Держсекретар США нагадав, кому Кремль має “подякувати” за нове розширення НАТО

Державний секретар США Ентоні Блінкен зазначив, що на початку 2022 року ніхто б не міг уявити вступ Швеції у НАТО, і це історичне рішення було зумовлене розв’язаною Путіним війною проти України.

Як повідомляє “Європейська правда”, про це він сказав у своїй промові після офіційної процедури у Вашингтоні, що завершила процес вступу Швеції.

Блінкен відзначив терпіння й лідерство прем’єра та очільника МЗС Швеції, яким довелося долати численні перешкоди у процесі вступу, хоча на початку ніхто не очікував настільки великих проблем.

“Це історична мить для Швеції, для Альянсу, історична мить для трансатлантичних відносин… Наш оборонний альянс тепер сильніший і більший, ніж будь-коли”, – відзначив держсекретар США, додавши, що трохи більше трьох років тому таку подію важко було уявити.

“Швеція близько 200 років дотримувалася нейтралітету. І до повторного вторгнення Путіна в Україну, якщо глянути на опитування, менше третини шведів підтримали би вступ до НАТО… А потім усе змінилося. Три чверті шведів почали відповідати, що хочуть членства. Швеція усвідомила, що якщо Путіну спало на думку стерти з мапи світу одного сусіда, він може на тому не зупинитися”, – зауважив Ентоні Блінкен.

Він наголосив, що готовність Швеції вступити у НАТО засвідчила, що шведи не лише прагнуть більшої безпеки, але й готові брати на себе відповідальність і стати на захист своїх сусідів і союзників, якщо буде потрібно.

“Це також чітка демонстрація стратегічного фіаско, яким стало для Росії вторгнення Путіна в Україну. Зараз Росія стала слабшою у військовому, економічному, дипломатичному вимірі… А наш Альянс став більшим і сильнішим, ніж будь-коли. І ми знову й знову бачимо, що усе те, чому Путін хотів запобігти, він, навпаки, спричинив своїми діями, своєю агресією”, – заявив Ентоні Блінкен.

Як відомо, наприкінці 2021 року, невдовзі перед початком повномасштабної війни, Росія почала висувати Заходу вимоги про повернення “військово-технічної конфігурації в Європі” до кордонів 1997 року та “гарантій безпеки” у вигляді зобов’язань, що Україна ніколи не стане членом НАТО.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

США в Другій світовій війні

Період історії Сполучених Штатів Америки коли вони брали участь в другій світовій війні / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia

Шановний Wikiwand AI, Давайте зробимо це простіше, відповівши на ключові запитання:

Чи можете ви надати найпопулярніші факти та статистику про США в Другій світовій війні?

Підсумуйте цю статтю для 10-річної дитини

США втратили в Другій світовій війні 418 тис. людей. Найбільших втрат вони зазнали в Арденнській операції — 19 тис. загиблих. Після неї за кількістю втрат йдуть Битва за Окінаву, Нормандська операція, Битва при Монте-Кассіно і Битва за Іодзіму. Станом на 2010 рік, безвісти зниклими під час Другої світової війни все ще числились 74 тис. військовослужбовців США.

Передісторія

Із загостренням ситуації в Європі і створенням воєнного союзу між Німеччиною, Італією і Японією, США відмовились від політики невтручання у європейські справи — 5 жовтня 1937 року президент Франклін Рузвельт закликав до міжнародної ізоляції країн-агресорів і використання економічного тиску на них замість прямої військової агресії. Після капітуляції Франції, в 1941 році він ініціював програму Ленд-ліз, яка призначалась в першу чергу для підтримки Британії, котра вела бойові дії проти Німеччини і надавала президенту США виключне право на свій розсуд розпоряджатись державними ресурсами на благо інтересів США. В жовтні того ж року програма Ленд-лізу поширилась і на Радянський Союз, що отримав американське озброєння, техніку і кредит 1 млрд доларів.

