Найбільша держава в історії. Найбільша імперія у світі за всю історію

Британська імперія (англ. British Empire) – найбільша з будь-яких держав за всю історію людства з колоніями на всіх населених континентах. Найбільшої площі імперія досягла в середині 30-х років XX ст., тоді землі Сполученого Королівства сягали 34 650 407 км² (включаючи 8 млн км² необжитих земель), що становить близько 22 % земної суші. Загальна чисельність населення імперії становила приблизно 480 млн. осіб (приблизно одна четверта частина людства). Саме спадщиною Pax Britannica пояснюється роль англійської мови як найпоширенішої у світі у сферах транспорту та торгівлі.

2. Монгольська імперія (38,0 млн. км²)
Найвищий розквіт – 1270-1368 гг.

Монгольська імперія (монг. монголин езен гүрен; среднемонг. ᠶᠡᠺᠡ ᠮᠣᠨᠭᠣᠯ ᠤᠯᠤᠰ, Yeke Mongγol ulus – Великий Монгольський держава, вусе велику у світовій історії суміжну територію від Дунаю до Японського моря та від Новгорода до Південно-Східної Азії (площа близько 38 000 000 квадратних кілометрів). Столицею держави став Каракорум.

У період розквіту включали великі території Центральної Азії, Південного Сибіру, ​​Східної Європи, Близького Сходу, Китаю та Тибету. У другій половині XIII століття розпочався розпад імперії на улуси, на чолі яких стояли чингізиди. Найбільшими уламками Великої Монголії стали імперія Юань, Улус Джучи (Золота Орда), держава Хулагуїдів та Чагатайський улус. Великий хан Хубілай, який прийняв (1271) титул імператора Юань і переніс столицю до Ханбалика, претендував на верховенство над усіма улусами. На початку XIV століття було відновлено формальну єдність імперії як федерації фактично незалежних держав.

В останній чверті XIV століття монгольська імперія перестала існувати.

3. Російська імперія (22,8 млн. км²)
Найвищий розквіт – 1866 р.

Російська імперія (рус. дореф. Російська Імперія; також Всеросійська імперія, Російська держава або Росія) – держава, що існувала в період з 22 жовтня (2) листопада 1721 року до Лютневої революції і проголошення 9 республік

Імперія була проголошена 22 жовтня (2) листопада 1721 року за підсумками Північної війни, коли на прохання сенаторів російський цар Петро I Великий прийняв титули Імператора Всеросійського та Батька Вітчизни.

Столицею Російської імперії з 1721 по 1728 та з 1730 по 1917 роки був Санкт-Петербург, а у 1728-1730 роках Москва.

Російська імперія була третьою за площею з коли-небудь існуючих держав (після Британської та Монгольської імперій) – сягала Північного Льодовитого океану на півночі і Чорного моря на півдні, до Балтійського моря на заході і Тихого океану на сході. Глава імперії – імператор всеросійський, мав нічим не обмежену, абсолютну владу до 1905 року.

1 (14) вересня 1917 року Олександр Керенський проголосив країну республікою (хоча це питання ставилося до компетенції Установчих Зборів; 5 (18) січня 1918 року Установчі збори також оголосило Росію республікою). Проте законодавчий орган імперії – Державна Дума – був розпущений лише 6 (19) жовтня 1917 року.

Географічне положення Російської імперії: 35°38’17” – 77°36’40” північної широти та 17°38′ східної довготи – 169°44′ західної довготи. Територія Російської імперії до кінця XIX століття – 21,8 млн км² (тобто 1/6 частина суші) – вона посідала друге місце (і третє з будь-коли існували) у світі, після Британської імперії. У статті не враховується територія Аляски, яка входила до її складу з 1744 по 1867 роки і займала площу 1717854 км².

Обласна реформа Петра I вперше ділить Росію на губернії, впорядковуючи управління, забезпечуючи армію провіантом та рекрутами з місць, покращуючи збір податків. Спочатку країна ділиться на 8 губерній на чолі з губернаторами, наділеними судовою та адміністративною владою.

Губернська реформа Катерини II ділить імперію на 50 губерній, поділені на повіти (загалом близько 500). На допомогу губернаторам створені казенні та судові палати, інші державні та соціальні установи. Губернатори були підвідомчі сенату. На чолі повіту стоїть капітан-справник (обирається повітовими дворянськими зборами).

До 1914 імперія ділиться на 78 губерній, 21 область і 2 самостійні округи, де розташовано 931 місто. Росія включає наступні території сучасних держав: всі країни СНД (без Калінінградської області та південної частини Сахалінської області РФ; Івано-Франківської, Тернопільської, Чернівецької областей України); східної та центральної Польщі, Естонії, Латвії, Фінляндії, Литви (без Мемельського краю), кілька турецьких та китайських районів. Частина губерній та областей була об’єднана в генерал-губернаторство (Київське, Кавказьке, Сибірське, Туркестанське, Східно-Сибірське, Приамурське, Московське). Бухарське і Хівінське ханства були офіційними васалами, Урянхайський край знаходиться за протекторатом. Протягом 123 років (з 1744 по 1867) Російської імперії належали також Аляска та Алеутські острови, а також частина Тихоокеанського узбережжя США та Канади.

За загальним переписом 1897 населення становило 129,2 млн осіб. Розподіл населення за територіями був таким: Європейська Росія – 94 244,1 тис. чол., Польща – 9456,1 тис. чол., Кавказ – 9354,8 тис. чол., Сибір – 5784,5 тис. чол., середня Азія – 7747,1 тис. чол., Фінляндія – 2555,5 тис. осіб.

4. Радянський Союз (22,4 млн. км²)
Найвищий розквіт – 1945-1990 гг.

Союз Радянських Соціалістичних Республік, також СРСР, Радянський Союз – держава, що існувала з 1922 по 1991 рік на території Східної Європи, Північної, частини Центральної та Східної Азії. СРСР займав майже 1/6 частину населеної суші Землі; на момент розпаду був найбільшою за площею країною світу. Утворений на території, яку до 1917 займала Російська імперія без Фінляндії, частини Польського царства та деяких інших територій.

Відповідно до Конституції 1977 року, СРСР проголошувався єдиною союзною багатонаціональною соціалістичною державою.

Після Другої світової війни СРСР мав сухопутні кордони з Афганістаном, Угорщиною, Іраном, Китаєм, КНДР (з 9 вересня 1948), Монголією, Норвегією, Польщею, Румунією, Туреччиною, Фінляндією, Чехословаччиною та морські зі США, Швецією та Японією.

