Посадка помідор у відкритий грунт — коли і як висаджувати помідори у відкритий грунт

Спосіб вирощування помідорів у відкритому ґрунті вельми поширений в південних і центральних районах нашої країни. У відкритому ґрунті помідори гірше ростуть, ніж в теплиці або парнику, проте при правильному вирощуванні та догляді можна отримати прекрасний урожай.

Помідори — теплолюбні рослини, тому успішність вирощування у відкритому ґрунті буде прямо залежати від кліматичних умов — чим тепліше буде погода влітку, тим більший урожай Ви отримаєте і тим менше рослини будуть схильні до різних захворювань. У цій статті ми детально розглянемо питання посадки помідор у відкритий грунт.

Посадка помідорів у відкритий грунт

Посадка помідор у відкритий грунт проводиться тільки тоді, коли повністю мине загроза заморозків. У центральній частині України посадка проводиться не раніше першого червня. Для вирощування помідор обирають саме сонячне місце на вашому городі, воно має бути добре захищене від холодних вітрів. Пам’ятаєте, в тіні Ви ніколи не отримаєте бажаного врожаю. Для томатів абсолютно не підходять ділянки, які розташовуються в низинах, де проходять ґрунтові води.

Вибирати місце для посадки у відкритий грунт необхідно і виходячи з попередніх попередників. Томати дуже добре ростуть на місці, на якому росли торік бобові культури і коренеплоди. Вкрай не рекомендується саджати томати на те місце, де в минулому сезоні росла цибуля або часник. Не рекомендується вирощувати помідори на одному і тому ж місці другий рік поспіль, оскільки є певний ризик розвитку фітофторозу. Для помідорів найкраще підходять суглинні ґрунти. Перед посадкою помідор необхідно правильно підготувати грунт і розсаду, про це буде докладно написано нижче.

Підготовка грунту перед висадкою у відкритий грунт

Підготовку грунту для посадки томатів у відкритий грунт починають ще восени, після звільнення грядок. Грядку потрібно перекопати і при цьому внести необхідну кількість добрив. На 1 квадратний метр вносять 1 відро гною або компосту (можна і біогумус). Навесні, за 1 тиждень до посадки рекомендується так само внести деревну золу з розрахунком 1-1,5 склянки на 1 квадратний метр. Потім грядку рясно поливають слабким розчином марганцівки для дезінфекції. Так само навесні в грунт рекомендується внести перепрілу тирсу по 3-4 кілограми на 1 квадратний метр.

Висадка розсади у відкритий грунт

Посадка розсади помідорів у відкритий грунт досить трудомісткий процес. Перед висадкою обов’язково потрібно полити розсаду, яка ще росте в ємкостях, щоб її було легко замінити, не пошкоджуючи коріння. Найкраще садити помідори в другій половині дня або в похмуру погоду. Тоді рослини швидше приживуться.

Технологія посадки наступна. Роблять кілька грядок, на відстані 40-50 сантиметрів один від одного. В один ряд викопують ямки, глибина яких повинна дорівнювати величині горщика, в якому вирощувалася розсада. Відстань між рослинами в одному ряду повинно бути 30-35 сантиметрів (40-50 сантиметрів при посадці високорослих сортів).

У кожну ямку бажано насипати додаткову підгодівлю. В якості цього підійде сечовина, вистачить буквально однією щіпки. Так само бувають дуже хороші концентровані добрива на основі курячого посліду (пудрет). Такі добрива забезпечать дуже швидке приживання рослин.

Після посадки бажано прив’язати розсаду до опори

Після посадки і підв’язки, томати слід замульчувати. Для цих цілей можна використовувати солому або сіно. Робиться це для того, щоб зберегти вологу. Крім цього, сіно буде гнити і перероблятися дощовими хробаками, а це додаткова підгодівля.

Відео: Посадка помідорів у відкритий грунт

На цьому все, наша стаття « Посадка помідор у відкритий грунт — Як садити помідори » підійшла до кінця, бажаємо Вам успіху у вирощуванні. Рекомендуємо переглянути незмінну рубрику нашого сайту город — корисні поради де Ви зможете прочитати багато цікавих статей про вирощування і догляд за Вашим городом. Гарних вам врожаїв, дорогі наші читачі!

Читайте також:

Вирощування помідорів у відкритому грунті: особливості посадки і догляду

помідори воліють закритий грунт, тим не менш успішно вирощуються і в відкритому. Такі овочі більше годяться для консервації та іншої сировини.

Підготовка ґрунту для посадки

Помідори не ростуть в занадто лужної або кислотної середовищі. Можна придбати спеціальний пристрій, за допомогою якого визначається рівень кислотності. Нейтральної є середовище з показником 7.0. Якщо показник нижче, то в грунт слід додати трохи вапна. Якщо ж він вище, то замість неї використовується сірка.

Крім того, необхідно оцінити кількість поживних речовин, що містяться в грунті. Для цього потрібно взяти жменю землі з ділянки і віднести її в спеціальну лабораторію, в якій і проробляється подібна процедура. Якщо цього не зробити, то рослини можуть дати мало врожаю. Обов’язково потрібно враховувати, що грунт повинен містити сприятливе для неї кількість калію, фосфору й азоту.

Для поліпшення якості грунту можна додати в неї трохи компосту. Він буде також залучати черв’яків, які відмінно розпушують землю.

Необхідно враховувати, що починати підготовку грунту необхідно ще з осені. За зиму вона наповниться достатньою кількістю поживних речовин, необхідних для нормального росту помідорів. Томатам сподобається перегній. А ось від гною краще відмовитися. Якщо його використовувати, то у рослин буде помітно збільшуватися бадилля, але плоди можуть зовсім не розвиватися.

Посадка помідорів у відкритий грунт

Томати висаджують нема на будь-якій ділянці. Потрібно вибрати місце на городі, де до цього вирощувалися:

• морквина;
• цибуля;
• бобові;
• огірки;
• багаторічні трави.

