ВІЛЬЯМ ШЕКСПІР – Життя і творчість письменника

Творчість Шекспіра, якого видатний російський критик В. Бєлінський назвав «яскравою зорею й урочистим світанком ери нового, справжнього мистецтва», є найвищим досягненням європейської літератури доби Відродження. Якщо могутня фігура Данте позначає собою початок Ренесансу, то титанічна фігура Шекспіра вінчає його кінець і увінчує його в історії світової культури. Спадщина його набула світового значення, вплинула на творчість численних митців світового значення і зберігає свою актуальність до нашого часу. Найкращі театри світу незмінно включають в свій репертуар його п’єси, а роль Гамлета мріє зіграти хіба що не кожний актор.

Не дивлячись на світовий розголос драматургії і поезії Шекспіра, про самого нього відомого не так вже і багато. Хрестоматійні дані такі. Народився Шекспір 23 квітня 1564 р. у Стретфорді-на-Ейвоні в родині ремісника і торговця. Вчився у місцевій граматичній школі, де вивчали рідну мову, а також грецьку і латинську за єдиним підручником — Біблією. За одними даними школу не закінчив, бо батько через фінансові ускладнення забрав Вільяма до себе помічником. За іншими ж, після закінчення школи був навіть помічником шкільного учителя.

У вісімнадцятирічному віці оженився на Енн Хетауей, яка була на вісім років старшою за нього. Через три роки після одруження покинув Стретфорд. Перші його друковані твори з’являються тільки в 1594 році. Біографи припускають, що за цей період він якийсь час був актором мандрівної трупи, 3 1590 р. працював у різних театрах Лондона, а з 1594 вступив у найкращу лондонську трупу Джеймса Бербеджа. З моменту побудови Бер-беджем театру «Глобус», тобто з 1599 р. і до 1621 р. життя його пов’язане з цим театром, пайщиком, актором і драматургом якого він є. Сім’я його весь цей час залишалася в Стретфорді, куди він повертається, припинивши театральну і творчу діяльність, іде вмирає 23 квітня (удень свого народження) 1612 року у п’ятидесятидвохрічному віці.

Його драматургічна і поетична спадщина, згідно «шекспірівського канону» (першого повного видання творів Шекспіра, здійсненого у 1623 р.) складається з 37 драм, 154 сонетів та двох поем — «Венера і Адоні» і «Знеславлена Лукреція». Всі драматичні твори Шекспіра написані білим віршем з використанням прози. Поєднання віршів і прози є характерною рисою шекспірівської драматургії, зумовленою як художнім матеріалом, так і естетичними завданнями.

Творчості неперевершеного драматурга і блискучого майстра сонета присвячено тисячі книг. Цікаво, що на долю лише однієї, до цього часу, невирішеної проблеми шекспірознавства, припадає понад 4500 праць. І проблема ця, як не дивно, стосується саме авторства шекспірівських творів: хто ж їх автор — сам Вільм Шекспір чи хтось інший. На сьогодні налічується 58 претендентів, серед яких фігурують такі імена, як філософ Френсіс Бекон, лорди Саутгемптон, Ретленд, граф Дербі і навіть королева Єлизавета.

Основні анти шекспірівські аргументи обумовлені такими фактами. Справжнє прізвище Вільяма, яке значиться в книзі церковних записів про народження і яке збереглося на п’яти ділових паперах у вигляді кострубатих підписів, Шакспер, що принципово відрізняється від Шекспір. Шекспір — ім’я смислове і перекладається як «той, хто потрясає списом». З’явилось воно вже в лондонський період життя Вільяма, коли він за допомогою якихось знатних покровителів отримав сімейний герб, на якому було зображено вершника з піднятим списом у руці. Показово, що більшість виданих в той час шекспірівських творів підписані іменем William Shakespeare, що підкреслює його смислове значення і більше нагадує псевдонім, бо особисті імена так не писались. Викликає подив, що не збереглось жодного рядка, написаного рукою Шекспіра.

