§ 66. Україна на початку німецько-радянської війни

• розповідати про перебіг подій на українських землях у 1941—1942 рр.

• указувати на причини поразок Червоної армії та окупації України нацистами

ДАТИ

22 червня 1941 р. — напад Німеччини та її союзників на СРСР

23—29 червня 1941 р. — танкова битва в районі міст Луцьк—Раівне—Дубно—Броди

11 липня — 19 вересня 1941 р. — оборона Києва

10 серпня — 16 жовтня 1941 р. — оборона Одеси

4 липня 1942 р. — захоплення німецькими і румунськими військами Криму

22 липня 1942 р. — завершення окупації території України військами Німеччини та її союзників

22 червня 1941 р. о 3 годині 30 хвилин німецькі війська завдали потужного артилерійського та авіаційного удару по радянській території. За кілька хвилин танкові та моторизовані частини армії Німеччини перетнули кордон СРСР.

Згідно з планом «Барбаросса», Німеччина та її союзники для нападу на СРСР зосередили 190 дивізій загальною кількістю 5,5 млн осіб. їм протистояло угруповання радянських військ, яке налічувало 170 дивізій і дві бригади (2,9 млн осіб). В основу плану було покладено ідею «бліцкригу» — швидкого просування до політичних та економічних центрів, оточення і розгром частин у прикордонних боях.

В Україну було спрямовано наступ німецької групи армій «Південь» (командувач генерал-фельдмаршал Г. Рундштедт).

Угрупованню німецьких військ, що наступали в Україні, протистояли підрозділи Київського Особливого та Одеського військового округів, які були перетворені на Південно-Західний (командувач М. Кирпонос) і Південний (командувач І. Тюленєв) фронти.

Загалом німецькі війська поступалися радянським військам в Україні як кількісно, так і в озброєнні. Проте на напрямку головного удару Німеччина мала перевагу. Уже в перший тиждень війни головні німецькі сили мали оволодіти Києвом. Проте події розгорталися інакше. Уздовж кордону підрозділи нацистів зустріли відчайдушний опір прикордонників та невеликих гарнізонів ще недобудованих укріплених районів «лінії Молотова».

23 червня 1941 р. головні частини німецьких військ були контратаковані радянськими механізованими корпусами в районі міст Луцьк—Рівне—Дубно—Броди. Спалахнула перша в Другій світовій війні грандіозна танкова битва, що тривала до 29 червня. Проте контрудар був погано скоординований і не підтриманий артилерією та авіацією. Хоча просування німецьких військ вдалося затримати на тиждень, втрати були величезними: із 4,2 тис. танків у Південно-Західного фронту залишилося лише 737.

Після поразки в прикордонних боях радянські війська почали відступати на лінію укріплень старого кордону («лінія Сталіна»), де передбачалося зупинити просування німецьких військ. Не всі радянські частини змогли вдало здійснити відступ. 5 липня 1941 р. нацисти здійснили прорив і вийшли до оборонної лінії Києва. Німецьке командування оцінило прорив як перемогу. На 21 липня А. Гітлер призначив парад на Хрещатику. Проте німецькі частини не змогли подолати оборону міста. Перший штурм Києва 11 — 14 липня виявився невдалим, як і всі наступні. 21 серпня А. Гітлер вирішив припинити атаки. Героїчна оборона Києва примусила його відійти від плану «Барбаросса» і тимчасово відволікти значні сили для розгрому радянських військ в Україні, припинивши наступ на Москву. Фактично план зазнав поразки, хоча успішний наступ німецьких військ тривав.

На початку липня 1941 р. війська Німеччини, Угорщини та Румунії перейшли в рішучий наступ проти Південного фронту радянських військ, які продовжували утримувати радянсько-румунський кордон. Підрозділи вермахту, прорвавши фронт на невеликій ділянці, швидко рушили вперед. Спроба командування Південного фронту організувати контрудар завершилася черговим розгромом радянських танкових частин (було втрачено 90 % танків) та оточенням у районі Умані (8 вересня 1941 р.). Лише в полон потрапило понад 100 тис. бійців Червоної армії. Це дало змогу німецьким військам вийти до Дніпра на південь від Києва, а також заглибитися в тил військ Південного фронту, який фактично розпався. Частина військ (30 тис. осіб) була затиснута в Одесі, де вони тримали оборону до 16 жовтня 1941 р., а решта — між Південним Бугом і Дніпром. На всі звернення радянського командування до Й. Сталіна з проханням дозволити відійти за Дніпро той відповідав відмовами. Лише 14 серпня, коли війська вже опинилися в оточенні, їм було дозволено прориватися на лівий берег Дніпра. Проте це вдалося зробити тільки 12 тис. бійців.

