Давньогрецькі міфи

Ти вже знаєш із уроків історії, що самобутня культура Давньої Греції — особлива у світовій культурі. Тож спробуй поглянути на неї з XXІ століття і зрозуміти, що хоча і далеко від нас епоха античності (так називають часи розквіту культури Давньої Греції), але і сьогодні нікому не байдужі її досягнення, поняття краси, вчинки міфічних богів та героїв / героїнь.

Захоплюючись у п’ятому класі подіями повісті-казки Дж. Р. Кіплінга «Мауглі», ти звернув / звернула увагу на відмінність між світом людей та світом тварин. Порівнюючи ці два світи, можна було дійти висновку, що робить людину людиною. Лише людина може користуватися вогнем (Червона Квітка). Як же наші далекі предки пояснювали приборкання вогню людиною? Відповідь на це та багато інших питань ти знайдеш у переказі міфу про Прометея.

Міф про Прометея

За давніх-давніх часів, коли над усім світом панував іще не Зевс, а його батько Кронос, люди, що тільки-но розселилися по землі, були кволі, безсилі, лякливі. Вони не вміли ні думати, ні розуміти того, що бачили довкола. Зі страхом дивилися вони на грозові хмари й на пекуче сонце, на безкрає море й на височенні гори. І здавалося людям, що то могутні божественні істоти.

Від усього, що їх лякало, люди мерщій ховалися в свої глибокі підземні нори, наче кроти. Не було тоді в людей ані світлих жител, ані вогнищ родинних, їли вони тільки траву та сире коріння, а м’яса й не куштували, бо не знали мисливства.

Згодом владу над усім світом здобув Зевс, що скинув батька в Тартар — у найглибше дно землі й моря, що лежить далеко внизу під царством мертвих, похмурим Аїдом. Із своєї небесної осяйної височини Зевс і не дивився на нужденних людей, а ті ледь животіли серед незбагненної, ворожої природи. Скільки їх гинуло від хвороб та з голоду, в боротьбі із жорстокою стихією! Так би зачах і загинув назавжди рід смертних людей, якби не став їм на захист і допомогу найблагородніший серед безсмертних — титан Прометей.

Матір’ю його була велика Феміда, богиня справедливості й правосуддя. А батько — Іапет — належав до роду могутніх титанів, що їх здолав Зевс і скинув навіки у Тартар. Такої долі зазнав і Іапет, але зосталися його сини Атлант, Менетій, Прометей та Епіметей. Двох перших Зевс теж покарав за сміливу спробу змагатися з ним: в Менетія поцілив вогненною блискавкою, і той упав просто в Тартар, а величезному Атлантові надумав іншу кару — тримати на собі все небесне склепіння.

• Яким було життя перших людей на Землі?

Відтоді стоїть Атлант, величезний, наче гора, і, наче гора, непорушний. Усе дуже, м’язисте тіло його напружилося і скам’яніло, він зігнувся під страшним тягарем, та мусить так вічно стояти.

Найменший Іапетів син, простодушний Епіметей, не був небезпечний Зевсові. А розумний і мужній Прометей сам став на бік Зевса. Він, як ніхто, розумів, що дикі, свавільні титани не можуть правити світом, — для цього, крім сили, потрібний ще світлий розум. І Прометей сам допоміг мудрому Зевсові стати до влади. Здавалося, все йшло до того, що Прометей буде найближчим Зевсовим другом. Та на заваді стали дрібненькі, ледь видні з Олімпу істоти — смертні люди.

Прометей мав благородне, велике серце, він перший зглянувся на людей, навчив їх будувати світлі житла, плавати на човнах, напинати вітрила, полювати лісову звірину, приручати тварин. Він перший запріг у ярмо дикого бика, перший приборкав вільного коня, і ті стали вірними помічниками людини. Прометей навчив смертних лікуватися цілющим зіллям, знаходити путь по зорях і лету птахів, навчив добувати з землі мідь, золото й срібло та користуватися щедрими дарами природи.

Р. Мусатов. Прометей

А громовладний Зевс і далі не зважав на людей. Зате його сини й дочки — молоді боги, що безжурно жили на Олімпі, — зацікавилися тими дрібними істотами, які сновигали десь далеко внизу, на землі. Знічев’я безсмертні навіть взялися допомагати людям, навчати ремесел і хліборобства, але за те зажадали від них великої шани і багатих дарів.

Щоб скласти таку угоду, якось зібралися обидві сторони. Від богів виступав Зевс, від людей — титан Прометей, хоч сам був безсмертний. Він побоювався, що люди не зможуть протистояти богам, і поспішив їм на поміч.

Титан так уболівав за долю смертних, що вдався навіть до хитрощів. Коли привели жертовного бика, він сам зарізав його й поділив тушу на дві частини. До більшої купи поскладав самі кістки, але прикрив їх гарним, лискучим жиром, а меншу, де було смачне м’ясо, Прометей загорнув у брудну бичачу шкуру, ще й поклав зверху гидкі тельбухи.

• Хто прийшов на допомогу людям?

• Розкажи про походження Прометея.

• У чому полягала його допомога людям?

— Батьку наш Зевсе, вибери собі яку хочеш частину, — лукаво запросив Прометей. — Те, що ти вибереш, люди надалі віддаватимуть безсмертним богам.

Як Прометей і сподівався, Зевс узяв собі купу, більшу і кращу на вигляд. Відтоді смертні стали їсти м’ясо, а кістки спалювати на шану безсмертним.

Розлютився Зевс, збагнувши, як обдурив його Прометей заради тих смертних нікчем. Страшно загримів він з темнохмарного Олімпу і жбурнув на землю вогненні стріли-блискавки. А потім надумав людям кару, аби дошкулити Прометею: він відмовив смертним у тому, що було їм доконче потрібне, — у життєдайнім вогні.

— Хай їдять м’ясо, але сире! — гримів люто Зевс.

Люди не варили їжі, не світили в домівках, не грілися коло багать, і було те життя без вогню злиденним животінням.

• Як Прометеєві вдалося обдурити всемогутнього Зевса?

• Заради чого Прометей так учинив?

Пожалів людей своїм великим серцем титан Прометей і сміливо порушив Зевсову заборону. Якось він перестрів Афіну Палладу, любу Зевсову дочку. Богиня мудрості була завжди прихильна до титана, тож він і попросив її відчинити йому потай двері чорного ходу, що вів до Зевсового палацу, — адже Прометею було вже не вільно з’являтися на Олімпі. Афіна Паллада так і зробила, гадаючи, що Прометеєві цікаво поглянути на новий витвір бога-митця Гефеста — на людей із щирого золота, що, наче живі, слугували богам.

А Прометей, опинившись у Зевсовій оселі, мерщій узяв із божественного вогнища невеличку іскру, сховав її у порожній очеретині та й приніс людям на землю.

Кадр із мультфільму «Прометей». Режисер О. Сніжко-Блоцька

Відтоді засяяли, заяскріли веселі вогнища на землі. Навколо них люди збиралися цілими родинами, смажили м’ясо, грілися, танцювали. Люди зажили тепер веселіше, дружніше, і з того щиро радів титан Прометей. Він навчив їх приборкувати вогонь, топити мідь, кувати зброю, і люди стали дужчі, сміливіші, вони вже не вхилялися покірно перед своєю долею. Завдяки Прометеєві вони навчилися думати і тоді, мабуть, уперше відчули себе людьми.

Та чорним, грозовим буревієм насувався на відважного титана страшний гнів всевладного Зевса. Ніхто в світі ще не порушував так зухвало його заборони, ніхто не насмілювався повставати проти нього, батька всіх безсмертних і смертних.

• Після якого вчинку Прометея життя людей докорінно змінилося? Чому?

• Розкажи про значення вогню в житті людини.

У шаленій нестямі Зевс звелів закути титана Прометея в кайдани і припнути на самому краї землі до стрімкої скелі, щоб відступник висів там довгі століття. Таку кару надумав Зевс останньому з роду титанів, що насмілився змагатися з ним і боронити слабосильних, нікчемних людей.

Здійснити цю кару Зевс доручив своєму кульгавому сину Гефесту, неперевершеному митцеві й ковалю. А в помічники йому дав двох своїх вірних слуг — Силу і Владу, суворих, безжальних, жорстоких. Прикро було Гефестові коритися Зевсовій волі, бо він щиро шанував Прометея, але не послухатись рідного батька не міг.

Туди, де кінчається пустельна країна диких скіфів і велично здіймається до неба бескеття Кавказу, Сила і Влада привели непокірного титана, а за ними шкутильгав бог Гефест.

Він був кульгавий з дитинства, бо колись розгнівався на нього Зевс і, схопивши малого за ногу, швиргонув геть з Олімпу. Довго летів Гефест, цілий день, а надвечір упав на скелястий острів Лемнос і відтоді став шкутильгати. Відтоді ж навіки оселився в його серці страх перед Зевсом. Той страх примусив його і тепер скоритися могутньому батькові.

Знову тяжко зітхає Гефест і здіймає величезний молот, щоб прикувати Прометея до стрімкої кручі.

— Бий молотом дужче, дужче! — суворо наказує Влада. — Щоб Прометей не зміг у путах і поворухнутися. Та не зітхай, не стогни, — він же Зевсів ворог, злочинець.

— Яке огидне моє ремесло! — розпачливо вигукує Гефест. — Хай би хто інший ним володів, тоді я не мусив би приковувати друга до скелі. О Прометею, сину великої Феміди! Я сам плачу з твоєї тяжкої муки, та мушу коритись невблаганному Зевсові.

Знову і знову гупає молот, від нього іде стоголоса луна, і здається, то стогнуть похмурі Кавказькі гори.

— От і добре! — озивається Влада. — До цієї скелі люди не дістануться, хоч би як хотіли зарадити своєму благодійникові.

— Ніхто йому тепер не зарадить, — скрушно мовить Гефест, — невблаганне-бо серце в Кроніона. Яку жорстоку кару він вигадав! Очам нестерпно дивитися на Прометея.

— Стережись, щоб за такі слова Зевс не покарав і тебе, — похмуро каже Влада і квапить Гефеста. — Годі вболівати за тим зухвальцем, ходімо звідси. А ти, Прометею, можеш тепер ремствувати проти Зевса та дбати про жалюгідних смертних людей.

• Якою була помста Зевса Прометеєві?

• Хто стає виконавцями жорстокого наказу тирана? Чому?

Ані словом не озивається гордий богоборець. Навіть не дивиться, як ідуть геть Сила і Влада, кремезні, негнучкі, наче витесані з каміння, а за ними шкутильгає ще дужче Гефест. Тільки коли вони зникли за горами і навколо залягла мертва тиша, Прометей застогнав і голосно крикнув:

— О божественний ефіре! О мати-земле і сонце ясне, всевидюще! О бистрокрилі вітри і ви, хвилі невтомного моря! Погляньте, як покарав мене Зевс за те, що я був прихильний до смертних і приніс їм вогонь. Я знав, що Зевс мене покарає. Страшні мої муки, та я не зрікаюся свого вчинку!