СРСР було створено 30 грудня 1922 року шляхом об’єднання РРФСР, Української РСР, Білоруської РСР та Закавказької СФСР в одне державне об’єднання з одноманітним урядом, столицею у Москві, виконавчою та судовою владою, законодавчими та правовими системами. У 1941 році СРСР вступив у Другу світову війну, а після неї, поряд із США, був наддержавою. Радянський Союз домінував у світовій системі соціалізму, а також був постійним членом Ради безпеки ООН.

Розпад СРСР характеризувався гострим протистоянням між представниками центральної союзної влади та новообраною владою на місцях (Верховні ради, президенти союзних республік). У 1989-1990 роках розпочався «парад суверенітетів». 17 березня 1991 року в 9-ти з 15-ти республік СРСР було проведено Всесоюзний референдум про збереження СРСР, на якому понад дві третини громадян, що голосували, висловилися за збереження оновленого союзу. Але після Серпневого путчу і подій збереження СРСР як державної освіти стало фактично неможливим, про що було заявлено в Угоді про створення Співдружності Незалежних Держав, підписаною 8 грудня 1991 року. Офіційно СРСР припинив своє існування 26 грудня 1991 року. Наприкінці 1991 року Російська Федерація була визнана державою-продовжувачем Союзу РСР у міжнародно-правових відносинах та зайняла його місце у Раді Безпеки ООН.

5. Іспанська імперія (20,0 млн км²)
Найвищий розквіт – 1790 р.

Іспанська імперія (ісп. Imperio Español) – сукупність територій та колоній, що знаходилися під прямим управлінням Іспанії в Європі, Америці, Африці, Азії та Океанії. Іспанська імперія на вершині своєї могутності була однією з найбільших імперій у світовій історії. Її створення пов’язані з початком епохи Великих географічних відкриттів, у яких вона стала однією з перших колоніальних імперій. Іспанська імперія існувала з XV століття до (у разі африканських володінь) кінця XX століття. Іспанські території об’єдналися наприкінці 1480-х років із унією Католицьких королів: короля Арагона та королеви Кастильської. Незважаючи на те, що монархи продовжили правити кожен своїми землями, їхня зовнішня політика була спільною. В 1492 вони захопили Гранаду і завершили Реконкісту на Іберійському півострові проти маврів. Входження Гранади в Королівство Кастилія завершило об’єднання іспанських земель, незважаючи на те, що Іспанія, як і раніше, була поділена на два королівства. У тому ж році Христофор Колумб здійснив першу іспанську дослідницьку експедицію на захід через Атлантичний океан, відкривши для європейців Новий Світ і створивши там перші заморські колонії Іспанії. З цього моменту Західна півкуля стала головною метою іспанських досліджень та колонізації.

У XVI столітті іспанці створювали поселення на островах Карибського моря, а конкістадори знищили такі державні утворення, як імперії Ацтеків та Інків на материку, відповідно, Північної та Південної Америки, скориставшись протиріччями між місцевими народами та застосувавши більш високі військові технології. Наступні експедиції розширили межі імперії від сучасної Канади до південного краю Південної Америки, включаючи Фолклендські або Мальвінські острови. У 1519 році почалася Перша кругосвітня подорож, що почалася Фернаном Магелланом в 1519 році і завершена Хуаном Себастьяном Елькано в 1522, мало на меті досягти того, що не вдалося Колумбу, а саме західного шляху в Азію, і в результаті включило в . Були створені колонії на Гуамі, на Філіппінах та прилеглих островах. Під час свого Siglo de Oro до Іспанської імперії входили Нідерланди, Люксембург, Бельгія, значна частина Італії, землі у Німеччині та Франції, колонії в Африці, Азії та Океанії, а також великі території у Північній та Південній Америці. У XVII столітті Іспанія контролювала імперію такого масштабу, а її частини були так далеко віддалені один від одного, чого не вдавалося досягти нікому раніше.

Наприкінці XVI – початку XVII століть робилися експедиції на пошуки Terra Australis, під час яких було відкрито низку архіпелагів та островів у південній частині Тихого океану, у тому числі острови Піткерн, Маркізські острови, Тувалу, Вануату, Соломонові острови та Нову Гвінею, які були оголошені власністю Іспанської корони, але були нею успішно колонізовані. Багато європейських володінь Іспанії було втрачено після війни за іспанську спадщину в 1713 році, але Іспанія зберегла свої заморські території. В 1741 важлива перемога над Великобританією у Картахени (сучасна Колумбія) продовжила іспанську гегемонію в Америці до XIX століття. Наприкінці XVIII століття іспанські експедиції у північно-західній частині Тихого океану досягали узбереж Канади та Аляски, заснувавши поселення на острові Ванкувер і відкривши кілька архіпелагів та льодовиків.

Французька окупація Іспанії військами Наполеона Бонапарта в 1808 призвела до того, що колонії Іспанії стали відрізані від метрополії, а рух за незалежність в 1810-1825 роках, що почався згодом, привело до створення ряду нових незалежних іспано-американських республік в Южно. Залишки іспанської чотирисотрічної імперії, у тому числі Куба, Пуерто-Ріко та Іспанська Ост-Індія, продовжували залишатися під іспанським контролем до кінця XIX століття, коли більшість цих територій була анексована США після іспано-американської війни. Тихоокеанські острови, що залишилися, були продані Німеччині в 1899 році.

На початку XX століття Іспанія продовжувала ще утримувати лише території в Африці, Іспанську Гвінею, Іспанську Сахару та Іспанське Марокко. Іспанія покинула Марокко в 1956 році і надала незалежність Екваторіальної Гвінеї в 1968. Коли Іспанія залишала Іспанську Сахару в 1976 році, ця колонія відразу була анексована Марокко і Мавританією, а потім в 1980 році – повністю Марокко, хоча технічно контролем іспанської адміністрації. На сьогоднішній день в Іспанії залишилися лише Канарські острови та два анклави на північноафриканському узбережжі, Сеута та Мелілья, що адміністративно є частинами Іспанії.

6. Династія Цін (14,7 млн ​​км²)
Найвищий розквіт – 1790 р.

Держава Велика Цин (Daicing gurun.svg дайцин гурунь, кит. трад. 大清國, палл.: Да Цин го) – багатонаціональна імперія, створена і керована маньчжурами, в яку пізніше був включений Китай. Відповідно до традиційної китайської історіографії – остання династія монархічного Китаю. Була заснована в 1616 маньчжурським кланом Айсін Геро на території Маньчжурії, що в даний час називається північно-східним Китаєм. Менш ніж через 30 років під її владою опинився весь Китай, частина Монголії та частина Середньої Азії.

