Два роки великої війни: що буде далі? Прогнози фахівців

Повномасштабна російська війна проти України ось-ось вступить у третій календарний рік. Кремль цілком ясно дав зрозуміти, що єдиною метою переговорів, на які він погодиться, є капітуляція України. Українці так само ясно дали зрозуміти, що й далі чинитимуть опір.

Коли й чим закінчиться ця війна?

Американський журнал Foreign Policy попросив видатних мислителів поділитися своїми прогнозами.

Кінця поки що не видно

Анжела Стент, авторка книги “Світ Путіна. Росія та її лідер очима Заходу”.

Війна в Україні триває вже третій рік, і виходу з нинішньої ситуації поки що не видно.

Обом країнам необхідно мобілізувати більше військ. Але Україні, населення якої в рази менше ніж в Росії, буде важче це зробити.

Втім війна – це не лише жива сила, а й зброя. І тут в обох супротивників є проблеми. Росія закуповує безпілотники в Ірану, а артилерійські снаряди й ракети у Північної Кореї.

Україна ж залежить від постачання зброї та фінансової підтримки з боку Європи й США.

Нещодавнє схвалення Євросоюзом фінансової допомоги у розмірі 54 млрд доларів дозволить українській державі продовжувати функціонувати, а європейські члени НАТО нададуть додаткове озброєння.

Але головним донором України залишають Сполучені Штати. І якщо Конгрес не схвалить допомогу Україні у 60 млрд доларів, а уряд США не прискорить постачання сучасної зброї, то перспективи Києва у 2024 році будуть значно похмурішими.

Шансів на переговори у 2024 році мало, і жодна зі сторін не може здобути вирішальної перемоги.

Кремль ясно дав зрозуміти, що не зацікавлений у переговорах, які не призведуть до капітуляції України, включно з безповоротною втратою чотирьох територій, незаконно анексованих Росією у 2022 році.

Але жоден український лідер не погодиться на такі умови.

Путін також очікує на результати цьогорічних виборів у США і сподівається, що наступний президент США відмовиться від підтримки України.

За такого сценарію здатність України вижити як незалежній, суверенній державі опиниться під питанням, з усіма безпековими наслідками для Європи та за її межами.

Прогноз можливого закінчення війни, включно з корейською моделлю, яка означає перемир’я, відмову від мирного договору та західні гарантії безпеки для України, передбачає також, що Росія прийме незалежну Україну.

Але поки при владі Володимир Путін чи його наступник, що поділятиме його погляди, це навряд чи станеться.

Друга холодна війна

Джо Інге Беккеволд, старший науковий співробітник з питань Китаю в Норвезькому інституті оборонних досліджень

Коли російські війська перетнули кордон України в лютому 2022 року, стало зрозуміло, що це прискорить геополітичний розкол між Сполученими Штатами та їхніми союзниками, з одного боку, та китайсько-російською віссю, з іншого.

У 2024 році ми ще більше наблизились до глобального розколу, що нагадує холодну війну.

По-перше, війна посилила вплив Пекіна на Москву. Опинившись в ізоляції від Заходу, Москва все більше залежить від Китаю як ринку для експорту нафти й газу, як постачальника багатьох товарів та як партнера у розробці нових технологій.

Підтримка Пекіном Москви посилила розбіжності між Китаєм та Європою, яка відмовилась від мирного плану Китаю для України. А Пекін, своєю чергою, втратив вплив у Центральній та Східній Європі.

Довоєнна залежність Європи від російських енергоносіїв була тією вразливою точкою, якої Захід тепер хоче уникнути з Китаєм. Вашингтон і Брюссель знижують ризик своїх тісних економічних зв’язків з Піднебесною. А Пекін зі свого боку збільшує власну самодостатність.

Крім того російська агресія зміцнила трансатлантичну єдність, спонукала європейських членів НАТО збільшити свої оборонні бюджети, підштовхнула Фінляндію та Швецію до альянсу, змусивши Сполучені Штати знову збільшити свою військову присутність у Європі.