Більш серйозні сумніви щодо шекспірівського авторства викликає те, що Вільям ніде не вчився, окрім граматичної школи, і ніде не бував за межами Англії. В той же час шекспірівські твори вражають неперевершеного художньою майстерністю, масштабністю мислення та філософською художньою глибиною проникнення в найважливіші проблеми буття. Вони свідчать не тільки про геніальність їх автора, але й про енциклопедизм його знань, яким не володів жоден з його сучасників. Словник Шекспіра налічує понад 20 тисяч слів, в той час як у Френсіса Бекона лише 8 тисяч, у Віктора Гюго — 9 тисяч.

Свідчать вони і про те, що він знав французьку, італійську, грецьку, латинську мови, добре був обізнаний з античною міфологією, творами Гомера, Овідія, Плавта, Сенеки, Монтеня, Рабле і багатьох інших. До того ж Шекспір вільно почував себе в англійській історії, юриспруденції, риториці, медицині, тонкощах придворного етикету, в житті і звичках знатних осіб. Переважна більшість цих знань в ті часи могла бути одержана тільки в університетах, в яких, як відомо, Шекспір ніколи не навчався.

Остання версія авторства шекспірівських творів з’явилась в 2004 р. Вона найбільш аргументована і доказова і належить ученому секретареві Шекспірівської комісії при Академії наук Росії Іллі Плілову, який виклав її в книзі «Гра про Вільяма Шекспіра, або Таємниця Великого Фенікса».

Спираючись на численні матеріали і нові знахідки, він доводить, що за ім’ям Шекспіра криється блискучий молодий аристократ граф Ретленд, близький друг лорда Саутгемптона. Цих двох аристократів зв’язувало не тільки соціальне походження, а й вік (Ретленд був молодшим лише на три роки), і палка любов до театру (при їх фінансовій участі був збудований театр «Глобус», де саме відбулись прем’єри всіх шекспірівських п’єс).

Ретленд, був всебічно обізнаною людиною: він вчився в Падуанському університеті; в списках якого за 1596 рік разом з його іменем значаться імена Розенкранца і Гільденстерна, виведених пізніше в трагедії «Гамлет»; вчився в Кембріджському і Оксфордському університетах; виконував королівські доручення при коронованих особах (зокрема, очолював офіційну місію в Датське королівство в червні 1603 р.). За І. Пліловим, Ретленд використовував спритного актора Шекспіра, щоб передавати свої п’єси у театр. З його смертю в 1612 р. завершується і творча діяльність Шекспіра, який у цьому ж році покидає Лондон і більше нічого не пише.

Але хто б не стояв за цим всесвітньо відомим іменем, незаперечним є той факт, що шекспірівські твори у своїй сукупності з надзвичайною силою виразності відбили всю гаму ренесансних роздумів і почуттів — від беззастережного уславлення людини, здатної піднятися силою свого духу і розуму на рівень богоподібного створення, до глибоких розчарувань і сумнівів в божественності її природи. У зв’язку з цим творчий шлях Шекспіра традиційно поділяють на три періоди.

До першого періоду (1590—1600) відносять драми-хроніки (9), комедії (10), трагедії (3), обидві поеми — «Венера і Адоніс» (1592), «Зганьблена Лукреція» (1593) та сонети (1953—1598).

Хроніки, з яких Шекспір розпочав свою творчість, були популярним жанром у його попередників і сучасників, бо вони відповідали на загострений інтерес публіки до своєї історії і політичних проблем сучасності у період напруженої боротьби Англії з Іспанією. Одна за однією з’являються драми-хроніки, особливість яких є вміння драматурга масштабно малювати епоху живими і яскравими барвами, поєднуючи соціальне тло з долею конкретних персонажів: «Генріх VI, частина 2» (1590), «Генріх VI, частина 3» (1591), «Генріх VI, частина 1» (1593), «Ричард III» (1594), «Ричард II» (1595), «Король Джон» (1596), «Генріх IV, частина 2» (1597), «Генріх IV, частина 2» (1598) і «Генріх V» (1598).

Паралельно з хроніками Шекспір пише цілу низку комедій: «Комедія помилок» (1592), «Приборкання непокірної» (1593), «Два веронці» (1594), «Марні зусилля кохання» (1594), «Сон літньої ночі» (1595), «Венеціанський купець» (1596), «Багато галасу даремно» (1599), «Віндзорські витівниці» (1598), «Як вам це подобається» (1599) і «Дванадцята ніч» (1600), а також три трагедії: «Тіт Андронік» (1593), «Ромео і Джульетта» (1594) і «Юлій Цезар» (1598).