Спочатку династія була названа «Цзінь» (금 – золото), у традиційній китайській історіографії «Хоу Цзінь» (後金 – Пізня Цзінь), за імперією Цзінь – колишній державі чжурчженів, від яких виводили себе маньчжури. В 1636 назва була змінена на «Цин» (청 – «чистий»). У першій половині XVIII ст. цинському уряду вдалося налагодити ефективне управління країною, одним із результатів чого було те, що в цьому столітті найбільш швидкі темпи зростання чисельності населення спостерігалися саме в Китаї. Цинський двір проводив політику самоізоляції, що зрештою призвело до того, що у ХІХ ст. Китай, що входив до складу імперії Цин, був насильно відкритий західними державами.

Подальше співробітництво із західними державами дозволило династії уникнути краху під час повстання Тайпінів, проводити порівняно успішну модернізацію тощо. проіснувати до початку 20 ст., проте воно спричинило зростаючі націоналістичні (антиманчжурські) настрої.

В результаті Сіньхайської революції, що почалася в 1911 році, імперія Цин була знищена, була проголошена Китайська Республіка – національна держава ханьців. Вдовствующая імператриця Лун’юй зреклася трону від імені тоді малолітнього останнього імператора, Пу І, 12 лютого 1912 року.

7. Російське царство (14,5 млн км²)
Найвищий розквіт – 1721 р.

Російське царство чи візантійському варіанті Російське царство – російське держава, що існувало період між 1547 і 1721 гг. Назва «Російське царство» було офіційною назвою Росії у цей історичний період. Також офіційною була назва російської

В 1547 государ всієї Русі і великий князь московський Іван IV Грозний був коронований царем і прийняв повний титул: «Великий государ, Божою милістю цар і великий князь всієї Русі, Володимирський, Московський, Новгородський, Псковський, Рязанський, Тверський, Югорський, Пермь Вятцкий, Болгарський та інших», згодом, з розширенням кордонів Російської держави, до титулу додалося «цар Казанський, цар Астраханський, цар Сибірський», «і всієї Північні держави король».

По титулатурі Російському царству передувало Велике князівство Московське, яке спадкоємицею стала Російська імперія. В історіографії також існує традиція періодизації російської історії, згідно з якою прийнято говорити про виникнення єдиної та незалежної централізованої Російської держави в епоху правління Івана III Великого. Ідея об’єднання російських земель (зокрема, що опинилися після монгольської навали у складі Великого князівства Литовського та Польщі) та відновлення Давньоруської держави простежувалася протягом усього існування Російської держави та успадкувалася Російською імперією.

8. Династія Юань (14,0 млн. км²)
Найвищий розквіт – 1310 р.

Імперія (у китайській традиції – династія) Юань (Їх Юань вулс.PNG монг. Їх Юан Улс, Велика Юаньська держава, Dai Ön Yeke Mongghul Ulus.PNG Dai Ön Yeke Mongghul Ulus; кіт. упр. Nhà Nguyên (Nguyên triều), Будинок (Династія) Нгуен) – монгольська держава, основною частиною території якої був Китай (1271-1368). Засновано онуком Чингісхана, монгольським ханом Хубілаєм, який завершив завоювання Китаю в 1279 році. Династія впала в результаті повстання Червоних пов’язок 1351-68. Офіційна китайська історія цієї династії записана за наступної династії Мін і зветься «Юань ши».

9. Омейядський халіфат (13,0 млн. км²)
Найвищий розквіт – 720-750 гг.

Омейя́ди (араб. الأمويون‎‎) або бану Умайя ‏(араб. بنو أمية‎‎) – династія халіфів, заснована Муавією в 661. Омейяди Суф’янидської та Марванідської гілок правили в Дамасському халі. У 750 році в результаті повстання Абу Мусліма їхня династія була скинута Аббасидами, а всі Омейяди були знищені, крім онука халіфа Хішама Абд ар-Рахмана, що заснував династію в Іспанії (Кордівський халіфат). Предком династії був Омайя ібн Абдшамс, син Абдшамса, ібн Абдманафа і двоюрідний брат Абдулмутталіба. Абдшамс та Хашим були братами близнюками.

10. Друга французька колоніальна імперія (13,0 млн. км²)
Найвищий розквіт – 1938 р.

Еволюція Французької колоніальної імперії (рік зазначений у лівому верхньому кутку):

Французька колоніальна імперія (фр. L’Empire colonial français) – сукупність колоніальних володінь Франції у період між 1546-1962 роками. Як і Британська імперія, Франція мала колоніальні території у всіх регіонах світу, та її колоніальна політика значно відрізнялася від британської. Залишками колись великої колоніальної імперії є сучасні заморські департаменти Франції (Французька Гвіана, Гваделупа, Мартініка та ін.) та особлива територія sui generis (острів Нова Каледонія) Сучасною спадщиною французької колоніальної епохи є також союз франкомовних країн.

Саме в історії можна знайти відповіді на багато питань сучасності. Чи знаєте ви про найбільшу імперію, яка будь-коли існувала на планеті? TravelAsk розповість про двох світових гігантів минулого.

Найбільша імперія за площею

Британська імперія – найбільша з коли-небудь існуючих держав за всю історію людства. Звичайно, тут йдеться не тільки про континент, а й колонії на всіх населених континентах. Тільки подумайте: це було навіть менше ніж сто років тому. У різний час площа Британії була різною, але максимальна – це 42,75 млн кв. км (з них 8,1 млн кв.км – території в Антарктиці). Це вдвічі більше, ніж сьогоднішня територія Росії. Це 22% суші. Найвищий розквіт Британської імперії припав на 1918 рік.

Загальна чисельність населення Британії в самий пік становила близько 480 мільйонів (приблизно одна четверта частина людства). Саме тому так поширена англійська мова. Це пряма спадщина Британської імперії.

Як зародилася держава

Британська імперія зростала протягом тривалого періоду: приблизно 200 років. ХХ століття стало кульмінацією її зростання: у цей час держава мала різні території на всіх континентах. За це її називають імперією, «над якою ніколи не заходить сонце».

А все почалося у XVIII столітті досить мирно: з торгівлі та дипломатії, зрідка з колоніальних захоплень.

Імперія сприяла поширенню британських технологій, торгівлі, англійської мови та своєї форми правління у всьому світі. Звичайно, основою могутності був військово-морський флот, який використали скрізь. Він забезпечував свободу мореплавства, боровся з рабством та піратством (рабство у Британії скасували на початку XIX століття). Це дозволяло зробити світ безпечнішим. Виходить замість того, щоб прагнути влади над великими внутрішніми територіями заради володіння ресурсами, імперія покладалася на торгівлю і контроль над стратегічно важливими точками. Саме ця стратегія зробила Британську імперію наймогутнішою.