Слідкуйте за пружністю стебел томатів, а також за кольором листя, вони повинні бути темними

Не рекомендується садити помідори після пасльонових ( перцю , Картоплі, баклажанів та ін.). Якщо в минулому році вирощувалися томати, то на це місце їх можна посадити лише через 3 роки. Якщо не дотримуватися цього правила, рослина можуть вразити хвороби, і весь урожай загине.

Вибравши сорт, що підходить для кліматичних умов регіону вирощування, потрібно придбати розсаду. При покупці звертають увагу на її зовнішній вигляд. Стебла томатів повинні бути прямими і пружними, листя темними. Купувати потрібно розсаду, яка не зацвіла і тим більше не почала плодоносити, при пересадці томати можуть не адаптуватися і загинути.

Зовні не повинно бути ніяких пошкоджень і ознак присутності паразитів. Бажано, щоб сорт був стійкий до захворювань.

Помідори висаджують в проміжок між 6 і 11 червня. Ця дата може змінюватися в залежності від регіону і погодних умов. Повинна повністю минути загроза заморозків. Якщо ж червня видався холодним, то ділянку накривається лутрасилом або звичайною плівкою. Загартована розсада не потребує додаткового укритті.

При вирощуванні помідорів у відкритому грунті необхідно вибрати місце, де немає протягів

Вирощування помідорів у відкритому грунті здійснюється на сонячній ділянці, на який не потрапляють протяги. Поряд не повинні проходити грунтові води, які можуть привести до загнивання кореневої системи.

Особливих вимог до грунту томат не пред’являє. Єдина умова – рівень pH вище позначки 5,5. Хоча томати не потребують родючому грунту, але все одно вони добре відгукуються на внесення добрив.

Якщо грунт на ділянці суглинна або супіщаних, то вносяться мінеральні та органічні добрива , Грунт заздалегідь дренируется. Чим більше зростає рослина, тим сильніше воно потребує підгодівлі, особливо в період зав’язування і дозрівання плодів.

Якщо буде недостатньо азотних речовин, то можуть не утворитися плоди . Якщо буде мало мінеральних речовин – листя стануть сірого кольору. Перед посадкою томатів у відкритий грунт вноситься суперфосфат (2 столові ложки на 1 кв.метр) і сульфат калію (2 столові ложки на 1 кв.метр). Для поліпшення якостей грунту додається несвіжий гній, компост або перегній.

Томати висаджуються на відстані 50 см один від одного в шаховому порядку. Високорослі сорти можна висаджувати в один ряд. Перші два тижні рослини не поливають, щоб вони не почали витягуватися. До посадки помідорів грунт зволожується. Використовується гарячий розчин марганцевокислого калію (в 10 літрах води розчиняється 1 грам речовини).

Як виростити помідори у відкритому грунті, ви зможете дізнатися з наступного відео:

Особливості посадки помідорів

Почати висаджувати помідори в грунт можна тільки після того, як закінчаться весняні заморозки. Але посадка повинна відбуватися в похмурий день. Якщо ж на вулиці сонячно, то краще дочекатися вечора. В іншому випадку ослаблені листя можуть бути пошкоджені під впливом сонця. Є два способи посадки: квадратно-гніздовий і стрічково-гніздовий. У першому випадку полегшується догляд за рослинами, а другий варіант дозволяє розмістити більшу їх кількість на одній території.

Перед висадкою розсади потрібно зволожити грунт, в якій вона знаходиться, щоб не пошкодити їй кореневу систему. Лунки, підготовлені для її вирощування, повинні бути не менше 10-15 см. Їх потрібно добре полити. На 8-10 лунок потрібно відро води. На цьому ж етапі вносяться добрива.

Далі все відбувається так:

• Ємність, в якій знаходиться розсада, необхідно перевернути догори дригом, щоб легше було її витягти.
• Потрібно обірвати листочки так, щоб зверху залишилося тільки 2-3 штучки.
• Рослина слід помістити в підготовлену лунку разом з рештою на ньому грунтом. Зверху необхідно присипати компостом. Потрібно враховувати, що стебло повинен залишитися повністю відкритим. Тобто, в землю поміщається тільки корінь.
• Землю навколо розсади потрібно ретельно зам’яти, а потім присипати сухим ґрунтом.
• Зверху можна укласти шар сухої трави висотою до 10 см.

Після посадки розсаду потрібно залишити в спокої приблизно на тиждень. За цей час вона повинна прижитися. Якщо деякі рослини висохли, на їх місці можна посадити нові. Поливати в цей час томати не рекомендується. Але щоб врятувати їх від можливих заморозків, їх краще прикривати плівкою. Щоб зменшити ризик зараження фітофторою, необхідно зробити в плівці кілька отворів для вентиляції. Підгортання потрібно проводити приблизно через 2 тижні після висадки. Надалі робити його повторно не рекомендується.

Догляд за помідорами у відкритому грунті

Поливати томати можна тільки в сонячну погоду

Поливати томати можна тільки під час сонячної погоди. Якщо вода встигне випаруватися, це загрожує зараженням грибковими інфекціями. Поширеною проблемою є фітофтора. Вода не повинна потрапляти на стебла, листя і плоди. У перший тиждень рослину можна полити тільки при сильно посушливій погоді.

Під час цвітіння і утворення плодів томати більше вимагають добрив. При поливі в воду можна додавати рідкі мінеральні добрива, в результаті квітки НЕ будуть обсипатися, плоди будуть соковитою. Вода не повинна бути холодною, мінімальна температура 20 градусів. Полив здійснюється ввечері.

Обов’язковими заходами при вирощуванні помідорів є:

• мульчування;
• підгортання;
• видалення пасинків;
• підв’язка;
• запилення.

Мульчування проводиться тільки для помідорів у відкритому грунті. Мульчу можна робити з будь-яких матеріалів, крім кори хвойних дерев , Яка впливає на рівень pH.

Підгортання є обов’язковим заходом. Завдяки цьому обсяг коренів збільшується в два рази, а отже, рослина може отримати більше поживних речовин. Підгортання проводиться через 2 тижні після посадки томатів і повторно ще через 2 тижні, земля з міжрядь на 10 см підсипається під стебло рослини.

