Опис та характеристика рослини Картопля

Карто́пля (лат. Solanum tuberosum) — поширена сільськогосподарська культура родини пасльонових, яку в народі називають «другим хлібом», одна з найважливіших продовольчих, технічних і кормових культур. В побуті картоплею називають не вид, а лише бульбоплід картоплі.

Рослина картопля (лат. Solanum tuberosum), або паслін бульбоносний – вид бульбоносних трав’янистих багаторічників роду Паслін родини Пасльонові. Сучасну наукову назву рослині присвоїв у 1596 році швейцарський ботанік і анатом, систематик рослинного світу Каспар Баугін, і Карл Лінней при складанні своєї класифікації рослин вніс до неї саме цю назву.

Слово «картопля» – похідне від італійського tartufo, що в перекладі означає «трюфель». Родом овоч картопля з Південної Америки, де він досі зустрічається в дикому вигляді. Культивувати рослину стали як мінімум 9-7 тисяч років тому на території сучасної держави Болівія, причому індіанські племена не тільки харчувалися картоплею, а й обожнювали її. Інки за допомогою картоплі вимірювали час: на варіння бульб рослини йшла приблизно година. Найпевніше, появі картоплі в Європі ми зобов’язані Педро Сьєса де Леону, іспанському історику, першому хронікерові Конкісти, котрий повернувся з Перу у 1551 році.

З Іспанії картопля поширилася в Німеччину, Італію, Бельгію, Голландію, Францію й Англію, а потім і в інші країни Європи. Однак картоплю в Європі вирощували лише як отруйний декоративний екзотик, доки французький агроном Антуан-Огюст Пармантьє не довів, що бульби рослини мають високі поживні і смакові якості, і це ще за життя науковця допомогло перемогти голод і цингу у французьких провінціях. У Росії картопля з’явилася за часів Петра I, а в XIX ст. сільськогосподарська політика Російської імперії сприяла збільшенню посівів нової культури, і до початку XX ст. картопля стала одним з основних продуктів харчування. І не дивно, що в 1995 році саме картопля стала першим овочем, вирощеним у космосі.

Європейці за останній час так звикли до картоплі, що без неї, як без хліба, не можуть обходитися. А тим часом картопля зовсім не так давно з’явилася в Європі, і історія її дуже цікава. Рослина походить з Південної Америки. Більше чотирьохсот років тому тринадцятирічний хлопчик Педро де Cьєcа де Леон (ісп. Pedro de Cieza de León) (ru:Сьеса де Леон, Педро) пробрався крадькома на корабель іспанських конкістадорів, перших завойовників Південної Америки, і разом з ними опинився у Перу. Іспанські солдати і офіцери шукали золото. Вони вбивали перуанців і спалювали їхні будинки. Маленький Педро дивився здивованими очима на дивні будівлі, на майстерно зроблені речі і намагався дізнатися, як живуть, що їдять, що роблять “бронзові” жителі перуанської країни. Він спостерігав і все записував. У 1553 році в іспанському місті Севільї вийшла книга Педро де Сьєса де Леона – “Хроніка Перу”. І в ній ми знаходимо перше згадування про картоплю: Перша сторінка «Хроніки Перу» Педро Сьєса де Леона. «Паппа – це особливий рід земляних горіхів; будучи зварені, вони стають м’якими, як печений каштан; при цьому вони покриті шкіркою не товстішою шкірки трюфеля» «З місцевих продуктів, за винятком маїсу, є ще два, що вважаються індіанцями основними продовольчими продуктами. Один вони називають Папас [картопля], що нагадує трюфелі, які після варення стають такими ж м’якими зсередини, як зварені каштани; у нього немає ні шкарлупи, ні кісточки, а тільки те, що є і в трюфелів, тому що він утворюється під землею, як і вони. Створює цей плід трава, така самісінька, як польовий мак» «…і вони його висушують на сонці та зберігають від одного збору врожаю до іншого. Після висушування вони називають ці папас — чуньо («chuño») та він дуже ними цінується, та багато коштує, тому що у них немає зрошувальних каналів, як у багатьох інших місцях цього королівства, для зрошування своїх полів, їм навіть не вистачає природної води для посівів, вони звідують злигоднів та бідувань, якщо у них немає цієї сушеної картоплі» У книзі автор також повідомляє, що зустрічав картоплю в Кіто (Еквадор), Попаян та Пасто (Колумбія). Він же привів її перший опис, правильний спосіб приготування та зберігання. Антуан Огюст Пермантьє (1737-1813) Першими скуштували картоплю іспанські моряки, а потім картопля потрапила до Італії, де перуанську «паппу» назвали «тартуффолі»; згодом вона з’явилася і в інших країнах. У (Іспанію) картоплю вперше, мабуть, було завезено тим же Сьєса де Леоном у 1551 році, після його повернення з Перу. Спочатку картопля не набула широкого розповсюдження як харчовий продукт і, навіть, використовувалась з декоративною метою у садах аристократії. Вважалося, що вона не є здоровою для християн. Це не сприяло масовому вирощуванню картоплі. В цей період картопля також почала використовуватись у медицині. Зрештою, завдяки нестачі продуктів у часи воєн, картоплю стали ширше використовувати німецькі селяни, і вона поширилась далі по всій Європі. У Франції ще наприкінці XVIII століття своєрідно використовували картоплю: квітками картоплі прикрашали волосся, робили з них букети. На картопляні квіти встановилася така мода, що довелося робити штучні, так як живих не стало вистачати. У Німеччині обробляли картоплю на клумбах перед палацами. Тільки на початку ХІХ століття завдяки гарячій пропаганді аптекаря Антуана Парментьє стали обробляти у Франції картоплю для їжі. Антуану Парментьє поставлено пам’ятник на ринковій площі в місті Мондідьє. Антуан Парментьє, 1771 рік: Антуане Огюст Парментьє у місті Мондідьє Серед незліченної кількості рослин, які покривають поверхню суші та водну поверхню земної кулі, немає, можливо, жодної, яка з великим правом заслуговувала б на увагу добрих громадян, ніж картопля. Перший відомий факт про врожайність картоплі наведено у повідомленні іспанського чиновника Гарсі Дієса де Сан-Мігеля (1567), який проводив в Перу та Болівії опитування місцевих мешканців (поселення Хулі). Так, згідно з повідомленням, врожайність картоплі становила приблизно 55,5-83,5 кг з одного тупу землі (~ 0,1643 га), що дорівнювало 340—506 кг/га, при цьому врожай часто з одної ділянки збирали не щорічно, а раз на 2-3 роки, оскільки насадження картоплі вимерзали. У Росії картоплю почали розводити більше ста років тому.