З усім тим, нинішня ситуація відрізняється від першої холодної війни. Сьогодні китайсько-російське партнерство спирається на міцнішу геополітичну основу, ніж китайсько-радянське. А от трансатлантична єдність – крихка. Деякі європейські держави затягують витрати на оборону, вступ Швеції до НАТО, виступають за автономію від США та не погоджуються із зусиллями зі зниження ризиків з боку Китаю.

Кожен випадок сам по собі, можливо, не загрожує єдності Заходу, але, якщо розглядати їх разом, вони мають вплив.

Однак найбільш помітною й важливою ознакою розколу Заходу є те, що колишній президент США Дональд Трамп під час своєї президентської кампанії поставив під сумнів 5 статтю НАТО, в якій йдеться про те, що збройна агресія проти однієї країни НАТО вважається збройною агресією проти всіх країн НАТО, а решта країн зобов’язані надати допомогу.

Таким чином, напад Росії на Україну оголив слабкість західного блоку. Європа досі страждає від своїх мрій та помилок, що виникли після холодної війни. А багато європейських політиків, схоже, не хочуть дивитися в обличчя реаліям війни, незалежно від того, чи це російське вторгнення, чи нова холодна війна.

Під час радянсько-американської холодної війни Вашингтон зміг скористатись розбіжностями між Пекіном і Москвою, тоді як сьогодні Пекін і Москва – у сильнішій позиції і можуть розхитувати західний блок.

Санкції не працюють швидко

Агата Демаре, оглядачка журналу Foreign Policy та старший науковий співробітник з геоекономіки в Європейській раді з міжнародних відносин

Що ми зрозуміли за два роки західних фінансових та економічних санкцій проти Росії?

По-перше, Москва виграє інформаційну війну проти санкцій, оскільки у світі переважає думка, що вони – неефективні.

Однак постає питання: якщо санкції дійсно марні, то чому Кремль так затято їх дискредитує?

Світові ЗМІ також переважно пишуть про те, як Росія оминає санкції.

Контрабанда, звісно, існує, але реальність складніша, ніж у яскравих заголовках. Російський імпорт першокласних технологій впав приблизно на 40% порівняно з довоєнним рівнем – у той час, коли потреби Росії у високих технологіях, ймовірно, як ніколи, високі.

Цього недостатньо, щоб зупинити військову машину Москви, і треба робити більше для посилення експортного контролю. Але 40-відсоткове зниження залишається значним, хоч і не озвучуваним, успіхом санкцій.

Економіка Росії не впала під тиском санкцій

По-друге, вплив санкцій на російський бізнес стає дедалі помітнішим, особливо в секторах, позбавлених західного обладнання та ноу-хау, як-от аерокосмічна промисловість та енергетика.

Сибірській авіакомпанії S7 у січні довелося призупинити роботу своїх літаків Airbus та скоротити штат через відсутність деталей для двигунів літаків.

Того ж місяця “Лукойл”, великий російський нафтопереробний завод, був змушений зупинити встановлення крекінгу після поломки компресора західного виробництва.

2024 року, ймовірно, з’явиться більше таких історій, які ілюструють, що санкції — це марафон, а не спринт. Їхня сукупна дія буде високою і покаже, що, попри грандіозні заяви про необмежену китайсько-російську дружбу, китайське обладнання не може повністю задовольнити потреби Росії у високих технологіях. Принаймні не на цьому етапі.

По-третє, полегшити ситуацію з фінансовою допомогою Києву могло б використання для відновлення України заморожених на Заході російських активів. Це залишаться гарячою темою у дискусіях союзників-однодумців.

З одного боку, США і Британія підштовхують країни Заходу конфіскувати валютні активи Росії та передати їх Україні. Їхній аргумент моральний: агресор має заплатити.

З іншого боку, кілька країн Європейського Союзу, включно з Бельгією, Францією та Німеччиною, виступають проти цього, стверджуючи, що це підірве довіру до західної фінансової інфраструктури та валют.

Європейський центральний банк (і, що цікавіше, Міжнародний валютний фонд) приєднався до цього обережного табору. Оскільки більшість знерухомлених активів Росії перебувають в Бельгії, без залучення ЄС це питання вирішити не вдасться.

Тож, судячи з усього, політичного рішення щодо цього поки що немає.