Замовк Прометей, а навколо зашелестіло, задзвеніло в повітрі, наче від помахів легких пташиних крил. То прилетіли на великій крилатій колісниці ніжні жалісливі океаніди, що в своїх далеких підводних печерах почули брязкіт Прометеєвих кайданів. Той брязкіт пройняв їм серце пекучим болем, затьмарив ясні очі сльозами, і вони прилетіли, щоб хоч добрим словом полегшити муки свого любого родича.

За океанідами поспішав на крилатому коні сам старий Океан. Сивий, величний, він наблизився до Прометея і мовив:

— Іапетів сину! Нікого в світі я так не шаную, як тебе. І я прилетів від краю землі сюди, до її іншого краю, щоб ти послухав моєї ради: вгамуй своє горде серце, поступися перед дужчим. Адже ти сам гаразд знаєш: світом керує суворий самовладний бог. Не змагайся з ним! А я спробую випросити в нього для тебе швидке визволення.

— Не турбуйся мною, Океане, — відказав Прометей, — і не труди себе марно — невблаганний-бо Зевс. Згадай, як він тяжко покарав мого рідного брата Атланта, завдавши йому на рамена все небесне склепіння. Згадай, як приборкав Зевс стоголового Тіфона, що повстав був проти всіх богів, а тепер лежить, придавлений горою, і так важко йому, що аж полум’ям дихає. Стережись і ти Зевса, він лихопомний, жорстокий, тож не здумай просити за мене. Я сам знесу свою кару.

Полетів назад засмучений Океан, а юні океаніди зосталися. Ламаючи свої ніжні й білі, як морське шумовиння, руки, вони зайшлися гірким плачем, і разом із ними тужно плакали всі смертні люди. Застогнала мати-земля, завирувало священне море, заплакали чистими сльозами джерела й річки, і навіть чорний Аїд задвигтів.

• Хто намагався зарадити Прометеєві?

• Чому їхні старання були марними?

Якось до Кавказьких гір заблукала нещасна Іо, біла телиця. Колись вона була смертна дівчина, аргоська царівна, така гарна, що в неї закохався сам Зевс. Та незабаром дізналася про це ревнива, заздрісна Гера і обернула Іо в телицю, ще й приставила пастухом до неї всевидющого Аргуса. Це чудовисько мало очей по всьому тілу стільки, скільки сяє зірок на нічному небі. Ті очі ніколи не заплющувалися всі відразу, навіть коли Аргус засинав, тож він стеріг бідолашну телицю і вдень і вночі. І за це заплатив життям: за наказом Зевса Гермес відтяв Аргусові голову.

Тоді розгнівана Гера наслала на Іо великого гедзя, і той нещадно жалив телицю. Тікаючи від гедзя, майже божевільна з болю, Іо опинилася серед Кавказьких гір і от добігла до скелі, де був прикутий Прометей.

Хоч титан сам тяжко страждав, та його схвилювала доля нещасної дівчини, що стала жертвою жорстоких богів. Він чув про неї ще від своєї матері, віщої Феміди, і знав, що попереду в Іо ще багато поневірянь і мук.

— О, як ти, бідна, стогнеш! — співчутливо мовив Прометей. — Я нічим не можу тобі допомогти, бо сам я не вільний. Але знай: тебе, смертну, чекає безсмертна слава, навіть море на згадку про тебе люди назвуть Іонічним. А Епаф, твій син від Зевса, започаткує великий рід, що дасть могутніх героїв. Найславетніший з-поміж них, твій далекий нащадок Геракл, прийде сюди і, нарешті, визволить мене. Знай і те, що всемогутній бог, через якого ми обоє страждаємо, незабаром може втратити свою владу.

— Зевс утратить владу? Хіба це можливо?

— Можливо, і він сам квапить той час.

Але Прометей не міг розкрити їй великої таємниці, яку знав тільки він сам один. Колись, добуваючи для смертних руду в довгій, глибокій печері, Прометей так утомився, що ліг просто долі спочити і міцно заснув. Прокинувся він серед глупої ночі, скрізь було темно і тихо. Раптом його здивували якісь ледь чутні звуки. Він прислухався і почув тонесенькі старечі голоси, що протягло співали довгу тихомовну пісню про майбутнє людей і богів. То співали Мойри, богині невблаганної Долі.

Ось тоді Прометей і дізнався, що Зевса чекає загибель, бо він схоче одружитися з богинею Фетідою, найвродливішою дочкою морського бога Нерея. А синові Фетіди судилося стати дужчим за батька, хоч би хто він був — чи смертний герой, а чи безсмертний бог. Тож Зевса чекає та сама доля, якої через нього зазнав колись його рідний батько Кронос, і справдиться тоді батькове лиховісне прокляття.

Прометей не міг розповісти це Іо, він тільки запевнив нещасну, що Зевсова влада не вічна, але бідна телиця вже нічого не чула. Знову налетів на неї гедзь, люто вжалив, і вона, наче божевільна, побігла світ за очі. Ще довго здаля долинали її болісні зойки і терзали титанові серце.

— Хай Зевс безжурно живе на Олімпі! — гнівно вигукнув Прометей. — Хай тішиться своїми громами та сипле на землю вогненні блискавки. Але настане день, коли справдиться прокляття його батька Кроноса!

• Як Прометей дізнався про свій порятунок?

• Доведи, що згідно з міфологією все в світі залежить лише від волі богів.

Ці сміливі слова почув із своєї височини Зевс Громовержець. Он як! Покараний Прометей не тільки не скорився, а навіть погрожує йому, Всевишньому владареві! Збентежений Зевс послав до титана меткого Гермеса дізнатись, на яку таємницю натякає зухвалець і що чекає Зевса в майбутньому.

Гермес узув свої сандалі з маленькими золотими крильцятами і невдовзі опинився біля кавказької скелі.

— Слухай мене, Прометею, — владно мовив Гермес. — Батько всіх безсмертних і смертних хоче довідатись, що означають твої слова.

— Яка зарозуміла мова в цього прислужника богів! — вигукнув Прометей. — Хай Зевс не сподівається зробити і з мене такого прислужника. Я не проміняю свої страшні муки на ганебне рабство.

— Я не раб, а бог і вісник богів.

— Ненавиджу я всіх богів. А ти, Гермесе, маєш розум, наче в хлопчиська, коли гадаєш щось від мене дізнатись. І Зевс не дізнається, поки не звільнить мене від кайданів.

— А ти не боїшся, що Зевс розгнівиться ще дужче?

— Хай шаленіє, хай гримить з гніву і спалює скелі пекучим вогнем чи засипає крижаним снігом — все одно він не вирве з моїх вуст жодного слова.

Зненацька розлігся оглушливий грім, задвигтіла земля, захиталися скелі, сліпучо-вогненні блискавки розкраяли небо. Знявся рвучкий вітер, море збурилося і помчало на берег. Небо, море, земля наче злилися водно, все гуркотіло, стогнало, ревло.

• У яких вчинках то словах Прометея виявляється сила його характеру?

Усі підвладні йому стихії Зевс кинув на прикутого Прометея, але той і не думав коритися. Тоді Громовержець звергнув скелю разом із непереможним титаном у чорну безодню.

Та Прометей був безсмертний. Збігли тисячоліття, багато людських поколінь одне за одним пройшли по землі, і тоді Зевс знову підняв із безодні титана, сподіваючись дізнатися про свою долю. Але нескорений Прометей мовчав, і батько всіх безсмертних і смертних вигадав йому ще тяжчу кару: знову висів Прометей, прикутий до кавказької скелі, нестерпно палило його сонце, сікли дощі, шарпали люті вітри, і щодня прилітав туди величезний Зевсів орел, гострими пазурами розривав титанові груди та дзьобав йому печінку. За ніч кривава рана загоювалася, але наступного дня знову прилітав орел і знову люто шматував могутнє Прометеєве тіло.

Ці страшні муки тривали тисячоліття, але ніщо не могло здолати титана. Жодного разу не попросив він пощади в Зевса, не зрікся своєї приязні до смертних. Сам Громовержець уже хотів помиритися з ним, бо й досі не знав тієї таємниці про себе. З Зевсової волі пішла до свого сина богиня Феміда. Гірко плачучи, просила вона Прометея помиритися з Зевсом, і материнське горе, страшніше за всі муки, розчулило непохитного титана — він розкрив свою таємницю.

Почувши віщі слова, схаменувся Зевс, бо справді намірявся взяти морську богиню Фетіду собі за дружину. Тепер він звелів якнайшвидше віддати Фетіду за смертного, щоб її син не став загрозою ні йому, ні іншим безсмертним богам.

Незабаром Фетіду віддали за Пелея, славного аргонавта, — разом із іншими героями він їздив до Колхіди по золоте руно. На весіллі Пелея і Фетіди зійшлися всі боги, і навіть вони не пам’ятали такого пишного свята. А син Пелея і Фетіди — славетний Ахіллес — справді перевершив мужністю і силою свого батька і став найбільшим героєм Троянської війни.

У подяку за засторогу Зевс послав найславетнішого з-поміж грецьких героїв, далекого нащадка Іо — Геракла — звільнити титана. Багато земель уже обійшов Геракл, уславивши себе неймовірними подвигами, і от опинився серед Кавказьких гір. Довго шукав він скелю із прикутим Прометеєм, аж нарешті побачив, як угорі шугонув величезний орел, почув стогони нелюдського болю і поспішив на ті страдницькі зойки.

Незабаром Геракл був уже біля скелі, де висів прикутий титан і кровожерний орел рвав пазурами йому тіло. Підняв Геракл свій чималий лук і щосили напнув тятиву. Дзвінко заспівала стріла, вп’ялася в орла, і той упав мертвий додолу. Тоді Геракл виліз на скелю і дужими руками розірвав Прометеєві пута. Титан нарешті випростав могутнє тіло і відітхнув на всі груди. Тільки одне залізне кільце зосталося на руці в Прометея, і в ньому застряг камінчик із скелі.

• Чи хочеш ти дізнатися про цього героя більше? Чому?

Прометей став вільний, а смертні люди, заради яких він прийняв страшні муки, носять відтоді на згадку про нього металеві каблучки і персні з коштовними камінцями. Так каже легенда, але чи це правда, ніхто не знає. Однак знають усі: в тих мужніх, волелюбних людей, що віддають свої сили і розум, усе життя на благо народові, палає в серцях іскра незгасного Прометеєвого вогню.

А сам Прометей оживає знову і знову в найкращих творах мистецтва. Так завдяки смертним людям став безсмертний тираноборець-титан.

• У чому полягає велич подвигу Прометея?

• Як вдячні люди уславили подвиг Прометея?

• Які риси людського характеру уособлює Прометей?

• Доведи, що Прометей — символ служіння людям та тираноборства.

• Пригадай міф про Берегиню, відомий тобі з п’ятого класу. Кого із героїв праукраїнської міфології нагадав тобі Прометей? Свою думку обґрунтуй.

Ти вже вмієш користуватися тлумачними словниками – словниками, що пояснюють значення слів. Спробуй скласти власний подібний словник — міфологічний. Для цього випиши імена давньогрецьких богів та героїв у алфавітному порядку та коротко напиши, що саме вони уособлювали, покровителями чого саме були.