Картоплю культивують як на полях, так і на присадибних ділянках. Вона має важливе значення в раціоні харчування всіх груп населення. На городах України під неї відводять до 70% площ. Культура придатна для виробництва біоетанолу. З одиниці посівної площі картоплі можна отримати в три рази більше крохмалю, ніж із зернових культур, а отже, більше спирту. Бульби — сировина для виробництва медичних, фармакологічних і харчових продуктів. Відомо, що із картоплі можна приготувати більше 500 смачних страв. Її використовують у вареному, смаженому, тушкованому, печеному вигляді, а також, заморожують і використовують у переробній промисловості. Завдяки підвищеному вмісту калію картопля сприяє виведенню із організму людини води та хлористого натрію, тим самим покращує обмін речовин. Близько 40% потреби населення у вітаміні С задовольняється за рахунок картоплі. Тому картопля є основним джерелом вітаміну С і вітамінів групи В.

Бульби картоплі широко застосовуються як високодієтичний продукт при лікуванні хвороб нирок, печінки та ін. Свіжий картопляний сік використовують як лікувальний засіб при виразці шлунка, гастритах, запорах і гіпертонії. Кашкою із бульб картоплі лікують екзему, опіки та інші захворювання шкіри. Сік із бульб картоплі має антиацидні, протизапальні, ранозагоювальні, спазмолітичні й сечогінні властивості; він сприяє зниженню артеріального тиску (дія ацетилхоліну), нормалізує функцію кишечника. Застосування картопляного соку показане і дає добрий терапевтичний ефект при гастритах і виразковій хворобі, які супроводяться підвищеною секрецією шлункового соку, при спастичних запорах і диспепсії та при стійких головних болях. Побічних явищ при лікуванні сирим картопляним соком не відмічено. Вживання соку картоплі – один із способів нормалізації кислотності шлункового соку при лікуванні виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки. Для одержання соку добре помиті й витерті насухо бульби, без ростків і позеленілих ділянок, які містять підвищену кількість соланіну, разом з лушпайками труть на тертці або пропускають через м’ясорубку, а одержану мезгу відтискають через 2 шари марлі. У народній медицині використовують сік червоних бульб картоплі для лікування виразкової хвороби з підвищеною секрецією шлунка. Сік вживають по 70-100 мл за 30 хв до їди протягом 2-3 тижнів. Такі курси повторюють навесні і пізньої осені. Фітонциди картоплі здавна використовують для лікування неспецифічних захворювань верхніх дихальних шляхів (використовують для інгаляції носоглотки та горла). Беруть дрібну картоплю, добре миють і варять до повної готовності у щільно закритому посуді. Потім зливають гарячу воду не знімаючи кришки, на варену картоплю кладуть кілька ложок м’яти перцевої, чебрецю звичайного та листків евкаліпту, кришку залишають ледь відхиленою. Посуд з картоплею добре укутують ковдрою і через залишений отвір вдихають гарячу пару ротом. Такі інгаляції рекомендують один раз на день, перед сном, протягом 5-7 діб. При катарах верхніх дихальних шляхів вдихають пару гарячої подавленої картоплі, звареної «в мундирі». Нарізані шматочки із свіжої картоплі, прикладені до скронь, знімають головний біль. Запечену, несолону картоплю вживають при ниркових і серцево-судинних захворюваннях. Як діуретичний засіб рекомендується науковою і народною медициною картопляна дієта. Перетерту сиру картоплю широко використовують у дерматології й косметиці: лікують гноячкову ек- зему, піодермію, дерматити, опіки, гнійні рани, виразку гомілки та інші виразкові хвороби шкіри[8]. У випадку виразки гомілки на всю уражену поверхню кладуть шар тертої сирої картоплі завтовшки 0,5—1 см, накривають серветкою з 6—8 шарів марлі й залишають у такому стані на 4—5 годин, періодично зволожуючи пов’язку свіжим соком картоплі. За умови щоденного проведення процедури виразки епітелізуються приблизно за З тижні. В косметичній практиці перетерту сиру або зварену «в мундирі» картоплю вводять до складу живильних масок (при сухій шкірі, сонячних опіках тощо). Картопля є сировиною для одержання крохмалю, глюкози, спирту і молочної кислоти, які широко використовуються в лікувальній практиці. Крохмаль, зокрема, приймають всередину і в клізмах як обволікаючий засіб при отруєннях для захисту слизової оболонки шлунка. Застосовують його у вигляді киселю після звільнення шлунка. Останнім часом увагу дослідників привертає і надземна частина рослини як джерело для одержання алкалоїду соланіну, який за хімічною будовою близький до кортикостероїдів і серцевих глікозидів. У великих дозах соланін спричиняє тяжкі отруєння, а в малих зумовлює стійке й тривале зниження артеріального тиску, збільшує амплітуду і зменшує частоту серцевих скорочень, виявляє протизапальну, болетамувальну і протиалергічну дію. Це свідчить про те, що не випадково настій квіток картоплі використовують у народній медицині як засіб, що має гіпотензивні властивості і збуджує дихання.

