Зірка серіалу “Швидка допомога” розповів, як рідні не хотіли його відпускати на фронт

Чоловік каже, що їм було важко змирится з його рішенням.

Український актор Костянтин Костишин, який відомий за серіалами “Улюблені діти”, “Швидка допомога” та іншими кінороботами, зараз служить в ЗСУ. Він зазначив, що рідні не одразу підтримали його рішення піти воювати на фронт.

“Мої рідні дуже переживали. Дочка Іванка заявила: “Не хочу, щоб ти йшов на війну”. Однак разом з цим бачу, що вона мною пишається. Ми мешкаємо у передмісті – в Білогородці. Після вторгнення майже весь час проводили з родиною в підвалі, фактично жили там. На третій день я вирішив йти записуватися в тероборону. Як у кіно було: попрощалися з дружиною, вона – в сльози. Від нашого будинку до сільради – кілометрів чотири. Нічого з транспорту не ходило, пішов пішки. Записали мене. Кажуть, треба буде – покличемо”, – розповів Костянтин в інтерв’ю для видання OBOZ.UA.

Згодом його таки викликали. Тепер Костишин намагається постійно бути на зв’язку з рідними. Він говорить, що щодня телефонує додому:

“Я телефоную додому кожного дня. У нас є правило: зранку дзвоню мамі і сестрі, а по обіді – дружині. Бо багато всього по службі за день, не можна отак спокійно сісти і поговорити, а хочеться. З самого ранку і майже до ночі, так виходить, що я зайнятий”.

Проте Костянтин не жалкує, що проміняв кіно та театр на фронт і навіть додає, що побратими його там одразу впізнали.

“Дивуються: “Ой, ви ж артист?” У мене зараз прекрасний колектив. Задоволений оточенням, реально дуже хороші хлопці. Про те, де проходжу службу, задля безпеки розповідати не можу”, – додав актор.

Що відомо про Костянтина Костишина

Народився актор у 1965 році. Навчався у дитячій театральній студії ім. О.Гайдара. Після закінчення школи працював токарем на заводі, проте пізніше втсупив до Київського державного інституту театрального мистецтва ім. Карпенко-Карого. З 1991 року грав у Київському академічному театрі драми та комедії на Лівому березі та знімався в кіно.

Вас також можуть зацікавити новини:

Здоров’я тіла та душі

Мабуть, кожна людина хоче бути здоровою. Здійснення цього природного бажання робить нас по-справжньому щасливими. Здоров’я допомагає нам досягти того, до чого ми прагнемо. Якщо воно дійсно таке важливе для нашого життя, то як стати здоровими? І як бути не лише міцними тілом, але й здоровими в душі?

Дійсно, зараз дуже багато можна почути про те, як підтримувати своє фізичне здоров’я. З цього приводу існує безліч інформації, книжок, фільмів, різних шляхів. Наприклад, можна записатися в басейн чи хоча б просто почати робити зарядку вранці. Кожна людина може обрати свій спосіб, який допоможе їй тримати себе в гарній фізичній формі. Але чи робимо ми щось для цього?

Наше тіло відображає наше справжнє життя. Якщо, наприклад, моє тіло набирає вагу, то це, мабуть, не через те, що в мене немає часу займатися спортом чи бракує грошей на спортивний клуб. Може, ми розлінилися, і в нас просто немає достатньо внутрішнього бажання діяти, і м’який диванчик тягне нас до себе набагато сильніше, ніж каремат для тренувань.

Напевно, для когось було б і добре нічого не робити і при цьому очікувати отримати все, що захочеш. Але такої чарівної палички в світі не існує. Хоча, ні, вона все ж таки існує. Проте для того, щоб вона почала діяти і казка перетворилася на реальність, чарівнику треба буде багато працювати над собою.

Що, або точніше, хто нам заважає діяти і бути здоровими? Дійсно, не кожному по кишені ходити в добре обладнані спортивні клуби чи якось особливо харчуватися. Щоб виправдати свою лінь, люди навчилися знаходити не шлях, а безліч зовнішніх причин: час, гроші і т. ін., але все рівно головною перепоною будемо ми самі. Дійсно, відсутність грошей, часу не може бути достатнім аргументом в тому, чому я не можу займатися своїм здоров’ям. Існує безліч безкоштовних ресурсів, книжок, відеоуроків в інтернеті, спортивні майданчики, де можна бігати, підтримувати свою форму. Отже, підтримувати своє фізичне здоров’я не така вже й важка річ, як здається на перший погляд.