Британська імперія була дуже різноманітною, до її складу входили території всіх континентах, що створювало велике різноманіття культур. Держава включало дуже різнорідне населення, завдяки чому отримувало можливість управляти різними регіонами або безпосередньо, або через місцевих правителів, це чудові навички для уряду. Тільки подумайте: влада Британії поширювалася на Індію, Єгипет, Канаду, Нову Зеландію та багато інших країн.

Коли почалася деколонізація Сполученого Королівства, британці спробували запровадити у колишніх колоніях парламентську демократію та верховенство права, але вдалося це далеко не скрізь. Вплив Великобританії на свої колишні території помітний і сьогодні: більшість колоній вирішили, що Співдружність націй замінює їм Імперію в психологічному плані. Членами Співдружності є всі колишні домініони та колонії держави. На сьогоднішній день до нього входить 17 країн, у тому числі Багамські острови та інші. Тобто, вони за фактом визнають монарха Великобританії своїм монархом, проте на місці його влада представляє генерал-губернатор. Але варто сказати, що титул монарха не має на увазі жодної політичної влади над Королівствами Співдружності.

Монгольська імперія

Друга за площею (але не за могутністю) – Монгольська імперія. Утворилася вона внаслідок завоювання Чингісхана. Її площа 38 млн. кв. км: це трохи менше площі Британії (а якщо врахувати, що Британії належало 8 млн кв. км в Антарктиці, то цифра виглядає ще більшою). Територія держави тяглася від Дунаю до Японського моря і з Новгорода до Камбоджі. Це найбільша континентальна держава за всю історію людства.

Проіснувала держава недовго: з 1206 до 1368 року. Але ця імперія багато в чому вплинула на сучасний світ: вважається, що 8% населення планети нащадки Чингісхана. І таке цілком імовірно: тільки старший син Темуджін мав 40 синів.

У період розквіту до Монгольської імперії входили великі території Центральної Азії, Південного Сибіру, ​​Східної Європи, Близького Сходу, Китаю та Тибету. Це була найбільша у світі сухопутна імперія.

Її піднесення вражаюче: група монгольських племен, що не перевищувала за чисельністю мільйон людей, зуміла підкорити імперії, які були буквально в сотні разів більші. Як вони цього досягли? Продумана тактика дій, висока рухливість, використання технічних та інших досягнень захоплених народів, а також правильна організація тилу та постачання.

Але тут, звичайно, ні про яку дипломатію і мови не могло бути. Монголи повністю вирізали міста, які не хотіли їм підкорятися. З лиця землі було зметено не одне місто. Більше того, Темуджином та його нащадками знищені великі та давні держави: держава Хорезмшахов, Китайська імперія, Багдадський халіфат, Волзька Булгарія. Сучасні історики кажуть, що на захоплених теренах загинуло приблизно до 50% всього населення. Так, населення китайських династій становило 120 млн. чоловік, після нашестя монголів воно зменшилося до 60 млн. чоловік.

Наслідки навал великого хана

Полководець Темуджин до 1206 об’єднав всі монгольські племена і був проголошений великим ханом над усіма племенами, отримавши титул «Чінгісхан». Він захопив північний Китай, спустошив Середню Азію, підкорив усю Центральну Азію та Іран, розоривши весь цей регіон.

Нащадки Чингісхана правили імперією, що захопила більшу частину Євразії, включаючи майже весь Близький Схід, окремі райони Східної Європи, Китай та Русь. Незважаючи на всю могутність, справжньою загрозою для панування Монгольської імперії стала ворожнеча між її правителями. Імперія розпалася на чотири ханства. Найбільшими уламками Великої Монголії стали імперія Юань, Улус Джучи (Золота Орда), держава Хулагуїдів та Чагатайський улус. Вони, у свою чергу, теж зазнали краху або були підкорені. В останній чверті XIV століття монгольська імперія перестала існувати.

Однак, незважаючи на таке коротке панування, Монгольська імперія вплинула на об’єднання багатьох регіонів. Так, наприклад, східна та західна частини Росії та західні райони Китаю залишаються єдиними і до цього дня, хоча й в інших формах правлінь. Сил набралася і Русь: Москві під час татаро-монгольського ярма було надано статус податкового колектора для монголів. Тобто російські жителі збирали данину та податки для монголів, тоді як самі монголи у російських землях бували вкрай рідко. Зрештою, російський народ отримав військову міць, що дозволило Івану III скинути монголів під керівництвом Московського князівства.

Створене союзом тюркських племен і очолюване правителями із знатного роду Ашинов, ця держава була однією з найбільших в історії середньовічної Азії. У період найбільшої експансії (наприкінці VI століття) каганат контролював територію Монголії, Китаю, Алтаю, Середню Азію, Східний Туркестан, Північний Кавказ і Казахстан. Крім того, від тюркської імперії залежали такі китайські держави, як Північна Чжоу та Північна Ці, Сасанідський Іран, а з 576 року – Крим.

Створена в тринадцятому столітті внаслідок завойовницької політики Чингісхана, та був і його наступників. Вона стала найбільшою у світовій історії, займаючи територію від Новгорода до Південно-Східної Азії та від Дунаю до Японського моря. Площа держави дорівнювала приблизно 38 млн км2. У період розквіту Монгольської імперії до її складу входили великі райони Середню Азію, Східної Європи, Південного Сибіру, ​​Близького Сходу, Тибету та Китаю.

Перша та найдавніша об’єднана держава Китаю Цинь заклала міцну основу для подальшої імперії Хань. Вона стала однією з наймогутніших державних утворень Стародавнього світу. Понад чотири століття свого існування імперія Хань була важливу епоху у розвитку Східної Азії. До цього дня жителі Піднебесної називають себе китайцями-хань – етнічною самоназвою, яка походить від імперії, що канула в Лету.

В епоху китайської держави Мін була створена постійна армія та побудований флот. Загальна чисельність солдатів у імперії сягала мільйона. Представники династії Мін були останніми правителями, які належали до етнічних китайців. Після їхнього падіння до влади в імперії прийшла династія маньчжурів Цин.