Картопля цвіте при оптимальних умовах у тому числі при температурі 18-21 градус. Цвітіння припиняється при більш високих температурах 27-29 градусів. Для утворення бульб найбільш сприятлива температура є 15-20 градусів, для ранніх сортів – 15-17 градусів. Зростання бульб сповільнюється при температурі нижче 6 градусів і вище 25, а при 26-29 градусів освіту бульб зазвичай припиняється взагалі. При підвищених температурах кількість бульб збільшується за рахунок зменшення їх розміру.

тривалий вплив високих температур в районі, 30-40 градусів, під час розвитку і формації й при цьому викликає так зване “кліматичне виродження” картоплі. При цьому порушується правильний обмін речовин, істотно зменшується кількість бульб та їх продуктивні якості. Ослаблені рослини картоплі сильніше уражуються вірусами й хворобами.

Розмножується вегетативно — бульбами, а також насінням (для одержання нових сортів та інколи в сучасних технологіях).

Картопля при температурі 10-12 градусів в помірно вологому ґрунті дає сходи на 25-27-й день, при 14-16 градусах – на 18-22-й, при 18-25 градусах – на 12-13-й, при 27-28 градусах – на 16-17-й день. Прийнятною температурою для произростания бульб є 18-22 градуси. Зменшення температури до 10-12 градусів подовжує період від посадки до сходів на 5-6 днів. При температурі нижче 3 і вище 35 градусів ріст і розвиток насіння припиняється, а знаходження картоплі в перебігу декількох днів при нижчих температурах призводить до пошкодження насіння. Картоплиння починає свій ріст при температурі 17-22 градуси. Зростання надземної маси картоплі припиняється при температурі 42 градуси, а вже при температурі 50 градусів рослина в’яне і може загинути. Бадилля картоплі високочутлива до низьких температур. Під час заморозків при температурі – 1-1,5 градусів і підвищеної вологості повітря рослини темніють і гинуть.