Пасинки – це бічні пагони, які виростають з пазух листя. Щоб поживні речовини не витрачалися і йшли тільки до великих паросткам, пасинки потрібно обрізати. Робиться це, коли втеча досяг розміру 5 см. Повинно залишитися не більше 5 основних пагонів. Процедура проводиться з ранку, не потрібно використовувати ножиці, краще втечу обламати.

Високорослі сорти потребують підв’язки. Використовується: агрономічна сітка, шпалери або будь-які прути. Матеріал не повинен бути жорстким і травмувати стебла. Якщо плоди великі і тягнуть гілку вниз, її також потрібно підв’язувати.

Щоб залучити комах до грядок з помідорами, поруч висаджують однорічники-медоноси. Запилення можна провести самостійно штучним шляхом. У період цвітіння раз в кілька днів рослини встряхиваются.

Робиться це днем ​​в сонячну погоду, після струшування грунт зволожується або проводиться обприскування квіток.

Частою проблемою при вирощуванні помідорів у відкритому грунті є недозреваніе плодів. Дозрівання плодів можна здійснити самостійно. Плоди викладаються в кілька рядів в сухе приміщення. Біля зелених плодів кладуть червоні, які будуть виділяти фітогормони. На них повинен потрапляти світло, температура навколишнього середовища повинна бути від 20 до 25 градусів.

Є і другий метод. Зелені помідори кладуться в темне місце, де температура повітря досягає 10 градусів. У міру дозрівання плодів їх відбирають. Плоди можна використовувати як окремо, так і зрізані з гілкою.

Якщо дотримуватися всіх умов, то помідори виростуть нітрохи не гірше, ніж в тепличних умовах .

підв’язка помідорів

Бажано відразу ж після посадки розмістити над кожним кущиком кілочки. Їх висота залежить від того, наскільки високо зростатимуть томати. При цьому від стебла слід відступити приблизно на 10 см, залишивши це відстань для його зростання. Підв’язувати помідори потрібно тоді, коли у них виросте 4-5 листів. За період зростання необхідно проводити приблизно 3-4 підв’язки. Однією буде недостатньо, інакше є ймовірність, що кущик зламається. Якщо ж залишити рослина зовсім без підв’язки, то плоди будуть контактувати з грунтом. А це може призвести до утворення різних захворювань.

Шпалерний спосіб підв’язування
томатів

Одним з найпоширеніших є шпалерний спосіб підв’язування. Це значно полегшить догляд за рослинами, а також їх збір. Крім того, може бути збільшений період їх плодоношення. За рахунок використання такого методу буде задіяний меншу ділянку городу, що дозволить садити ще більшу кількість рослин. Для цього необхідно в рядах розмістити стовпці, що досягають висоти до 1,2-1,5 м. Через кожні 20-25 см висоти необхідно вбити гвоздики. До них слід прикріпити дерев’яні реечки. Коли розсада буде рости, її потрібно буде підв’язувати шпагатом до цих рейках. Підв’язувати їх необхідно через кожні 15-20 см.

натуральна підгодівля

В процесі вирощування томатів краще використовувати натуральну підгодівлю. Багато дачники стверджують, що ідеально підходить в цих цілях суміш кропиви і золи. Для цього необхідно дрібно порубати кропиву і розтерти її з золою. Вона повинна пустити трохи соку, тому суміш повинна вийти трохи рідкуватий. Якщо цього не відбулося, то можна додати зовсім трохи води. Також слід додати трохи цукру. Залишити таку підгодівлю на кілька днів, щоб почалося бродіння. Після цього можна підгодовувати рослина.

Також непоганим є і бананове добриво . Така підгодівля дуже багата кальцієм і фосфором. Виготовляється вона з бананової шкірки. Її необхідно прожарити в духовці, а потім охолодити. Після цього буде дуже легко зробити борошно з шкірки. Щоб вона не взялася грудочками, її слід помістити в герметичний пакет. Таким добривом слід посипати грунт близько коренів раз в 2-3 тижні.

Боротьба з хворобами

Одним з найбільш поширених і небезпечних захворювань томатів є фітофтороз. Спочатку заражаються листя, і якщо вчасно не почати боротьбу, то захворювання може поширитися і на плоди. Фітофтороз небезпечний тим, що може привести до повної загибелі рослини. При цьому бажано проводити і профілактичне обприскування кущів, щоб запобігти його виникнення. Таке обприскування краще проробляти на початку червня. У спеціалізованих магазинах продаються спреї, які одночасно надають боротьбу проти інших недуг. Якщо цвіллю заразилися вже стебла рослин, то уражені кущі слід утилізувати. В іншому випадку є ймовірність, що бактерія пошириться і на інші рослини.

Біла плямистість на листках помідорів

Біла плямистість – це хвороба, яку часто приймають за цвіль. Потрібно враховувати, що це захворювання, якщо не почати боротьбу з ним, може вбити кущ всього за 1-2 тижні. Однак біла плямистість не дивує плоди, а впливає тільки на листя і стебло. Тому у випадку з цим захворюванням можна зібрати хоч трохи врожаю.

Ще однією неприємною хворобою є сіра гниль. На всім кущі з’являються сірі плями. Томати можна вживати в їжу, але виглядають вони не апетитно. Хвороба швидко поширюється після дощу. Це обумовлено тим, що вона розвивається в умовах підвищеної вологості. Тому потрібно видалити нижнє листя томатів, щоб вони не стикалися з землею. Це є головною причиною того, що поширюється сіра гниль. З метою профілактики можна обприскувати кущі розчином вапна. При цьому на 10 літрів води достатньо всього 50 г сухої вапна. Також можна додати препарати, куплені в агрономічному магазині.

Консервування помідорів

Помідори, вирощені на відкритому грунті, відмінно підходять для консервації. Вони практично не піддаються захворюванням, тому консервовані помідори будуть довго зберігатися в погребі.

Помідори для консервування – відмінний варіант

Потрібно враховувати, що піддавати консервації можна тільки ті плоди, на яких немає ніяких дефектів (чорних плям, подряпин). В іншому випадку банки можуть постріляти. Способи консервації різні. Кожна господиня має свій власний рецепт консервованих помідорів.