Хтось може упиратися: «А навіщо мені взагалі думати про своє здоров’я? Я п’ю, палю до схочу, і нічого страшного не відбувається. Мій дід так робив і дожив до 90 років…» Тут можна було б посперечатися: «Не роби він би такого, то, мабуть, дожив би і до 120», – але все-таки навіщо?

Здоров’я нам потрібне не лише для нас. Коли ми піклуємося про нього, так ми практично виражаємо свою любов не тільки до самих себе, до свого тіла, а також до своїх близьких та оточуючих нас людей. Якщо я починаю виглядати краще, скидаю зайву вагу, стаю сильнішим, не залишаю після себе кубло шкідливого диму від цигарок, – можу проявити більше краси, турботи, любові до себе та інших, мати більше сил піклуватися про своїх близьких. Тому любов – це не просто почуття чи красиві слова, а конкретні дії заради тих, кого ми справді любимо. Якщо я кажу, що я люблю себе чи когось, то це означає, що щось роблю для себе чи цієї людини. Це і є життя заради інших. Через такі зусилля мій стан і відносини між людьми покращуються.

Та чи можемо ми зупинитися лише на здоров’ї власного тіла? Звичайно, ні. Треба піклуватися і про здоров’я своєї душі.

Цікаво, чи можна назвати здоровою людину, яка отруює себе та життя інших людей своїми негативними емоціями, шкідливими звичками, образливими словами, поганими думками? Якщо кривдиш інших людей, природу і при цьому пихато показуєш всім своє бездоганно сформоване тіло містера чи місіс Всесвіт-2018 року, то чи можна вважати себе насправді здоровим? Навряд чи. Дійсно, фізично людина може дорослішати, але в свої 20, 30 чи навіть 50 років в душі все-таки залишатися малюком, який відбирає іграшку в інших таких же дітей, швидко ображається, кричить, вимагає уваги лише до себе. Ми можемо ставати зовнішньо привабливішими, але внутрішньо проявляти, як справжнє чудовисько.

Насправді можна відчувати себе дійсно здоровими, якщо наші й тіло, і душа не будуть хворими. Зовнішня сторона нашого життя зараз доволі непогано розвивається по всьому світу, але якщо подивитися на внутрішню складову, то її розвитку не завжди приділяється достатньо уваги. Отже, в наш час треба серйозніше замислюватися не лише про здоров’я тіла, але й про здоров’я нашої душі. Ми можемо витрачати купу грошей, качаючи м’язи в сучасному фітнес-клубі, пити супероздоровлюючі коктейлі й т. ін., але зовнішній вигляд буде мати мало сенсу, якщо нас не буде також турбувати те, які ми всередині, а саме: які в нас думки, емоції, цінності, життєві принципи, стосунки з оточуючими і відчуття один від одного.

Дійсно, на перший погляд, легше зайняти поширену в наш час життєву позицію «Моя хата скраю… Це моє життя, не чіпайте мене: як хочу, так і живу… Я і так непогана людина і не треба мене вчити, як жити», – і закрити двері своєї душі. Та чи можемо ми кудись втекти один від одного? Ми пливемо на одному човні, і від усіх пасажирів залежить, чи допливемо ми до берега нашої спільної мети. Кожен з нас впливає на долю один одного. Навколо нас не чужий нам світ, а наш спільний дім, в якому прийдеться жити ще і нашим спільним дітям та онукам. Отруювати відносини і світ, в якому сам живеш, це все одно, що копати власну могилу.

Шкідливі звички, забруднений оточуючий світ, зруйновані з іншими відносини, хворе тіло, економічна криза – це лише наслідки, зовнішні прояви наших більш глибинних внутрішніх хвороб. Найгірші з них – це лінь, егоїзм і байдужість до інших людей. Якщо глибше замислитись, то проблеми тіла чи відносин з людьми походять в першу чергу від недоліків нашої душі, хворобливої свідомості, тому виключно фізичний підхід не призведе до їх вирішення.