Держава сформувалося біля сучасного Ірану та Іраку після скинення Аршакидов – представників парфянської династії. Влада в імперії перейшла до персів Сасанідів. Їхня імперія існувала з III по VII століття. Піка свого розквіту вона досягла за правління Хосрова I Ануширвана, а період правління Хосрова II Парвіза кордону держави значно розширилися. Тоді імперія Сасанідів включала землі нинішнього Ірану, Азербайджану, Іраку, Афганістану, Вірменії, східної частини нинішньої Туреччини, частини сучасної Індії, Пакистану та Сирії. Крім того, Сасанідська держава частково захопила Кавказ, Аравійський півострів, Середню Азію, Єгипет, землі сучасного Ізраїлю, Йорданії, розширивши межі, щоправда, ненадовго, майже до меж стародавньої держави Ахеменідів. У середині сьомого століття Сасанідська імперія була захоплена та поглинута сильним Арабським халіфатом.

Монархічне держава, проголошене 3 січня 1868 р. і проіснував до 3 травня 1947 р. Після реставрації імператорського правління 1868 р. новий уряд Японії розпочав модернізацію країни під гаслом «Багата країна – сильна армія». Через війну імперської політики до 1942 р. Японія стала найбільшої морської державою планети. Проте після закінчення Другої світової війни ця імперія перестала існувати.

Після Португалії та Іспанії Франція у 15-17 ст. була третьою європейською державою, яка займалася колонізацією заморських територій. Французи були однаково зацікавлені у освоєнні тропічних та помірних широт. Наприклад, після дослідження гирла річки Святого Лаврентія в 1535 Жак Картьє заснував колонію Нова Франція, яка колись займала центральну частину території північноамериканського континенту. У 18 столітті, тобто в епоху свого розквіту, французькі колонії займали площу 9 млн км2.

В результаті окупації Наполеоном Португалії королівська сім’я вирушила до Бразилії – найважливішої та великої серед португальських колоній. З цього часу країна почала керуватися династією Браганса. Після того як Португалію залишили війська Наполеона, Бразилія стала незалежною від метрополії, хоча залишалася під владою королівської сім’ї. Так почалася історія імперії, що проіснувала понад сімдесят років і займала значну частину Південної Америки.

То була найбільша континентальна монархія. Так було в 1914 року Російська імперія займала величезну площу (близько 22 млн км2). Вона була третьою за величиною з коли-небудь існуючих держав і тяглася від Балтійського моря на заході до Тихого океану на сході, від Північного Льодовитого океану до Чорного моря на півдні. Глава імперії, цар, мав необмежену абсолютну владу до 1905 року.

Її володіння перебували в Азії, Європі та Африці. Турецька армія тривалий час вважалася майже непереможною. Влада у державі належала султанам, які володіли незліченними скарбами. Османська династія керувала понад шість століть: з 1299 по 1922 рр., коли монархія була скинута. Площа Османської держави в момент її найвищого розквіту досягала 5200000 км2.

У нашому світі ніщо не вічне: після народження і розквіту неминуче слідує захід сонця. Це діє і на держави. За тисячі років історичної епохи створювалися та руйнувалися сотні держав. Дізнаємося, які з них існували на Землі найдовше, поки не розпалися з тих чи інших причин. Можливо, деякі з них не вражали світ своєю величчю і блиском, але були сильні своєю багатовіковою історією.

Португальська Колоніальна Імперія

Передумови створення Португальської Колоніальної Імперії виникли одночасно з початком Великих географічних відкриттів. До 1415 португальські мореплавці, звичайно, ще не досягли берегів Америки, але вже активно досліджували Африканський континент, починаючи пошуки короткого морського шляху в Індію. Відкриті землі португальці оголошували своєю власністю, зводячи всюди форти та фортеці.

До свого розквіту Португальська Колоніальна Імперія мала зміцнення у Західній Африці, Східній та Південній Азії, Індії та на Американському континенті. Португальська імперія стала першою державою в історії, яка об’єднала під своїм прапором території на чотирьох континентах. Завдяки торгівлі прянощами та коштовностями, португальська скарбниця ломилася від золота та срібла, що дозволило державі проіснувати настільки довгий термін.

Наполеонівські війни, внутрішні суперечності та зовнішні вороги все-таки підточили могутність держави, і на початку 20 століття від колишньої величі Португальської Колоніальної Імперії не залишилося й сліду. Офіційно імперія припинила існування у 1975 році, коли в метрополії було встановлено демократію.

624 роки (1299 н.е. -1923 н.е.)

Держава, заснована тюркськими племенами у 1299 році, досягла свого розквіту у 17 столітті. Величезна багатонаціональна імперія Османа простягалася від кордонів Австрії до Каспійського моря, володіючи територіями і в Європі, і в Африці, і в Азії. Війни з Російською імперією, програш у Першій світовій війні, внутрішні суперечності та постійні християнські повстання підточили сили Османської імперії. 1923 року монархія була скасована, а на її місці створена Турецька Республіка.

629 років (802 н.е. -1431 н.е.)

Не кожна людина чула про існування Кхмерської імперії, яка є однією з найстаріших державних утворень в історії. Імперія Кхмеров утворилася внаслідок об’єднання кхмерських племен, що проживали у 8 столітті н.е. на території Індокитаю. Під час своєї найвищої могутності Імперія Кхмеров включала території Камбоджі, Тайланду, В’єтнаму і Лаосу. Але її правителі не розрахували величезні витрати на будівництво храмів та палаців, яке поступово спустошувало скарбницю. Ослабла держава в першій половині 15 століття остаточно добило вторгнення тайських племен, що почалося.

676 років (700 н.е. -1376 н.е.)

Незважаючи на те, що окремо африканські племена не є небезпекою, об’єднавшись, вони можуть створити сильну і войовничу державу. Саме так і утворилася Імперія Канем, яка розташовувалась протягом майже 700 років на території сучасних Лівії, Нігерії та Чаду.

Територія Канема | commons.wikimedia.org/wiki/File:Kanem-Bornu.svg

Причиною падіння міцної імперії послужила внутрішня усобиця після смерті останнього імператора, який не мав спадкоємців. Скориставшись цим, різні племена, що розташовувалися на кордонах, з різних боків вторглися до імперії, прискоривши її падіння. Народ, що залишився в живих, змушений був покинути міста і повернутися до кочового способу життя.

Священна Римська Імперія

844 року (962 н.е. – 1806 н.е.)

Священна Римська Імперія – це не та сама Римська Імперія, чиї залізні легіони захопили майже весь відомий античній Європі світ. Священна Римська Імперія навіть розташовувалася над Італії, але в території сучасних Німеччини, Австрії, Голландії, Чехії та частини Італії. Об’єднання земель відбулося в 962 році, і нова Імперія мала стати продовженням Західної Римської Імперії. Європейський порядок і дисципліна дозволили цій державі проіснувати вісім з половиною століть, поки складна система державного управління, деградувавши, послабила центральну владу, що спричинило занепад і розвал Священної Римської Імперії.