При цьому консервація відбувається двома основними способами, але результат відрізняється від доданих інгредієнтів: пропарювання і варіння банок з овочами.

Бажано, щоб, крім томатів , В банку були додані кріп, петрушка, часник, шматочки овочів (перець, цибуля, морква). Разом вони дадуть приголомшливий смак. Також необхідно додати кілька столових ложок оцту, щоб консервація пройшла успішно.

Помідор – технологія вирощування

Серед овочевих культур у структурі посівних площ в Україні помідор займає перше місце (23,8%). Його вирощують на площі понад 100 тисяч гектар. Це – однорічна, трав’яниста, тепло- і світлолюбна культура. На батьківщині (в умовах тропіків) – багаторічна. При вирощуванні в теплицях помідор може культивуватися також як багаторічна культура. Його вирощують у відкритому та закритому ґрунті.

Помідор – технологія вирощування
• Ботанічні та біологічні особливості помідору
• Вимоги рослин помідора до умов навколишнього середовища
• Особливості вирощування помідора у відкритому ґрунті
• Особливості вирощування помідора у закритому ґрунті

Ботанічні та біологічні особливості помідору

Коренева система при розсадній культурі мичкувата внаслідок обриву головного корінця. Вона проникає в ґрунт на глибину до 30—50 см і в діаметрі до 2,5 м. При безрозсадній культурі корінь стрижневий, який проникає в ґрунт на глибину до 1,5—2,0 м. На головному корені розвиваються корінці першого порядку, на них — другого порядку і т.д. Основна маса кореневої системи розміщається в орному шарі, багатому на поживні речовини з добрим газоповітряним обміном. При підгортанні рослин вологим ґрунтом на стеблах утворюються додаткові корінці.

Стебло округле або ребристе, соковите зі специфічним запахом і вкрите волосинками. Згодом стебло при основі дерев’яніє. За будовою воно симподіальне та складається з пагонів кількох порядків. За типом росту і галуження розрізняють три види куща: звичайний (індетермінант-ний), штамбовий і детермінантний. Звичайний кущ – високорослий, розгалужений, з великою кількістю пагонів, заввишки від 2 до 8 м і більше. Після утворення плодів стебло вилягає. В умовах достатнього зволоження у відкритому ґрунті ведуть колову культуру цих сортів і гібридів, а в спорудах закритого ґрунту -шпалерну. Переважно індетермінантні гібриди вирощують у зимових теплицях у подовженій культурі. Ріст куща починається з центральної бруньки і завершується восени при настанні несприятливих умов. Міжвузля у них довгі – до 15—20 см і більше. Китиці формуються через 2—3 листки. Штамбовий кущ компактний із стійким низькорослим стеблом, добре облистнений, стебло дерев’янисте і менш розгалужене. Висота куща досягає 40—100 см, залежно від сорту чи гібриду. Міжвузля короткі -до 5—10 см. Китиці формуються через 1—2 листки.

У детермінантних сортів і гібридів стебло низькоросле, закінчується суцвіттям. Ріст його продовжується завдяки розвитку бокового пагона з пазушної бруньки і так далі. Висота куща — від 80 до 200 см. Галуження добре. Міжвузля у них середньої довжини (7—15 см). Суцвіття формуються переважно через два листки.

У закритому ґрунті вирощують також гібриди супердетермінантні і напівдетермінантні. Супердетермінантні рослини закінчують ріст відразу після утворення першого суцвіття. При цьому замість одного суцвіття утворюються одночасно 2—3. Тому пагін продовження формують за рахунок пасинка, який формується під цими суцвіттями. На кожен завиток припадає 0,8 листка. Рослини напівдетермінантного типу закінчують ріст на сьомому суцвітті. Всі суцвіття формуються через 2 листки.

Листки. У рослин помідора листки лопатеві роздільнорозсічені, які поділяються на три типи:
1) звичайний розсічений — між великими долями розміщаються малі;
2) проміжний – із широкими долями, типовий для штамбових форм;
3) картопляний – із загостреними стрілоподібними долями (подібні до картопляних).

Листки черешкові, звичайні, розсічені, гофровані або гладенькі.

Забарвлення листків помідора від світло- до темно-зеленого. При недостатньому фосфорному живленні та тривалих похолоданнях набувають ледь помітного антоціанового забарвлення вподовж жилок.

Мал. 1. Типи листків:
1 – звичайний розсічений; 2 – проміжний; 3 – картопляний

Суцвіття у помідора — завиток. Розміщається він не в пазухах листків, а на стеблі між листками ближче до середини. Вони утворюються як на основному стеблі, так і на бокових пагонах усіх порядків. Залежно від будови розрізняють такі суцвіття: просте, проміжне, складне та дуже складне (мал. 2). Після утворення 4—6 справжнього листка у скоростиглих сортів (гібридів) формується перший завиток, у середньостиглих -після 7—9 і пізньостиглих — після утворення 10—12 справжнього листка. Недостатнє освітлення, що часто буває в зимовий період у теплицях і в парниках під час вирощування розсади, призводить до закладання першого завитка на 2—3 листки пізніше.

Мал. 2. Тип суцвіття:
1 – просте; 2 – проміжне; 3 – складне; 4 – дуже складне

Квітка правильної форми. Складається зі зрослих 5—7 чашолистиків і такої ж кількості пелюсток. Одночасно зацвітає в завитку 2—5 квіток. Запилюються квітки перехресно переважно за високої температури (26—32°С) і сухої погоди. В умовах сухої погоди квітка цвіте 2—3 доби, за низької температури та хмарної погоди — до 5—7 діб. Пиляки утворюють колонку, яка щільно облягає стовпчик. Вони великі, важкі та липкі. Приймочка маточки знаходиться близько пиляків, що сприяє самозапиленню. Життєздатність пилку і приймочки настає за 2—3 доби до розкривання квітки і стільки ж триває після її розкриття. При сухій погоді і високій тем пературі пилок переноситься також комахами (попелицею, мухами) та вітром на сусідні рослини до 20 м, у результаті чого спостерігається й часткове перезапилення. Тому в насінництві необхідно дотримуватися просторової ізоляції на відкритій місцевості до 100 м, на закритій — 50 м. Найкраще процес запилення квіток відбувається в ранкові години (з 6 до 10).