Літературознавчий клуб

Давньогрецька міфологія є однією з найпопулярніших світових міфологій, джерелом сучасного європейського мистецтва. Досить лише підняти очі до неба — і ми виявимося в полоні культури давніх греків, адже всі 12 сузір’їв зодіаку названо іменами героїв міфів! Якщо поглянути навколо більш прискіпливо, то швидко переконаємося, що багато речей, які ми сприймаємо як невіддільну частину нашого буття, також пов’язані з давньогрецькою міфологією.

Хто з нас весною не милувався ніжними квітами нарциса? А чи всім відомо, що про цю квітку розповідає давньогрецький міф? Нарцис — квітка смерті, яка виросла на місці загибелі юнака Нарциса. У нього була кохана німфа Ехо, але він не любив її настільки, наскільки сильно любив самого себе. За егоїзм і самозакоханість боги суворо покарали Нарциса: він закохався в своє відображення в річці і зачах від любові до себе.

Та все ж найулюбленішим героєм давньогрецьких міфів є Прометей. Його ім’я, що перекладається як «провидець», пов’язують не лише з викраденням вогню. Прометей показав людям, як видобувати та обробляти метали, навчив математиці та письму. Згідно з уявленнями давніх греків, які прагнули пояснити вміння людей, він приручив тварин, збудував перший корабель. Саме Прометей дав хворим ліки, показав лікарські трави. А головне — Прометей розбудив у людині дух і дав їй силу влади, рівну владі безсмертних богів.

Мовна скарбничка

Багато крилатих висловів, фразеологізмів, деякими з яких, напевно, і ти користуєшся навіть у повсякденному мовленні, мають міфологічне походження: «титани духу», «божественна краса», «ахілессова п’ята», «яблуко розбрату», «ріг достатку». Поясни їх зміст. Склади речення із цими крилатими висловами.

У колі мистецтв

Безсмертний подвиг Прометея спонукає людей замислитися над сенсом життя, проблемою тираноборства та самопожертви заради щастя інших. Тож у різні часи на створення творів митців / мисткинь надихав образ міфологічного героя. Серед найвідоміших творів різних видів мистецтва — трагедія давньогрецького драматурга Есхіла, поезія англійського поета Джорджа Гордона Байрона та українських поетів Тараса Шевченка, Максима Рильського, поетеси Ліни Костенко. Вражає слухачів / слухачок музика німецьких композиторів Ріхарда Ваґнера (симфонічна поема «Прометей») та Людвіга ван Бетховена (балет «Творіння Прометея»). Виразно передати образ героя на полотні вдалося зокрема фламандському художнику Яну Коссірсу.

Я. Коссірс. Прометей

• Чому образ Прометея є таким популярним у мистецтві народів різних національностей?

Читай і досліджуй!

Напевно, ти знаєш не лише дату свого народження, а й те, ким ти є за знаком зодіаку. Дізнайся у своїх однокласників і однокласниць, хто ще народився під таким знаком. Чи відомо тобі, чому твій знак зодіаку має саме таку назву? Якщо так, розкажи про це. Якщо ж ні, скористайся інформацією — зіскануй QR-код і розкажи про зв’язок назви твого знаку зодіаку з давньогрецькою міфологією.

• Поділися своїми враженнями про давньогрецький міф.

• Хто із героїв міфу, окрім Прометея, тебе зацікавив? Про кого б тобі хотілося довідатися більше?

• До якого виду міфів належить давньогрецький міф про Прометея?

• Яку ідею утверджено в міфі?

• Доведи, що цей міф відображає прагнення давніх людей пояснити світ. Що саме пояснює цей міф? Яке пояснення знаходили всьому давні греки?

• Що із міфу про Прометея залишилося для тебе нез’ясованим?

• Як ти оцінюєш свої знання міфу про Прометея після опрацювання матеріалів підручника?

Читацьке дозвілля

Цікаво і змістовно організувати своє читацьке дозвілля ти зможеш, скориставшись матеріалами ресурсу.

Ти вже знаєш, що одним із найбільш шанованих героїв давньогрецької міфології є Прометей, адже його подвиг заради благополуччя людей є безсмертним. Відомо тобі й про жорстоку розправу всемогутнього Зевса над Прометеєм. А чи пам’ятаєш ти, хто вбив Зевсового орла та звільнив Прометея? Про нього і піде наша подальша розповідь.

Міфи про подвиги Геракла

Народження героя

Наймогутніший грецький герой Геракл мав трудне життя, сповнене великих турбот, страждань і тяжкої виснажливої праці. Він уславився неймовірними подвигами, але кожний його подвиг був насамперед важкою працею, нелюдським напруженням усіх сил.

Мабуть, невблаганна Мойра, що стала прясти нитку Гераклового життя, не дуже пильнувала своєї пряжі, і нитка відразу ж пішла груба, нерівна, з вузлами.

Тяжкі випробування почалися для Геракла з самої його появи на світ. Батьки його — Амфітріон і Алкмена, обоє з роду славетного Персея, — володарювали в Тірінфі.

Подружжя жило мирно, у злагоді, щасливе надією незабаром сповити синка. Не знали вони, що з високого Олімпу тепер стежать за ними дві пари пильних очей: одні — Зевсові — доброзичливі, лагідні, а інші — Герині — заздрісні й лихі.

Багато синів було в Зевса, але серце йому віщувало: тільки тепер настав час народитися його найславетнішому, наймогутнішому синові. Радість і щастя так нестримно буяли в Зевсові, що про цю новину незабаром дізналися всі боги на Олімпі й насамперед його дружина Гера. Якою заздрістю, якою лютою ненавистю палали тепер її чорні очі, коли вона дивилася вниз на красуню Алкмену! А тут іще Зевс якось зібрав усіх олімпійців і радісно мовив:

— Слухайте, богове, що віщує мені чуйне серце: сьогодні має народитися той з Персеєвого роду, хто володарюватиме над усім Аргосом і над усіма Персеєвими нащадками.

Усі боги-олімпійці шанобливо слухали Зевса, тільки підступна Гера насмілилася урвати йому мову:

— Поклянися великою клятвою богів, що той, хто з Персеєвого роду сьогодні народиться перший, стане володарювати над усім Аргосом і над усіма Персеїдами.

Зевс одразу ж склав урочисту клятву, не відаючи, що його найстарша дочка, богиня ошуканства Ата, потьмарила йому світлий розум. Так її навчила Гера, а сама, не гайнуючи ні хвилини, подалася на золотій колісниці з Олімпу. Шлях їй лежав у Мікени до палацу царя Сфенела, Персеєвого сина.

Сфенелова дружина теж була при надії, і з волі Гери, богині шлюбу й родинного життя, в неї передчасно народилася дитина — недужий, кволий хлопчик Еврісфей.

Він народився перший за Геракла, і з цією звісткою Гера поспішила на Олімп. Навіть не приховуючи зловтіхи в чорних очах, вона розповіла новину самому Зевсові. Тепер над усім Аргосом і над усіма Персеїдами володарюватиме Еврісфей, а не Алкменин син, хоч Зевс і назвав його на догоду дружині Гераклом, що означає «уславлений Герою».

• Що тобі стало відомо про походження Геракла?

• Чому сина Зевса назвали Гераклом?

• Чим у міфі пояснено важку долю Геракла? Яке значення, за уявленням давніх греків, мала Мойра у його житті та житті кожної людини? Хто така Мойра?

• Як звали дружину Зевса? Чим вона опікувалася, згідно з уявленнями давніх греків? Як їй вдалося обдурити верховного бога?

• Як міф пояснює, що серед людей існує ошуканство?

Зрозумів Зевс, як підступно його одурено. В нестямі схопив він свою дочку Ату за руді коси та швиргонув геть з Олімпу на землю, заборонивши повертатись назад до богів. Відтоді й живе богиня ошуканства Ата на землі, серед смертних людей, засліплюючи їм очі й розум.

Зевс не міг порушити своєї великої клятви, і володарювати над Аргосом і над усіма Персеїдами мав тепер не Геракл, а нікчемний Еврісфей. Правда, Зевс дав своєму синові могутнє здоров’я, божественну снагу, ще й доручив самій Афіні Палладі опікуватися ним. Та згодом краялося серце в. могутнього бога, коли він бачив, як смиренно кориться велетень Геракл недолугому Еврісфеєві, які тяжкі, нелюдські подвиги здійснює на його примхливу вимогу.

Гера теж не забувала за Геракла. Він був іще немовлям і лежав в Амфітріоновому бойовому щиті, що правив йому за колиску, як лиха богиня наслала на нього двох великих отруйних змій. Було це вночі, в покоях Алкмени вже не світилося жодне віконце, та надвірна брама сама нечутно розчинилася перед чорними зміями, і ті швидко поповзли, наче добре знали дорогу.

У будинку всі спали, спав і малий Геракл, коли раптом почув якесь дивне сичання. Прокинувся хлопчик і побачив просто над собою дві зміїні пащі й червоні бридкі очиці. Геракл миттю схопив рученятами змій за шиї та став їх душити. Довгі слизькі гадини борсалися, звивалися в кільця, випручувалися з дитячих рук, та малий стискав їх дедалі міцніше.

Зачувши якусь колотнечу, прокинулась Алкмена, за нею служниці. З переляку вони на якусь хвилю завмерли, а тоді зняли страшний галас і плач. Прибіг занепокоєний Амфітріон із воїнами, тримаючи в руках гостру зброю, але змії лежали вже долі, сконавши від рук немовляти.

Зрозумів тоді Амфітріон, що Геракл — особлива, незвичайна дитина. Вранці він звелів привести сліпого віщуна Тіресія, і той, уважно вислухавши, пояснив: Геракл буде великим героєм, якого ще не мала грецька земля.

• Завдяки якому випадку усі переконалися, що Геракл — незвичайна дитина, майбутній герой?

• Чи забудуться, на твою думку, пророцтва віщуна Тіресія?

Гераклова юність

З різних грецьких міст були запрошені до Геракла найвидатніші знавці. Евбейський володар Евріт, найкращий стрілець, вчив Геракла стріляти з лука; Зевсів син Кастор, один із братів Діоскурів, вчив носити важку зброю, битися нею та шикувати фаланги до битви; Гермесів син Автолік, дід хитруна Одіссея, вчив, як перемагати в двобої; від мудрого кентавра Хірона хлопець дізнався, яке зілля цілюще та як по зірках знаходити правильну путь. А сам Амфітріон, неперевершений їздець, учив Геракла мчати на бойовій колісниці і спритно правити кіньми.

Кмітливий, вправний і дужий, Геракл напрочуд швидко перевершив усіх своїх учителів.

Тільки із співами щось було негаразд.

Амфітріон послав його в гори до пастухів, що пасли на полонині великі отари. Тут, на привіллі, Геракл ріс і вбивався в силу, наче молодий дубок.

Він вигнався високий, дужий і гарний — справжній син всемогутнього Зевса. Його рука ніколи не хибила, чи метав він важкий спис, чи стріляв із великого лука. А коли йому сповнилося вісімнадцять років, уже ніхто з-поміж смертних людей не міг здолати його в борні, в перегонах чи в інших змаганнях.

• Доведи, що навчання відіграло значну роль у подальших подвигах Геракла.

Одруження і безумство Геракла

Повернувшись до семибрамних Фів, Геракл дізнався, що місто повинне сплачувати щороку чималу данину орхоменському володареві Ергіну. Геракл зібрав невеличке, але хоробре військо, напав на Ергіна, переміг його, і тепер уже Орхомен став платити Фівам данину, та ще вдвічі більшу.