У липні 1941 року, щоб звільнити британський флот для більш ефективних дій проти Німеччини в Північному і Середземному морях, американські війська висадились в Ісландії і взяли на себе відповідальність за захист військових конвоїв в Британію і СРСР в оточуючих водах від атак німецьких підводних човнів. Ще у 1940 році, коли після падіння Франції Японія розпочала захоплення Французького Індокитаю, США припинити експорт в Японію літаків, авіаційного бензину і металообробної техніки, а після вторгнення в Голландську Ост-Індію (нині — Індонезія) влітку 1941 року — і нафти. Це вкрай загострило стосунки між Японією та США і останні в ультмативній формі зажадали від Японії припинити агресію в Китаї, ліквідувати маріонеткову державу Маньчжоу-го і відмовитись від усіх завоювань у Східній Азії.

Категорична позиція Рузвельта базувалась на переконаності, що Японія планує напад на СРСР і не готова до повномасштабної війни проти Британії чи США на Тихому океані. Помилкою американців також була впевненість, що під потенційною загрозою знаходиться авіабаза на Філіппінах, розташована в стратегічному для японців регіоні. Тому для них повною несподіванкою став напад 7 грудня 1941 року на Перл-Гарбор.

Тихоокеанський театр воєнних дій

Уранці 7 грудня 1941 року 441 японських літаків, які злетіли з шести авіаносців («Акаґі», «Хірю», «Каґа», «Сьокаку», «Сорю» і «Дзуйкаку»), напали на американську військову базу Перл-Гарбор. Було потоплено 4 лінкори, 2 крейсери і 1 Мінний загороджувач. Серед лінкорів був лінкор Аризона. Американці втратили 2403 людини.

Через шість годин після нападу американським військовим кораблям та підводним човнам було наказано почати бойові дії в океані проти Японії. Президент Франклін Рузвельт виступив в Конгресі з промовою та оголосив війну Японії. 11 грудня Німеччина та Італія, а 13 грудня — Румунія, Угорщина та Болгарія — оголосили війну США. 10 грудня 1941 року японці почали вторгнення на Філіппіни, й захопили їх до квітня 1942 року, більшість американських і філіппінських військ потрапила в полон.

З початку 1942 року японська авіація атакувала порт Дарвін на північному узбережжі Австралії. Відбулися великі морські битви за участю авіаносців в Кораловому морі 8 травня і у атола Мідвей 4 червня, де американці одержали перші перемоги над японцями. Битва за Мідвей стала переломним моментом у війні на Тихому океані.

На острові Нова Гвінея японці наступали в напрямку Порт-Морсбі, але американо-австралійські війська під командуванням генерала Дугласа Макартура зупинили їх.

7 серпня 1942 року американська морська піхота висадилась на острові Гуадалканал і захопила японський аеродром. У вересні—жовтні 1942 року японці зробили кілька контратак, але безуспішно. 9 лютого 1943 року американці повністю захопили Гуадалканал, в липні—серпні 1943 року захопили південну й центральну частину архіпелагу Соломонові острови, в листопаді-грудні частково острови Бугенвіль та Нова Британія. 20-23 листопада американська морська піхота захопила Острови Гілберта, а в січні й лютому 1944 року висадилася на Маршаллових островах (острови Рой , Кваджалейн і Маджуро).

Протягом весни 1944 року американці провели серію десантних операцій на північному узбережжі Нової Гвінеї, що прискорило просування військ союзників з південної частини острова. Протягом літа й осені союзники звільнили більшу частину Нової Гвінеї, а японські частини потрапили в оточення в центральній та південно-західній частині острову й здались тільки в кінці війни. Також виявилися заблоковані і відрізані від зовнішнього світу японські частини на Каролінських островах.