Має надземне трав’янисте стебло і підземні пагони-столони, які на кінцях потовщуються і утворюють бульби. Картопля досить вимоглива до клімату, проте велика різноманітність сортів дає змогу вирощувати її майже на всій території України. Бульби картоплі починають проростати при температурі 8-10°С. Картопля не витримує низької температури і при мінус 1 −2 °C гине. Найкраще рослини ростуть при температурі 20 °C, а бульби — при 15-18°С. Якщо тривалий час стоїть спекотна погода (температура понад 30 °C), то бульби не утворюються. В умовах високої температури якість бульб погіршується, вони передчасно старіють, а після випадання дощів з їхніх вічок починають рости столони, на яких утворюються нові бульби. Тому для утворення бульб оптимальною є температура ґрунту близько 20 °C, за якої асиміляція вуглецю відбувається найбільш інтенсивно. Після формування бульб рослинам потрібна температура ґрунту 15-18°С. Ці особливості покладені в основу боротьби з виродженням картоплі за допомогою літнього садіння. Картопля досить вимоглива до вологи. Оптимальним запасом вологи в ґрунті для неї є 70-85% найменшої вологоємкості (НВ). Протягом вегетаційного періоду потреба рослин у волозі змінюється. У першій фазі росту картоплі потрібно значно менше вологи, ніж у період бутонізації, цвітіння і бульбоутворення. Але надмірна кількість опадів (вологи) саме у період бульбоутворення призводить до розростання бульб і утворення на них наростів (діток), насамперед на передчасно достиглих бульбах. Транспіраційний коефіцієнт картоплі значною мірою залежить від метеорологічних умов і коливається в межах 300—600 г води на 1 г сухої речовини. За своїми біологічними особливостями вона потребує хорошої аерації ґрунту, оскільки коренева система і столони поглинають багато кисню з ґрунтового повітря. У надмірно зволоженому, щільному ґрунті вміст кисню знижується до 2% і нижче, а вміст вуглекислоти зростає до такого рівня, що бульби задихаються і загнивають. Першою ознакою нестачі повітря є поява на поверхні шкірочки бульб (на сочевичках) білих горбочків. У таких випадках слід вжити заходів для поліпшення аерації — провести глибоке розпушування. Картопля — культура «пухких» ґрунтів. Найбільш придатні для неї легкі та супіщані, суглинкові ґрунти, в які легко проникає волога та повітря і які містять достатню кількість поживних речовин. Щільність ґрунтів для гарного росту і розвитку рослин повинна бути в межах 1-1,2 г/см.куб. На щільних, важких ґрунтах поява сходів затримується на 5-6 днів, рослини відстають у рості, мають меншу асиміляційну поверхню, знижується врожайність, а бульби деформуються, коренева система поверхнева і погано розвивається. Картопля найкраще росте при слабокислій і нейтральній реакції ґрунтового розчину (рН 5,2-7). Важкі карбонатні ґрунти мало придатні для картоплі. Найбільш значної шкоди картоплярству завдає колорадський жук.

Так, мінімальна температура ґрунту повинна становити не менше 5-8°С. Оптимальною температурою для проростання картоплі вважається 15-20°С, в подальшому для фотосинтезу, росту стебел, листя і цвітіння – 16-22°С.

Будова рослини

Стебел кілька, вони трав’янисті, прямостоячі або висхідні, заввишки 30-150 см, у поперечному розрізі ребристі, 3-4-гранні, рідше округлі, опушені. У деяких сортів вздовж стеблових ребер є прямі або хвилясті, вузькі чи широкі крила. У пізньостиглих сортів стебла гілкуються в основному у нижній частині, скоростиглих — у середній. За забарвленням вони можуть бути зеленими, червоно-фіолетовими або червоно-коричневими. Причому антодіанова пігментація залежно від сорту може проявлятися тільки в основі стебла, вздовж більшої його частини або на всій довжині. Інколи спостерігається досить інтенсивна пігментація, при якій стебла стають майже чорними. З однієї бульби виростає у середньому 4-8 стебел, з яких утворюється кущ. За виглядом і будовою кущі бувають прямостоячі, розлогі та наггіврозлогі, мало- і багатостеблі, з рівними або ярусними стеблами.

У листкових пазухах підземної частини стебел утворюються бічні пагони — столони завдовжки 5-20 см, іноді до 35-40 см. Ростуть вони у ґрунті більш-менш горизонтально, утворюють у вузлах корінці й здатні самостійно укорінюватися. На кінцях столонів з невеликих спочатку потовщень розвиваються бульби. Листки складні — переривчасто-непарнопірчасторозсічені . Складаються з центрального черешка (стрижня), кількох пар листків або часток, верхівкової непарної частки, між якими розташовані невеликі за розміром частинки і зовсім маленькі часточки. Частки бувають сидячими або розміщеними на коротких черешках. За формою вони округлі, овальні, видовжені, яйцеподібні, ромбічні, гострокінцеві чи овально-гострокінцеві, опушені. Частки, частинки і часточки можуть бути симетричними (рівновеликими) і несиметричними. У деяких сортів верхня пара часток і верхівкова непарна частка зростаються основами, утворюючи трилопатеву верхівку. Називають таке явище плющелистістю. За кількістю частинок і часточок у листку розрізняють три ступені його розсіченості: незначну — листок має лише одну пару частинок, а часточки відсутні; середню — у листку є до двох пар частинок та одна-дві пари часточок; сильну — листок з двома-трьома парами частинок і багатьма часточками. Залежно від щільності розміщення часток листки можуть бути густо-, середньо- та рідкочастковими. У густочасткових листків частки розміщені щільно, часто налягають своїми поверхнями одна на одну, у середньочасткових вони лише торкаються краями, у рідкочасткових між частками є проміжки. З нижнього боку часток помітна сітка жилок, які бувають пігментованими. Листки розміщені на стеблах спіральне. В своїй основі мають два серпоподібні або листкоподібні прилистки.

