Гітлер прийняв рішення особисто керувати боротьбою за Берлін. 30 квітня було штурмом узято рейхстаг, і над ним установили червоний прапор. 2 травня 1945 р. берлінський гарнізон капітулював. 9 квітня 1945 р. розпочався наступ англо-американських військ на півночі Італії, визволення країни спільно з партизанами завершилося 2 травня. Мільйонне угруповання німецьких військ склало зброю. Під час цих боїв партизани захопили в полон Б. Муссоліні та багатьох керівників фашистської партії та держави. Усі вони були страчені. Потім союзницькі війська звільнили Баварію, Західну Австрію та частину Чехії (міста Пльзен і Кардові Вари).

7 травня в штабі Д. Ейзенхауера в Реймсі генерал А. Йодль підписав попередній протокол про капітуляцію Німеччини.

8 травня 1945 р. у передмісті Берліна Карлсхорсті у присутності представників СРСР, США, Англії, Франції генерал-фельдмаршал В. Кейтель від імені німецького уряду підписав Акт про беззастережну капітуляцію німецьких збройних сил.

Однак угруповання німецьких військ на території Чехословаччини та Австрії ще не склало зброї. Його частини в Празі вели бої з учасниками антинацистського повстання, яке почалося 5 травня. Допомога військ Першого Українського фронту, насамперед танкових підрозділів, дала змогу врятувати місто та його жителів.

Сталося так, що Прагу від німецьких військ довелося визволяти двічі. Уперше її «визволили» частини РВА (Російської визвольної армії А. Власова), які, рятуючись від радянських військ, прагнули здатися англо-американським військам. Шлях втечі мав пройти через Прагу. Проте на перешкоді стали німецькі війська, що прагнули придушити антинацистське повстання. Частини РВА розгромили їх та увійшли до міста. У Празі їх зустріли як визволителів. Не затримуючись у місті, колони РВА рушили далі на захід. Тим часом із півночі радянські війська, ламаючи опір, проривалися до Праги. 9 травня вони вступили на вулиці міста. Німецьке угруповання «Центр» було оточене й капітулювало.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

I. Які країни були звільнені радянськими військами в 1944—1945 рр.? 2. Де відбулись антинацистські повстання в 1944 р.? 3. Яким був головний мотив під час планування наступальних операцій у 1944 р.: військовий, політичний, гуманітарний? 4. Коли і які союзники Німеччини капітулювали в 1944 р.? 5. Де й коли було відкрито Другий фронт? Яку назву мала десантна операція союзних військ у Нормандії? Як називалася оборонна лінія німецьких військ уздовж узбережжя Франції? 6. Як розвивалися події на радянсько-німецькому фронті в 1944 р.? 7. Чим можна пояснити запеклий опір німецьких військ на завершальному етапі війни? 8. Визначте, із якою метою німецьке командування наприкінці 1944 р. здійснило наступ в Арденнах. Якими були його наслідки? Чому наступ не досяг мети? 9. Як було завершено розгром Німеччини? 10. Коли радянські війська захопили Берлін? 11. Столицю якої європейської держави було звільнено останньою?