Книга

Книга, найважливіша що історично склалася і продовжує розвиватися форма закріплення семантичної інформації (головним чином зв’язного і досить просторового тексту), призначена для її відтворення, що повторюються, і передачі в часі і просторі. Текст До. фіксується на листовому матеріалі за допомогою знаків (букв або ін. графічних образів), що сприймаються зором (виключення — книги для сліпих, розраховані на сприйняття дотиком). Сучасна До. є кодексом — блок сторінок, що скріпляють, з текстом і ізображеніємі і зовнішніх захисних елементів (палітурка, обкладинка). З точки зору книжкової статистики До. — твір друку у формі кодексу з певною мінімальною кількістю сторінок (відповідно до рекомендацій ЮНЕСЬКО — понад 3 друкарські листи, тобто не менше 48 сторінок).

До. — найважливіший засіб масової, наукової і технічної інформації, що грає колосальну роль як знаряддя політичної і ідеологічної боротьби, поширення і пропаганди знань, освіти і виховання. Як твір суспільно-політичної, художньої, наукової літератури До. партійна і має яскраво виражений класовий характер. До. — продукт суспільної свідомості, а отже, і знаряддя класової боротьби. У всі часи До. служила потужним засобом пропаганди і поширення політичних поглядів. За словами Ст І. Леніна, «книга — величезна сила» («Ленін і книга», 1964, с. 362). ДО ДО. повністю відноситься положення В. І. Леніна про дві культури в кожній національній культурі. До. грає революційну або реакційну роль залежно від того, ідеологію яких соціальних сил вона відображує і пропагує і кому належать знаряддя і засоби виробництва До. (видавництва, друкарні, папір і т.п.). У капіталістичному суспільстві До., що пропагує реакційні ідеї, використовується пануючими класами як засіб політичного і національного пригноблення широких мас трудящих. В умовах соціалістичного суспільства До. служить інтересам народу і тісно пов’язана з його життям, вона грунтується на принципах партійності, народності, науковості, дієвого гуманізму, пролетарського інтернаціоналізму.

До. є продуктом книжкової справи — сукупності галузей культури і виробництва, пов’язаних із створенням і виготовленням До., її поширенням, зберіганням, описом і вивченням. Відбір для поліграфічного відтворення і поширення творів науки, літератури, мистецтва, їх партійна і професійна оцінка, підготовка для друку і випуск — функції видавничої справи . Множинне відтворення До. здійснюється поліграфічною промисловістю (див. також Книгодрукування, Поліграфія ) . Поширення і пропаганда До. є функцією книжкової торгівлі . Збір, спеціальна обробка і зберігання До., їх пропаганда і керівництво читанням здійснюються в рамках бібліотечної справи (див. Бібліотека, Бібліотекознавство ) . Цілеспрямоване інформування читачів про До. і ін. творах друку і їх активна пропаганда — завдання бібліографія . До. і книжкова справа вивчає в історичних і сучасних аспектах комплексна наукова дисципліна — книгознавство .