Коренева система у картоплі, яку вирощують з насіння, має спочатку стрижневу будову — у вигляді зародкового стрижневого кореня з бічними корінцями. Потім в основі стебельця, у його вузлах, які знаходяться у ґрунті, формується вторинна коренева система, яка разом із зародковою утворюють мичкувате коріння. При вирощуванні картоплі з бульб утворюється лише вторинна мичкувата коренева система. Близько 70% коріння картоплі розміщується на глибині до 30 см, а окремі корені досягають глибини 1,5 м.

Квітки двостатеві, правильні, у верхівкових завійках; п’ятичленні: чашечка складається з п’яти гостро-зубчастих, зрослих в основі чашолистків, віночок — з п’яти зрослих пелюсток. У квітці розміщуються п’ять тичинок, пиляки яких на коротких ніжках щільно складені у циліндричну або конусоподібну колонку, та маточка з верхньою зав’яззю із стовпчиком з приймочкою, який пронизує центральну внутрішню частину колонки і видається над пиляками або рівний з ними, а іноді нижчий за них. Віночок зрослопелюстковий, білий, синій, синьо-фіолетовий, рожевий, червоно-фіолетовий. Пиляки оранжеві, жовті, жовто-зелені. Якщо у квітках утворюються оранжеві або жовті пиляки, пилок яких здатний до нормального запліднення, то при рясному цвітінні на рослинах розвивається багато плодів; у сортів, які мають квітки з стерильними жовто-зеленими пиляками, плоди не утворюються.

Плід — багатонасінна двогнізда ягода. Вона округла або округло-овальна, жовто-зелена. Насіння дрібне, яйцеподібносплюснуте, блідо-жовте або кремове. Маса 1000 насінин — 0,5-0,6 г.

Чому картопля це видозмінена втеча

Втечею називають стебло з листям та нирками. Стебло є його осьовою частиною, листя – бічно. Останні розвиваються у вузлах, ділянки між якими називаються міжвузлями.

Інструкція

• Стебло створює каркас рослини, виносить листя до світла та проводить воду, мінеральні та органічні речовини. У ньому можуть відкладатися запаси поживних речовин. На стеблі розвивається не тільки листя, а й квітки, а також плоди з насінням. Основні функції листя – це фотосинтез, випаровування води та газообмін із навколишнім середовищем.
• Видозмінені пагони виконують у житті рослини додаткові функції. Ряд багаторічних трав’янистих рослин мають під землею своєрідні комори. Ними і є видозмінені підземні пагони – кореневища, цибулини, бульби. Надземні частини щорічно відмирають до осені.
• У кореневищах, цибулинах та бульбах відкладаються на зиму запасні поживні речовини. Кореневище присутнє у кропиви, конвалії, ірису, пирію, аспідістри. Зовні воно схоже на корінь, але у нього є верхівкова і пазушні бруньки, а роль видозміненого листя грають плівчасті лусочки. Від кореневища відростає придаткове коріння, а верхівкова і пазушні нирки дають початок молодим надземним пагонам. У цьому рослина використовує речовини, запасені восени.
• За допомогою кореневища, а також інших видозмінених пагонів може здійснюватися вегетативне розмноження рослин. Висадивши частину кореневища з ниркою та корінням у ґрунт, можна отримати новий, самостійний рослинний організм. Деякі декоративні рослини розмножуються фрагментацією кореневища.
• Бульби можна спостерігати у картоплі, топінамбуру (земляної груші), чубатки. Від основ надземних стебел розростаються підземні пагони, які називають столонами. Верхівкові потовщення останніх і є бульбами.
• На верхній поверхні бульби можна побачити очі – це видозмінені нирки. Нижньою стороною бульба з’єднується з підземною втечею. Як і у стебла, у бульби на поперечному розрізі можна виділити кілька характерних шарів: пробку, луб, деревину та серцевину. Всі ці ознаки доводять, що бульба – це видозмінена втеча.
• Поживні речовини з листя безперервно відтікають до бульб через стебла та столони. Таким чином, ці верхівки підземних пагонів насичуються крохмалем і збільшуються в розмірах.
• Цибулини характерні для тюльпанів, лілій, цибулі, гусячої цибулі, нарцисів. Нижня частина їх представлена ​​сплощеним видозміненим стеблом – донцем, на якому ростуть луски (видозмінене листя). Зовні луски зазвичай шкірясті та сухі, а всередині м’ясисті та соковиті. У них запасаються вода, цукри та інші цінні речовини. У пазухах лусок на донці розташовані нирки. При висадженні у землю від цибулини відростає мочкувата коренева система, та якщо з нирок розвиваються дітки – молоді цибулинки.

Параграф 10. Видозміни пагонів

1. Які видозміни коренів ви знаєте? Які функції вони виконують?