• Німецькі механізовані частини. 1941 р.

• Радянські механізовані частини. 1941 р.

• Зведення оборонних рубежів Києва. 1941 р.

• Моряки на оборонних рубежах Одеси. 1941 р.

Розгромивши війська Південного фронту на Правобережжі, німецькі війська створили загрозу Південно-Західному фронту з півдня, у той час як така сама загрозлива ситуація виникла з півночі, де німецькі підрозділи оволоділи Смоленськом. Щоб уникнути катастрофи, представник Ставки Г. Жуков запропонував відвести війська на лівий берег Дніпра. Й. Сталін категорично відмовився. У результаті на початку вересня 1941 р. німецькі танкові підрозділи з півночі форсували Десну і з півдня в районі Кременчука — Дніпро. 15 вересня вони завершили оточення київського угруповання радянських військ у районі села Лохвиця. Лише 17 вересня було віддано наказ Ставки залишити Київ, але було запізно. Війська Південно-Західного фронту потрапили в оточення і були розгромлені. Загинуло керівництво фронтом на чолі з М. Кирпоносом. У полон потрапило 663 тис. бійців. Із «котла» вдалося вирватися 21 тис. бійців.

19 вересня 1941 р. у Київ вступили німецькі війська. Оборона міста тривала 71 день. Цей розгром дав змогу Німеччині продовжити наступ на Лівобережжі, захопити Харків і прорватися у Крим. Втратила сенс подальша оборона Одеси. Її захисників було перекинуто в Севастополь, який опинився в оточенні. Героїчна оборона міста тривала 250 днів (із 30 жовтня 1941 до 4 липня 1942 р.). Це зірвало плани Німеччини щодо швидкого наступу на Кавказ і Закавказзя.

Наприкінці осені — на початку зими 1941 р. вирішальні бої на радянсько-німецькому фронті розгорілися під Москвою. Червоній армії вдалося зупинити німецькі війська й завдати потужного контрудару (грудень 1941 — січень 1942 р.), відкинувши їх майже на 300 км від міста.

Після успіхів під Москвою радянське командування сподівалося, що зможе розгорнути наступальні операції на всьому фронті. Проте спроба звільнити Харків не мала успіху. Також не вдалося в результаті Керченсько-Феодосійської десантної операції (25 грудня 1941 — 2 січня 1942 р.) звільнити Крим і деблокувати Севастополь. Червона армія змогла лише звільнити Керченський півострів.

Навесні 1942 р. радянське командування зробило ще одну спробу визволити Харків. Однак цей наступ припав на район, де зосереджувалися німецькі війська для літнього наступу на Кавказ і до Волги. Радянські війська в районі міста Барвінкове були оточені й розгромлені. 227 тис. бійців потрапило в полон, а Південно-Західний фронт залишився без будь-яких резервів. Радянські війська також зазнали поразки на Керченському півострові, де були несподівано атаковані й розгромлені. У полон потрапило 180 тис. бійців. Це дало змогу німецько-румунським військам захопити Севастополь (4 липня 1942 р.). У полон потрапило близько 100 тис. бійців. Унаслідок поразок радянських військ 22 липня 1942 р. територія України була повністю окупована.

• Німецьких військовополонених доправляють у тил. Харків, 16 травня 1942 р.

• Оборона Севастополя 1942 р. Художник О. Дейнека

• Радянські солдати здаються в полон. 1942 р.

Більшість чоловіків, що були мобілізовані в Україні в 1941—1942 рр., загинули, потрапили в полон (227 тис. полонених відпустили) або розійшлися по домівках, дезертирувавши з лав Червоної армії. Як наслідок, під окупацію потрапило 92 % довоєнного населення УРСР.