Рукописна книга. Історичне становлення До. найтіснішим чином пов’язано з процесом створення і формування листа, структурні особливості якого (система знаків, порядок їх розташування, особливості зображення), а також специфіка писального матеріалу і інструменту для листа в значній мірі обуславлівалі конструктивні особливості самій До. В давнину визначилися два основні типи конструктивній організації К.: стрічка-сувій (Єгипет, Греція, Рим, держави Древнього Сходу) і сукупність пластин або листів, що сполучаються в стопу або в блок (До. на пальмовому листі в Індії і на Цейлоні, римські поліптіхи і т.д.). У 4—3-м-коді тисячолітті до н.е.(наша ера) в Давньому Єгипті виникає До. у формі сувою з використанням як писальний матеріал папірусу, а з 2 ст до н.е.(наша ера) — пергамена. Середня довжина сувою не перевищувала 10 м-коду, хоча відомі свити завдовжки понад 40 м-код — так званий папірус Гарріса (Британський музей). Вже в Давньому Єгипті мистецтво До. було результатом вельми складної і всілякої професійної діяльності писарів і художників, що прикрашали рукописи на свитах орнаментами і різними зображеннями. Характерною особливістю було прагнення до функціонального і стильового зв’язку ієрогліфічного тексту з умовно-символічними зображеннями. Прототипом сучасної форми До. — кодексу є поліптіх — декілька дощечок, що скріпляють між собою, натертих воском, які древні римляни застосовували для листа. Прадавній з пергаменних кодексів, що збереглися, — «Кодекс Синаїтікус» — відноситься до 4 ст В порівнянні з сувоєм кодекс вміщав великий об’єм інформації і був конструктивно міцніше. Перегортання гнучких сторінок, що скріпляють в корінці, виявилося зручнішим для листа і читання, чим розгортання і одночасне згортання сувою. У кодексі з’являється титульний аркуш (від латів.(латинський) titulus — напис, заголовок), а також рахунок сторінок і зошитів. З появою кодексу виникає і палітурка, яку спочатку робили з декількох склеєних листів папірусу або пергамена, а потім з дерев’яних дощок. Майстри рукописної До. наполегливо прагнули до гармонійного розташування на сторінці текстової смуги, ілюстрацій, орнаменту. З 13 ст основним писальним матеріалом в Європі стає папір . Центром виробництва До. в середні віки зробилися майстерні-скрипторії, в яких застосовувався первинний розподіл праці. Текст писав пісец-ськріптор, залишені ним місця для заголовків і буквиці заповнював рубрикатор, прикраси і мініатюри виконували ілюмінатори і мініатюристи. Палітурки і дорогоцінні оклади для До. виготовлялися палітурниками і золотих справ майстрами. До. раннього середньовіччя рясно прикрашена ізоморфічеським орнаментом із зображеннями риб і птиць; у Англії і Ірландії в 7—9 вв.(століття) переважав орнамент у вигляді плетених ременів і джгутів. Характерні пам’ятники мистецтва До. цієї епохи — Євангеліє з Дарроу (близько 670), Євангеліє з Келса (близько 800). У епоху Каролінгов виникають центри виготовлення До. у Парижі, Реймсе, Фульде, Type, з’являється своєрідна форма латинського листа — каролінгський мінуськул. Після розпаду імперії Каролінгськой провідним центром виготовлення До. стає монастир на о. Рейхенау (на озері Боденськом). З 13 ст в європейській До. панує готика; особливо великого значення набуває орнамент. Своєрідною красою і високою досконалістю виконання відрізняються рукописи калліграфов Сходу (див. Каліграфія ) .

Поява До. на Русі пов’язано з поширенням слов’янського листа, створеного в 2-ій половині 9 ст Найраніша з росіян датованих рукописних, що збереглися, До. — «Остромірово євангеліє» (1056—57). Відомо 7 датованих До. 11 ст, 8 До. 12 ст Чудовий пам’ятник мистецтва До. — «Мстіславово євангеліє» (близько 1117), поміщене в дорогоцінний оклад. На рубежі 14 і 15 вв.(століття) у Москві створюються так звані Євангеліє Кішки і Євангеліє Хитрово, художнє убрання яких належить майстрам круга Феофана Грека і Андрія Рубльова. Велику роль в історії рукописної До. 1-ої половини 16 ст зіграли майстра круга Феодосія Ізографа, з діяльністю яких пов’язано використання в До. гравійованої на металі орнаментики (наприклад, так зване Євангеліє Уварова). В середині 16 ст в державній майстерні було створено багатотомне літописне зведення з великою кількістю мініатюр. У орнаментальному обрамленні російської рукописної До. послідовно змінюють один одного старовізантійський, «звіриний», балканський, нововізантійський, старопечатний стилі. Пануючим типом листа був спочатку статут, а з 14 ст — напівстатут .

Друкарська книга. Першим способом множинного відтворення До. була ксилографія — гравюра на дереві. Прадавньою друкарською До. рахують текст, відтиснений з 12 дощок в Кореї в період між 704 і 751. Європейські видання ксилографій, що з’явилися в 15 ст, спочатку були лубковим аркушем (зображення інколи супроводилися текстом), а надалі — блок із запечатаними з одного боку сторінками (так звана анопістографічеськая До.). Згодом лицьову і оборотну сторони друкували на двох окремих листах, які склеювали один з одним (так звана опістографічеськая До.).

