Старий новий рік. Як і чому його святкують в Україні

До 1918 року Різдво на українських землях святкували раз на рік – 25 грудня, а Новий рік – 1 січня.

Але 1918 року Центральна Рада запровадила календарну реформу – замість юліанського календаря, за яким жила Російська імперія, ввели григоріанський, звичний для Європи.

Тобто 16 лютого “перетворилося” в Україні на 1 березня.

Наступні українські уряди – гетьмана Павла Скоропадського, голови Директорії Симона Петлюри – теж дотримувалися європейського літочислення. Це ж саме зробили й більшовики.

Однак Російська православна церква не визнала ані владу більшовиків, ані новий стиль літочислення, який вони запровадили в Росії.

Відтак більшість вірян, в тому числі в Україні, теж міряли час за старим стилем. Тому в народному уявленні – на відміну від офіційних дат – Різдво “переїхало” на 7 січня, а Новий рік припав на 13-те.

Так виникли два Різдва і два Нових роки.

Довгий час на початку 20 століття святкували й два нових роки, і два Різдва.

Святкування “старого” Нового року навіть набуло відтінку своєрідної політичної опозиції до більшовиків.

Історик Станіслав Цалик розповідає, що поки симпатики більшовиків святкували 1-го січня офіційний Новий рік – збиралися в клубах комуністів чи профспілкових установах, що в Палаці праці на Володимирській, 33 (нині там СБУ) – пересічні городяни постилися, готувалися до “істинного Різдва” 7 січня й очікували “справжній Новий рік” 13 січня.

У 20-ті більшовицька влада не карала за дотримання “старорежимного” календаря, але згодом це змінилося.

Новий рік за старим стилем оголосили святом непманів. І тоді почався лютий наступ на його святкування. Офіційне святкування Нового року і вихідний день був 1 січня.

Але традиції святкувати другий новий рік, який прозвали старий, збереглися і до 20-х років ХХІ століття.

Як святкують?

Вечір напередодні Старого нового року називається Щедрим або Маланчиним вечором.

У цей час співають щедрівки й готують щедру кутю.

День 14 січня називають днем святого Василя.

Одним з найвеселіших обрядів на Старий новий рік є щедрування з козою Маланкою та переодяганням у різні казкові персонажі.

Автор фото, IRYNA PUSTYNNIKOVA

Маланка у Красноїльську

Тут тісно переплелись християнські та ще дохристиянські звичаї.

Цей давній новорічний обряд з перевдяганням у тварин та фольклорних персонажів найкраще зберігся на Буковині.

У деяких буковинських селах, зокрема у Сторожинецькому районі, свято Маланки стало чи не найголовнішою подією року.

Автор фото, IRYNA PUSTYNNIKOVA

Місцеві мешканці довго та ретельно готують свої костюми та перетворюють свято на яскравий фестиваль.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Традиції святкування Нового року в різних країнах світу

Новий рік — одне з небагатьох свят, яке відзначали ще в Давньому Єгипті, Персії та Вавилоні (щоправда, його святкування тоді збігалося з початком відродження природи, тож відбувалося в березні).

Це, мабуть, єдина подія, яку щорічно відзначають у всіх країнах і на всіх континентах. Але в кожного народу існують особливі традиції, пов’язані з цим святом.

Хто приносить подарунки маленьким італійцям? Навіщо в Китаї запалюють на Новий рік тисячі ліхтариків та чому жителі містечка Тальки (Чилі) ходять в новорічну ніч на кладовище?

Відповіді на ці та інші питання можна знайти в нашій статті.

Як європейці святкують Новий рік?

В Англії до свята прикрашають будинки не лише ялинками, але й гілочками омели. Вважається, що ця рослина приносить у дім щастя та охороняє його мешканців від хвороб. Опівночі господар будинку відкриває задні двері для того, щоб випустити старий рік, а вхідні — для довгоочікуваного нового року. Цікаво, що саме в Англії започаткували традицію обміну різдвяними листівками.

В Ірландії напередодні Нового року двері всіх будинків відкриваються навстіж і будь-хто може увійти до них та приєднатися до святкування. Гостя обов’язково посадять на почесне місце й поставлять перед ним найкращі ласощі. А після домашнього застілля ірландці вирушають гуляти на вулицю, адже зустрічати прихід Нового року заведено біля ялинки на центральній площі міста.

У Болгарії традиційно зустрічають Новий рік удома. Перед початком свята наймолодші діти співають гостям колядки біля ялинки, а ті в знак подяки вручають їм подарунки. Напередодні Нового року в Болгарії купують палички з дерену (кизилу) — обов’язковий атрибут свята. А вже 1 січня діти вітають рідних і близьких зі святом, легенько вдаряючи їх цими паличками. А ще в болгарських будинках з 12-м ударом годинника на мить гасне світло — для новорічних поцілунків. Тільки після них господиня розрізає пиріг із запеченими в ньому сюрпризами (монетки, горішки тощо). Така традиція пирогів-сюрпризів поширена ще в Румунії та Австралії.