Плід помідора — соковита, м’ясиста, двох- або багатокамерна ягода, різна за формою, масою та забарвленням (мал. 3). За формою плоди бувають округлі, округло-плескаті, округло-видовжені, овальні, цилін дричні, злегка приплюснуті, грушоподібні, сливоподібні, вишнеподібні т смородиноподібні. Забарвлення плодів, яке залежить від стиглості сорту, може бути зелене, білясто-зелене, рожеве, червоне, червоне з фіолетовим відтінком, жовте. Поверхня плодів буває гладенька, злегка або сильно ребриста.

Мал. 3. Форма плодів помідора:
1 – округла; 2 – округлоребриста; 3 – овальновидовжена; 4 – еліпсоподібна;
5 – плескатоокругла; 6 – малоребриста; 7 – сильноребриста;
8 – перцеподібна; 9 – грушоподібна;
10 – сливоподібна; 11 – вишнеподібна; 12 – смородиноподібна

Камерність плодів є ознакою господарської придатності. Плоди розрізняють багатокамерні (8—12 і більше камер), середньокамерні (4—7 камер) та малокамерні (2—3 камери). Для споживання у свіжому вигляді більше ціняться багатокамерні сорти і гібриди. В них менше насіння і соку, а більше м’якушу і цукрів. Для консервування більш придатні малокамерні сорти і гібриди переважно з сливоподібними та циліндричними плодами. Найбільша камерність характерна для плодів, сформованих на першій китиці. Для одержання високоякісного насіння плоди збирають у біологічній стиглості.

Біологічною особливістю помідора є й те, що він розмножується як насінням, так і вегетативним способом — частками стебел та пагонами. Вони добре вкорінюються у вологому ґрунті. В них розвивається мичкувата коренева система.

Насіння з плодів легко видаляється і відмивається (після бродіння). Його підсушують до вологості 11% для відкритого і 9% для закритого ґрунту і доводять до посівних кондицій. З 1 кг плодів одержують у середньому 2—3 г насіння. Період зберігання насіння при зазначеній вологості становить 4—6 років.

За тривалістю вегетаційного періоду сорти і гібриди помідора поділяють на ультраранні (до 100 діб), ранні (101—105), середньоранні (106—110), середньостиглі (111—115), середньопізні (116—120) та пізньостиглі (понад 120 діб). Вегетаційний період у помідора визначається часом від з’явлення масових сходів до початку достигання першого плоду (біологічна стиглість). Він залежить від сорту, гібриду, температури повітря і ґрунту, освітлення, вологості, живлення та зони вирощування. Недотримання або порушення агротехніки вирощування рослин уповільнюють ріст і розвиток, що призводить до збільшення вегетаційного періоду, особливо раннього врожаю. В умовах західних областей України і Полісся, де випадає багато опадів протягом літньо-осіннього періоду, створюються сприятливі умови для розвитку грибкових захворювань, що призводить до сильного ураження рослин та зниження їх продуктивності. Період плодоношення рослин помідора триває у відкритому ґрунті 2—3 місяці, залежно від ґрунтово-кліматичної зони. У відкритому — до 390 діб (у подовженій культурі).

Вимоги рослин помідора до умов навколишнього середовища

Вимоги рослин помідора до умов зовнішнього середовища тісно пов’язані з їх походженням. Батьківщиною помідора є Південна Америка (Бразилія, Колумбія, Перу, Чилі). Тут рослини формувалися в умовах теплого клімату, з підвищеною вологістю ґрунту та пониженою відносною вологістю повітря. Після завезення в Європу помідор швидко пристосувався до ґрунтово-кліматичних умов. В Україну він завезений в кінці XVII століття болгарськими переселенцями, які розпочали його вирощування на околицях Одеси. Однак, і тут він з біологічної точки зору мало в чому змінився в своїх вимогах до умов зовнішнього середовища.

Вимоги до тепла. Помідор — теплолюбна культура. Насіння його за температури 25—30°С проростає протягом 3—5 діб. При зниженні температури ґрунту до 13°С на глибині загортання насіння сходи з’являються лише через 17—22 дні. Після з’явлення повних сходів на ріст і розвиток рослин позитивно впливає зниження температури на 3—4 доби (вдень-до 12—15°С, а вночі — до 8—10°С). Це сприяє більш швидкому росту і розвитку кореневої системи і формуванню компактних (невитягнутих) добре облистнених рослин.

На початку цвітіння та плодоутворення вимогливість рослин помідора до температури зростає. Найсприятливішою для зав’язування плодів є температура вдень 25°С, а вночі — 17—19°С. Під час їх дозрівання зазначені параметри знижуються. Найкраще плоди достигають за температури 20—25°С, але слід відзначити, що й за температури 16—18°С цей процес проходить досить активно.

Оптимальною температурою для рослин помідора є 22—27°С, залежно від фази їх розвитку й росту, інтенсивності освітлення, сортових особливостей та інших чинників. Підвищення температури повітря до 35°С викликає затримання і навіть припинення росту рослин. Так, за температури 30—31°С та низької відносної вологості повітря процес фотосинтезу сповільнюється, а понад 33—35°С — пилок стає стерильним, запліднення не відбувається, і квітки опадають.

Низькі температури також негативно впливають на рослини. Так, за температури повітря нижчої 15°С рослини не квітують, а при 8°С припиняється ріст. Разом з тим рослини помідора можуть тривалий час (50—60 днів) витримувати температуру 8—10°С. Проте це призводить до затримання росту і формування генеративних органів рослин. За температури повітря 5—8°С у помідора гинуть квітки та плоди, а за мінус 1°С відмирає вся рослина. Рослини помідора також вимогливі й до температури ґрунту. Оптимальна його температура залежить від освітленості і становить 16—24°С. Зниження її до 11—12°С різко гальмує можливості коренів засвоювати фосфор. Тому в розсадний період сім’ядолі та листки рослин набувають фіолетового відтінку і припиняють ріст. При цьому гальмується синтез білків.