На подяку Гераклові фіванський цар Креонт віддав за нього свою дочку Мегару. На весілля зібралося безліч гостей, навіть безсмертні боги спустилися з Олімпу до Геракла і щедро обдарували його.

Далекосяжний Аполлон подарував молодому великий лук і непомильні стріли, Гермес — гострий меч, Гефест сам викував йому міцний панцир, Афіна Паллада виткала гарний плащ, Посейдон подарував запряг баских коней, а Зевс — непробивний щит, оздоблений золотом і самоцвітами.

Та ні коштовний обладунок, ні гостра зброя, ні вітроногі коні не цікавили спершу Геракла. Він щиро тішився родинним щастям, молодою дружиною, дуженькими дітьми, що одне по одному незабаром знайшлися.

• Чому Мегара стало дружиною Геракла?

• Якими були найцінніші весільні подарунки Гераклові?

Гераклове щастя, здавалось, було яскраве, як сонячне сяйво, і безхмарне, мов небесна блакить. Та хіба могла злопам’ятна Гера примиритися з цим? Тож вона надумала наслати на героя грозову хмару — чорне безумство, щоб та хмара закрила і сонце, і небо.

Того ранку Геракл весело бавився з дітьми. Нараз ніби сухий, пекучий вітер, що завжди віщує грозу, обпалив йому чоло, засліпив ясні очі, згасив світлі думки. Геракл дико зареготав, схопив свій меч і кинувся на власних дітей. Не пощадив безумець і Мегари, що намагалася боронити малят. А тоді Геракл упав, і важкий сон навалився на нього, мов кам’яна брила.

Довго тривав той сон, а коли Геракл нарешті прокинувся, то нічого не міг збагнути. Наслане Герою безумство минуло, як минає чорна грозова хмара, і тепер жах і відчай пойняли Геракла. Добрі люди поховали Мегару й дітей, а він подався з дому світ за очі.

Наче вигнанець, блукав Геракл від одного селища до іншого, аж поки дістався до Дельфів. Тут, в Аполлоновім храмі, довідався Геракл від Піфії про вирок богів: він повинен оселитися на землі своїх батьків, у Тірінфі, і дванадцять літ вірно служити мікенському царю Еврісфеєві, що завдяки Зевсовій клятві володарював тепер над усім Аргосом і над усіма Персеїдами.

• Як міф пояснює безумство Геракла?

• Пригадай, хто такий Еврісфей. За потреби повторно звернися до розділу «Народження героя».

• Чому Геракл змушений був служити Еврісфею?

Подвиг перший: Немейський лев

Кволий, боягузливий, але пихатий Еврісфей з погордою прийняв свого родича.

— Прийшов мені слугувати? А що ти вмієш? — скривився він, приховуючи страх у маленьких очицях, бо перед могутньою постаттю Геракла він геть розгубився.

«Бач, який здоровань! — подумки жахався цар, скоса зиркаючи на нього. — Що б таке йому загадати, аби він якнайшвидше загинув?»

І Еврісфей гарячково міркував, напруживши своє вузеньке чоло, а Геракл байдуже чекав царської волі.

Нарешті цар, зловтішно посміхаючись, мовив:

— Мабуть, ти тільки й годен змагатись у борні. Тож спробуй побороти лева, що ховається у горах поблизу Немеї. Вбий лева і принеси мені його шкуру, цікавий я глянути на неї. Кажуть, тієї шкури не може пробити ані камінь, ані залізо. Тож іди й не барись!

Дарма Еврісфей сподівався потішитись переляком могутнього Геракла: той спокійно попрощався й пішов.

— Видно, він і гадки не має, що то за лев, — радісно потирав цар свої холодні, кволі руки. — То й добре, швидше загине!

Велетенський лев, що понищив усі села довкола Немеї, був не звичайний звір, а чудовисько, породжене вогнедишним Тіфоном і отруйною Єхидною. Всяка зброя була проти нього безсила, але Геракл усе-таки взяв свій улюблений лук із стрілами, що подарував йому сам Аполлон.

• Яким постає Еврісфей під час зустрічі із Гераклом?

• Яке завдання отримує Геракл від Еврісфея?

А в немейському лісі він вирвав із корінням чималу сосну і, обтесавши, зробив собі здоровенну палицю, якої жодний інший чоловік не міг би навіть підважити.

Ніхто не міг показати Гераклові, де саме в горах шукати велетня лева, бо той, хто хоч раз побачив його, вже не повертався до своєї домівки. І Геракл сам один блукав лісистими горами, поки натрапив нарешті на звіра.

Лев зачув людину і причаївся, припав до землі, збираючись стрибнути. Ту ж мить засвистіла Гераклова непомильна стріла, та вона навіть не подряпала звіра. Лев стрибнув, однак від страшного удару палицею по голові не втримався і впав. Зразу схопившись, лев знову стрибнув просто на груди Гераклові, аж заточився герой, але щосили напружився і встояв. Дужими руками обхопив він лев’ячу шию і став душити.

Хоч як борсався немейський лев, та зрештою Геракл його переміг, а тоді завдав собі на плечі велетенську тушу і попрямував у Мікени, до царського палацу.

Побачивши чудовисько, всі царські прислужники повтікали, несамовито репетуючи з жаху. Зачув той галас Еврісфей і мерщій сховався у великій діжці. Геракл усе-таки розшукав царя, але той, угледівши лев’ячу голову, заверещав не своїм голосом:

— Та не бійся, він уже неживий. Ти ж хотів побачити, яка в нього шкура.

— Не підходь! — одно верещав нажаханий Еврісфей. — Не треба мені ніякої шкури. Геть звідси, геть!

— Гаразд, я заберу шкуру собі,— спокійно мовив Геракл і пішов.

А цар верещав йому навздогін:

— Геть, геть, і ніколи не смій заходити до палацу!

Відтоді Геракл, задовольнивши цареву примху, не йшов далі палацової брами і під нею складав свою здобич. А Еврісфей крадькома визирав згори, прикро вражений, що Геракл знову повернувся живий і знову він — переможець.

• Яке враження справив на тебе міф?

• Поясни значення слова «подвиг». За потреби звернися за тлумаченням до «Мовної скарбнички».

• Чому поєдинок Геракла з Немейським левом можна назвати подвигом?

• Які якості знадобилися Гераклові для здійснення подвигу? Чи достатньо було лише фізичної сили, щоб здолати Йєменського лева?

• Чи є у Геракла риси характеру, які б нагадували Прометея? Свою думку обґрунтуй.

• У чому полягає відмінність між цими героями?

Ти вже вмієш складати міфологічний словник. Доповни його іменами богів і героїв, які стали тобі відомі із міфів про Геракла.

Літературознавчий клуб

Давньогрецькі міфи розповідають про 12 подвигів Геракла. Усі вони різні. Спільним для всіх подвигів є те, що виконуючи їх, Геракл ризикував власним життям. Подвиги прославили не лише Геракла, а й дали величезну користь людям, позбавили їх багатьох небезпек. Тому і пам’ятають їх через тисячі років. Тож не дивно, що Геракл — один із найулюбленіших героїв давніх греків, адже цього героя вважали захисником від усіляких лих. Мешканці багатьох давньогрецьких міст прагнули довести, що Геракл гостював у них хоча б один день. На честь героя, що уособлював силу, споруджували храми, вівтарі й статуї. Та не лише силу мав герой, а й чутливу душу, був небайдужим до всього витонченого й прекрасного. У міфах також оповідається, що коли після важкої перемоги Геракл відпочивав, він насолоджувався музикою і співом.

Навіть великий полководець Олександр Македонський, про якого тобі відомо з уроків історії, вважав Геракла своїм предком. Геракла визнано національним героєм Греції.

Мовна скарбничка

Подвиг — героїчний учинок, виконаний у складних, небезпечних умовах.

Аргументуй, що Геракл здійснив героїчний учинок у складних, небезпечних умовах. Чи відомо тобі про подвиги, здійснені у сьогоденні? Чи можна діяльність військових Збройних Сил України назвати подвигом?

У колі мистецтв

Зіскакуй QR-код та переглянь мультфільм про Геракла (США, реж. Р. Клементс, Дж. Маскер, кінокомпанія В. Діснея, 1997 р.). Поділися своїми враженнями від перегляду з однокласниками і однокласницями.

Чи вдалося, на твою думку, передати у мультфільмі велич подвигів Геракла?

Читай і досліджуй!

У підручнику йдеться лише про перший подвиг Геракла. Але ж герой здійснив 12 подвигів! П’ятий подвиг Геракла поклав початок появі Олімпійських ігор: після перемоги над Авгієм Геракл приніс жертви олімпійським богам і заснував Олімпійські ігри (їх проводили з 776 р. до н. е. до 393 р. н. е.). Вони важливі ще й тим, що під час їх проведення по всій Греції оголошувався мир. Греки високо шанували переможців Олімпійських ігор. Тобто людину цінували не лише за воєнські доблесті, а й за перемоги в мирних спортивних змаганнях. Греки навіть вели літочислення за Олімпійськими іграми.

Прочитай міф про п’ятий подвиг Геракла та перекажи його своїм однокласникам і однокласницям.

Підготуй повідомлення на одну із тем: «Історія Олімпійських ігор» або ж «Українські спортсмени — олімпійські чемпіони».

• Поділися своїми враженнями про давньогрецький міф про подвиги Геракла.

• У чому відмінність між Еврісфеєм і Гераклом? На чиєму боці твої уподобання?

• Яка ідея утверджується у міфі?

• Аргументуй думку про те, що в образі Геракла возвеличено силу та мужність.

• Доведи, що цей міф також відображає прагнення давніх людей пояснити світ. Що саме пояснює цей міф?

• Що із міфу про Геракла залишилися для тебе нез’ясованим?

• Чи хочеш ти довідатися про інші 11 подвигів Геракла? Якщо так, то зіскануй QR-код.

• Як ти оцінюєш свої знання міфу про подвиги Геракла після опрацювання матеріалів підручника?

Читацьке дозвілля

Цікаво і змістовно організувати своє читацьке дозвілля ти зможеш, скориставшись матеріалами ресурсу.

Бик у світогляді українців

Бик здавна користувався в народі глибокою шаною, він є символом сили, мужності, хоробрості, працелюбності, здоров’я.

У давнину люди уявляли світ як велетенського бика. Українські колядки згадують турів золоторогих, корів золотохвостих із зірками по боках.

До бика зверталися: «Бику-боже! Царю-батьку!» Відтоді склалося уявлення про бога-чоловіка, який керує блискавкою і громом, запліднює сім’ям-дощем землю, дає жінкам вагітність. Жінка-богиня виконувала роль самиці й зображувалася з коров’ячими рогами. Вважалося, що в шкірі корови зосереджена чудодійна сила, а тому нею освячували хату й обійстя. Шкурою бика присягалися скіфи, коли племені потрібна була допомога. Кожен, хто хотів допомогти, ставав правою ногою на шкуру і частувався м’ясом. Так збирали в похід військо, яке вважалося непереможним, бо пов’язане присягою.