15 червня 1944 року американці висадилися на сильно укріпленому острові Сайпан (Маріанські острови). Японці чинили запеклий опір, але до 9 липня вони були розгромлені. Захоплення американцями острова Сайпан привів до падіння уряду генерала Тодзьо в Японії. Протягом літа 1944 року Маріанські острови були повністю захоплені і з їх аеродромів почалися бомбардування самої Японії, так як відстані вже було досить для дії американських бомбардувальників B-29 Superfortress.

У жовтні 1944 року відбулося найбільша в історії морська битва в затоці Лейте. Японський флот поніс катастрофічні втрати, після чого американський ВМФ отримав абсолютне панування на морі. Японська авіація також зазнала катастрофічних втрат від переважаючих її ВПС США. 20 жовтня 6-а американська армія під командуванням генерала Дугласа Макартура почала висадку на острові Лейте (південні Філіппіни) і очистила його від японських військ до 31 грудня. 9 січня 1945 року 8-а американська армія висадилася на головному острові філіппінського архіпелагу — Лусон. Протягом січня—лютого вона розгромила більшу частину японських військ на Лусоні й 3 березня звільнила Манілу. До травня більша частина Філіппін була звільнена, лише залишки японських військ в горах і джунглях продовжували чинити опір до серпня.

Північноафриканський театр бойових дій

У листопаді 1942 року, американці висадились у Північній Африці. Створена у Вашингтоні об’єднана рада начальників штабів США і Британії прийняла план військових дій, що полягав в очищенні Північної Африки від німецьких і італійських військ.

Коли ж у листопаді 1942 року в Алжирі висадився англо-американський десант, який виступив на з’єднання з британською армією в Східній Африці, угруповання Роммеля програло вирішальну для африканської кампанії битву за Туніс і 13 травня 1943 року визнало себе переможеною.

Див. також

Література

• Ambrose, Stephen. The Supreme Commander: The War Years of Dwight D. Eisenhower (1999) excerpt and text search[Архівовано 28 грудня 2021 у Wayback Machine.]
• Beschloss, Michael R. The Conquerors: Roosevelt, Truman and the Destruction of Hitler’s Germany, 1941—1945 (2002) excerpt and text search[Архівовано 28 грудня 2021 у Wayback Machine.]
• Buell, Thomas B. Master of Sea Power: A Biography of Fleet Admiral Ernest J. King (1995).
• Buell, Thomas. The Quiet Warrior: A Biography of Admiral Raymond Spruance. (1974).
• Burns, James MacGregor. vol. 2: Roosevelt: Soldier of Freedom 1940—1945 (1970), A major interpretive scholarly biography, emphasis on politics online at ACLS e-books
• Davis, Richard G. (1997). HAP: Henry H. Arnold, Military Aviator. USAF. ISBN0-16-049071-5 . Архів оригіналу за 22 липня 2011 . Процитовано 30 вересня 2020 .
• Larrabee, Eric. Commander in Chief: Franklin Delano Roosevelt, His Lieutenants, and Their War (2004), chapters on all the key American war leaders excerpt and text search[Архівовано 28 грудня 2021 у Wayback Machine.]
• James, D. Clayton. The Years of MacArthur 1941—1945 (1975), vol 2. of standard scholarly biography
• Leary, William ed. We Shall Return! MacArthur’s Commanders and the Defeat of Japan, 1942—1945 (1988)
• Morison, Elting E. Turmoil and Tradition: A Study of the Life and Times of Henry L. Stimson (1960)
• Pogue, Forrest. George C. Marshall: Ordeal and Hope, 1939—1942 (1999); George C. Marshall: Organizer of Victory, 1943—1945 (1999); standard scholarly biography
• Potter, E. B. Bull Halsey (1985).
• Potter, E. B. Nimitz. (1976).
• Showalter, Dennis. Patton And Rommel: Men of War in the Twentieth Century (2006), by a leading scholar; excerpt and text search[Архівовано 14 березня 2021 у Wayback Machine.]