Не дивно, що довіра, любов на все життя, вірність, справжня дружба перетворилися на якусь забуту мрію чи просто утопію. Ми навіть сміємося над тими, хто ще вірить у таке. А може, треба плакати? Нам легше звикнути до брехні, лицемірства, зради, ніж докладати зусилля. На що перетворилися люди? Чи може, ми тварини? Бо як по-іншому назвати людину, для якої любов – це просто задоволення своїх тваринних інстинктів чи відносини на одну ніч?

На жаль, в наш час люди намагаються притягувати увагу до себе переважно своїм тілом: оголивши його або зробивши макіяж чи гарну зачіску, чи потрусивши перед дівчатами своїми м’язами. Красиве обличчя, тіло спроможні розпалити бурхливі стосунки, але подібно за бенгальський вогонь, вони через певний час затухають нанівець. З однієї сторони, відчуваєш безмірне щастя, коли отримуєш заможне життя, красеня або красуню, але коли настає ніч і об’єкт нашої любові розкриває свою сутність і перетворюється на жабу, то поспішаєш до нових стосунків. На жаль, ми звикли оцінювати один одного лише по обгортці, але найцікавіші сюрпризи на нас чекають якраз всередині.

Як можна відчути справжню любов і щастя, коли у стосунках з людьми зриваєшся від кожної дрібниці? Як взагалі людина може дивитися у вічі коханій людині після того, як зраджує їй з кимось на стороні? На яке майбутнє можуть розраховувати два егоїсти, які живуть під одним дахом, але у власних світах? Чи можна назвати відповідальними тих, хто кидає своїх дітей у дитячі будинки, а розумними тих, хто пірнає з головою у безладні статеві стосунки? Ми засуджуємо тероризм чи війни, але у стосунках з іншими людьми і навіть з близькими ми самі можемо вести боротьбу чи спричиняти біль. Від стосунків з людьми ми маємо відчувати радість, але замість того, щоб вчитися їх будувати, поспішаємо скоріше втекти від проблем. Проте в такий спосіб проблеми не зникають, а переслідують нас все життя. Своїм егоїстичним відношенням ми вбиваємо любов, довіру, відносини, сім’ю – все те святе, заради чого справді можна жити. Дивлячись на все це, чи здорові ми насправді? Та і як стати здоровим, якщо навіть не розумієш, що ти хворий?

Отже, здоров’я – необхідна для кожної людини річ. Щоб відчути більше щастя і стати по- справжньому здоровими не лише нам самим, але і всій нашій нації в цілому, треба піклуватися не тільки про зовнішнє. Важливо також відшукати безцінні внутрішні скарби нашої душі – розвинути зрілий характер на основі чітких моральних цінностей, почати позитивно мислити та вчитися будувати гармонійні стосунки з людьми, створити родину, в якій кожен зможе знайти вірність, підтримку та любов, з любов’ю піклуватися про оточуючий світ.

Бажаю всім міцного здоров’я.

Життєвий вибір сучасної людини. Чи можна в наш час зберегти свою індивідуальність? (на основі творів українських і зарубіжних письменників, у яких звучить тема «Людина як особистість»

Мета уроку: формувати в учнів цілісні уявлення про життєві цінності, гідність людини ,моральні якості, правильний вибір через емоційні почуття, переживання на основі прочитаних творів, висловів і біографій відомих людей; формувати уміння шукати вирішення проблеми; формувати активну життєву позицію, вміння бути самим собою; формувати навики спілкування у колективі; розвивати логічне мислення, увагу, комунікативність, уміння аналізувати власні вчинки, давати їм моральну оцінку; навчити обгрунтовувати власну позицію, розвивати уміння відстоювати свої погляди; всебічно розвивати у підлітків високі моральні якості.

Тип уроку: урок формування знань, умінь, навичок з використанням інтерактивних технологій.

Форма уроку: урок-диспут (урок проблемного пошуку)

Методи і прийоми:

– створення емоційного фону уроку;

– постановка проблемного питання;

Дизайн уроку:

стенд «Острів мудрих думок», свічка ,моток кольорових ниток ,кольоровий папір, ілюстрації до сенкана,

«Рецепт настрою», схеми, презентації.

Глюк “Орфей і Евредіка», сучасна інструментальна музика,

Перебіг уроку

I. Очікувані результати:

– учні вміють аналізувати прозовий твір, визначати проблематику та ідейне спрямування;

– уміють розрізняти і пояснювати прихований зміст, підтекст, узагальнюючі ідеї твору;

– висловлюють власні судження, враження від прочитаного, роблять висновки.