Загальний характер творів цього періоду можна визначити як оптимістичний, забарвлений радісним сприйняттям життя у всій його розмаїтості, вірою у торжество розумного і доброго. Гуманістичним пафосом позначені також поеми і сонети, які відкривають реалістичністю своєї поетики новий етап у розвитку поезії Ренесансу. Сонети Шекспіра утворюють сюжетний цикл, побудований на розвитку відносин між поетом, другом і «смуглявою леді». В сонетах постає складний і багатий світ ренесансної людини з її всеохоплюючим поглядом на світ, активним відношенням до життя, багатством душевних почуттів і переживань.

Другий період творчості Шекспіра (1601 — 1608 pp.) позначений заглибленням поета в аналіз трагічних суперечностей людини, які з усією силою виявились під кінець Ренесансу. Навіть три комедії, написані в цей час, («Троїл і Крессіда» (1602); «Кінець діло вінчає» (1603); «Міра заміру» (1603) несуть на собі печать трагічного світосприйняття. Драматургічний геній Шекспіра найповніше проявився саме в трагедіях цього періоду: «Гамлет» (1601), «Отелло» (1604), «Король Лір» (1605), «Мак бет» П606), «Антоній і Клеопатра» (1607), «Коріолан» (1607), «Тімон Афінський» (1608).

Квінтесенцією трагічного світовідчуття цих творів може слугувати сонет № 66, написаний значно раніше:

Я кличу смерть — дивитися набридло

На жебри і приниження чеснот,

На безтурботне і вельможне бидло,

На правоту, що їй затисли рот,

На честь фальшиву, на дівочу вроду

Поганьблену, на зраду в пишноті,

На правду, що підлоті на вподобу

В бруд обертає почуття святі,

І на мистецтво під п’ятою влади,

І на талант під наглядом шпика,

І на порядність, що безбожно краде,

І на добро, що в зла за служана!

Я від всього цього помер би нині,

Та як тебе лишити в самоті?!

І, нарешті, третій, романтичний період, який охоплює 1609— 1612 роки. В цей час він створює чотири трагікомедії, або романтичні драми: «Перікл» (1609), «Цимбелін» (1610), «Зимова казка» (1611), «Буря» (1612) і історичну драму «Генріх VIII». В трагікомедія панує атмосфера казково-фантастичного, в них добро і справедливість завжди перемагають сили зла. Так «цар драматичних поетів» (В. Бєлінський) до останнього свого твору залишається вірним світлим ідеалам гуманістичного мистецтва Ренесансу.

Серед знаменитих трагедій Шекспіра найбільшою популярністю на протязі віків користуються «Ромео і Джульєтта» і «Гамлет».

Трагедія «Ромео і Джульєтта» була написана в середині 90-х років, в перший, так званий, оптимістичний період його творчості, найбільш просякнутий ренесансним пафосом віри в людину і її безмежні можливості. В центрі трагедії, як і в написаних в цей час комедіях, історія світлого, романтично піднесеного і самовідданого кохання двох юних героїв, яка розгортається на фоні давньої кривавої ворожнечі між їх родинами — Монтеккі і Капулетті.

Кохання, яке виникає МІНІ Ромео, представником дому Монтеккі, і Джульєттою, представницею дому Капулетті, зображено Шекспіром як прекрасна, добра і позитивна сила, що здатна зламати анти людяну ворожнечу старого світу. Кохання пробуджує у Ромео і Джульєтта високі почуття, воно духовно їх збагачує і наповнює трепетним відчуттям краси життя. Шекспір створює один з найвеличніших гімнів коханню.

Головна принада її — писав про трагедію Іван Франко,— той чар молодості і свіжості, те поетичне сяйво, яким обласкані всі фігури, та простота і сила чуття, яка надає тій індивідуальній і припадковими явищами обставленій любовній історії вищу силу і «правдивість тисяч любовних історій».

