Містечко в табакерці

Володимир ОДОЄВСЬКИЙ

ГОРОДОК У ТАБАКЕРЦІ

Переклад Максима Рильського

Татусь поставив на стіл табакерку.

— Іди-но сюди, Михасю, подивись, — сказав він.

Михась був слухняний хлопчик; відразу ж залишив іграшки й підійшов до татуся. Вже ж і було на що подивитись! Яка чудова табакерка! Барвиста, з черепахи. А що тільки на кришці! Брами, башточки, будиночок, один, другий, третій, четвертий, — і полічити не можна, і всі маленькі-маленькі, і всі золоті; а дерева також золоті, а листочки на них срібні; а з-за дерев сходить сонечко, і від нього рожеве проміння розходиться по всьому небу.

— Що це за городок? — спитав Михась.

— Це городок Дінь-Дінь, — відповів татусь і торкнув пружинку.

І що ж? Раптом невідомо де заграла музика. Звідки чути цю музику, Михась не міг збагнути: він підходив до дверей — чи не з іншої кімнати? і до годинника — чи не з нього? і до бюро, і до мисника; прислухався то в одному, то в іншому місці; дивився і під стіл.

Нарешті Михась упевнився, що музика справді грала в табакерці. Він підійшов до неї, дивиться, а з-за дерев сонечко виходить, крадеться тихесенько по небу, а небо й городок усе яснішають і яснішають; віконця палають яскравим вогнем, і від башточок немов сяйво. Ось сонечко перейшло через небо на інший бік, все нижче й нижче, і нарешті за пагорбом зовсім сховалося, і горо-. док потемнішав, віконниці зачинилися, і башточки померкли, тільки ненадовго. Ось засвітилась зірочка, ось друга, ось і місяць рогатий визирнув з-за дерев, і в городку знову стало ясніше, віконця засріблилися, і від башточок розійшлися синюваті промені.

— Татусю! Татусю! Чи не можна увійти в цей городок? Я б дуже хотів!

— Важко, мій друже; цей городок не на твій зріст.

— Нічого, татусю, я такий маленький; тільки пустіть мене туди; мені так би хотілося знати, що там робиться.

— Справді, мій друже, там і без тебе тісно.

— А хто ж там живе?

— Хто там живе? Там живуть дзвіночки.

З цими словами татусь підняв кришку на табакерці, і що ж побачив Михась? І дзвіночки, і молоточки, і валик, і колеса. Михась здивувався.

— Нащо ці дзвіночки? Нащо молоточки? Нащо валик з гачками? — запитував Михась у татуся.

А татусь відповідав:

— Не скажу тобі, Михасю; сам роздивись уважненько і подумай: може й відгадаєш. Тільки ось цієї пружинки не займай, інакше все зіпсується.

Татусь вийшов, а Михась залишився над табакеркою. От він сидів-сидів над нею, дивився-дивився, думав-думав, чому ж дзвонять дзвіночки?

А тим часом музика грає та й грає; от все тихше й тихше, немов щось чіпляється за кожну нотку, немов щось відштовхує один звук від другого. От Михась бачить: внизу табакерки відчиняються дверцята і з дверцят вибігає хлопчик із золотою голівкою і в сталевій спідничці, зупиняється на порозі й манить до себе Михася.

“Чому, — подумав Михась, — татусь казав, що в цьому городку й без мене тісно? Ні, мабуть, у ньому живуть добрі люди, бачите, запрошують мене в гості”.

— Будь ласка, з великою радістю!

З цими словами Михась побіг до дверцят і здивовано помітив, що дверцята саме йому впору. Як добре вихований хлопчик, він вважав за свій обов’язок передусім звернутися до свого провідника.

— Дозвольте поцікавитися, — сказав Михась, — із ким я маю честь розмовляти?

— Дінь-дінь-дінь, — відповів незнайомий, — я хлопчик-дзвіночок, житель цього городка. Ми чули, що ви дуже бажаєте побувати в нас у гостях, і тому вирішили просити вас зробити нам честь до нас завітати. Дінь-дінь-дінь, дінь-дінь-дінь.

Михась чемно вклонився; хлопчик-дзвіночок узяв його за руку, і вони пішли. Тут Михась помітив, іцо над ними було склепіння, зроблене з барвистого тисненого паперу з золотими краями. Перед ними було друге склепіння, тільки менше; потім третє, ще менше; четверте,ще менше, і так усі інші склепіння — чим далі, тим менші, так що в останнє, здавалося, ледве могла пройти голівка його провідника.