II .Створення емоційного настрою

На столах учнів лежать картки «Рецепт настрою», у яких вони «складають рецепт».

(Учні зачитують свої відповіді)

Отже , ми бачимо ,що у кожного з вас свої вподобання, смаки, настрій .

III. Мотивація і оголошення теми і мети уроку

Слово вчителя.

Тема сьогоднішнього уроку — Життєвий вибір сучасної людини.

Чи можна зберегти свою індивідуальність.(за творами українських і зарубіжних авторів, у яких звучить тема «Людина як особистість»

Через кілька років ви вже будете самостійними дорослими людьми, зі своїми поглядами на життя, зі своїми моральними цінностями. Кожен із вас обере в майбутньому свій шлях. І який би шлях ви не обрали, для того ,щоб життя було барвистим і світлим, варто кольори добирати вже сьогодні, щоб бути справжньою людиною, інтелігентною, милосердною.

В.Дрозд в одному із своїх творів зауважив: «Усе своє свідоме життя я творив себе, бо тільки духовно багата особистість здатна щось справжнє написати, за наявності, звичайно, літературного таланту».

Кожна людина прагне стати особистістю, індивідуальністю. А що для того потрібно? Рано чи пізно це складне запитання постане перед кожним із вас. Тому ми спробуємо сьогодні пройти лабіринтами становлення особистості.

IV.Сприйняття нового матеріалу

З’ясуємо значення понять «особистість і «індивідуальність».

(На дошці прикріплена схема, яку вчитель зачитує і трактує)

Кожна людина формує себе як індивідуальність з раннього дитинства. То що таке індивідуальність?

Очікувані відповіді учнів.

(Це те, що відрізняє одну людину від іншої.)

Ми спробуємо змоделювати власне розуміння поняття «індивідуальніст» (на дошці прикріплений напис «ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ».) Учні разом із вчителем моделюють.

Вправа «Символ життя»

Під музичний супровід учні запалюють свічку, яку передають з рук в руки з коментарем.

Слова учителя:

Уявіть собі, що ця запалена свічка – наше життя. Потримайте її у своїх руках ,передайте тому, хто праворуч від вас. Проаналізуйте свої відчуття.

Запитання для обговорення

Що ви відчували, коли тримали свічку у своїх руках?

Чи хотілося вам її віддати?

Чи виникав страх, що свічка згасне?

Коли свічка знаходилась у ваших руках ,лише ви вирішували: вона горітиме чи згасне. Кожен на життєвих терезах повинен виважувати свої вчинки і слова . Уважно прочитайте слова Ленардо да Вінчі: «Пам’ятай! Життя є дар, великий дар, і той ,хто його не цінує, цього дарунку не заслуговує»

А щоб цінувати життя — треба знати і розуміти своє місце у ньому. Кожен свідомий громадянин повинен знати свої права і обов`язки, які гарантує нам Конституція У країни.

«Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості» Стаття 21. Конституції України

Отже, кожна людина, щоб стати особистістю повинна розвиватись, тобто мати мету, мрію, яку хочеться досягти. Уявімо ,що наша мета — це літак.

Вправа «Літак»

Напишіть на крилах літака слова: «свобода» і «відповідальність». Відірвіть одне крило від вашого літака і спробуйте запустити.

Висновок:. літати з одним крилом неможливо; дуже легко відірвати крило; втрата одного крила-це трагедія.

Чому однієї свободи недостатньо для того, щоб досягти наших мрій у житті? Спробуємо дати визначення свободи ,яку мають дорослі. Дати своє розуміння поняття свобода.

Орієнтовні відповіді учнів.

Ніхто не вказує мені, що мені робити.

Я не зобов’язана виконувати хатню роботу.

Проаналізуємо ваші відповіді, складаючи рівняння.

(вчитель записує кольоровою крейдою на дошці рівняння)

1. Дивишся телевізор + не виконуєш домашні завдання = отримуєш погані оцінки

2 .Граєш на комп’ютері + лінуєшся тренуватися = відсутній результат

3. Погано харчуєшся + пізно лягаєш спати = перевтомлений організм, хвороби.

Зріла свобода містить у собі розуміння відповідальності вибору. Бути відповідальним означає думати і намагатись передбачити до чого може привести той чи інший вибір.

Ось, що означає виважений вибір . Зріла свобода завжди вимагає обмежень. Безмежна свобода може принести багато шкоди. Свідома свобода-це відповідальність.