«Гамлет», «Комедія помилок», «Приборкання непокорної», «Сон літньої ночі», «Багато галасу даремно», «Дванадцята ніч», «Ромео і Джульєтта».

1. Аникст А.А. Творчество Шекспира.— М.— Л.: Худож. литература, I960.;

2. Гилилов И. Игра об Уильяме Шекспире, или Тайна Великого Феникса.— М., 2004.;

3. Козимцев Г. Наш современник Шекспир.— 2-е изд.— М., 1966.;

4. Смирнов А.А. Шекспир.— Л.— М.: Искусство, 1963.;

5. Урнов М.В., Урнов Д.М. Шекспир. Движение во времени.— М.: Наука, 1968.

Біографія Шекспірa Вільямa

Творчість Шекспіра, якого видатний російський критик В. Бєлінський назвав “яскравою зорею й урочистим світанком ери нового, справжнього мистецтва”, є найвищим досягненням європейської літератури доби Відродження. Якщо могутня фігура Данте позначає собою початок Ренесансу, то титанічна фігура Шекспіра вінчає його кінець і увінчує його в історії світової культури. Спадщина його набула світового значення, вплинула на творчість численних митців світового значення і зберігає свою актуальність до нашого часу. Найкращі театри світу незмінно

включають в свій репертуар його п’єси, а роль Гамлета мріє зіграти хіба що не кожний актор. Не дивлячись на світовий розголос драматургії і поезії Шекспіра, про самого нього відомого не так вже і багато. Хрестоматійні дані такі. Народився Шекспір 23 квітня 1564 р. у Стретфорді-на-Ейвоні в родині ремісника і торговця. Вчився у місцевій граматичній школі, де вивчали рідну мову, а також грецьку і латинську за єдиним підручником – Біблією. За одними даними школу не закінчив, бо батько через фінансові ускладнення забрав Вільяма до себе помічником. За іншими ж, після закінчення школи був навіть помічником шкільного учителя.