Найбільш відомою новорічною традицією Італії вважається звільнення помешкань від мотлоху. Так, італійці в новорічну ніч викидають з дому всі старі або непотрібні речі (інколи навіть з вікон своїх будинків). Вважається, що на місце старих речей прийдуть нові. З першим днем Нового року пов’язана ще одна італійська традиція — приносити в дім «нову воду» з джерела як символ нового щасливого життя А от дарувати подарунки в новорічну ніч в Італії не заведено. Їхній «Дід Мороз» — Баббо Натале — приходить до діток раніше, на Різдво (24 грудня). Але маленькі італійці з нетерпінням чекають ще одного свята — Хрещення (6 січня). В цю ніч Фея Бефана, зовні схожа на нашу Бабу Ягу, на чарівній мітлі облітає всі будинки, відкриває їх золотим ключиком і залишає подарунки слухняним діткам. А той, хто поводив себе нечемно, може знайти в своїй шкарпетці біля каміна дрібку попелу чи вуглинки.

В Іспанії Новий рік святкують у колі друзів. Тут існує традиція — в новорічну ніч з’їсти 12 виноградин (по одній з кожним новим ударом курантів). Іспанці вірять, що виноград принесе їм удачу в кожному місяці наступного року. В місцевих магазинах навіть продаються баночки з очищеними від шкірки та насіння ягодами. Цій традиції вже більше ста років: вона була започаткована в 1908 році, коли місцеві фермери зібрали надвисокий урожай винограду.

Новий рік у Греції збігається з Днем святого Василія, який і приносить дітям подарунки. У цей день греки, прийшовши з храму, дотримуються певних обрядів. Як правило, господар будинку освячує в храмі великий гранат і розбиває його на подвір’ї. Чим більше зерен посиплеться з плоду, тим щасливішим буде новий рік. А ще в новорічний вечір у Греції особливе значення надають і звичайному камінню, взятому на дорозі або біля струмка. Будь-який гість, що входить у будинок господарів, має кинути камінь зі словами: «Хай багатства цих господарів будуть такі ж важкі, як цей камінь».

Як святкують Новий рік в країнах Азії?

У Китаї дата святкування Нового року визначається на основі місячних фаз і зазвичай випадає на кінець січня — початок лютого. Під час святкової процесії, що проходить на вулицях в новорічну ніч, люди запалюють величезну кількість ліхтариків, аби освітити шлях в новий рік. Крім того, китайці вважають, що це свято оточене злими духами й нечистою силою, яких потрібно відлякувати петардами та феєрверками. Ввечері всі збираються в тісному сімейному колі на святкову вечерю, а вранці наступного дня батьки вручають дітям подарунки — червоні конверти з грошима.

В Індії свято Нового року називається Дівалі, або Фестиваль Вогнів. Відзначають його наприкінці жовтня або початку листопада. У цей день на вулицях індійських міст всі будинки прикрашають яскравими квітами, вогнями, ліхтариками та запаленими свічками (в знак перемоги світла над темрявою). До того ж, індуси мають різні традиції святкування залежно від місця проживання. Так, жителі Північної Індії в цей день прикрашають себе квітами рожевих, червоних, фіолетових і білих відтінків. У Південній Індії заведено вранці дарувати дітям особливі подарунки: гостинці кладуть на спеціальну тацю, а потім підводять малюків до неї з закритими очима.

У Японії Новий рік вважається найбільшим святом, тож його святкування триває декілька днів. У цей час японці прикрашають вхідні двері вінками з соснових і бамбукових гілок та соломою, щоб відігнати злих духів, а замість ялинки прикрашають вербові чи бамбукові гілки рисовими круглими коржиками. В першу новорічну ніч в буддистських храмах 108 разів дзвонять дзвони. Ця цифра є символічною й позначає 6 людських гріхів (жадібність, заздрість, легковажність, нерішучість, глупота, користолюбство) та їхні 18 відтінків. Вважається, що з кожним ударом дзвону людина звільняється від невдач і гріхів минулого року. Після останнього удару потрібно лягати спати, аби перед світанком вийти на вулицю й зустріти Новий рік з першими променями сонця. Саме вранці японці вітають один одного з настанням Нового року та обмінюються подарунками. А вечір проводять в колі сім’ї.

Як святкують Новий рік жителі Латинської Америки?

На Кубі в цей день прикрашають хвойне дерево араукарію або навіть просто пальму. Тут існує цікава традиція напередодні святкування наповнювати водою всі відра, глечики та тази в будинку. Опівночі цю воду виливають з вікон. Вважається, що таким чином люди захищають свій будинок від негараздів і нещасть. А ще куранти на Кубі б’ють лише 11 разів. Оскільки 12-й удар випадає якраз на Новий рік, годиннику дають можливість відпочити й зустріти свято разом з усіма.