Нова ера в історії До. відкрилася з виникненням книгодрукування в Європі, яке відносять до 40-м-коду рр. 15 ст і пов’язують з ім’ям І. Гутенберга (Німеччина). Шедевром раннього книгодрукування є його так звана 42-рядкова Біблія. Гутенберг відтворював поліграфічним способом лише текст.(текстильний) Перший досвід друкарського відтворення орнаментики був зроблений в 1457 П. Шеффером на сторінках Майнцськой псалтирі. У тій же До. вперше з’явилися вихідні відомості і друкарська марка. У 1461 А. Пфістер в Бамберге випускає До. з гравійованими на дереві ізображеніємі. У 70—80-х рр. 15 ст Е. Ратдольт (Венеція, Аугсбург) вводить в До. багатобарвний друк, починає друкувати золотом, забезпечує До. прикладного характеру рухливими кресленнями і схемами. Увага друкарів в 15—16 вв.(століття) було направлено на створення економічних, красивих, зручних для читання текстових шрифтів (див. Шрифт ) .

Перші друкарські До. з’явилися в 1465 в Італії, в 1468 в Чехословакії і Швейцарії, в 1469 в Нідерландах, в 1470 у Франції, близько 1473 в Польщі, в 1473 в Угорщині, в 1474 в Іспанії і Бельгії, в 1477 в Англії. До., надруковані до 1 січня 1501, називають інкунабулами, До. 1-ої половини 16 ст — палеотипами.

Перші друкарські До. кирілловського шрифту випущені були Ш. Фіолем в Кракові в 1491. Книгодрукування в Москві почалося в 50-х рр. 16 ст Перша точно датована російська друкарська До. випущена Іваном Федоровим і Петром Мстіславцем в 1564 («Апостол»). У 1574 Іван Федоров в Львові видає перші українські друкарські До. («Азбука» і «Апостол»).

Створення цілісного організму До. важко інтересами масового виробництва. У подоланні цього протиріччя виняткову роль зіграла діяльність найбільших видавців-друкарів 16—17 вв.(століття) — сімей Мануциев у Венеції, Етьеннов у Франції, До. Плантена в Бельгії, сім’ї Ельзевірів в Нідерландах, типів видання різної літератури, що займалися розробкою, і що встановлювали найбільш доцільні і естетично досконалі вирішення книжкових ансамблів.

Подальший розвиток друкарської До. було пов’язано з постійним прагненням до збільшення об’єму інформації, вдосконалення її передачі, спеціалізації До. по типах видань (наукові, учбові, художні, культові, довідкові і т.п.).

В книжковому мистецтві 18—начала 19 вв.(століття) заглиблюється розділення професій друкарського і художнього профілю. Це накладає друкарських помилок на характер книжкового ансамблю: текст і ілюстрації часто втрачають колишній взаємозв’язок. Всього більшого поширення набувають набірні орнаментальні прикраси, лінійки, політіпажі.

Відкриття літографії (1798) і торцевої ксилографії (80-і рр. 18 ст) полегшило процес відтворення в До. авторського малюнка і дозволило з середини 19 ст значно збільшити випуск ілюстрованих видань. У західноєвропейську і російську До. прийшли видатні художники, що багато зробили для поширення в книжковій графіці реалістичних тенденцій. (Див. Ілюстрація, Графіка ) .

В середині 19 ст поліграфія вступила на дорогу бурхливого технічного прогресу. З відкриттям фотомеханічного способу відтворення зображень До. збагатилася новими можливостями для широкого залучення чорної і кольорової графіки.

2-я половина 19 ст ознаменована все великим підпорядкуванням До. комерційним інтересам видавців, що привело до зниження рівня художньої культури масових видань і до відособлення групи библиофильських книг. Спроби підняти рівень книжкового мистецтва шляхом повернення до ремісничих способів виробництва робилися англійським письменником і художником В. Морісом, що випустив в кінці 19 ст 53 чудово зроблених К. На грані 19—20 вв.(століття) у До. зародилися нові стилістичні форми, що відобразили шукання живопису і графіки того часу.