Життя після перемоги. Яка зброя нам буде потрібна

РФ порушила базові документи ООН, наплювала на все, що тільки можливо в Женевських конвенціях.

Обстріл цивільної інфраструктури – воєнний злочин; вбивство військово-полонених в Оленівці – воєнний злочин; залучення на окупованих територіях до війска чи робіт цивільного населення – воєнний злочин; примусова депортація з окупованих територій – воєнний злочин; псування, крадіжка майна на окупованій території – воєнний злочин.

І що міжнародні структури можуть? Тільки фіксувати всі ці російські злочини і щось там про майбутнє говорити..

А зараз – нічого! Повна імпотенція. А безкарність породжує вседозволеність.

Ні Китаю, ні Індії, ні Бразилії, ні ПАР якось це не створює дискомфорт. Просто ловлять свою рибку в забрудненій росіянами воді.

І нам після перемоги прийдеться жити в такому світі. Навіть не знаю, за який кінець якої мотузки тягнути.

Але точно знаю, що без неядерної зброї стримування не обійтися. Насамперед – це ракети середньої (до 5500 км) та меншої (від 500 до 1000 км) дальності для захисту своїх природніх прав і цінностей, в обороні яких зараз наші воїни віддають свої життя і досягають неймовірного, навіть при злочинному мовчанні частини цього прогнилого світу.

Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів

Зброя для населення. Як і що можна легально купити в Україні?

Війна кардинально змінила ставлення українців до зброї. Що зараз можна купувати цивільним, які моделі найпопулярніші та як змінилися ціни?

Проведене наприкінці травня опитування серед 1,7 млн користувачів застосунку “Дія” показало , що 59% українців підтримують вільне володіння короткоствольною зброєю. Категорично проти цього виступили 22% респондентів.

Ці дані лише підтвердили результати проведеного 16 травня опитування соціологічної групи “Рейтинг”. Відповідно до нього, легалізацію вогнепальної зброї підтримують 58% українців.

У лютому 2021 року таке право підтримували 23% респондентів, а на початку війни у 2014 році – лише 13%.

Коли йдеться про легалізацію зброї в Україні, то маються на увазі пістолети та інша короткоствольна зброя. Мисливську гладкоствольну зброю придбати можуть усі, кому виповнився 21 рік, а нарізну – з 25 років.

Після 24 лютого вимоги для отримання дозволу на носіння та зберігання зброї спростилися. Разом із зміною ставлення українців до вільного володіння зброєю та початком великої війни значно підвищився попит на неї. Зросли і ціни.

Чим озброюються українці

Після початку великої війни попит на зброю суттєво зріс. За словами голови Української асоціації власників зброї Георгія Учайкіна, до 24 лютого в Україні більше купували гладкоствольну мисливську зброю. Зараз найбільший попит на нарізну.

Найпопулярнішими є цивільні версії автомата Калашникова та американських М4 (сімейство вогнепальної зброї, що походить від ранніх версій M16 , заснованих на оригінальному AR-15 ).

Цивільна версія повністю повторює армійські зразки і відрізняється лише тим, що не стріляє автоматичними чергами. Таку зброю купують переважно для потреб фронту, тероборони та для власного захисту в умовах війни.

“Зараз зброю купують переважно військові, часто – одна людина для всього підрозділу. Попит змінився: замість суто мисливських зразків купують зброю для виконання тактичних завдань.

Ідеться про цивільні варіанти армійської зброї та високоточну зброю – снайперські гвинтівки для ураження цілей на великих дистанціях”, – зазначає менеджер магазину зброї “Сафарі Україна”.

Примітно, що попит на таку зброю почав зростати ще за два місяці до початку великої війни.

За майже шість місяців великої війни ціни на зброю суттєво зросли. “Якщо до війни найдешевший зразок на базі AR-15 коштував 28 тисяч гривень, то зараз – не менше 62 тисяч гривень”, – зазначають у “Сафарі Україна”.

Привид Третьої світової. Як Росія та Китай змусили переозброїтись увесь світ

За словами Учайкіна, вартість зброї підвищилася на 70-100%, а на окремі зразки – більш ніж удвічі. Це відбулося не лише через збільшення попиту. Важливими факторами стали падіння курсу гривні та зміна логістики.