У вісімнадцятирічному віці оженився на Енн Хетауей, яка була на вісім років старшою за нього. Через три роки після одруження покинув Стретфорд. Перші його друковані твори з’являються тільки в 1594 році. Біографи припускають, що за цей період він якийсь час був актором мандрівної трупи, 3 1590 р. працював у різних театрах Лондона, а з 1594 вступив у найкращу лондонську трупу Джеймса Бербеджа. З моменту побудови Бербеджем театру “Глобус”, тобто з 1599 р. і до 1621 р. життя його пов’язане з цим театром, пайщиком і актором і драматургом якого він є. Сім’я його весь цей час залишалася в Стретфорді, куди він повертається, припинивши театральну і творчу діяльність, і де вмирає 23 квітня (у день свого народження) 1612 року у п’ятидесятидвохрічному віці. Його драматургічна і поетична спадщина, згідно “шекспірівського канону” (першого повного видання творів Шекспіра, здійсненого у 1623р.) складається з 37 драм, 154 сонетів та двох поем – “Венера і Адоні” і “Знеславлена Лукреція”. Всі драматичні твори Шекспіра написані білим віршем з використанням прози. Поєднання віршів і прози є характерною рисою шекспірівської драматургії, зумовленою як художнім матеріалом, так і естетичними завданнями. Творчості неперевершеного драматурга і блискучого майстра сонета присвячено тисячі книг. Цікаво, що на долю лише однієї, до цього часу, невирішеної проблеми шекспірознавства, припадає понад 4500 праць. І проблема ця, як не дивно, стосується саме авторства шекспірівських творів: хто ж їх автор – сам Вільям Шекспір чи хтось інший. На сьогодні налічується 58 претендентів, серед яких фігурують такі імена, як філософ Френсіс Бекон, лорди Саутгемптон, Ретленд, граф Дербі і навіть королева Єлизавета. Основні анти шекспірівські аргументи обумовлені такими фактами. Справжнє прізвище Вільяма, яке значиться в книзі церковних записів про народження і яке збереглося на п’яти ділових паперах у вигляді кострубатих підписів, Шакспер, що принципово відрізняється від Шекспір. Шекспір – ім’я смислове і перекладається як “той, хто потрясає списом”. З’явилось воно вже в лондонський період життя Вільяма, коли він за допомогою якихось знатних покровителів отримав сімейний герб, на якому було зображено вершника з піднятим списом у руці. Показово, що більшість виданих в той час шекспірівських творів підписані іменем William Shakespeare, що підкреслює його смислове значення і більше нагадує псевдонім, бо особисті імена так не писались. Викликає подив, що не збереглось жодного рядка, написаного рукою Шекспіра. Більш серйозні сумніви щодо шекспірівського авторства викликає те, що Вільям ніде не вчився, окрім граматичної школи, і ніде не бував за межами Англії. В той же час шекспірівські твори вражають неперевершеною художньою майстерністю, масштабністю мислення та філософською художньою глибиною проникнення в найважливіші проблеми буття. Вони свідчать не тільки про геніальність їх автора, але й про енциклопедизм його знань, яким не володів жоден з його сучасників. Словник Шекспіра налічує понад 20 тисяч слів, в той час як у Френсіса Бекона лише 8 тисяч, у Віктора Гюго – 9 тисяч. Свідчать вони і про те, що він знав французьку, італійську, грецьку, латинську мови, добре був обізнаний з античною міфологією, творами Гомера, Овідія, Плавта, Сенеки, Монтеня, Рабле і багатьох інших. До того ж Шекспір вільно почував себе в англійській історії, юриспруденції, риториці, медицині, тонкощах придворного етикету, в житті і звичках знатних осіб. Переважна більшість цих знань в ті часи могла бути одержана тільки в університетах, в яких, як відомо, Шекспір ніколи не навчався. Остання версія авторства шекспірівських творів з’явилась в 2004 р. Вона найбільш аргументована і доказова і належить ученому секретареві Шекспірівської комісії при Академії наук Росії Іллі Гілілову, який виклав її в книзі “Гра про Вільяма Шекспіра, або Таємниця Великого Фенікса”. Спираючись на численні матеріали і нові знахідки, він доводить, що за ім’ям Шекспіра криється блискучий молодий аристократ граф Ретленд, близький друг лорда Саутгемптона. Цих двох аристократів зв’язувало не тільки соціальне походження, а й вік (Ретленд був молодшим лише на три роки), і палка любов до театру (при їх фінансовій участі був збудований театр “Глобус”, де саме відбулись прем’єри всіх шекспірівських п’єс). Ретленд, був всебічно обізнаною людиною: він вчився в Падуанському університеті; в списках якого за 1596 рік разом з його іменем значаться імена Розенкранца і Гільденстерна, виведених пізніше в трагедії “Гамлет”; вчився в Кембріджському і Оксфордському університетах; виконував королівські доручення при коронованих особах (зокрема, очолював офіційну місію в Датське королівство в червні 1603 р.). За І. Пліловим, Ретленд використовував спритного актора Шекспіра, щоб передавати свої п’єси у театр. З його смертю в 1612 р. завершується і творча діяльність Шекспіра, який у цьому ж році покидає Лондон і більше нічого не пише. Але хто б не стояв за цим всесвітньо відомим іменем, незаперечним є той факт, що шекспірівські твори у своїй сукупності з надзвичайною силою виразності відбили всю гаму