— Я дуже вам вдячний за ваше запрошення, — сказав йому Михась, — але не знаю, чи можна буде мені ним скористатися. Щоправда, тут я вільно проходжу, але там, далі, подивіться, які у вас низенькі склепіння, — там я, дозвольте сказати відверто, там я і поповзом не пройду. Я дивуюсь, як ви під ними проходите.

— Дінь-дінь-дінь! — відповів хлопчик. — Пройдемо, не хвилюйтеся, ідіть тільки за мною.

Михась послухав. Дійсно, з кожним кроком, здавалося, склепіння підіймались, і інші хлопчики скрізь легко проходили; коли ж вони підійшли до останнього склепіння, тоді хлопчик-дзвіночок попросив Михася озирнутися назад. Михась озирнувся, і що ж він побачив? Тепер те перше склепіння, під яке він підійшов, проходячи крізь дверцята, здавалося йому маленьким, нібито, поки вони йшли, склепіння опустилося. Михась був дуже здивований.

— Чому це так? — запитав він свого провідника.

— Дінь-дінь-дінь, — відповів хлопчик сміючись. — Здаля так завжди ввижається. Мабуть, ви ніщо здалеку уважно не розглядали; віддаля все здається маленьким, а підійдеш — велике.

— Так, це правда, — відповів Михась.— я до цього часу не думав про це, і через те зі мною ось що трапилося: три дні томуяхотів намалювати,як матуся біля мене грає на фортеп’яно, а татусь в іншому кінці кімнати читає книжку. Тільки це зробити мені ніяк не вдавалося; працюю, працюю, малюю як можна правильніше, а все на папері в мене виходить, що татусь біля матусі сидить і крісло біля фортеп’яно стоїть, а тим часом я добре бачу, що фортеп’яно стоїть поруч мене, біля вікна, а татусь сидить в іншому кінці, біля каміна. Матуся мені казала, що татуся треба малювати маленьким, але я думав, що вона жартує, тому що татусь далеко більший від неї на зріст, але тепер бачу, що вона казала правду: татуся треба було намалювати маленьким, бо він сидів далі. Дуже вам вдячний за пояснення, дуже вдячний!

Хлопчик-дзвіночок сміявся з усіх сил:

— Дінь-дінь-дінь, як смішно! Не вміти намалювати татуся з матусею! Дінь-дінь-дінь! Дінь-дінь-дінь!

Михасеві здавалося прикрим, що хлопчик-дзвіночок з нього так немилосердно глузує, і він досить ввічливо сказав йому:

— Дозвольте мені у вас запитати: нащо ви до кожного слова все говорите “дінь-дінь-дінь”?

Всі тексти на цьому сайті подаються під ліцензією Creative Commons Attribution 4.0 International License ([CC BY 4.0]), якщо не вказано інакшого. Якщо Ви знайшли помилку у ліцензуванні напишіть нам

Поети-декабристи

К. Ф. РИЛЄЄВ
Біографічна довідка
Любов до Вітчизни. Пер. П. Тичини
До временщика. Пер. М. Терещенка
Громадська мужність. Пер. А. Малишка
На смерть Байрона. Пер. М. Рильського
«Мене навідати бажала. » Пер. В. Сосюри
Бестужеву. Пер. І. Муратова
Громадянин. Пер. М. Терещенка
Посланіє до О. О. Бестужева. Пер. М. Терещенка
Із збірника «Думи»
Олег Віщий. Пер. А. Малишка
Святослав. Пер. В. Сосюри
Дмитрій Донський. Пер. П. Дорошка
Смерть Єрмака. Пер. П. Тичини
Іван Сусанін. Пер. О. Засенка
Богдан Хмельницький. Пер. М. Терещенка
Артемон Матвєєв. Пер. І. Муратова
Волинський. Пер. В. Бичка
Наталя Долгорукова. Пер. М. Пригари
Державін. Пер. М. Рильського
Наливайко (уривок з поеми), Пер. П. Грабовського
Партизанська пісня. Пер. О. Засенка
Вадим. Пер. О. Жолдака
Агітаційні пісні, написані разом з О. О. Бестужевим:
«Цар наш, німець пруський. » Пер. О. Засенка
«Ах, де ті острови. ») Пер. Д. Білоуса
«Ви скажіть, бідарі. » Пер. С. Воскрекасенка
«Ох. чорні дні. » Пер. М. Терещенка
«Як із кузні ішов. » Пер. В. Сосюри