Основні функції кореня – закріплення рослини у ґрунті, всмоктування із ґрунту розчинів мінеральних сполук та їх транспорт у надземні його частини. Однак корінь може виконувати деякі додаткові функції. При цьому він набуває певних особливостей будови, які називають видозмінами кореня.

У багатьох рослин (наприклад, у буряків, моркви) у головному корені та підставі втечі відкладаються запасні поживні речовини. В результаті цього головний корінь товщає і перетворюється на коренеплід.

В інших видів рослин (наприклад, у жоржин, чистяку весняного, батату) запасні поживні речовини відкладаються в додаткових або бічних коренях, які набувають бульбоподібної форми. Такі видозміни називають кореневими бульбами.

Коріння-присоски зустрічаються у рослин-паразитів та напівпаразитів. Це коріння проникає в стебла рослин інших видів і поглинає їх соки.

У деяких рослин, що виростають на болотах і перезволожених ґрунтах, формуються дихальні корені. Це бічні коріння, що росте вгору і піднімається над поверхнею ґрунту (або води). У перезволожених ґрунтах через низький вміст кисню дихання підземної частини рослини ускладнюється. Тому таке видозмінене коріння поглинає кисень безпосередньо з вологого повітря.

Зустрічаються і коріння-причіпки. Це коротке додаткове коріння, що відростає вздовж надземної частини стебла. З їх допомогою кучеряві стебла рослин чіпляються за опору. Згадайте плющ, здатний прикріплюватися навіть до гладких вертикальних стін будинків.

Є також опорне коріння, що виконує функції підпорок.

Особливий тип видозмін кореня спостерігається у орхідей. Деякі види цих рослин здатні оселятися на стовбурах дерев вологих тропічних лісів. Їх повітряне коріння вільно звисає і дозволяє отримувати воду з вологого повітря.

2. Які видозміни листя вам відомі? Яка їхня функція?

Видозміни листя – вироблені в ході еволюції незворотні зміни форми листя в результаті пристосування органів рослини до умов довкілля (тобто з виконанням листям нових функцій).

1. Колючки – одне з найчастіше поширених видозмін; вони є захистом від поїдання тваринами (кактуси, молочаї, барбарис, біла акація, верблюжа колючка).

2. Вусики (у складного листя деяких видів рослин) чіпляються за опору, виносячи всю втечу до світла (горох, вика).

3. Запасаючу функцію виконують соковиті луски цибулин (цибуля, часник), листя алое, качана капусти.

4. Кроючі луски нирок захищають ніжне зародкове листя та конус наростання від несприятливих умов зовнішнього середовища.

5. Ловчі апарати забезпечують життя комахоїдних рослин на болотах в умовах нестачі азоту та інших елементів мінерального живлення. Листя таких рослин змінилося до невпізнанності, перетворившись на пастки (венерина мухоловка), латаття (непентес). Листя деяких рослин своїми блискучими, яскраво забарвленими крапельками на волосинках приваблюють мурах, мух, комарів, інших дрібних комах; сік, що виділяється при цьому, містить травні ферменти (росянка).

3. Які основні функції стебла?

Стебла виконують дві основні функції:

-стебла виносять листя до світла (опорна функція);

-По стеблі здійснюється транспорт речовин між листям та корінням.

4. Що називають втечею?

Стебло з розташованим на ньому листям і нирками називають втечею.

Лабораторна робота

1. Розгляньте бульбу картоплі. Знайдіть основу та верхівку.

2. Розгляньте вічка. Яке їхнє розташування на бульбі? Розгляньте нирки в вічку, користуючись лупою.

На поверхні бульби в поглибленнях знаходиться по 2-3 бруньки, які називаються очками. Вічків більше на тій стороні бульби, яку називають верхівкою. Протилежною стороною – основою – бульба з’єднана зі столоном.

3. Зробіть тонкий поперечний зріз бульби. Розгляньте його світ. Порівняйте поперечний зріз бульби з поперечним зрізом стебла (рис. 42).

Поперечний зріз бульби за будовою схожий на поперечний зріз стебла. При розгляді можна виділити пробку, луб, деревину та серцевину.

4. Замалюйте поперечний зріз бульби.

Див. відповідь на запитання №3.

5. Капніть на зріз бульби йодом. Поясніть, що сталося.

Якщо капнути на зріз бульби йодом, він стане синьо-фіолетового кольору, т.к. крохмаль при взаємодії з йодом дає таку реакцію. У картоплі крохмаль міститься у великих кількостях (це основна запасна речовина бульб картоплі).

6. Доведіть, що бульба – це видозмінена підземна втеча.

Як і в наземних пагонів, є верхівкова і пазушні нирки, з яких навесні розвиваються молоді надземні пагони.

Поперечний зріз бульби за будовою схожий на поперечний зріз стебла. При розгляді можна виділити пробку, луб, деревину та серцевину.

Лабораторна робота

Розгляньте зовнішню будову цибулини. Яке значення мають сухі луски?