ренесансних роздумів і почуттів – від беззастережного уславлення людини, здатної піднятися силою свого духу і розуму на рівень богоподібного створення, до глибоких розчарувань і сумнівів в божественності її природи. У зв’язку з цим творчий шлях Шекспіра традиційно поділяють на три періоди. До першого періоду (1590-1600) відносять драми-хроніки (9), комедії (10), трагедії (3), обидві поеми – “Венера і Адоніс” (1592), “Зганьблена Лукреція” (1593) та сонети (1953-1598). Хроніки, з яких Шекспір розпочав свою творчість, були популярним жанром у його попередників і сучасників, бо вони відповідали на загострений інтерес публіки до своєї історії і політичних проблем сучасності у період напруженої боротьби Англії з Іспанією. Одна за однією з’являються драми-хроніки, особливість яких є вміння драматурга масштабно малювати епоху живими і яскравими барвами, поєднуючи соціальне тло з долею конкретних персонажів: “Генріх VI, частина 2” (1590), “Генріх VI, частина 3” (1591), “Генріх VI, частина 1” (1593), “Ричард НІ” (1594), “Ричард II” (1595), “Король Джон” (1596), “Генріх IV, частина 2” (1597), “Генріх IV, частина 2” (1598) і “Генріх V” (1598). Паралельно з хроніками Шекспір пише цілу низку комедій: “Комедія помилок” (1592), “Приборкання непокірної” (1593), “Два веронці” (1594), “Марні зусилля кохання” (1594), “Сон літньої ночі” (1595), “Венеціанський купець” (1596), “Багато галасу даремно” (1599), “Віндзорські витівниці” (1598), “Як вам це подобається” (1599) і “Дванадцята ніч” (1600), а також три трагедії: “Тіт Андронік” (1593), “Ромео і Джульєтта” (1594) і “Юлій Цезар” (1598). Загальний характер творів цього періоду можна визначити як оптимістичний, забарвлений радісним сприйняттям життя у всій його розмаїтості, вірою у торжество розумного і доброго. Гуманістичним пафосом позначені також поеми і сонети, які відкривають реалістичністю своєї поетики новий етап у розвитку поезії Ренесансу. Сонети Шекспіра утворюють сюжетний цикл, побудований на розвитку відносин між поетом, другом і “смуглявою леді”. В сонетах постає складний і багатий світ ренесансної людини з її всеохоплюючим поглядом на світ, активним відношенням до життя, багатством душевних почуттів і переживань. Другий період творчості Шекспіра (1601-1608 pp.) позначений заглибленням поета в аналіз трагічних суперечностей людини, які з усією силою виявились під кінець Ренесансу. Навіть три комедії, написані в цей час, (“Троїл і Крессіда” (1602); “Кінець діло вінчає” (1603); “Міра заміру” (1603) несуть на собі печать трагічного світосприйняття. Драматургічний геній Шекспіра найповніше проявився саме в трагедіях цього періоду: “Гамлет” (1601), “Отелло” (1604), “Король Лір” (1605), “Мак бет” (1606), “Антоній і Клеопатра” (1607), “Коріолан” (1607), “Тімон Афінський” (1608). Квінтесенцією трагічного світовідчуття цих творів може слугувати сонет № 66, написаний значно раніше:
Я кличу смерть – дивитися набридло
На жебри і приниження чеснот,
На безтурботне і вельможне бидло,
На правоту, що їй затисли рот,
На честь фальшиву, на дівочу вроду
Поганьблену, на зраду в пишноті,
На правду, що підлоті на вподобу
В бруд обертає почуття святі,
І на мистецтво під п’ятою влади,
І на талант під наглядом шпика,
І на порядність, що безбожно краде,
І на добро, що в зла за служана!
Я від всього цього помер би нині,
Та як тебе лишити в самоті?!
(Переклад Д. Павличка).
І, нарешті, третій, романтичний період, який охоплює 1609- 1612 роки. В цей час він створює чотири трагікомедії, або романтичні драми: “Перікл”(1609), “Цимбелін”(1610), “Зимова казка” (1611); “Буря” (1612) і історичну-драму “Генріх VIII” В трагікомедія панує атмосфера казково-фантастичного, в них добро і справедливість завжди перемагають сили зла. Так “цар драматичних поетів” (В. Бєлінський) до останнього свого твору залишається вірним світлим ідеалам гуманістичного мистецтва Ренесансу. Серед знаменитих трагедій Шекспіра найбільшою популярністю на протязі віків користуються “Ромео і Джульєтта” і “Гамлет”. Трагедія “Ромео і Джульєтта” була написана в середині 90-х років, в перший, так званий, оптимістичний період його творчості, найбільш просякнутий ренесансним пафосом віри в людину і її безмежні можливості. В центрі трагедії, як і в написаних в цей час комедіях, історія світлого, романтично піднесеного і самовідданого кохання двох юних героїв, яка розгортається на фоні давньої кривавої ворожнечі між їх родинами – Монтеккі і Капулетті. Кохання, яке виникає між Ромео, представником дому Монтеккі, і Джульєттою, представницею дому Капулетті, зображено Шекспіром як прекрасна, добра і позитивна сила, що здатна зламати анти людяну ворожнечу старого світу. Кохання пробуджує у Ромео і Джульєтти високі почуття, воно духовно їх збагачує і наповнює трепетним відчуттям краси життя. Шекспір створює один з найвеличніших гімнів коханню. Головна принада її – писав про трагедію Іван Франко,- той чар молодості і свіжості, те поетичне сяйво, яким обласкані всі фігури, та простота і сила чуття, яка надає тій індивідуальній і припадковими явищами обставленій любовній історії вишу силу і “правдивість тисяч любовних історій”.