В. К. КЮХЕЛЬБЕКЕР
Біографічна довідка
До самого себе. Пер. Л. Первомайського
Поети. Пер. М. Терещенка
Ніцца. Пер. С. Голованівського
До друзів, на Рейні. Пер. П. Воронька
Грецька пісня. Пер. А. Хуторяна
До Ахатеса. Пер. Є. Дроб’язка
Грибоєдову. Пер. М. Фіненка.
Пророцтво. Пеп. І. Кочерги
До Пушкіна. Пер. Ф. Скляра
Доля поетів. Пер. І. Муратова
До Вяземського. Пер. З. Гончарука
Поокляття. Пер. А. Малишка
Поетів талан. Пер. І. Виргана
На смерть Чернояа. Пер. О. Засенка
Тінь Рилєєва. Пер. А. Малишка
19 жовтня 1828 року. Пер. С. Крижанівського
Герой і співець. Пер. І. Цитовича
Пам’яті Грибоєдова. Пер. І. Кочерги
Клен. Пер. В. Сосюри
Тіні Пушкіна. Пер. А. Малишка
19 жовтня 1838 ооку. Пер. О. Новицького
«О, їм не зрозуміть моїх страждань. » Пер. Я. Забашти.
Доля російських поетів. Пер. О. Засенка
Прокофій Ляпунов (уривок із трагедії). Пер. П. Тичини.

О. І. ОДОЄВСЬКИЙ
Біографічна довідка
«В безмовній лірі звук не тане». Пер. В. Сосюри
Ранок. Пер. П. Тичини
Відповідь на посланіє Пушкіна. Пер. М. Терещенка.
Помираючий художник. Пер. І. Муратова.
Тризна. Пер. В. Швеця
«Тебе щоб забути? Ні. поки живу. » Пер. О. Жолдака
Елегія (на смерть О. С. Грибоєдова). Пер. М. Терещенка
Остання надія. Пер. І. Муратова
Елегія. Пер. І. Виргана
Вірші на перехід наш із Чити до Петровського заводу
Пер. В. Бичка
Слоз’янські діви. Пер. М. Терещенка
При звістці про польську революцію. Пер. Ф. Скляра
«Ти знаєш їх, кого я так любив. » Пер. В. Сосюри
«Як я давно поезію зоставив. » Пер. Л. Первомайського

В. Ф. РАЄВСЬКИЙ
Біографічна довідка
Посланіє Г. С. Батенькову. Пер. В. Швеця
Співець в темниці. Пер. О. Засенка
До друзів. Пер. Б. Степанюка
На смерть мого шпака. Пер. Б. Степанюка
Дума. Пер. В. Бичка
Передсмертна дума. Пер. І. Виргана

О. О. БЕСТУЖЕВ-МАРЛІНСЬКИЙ
Біографічна довідка
Епіграма на Жуковського. Пер. Д. Білоуса
Шебутуй. Пер. І. Гончаренка
М. І. Муравйову-Апостолу. Пер. Т. Масенка
До хмарки. Пер. Н. Забіли
Осінь. Пер. Т. Масенка
Андрій, князь Переяславський. Пер. О. Жолдака

М. О. БЕСТУЖЕВ
Біографічна довідка
Пісня. Пер. П. Тичини
Ф. М. ГЛІНКА
Біографічна довідка 229
Воєнна пісня. Пер. І. Гончаренка
Плач руської діви. Пер. М. Пригари
Сон росіянина на чужині. Пер. Т. Масенка
Усладова ліра. Пер. М. Зісмана
До солов’я в клітці. Пер. Є. Нарубіної
До Пушкіна. Пер. М. Шеремета
Москва. Пер. М. Рильського
Судьба Наполеона. Пер. І. Неходи
В’язень («Не чути гомону міського. »)
Пер. М. Терещенка
Карелія. Пер. П. Дорошка
Вірші про колишній Семенівський полк. Пер. Б. Степанюка

Г. С. БАТЕНЬКОВ
Біографічна довідка
Здичавілий. Пер. О. Ющенка
Примітки