Зовнішні луски сухі та шкірясті – виконують захисну функцію.

2. Розріжте цибулину вздовж. Замалюйте поздовжній розріз цибулини, позначте луски, донце, нирки, придаткове коріння.

3. Доведіть, що цибулина – це видозмінена підземна втеча.

Як і в наземних пагонів, на стеблі є верхівкова і пазушні нирки, листя.

Запитання

1. Які видозмінені підземні пагони ви знаєте? Назвіть рослини, що мають кореневище, бульбу, цибулину.

Видозмінені підземні пагони – кореневища, бульби та цибулини.

Кореневище є у багатьох рослин, наприклад у кропиви, пирію, ірису, конвалії, кімнатної рослини аспідістри.

Бульби зустрічаються, наприклад, у картоплі, чубатки, кормової рослини топінамбуру (земляної груші).

Цибулини утворюють багаторічні рослини – цибуля ріпчаста, лілія, тюльпан, нарцис, дикоросла гусяча цибуля.

2. Як розвивається бульба картоплі?

Підземні пагони, на яких розвиваються бульби, відростають від основ надземних стебел. Ці пагони називають столонами. Бульби – це верхівкові потовщення столонів.

3. Чому бульбу картоплі слід вважати втечею?

Як і в наземних пагонів, є верхівкова і пазушні нирки, з яких навесні розвиваються молоді надземні пагони.

Поперечний зріз бульби за будовою схожий на поперечний зріз стебла. При розгляді можна виділити пробку, луб, деревину та серцевину.

4. Яку будову має цибулина?

У нижній частині цибулини ріпчастої цибулі розташоване майже плоске стебло — донце. На донці є видозмінене листя – луски. Зовнішні луски сухі та шкірясті, а внутрішні – м’ясисті та соковиті. На донці є бруньки, розташовані в пазухах лусок.

5. Як довести, що кореневище та цибулина – це видозмінені пагони?

Як і у наземної втечі на кореневищі та цибулиці, є верхівкова та пазушні бруньки, а також видозмінене листя (плівчасті лусочки на кореневищі, соковиті та сухі луски на цибулині). Від кореневища і денця (стебло в цибулині) відростає придаткове коріння, а з верхівкової або пазушної нирки навесні розвиваються молоді надземні пагони.

6. Які надземні видозміни втечі ви знаєте?

Надземними видозмінами втечі є колючки дикої яблуні, груші, глоду, що захищають рослини від поїдання тваринами. Вусики винограду, огірка, гарбуза, дині, вуса суниці теж видозмінені пагони. Ще один приклад надземної видозміненої втечі – це потовщення міжвузля стебла капусти кольрабі.

Подумайте

За якими ознаками можна відрізнити бульби від коренеплоду, кореневища від кореня?

Бульба і кореневище матимуть нирки, а також видозмінене листя.

Завдання

1. Помістіть цибулину цибулі в банку з вузьким шийкою так, щоб вона не провалювалася, а тільки торкалася донцем води, налитої в банку. Спостерігайте за розвитком у цибулини придаткових коренів та зеленого листя. Чому вона росте, хоча знаходиться не в ґрунті?

Цибулина – це скупчення корисних речовин, необхідних для листя та коріння. За наявності тепла та вологи починається зростання. Т. е. цибулина і без ґрунту забезпечує рослина всім необхідним.

2. З настанням теплої весняної погоди спостерігайте за цвітінням цибулинних та кореневищних рослин. Визначте назви цих рослин. Позначте початок та закінчення цвітіння, а також вкажіть, що характерно для цих рослин у цей період року.

1. Прості ранні тюльпани цвітуть на початку травня протягом 15-30 днів. Зміна поколінь цибулин, на відміну нарцисів, відбувається щорічно. Під час недовгої весняної вегетації тюльпан цвіте, плодоносить і закладає під землею молоді цибулини, а цибулина, що відцвіла, вмирає.

2. Цвітуть нарциси у квітні-травні. У нарциса цибулина багаторічна. Після закінчення цвітіння листя у відцвілих нарцисів не зрізають, а чекають, коли вони засохнуть. У цей період відбувається запасання поживних речовин у цибулинах.

1. Конвалії цвітуть із середини до кінця травня. Після закінчення періоду цвітіння з’являються плоди конвалії – дрібні червоні ягоди.

2. Іриси рясно цвітуть з кінця травня до середини липня. Влітку в ірисів закладається квіткова брунька, так що зимують іриси з нирками, що вже сформувалися, з яких у новому сезоні з’являться нові квіти.

чому картопля це видозмінена втеча?

Ігор Куликов

Точніше бульба картоплі видозмінена втеча. У бульби є всі риси властиві звичайній пагоні – являє собою потовщене і укорочене стебло трав’янистої рослини, має нирки. Будова тканин правда видозмінена у зв’язку з виконуваними функціями. Але там виділяються покривні тканини, що проводять пучки, механічні та запасні тканини. Причому паренхіма найбільш розвинена. У столонів (це теж втеча) навпаки найбільш розвинені провідні пучки та механічні тканини.