В уявленні предків на волові, як і на бикові, «земля стоїть». Віл у легендах – священна тварина. В одній з них розповідається, що, коли Богородиця переховувала немовля Христа від убивць і поклала його до ясел, воли й віслюки вкривали Христа соломою і зігрівали своїм диханням. За українськими повір’ями та переказами, напередодні Різдва Христового воли набували здатності розмовляти людською мовою.

Бик у давніх загадках – це Місяць, Сонце, день і ніч, небо і земля.

Розвідка з історії південно-полярної експедиції Фабіана Готліба Тадеуса фон Беллінґсгаузена (1819-1821). Частина 1

Як ми анонсували, публікуємо першу частину розвідки відомого українського полярника, кандидата біологічних наук Василя Придатко-Доліна про історію південно-полярної експедиції Фабіана Готліба Тадеуса фон Беллінґсгаузена (1819-1821).

DISPLAY-COPY презентовано на Ad-hoc Нараді у Національному антарктичному науковому центрі 11 лютого 2019 року.

Резюме про цю роботу можна прочитати у нашому попередньому повідомленні.

Василь Придатко-Долін

Розвідка з історії південно-полярної експедиції

Фабіана Готліба Тадеуса фон Беллінґсгаузена

І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь.

Лазарев:— Це берег. Невже ви не бачите?!

Беллінсгаузен:— Я бачу кригу, схожу на берег.

О.Довженко «Антарктида» (1951)

За довгі роки полярних експедицій і участі у полярних проектах (1978…2019), здається, лише зараз я відчув, як непомітно, але впевнено, дурила людей радянська машина з викривлення історії відкриття Арктики-і-Антарктики: щось замовчувалось, щось відкидалось, щось виправлялось, а бувало й дописувалось. Вперто й гібридно цей іржавий трансформер прослизнув у сьогодення, але не спрацював «на всі сто». Цифрові технології, дистанційний доступ до найвіддаленіших архівів, геоінформатика, колективний розум інформаційного павутиння, впевнено перемагають, перетворюючи на пилюку імперські історичні нагромадження. Одночасно, все частіше смілива зміна кута огляду дарує дослідникам цікаві, несподівані розвідки, такі наприклад, як від А.Гриньова – про роль німців в історії Російської Америки[i], або від Оксани-і-Тараса-Хомчуків – про Аляску після Росії[ii]. Залучився до історичних пошуків й ім’ярек, опублікувавши розвідку про родину Чирікових, а головне, про учасника експедиції Івана[1] Беринга, Олексія Чирікова, відкривача Аляски, висунувши гіпотезу про те, що юність славетного мореплавця, дуже ймовірно, була пов’язана з Придніпровщиною[iii]. В роботі знаходяться й інші розвідки і переклади – про американця капітана Беррі, українця Антона Омельченка, українця Миколу Трублаїні та ін.

Звернути увагу на викривлення полярних історій автор замислив іще на островах Врангеля і Геральда (Арктика), коли побачив своїми очами справжню кригу і відчув, у яких ризикованих умовах відбувались експедиції того ж Дж.Кука, і як потім зверхньо писала про іноземців радянська література. Згадати про південно-полярну експедицію Фабіана фон Беллінґсгаузена (1819-1821), який знову ж таки, йшов по слідах Дж.Кука, автора примусив випадок. У жовтні минулого року, читаючи твіттер-новини, автор наштовхнувся на малопомітну, але хитрувату маніпуляцію, щодо українців та Антарктиди, яку дозволив собі один із блогерів, уродженець Казані (Росія), але який давно отримав норвезьке громадянство і переїхав жити у Прагу (Чехія). У вересні минулого року, посилаючись на інтерв’ю к.б.н., п.Євгена Дикого, керівника Національного антарктичного наукового центру України (НАНЦ), блогер брякнув наступне: «Украинские ученые установили, что украинцы не только первыми выкопали Черное море, но и покорили Антарктиду!»[iv]. Сьогодні подія майже забулась, натомість, прискіпливий кріт історії почав рити, і, як побачимо, дуже успішно.

Нагадаю слова керівника НАНЦ, з яких все почалося: «Одними з перших дослідників Антарктиди називають російську експедицію під керівництвом мореплавців Фадея Беллінсгаузена та Михайла Лазарєва. З урахуванням того, як в XIX столітті вербували в царський флот, існує ймовірність, що на цих кораблях могли бути й українці»[v].

Звичайно, п.Євген Дикий був правий двічі. По-перше, це щодо слів «одними з перших дослідників називають», адже, дійсно, були й інші (див. далі). По-друге, це щодо «можуть бути українці». Згадаймо: якщо у складі антарктичної експедиції сера Роберта Скотта був українець із села Батьки́, що на Полтавщині – Антон Омельченко[vi], а у складі експедиції Івана[2] Крузенштерна брав участь українець із Ніжина – Юрій Лисянський[vii], то чому б у складі високоширотної експедиції Беллінгсгаузена-Лазарєва (поки-що назвемо її так), не бути комусь із українців, або як тоді полюбляли казати імперці, малоросів?

Боротьба за скрепу: 1819 vs 1820

Єдине чого не підозрював ні пан Євген Дикий, ні автор даної розвідки, що упродовж останніх 200 років російсько-імперська міфотворча машина, захисниця скреп, настільки знахабніла, що не тільки влізла у першоджерела, у звіти першопроходців, але й в інтернет-додатки (пошукові системи, транслятори, форуми і т.д.), і, втрачаючи зв’язок із іншомовною архівною реальністю, наважується підшивати свої міфи до вікі-контенту.

Сьогодні російськомовна ВикипедиЯ пише наступне (цит.): «Антарктида была открыта 16 (28*) января 1820 года русской экспедицией под руководством Фаддея Беллинсгаузена и Михаила Лазарева, которые на шлюпах «Восток» и «Мирный» подошли к ней в точке 69°21′ ю. ш. 2°14′ з.д. HGЯO (район современного шельфового ледника Беллинсгаузена)… Однако именно экспедиция Беллинсгаузена и Лазарева в южнополярных морях, обогнув вокруг света антарктические льды, подтвердила факт существования шестого материка»[viii] ,[3] .

Розберемо детальніше дане речення. По-перше, «HGЯO» – це є посиланнями на чотири картографічні візуалізатори, а саме GeoHack, Google, Яндекс та OpenStreetMap[4]. По-друге, щодо координат – у звіті Ф.Белінсгаузена (1831) вони вказані з мінутами і секундами, а саме: «въ полдень въ широтѣ 69°, 21′, 28″, долготѣ 2°, 14′, 50“». Тобто, укладачам вікіпедійного нарису потрібно було б додати секунди. Взагалі, у 1820 році, в поточному документі (доповідній), капітан вказав 25′ широти, а в 1831 році, в остаточному документі (звіті), 21′ широти. Місце показано на карті – рис.1. По-третє, саме в цей день експедиція бачила лише сніг і кригу – Рис.2, а точніше, кригу найближчого льодовика. По-четверте, якщо російськомовні укладачі називають точку дотику районом льодовика Беллінсгаузена (із перекладом лише на одну мову, російську)[5], то англомовні дописувачі віддають перевагу іншій назві, а саме Fimbul Ice Shelf [ix] (із перекладом на дев’ять мов). По-п’яте, у реченні, яке ми так прискіпливо вивчаємо, дійсно є деякі гіперпосилання, але немає головного посилання, а саме, посилання на джерело доказу відкриття. Проглядає той нюанс, що начебто за спільною згодою, докази десь існують. По-шосте, можливо, з тої ж причини, для підсилення скрепи, укладачами додано речення «Однако именно экспедиция Беллинсгаузена и Лазарева… подтвердила…»[6], і, відповідно, додано посилання на книжку «Шеклтон Э.Г.», із передмовою Х’ю Мілла, а точніше E.Shackleton (1909)[x]. Так от, Ернст Шеколтон нічого схожого не писав: у цій книзі є 13 посилань на Ф.Беллінсгаузена, і лише одне, у передмові, написане доктором Міллом (Hugh Robert Mill), віддалено нагадує «однако именно». В оригіналі воно звучить наступним чином (цит.): ‘The southern expedition …Vostok and Mirni… Bellingshausen… Lazareff… They made a circumnavigation of the world in a high southern latitude, supplementing the voyage of Cook by keeping south where he went north, but not attempting to reach any higher latitudes. On leaving Sydney in November 1820, Bellingshausen went south in 163° East, a section of the Antarctic which Cook had avoided, and from the eagerness with which the Russian captain apologised for not pushing into the pack it may be inferred that he found the gate leading to Ross Sea only barred by the ice, not absolutely locked.’ У моєму перекладі: «Південна експедиція… «Восток» і «Мирный» … Беллінґсгаузен… Лазарев… Вони здійснили навколосвітнє плавання у високих південних широтах, доповнивши подорож Кука, йдучи на південь там, де він повернув на північ, але не намагаючись досягти будь-яких вищих широт. Залишивши Сідней у листопаді 1820 року, Беллінґсгаузен вирушив на південь на 163°E, у секцію Антарктики, яку Кук обминув, і лише ретельність вибачає російського капітана за те, що він не став проштовхуватись далі, у пак, і, як результат, знайшов прохід у море Росса, оточене кригою, але не заблоковане нею.». По-сьоме, для порівняння, ось як у звіті, взагалі, виглядає запис про землю, 10-11 січня 1821: «Въ полдень, по наблюденіямъ находились въ широтѣ 69°, 21′, 42″, Южной, долготѣ 92°, 38′, 7″, Западной… Въ 3 часа по полудни со шханецъ увидѣли къ ONO въ мрачности чернѣющееся пятно. Я въ трубу съ перваго взгляда узналъ что вижу берегъ; но Г. г. Офицеры, смотря также въ трубы, были разныхъ мнѣній. Въ 4 часа телеграфомъ извѣстилъ Г. Лазарева, что мы видимъ берегъ. Шлюпъ Мирный былъ тогда по близости отъ насъ за кормою и поднялъ отвѣтъ; усмотрѣнный берегъ находился отъ насъ на NO 76 градусовъ.».

Цікаво те, що у широких доповненнях до звіту Ф.Беллінґсгаузена (1831), які запропонував у 1949 році історик Шведе, проглядає, одночасно, і намір захистити те, що пізніше перетворилось у скрепу, і обережність у трактуваннях. Читаємо: «…русская экспедиция… 16 января…«находилась почти вплотную к материку Антарктиды, всего в 20 милях… с 19 по 21 января… близости от материка… менее 30 миль;… Если бы не плохие условия видимости, то уже 16 января… смогли бы дать совершенно точные сведения о землях антарктического материка;… свидетельство … экспедиции на пароходе «Слава», находившейся в марте 1948 г. почти в той же точке, в которой Беллинсгаузен находился 21 января 1820 г. …«Мы имели прекрасные условия видимости…и отчетливо видели все побережье и горные вершины в глубине континента на расстояние 50–70 миль…Когда здесь же находился Беллинсгаузен, то дальность видимости была чрезвычайно ограниченная, и он не мог наблюдать и обозревать горных вершин, находящихся к югу и юго-западу. Описываемые Беллинсгаузеном бугристые льды, простиравшиеся с запада на восток в этом районе, вполне соответствуют форме рельефа береговой полосы Земли принцессы Марты»… Лишь исключительная честность и требовательность к вопросам достоверности открытия не позволила русским морякам утверждать, что они фактически видели низменную часть материка, а не ледяной береговой припай…»[xi].