Отже, одна з найголовніших ознак індивідуальності це те, що людина може вільно приймати рішення й нести відповідальність за нього.

(Прикріплюємо напис на дошку до слова «індивідуальність»)

Як ви думаєте, чи правдиве твердження «Моє життя ,як хочу так і живу»

Орієнтовні відповіді учнів.

Потрібно пам’ятати ,що ти живеш серед людей і повинен поважати їх право на життя.

У мене в руках клубок ниток, який би я порівняла з клубком життя, зітканих із наших думок, почуттів. Почнімо його розмотувати і при цьому говорити, яким ми бачимо навколишній світ, за що ми його любимо.

Під музичний супровід діти розмотують клубок і говорять: «Я люблю цей світ за те, що …»

Ми «сплели» замкнене коло наших емоцій та почуттів. У світі все теж переплітається і перехрещується. Кожен із вас є частинкою цього світу. Необхідно бути небайдужим, уважним, чуйним до інших. Адже людям, що навколо нас, може бути незручно від нашої бездушності, нашої байдужості, нашої невихованості. Відомий філософ Сенека вчить: «Людина, яка думає тільки про себе і шукає в усьому свою вигоду, не може бути щасливою»

Отже, ще однією ознакою індивідуальності є — уміння жити в суспільстві і співпрацювати в колективі (прикріплюємо напис на дошку)

Вчитель пропонує учням гру, яка допоможе впевненіше почуватися в колективі, допоможе зрозуміти, що разом легше подолати будь-які труднощі.

Учні стають в коло на деякій відстані один від одного. Кожний учасник натискує п’ятками на підлогу, руки стискає в кулаки, міцно стиснувши зуби. Вчитель говорить, звернувшись до кожного:

«Ти могутнє ,міцне дерево, у тебе сильне коріння і жодні вітри тобі не страшні. В складних життєвих ситуаціях, коли не знаєш, як вчинити, стань сильним і могутнім деревом, скажи собі, що ти сильна, у тебе буде все гаразд і все збудеться. Це поза впевненої людини».

Потім діти беруться за руки, піднімають їх вгору, продовжуючи натискати п’ятками на підлогу. Промовляючи: «Ми разом — велика сила! Самотньому дереву важко в негоду, набагато легше ,якщо це цілий гай. Разом не страшні ніякі проблеми !»

Після цього вчитель пропонує дітям розслабитись , припинити натискати п’ятками, різко струснути руками, розслабити м’язи обличчя.

Слово вчителя.

Не вміючи плавати, людина тоне. Так і в життєвому коловороті. Людина, що не має необхідних знань та вмінь не здатна прожити життя відповідно до людських норм і моральних настанов. Така людина, біологічно існуючи на духовному рівні, втрачає радість життя, стає безпорадною беззахисною перед труднощами. Людина, життєві орієнтири котрої чітко визначені, знаходить у собі сили подолати обставини, не втрачаючи здатності виходити з будь-якої ситуації. Поки живий — вихід завжди є. Безвихідних ситуацій нема.

Нещодавно у одній із мистецьких галерей Львова проходила виставка талановитої художниці, що має фізичні вади. Це жінка ,котра любить і цінує життя , котра радіє життю і гідно зносить в усі випробування долі.

Презентація «Містичне світло Ольги Ноженко» під музичний супровід (звучить твір Глюка «Орфей і Евредіка»)

Ми можемо доповнити нашу модель ще однією ознакою – здатність розв’язувати життєві проблеми. (прикріплюємо на дошку напис)

Що складніше: будувати життя чи пристосовуватись до нього?

Орієнтовні відповіді учнів:

(складніше і важливіше будувати життя, а пристосовуватись легше ,але це не -цікаво)

Кожен з нас так чи інакше постійно стоїть перед вибором Вибір є невід’ємною частиною нашого життя. Кожного дня ми щось обираємо: обираємо одяг, в якому сьогодні підемо до школи, обираємо собі друзів чи просто людей, з якими будемо спілкуватись. Ми в силі обрати все .? .(звертаємось до «Острова…) Василь Симоненко вчить нас: «Можна все на світі обирати, сину, вибрати не можна тільки батьківщину»

Чим відрізняється активний патріот від пасивного?

Як ви у своєму віці можете проявити свій патріотизм?