992 року (57 до н.е. – 935 н.е.)

Наприкінці першого століття до н. на Корейському півострові за місце під сонцем відчайдушно боролися три королівства, одне з яких – Сілла – зуміла перемогти своїх ворогів, приєднало до себе їхні землі та заснувало могутню династію, яка проіснувала майже тисячу років, яка безславно зникла у вогнях громадянської війни.

994 року (980 н.е. -1974 н.е.)

Найчастіше ми думаємо, що до приходу європейських колонізаторів, Африка була зовсім дикою місцевістю, населеною первісними племенами. Але на Африканському континенті знайшлося місце імперії, яка існувала майже тисячу років! Заснована в 802 році ефіопськими племенами, що об’єдналися, імперія не «дотягла» 6 років до свого тисячоліття, розпавшись в результаті державного перевороту.

1100 років (697 н.е. – 1797 н.е.)

Найсвітліша Республіка Венеція зі столицею Венеція була заснована в 697 завдяки вимушеному об’єднанню громад проти військ лангобардів – німецьких племен, що осіли у верхів’ях Італії протягом Великого переселення народів. Вкрай успішне географічне становище на перетині більшості торгових шляхів відразу ж зробили Республіку однією з найбагатших і найвпливовіших країн Європи. Однак відкриття Америки та морського шляху до Індії стало початком кінця для цієї держави. Обсяг товарів, що надходять до Європи через Венецію, знизився — торговці стали віддавати перевагу більш зручним і безпечним морським шляхам. Остаточно Венеціанська республіка перестала існувати в 1797, коли Венецію без опору зайняли війська Наполеона Бонапарта.

1118 років (752 н.е. – 1870 н.е.)

Папська область Wikipedia

Після падіння Західної Римської імперії вплив християнства у Європі дедалі більше посилювалося: впливові люди приймали християнство, церкви дарувалися цілі землі, вносилися пожертвування. Неподалік був і той день, коли католицька церква отримала б політичну владу в Європі: це сталося у 752 році, коли франкський король Піпін Короткий віддав папі велику область у центрі Апенінського півострова. З тих пір влада пап коливалася залежно від місця релігії в європейському суспільстві: від абсолютної влади в середні віки до поступової втрати впливу ближче до 18-19 століття. 1870 року землі Папської області перейшли під контроль Італії, а католицькій церкві залишився лише Ватикан – місто-держава у Римі.

близько 1200 років (9 століття до н.е. – 350 н.е.)

Царство Куш завжди знаходилося в тіні іншої держави – Єгипту, який за всіх часів привертав до себе увагу істориків та хроністів. Розташовуючись в північній частині сучасного Судану, держава Куш була серйозною небезпекою для своїх сусідів, а в період свого розквіту контролювала практично всю територію Єгипту. Докладної історії царство Куш ми знаємо, але у літописах зазначено, що у 350 року Куш був завойований Аксумским царством.

1480 років (27 до н.е. – 1453 н.е.)

Рим – вічне місце на семи пагорбах! Принаймні так думали жителі Західної Римської Імперії: здавалося, що вічне місто ніколи не впаде перед натиском ворогів. Але часи змінилися: після громадянської війни і заснування імперії минуло 500 років, і Рим був завойований німецькими племенами, що вторглися, знаменуючи собою падіння західної частини імперії. Проте Східна Римська Імперія, яку часто називають Візантією, продовжувала існувати до 1453 року, поки Константинополь не загинув під натиском турків.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реферати підготовлені за матеріалами німецького журналу Illustrierte Wissenschaft.

Зі шкільного курсу історії ми знаємо про виникнення перших держав на землі з їх своєрідним побутом, культурою та мистецтвом. Далеке та багато в чому таємниче життя людей минулих часів хвилювало і будило фантазію. І, мабуть, багатьом було б цікаво побачити карти найбільших імперій давнини, вміщені поруч. Таке зіставлення дає можливість відчути розміри гігантських державних утворень і місце, яке вони займали на Землі та в історії людства.

Єгипет. Найбільших розмірів імперія досягла 1450 року до зв. е.

Греція. Темним на карті відзначено землі, де процвітала грецька культура.

Персії. Територія імперії у 500 році до н. е.

Індія. Найбільших розмірів територія країни досягла 250 року до зв. е.

Китай займав таку територію у 221 році до н. е.

Римська імперія під час найвищого розквіту – початок II століття нової ери.

Візантія під час свого розквіту – VI століття.

Арабська Халіфат. Найбільших розмірів він досяг у 632 році н. е. А118 років потому площа Халіфату значно скоротилася (темна штрихування).

Держава – стародавнє громадське освіту і означає територію, зайняту осілим населенням, підпорядковується однієї й тієї влади. Про суть державного устрою думали вже давні мислителі. Наприклад, грецький філософ Аристотель бачив у державі кінцеву природну форму гуртожитку, важливу для людини, яка за своєю природою – “істота політична”. Понад те, він вважав державу ” середовищем цілком щасливого життя ” .

У середні віки і в пізніший час у поняття “держава” почали вкладати договірні початки між людиною та верховною владою. У природному стані людині бракує прав, вважали англійські мислителі XVII століття Джон Мільтон і Джон Локк, а забезпечення їх, яке і знаходить у державі, затверджуваному за договором саме з цією метою.

Справжній син століття освіти, Жан Жак Руссо бачив сенс утворення держави у дотриманні інтересів кожного її громадянина. Воно потрібно людям, щоб “знайти форму з’єднання, яка б захищала і забезпечувала особистість і надбання кожного члена суспільства так, щоб кожен, з’єднуючись з іншими, корився б тільки самому собі і залишався б таким самим вільним, як і раніше”. “Свобода – не отчуждаема” – основне становище Руссо.

Ще 8-9 тисяч років тому люди стали переходити до осілого способу життя. З’явилися землеробство та перші домашні тварини. Відбулася так звана неолітична революція, яка вивела людей до нових умов життя. Сільське господарство вже могло забезпечити людину достатнім продовольством, тому полювання та збирання відступили на другий план. Сталося поділ праці між членами однієї й тієї ж групи, на чолі стали вожді, які керували спільнотами людей. З часом виникла потреба у громадських будівлях, і почалося будівництво палаців, храмів, фортець. Виникли писемність та початки арифметики, астрономії та медицини.

Велику роль становленні ранніх цивілізацій грали річки. Річка – це не лише водний шлях, а й стабільний урожай, не випадково саме в ті далекі часи люди почали зводити канали та греблі. Але оскільки розрізненим племенам не під силу були великі меліоративні будівлі, групи землеробів об’єднувалися. Перші державні освіти виникли у Дворіччі, між Тигром та Євфратом, де розвинулася квітуча культура.