Біографія Вільяма Шекспіра – біографія, цікаві факти, досягнення

Англійський поет і драматург Вільям Шекспір (William Shakespear) – одна з найзагадковіших і найбільш геніальних особистостей у світовій літературі й історії. Досі ходять наполегливі розмови про те, що Шекспір не був автором тих неперевершених трагедій, комедій і сонетів, якими зачитуються люди вже протягом п’яти століть. Досі багато фактів його біографії приховані за щільною завісою таємниці. До цих пір шанувальники Шекспіра щороку влаштовують Шекспірівські Читання, проводять симпозіуми та конференції, присвячені його творчості.

Вільям Шекспір народився в 1564 році в крихітному містечку Стратфорд-на-Ейвоні, розташованому в графстві Уорікшир. Точна дата його народження невідома, але прийнято вважати, що це – 23 квітня. Саме в цей день англійці згадують святого Георгія, великомученика християнської церкви. Втім, день народження Шекспіра «призначили» вже через багато років після його смерті, так що, на зазначену дату особливого орієнтуватися не варто. А ось прізвище драматурга заслуговує найпильнішої уваги. Вона походить від двох англійських слів «shake» (вражати) та «спис» (спис), тобто означає «приголомшливий списом». Щодо списи нам теж нічого невідомо (хоча побитися молодий Вільям був дуже не проти), але в тому, що він потряс і вивів на принципово новий рівень світову літературу, можна не сумніватися.

Сім’я Вільяма Шекспіра була абсолютно буденною. Батько, Джон Шекспір, – ремісник, мати, Мері Арден, – домогосподарка. За одними чутками, вони були людьми досить заможними, за іншими – ледве зводили кінці з кінцями. Багато вчених-шекспірознавці, бажаючи хоч якось логічно пояснити, яким чином провінційний хлопчик став найбільшим драматургом всіх часів і народів, намагалися знайти докази того, що він отримав елітне і глибоке освіту. Але, свідчень, які вказують на це, вони не виявили. Так, як і будь-яка дитина, Вільям відвідував граматичну школу. Але ніякого серйозного освіти в таких школах не давали. Просто за наказом короля Едуарда IV вчили діток з небагатих сімей читати та писати. За чутками, Шекспір у підлітковому віці відвідував ще і літературний гурток, де вивчав творчість давніх філософів і поетів. Але і цього жодних доказів теж знайдено не було. Тому, давайте дивитися правді в очі: геніальний Вільям Шекспір не отримав ніякого істотного освіти і звідки взявся його дар – це і є та загадка, яку, на жаль, ми вже навряд чи зможемо розгадати.

Зате він ухитрився дуже рано, у віці 18 років, одружитися. Енн Хатауей була на вісім років старше Вільяма, мала кепським характером і ще більш нечистою зовнішністю. Але, на момент укладення шлюбу, вона була вже вагітна і, можна зробити висновок, що Шекспір був просто змушений повести її під вінець. Наступні сім років Шекспір тихо живе зі своєю дружиною. За чотири роки у них народжується троє дітей. Про подальшу долю дочок Шекспіра нам нічого невідомо, а син помер у дитячому віці. Чим займається Шекспір і на що утримує сім’ю – теж покрите повною таємницею.

В 1590 році він просто тікає від обридлої дружини і їде в Лондон на пошуки щастя. Йому в цей час ледве виповнилося 28 років.Це саме «щастя» він знаходить дуже швидко, в театральній трупі Річарда Бербеджа, поета, антрепренера, режисера, яскравого представника англійської богеми тих років. Кажуть, що взяв Бербедж Вільяма на посаду конюха, що служить ще одним вагомим доказом того, що у Шекспіра не було ніякої освіти.