Вимоги до світла. Помідор — культура дуже вимоглива до світла, особливо в розсадний період та у фазі цвітіння. При недостатньому освітленні сіянці витягуються, листки ростуть дрібними, світло-зеленого забарвлення. Зниження інтенсивності освітлення на 25 і 50% від природного денного при вирощуванні розсади помідора зменшує кількість квіток, чашолистиків у суцвіттях і камер у плоді. Нестача ж освітлення у фазі цвітіння призводить до значного опадання квітів.

Мінімальна інтенсивність світла, при якій можливий вегетативний Ріст рослин, становить 2—3 тис. лк. Для формування бутонів і переходу до цвітіння вона повинна бути не нижче 4—5 тис. лк, а для безперервного розвитку та плодоношення — не нижче 10 тис. лк. Оптимальною інтенсивністю освітлення для рослин помідора є 20—35 тис. лк залежно від фази росту й розвитку, тривалості освітлення і сортових особливостей. Висока освітленість також негативно впливає на рослини. Так, при збільшенні інтенсивності освітлення (більше 40 тис. лк) листки помідора жовтіють і опадають.

Для нормального росту і розвитку рослин тривалість світлового дня повинна бути не менша 12 год. Разом з тим протягом вегетації рослини помідора неоднаково вимогливі до тривалості дня. Так, позитивно помідор реагує на 12-годинний день на початку розвитку рослин (до фази бутонізації). Після бутонізації рослина помідора найбільш інтенсивно накопичує сухі речовини при 14—18-годинному дні. Проте дальше збільшення тривалості дня призводить до руйнування хлорофілу, а часом і до загибелі рослин. Поряд із тим реакція помідора на тривалість світлового дня значною мірою залежить від сортових особливостей та їх походження. Наприклад, сорти південного походження належать до корот-коденних, а північного — до довгоденних або нейтральних.

На ріст і розвиток рослин та їх хімічний склад істотно впливає світло (його спектральний склад). Встановлено, що під дією синього світла рослини помідора розвиваються так само швидко, як і при достатньому денному освітленні, а під червоним – їх розвиток дещо затримується. Під зеленим світлом рослини значно відстають у розвитку, а деякі сорти навіть не цвітуть. При збільшенні у фотосинтетичній активній радіації (ФАР) долі червоних променів у рослинах утворюється більше вуглеводів, а синіх і фіолетових — більше білків.

Вимоги до вологи. В житті рослин помідора важливу роль відіграє волога ґрунту. Це пов’язано з тим, що фізіологічні процеси проходять нормально лише при оптимальному (80—90%) вмісті води в клітинах і тканинах. Проте протягом вегетації потреба рослин у воді неоднакова. Найбільша вимога в них до вологості ґрунту проявляється під час проростання насіння (особливо від „накільчення“ до з’явлення сходів) та після висаджування розсади на постійне місце вирощування і в період від початку плодоутворення до дозрівання плодів. Велика потреба у воді при проростанні насіння пов’язана з його високою всмоктуючою здатністю. Для набубнявіння насіння необхідно 325—364% води від повітряно-сухої маси самого насіння.

Дослідженнями також встановлено, що навіть короткочасне (на 1—2 доби) зменшення вологості ґрунту порівняно з оптимальною в цей час призводить до зниження польової схожості насіння в 1,5—2 рази.

У зв’язку з цим дружні сходи бувають лише при вологості ґрунту 70—80% НВ. При недостатній вологості ґрунту після висаджування розсади на постійне місце вирощування рослини погано приживаються, затримується відновлення кореневої системи, а відповідно і продуктивність їх знижується. Нестача вологи в ґрунті з часу від початку зав’язування до дозрівання плодів призводить до затримання росту рослин, опадання квітів, зниження середньої маси й урожайності плодів, тому вологість ґрунту в період плодоношення підвищують до 80% НВ. Оптимальна вологість ґрунту при вирощуванні помідора — 70—80% НВ. Надлишок вологи, як і нестача її, шкідливий для рослин — спричиняє припинення росту, зміни кольору (до світло-фіолетового) стебла і листків та опадання бутонів. Коливання вмісту вологи в ґрунті призводить до розтріскування плодів.

Поряд із великою вимогливістю до ґрунтової вологи помідор добре росте при помірній вологості повітря — 50—60%. Якщо вона перевищує 70%, тоді погано запилюються квітки. Крім того, рослини пошкоджуються грибковими хворобами. Надмірно низька відносна вологість повітря і різкі коливання її також негативно впливають на ріст і розвиток рослин. Наприклад, коли відносна вологість повітря менша 30—35%, пиляки в’януть і не розвиваються, а квітки опадають. При різких коливаннях вологості повітря плоди помідора пошкоджуються верхівковою гниллю.

Вимоги до мінерального живлення. Для нормального росту, розвитку та одержання максимальної врожайності плодів помідора велике значення має оптимальне мінеральне живлення рослин. Разом з тим рослини помідора реагують на умови ґрунтового живлення протягом вегетаційного періоду по-різному. Так, молоді рослини на одиницю сухої речовини потребують у 3—5 разів більше мінеральних речовин, ніж дорослі. Тому для вирощування розсади готують збагачену поживну суміш.

Поряд з повним забезпеченням рослин поживними речовинами належну увагу необхідно приділяти і їх співвідношенню. Адже в розсадний період рослини помідора інтенсивно споживають фосфор і калій, а після висаджування на постійне місце вирощування — азот. Тому для одержання високоякісної розсади рослини посилено підживлюють фосфорно-калійними добривами на фоні помірних доз азоту.

Після висаджування розсади у відкритий ґрунт дози азоту збільшують до рівня фосфорно-калійного живлення. У подальшому (до утворення плодів на першій китиці) рослини помідора потребують помірного азотного живлення і посиленого фосфорного. У період формування плодів на перших трьох китицях для помідора необхідне посилене азотне живлення, а при їх дозріванні – калійне.