Сучасне мистецтво До. капіталістичних країн в основному базується на високих досягненнях друкарської справи (наукова, мистецтвознавча До.), художньо-образна сторона в нім, як правило, менш розвинена. Відображаючи комерційні інтереси видавців, книжна продукція ділиться на масову, таку, що випускається в яскравих обкладинках, без ілюстрацій, і на дорогі видання, в яких незрідка беруть участь крупні художники.

Радянська До. перших років свого існування прагнула до дозволу складного комплексу ідейно-виховних і художніх проблем, витікаючих з програми культурних перетворень в країні. Слідуючи установці на загальнодоступність радянської До., на її просвітницький характер, радянські видавці і поліграфісти велику увагу приділяли масовою До. У цій області працювали найбільші майстри: московські ксилографи Ст А. Фаворський, А. І. Кравченко, А. Д. Гончарів, Р. А. Ячєїстов, М. І. Піков і др.; ленінградські художники Л.С. Хижінський, А. Ф. Пахомов, Р. Д. Епіфанов, Ст Ст Лебедев, Ст М. Конашевіч, Е. І. Чарушин, Ю. А. Васнецов і ін. Новаторська діяльність конструктивістів 20-х—початку 30-х рр. (Л. М. Лісицкий, А. М. Родченко) надала дію на розвиток конструкції До., введення в неї фотомонтажу і т.д. Велика роль в ілюстрації класичної літератури Н. Ст Кузьміна, Кукриниксов, Д. А. Шмарінова, Е. А. Кибріка і ін. В області шрифтової і оформлювальної графіки великий вклад зроблений І. Ф. Рербергом, С. Би. Телінгатером, С. М. Пожарським і ін.

Радянське книжкове мистецтво 50—70-х рр. характеризується наполегливим прагненням до створення органічного взаємозв’язку книжкових елементів. У зв’язку з цим виникає інтерес до проблем організації До. як цілого (художнє конструювання), до проблеми стилю і т.д.

В середині 20 ст в обстановці надзвичайно швидкого зростання друкарської інформації і широкого поширення нових засобів масових комунікацій (радіо, телебачення, кіно і т.д.) перед До. виникають нові проблеми: уточнення специфічної функції в загальній системі засобів масових комунікацій, вдосконалення книжкової організації (освоєння нових друкарських матеріалів, мініатюризація видань, оптимізація читання, включення в наукових і учбових До. звукозаписів, стереоскопічних зображень і пр.), підвищення якості поліграфічного виконання і ін.

Структура і типологія сучасної книги. Книжковий блок з’єднується з палітурною кришкою за допомогою форзаца. Верхні і нижні краї зошитів скріпляє тасьма з потовщеним краєм — каптал. На палітурку інколи надівають суперобкладинку, яка оберігає палітурну кришку і служить елементом оформлення До. На початку До. поміщають титульний аркуш, який може бути розворотом, займаючи 2-у (контртитул) і 3-у сторінки К. Некоториє відомості можуть бути поміщені на авантітуле, що займає 1-у сторінку К. Тітульному аркушу інколи передує фронтиспис . Для смислової організації тексту використовуються різні способи рубрикації К. Отдельним розділам До. інколи передує шмуцтитул, на якому надрукована назва розділу. Перші (спускові) смуги розділів виділяють засобами верстки або художнього убрання. Шрифтові і нешрифтові методи виділення дозволяють виявити заголовки або окремі частини тексту. Користування До. полегшують колонтитули — заголовки окремих розділів, смуги, що поміщаються у верхній частині, і колонцифри — порядкові номери сторінок (пагінація). Порядкові номери зошитів (листів) До. — сигнатура і умовне найменування До. — норма, службовці для полегшення підбору листів в процесі виготовлення книжкового блоку, проставляються на 1-ій (а інколи і на 3-ій) сторінці кожного зошита. Апарат До. включає вихідні відомості, вміст (зміст), передмову (післямова), прікніжную анотацію, примітки коментарі, покажчики, внутрішньокнижкові бібліографічні списки, додатки, виноски. Вміст (зміст) і вихідні відомості поміщають в кожній До., інші елементи апарату — переважно в наукових виданнях. Розмір сторінки До. називається форматом видання .