Річ у тім, що більшість зброї в українських магазинах імпортна. Вона потрапляла в Україну морем або авіатранспортом. Зараз залишився лише сухопутний шлях.

“Дефіциту на ринку немає. Зброю завозять у тих же обсягах, що і до війни, хоча потреба значно зросла. Навіть ті люди, які раніше не задумувалися про придбання зброї, погоджуються, що зброя має бути”, – зазначає голова асоціації.

Зброя українського виробництва, наприклад, цивільні модифікації автомата Калашникова, удвічі дешевша за американську, але після початку великої війни вона зникла з продажу, придбати її можна лише на вторинному ринку.

“Виробників зброї в Україні мало, вони не здатні забезпечити попит. Усі виробники якісної зброї працюють лише на забезпечення потреб ЗСУ. На цивільний ринок вона майже не потрапляє”, – пояснює Учайкін.

Оформити дозвіл на зброю стало простіше

Після початку великої війни з’явилися три документи, які дозволяють використання і спрощують отримання дозволів на володіння вогнепальною зброєю українцями.

1 березня МВС видало наказ , відповідно до якого держава впродовж доби видає цивільним особам бойову зброю за умови участі в територіальній обороні. Для цього достатньо подати письмову заяву та документ, що посвідчує особу.

Отриману зброю та боєприпаси до неї після завершення воєнного стану потрібно повернути в поліцію.

Наказ МВС частково дублює ухвалений 3 березня закон “Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України”.

Він дозволяє громадянам використовувати всі наявні в них види зброї проти російських агресорів і звільняє людей від відповідальності за її застосування проти окупантів.

7 березня МВС затвердило “Порядок отримання вогнепальної зброї та боєприпасів цивільними особами, які беруть участь у відсічі та стримуванні збройної агресії Російської Федерації та/або інших держав”.

Саме цей документ спростив дозвільні процедури для тих, хто хоче легально придбати вогнепальну зброю.

“До поліції необхідно подати заяву та копію документа, що посвідчує особу, отримати дозвіл на придбання зброї, придбати її, подати ті ж документи та отримати дозвіл на зберігання та носіння”, – каже адвокат Integrites Микола Єрема.

Видача дозволів під час воєнного стану не повинна перевищувати два дні. Щоправда, бути власником зброї, оформленої таким способом, можна лише протягом дії воєнного стану та не більше десяти днів після його скасування.

Далі у її власника є два варіанти: продати або оформити повноцінний дозвіл на три роки на підставі наказу МВС .

Українська зброя. Що продає і що купує Україна на ринку озброєнь

Тут з’являються вимоги до віку: 21 рік – для гладкоствольної зброї, 25 років – для нарізної. Дозвіл на придбання і дозвіл на носіння та зберігання потрібно отримувати окремо.

“Для отримання дозволу на придбання зброї до заяви та копії документа, що посвідчує особу, додаються картка-заява встановленої форми, медична довідка, довідка про вивчення матеріальної частини зброї та правил поводження з нею, а також платіжний документ за надання відповідної послуги”, – пояснює адвокат.

У мирний час для отримання дозволу на носіння та зберігання вогнепальної зброї до поліції потрібно подати заяву, дві фотокартки, дублікат дозволу на купівлю з відміткою магазину про її продаж або переоформлення, договір страхування, довідку про експериментальний відстріл (крім мисливської гладкоствольної) та заплатити за надання дозволу.

Під час дії воєнного стану документи оформлюють значно швидше.

“Дозвіл на зброю зараз отримати набагато простіше. Раніше ця процедура тривала приблизно три тижні, зараз можна впоратися за три-пʼять днів”, – зазначає голова Української асоціації власників зброї.

У всіх випадках дозволи не отримають ті, хто мають судимості за тяжкі злочини та деякі види адміністративних правопорушень, зокрема, пов’язані з обігом зброї, а також люди з медичними протипоказаннями.

У мирний час після подання всіх документів поліція видає дозвіл на носіння та зберігання вогнепальної зброї впродовж місяця. Термін дії дозволу – три роки з можливістю продовження.