Схожі критичні зауваження, іноді менш деталізовані, публікували в соціальних мережах й деякі російські блогери – див.[xii] ,[xiii] , але, як бачимо, звикнувши до мантр, укладачі ВикипедиЯ перестали звертати увагу навіть на очевидні речі.

Англомовна WikipediA[xiv] розглядає подію зовсім по-іншому і посилається не на одне джерело інформації, а на шість. У моєму перекладі з англійської мови, і, одночасно, як пропозиція для ВікіпедіЯ, це виглядає наступим чином: «За даними різних організацій (Національний науковий фонд [19] , НАСА [20] , Каліфорнійський університет, Сан-Дієго [21] , Російський державний музей Арктики та Антарктики [22] та деякі інші [23][24] ), в 1820 році кораблі трьох капітанів наближались до Антарктиди, або до її льодовикового шельфу, на візуальну відстань – це Фабіан Готтліб фон Беллінсгаузен (капітан Імперського російського флоту), Едвард Бренсфілд (капітан Королівського флоту) та Натаніел Палмер (мисливець на тюленів із Стонінгтона, штат Коннектикут).

Додам, що таким є текст станом на 1 лютого 2019 року, і на цей же день у вікіпедійному україномовному нарисі про Антарктиду іще немає розділу «Історія відкриття» (на відміну від англомовного і російськомовного нарисів, де є «History of exploration» і «Открытие», відповідно). Порядок переліку імен капітанів не є випадковим, і є прикладом ввічливого врахування хронології подій. Разом із тим, якщо у довікіпедійний період російсько-імперська медійна машина гучно і інерційно намагалась розповідати про свою першість і 1820-й, то зараз, як показує вікіпедійний простір, вона зосередилась на тій відстані у днях, яка відділяє вояж Брансфільда від вояжу Беллінґсгаузена (читайте далі).

Отже вище, у епізоді, датованому 1820 роком (Рис.1), з точки зору російськомовних укладачів, які посилаються лише на одне джерело інформації, Антарктида була відкрита 16 (28*) січня 1820 російською експедицією. З точки ж зору іншомовних істориків, які посилаються на шість джерел – це були капітани-і-команди, як мінімум трьох кораблів різних країн світу, а саме Британії, США і Російської Імперії. І навіть не це головне. На сусідніх сторінках Вікіпедії є, підкреслю, російськомовний нарис про острів Лівінгстон (Livingston Island), із складу Південних Шетландських островів (Антарктида), де написано наступне: «Остров был открыт 19 февраля 1819 года английским мореплавателем Уильямом Смитом (посилання) , став первой землёй южнее 60-ой параллели южной широты, увиденной человеком (посилання) . Два года спустя… Южное побережье острова было картографировано… экспедицией Ф. Беллинсгаузена, который дал ему название Смоленск.»[xv]. Схожу, і більш насичену фактами статтю, друкував раніше журнал «Вокруг Света», яку прочитали 19777 людей[xvi]. Отже, і громадськість, і сьогоднішні російські історики знають і про англійського капітана Вільяма Сміта (William Smith), і про острів Левінгстон, і про 19 лютого 1819, але хочуть чути лише себе.

Насправді, це дуже складна і, одночасно, сумна історія. Прослідкуємо для себе, як розвивались події, зосередившись не на російських, а на англомовних джерелах інформації (не забуваючи й про другу експедицію Дж.Кука): 19 лютого 1819 англієць Вільям Сміт на бригу «Вільямс» (Williams) досяг берегів узбережжя Вільямс-Поінт (Williams Point) сучасного о.Левінгстон[xvii], але не зміг там висадитись[xviii]; у вересні 1819 іспанський фрегат «Сан Тельмо» (San Telmo) із 644-ма людьми на борту потрапив у жахливий шторм поблизу мису Горн і був затягнутий ним до безіменних островів, поблизу сучасного о.Левінгстон, де затонув (зараз це о.Сан Тельмо) [xix] ,[xx] ; 16 жовтня 1819 Вільям Сміт висадився на острів Короля Георга (King George Island), що у складі Південних Шотландських островів, до яких належить і о.Левінгстон); у грудні 1819 Вільям Сміт повертається на Південні Шотландські острови; в січні 1820 Вільям Сміт знаходить сліди перебування людей (рештки експедиції з фрегата «Сан Тельмо») поблизу о.Левінгстон, повертається у Вальпараісо (Valparaíso), де розповідає про це своєму кураторові, представнику Британії, який наймає Вільяма Сміта у якості супроводжуючого, і відправляє під командою ірландця Едварда Бренсфілда (Edward Bransfield) і далі відкривати нові землі поблизу Південних Шотландських островів[xxi]; далі, як ми пам’ятаємо, 28 січня 1820 року експедиція на чолі із Ф.Г.Т. фон Беллінґсгаузеном, досягла границь материкової криги Антарктиди, і, звичайно, люди цієї славетної експедиції нічого не знали ні про «Сан Тельмо», а ні про «Вільямс»; 30 січня 1820 року Бренсфілд і Сміт досягають Півострова Трійці (Trinity Peninsula), який є частиною Антарктичного півострова[xxii]; 17 листопада 1820 американець Натаніель Пальмер (Nathaniel Brown Palmer) підійшов до Антарктичного півострова[xxiii].

Тобто, у той час, як учасники російської експедиції 28 (16 за старим стилем) січня 1820 «…встрѣтили льды; которые представились намъ сквозь шедшій тогда снѣгъ, въ видѣ бѣлыхъ облаковъ», англієць Сміт (разом із Бренсфілдом) встигли 30 січня 1820 відкрити і висадитись на King George Island, вперше побачили і пройшли поблизу Deception Island, тобто відкрили його, і вперше побачили, тобто відкрили, Trinity Peninsula (найпівнічнішу частину Antarctic Peninsula). Через пару тижнів (5 лютого, за старим стилем) росіяни записали: «… Видя льдяные острова …. мы заключили, что сіи льдяныя громады … отдѣлились отъ матераго берега». Пізніше, цей запис поступово перетворився у «материк». (Але ж на карті Дж.Кука (1777) також були вказані «крижані острови», і більше того, навіть «гори криги»), які, схожим чином, теж можна було б інтерпретувати, і як кригу з материка, і як «гори» – Рис.3). Згадуваність слова «материк» у звіті є наступною: частина перша – 0, частина друга – 1. В останньому випадку, у такому контексті: «… [11] Генваря 1821… увидѣли высокій островъ… … онъ [Лазаревъ] сообщилъ мнѣ, что всѣ оконечности берега видѣлъ ясно… ежели бы хотя малѣйшее было сомнѣніе, что сей берегъ не островъ, а составляетъ только продолженіе материка, я непремѣнно осмотрѣлъ бы оный подробнѣе, ибо ничто не препятствовало сего исполнить.» ( ibid ) І далі: «… [11] Генваря 1821…Огромные льды, которые по мѣрѣ близости къ Южному полюсу подымаются въ отлогія горы, называю я матерыми, предполагая… сей ледъ идетъ чрезъ полюсъ, и долженъ быть неподвиженъ, касаясь мѣстами мѣлководіямъ или островамъ» ( ibid ) .

У подальших рапортах (або у згадках про такі) було наступне: «Капитанъ Беллинсгаузенъ присовокупляетъ, что признаковъ большой южной земли нигдѣ имъ не встрѣчено, хотя плаваніе его происходило по большей части за полярнымъ кругомъ, если же таковая земля и существуетъ, то должна быть во льдахъ, покрыта ими и опознать оной нѣтъ возможности.»[xxiv], «Ваше Высокопревосходительство изъ сего изволите заключить и о холодѣ y южнаго полюса. Признака земли въ большихъ широтахъ я не встрѣчалъ. Птицъ же хотя и видѣлъ много, но онѣ всѣ морскія, не могутъ служить знакомъ близости земли…» ( ibid ) .

Погодимось, що у наш час, як би це був наприклад захист дисертації, ні одна б наукова рада не прийняла б таке припущення за відкриття материка.

На мій погляд, іронія у тому, що Антарктида є такою великою і важкодоступною, що у далекі 1770-1820, без засобів NASA (таких, наприклад, як IceBridge Mission[xxv]) першовідкривачі фактично бачили не материк, а неймовірне за розміром, майже фантастичне крижане утворення, у якому іноді проглядали ознаки суші, і яке не дозволяло вітрильникам йти у Південному полярному океані до Полюса. Боротьба за два дні першості, в Антарктиді – це щось тимчасове. Внесок кожної експедиції ліліпутів у вивчення антарктичної країни Гулівера, був унікальним.

У наші дні, англомовна громада давно погодилась із тим, що першими людьми, які (не по своїй волі) досягли антарктичних островів, були іспанці, моряки з фрегата «Сан Тельмо» (San Telmo)[7]. Відповідний пам’ятний знак, був встановлений на Березі Півмісяця мису Шериф острова Левінгстон із складу Південно-Шотландських островів (Half Moon Beach, Cape Shirreff, Livingston Island, South Shetland Islands). У 2012 році цей знак внесли під номером «59» у каталог пам’яток Антарктичного Договору, додавши речення «…San Telmo, яке затонуло… і можливо, то були перші люди, які жили і вмирали в Антарктиці»[xxvi]. У 1960-х в іспанській літературі з’являлись публікації, про те що тоді, в Альпараісо, британцю Вільяму Сміту забронювали розголошувати сенсаційну новину про знахідку решток іспанської експедиції поблизу о.Левінгстон – з причин існування прихованої боротьби за першість в Полярному океані, яку відстоювала Англія[xxvii]. Прихована боротьба продовжується й у наші дні – іноді у музейний, а буває, й у художній спосіб. Це проглядає, наприклад, через рекламу: «Антарктика була відкрита на бригу Вільяма Сміта «Вільямс», побудованому у містечку Бліт, що у графстві Нортумберленд, Англія»[xxviii]. Або через назви картин, гравюр, поштові марки, назви туристичних турів тощо.

Врешті решт, ймовірно враховуючи навалу потужного англомовного контенту, російські історики зосередились тепер на боротьбі за два дні: «28*» січня (Беллінґсгаузена), у противагу «30» січня (Бренсфілда і Сміта).

Як на мене, то російським історикам взагалі не потрібно було створювати відповідну міфоподібну скрепу, тоді не прийшлося би битись за різницю у днях. Та й навіщо: експедиція і так була потужною, славетною.

Про головну мету експедиції

Головна мета експедиції була визначена у наказах і інструкціях, і проглядає також через офіційні звіти й спогади про її керівника.

Здавна детальний послужний список адмірала Ф.Беллінсгаузена був доступним у документі «Общiй Морской списокъ Часть VI…» (1879, стор. 16-20), де було зазначено: «1819-1821 г. В качестве начальника экспедиции, состоящий из шлюпов Восток и Мирный, совершил кругосветное плавание в южный океан, достигнул 70 южной широты и открыл 29 островов.» Крапка.