Формуючи врожай, рослини виносять із ґрунту поживні елементи. Середній винос їх на 10 тонн продукції становить: азоту — 33 кг, фосфору — 13,0, калію — 45,3, кальцію — 44, магнію — 8 кг. Незважаючи на те, що помідор виносить з ґрунту фосфору в 2,9 рази менше, ніж азоту, і в 4 рази менше, ніж калію, він швидко реагує на його нестачу, особливо в розсадний період і під час формування репродуктивних органів. При нестачі фосфору ріст рослин уповільнюється і навіть припиняється, листки стають вузькими, сіруватого кольору, а стебло і черешки набувають лілово-коричневого забарвлення. При цьому утворення зав’язі і дозрівання плодів затримується. Нестача калію в ґрунті спричиняє припинення росту стебел, рослини підсихають, на краях листків з’являються жовто-коричневі плями, після чого вони закручуються всередину і засихають.

На врожайності рослин помідора негативно позначається як нестача, так і надлишок азоту. При нестачі його ріст стебел і листків припиняється, рослини набувають світло-зеленого забарвлення, листки жовтіють і завчасно опадають. Це затримує розвиток рослин, знижує врожай та погіршує його якість. Надлишок азоту в ґрунті затримує дозрівання плодів, знижує стійкість рослин помідора проти хвороб.

Особливості вирощування помідора у відкритому ґрунті

Ріст і розвиток рослин тісно пов’язаний із біологічними особливостями. Протягом усього періоду вегетації він проходить від набубнявіння насіння до кінця вегетації. У відкритому ґрунті він складає до 165—180 діб, залежно від ґрунтово-кліматичних умов зони, а в спорудах закритого ґрунту — від 210 до 390 діб, залежно від конструкції теплиць і способів вирощування (найдовше в продовженій культурі). Вегетативний ріст і формування репродуктивних органів у житті однорічних культур є нерозривним протягом усього періоду вегетації. Тому виділення окремих фаз розвитку рослин є умовним.

Ріст рослин розпочинається з набубнявіння насіння та з’явлення зародкового корінчика. Потім розпочинається збільшення підсім’я-дольного коліна і винос сім’ядолей на поверхню ґрунту. У штамбових сортів підсім’ядольне коліно коротше, ніж у детермінантних та індетермінантних. При з’явленні сходів у розсадній культурі протягом 4—7 діб уночі знижують температуру повітря до 14—16°С, а вдень її підвищують до 18—20°С та покращують освітлення. Це запобігає витягуванню під-сім’ядольного коліна та сприяє розвитку кореневої системи рослин. У подальшому температуру повітря підвищують до 22—25°С вдень і 18—20°С вночі. У фазі першого справжнього листка (20—25-денного віку) сіянці пікірують до сім’ядолей у торфоперегнійні та насипні горщечки розміром 6×6, 8×8 та 10×10 см або в касети. Відразу після пікірування сіянці поливають водою з температурою не нижче 18—20°С. При вирощуванні розсади в парниках і плівкових теплицях сіянці можна пікірувати у ґрунт споруди з шириною міжрядь 6—7 см і в рядку 5—6 см. У сонячні дні протягом 2—3 днів сіянці захищають від надмірного сонячного опромінювання, щоб вони не прив’яли.

При безпікіровочному способі вирощування розсади насіння висівають у парники і теплиці на грядки з міжряддям 6—7 см, а у фазі 1—2 справжніх листків рослини проривають на відстані 5—6 см. Вирвані рослини пікірують на вільну площу.

За 10—15 днів до висаджування розсаду загартовують. Спочатку піднімають парникові рами на стояки, а за 7—8 днів до висаджування їх знімають з парників і на ніч. У плівкових теплицях піднімають фартухи та знімають плівкове покриття. Добре загартована розсада витримує зниження температури до 3—5°С.

При безрозсадному вирощуванні помідора насіння висівають при прогріванні ґрунту на глибину 5 см до 10—15°С. За такої температури сходи з’являються через 10—12 днів. Рослини більш холодостійкі і легко переносять зниження температури повітря в нічний період до 2—3°С.

У відкритий ґрунт розсаду висаджують, коли ґрунт прогріється до 14—15°С і мине загроза весняних приморозків. Горщечкову розсаду можна висаджувати й з квітконосною китицею. Кращою площею живлення рослин помідора для формування високого врожаю є для низькорослих 2100—2400 см², а для високорослих — до 4200 см². Розсаду висаджують до першого листка. Перерослу розсаду висаджують похило в ґрунт, залишаючи на ній 7—8 листків. Через 3—4 дні рослини випрямляються, а на стеблі, яке заглиблене в ґрунт, утворюється додаткова коренева система.

У зв’язку з тим, що насіння помідора дрібне, для його безрозсадного вирощування ґрунт повинен бути старанно підготовленим, чистим від бур’янів, удобреним, вологим, а верхній шар — добре вирівняним. Насіння висівають рядковим або стрічковим способами з шириною міжрядь 70 см або за схемою 90+50 см. Щоб наблизити мінеральне добриво до рослин, його вносять локально в рядки (N_15—20P_30—40K_10—15) 3 мінеральних Добрив краще вносити комплексні форми типу нітрофоски. Глибина сівби залежить від вологості ґрунту і в середньому становить 2—3 см. Для покращання підтягання вологи до насіння посіви після сівби коткують середніми водоналивними або кільчастими котками. Із з’явленням сходів або через 5—7 днів після висаджування розсади розпочинають розпушування ґрунту в міжряддях. Розпушують міжряддя 5—6 разів аж до змикання рядків на глибину 4—12 см. Спочатку глибина менша, а з розвитком рослин вона поступово збільшується. Найкраще розпушувати міжряддя після випадання дощу або поливу. Оскільки при розпушуванні частково коренева система обривається, у вологому ґрунті вона швидко відновлюється, внаслідок чого врожайність плодів підвищується.