“Короткоствол” лише на чорному ринку

Учайкін каже, що під час війни збільшився попит на короткоствольну зброю, зокрема на пістолети. Проте вона недоступна для широкого загалу. Відповідно, весь попит переорієнтований на чорний ринок.

” Закон про зброю лежить у Верховній Раді, правки узгоджені, суспільство висловилося однозначно щодо норм закону. Пістолети потрібні для самозахисту в умовах прогнозованого зростання рівня злочинності”, – вважає голова асоціації.

На його думку, злочинність зростатиме синхронно із зростанням рівня безробіття. Перша хвиля очікується восени.

Без “Армат”, навігації та безпілотників: як санкції демілітаризують Росію

За словами Учайкіна, на чорному ринку можна придбати будь-який пістолет, автомат чи навіть гранатомет.

Швейцарська компанія Small Arms Survey у звіті за 2021 рік зазначала, що в Україні на чорному ринку нараховуються 4-4,5 млн одиниць незареєстрованої зброї.

“За моїми відчуттями, з початку активної фази війни щонайменше мільйон “стволів” опинився на чорному ринку.

Якщо наші хлопці вдало вполювали рашистський підрозділ і викладають відео, де лежать “орки” і поруч нема автоматів, то ця зброя вже потрапила на чорний ринок.

Боротися з цим адміністративними методами неможливо, бо це бізнес-процес. Якщо у воюючій країні є попит, то не забариться й пропозиція. Структури, які мають з цим боротися, просто будуть куплені.

Простіше знизити попит, надавши людям можливість у законний спосіб купувати те, що їм потрібно”, – вважає Учайкін.

Виробництво зброї в Україні

Навіть після перемоги України попит на зброю перебуватиме на високому рівні, тому ця галузь може бути інвестиційно привабливою. Однак для її ефективного розвитку держава повинна гарантувати правила гри.

В Україні небагато виробників зброї, її переважно випускають для державних силових структур. Деякі компанії виготовляють мисливську, спортивну і травматичну зброю.

З 2014 року в Україні не з’явилося жодного нового виробника вогнепальної зброї. Хоча з’явилося багато виробників супутньої продукції: амуніції, аксесуарів для зброї, одягу, бронежилетів, плитоносок, кровоспинних турнікетів.

Зброя в приватних руках: як держава поступається бізнесу на ринку озброєнь

“Спочатку мають прийти великі підприємства із сучасними технологіями. Ми безнадійно відстали в розвитку стрілецької галузі. Навряд чи маленьке виробництво зможе випускати конкурентоздатну продукцію.

Це мають бути високотехнологічні підприємства з участю світових брендів, мають бути певні пільги та гарантії з боку держави. Тоді галузь буде інвестиційно привабливою для вітчизняного та іноземного бізнесу”, – підкреслює Учайкін.

Гвинтівка UAR-10 від ТОВ “Зброяр” виготовляється з 2012 року. Чи не єдиний приклад виробництва вогнепальної зброї в Україні

Відсутність закону – головна законодавча перепона, яка стримує розвиток ринку, адже потенціал цивільної зброї значно більший, ніж потреби силових структур.

“Щоб зайшов великий виробник, потрібен ринок для реалізації продукції. До війни корупційна складова сягала 50% від обсягу коштів, необхідних для створення підприємства. І потрібні держзамовлення”, – вважає голова Української асоціації власників зброї.

В умовах війни українські заводи з виготовлення зброї можна розташувати в Польщі чи країнах Балтії, аби вони не стали ціллю для російських ракет.

“Для мене як громадянина це, перш за все, гарантії безпеки, самозахисту. Для країни – це працевлаштовані фахівці, нова потужна галузь, податки. Якщо раніше ми говорили, що це впливає на безпеку громадян, то зараз ми можемо казати, що це впливає на обороноздатність країни”, – наголошує Учайкін.

Інші привабливі напрямки для інвестицій – місця для навчання: тири, стрільбища. Також в Україні немає жодного патронного заводу. При цьому потреби української армії величезні: щодня використовуються сотні тисяч патронів.