Як бачимо, і через тридцять років після смерті мореплавця, у текстах рівня Головного Адміралтейства Російської Імперії, посадовці не писали про відкриття експедицією саме Антарктиди. У звіті Ф.Г.Т. Беллінґсгаузена, завершеному у 1824, але надрукованому адміралтейством лише у 1831, Антарктида не згадується. Словосполучення «Антарктичний [8] полюс» (стор.18), дійсно, є, але йдеться про намір. Таке ж словосполучення зустрічається в одній із настанов А.Крузенштерна, звідки мабуть, і потрапило у звіт.

Так от, по-перше, звіт називався «Двукратныя Изысканія в Южномъ Ледовитомъ Океанѣ и Плаваніе Вокругъ Свѣта…»[xxix]. По-друге, мореплавець вживав наступні словосполучення: «двѣ экспедиціи: одну къ Южному, а другую къ Сѣверному полюсамъ» (19[9]), “для приближенія къ Южному полюсу” (59), «в больших южных и северных широтах», «к Югу» – стор. (5)[10]; «в большихъ широтах Сѣвернаго и Южнаго океановъ» ­(6); «для обозрѣнія земнаго шара, въ самыхъ неприступныхъ онаго предѣлах на Югѣ и на Сѣвере», «за полярный кругъ», «къ Южному полюсу», «для открытій въ Южныхъ большихъ широтахъ, и чтобы обойти льды вокругъ Южнаго полюса» (7); «возможной близости Антарктическаго полюса» (18); щодо Кука – «для открытія Южныхъ земель» (156), і таке інше.

По-третє, у двох книгах звіту, які, для довідки, займають 662 сторінки, плюс у атласі, оте «Антарктическаго полюса» зустрічається всього один раз. Один! Не міг би капітан такої масштабної експедиції не загадати про [Антарктиду], а точніше, про материк, якщо би знайшов саме материк. Тому, як людина відповідальна, він і не згадував про [Антарктиду].

Отже, фактично, це була «1 я Дивизия» (Перша дивізія), «Южная Дивизия», Перша морська експедиція Російської Імперії до Південного Льодовитого Океану, або Перша російська морська експедиція у приполярні води Південного Океану, чи (як було визначено кимсь із біографів К.Торсона – Перша російська експедиція до Південного полюса Ф.Ф.Беллінсгаузена[xxx]). Десь, починаючи з часів виходу другої редакції звіту Беллінсгаузена, у 1949, російські історики почнуть називати подію «Первая русская антарктическая экспедиция», не звертаючи увагу на явну тавтологію: виходило, що Антарктида була відкрита під час першої антарктичної експедиції. Ну це, як би Бразилію відкрили під час першої бразильської експедиції до Бразилії.

Про склад експедиції

Вимушений визнати, що намагаючись щось нове сказати про людей, учасників експедиції, ім’ярек поставив перед собою дуже складе завдання: експедиція Беллінґсгаузена-Лазарєва відбувалась у 1819-1821 роках, і у ній було задіяно майже дві сотні імен. Архіви тих років побували у вирії потужних історичних подій, а саме, петрівських і післяпетрівських реформ, декількох війн і революцій.

Спроба пройти коротким (але, зазначу наперед, помилковим шляхом) підштовхує сучасного історика віддати перевагу такій пришвидшеній послідовності дій: отримати осучаснену, а значить, вікіпедійну версію списку членів екіпажів[xxxi], першоджерелом для якої, взагалі-то, було перше видання звіту самого Ф.Беллінґсгаузена «Двукратные изыскания в Южном Ледовитом океане…» (1831), до якого, потім, у другому виданні (1949), істориком, редактором д.в.-м.н. Є.Шведе, було додано імена-та-прізвища молодшого персоналу. Як правильно писав Є.Шведе – це для виправлення несправедливості, і за прикладом капітанів першої російської навколосвітньої подорожі І.Крузенштерна і Ю.Лисянського. (Для інформації: існує й осучаснене англомовне написання імен членів експедиції, зокрема, у WikipediA[xxxii].)

Чому я називаю зазначений вище шлях пошуку помилковим? По-перше, не забуваємо, що оригінал звіту Ф.Беллінґсгаузена, датований 1831 роком, був надрукований староросійською кирилицею, із використанням таких літер, як «ять» та «і десяткове». Начебто дрібниця, але як потім з’ясувалось, врахування нюансів старовинного написання значно збільшує пошукове поле, що може створити, наприклад, Google Search, і що дозволяє знайти рідкісні, надзвичайно цікаві документи. По-друге, виявляється, переписування списків, створених у 1819-х, далі, у 1931…2018-х, призвело до викривлень. З’ясувати це вдалося, коли ім’ярек порівняв шведівську (і відповідну, розповсюджену, вікіпедійну версію), із версією із творів М.Лазарєва[xxxiii] ,[xxxiv] . Різнонаписання імен-та-прізвищ торкнулось наступних персоналій шлюпу «Восток» (російською мовою, у фігурних лапках показано версії із помилками, рідше – трактуваннями написання): Беллінсгаузен , Завадовський , Адамс Роман е>, Парядин Яков орядин>, Диаков Григорий нов>, Каситкин Прокофий аткин>, Май-Избай Мафусаиль , Разгуляев Федор , Тахашиков Михайло , Губин Матвей мин>. Те саме, з шлюпу «Мирный» (рос.): Абернибесов Николай Обернибесов>, Ильин Никита Николай>, Апсалимов Назыр Аталинов Назар>, Черников Егор Берников>, Загаинов Илья Зашанов>, Мамлинеев Габидуил Габидулла>, Филиппов Арсений тий>. Всього, 15 таких людей – Додаток 1.

Нагадаю, що згідно із звітом Ф.Беллінґсгаузена (1931), на шлюпі «Мирный» було 72 людини, а «Восток» — 117. Разом, 189. Зазначу, що з якихось причин історик Є.Шведе, а за ним і російськомовні, зокрема, вікіпедійні послідовники, перелічили для шлюпу «Восток» імена 114 моряків, замість 117. Хто ті троє незгаданих із екіпажу шлюпа «Восток», прийдеться вивчити додатково. Моя версія – це були денщики. І ця начебто дрібниця, теж зіграє свою роль у моєму дослідженні (див. нижче).

Про територію, з якої збирали рекрутів (для флоту) у часи експедиції Беллінґсгаузена, сьогодні мало що відомо, і на це мало звертають увагу шанувальники першої російської антарктичної експедиції. Автор з’ясував, що сьогодні лише для 23% списку екіпажів обох шлюпів, можна знайти в інтернеті хоч якісь посилання. Хто вони були і звідки? Команду для шлюпів «Восток» і «Мирний» набирали у 1818-х роках. Ймовірно, більшість – це були простолюдини. Цікавий факт: Є.Шведе згадував, що в «… жестокий век аракчеевщины… за время кругосветного плавания [Беллинсгаузен] не применил ни разу телесного наказания по отношению к подчиненным ему матросам». І, зверніть увагу читачу, це відбувалось після Фра́нцузько-росі́йської війни (1812), і до скасування кріпацтва (1861-1886). За щоденниками Ф.Беллінґсгаузена, офіцерів та інших учасників експедиції набирали на добровільних засадах, але, звичайно, із деякими умовами, зокрема, щодо віку і досвіду.

Взагалі, в Російській Імперії, з поч. XVIII ст. і до 1874 року, мала місце рекрутська повинність; армію і флот утримували, переважно, Московська, Казанська, С.-Петербурзька, Архангелогородська, Азовська, Київська, Сибірська, Смоленська, Орловська, Тульська і Калузька губернії; після 1850 року (до призиву у флот) долучились Астраханська, Вологодська, Естляндська, Катеринославська, Костромська, Новгородська, Олонецька, Саратівська, Таврійська, Херсонська і Ярославська губернії[xxxv]. При цьому, кордони губерній змінювались, і, як побачимо далі, згадуваний список не є повним. Місто Миколаїв, де у 1796-1798 рр. вчився майбутній капітан-лейтенант І.І.Завадовський, входив до складу тої чи іншої із перелічених губерній. Якщо згадати, що наш відомий співвітчизник, мореплавець Юрій Лисянський, походив з Ніжина, то до списку можна додати й Чернігівщину, яка після 1764-го входила до складу так званої Першої Малоросійської губернії. Начальник експедиції, Ф.Г.Т. фон Беллінсгаузен походив із Ліфляндської губернії. Дякуючи листам математика М.Лобачевського, які потім включив у свій твір татарський письменник Джавад Тарджеманов, достеменно відомо, що «в экспедиции было человек десять татар… многие из Казанской губернии»[xxxvi]. З великою ймовірністю, набирали людей також із Московської і С.-Петербургської губернії. Таким чином, мабуть перший, хоча і дуже приблизний, список губерній, звідки могли походити члени експедиції до Південного полюса, виглядає таким чином: Азовська, Архангелогородська, Казанська, Київська, Калузька Ліфляндська, Московська, Орловська, Перша Малоросійська, С.-Петербурзька, Сибірська, Смоленська і Тульська губернії.

Унікальною, щодо вшанування пам’яті людей експедиції, і майже забутою сьогодні, була творча ініціатива українського драматурга Олександра Довженка. Він створив кіноповість «Антарктида» (1950?) і кіносценарій «Відкриття Антарктиди» (1951) – Рис.4. Фактично, це були перші україномовні художні твори про експедицію імені Ф.Беллінґсгаузена. У передмові до рукопису «Антарктида» славетний драматург писав (цит.): «В цьому літературному сценарії немає вигаданих персонажів. Вони взяті з записок Ф.Беллінсгаузена “Двукратные изыскания в Южном Ледовитом океане” і названі своїми іменами від капітанів до рядових матросів з закріпачених селян, імена яких Беллінсгаузен знайшов своїм моральним обов’язком увічнити в книзі в особливому списку. Я теж вважав своїм обов’язком зробити це…»[xxxvii].

На превеликий жаль, і кіноповість, і кіносценарій не були реалізовані, але рукопис кіноповісті зберігся. Дякуючи інтернету мені вдалося з’ясувати, що у листопаді 2005 року, у С.-Петербурзі, у програмі кінофестивалю незалежного кіно була заявлена кінострічка ««АНТАРКТИДА» — неизвестный фильм по сценарию А.Довженко (1935–2005). Арт-реаниматоры О.Котельников, И.Нурбалиев.» Йдеться про кінотвір, зібраний художником-авангардистом О.Котельніковим, із віднайдених ним малюнків 1935-х років, виконаних художником ?.Максимовичем, а також російськомовної заставки до (кіно)сценарію[xxxviii]. Тобто, про існування і доступність рукопису «Антарктида» автори анімації не знали.

У рукописі кіноповісті «Антарктида» мене зацікавив наступний епізод: «Коли справа торкалася будь-яких питань, всі матроси, звичайно, зразу ж поверталися в бік Юхима Гладкого, старого моряка, що вже ходив навколо світу на “Рюрике”…— Ну, ти, хохол! Все тобі смішки,— Андрій Єрмолаєв явно заздрить благодушності Гладкого.» Тобто, за відчуттями драматурга матрос Юхим Гладкий був українцем. Можливо! Що ж стосується участі того Юхима в експедиції Отто Коцебу, то це було творчою вигадкою художника, адже в архівах, зокрема, у списку «Чиновникам и чинамъ…»[xxxix] Юхима Гладкого немає.