Сучасні археологи та історики виділяють кілька умов, що дають право називати стародавні спільноти людей державою. Перше з них – не менше п’яти тисяч населення, яке поклоняється єдиним богам. Влада оснащена апаратом чиновників, і неодмінна писемність, яка існує у будь-якій формі. Великі споруди – палаци та храми – також обов’язковий атрибут державності. Населення розділене за спеціальностями, щоб кожен міг уже не робити все для себе і своєї сім’ї. Так поряд із жерцями та з солдатами з’явилися художники, філософи, будівельники, ковалі, ткачі, горщики, женці, купці тощо.

Стародавні імперії, які зіграли свою роль історії людства, мали всі перераховані умови. Але для них були характерні тривала політична стабільність і налагоджені комунікації до найвіддаленіших околиць, без чого не можна керувати величезними територіями. Усі великі імперії мали великі армії: пристрасть до завоювань була майже маніакальною. І королі таких країн часом домагалися вражаючих успіхів, підпорядковуючи собі великі землі, у яких виникали гігантські імперії. Але минав час, і гігант сходив із історичної сцени.

Єгипет. 3000-30 роки до нової ери

Ця імперія проіснувала три тисячоліття – довше, ніж будь-яка інша. Держава виникла, за останніми даними, понад 3000 років до нової ери, а коли відбулося об’єднання Верхнього та Нижнього Єгипту (2686-2181), утворилося так зване Стародавнє царство. Все життя країни було пов’язане з річкою Ніл, з її родючою долиною та дельтою біля Середземного моря. Правил Єгиптом фараон (слово це означає склад продовольства), на місцях сиділи губернатори та чиновники, і взагалі суспільне життя в країні було досить розвинене (див. “Наука і життя” № 1, 1997 р. – “Ще не скінчився кам’яний вік” – та № 5, 1997 р. – “Давній Єгипет. Піраміда влади”). До еліти суспільства зараховувалися офіцери, переписувачі, землеміри та місцеві жерці. Фараон вважався живим божеством, і всі найважливіші жертвопринесення робив сам.

Єгиптяни фанатично вірили у потойбічне життя, їй були присвячені предмети культури та величні споруди – піраміди та храми. Похилені ієрогліфами стіни похоронних камер розповіли про життя найдавнішої держави більше, ніж інші археологічні знахідки.

Історія Єгипту розпадається на два періоди. Перший – з основи і до 332 року до нової ери, коли країну завоював Олександр Македонський. І другий період – царювання династії Птолемеїв – нащадків одного з полководців Олександра Македонського. У 30 році до нової ери Єгипет був підкорений молодшою ​​і могутньою імперією – Римською.

Колиска західної культури

Греція. 700-146 роки до нової ери

Південну частину Балканського півострова люди заселили ще десятки тисяч років тому. Але тільки з VII століття до нової ери можна говорити про Грецію як про велике, однорідне в культурному відношенні освіту, хоча і з застереженнями: країна була союзом міст-держав, що об’єднувалися на час зовнішньої загрози, як, наприклад, для відображення перської агресії.

Культура, релігія і насамперед мову були тими рамками, у яких протікала історія цієї країни. У 510 року до нової епохи більшість міст звільнилося від єдиновладдя царів. В Афінах незабаром почала правити демократія, але право голосу мали тільки громадяни-чоловіки.

Державний устрій, культура і наука Греції стали взірцем і невичерпним джерелом мудрості майже всім пізніших країн Європи. Вже грецькі вчені запитали про життя і Всесвіт. Саме у Греції було закладено основи таких наук, як медицина, математика, астрономія та філософія. Грецька культура припинила свій розвиток, коли країну захопили римляни. Вирішальна битва відбулася в 146 році до нової ери у міста Корінфа, коли війська грецького Ахейського союзу були розбиті.

Володарство “Царя царів”

Персії. 600-331 роки до нової ери

У VII столітті до Різдва Христового кочові племена Іранського нагір’я підняли повстання проти ассирійського панування. Переможці заснували державу Мідію, яка згодом разом з Вавилонією та іншими сусідніми країнами перетворилася на світову державу. До кінця VI століття до нової ери вона, очолювана Кіром II, а потім його наступниками, що належали до династії Ахеменідів, продовжила завоювання. На заході землі імперії виходили до Егейського моря, на сході її кордон проходив річкою Інд, на півдні, в Африці, володіння досягали перших порогів Нілу. (Велику частину Греції займали під час греко-перської війни війська перського царя Ксеркса в 480 до нової ери.)

Монарха називали “Царем царів”, він стояв на чолі армії і був верховним суддею. Володіння було поділено на 20 сатрапій, де намісник царя правив його ім’ям. Піддані говорили чотирма мовами: давньоперсидською, вавилонською, еламською та арамейською.

В 331 до нової ери Олександр Македонський розбив полчища Дарія II – останнього з династії Ахеменідів. Так закінчилася історія цієї великої імперії.

Мир і кохання – для всіх

Індія. 322-185 роки до нової ери

Перекази, присвячені історії Індії та її правителів, дуже уривчасті. Нечисленні відомості стосуються часу, коли жив засновник релігійного вчення Будда (566-486 роки до зв. е.), перша реальна особистість історія Індії.

У першій половині I тисячоліття до нової ери у північно-східній частині Індії виникло безліч невеликих держав. Одне з них – Магадха – піднялося завдяки успішним загарбницьким війнам. Цар Ашока, що належав до династії Маурья, настільки розширив володіння, що вони займали майже всю нинішню Індію, Пакистан і частину Афганістану. Царю корилися чиновники адміністративного управління та сильна армія. Спочатку Ашока мав славу жорстоким полководцем, але, ставши послідовником Будди, проповідував мир, любов і терпимість і отримав прізвисько “Навернений”. Цей цар будував лікарні, боровся з вирубуванням лісів, а щодо свого народу проводив м’яку політику. Його укази, що дійшли до нас, висічені на скелях, колонах, – найдавніші, точно датовані епіграфічні пам’ятки Індії, що розповідають про управління державою, соціальні відносини, релігію та культуру.

Ще до свого підвищення Ашока розділив населення на чотири касти. Дві перші були привілейованими – священики та воїни. Вторгнення бактрійських греків і внутрішні розбрат країни призвели імперію до розпаду.