чому бульба картоплі є видозміненою підземною втечею. дуже треба допоможіть будь ласка.

Кошеня Гав!

Бульба картоплі є видозміненою втечею, тому що на бульбі є верхівкові та бічні бруньки (як і на звичайній втечі) — вічка. Ділянка бульби між нирками (очками) – це міжвузля. В основі кожної нирки розташована брівка – місце прикріплення редукованого листа. Як і на звичайних пагонах, нирки на бульбах розташовуються спірально. З очей бульби розвиваються надземні облистяні та квітучі пагони. Отже, крім функції, що запасає, бульби виконують функцію вегетативного розмноження.

Jimmy Kane

має всі структури втечі: стебло, лист, нирки

як довести що бульба видозмінена підземна втеча?

Зінаїда Женчевська

Бульба картоплі є видозміненою втечею, тому що
на бульбі є верхівкові та бічні бруньки (як і на звичайній втечі) — вічка.
Ділянка бульби між нирками (очками) – це міжвузля.
В основі кожної нирки розташована брівка – місце прикріплення редукованого листа.
Як і на звичайних пагонах, нирки на бульбах розташовуються спірально. З очей бульби розвиваються надземні облистяні та квітучі пагони.
Отже, крім функції, що запасає, бульби виконують функцію вегетативного розмноження.

Молот Шотландців

Як і стебло, бульба має функцію, що запасає.

Світлояра

На ньому є нирки, і в поперечному розрізі не на ньому видно ті ж зони, що і на втечі.

Доведіть що бульба картоплі це видозмінена підземна втеча?

Paweł

Своєрідні підземні комори мають багаторічні трав’янисті рослини. Надземні частини цих рослин щороку восени відмирають. У ґрунті залишаються коріння та видозмінені підземні пагони. Вони не схожі на звичайні надземні. Ось у цих видозмінених пагонах і відкладаються на зиму запаси органічних речовин. Видозмінені пагони – це кореневища, бульби та цибулини.

Якщо викопати із землі кореневища будь-якої рослини, можна побачити, що зовні воно нагадує корінь. Але у кореневища, як у надземних пагонів, є верхівкова і пазушна нирки, а також плівчасті лусочки – видозмінене листя. Від кореневища відростає придаткове коріння.

З верхівкової чи пазушних бруньок кореневища навесні розвиваються молоді надземні пагони. Вони використовують при цьому поживні речовини, відкладені в кореневище восени. Якщо шматочок кореневища з ниркою і підрядним корінням посадити в грунт, розвинеться нова рослина, що самостійно живе.

Бульби характерні для небагатьох рослин. Підземні пагони, на верхівках яких розвиваються бульби, відростають від основ надземних стебел; ці пагони називаються столонами. Бульби – це верхівкові потовщення столонів.

Бульба має короткі міжвузля; хлорофілу він не містить, але, виставлений на світ, може зеленіти. Розглянемо бульбу картоплі. На його поверхні в поглибленнях по 2-3 розташовані нирки, або вічка. Вічків більше на тій частині бульби, яку називають верхівкою. Протилежною стороною – основою – бульба з’єднана зі столоном. Будова бульби переконує в тому, що бульба – це видозмінена підземна втеча.

З листя картоплі через стебла столони постійно відтікають органічні речовини і у вигляді крохмалю відкладаються у верхівках. Верхівки столонів ростуть, товщають і до осені перетворюються на великі бульби.

Сергій мммм

чому бульба картоплі та цибулина цибулі це видозмінені пагони

cavad

Тому що вони утворилизь з підземної частини втечі, а пагонах називають та частина рослини, яка володіє міжзлями і вузлами, і в болщіні випадків не всмоктують води.

Як довести, що бульба картоплі – це втеча?

Олена Казакова

1) на ньому є очі (нирки), у тому числі і верхівкова поска
2) внутрішня будова бульби подібна до будівлі стебла
Висновок: бульба – видозмінена підземна втеча, що служить для запасання поживних речовин (крохмалю)

Андрій Іванов

Галя Синьоока

Ната

Бульби картоплі – це цікаві освіти. У розрізі вони мають структуру, таку як і стебло-кора, луб, деревина, серцевина. серцевина (центральна область стеблової тканини) становить значну частину бульби.

Паростки на бульбі, так само як і паростки на стеблі розташовані за однією або двома спіралями. Між очками-нирками знаходяться міжвузля. Є верхівкова нирка, з якої розвивається головна втеча.
Таким чином, зовнішня та внутрішня будова бульби вказує на те, що це видозмінена підземна втеча.

Бурий Лис

1. Корінь вбирає мінеральні речовини та воду із землі. Хіба це робить картопля?
2. З картоплі ростуть нирки, як у пагона.
3. Як у втечі, у картоплі запасаються поживні речовини.