Протягом багатьох десятиліть нам намагались заборонити любити свою батьківщину, жорстоко карали за це. Сьогодні нам знову потрібно доводити всьому світу ,що ми нація, що це земля наших дідів і прадідів і ми не збираємось її нікому віддавати.

Нам, українцям, багато століть постійно нав’язували чиїсь думки, дії і навіть війни. Зараз на сході країни свідомі патріоти обороняють батьківщину, боронять нас від страшного загарбника ціною життя. Усі вони з різних куточків У країни, але усіх їх пов’язує щира любов до України, вони і є, власне, тими справжніми особистостями. Звернімося до крилатого вислову філософа Цицерона: «Я повинен або жити для блага вітчизни, або загинути з нею разом».

Вірш «Війна» (читає підготовлений учень)

Горять степи, димить земля,

Орда наш край на клич Кремля.

Вуста мертвіють, стигне кров.

Остання думка — про Вкраїну;

Чорніють хмари над Донбасом,

Регочуть «Гради» хижим басом

На цій землі благословенній

Дзвін сповіщає всій Вселенній,

Що тут — війна, війна, війна…

Презентація «Воїни АТО» під супровід пісні «Не твоя війна» гурту «Океан Ельзи»

Домашнім завданням було написати лист до воїна АТО. Зачитаємо листи.

Доповнюємо нашу модель ще однією ознакою – патріотизм (прикріплюємо напис до моделі)

Ми живемо у вік високих технологічних досягнень і можливостей, все ми можемо: і космічний, і підводний світ вивчаємо ,але як сказав Б. Шоу:

«Тепер, коли ми навчилися літати по повітрю, як птахи, плавати під водою, як риби, нам не вистачає тільки одного: навчитися жити на землі, як люди».

Відома українська поетеса Ліна Костенко застерігає нас: «Мабуть, ще людство дуже молоде»

Мабуть, ще людство дуже молоде. Бо скільки б ми не загинали пальці, – XX вік! – а й досі де-не-де трапляються іще неандертальці. Подивишся: і що воно таке? Не допоможе й двоопукла лінза. Здається ж, люди, все у них людське, але душа ще з дерева не злізла.

Отже, індивідуальність від неандертальців відрізняє – високий рівень загальнолюдської культури. (напис прикріплюємо на дошку)

Це і буде ознакою індивідуальності.

Підсумовуючи все, про що ми говорили, можна визначити ще одну ознаку індивідуальності – усвідомлює необхідність учитись протягом усього життя.

Як ви думаєте чи можна жити за такими моральними нормами?

Слово вчителя.

Дійсно, важко так жити. Але головне — прагнути до цього. У світі не так багато людей, життя яких підпорядковане таким нормам. Але, на щастя, вони . Наприклад, відома усьому світу жінка — Мати Тереза

Презентація «Уроки матері Терези» Шуберт «Аве Марія»

Ми з вами можемо гордитись, що поруч живе Українка, яку зі сміливістю можна назвати особистістю. Українка, котра здивувала світ – Надія Савченко.

Презентація «Українка, котра здивувала світ»

Кожна людина живе на Землі тільки одне життя, а тому варто задуматись вже сьогодні над тим, як його прожити. Спробуємо сформулювати правила, за якими ви будете намагатися жити.

IV. Рефлексія і оцінювання

Кожен учень отримує три смужки різних кольорів ,на яких записує думки.

Презентація створених килимів.

Чи погоджуєтесь ви з думкою В.Дрозда: «Під впливом соціуму зникає «самобуття» особистості, що, власне, й становить її елітарність, бо XX ст не знає іншої еліти, крім людей, котрі в несприятливих соціальних обставинах залишилися собою».

Творча робота.

Складання синквейна на тему «Я – особистість… ! ?» (учні самостійно обирають розділовий знак)

(Вчитель роздає ілюстрації, учні під релаксійний ролик «Космічна пригода» зачитують свої роботи)

Висновок вчителя.

Людське життя коротке і дається тільки раз. І кожному потрібно намагатися прожити його так, щоб не було соромно. Ви – молоді громадяни України. І від вас залежатиме майбутнє, від вашої освіченості, активної життєвої позиції. І як не буде вас -розумних, людяних, якщо ви не будете індивідуальностями, то не буде майбутнього у нашої держави.