До. розрізняють по їх читацькому і цільовому призначенню, а також з тематики. По читацькому призначенню можуть бути виділені До. для масового читача, для фахівців і для дітей. Виходячи з цільового призначення До., говорять про офіційних, наукових, науково-популярних, учбових, літературно-художніх, довідкових, рекламних і інших виданнях. Широко поширеним виглядом наукової До. є монографія . Серед учбових До. можна виділити підручники, навчальні посібники навчально-методичні посібники і ін. Характерними видами довідкових видань є словники, енциклопедії, довідники по спеціальних питаннях, інструкції, пам’ятки, проспекти, каталоги, календарі, путівники. Тематично До. класифікуються відповідно до бібліотечно-бібліографічних класифікацій (див. Класифікації бібліотечно-бібліографічні ).

Літ.: Ленін і книга, М., 1964; П’ятсот років після Гутенберга. 1468—1968, М., 1968; 400 років російського книгодрукування, т. 1—2, М., 1964; Сидоров А. А., Книга і життя, М., 1972; його ж. Історія оформлення російської книги, 2 видавництва, М., 1964; Люблінське Ст С., Книга в історії людського суспільства, М., 1972; Кацпржак Е. І., Історія книги, М. 1964; Неміровський Е. Л., Початок слов’янського книгодрукування, М., 1971; його ж, Виникнення книгодрукування в Москві. Іван Федоров, М., 1964; Книга в Росії, ч. 1—2, під ред. В. Я. Адарюкова і А. А. Сидорова, М., 1924—25; Назаров А. І., Жовтень і книга, М., 1968; Черняк А. Я., Історія технічної книги, ч. 1, М., 1969; Пахомов Ст Ст, Книжкове мистецтво, кн. 1—2, М., 1961—62; Ляхів Ст Н., Оформлення радянської книги, М., 1966; його ж, Нариси теорії мистецтва книги, М., 1971; Книга. Дослідження і матеріали, сб.(збірка) 1—25, М., 1959—72: Мистецтво книги. (Альманах), в.1—7, М-код.,1960— 71; Aldis Н., The printed book, Camb., 1951; Barge H., Geschichteder Buchdruckerkunst, Lpz., [1940]; DAHI S., Histoire du livre de l”antiquité а nos jours, 2 éd., P., 1960; Flocon A., L”universdes livres, P.[1961]: Labarre A., Histoire du livre, P.,1970; Mcmurtrie D. C., The book, N. Y., [1943]; Steinberg S. H., Five hundred years of printing, L., 1959.

Ст H. Ляхів, Е. Л. Неміровський.

Палітурка середньовічної рукописної книги.

«Євангеліє з Келса». Рукописна книга. Ірландія. Близько 800.

Що означає слово книжки

СЛОВНИК.ua містить тлумачний словник української мови – понад 130 000 тлумачень із СУМ* та понад 21 000 тлумачень, доданих командою та користувачами СЛОВНИК.ua. Словоформи (орфографічний словник української мови) для більше ніж 260 000 слів. Сервіс звертання містить понад 2600 імен та по батькові. Сервіс транслітерації містить офіційну “паспортну” (КМУ 2010) транслітерацію онлайн. СЛОВНИК.ua містить Помічника, який допоможе вам уникнути суржику та підкаже правильне слово. База “антисуржика” містить понад 700 слів та виразів. Також на нашому сайті розміщено зручний новий правопис Української мови 2019 онлайн з пошуком. А ще у нас є сервіс “Наголоси”, що розставляє наголоси в українських текстах.

* СУМ – Словник української мови в 11 томах. Дозвіл на використання люб’язно надано Інститутом Мовознавства ім. О.О.Потебні.