Війна поставила на порядок денний питання про негайну мобілізацію всіх наявних матеріальних і людських ресурсів. У країні було введено воєнний стан. До рук військового керівництва переходили всі функції державного управління. На оборонних підприємствах замість тих, хто був мобілізований до армії, до верстатів стали студенти, учні шкіл, жінки. Уже через тиждень після початку війни всі підприємства виконували військові замовлення.

30 червня 1941 р. був утворений Державний комітет оборони (ДКО), до якого перейшла вся політична, державна та військова влада в країні. Його очолив Й. Сталін. 3 липня 1941 р. він звернувся до народу з промовою по радіо і проголосив війну з німецькими загарбниками «священною», «вітчизняною». Сам факт такого звернення лише через два тижні після початку нападу свідчив про розгубленість радянського уряду й особисто Й. Сталіна.

Щойно розпочалася війна, був оголошений масовий призов до лав Червоної армії. У перші місяці війни в 16 областях України було мобілізовано 2,5 млн осіб. Причому велика кількість людей звернулася до військкоматів добровільно. Активно створювалося народне ополчення, до складу якого до кінця 1941 р. увійшло 1,3 млн осіб. Також у прифронтовій зоні із цивільного населення формувалися винищувальні загони, які допомагали військам у боротьбі з диверсантами й німецькими парашутними десантами.

Мобілізаційні заходи в Західній Україні були повністю зірвані. Така ситуація була обумовлена швидким просуванням військ Німеччини та її союзників, негативним ставленням більшості населення до радянської влади, репресивними діями НКВС тощо.

24 липня 1941 р. було створено Раду з евакуації (очолив М. Шверник). До східних районів СРСР було евакуйовано понад 550 великих підприємств 30 галузей промисловості (після визволення повернулося лише декілька), 23 потужні будівельні організації і майно дев’яти залізничних господарств, 30 тис. тракторів, 125 млн пудів зерна та іншого продовольства, 6 млн голів худоби. Було евакуйовано установи Академії наук УРСР, 70 вузів, 50 театрів. Виїхало 3,5 млн осіб, із яких половину складали кваліфіковані робітники та інженери. Ці підприємства на нових місцях уже через декілька місяців випускали військову продукцію.

Війна, що розпочалася у СРСР, була названа Великою Вітчизняною війною. Уже 22 червня 1941 р. академік О. Ярославський написав статтю, яку наступного дня надрукувала газета «Правда» під заголовком «Велика вітчизняна війна радянського народу». Спочатку всі три слова писали з малої букви. Згодом запровадили велику букву для слова «вітчизняна», а наприкінці війни почали писати перші два слова з великої букви. В Україні стаття О. Ярославського з’явилася 24 червня 1941 р. в київській газеті «Советская Украина» та харківській — «Красное знамя».

Директива РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 29 червня 1941 р.

. Усе цінне майно, сировинні і продовольчі запаси, хліб на корню, які через неможливість вивозу. можуть бути використані противником, із метою запобігання цьому використанню. мають бути негайно приведені в повну непридатність, тобто мають бути зруйновані, знищені, спалені.

Як така політика позначалася на мирному населенні?

• Випуск танків на евакуйованому підприємстві. 1941 р.

Евакуйовані з України підприємства становили половину промислових потужностей, уведених в експлуатацію у східних районах СРСР у роки війни. Щоб прискорити випуск продукції, обладнання монтували одночасно із будівництвом виробничих приміщень. Майже не зводилися будинки для евакуйованих робітників. Людей розміщували в тимчасових бараках або будинках місцевого населення.

Завдяки вжитим заходам до кінця 1942 р. радянська оборонна промисловість виробляла зброї більше, ніж уся промисловість Німеччини та окупованої нею Європи; «Магнітогорськ переміг Рур» (центри військового виробництва в СРСР та Німеччині під час війни).