V. Домашнє завдання

Підготувати повідомлення про яскраві постаті в сучасній українській літературі.

Я повинен або жити для блага вітчизни, або загинути з нею разом. (Цицерон

Любов до батьківщини породжує добрі звичаї, а добрі звичаї породжують любов до батьківщини. (Монтеск’є)

Патріот — це людина, яка служить вітчизні .(М. Чернишевський)

Забудеш край рідний — висушиться твоє коріння. (П. Тичина)

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Горять степи, димить земля,

Орда наш край на клич Кремля.

Вуста мертвіють, стигне кров.

Остання думка — про Вкраїну;

Чорніють хмари над Донбасом,

Регочуть «Гради» хижим басом

На цій землі благословенній

Дзвін сповіщає всій вселенній,

Що тут — війна, війна, війна…

Христина Стець

Час до часу в житті ми зустрічаємо людей, які нас дивують і вражають. Лише одна їхня присутність бентежить розум, ставить перед нами безліч питань, на які не знаходимо відповіді…

Кілька років тому була перша виставка Олі Ноженко. З одного боку — дівчинка, в якої важка розумова неповносправність. З іншого — багато здорових, розумних, освідчених людей, які нею захоплюються. Вони роздивляються її картини, біля кожної зупиняються. І щоразу озираються на Олю із запитанням в очах: «Невже це справді вона намалювала!?». Всі метушаться, ведуть світські бесіди на тему мистецтва, роздивляються картини, знімають їх на камеру, дають і беруть інтерв’ю. Всі щось роблять, щось говорять… А вона тихо сидить в куточку. Так, що одразу й не здогадаєшся, що саме вона і є та сама феноменальна художниця. Для неї не важливе це визнання, пошана і розголос. Вона ніяковіє від надмірної уваги… Інколи її це навіть починає дратувати. Бо вона не за цим сюди прийшла і не про це зараз думає. Здається, якби могла — вона негайно б звідси пішла. Пішла туди, де є стіл, фарби, папір і полотно — найважливіше і найцінніше…

Трішки про Олю. Київ. 26 жовтня 1982 р. — народилась Ольга Ноженко. В пологовому будинку мати-одиначка відмовилася від дівчинки.

Діагноз: інвалід 2-ї групи з дитинства, олігофренія в стадії дебільності, важкі вади зору.

Перші 5 років життя — дитячий будинок «Берізка» у Києві, далі — переїзд до дитячого будинку №1 у Львові.

1991-го Оля розпочала навчання у Добромильській спеціальній школі-інтернаті для дітей з вадами розумового розвитку (Старосамбірщина). Там починає проявляти здібності до малювання.

2003-го року Оля закінчує школу і переїздить до Буківського дитячого будинку-інтернату (Старосамбірщина), де живе досі.

Оля не має родичів. У вільний час малює, здебільшого, на сакральну тематику. Хоча, дівчина ніколи не брала уроків живопису чи рисунку. Та попри це, у Львові відбулося вже кілька виставок її творів.

«Ольга Ноженко в соціальному вимірі належить до упосліджених світу цього. Її життя від народження сповнене такого роду труднощами і завданнями, з якими не зустрічається пересічна особа. Разом із тим, вона належить до кола «вибраних», які покликані зупинити на своїй дорозі не одного подорожнього; які змушують не припиняти пошуку і весь час запитувати себе самого про найголовніше», — Софія Палюх, працівник Мальтійської Служби Допомоги.

Шосту виставку Ольги Ноженко «Сад Гетсиманський» днями відкрили у Львівській галереї ICONART. На відкриття прийшли мистецтвознавці, благодійники, громадські діячі, журналісти… Словом, усі, хто чув про Олю і хто здивувався її таланту. Сама ж дівчина скромно і дуже лаконічно говорить про свій талант:

«Я маю талант… Не знаю, чи надовго буду його мати чи ні… Є й інші справи крім цього. Але я не кидаю свій талант… Є люди, яких Бог посилає, які приїжджають і допомагають нам…».

Так свого часу до школи-інтернату, в якій вчилась Оля, приїхала Наталя Денис. Жінка тепер опікується Олею. Це було свято Миколая. Благодійники провідали дітей, подарували подарунки і вже зібрались їхати, розповідає Наталя:

«Коли в останній момент ми вже «пакувались» в автобус, мене «дьорнула» якась дівчинка… бо Оля сама соромилась хвалити себе. І дівчинка сказала: «Верніться! В нас тут ще є дівчинка художниця…». І, напевно, ця хвилина була переломною, щось мене заставило повернутись і сфотографувати ці роботи. Зрештою, коли я їх побачила, я зрозуміла, що у дівчини велике майбутнє і їй треба дати цей шанс».