Початок більш ніж двохтисячолітньої історії

Китай. 221-210 роки до нової ери

У період, який називається в історії Китаю Чжанью, багаторічна боротьба, яку вели безліч дрібних царств, принесла перемогу царству Цинь. Воно об’єднало підкорені землі і в 221 до нової ери утворило першу китайську імперію на чолі з Цинь Ши-хуанді. Імператор провів реформи, які зміцнили молоду державу. Країна була поділена на округи, засновані військові гарнізони для підтримання порядку та спокою, велося будівництво мережі доріг та каналів, для чиновників було введено однакову освіту, а в усьому царстві діяла єдина грошова система. Монарх затвердив порядок, у якому люди мали працювати там, де цього вимагали інтереси та потреби держави. Введений був навіть такий цікавий закон: усі візки повинні мати рівну відстань між колесами, щоб вони рухалися по одних і тих же коліях. У цей же царювання було створено Велику китайську стіну: вона поєднала побудовані раніше північними царствами окремі ділянки оборонних споруд.

У 210 році Цин Ші-Хуанді помер. Але наступні династії залишили незайманими основи побудови імперії, закладені її засновником. У всякому разі, остання династія імператорів Китаю припинила своє існування на початку нашого століття, а межі держави зберігаються практично незмінними до цього дня.

Армія, що оберігає порядок

Рим. 509 рік до нової ери – 330 рік нової ери

509 року до нової ери римляни вигнали з Риму етруського царя Тарквінія Гордого. Рим став республікою. До 264 року до нової ери її війська оволоділи всім Апенінським півостровом. Після цього почалася експансія на всі боки світу, і до 117 року нової ери держава простягла свої межі із заходу на схід – від Атлантичного океану до Каспійського моря, а з півдня на північ – від порогів Нілу та узбережжя всієї Північної Африки до кордонів із Шотландією та за нижньою течією Дунаю.

500 років Римом керували щорічно обираються два консули та сенат, який відав державним майном та фінансами, зовнішньою політикою, військовими справами та релігією.

У 30 році до нової ери Рим стає імперією на чолі з цезарем, а по суті – монархом. Першим цезарем був Август. Велика і добре навчена армія брала участь у будівництві величезної мережі доріг, загальна їхня довжина – понад 80000 кілометрів. Прекрасні дороги робили армію дуже мобільною і дозволяли швидко досягати найвіддаленіших куточків імперії. Утримувати країну від розпаду допомагали і проконсули, що призначаються Римом у провінції – намісники і віддані цезарю чиновники. Цьому сприяли і поселення солдатів, які відслужили службу, що у завойованих землях.

Римська держава, на відміну багатьох інших гігантів минулого, повністю відповідало поняттю ” імперія ” . Воно ж стало зразком для майбутніх претендентів на світове панування. Європейські країни багато успадкували від культури Риму так само, як принципи побудови парламентів та політичних партій.

Повстання селян, рабів і міського плебсу, все насильницький напір німецьких та інших варварських племен з півночі змусили імператора Костянтина I перенести столицю держави у місто Візантій, пізніше названий Константинополем. Це сталося у 330 році нової ери. Після Костянтина Римська імперія фактично розділилася на дві – Західну та Східну, якими правили два імператори.

Християнство – оплот імперії

Візантія 330-1453 роки нової ери

Виникла Візантія зі східних залишків римської імперії. Столицею став Константинополь, заснований імператором Костянтином I у 324-330 роках дома колонії Візантій (звідси йде і назва держави). З цього моменту почалося відокремлення Візантії у надрах Римської імперії. Велику роль життя цієї держави грала християнська релігія, що стала ідеологічним фундаментом імперії та оплотом православ’я.

Візантія існувала понад тисячу років. Своєї політичної та військової могутності вона досягла за правління імператора Юстиніана I, у VI столітті нової ери. Саме тоді, маючи сильну армію, Візантія завоювала західні та південні землі колишньої римської імперії. Але у цих межах імперія проіснувала вже недовго. В 1204 під ударами хрестоносців упав Константинополь, який так вже більше і не піднявся, а в 1453 столицю Візантії захопили турки-османи.

Арабська Халіфат. 600-1258 роки нової ери

Проповіді пророка Мухаммеда започаткували релігійно-політичний рух у Західній Аравії. Отримало назву “іслам”, воно сприяло створенню в Аравії централізованої держави. Однак незабаром у результаті успішних завоювань народилася велика мусульманська імперія – Халіфат. На представленій карті показаний найбільший розмах завоювань арабів, що боролися під зеленим прапором ісламу. На Сході до складу Халіфату входила західна частина Індії. Арабський світ залишив незабутні сліди в історії людства, у літературі, математиці та астрономії.

З початку ІХ століття Халіфат поступово починає розвалюватися – слабкість економічних зв’язків, широкість підлеглих арабам територій, що мали свою культуру та традиції, не сприяли єднанню. У 1258 монголи завоювали Багдад, і Халіфат розпався на кілька арабських держав.

10 найбільших імперій у світовій історії

Імперія. Це слово, що походить від латинського «imperare», що означає «командувати». Класично – це зібрання держав або етнічних груп під владою єдиного правителя або групи дворян чи олігархів. Кожна імперія під час свого існування здавалася незламною, але врешті-решт всі вони йшли в історію. І тільки одна з них залишила по собі вічну фразу: «Сонце ніколи не заходить над Британською Імперією».

1) Португальська Імперія сягала 6,4 млн квадратних кілометрів за часів свого розквіту в 1815 році.

2) Аббасидський Халіфат займав площу 6,9 мільйона квадратних кілометрів у 850 році.

3) Французька колоніальна імперія розтягнулася на 8 мільйонів квадратних кілометрів в 1938 році.

4) Юаньска династія, перша правляча династія Китаю, окупувала 8,7 мільйона квадратних кілометрів за часів свого розквіту в 1310 році.

5) Династія Цинь, остання правляча династія Китаю, контролювала 9,14 мільйонів квадратних кілометрів на своєму піку в 1790 році.

6) Омейядський Халіфат виріс до 9,32 мільйонів квадратних кілометрів за часів свого розквіту в 7 столітті.

7) Іспанська Імперія займала 13% площі світового суходолу та – 12,1 мільйонів квадратних кілометрів – за часів свого піку в середині 18 століття.

8) Російська Імперія у період свого розквіту в 1866 році окупувала 14,16 мільйонів квадратних кілометрів.

9) Монгольська Імперія простяглася від Східної Європи до Японського моря, покривши майже 15 мільйонів квадратних кілометрів до 1279 році.

10) Британська Імперія займала 21 мільйон квадратних кілометрів на кількох континентах. А це 23 відсотки земної поверхні- за часів свого розквіту в 1922 році, коли і з’явилася фраза «Сонце ніколи не сідає над Британською Імперією».