За моїми підрахунками, у кіносценарії «Антарктида» (1951?) О.Довженко персоніфікував 37-х експедиційників. Для порівняння, у кіносценарії Е.Володарського (кінострічка «Странник», 1987) було персоніфіковано 16. Цікаво, що у 1962 році кіностудією імені О.Довженка було знято першу українську кольорову широкоформатну кінострічку «Закон Антарктиди», із виїздом в Антарктиду, на полярну станцію «Мирний».

У наступному розділі читачі знайдуть чимало нових і маловідомих, а також уточнюючих деталей щодо біографій двох старших офіцерів шлюпу «Восток», знайдених мною в різних архівах – це Ф.Беллінґсгаузена та І.Завадовського.

[1] Тут і далі, автор звертатиме увагу читачів на приклади російсько-імперської «історикознавчої» маніпуляції. Отже, увага, маніпуляція: Иван Иванович Беринг – це, насправді, датчанин Vitus Jonassen Bering, загальновідомий портрет якого взагалі-то належав данському поету Vitus Pedersen Bering (див. WikipediA).

* Тут і далі зірочкою позначено дату за новим стилем.

[2] Увага, маніпуляція: Крузенштерн Іван Федорович – це, насправді, Adam Johann Ritter (later Freiherr) von Krusenstern – див. WikipediA.

[3] Цей набір речень, із ВикипедиЯ, не змінюється, принаймні, з 5 жовтня 2018.

[4] Увага, маніпуляція: достатньо було одного візуалізатора.

[5] Увага, РІІМ-маніпуляція: назва «Льодовик Беллінсгаузена» свідомо протиставляється назві «Льодовик Фімбул» (Fimbul Ice Shelf).

[6] Увага, потужна маніпуляція – див. роз’яснення нижче.

[7] В.П.-Д.: не забуваємо й про знахідку черепа жінки-індіанки на о.Левінгстон, а також про другу подорож Дж.Кука.

[8] У версії із збірки документів М.П. Лазарева слово «Антарктичний» пишеться з рядкової букви (див.т.1, с.126).

[9] Тут і далі номера сторінок вказано за версією, отриманою у форматі Icecream eBR.

[10] У першодруку ці сторінки не мають номерів, тому мною вказано номер сторінки по Acrobat Reader.

[i] Гринёв А. В. Немцы в истории Русской Америки / А. В. Гринёв // Американский ежегодник 2002 / Отв. ред. Н. Н. Болховитинов. М.: Наука, 2004. С. 180-198. «Северная Америка. Век девятнадцатый» ↑. Перевірено: 5 жовтня 2018.

[ii] Хомчук О., Хомчук Т. Аляска після Росії. КВІЦ: 2016.– 896 с.

[iii] Придатко-Долін В. Київська старовина: Ілля Чиріков – п’ятий воєвода кам’янозатонський (1706-1711). Київ: ArcticInUa, 2017, 16 c. – pdf. Перевірено 8 грудня 2017.

[iv] Рустем Адагамов on Twitter. Украинские ученые установили… 3:29 AM – 2 Oct 2018 ↑. Перевірено: 5 жовтня 2018.

[v] Антарктические украинцы. Как покорялся самый южный материк Земли – аудиофильм Радио НВ. (Інтерв’ю Ірини Лопатіної «Саме там – Антарктичні українці, 22.09.18».) 05 жовтня 2018, 11:57. НВ Новое время.↑. Перевірено: 5 жовтня 2018.

[vi] Омельченко Антон Лукич. ВікіпедіЯ ↑. Перевірено: 5 жовтня 2018.

[vii] Лисянський Юрій Федорович. ВікіпедіЯ ↑. Перевірено: 5 жовтня 2018.

[viii] Антарктида. ВикипедиЯ.↑. Перевірено: 7 лютого 2019.

[ix] Fimbul Ice Shelf. WikipediA ↑. Перевірено: 1 лютого 2019.

[x] Shackleton E. H. The Heart Of The Antarctic (Being The Story Of The British Antarctic Expedition 1907-1909). Volume I. London, Washington, 1909.— (365?) pp. Project Gutenberg Australia ↑. Перевірено: 27 січня 2019.

[xi] Шведе Е.Е. Предисловия. Первая русская антарктическая экспедиция 1819–1821 гг./ Ф. Ф. Беллинсгаузен. Двукратные изыскания в Южном Ледовитом океане и плавание вокруг света в продолжение 1819, 1820 и 1821 годов, совершенные на шлюпах «Востоке» и «Мирном» под начальством капитана Беллинсгаузена командира шлюпа «Восток», шлюпом «Мирным» начальствовал лейтенант Лазарев. Второе издание. Под ред., со вступительной статьей и комментариями д.в.-м.н. Е. Е. Шведе.↑. Перевірено: 1 лютого 2019.

[xii] Антарктида. Открытие которого не было. Блогер: well_p. Пермь. 2017-08-30 20:22:00. LIVEJOURNAL ↑. Перевірено: 8 жовтня 2018 р.

[xiii] Станкевич М. Антарктиду не открывал никто! Аналитическая газета, «Секретные исследования», №7, 2017. WikipediA.↑. Перевірено: 3 лютого 2019.

[xiv] Antarctica. WikipediA ↑. Перевірено: 5 жовтня 2018.

[xv] Ливингстон (остров). ВикипедиЯ ↑. Перевірено: 5 жовтня 2018.

[xvi] Кто первым побывал в Антарктиде? Портал виртуальных путешествий Вокруг Света. 2000-2017. (Автор Вокруг Света). WikipediA.↑.Перевірено: 27 січня 2019.

[xvii] Williams Point. WikipediA.↑.Перевірено: 27 січня 2019.

[xviii] William Smith (mariner). WikipediA. ↑.Перевірено: 27 січня 2019.

[xix] San_Telmo_(ship). WikipediA. ↑. Перевірено: 27 січня 2019.

[xx] San Telmo Island. WikipediA.↑. Перевірено: 27 січня 2019.

[xxi] Death On the Ice: The Forgotten Spaniards Who Discovered Antarctica. MARITIME HERALD. August 6, 2018. (Posted by Svilen Petrov. Source: El Mundo).↑. Перевірено: 27 січня 2019.

[xxii] Edward Bransfield. WikipediA.↑. Перевірено: 27 січня 2019.

[xxiii] Nathaniel Palmer. WikipediA.↑. Перевірено: 27 січня 2019.

[xxiv] Выписка изъ донесенія Капитана 2 ранга Беллингсгаузена къ Морскому Министру отъ 8 Апрѣля 1820 года изъ Порта Жаксона. “Сынъ Отечества”, 1821, ч. 69, No 16. ↑. Перевірено: 13 листопада 2018 р.

[xxv] George Hale. NASA’s IceBridge Mission Contributes to New Map of Antarctica.June 4, 2013.

NASA’s Goddard Space Flight Center, Greenbelt, Md. Last Updated: Aug. 7, 2017 (Editor: Holly Zell).↑. Перевірено: 27 січня 2019.

[xxvi] A cairn on Half Moon Beach…(59). List of Historic Sites and Monuments approved by the ATCM (2012).WikipediA.↑.Перевірено: 27 січня 2019.

[xxvii] Death On the Ice: The Forgotten Spaniards Who Discovered Antarctica. MARITIME HERALD. August 6, 2018. (POSTED BY SVILEN PETROV. Source: El Mundo).↑. Перевірено: 27 січня 2019.

[xxviii] Antarctica was discovered by a ship from Blyth, Northumberland…↑ Перевірено: 27 січня 2019.

[xxix] (Ф. Беллинсгаузенъ). Двукратныя Изысканія в Южномъ Ледовитомъ Океанѣ и Плаваніе Вокругъ Свѣта, в продолженіи 1819, 20 и 21 годовъ. Совершенныя на шлюпах Востокѣ и Мирномъ под началом капитана Баллинсгаузена Командира Шлюпа Востока -.- Шлюпом Мирнымъ Начальствовалъ лейтенантъ Лазаревъ.-.- Изданы по Высочайшему повелѣнію. Часть первая -.- Санктпетербургъ, въ типографіи Ивана Глазунова. 1831. (211 с.). Президентская библиотека ↑. Перевірено: 10 жовтня 2018 р.

[xxx] Константин Петрович Торсон (1793-1851). Библиотека юного исследователя ↑. (Автор не указан.) Перевірено: 10 жовтня 2018 р.

[xxxi] Первая русская антарктическая экспедиция. Википедия ↑. Перевірено: 5 жовтня 2018.

[xxxii] First Russian Antarctic Expedition. WikipediA. ↑. Перевірено: 5 жовтня 2018.

[xxxiii] Список личного состава шлюпа «Мирный», отправляющегося в экспедицию к южному полюсу

и получившего денежное содержание за год. Июля 1819 г. (ЦГАВМФ, ф. 166, д. 660, ч. II, лл. 95—97). / Лазарев М.П. (a) Документы», т. 1. Под ред. подполк. А. А. Самарова. М: Военно-морское издательство Военно-морского министерства Союза ССР, 1952. — Стр.119-121. ↑. Перевірено: 2 грудня 2018.

[xxxiv] Список личного состава шлюпа «Восток», отправляющегося в экспедицию к южному полюсу

и получившего денежное содержание за год. Июля 1819 г. (ЦГАВМФ, ф. 166, д. 660, ч. II, лл. 92—94). / Лазарев М.П. (b). Документы», т. 1. Под ред. подп. А. А. Самарова. М: Военно-морское издательство Военно-морского министерства Союза ССР, 1952.— Стр. 121-124. ↑. Перевірено: 2 грудня 2018.

[xxxv] Оленев М.Б. Комплектование российского флота нижними чинами в 80-90-х годах XVIII века. LIVEJOURNAL, 2015. ↑. Перевірено: 28 жовтня 2018 р.

[xxxvi] Тарджеманов Джавад. Серебряная подкова. М.: Советский писатель, 1979. 414 с.↑. Перевірено: 28 жовтня 2018 р.

[xxxvii] Довженко О. Антарктида. УкрЛіб.↑. Перевірено: 3 лютого 2019.

[xxxviii] Неизвестный сценарий А.П.Довженко “Антарктида”. TimeOut. (2005?).↑. Перевірено: 4 лютого 2019.

[xxxix] Коцебу О. Е. СПИСОКЪ Чиновникам и чинамъ, находившимся на корабле Рюрикъ./Путешествие в Южный океан и в Берингов пролив для отыскания северо-восточного морского прохода, предпринятое в 1815, 1816, 1817 и 1818 годах. В 3-х частях. Часть 1. — СПб., 1821. 353 сс. ↑. Перевірено: 4 лютого 2019.

Related posts

Як український всюдихід “Харків’янка” відкривав Антарктиду

На нашій планеті дотепер є місця, де після “Харків’янки” не побував жоден транспортний засіб. Антарктичний всюдихід.

Іван Пулюй, винахідник X-променів

Іван Пулюй – видатний фізик часів Австро-Угорської імперії, родом з України. Він знав понад десять мов, переклав.

Шацькі озера та що їм загрожує під час війни

Шацький Національний природний парк — найбільший болотно-озерно-лісовий ландшафтний комплекс у всьому Поліському екорегіоні в межах України. Більшість.