Залежно від сорту та гібриду в завитку формується від 2 до 10 плодів і більше. Як правило, перші плоди більш крупні, ніж пізні. Це пов’язано з тим, що в процесі росту рослини постійно формують суцвіття, внаслідок чого на них відтягується значна частина поживних речовин. З розвитком куща і великого облистнення всередині рослини затримується волога, що призводить до створення сприятливих умов для розвитку грибкових хвороб. Тому, щоб не створювати підвищеної вологості, поливи потрібно проводити в ранкові години сонячної погоди і до вечора закрити вологу розпушуванням міжрядь. Пасинкування рослин та обривання відмираючих листків також проводять у ранкові години сонячної погоди, щоб поранення до вечора зарубцювалися. Такий агробіологічний захід запобігає ураженню рослин грибковими хворобами.

З метою одержання екологічно допустимої овочевої продукції потрібно використовувати як агротехнічні, так і біологічні методи боротьби з шкідниками і хворобами. З агротехнічних заходів ефективними є очищення верхнього шару ґрунту від насіння бур’янів за допомогою парового або напівпарового обробітку, а також проведення обробки рослин протягом усього періоду вегетації біологічними препаратами. Обробляти такими препаратами рослини потрібно при виявленні на плантаціях перших вогнищ шкідників і хвороб. При масовому з’явленні хвороб і шкідників обробляти площі менш ефективно.

Кращою вологістю ґрунту для помідора є 70—80% НВ. Тому для одержання високого врожаю плодів у посушливі роки (періоди) і в південних районах рослини потрібно поливати водою в першій половині дня в нормі 350—500 м 3 /га. Відразу за поливом, як тільки підсохне ґрунт, розпушують міжряддя. Це запобігає ураженню рослин грибковими хворобами. Кращою відносною вологістю повітря для помідора є 60—70%.

Урожай плодів збирають вибірково через кожні 3—5 днів, залежно від їх достигання, в технічній (знімальній) або біологічній стиглості. У знімальній — коли плоди повністю сформовані, але ще зелені; блан-жевій — плоди білувато-зелені; бурій (рожевій) – плоди починають червоніти; біологічній — плоди червоні, малинові або жовті. Плоди зелені або бланжевої стиглості збирають для дозарювання і транспортування на великі відстані. Для реалізації та переробки збирають плоди в рожевій або біологічній стиглості.

Середня врожайність помідора у відкритому ґрунті при належній технології вирощування становить від 30 до 50 т/га, залежно від агро-кліматичної зони та агрозаходів вирощування.

Особливості вирощування помідора у закритому ґрунті

У спорудах закритого ґрунту помідор вирощують у зимових ґрунтових і гідропонних теплицях у зимово-весняний період та в продовженій культурі на ґрунтових та мінеральних субстратах, у весняних плівкових теплицях і парниках — на ґрунтових субстратах або добре удобрених і підготовлених природних ґрунтах. Для зимових теплиць розсаду вирощують у горщечках (касетах) або нарізують квадрати з такого ж самого субстрату, який використовують у спорудах. При використанні щебеню або керамзиту горщечки заповнюють дрібною (не більше 3—5 мм) фракцією їх. Для зимових теплиць розсаду вирощують з електродосвічуванням. Для весняних теплиць і парників (після 15 січня) електродосвічування не потрібне.

В зимові теплиці розсаду висаджують у фазі 7—8 справжніх листків у кінці грудня — на початку січня. У весняних парниках — залежно від забезпечення в спорудах оптимальної температури для росту і розвитку рослин. Способи висаджування: широкорядний — 160×20—25 см (2,5—3,0 шт. рослин на 1 м²); 160×15—20 см (3,0—4,0 шт./м²) або стрічковий-100+60×40—50 см (3,0—5,0 шт./м²); 90+50×40—50 см (3,5—5,1 шт./м²); 70+30—40×25—30 см (6,0—8,0 шт./м²). У зимових і весняних теплицях з обігрівом споруд рослини розміщують рідше, а без обігріву (сонячний обігрів) – густіше. Над кожним рядком протягують дріт, який з обох кінців кріплять до каркасу.

Після приживання рослини підв’язують до шпалери. При формуванні рослин на пересувній шпалері, коли стебло досягне її висоти, нижні листки до суцвіття, на якому сформувалися товарні плоди або вони вже зібрані, обривають. Оголене від листків стебло вкладають на підставку (сітку) або на субстрат, попускають шпагат і переміщають верхівку рослин на шпалері. Завдяки цьому загальна довжина стебла може Досягати 7 м і більше. При вирощуванні помідора у весняних теплицях при досягненні рослиною шпалери стебло перекидають через дріт і на ньому формується ще 4—5 плодоносних китиць.

Протягом усього періоду вегетації систематично видаляють пасинки завдовжки 3—5 см та відмираючі листки. Видалені пасинки та листки негайно вивозять за межі споруд. У ґрунтових теплицях систематично розпушують міжряддя. Поливи, обривання пасинків і листків краще проводити в ранкові години, щоб протягом дня зажили ранки на рослинах. Зразу після поливу споруди провітрюють, щоб знизити відносну вологість повітря.

Температуру повітря і вологість його регулюють за допомогою обігріву, поливу та вентиляції. Оптимальний температурний режим, вологість ґрунту і повітря наведені в таблиці 1.

Оптимальні температура, вологість ґрунту та повітря в теплицях

Фактори росту	Фаза розвитку рослин
	до цвітіння	цвітіння	плодоношення
Температура повітря, °С:
вдень у ясну погоду	20—22	20—25	20—26
вдень у хмарну погоду	18—20	20—22	20—22
вночі	15—16	15—16	17—18
Температура ґрунту,°С	20—22	20—22	22—24
Вологість ґрунту,% НВ	70—80	70—75	75—80
Відносна вологість повітря%	65—70	65	60—65

У сучасних зимових теплицях застосовують краплинний полив. У гідропонних теплицях підживлення рослин проводять живильним розчином за допомогою поливної системи, широко використовують моніторинг регулювання мікроклімату в спорудах за допомогою комп’ютерного управління.

Урожай плодів збирають через кожних 2—3 дні. Урожайність їх залежить від виду теплиць і способів вирощування: в зимових теплицях у продовженій культурі в передових господарствах вона досягає 50—55 кг/м², у тому числі раннього — 30—35 кг/м², у весняних із калориферним обігрівом — 20—25 кг/м², з сонячним — 12—18 кг/м², у парниках — 16—20 кг з рами.