ЗАБАЙКАЛЛІ: РЕСПУБЛІКА БУРЯТІЯ, ЗАБАЙКАЛЬСЬКИЙ КРАЙ

Цей підрайон має переважно гірський рельєф. Хребти чергуються з просторими улоговинами, які покриті найчастіше лісостеповій та степовій рослинністю. У надрах залягають руди багатьох кольорових металів (золото, поліметали, мідь, олово, вольфрам, молібден); є і залізні руди, алюмінієву сировину, вугілля, апатит, азбест, графіт, хімічно чисті вапняки. Рудні родовища комплексні. У своєму складі вони містять рідкісні метали – титан, ванадій, вісмут і ін. За запасами руд кольорових металів Бурятія поступається Забайкальському краю.

Республіка Бурятія примикає зі сходу до озера Байкал, на півдні межує з Монголією. Як національно-територіальне утворення існує з 1923 р, коли на базі двох автономних областей – Бурят-Монгольської і Монголо-Бурятської – була утворена Бурят-Монгольська

АРСР, перейменована в 1958 році в Бурятський АРСР. На її території в давнину проживали гуни, уйгури, евенки. У XVII ст. сюди прийшли російські козачі загони. Бурятське населення в той час складалося з декількох племінних груп, найбільшими з яких були булагати, ехірітамі, хорінци і хондогори. В результаті змішування місцевих племен монгольського, самодійського, тунгуського і тюркського походження і прийшлих монгольських племен сформувалися буряти.

Серед галузей промисловості сучасної Бурятії виділяються гірничодобувна, лісова, деревообробна і целюлозно-паперова. Крім того, є видобуток вугілля, виробництво скла, будівельних матеріалів, вовняних тканин.

У сільському господарстві переважає м’ясо-молочне тваринництво, яке поєднується із зерновим виробництвом. У структурі сільськогосподарських земель висока питома вага кормових угідь, особливо пасовищ (48%); є зрошувані землі.

Столиця Республіки – Улан-Уде (з 1783 по 1934 р – Верхнеудинск) – виникла в 1666 році як козацьке зимовище на р. Уда для збору ясаку з евенків і бурят. У 1689 р зведений Верхньоудинську острог, а який виник навколо поселення стало адміністративним центром західного Забайкалля. З 1783 р Верхнеудинск – повітове місто Іркутського намісництва (потім – губернії), з 1822 року – окружний центр Іркутської губернії, з 1851 р – новоствореної Забайкальської області.

Провідне місце в Улан-Уде займають машинобудування і металообробка, харчова промисловість, промисловість будівельних матеріалів. В інших містах розвинена гірничодобувна промисловість: в Гусиноозерская – видобуток вугілля, в Закаменске – видобуток і збагачення руд молібдену і вольфраму.

Забайкальський край в своєму господарському розвитку орієнтований на видобуток і збагачення кольорових металів і флюориту, виплавку металу (передельная металургія), виробництво гірського устаткування, товарів народного споживання. Видобуваються золото, молібден, олово, цинк, свинець, вугілля. Територія області має високу ступінь сільськогосподарської освоєності. Головна галузь сільського господарства – тваринництво, в якому особливо виділяється вівчарство. У землеробстві основне місце займає виробництво зерна.

Адміністративний центр краю – Чита. Вона виникла в 1653 році як Інгодинський зимовище землепроходца Петра Бекетова. Перше постійне російське поселення з’явилося після 1675 р 1699 р збудований Читинський острог. Сюди в 1827 р були заслані декабристи (будинки, побудовані дружинами декабристів, утворили вулицю дамські). З 1851 г. Чита – центр Забайкальської області, тут знаходилося управління Забайкальського козачого війська. У 1920-1922 рр. Чита – столиця Далекосхідної республіки, з 1922 р – центр Забайкальської губернії, з 1926 р – окружне місто Далекосхідного краю, з 1937 р – центр Читинської області, з 2008 р – центр Забайкальського краю (як результат об’єднання Читинської області і Агинского Бурятського автономного округу).

У сучасній Читі розвинені машинобудування і металообробка, легка і харчова промисловість. Розробляється Черновское родовище бурого вугілля, на яких працює Читинська ГРЕС.

У складі Забайкальського краю – Єврейська автономна округ. Тут до XVII в. проживало нечисленне бурятское населення, яке займалося скотарством, вело кочовий і напівкочовий спосіб життя. Основне населення – буряти, крім них, проживають росіяни, татари, українці. В окрузі ведеться видобуток вольфрамової руди, золота, мармуру. Сільське господарство спеціалізується на вирощуванні великої рогатої худоби, овець, посівах зернових культур.

Забайкальськ

Розташований в прикордонній смузі Російської Федерації, за 46,6 км на південний схід від кордону з Монголією, за 123,7 м від кордону з Китайською Народною Республікою.

У селищі розташовується станція Забайкальськ Забайкальської залізниці, на якій знаходиться залізничний пункт пропуску на російсько-китайському кордоні навпроти міста Маньчжурія (КНР). З північного заходу на південний схід селище огинає азійський маршрут AH6 по автодорозі А350 . На південний схід від селища розташовується МАПП «Забайкальськ».

Історія

Засновано в 1904 році як залізничний роз’їзд № 86 Китайсько-Східній залізниці. Після конфлікту на Китайсько-Східній залізниці в 1929 році перейменований в станцію Отпор. Станція відігравала важливе значення в Радянсько-японській війні 1945 року.

В 1952 році населений пункт при станції отримав статус села. В 1954 році село Отпор стало селищем міського типу. В 1958 році на прохання уряду Китайської Народної Республіки селище Отпор було перейменовано на нейтральніше — Забайкальськ. В 1966 році Забайкальськ став районним центром.

Населення

Населення — 11769 осіб (2010; 10210 у 2002 [2] ).

Господарство

6 жовтня 2008 року в Забайкальську відбулося відкриття модернізованого терміналу з перевантаження контейнерів зі стандартноколійних платформ на ширококолійні. Оновлений термінал може обробляти до 600 вагонів щодоби, у той час як до модернізації тут перевантажували 100 вагонів на добу. Пропускна спроможність терміналу — понад 470 тисяч контейнерів (понад одного мільйона тонн вантажів) на рік.

Загальна вартість робіт з модернізації терміналу склала 1,5 млрд рублів, при орієнтовний термін окупності — три роки [3] .

Див. також

Джерела

• Аркуш карти M-50-91Маньчжурия . Масштаб: 1 : 100 000. Стан місцевості на 1949 р. Видання 1979 р. (рос.)