Займе́нник — це самостійна частина мови, що вказує на особу, предмет, ознаку, кількість, але не називає їх. Наприклад: він, ми, щось (вказують на особу, предмет); той, мій, всякий (вказують на ознаку); скільки, стільки (вказують на кількість).
До морфологічних ознак займенника належать рід (якщо є), число (якщо є) та відмінок. За відмінками змінюються займенники, що співвідносні з іменниками (я, він, хто, що). А ті займенники, що вказують на ознаки і співвідносяться з прикметниками, змінюються ще й за числами й родами (наш-наша-наші, деякий-деяка-деякі).
1 особа — я, ми; 2 особа— ти, ви; 3 особа —він, вона, воно, вони. числами і відмінками. Має рід (в однині 3-ї особи): він — чоловічий рід; вона — жіночий рід; воно — середній рід.
Початкова форма займенника – називний відмінок; для займенників прикметникової форми – чоловічий рід, називний відмінок однини.
Усі займенники змінюються за відмінками: хто — кого, кому, ким, (на) кому. Деякі займенники змінюються ще й за родами та числами: чий — чия, чиє, чиї. У реченні займенник найчастіше виступає: підметом: Вчора я ходив у школу.
Займенник – це самостійна змінна частина мови, яка лише вказує на предмети, їхні ознаки або кількість, не називаючи їх, і відповідає на питання хто? що? який? чий? скільки? котрий?