Далі починаються вже зовсім чудеса. Вже у 1595 році Шекспір, якимось чином, стає одним з пайовиків театру Бербежда, а в 1599 році – одним із власників нового театру «Глобус», який до цих пір вважається кращим театром часів королеви Єлизавети. До цього моменту, у Шекспіра вже є кілька поставлених п’єс. Це чарівна «Комедія помилок», написана в 1591 році, через рік після того, як він покинув Стретфорд (!) і досить подражательная трагедія «Тит Андронік» (1594 рік). Власне кажучи, ці два твори і відносяться до першого періоду творчості Шекспіра, який умовно тривав з 1590 по 1594 роки.

Далі – більше. Другий період творчості Шекспіра, з 1594 по 1560 – це час створення багатьох його безсмертних творів: трагедії «Ромео і Джульєтта» (1595 м), комедій «Сон у літню ніч» та «Венеціанський купець» (1596 р.), масштабних історичних хронік «Річард II» (1595) і «Генріх IV» (1598 р.) і ще ряду не менш блискучих п’єс. Вільям Шекспір не тільки багато пише, але і грає на всіх своїх п’єсах ролі головних героїв і героїнь. Треба зауважити, що в театрі часів королеви Єлизавети всі ролі виконували тільки чоловіки-актори. Дуже цікаво цей факт обіграний в чарівному фільмі Джона Меддена «Закоханий Шекспір». Подивіться, якщо хочете зрозуміти особистість цього великого драматурга хоч трохи краще. В цей же час, Шекспір створює і велику частину своїх сонетів, які так блискуче поклав на музику вже в наші дні Мікаел Таривердієв і так тонко і глибоко перевели на російську мову Самуїл Маршак і Борис Пастернак.

Третій період творчості Шекспіра, з 1600 по 1609 роки, теж відзначений цілим розсипом геніальних п’єс. Хоча, було б достатньо і однієї, «Гамлета», шедевра, який Шекспір створив і сам поставив орієнтовно в 1603 році. Крім «Гамлета», з під пера Шекспіра в цей час виходить понад 12 трагедій і комедій, серед яких «Отелло» (1605 р.), «Король Лір» (1606 р.), «Макбет» (орієнтовно теж 1606 р.). Чесно кажучи, навіть одного з цих творів було б достатньо для того, щоб зробити його ім’я автора безсмертним.

Четвертий період творчості Вільяма Шекспіра триває відносно недовго, з 1609 по 1612 роки. Мабуть, в цей час в житті Шекспіра відбуваються якісь досить нерадісні події. Він концентрує свою увагу на жанрі трагікомедії і створює такі досить похмурі твори, як «Генріх VIII», «Буря», «Перікл». За винятком «Генріх VIII» всі п’єси, написані в цей період, залишають двояке враження. Здається, що їх писав зовсім інша людина, у якого не було ні дещиці шекспірівського таланту, натхнення і вміння передати на папері найскладніші людські почуття і відносини. До речі, точно таке ж враження залишають вірші та поеми драматурга, написані в різні періоди часу.

У 1612 році Шекспір, нікому нічого не пояснивши, повертається в Стратфорд-на-Он та, як ні в чому не бувало, продовжує спокійне сімейне життя зі своєю дружиною Енн. До того часу він вже досить забезпечена людина, що має дворянський титул. 23 квітня 1612 року Шекспір йде з життя, у віці 52 років. Причини його смерті невідомі. Вільям Шекспір похований у церкві св. Трійці в Стратфорді. Біля його пам’ятника досі кожен день можна побачити гори живих квітів.

Основні досягнення Шекспіра

• Створив 10 трагедій, 16 комедій, 4 історичні хроніки, 154 сонета, кілька поем. Серед них:
• «Ромео і Джульєтта» (1595 р.)
• «Юлій Цезар» (1599 р.)
• «Віндзорські насмешницы» (1602 р.)
• «Гамлет» (1602 р.)
• «Отелло» (1605 р.)
• «Макбет» (1606 р.)
• «Король Лір» (1606 р.)
• Створив один з перших в Лондоні стаціонарних театрів, театр «Глобус».
• Розробив власні принципи створення театральних постановок.