Усе, що не підлягало евакуації, знищували. Виникали зони «спаленої землі»: спалено тисячі гектарів незібраного врожаю, лісів тощо. Так, наприклад, під час евакуації Запоріжжя підірвали ДніпроГЕС, але населення й військові частини, що жили внизу за течією, не були попереджені, і їх змила хвиля води з водосховища. Загинуло близько 20 тис. бійців Червоної армії та мирне населення. У Дніпропетровську (сучасний Дніпро) було підірвано хлібзавод разом із робітниками. В Одесі під час відступу Червоної армії було затоплено приморські квартали разом із їхніми мешканцями, а поранених червоноармійців разом із машинами скинули в море. У Києві радіокерованими вибуховими пристроями було вщент зруйновано Хрещатик, Успенський собор Києво-Печерської лаври. В Умані живцем замурували людей у льоху. У Львові, Тернополі, Луцьку, Рівному та інших містах Західної України НКВС, відступаючи, знищив щонайменше 22 тис. політичних в’язнів. Іноді щодо такої політики населення чинило опір, робітники перешкоджали знищенню підприємств, шахт.

• Львів’яни оглядають тіла політичних в’язнів, розстріляних НКВС 1941 р.

• Підірвана гребля ДніпроГЕСу. 1941 р.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Як називався план нападу Німеччини на СРСР? Яким було співвідношення сил сторін в Україні напередодні війни? 2. Коли почалася німецько-радянська війна? 3. Обговоріть у групах: чому Червона армія, маючи кількісну й технічну перевагу в Україні, зазнала поразки влітку-восени 1941 р.? 4. Як бойові дії в Україні в 1941 р. вплинули на реалізацію плану «Барбаросса»? 5. Як відбувалися мобілізація та евакуація в Україні? 6. Які поразки Червоної армії призвели до повної окупації України німецькими військами? 7. Коли було завершено окупацію України? 8. Чому мобілізаційні заходи зазнали провалу на території Західної України?

67 років від початку вторгнення Червоної армії на територію Західної України та Західної Білорусі 17 вересня 1939 року.

67 років від початку вторгнення Червоної армії на територію Західної України та Західної Білорусі 17 вересня 1939 року.

Віталій Пономарьов Київ, 15 вересня 2006 року (RadioSvoboda.Ua) – 17 вересня 1939 року Червона армія розпочала вторгнення на територію Західної України та Західної Білорусі, що тоді входили до складу Польської держави.

Німецькі та радянські офіцери обговорюють план спільних дій на території Польщі. 1939 рік.

23 серпня 1939 року у Москві був підписаний “Пакт Молотова–Ріббентропа” з таємним протоколом, за яким Радянський Союз і Німеччина узгодили лінію поділу Центрально-Східної Європи. 1 вересня німецька армія вторглася на територію Польщі з півночі, заходу і півдня, а 17 вересня Червона армія почала наступ зі сходу. Радянська пропаґанда представила цю акцію як “визвольний похід” з метою захисту майна і життя населення Західної України та Західної Білорусі.

Упродовж десяти днів Червона армія захопила західноукраїнські та західнобілоруські землі, зустрівши серйозний опір польських частин тільки в районі Холма, Чорткова та Шацька. У боях взяли участь і загони українських націоналістів, які в околицях Миколаєва, Стрия і Щирця билися проти польських підрозділів, а у Ходорові та Львові – проти радянських частин. Говорить київський історик Руслана Марценюк:

“17 вересня 1939 року стало для України, з одного боку, примусовим сталінським возз’єднанням західних земель, з іншого боку, Німеччина і Радянський Союз попросту розчленували Польщу. З приходом Червоної армії Західна Україна занурилася у задушливу атмосферу ворожої окупації. У період з вересня 1939-го до липня 1941-го в Західній Україні було репресовано 1 мільйон 70 тисяч осіб”.

27 вересня захисники Варшави капітулювали. Наступного дня у Москві був укладений німецько-радянський Договір про дружбу і кордон. Сторони домовилися вважати поділ Польщі остаточним і розглядати його (цитата) «як надійний фундамент для подальшого розвитку дружніх відносин між своїми народами». Говорить київський історик Станіслав Кульчицький:

“Гітлер і Сталін домовилися поділити Польщу. Більше половини території Польщі переходило б у розпорядження Радянського Союзу. Почалася 1 вересня Світова війна, тоді Сталін відмовляється включати в територію Радянського Союзу польські землі, зосереджується тільки на Західній Україні та Західній Білорусі, виторговує за відступ від польських земель перехід Литви в радянську сферу інтересів”.

Загалом у вересні 39-го року Радянський Союз захопив західноукраїнські землі, які становлять приблизно третину нинішньої території України.