Олі дали шанс і вона ним скористалась. Близькі їй люди кажуть, що з кожним днем дівчина малює все більше і більше. Вона малює на папері, на полотні і на склі. І, здебільшого, сюжети з Біблії. За творчістю Ольги Ноженко вже кілька років спостерігає іконописець Іванка Крипякевич-Димид, яка не втомлюється щоразу дивуватись талантові дівчини і захоплюватись ним:

«Творчість Олі пронизана чаром нерукотворності. Пригадую вислів світлої пам’яті Євгена Лисика: «Ходжу по виставках і бачу тонни фарби». Про Олю такого не скажеш. І це не тільки тому, що вона ощадно, я би навіть сказала сакрально, відноситься до матеріалу. Є щось таке в її роботах (присутність світла?), що хочеться приглядатися до них, смакувати. Спочатку вражає загальна композиція, колорит, деталі. Потім починаєш застановлятися: а як це зроблено? Зникає відчуття паперу, фарби, олівця. Залишається: вираз очей, шовкові кучері Христа, важкі складки одягу, зморшкуваті як яблука лиця старців.»

Роботи Олі час до часу показують іменитим мистецтвознавцям для підверження їхньої унікальності. І всі як один: спершу не вірять, що ці роботи малювала дівчина з неповносправністю, а коли переконують, що це малювала Оля — дивуються.

«Не кожен з наших художників потрафить собі дати раду з такою кількістю складок… і ще, щоб під тим відчувалось людське тіло. Дуже багато незрозумілих моментів… і я думаю, що ми дійсно маєм справу з якимсь феноменом», — Орест Голубець, мистецтвознавець.

Сама ж Оля дуже не любить, коли її хвалять. Каже, їй це заважає: «Вони кажуть: о, дитиночко… о, зараз велика похвала… То потім людині з рук сходить, коли хвалити… То сходить з рук мені, я того вже не маю… То так ніби відбирають від мене, коли хвалять».

А є й такі, що не хвалять, бо до останнього не можуть повірити, що ці твори й справді малювала дівчина з розумовою неповносправністю та ще й без спеціальної освіти. Дехто ж взагалі не береться пояснювати феномен Ольги Ноженко. Може, й так? Може, не треба нічого пояснювати і прояснювати? Може, варто просто повірити?

«Пояснювати мотивацію і способи її малювання виключно психологічними чи побутовими обставинами є не цілком коректно. Бо чи можна вважати сильний «внутрішній голос» наслідком недуги? І чи індивідуальний шлях Прозріння в справжньому містичному сенсі повинен підчинятися якимсь єдиним правилам поведінки людини?… Мисткинею «рухає» фанатична відданість християнським істинам, і виражаючи в цих питаннях свою моральну позицію, вона розширює діапазон засобів. При цьому зберігається роль містичного Світла, яке для Ольги Ноженко залишається більш ніж символічним. Це один із важливих ідентифікатів творчої унікальності цієї авторки, зарядженої глибинними проявами Духу», — Роман Яців, мистецтвознавець.

Я слухала все, що говорять про Олю близькі їй люди і що говорять мистецтвознавці та критики. Я погоджуюсь з кожним їхнім словом, висновком і припущенням. Та окрім того в моєму серці є тверде переконання і знання: Оля — особлива дівчина з особливою місією. З нею й справді говорить Бог, по-особливому говорить. Він відкриває для неї те, що є закритим для нас. Він показує їй те, чого ми не готові побачити і зрозуміти. Він обрав її як носія певної інформації і певного змісту. Через неї та її талант Він змінює наші серця, зворухоблює наше бачення світу і ставлення до життя. Оля Ноженко — наче ретранслятор чогось. Але чого? … Можливо, щоб дізнатись, варто добре вдивитись в її полотна… А, може, краще поговорити з нею самою… А, може, — Хтось хоче, щоб ми шукали відповідь всередині самих себе. І хто його знає, можливо, це відповідь на запитання усього нашого життя… Можливо… Отож, треба шукати.

Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов’язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2024 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.