Новий рік в Чилі відзначають в колі сім’ї, сидячи вдома або в ресторані за святковою вечерею. Але є в Чилі містечко Талька, де святкують Новий рік по-особливому. Спочатку жителі містечка відправляються в церкву й вистоюють там новорічну месу, а потім вирушають на центральне міське кладовище до могил своїх родичів зі свічками та квітами. Вони вірять, що духи покійних благословлять їх на наступний рік і принесуть їм удачу.

В Аргентині офісні працівники в останній робочий день старого року викидають з вікон старі календарі, непотрібні бланки й відомості, так що в середині дня центри міст вкриваються шаром паперу. Саме свято жителі Аргентини зустрічають, як і в нас, у колі сім’ї або з близькими друзями. А ось подарунками аргентинці обмінюються тільки на Різдво, традиції дарувати їх у новорічну ніч немає.

Бразильський Новий рік — це незвичайне поєднання індійських та африканських ритуалів з європейським колоритом. Тут зустрічають свято біля океану, адже грудень-лютий — це літні місяці в Південній півкулі. В Ріо-де-Жанейро збираються шанувальники бразильських традицій на пляжі Копакабана, де можна танцювати, веселитися та подивитися грандіозний феєрверк. Згідно з традиціями предків, у Бразилії Новий рік — це, насамперед, можливість пом’якшити гнів духів. Для цього кожен бразилець приносить на пляж із собою свічки й білі квіти, тож узбережжя океану в цей день сяє тисячами вогнів, а жінки в довгих сукнях кидають пелюстки в його хвилі.

Та, незважаючи на відмінні традиції святкування Нового року, жителі кожного куточка планети чекають на це особливе свято й привносять у його святкування національні особливості. В нашій країні Новий рік зустрічають у колі сім’ї, біля прикрашеної ялинки, загадуючи бажання під бій курантів. І кожен з нас хоча б на мить згадує, як це — бути дитиною та вірити в новорічні дива.

Що відбувається під час святкування Нового року

В Україні традиція новорічного святкування має особливо непросту та тривалу історію: наші прадіди у різний час святкували Новий рік: і в березні, і у вересні, і у січні – та й тепер 2 рази (в ніч на 1-ше та 14-те січня).

Сучасна молодь примудряється відсвяткувати Новий рік ще й третій раз, за східним календарем, зазвичай, в кінці січня – на початку лютого. Але зупинимось на власне українських традиціях…

Спочатку Новий рік для наших предків був цілком весняним святом. Оскільки у всіх стародавніх народів святкування Нового року зазвичай співпадало з початком відродження природи і в основному було приурочене до березня — початку землеробських робіт, то й давні слов’яни початок нового року асоціювали з приходом весни. Зима втекла – отже, настав новий рік.

Точно сказати, як святкували Новий рік в язичницькі часи на теренах Київської Русі, не можуть жодні історичні джерела, але найімовірніше його пов’язували з появою нового місяця та святкували в переддень весняного рівнодення, називаючи «Новим Літом». Про те, що березень символізував початок нового року та нового життя, говорить і давній язичницький звичай у березні влаштовувати врочистий обід — «тризну» — на честь померлих родичів.

Під час тризни наші предки оспівували кінець зими і при цьому палили солом’яне опудало, що символізувало зв’язок навколишньої природи з життям людини. В Україні така тризна відбувається досі, і теж навесні, але не завжди в березні, бо цей звичай пов’язаний у нас з Великодніми святами.

1 березня у Київській Русі

З приходом християнства на руські землі та впровадженням юліанського календаря 1 березня на наших землях офіційно встановлюється днем Нового року, що, за церковними переказами, відповідає даті творення світу. У народі цей день відомий як день преподобної мучениці Євдокії або, як селяни кажуть, «Явдохи» (тепер це 14 березня).

Згідно з народною традицією — це перший день весни, перший день нового року.

В цей день бабак прокидається від зимової сплячки, виходить «на світ» і свище три рази. Свиснувши, він знову ховається в свою нірку, лягає на другий бік і буде спати аж до Благовіщення. В цей день повертаються з вирію ластівки. «Якщо побачиш ластівку, — повчала колись мати свого маленького сина, — то візьми жменю землі, кинь за нею і скажи: «На тобі, ластівко, на гніздо!» — це щоб швидше весна приходила. Ластівка на своїх крилах нам весну з вирію несе».

Особливих святкувань цього дня не було, але вся діяльність людини була пов’язана із закликанням достатку на рік. «Під Явдоху» городники сіють розсаду капусти, вірячи, що вона вже не буде боятися морозів. Господарі вгадують урожай, садівники зрізують сухе верховіття овочевих дерев, щоб дерева краще родили і щоб на них нечисть не заводилась.

1 вересня у XV столітті

Таке літочислення зберігалося доти, доки у XV столітті руська церква не прийняла греко-візантійський церковний обряд, разом з яким початком церковного та громадянською року стало вважатися 1 вересня.

Візантійська православна церква, згідно з рішенням Нікейського собору, офіційним днем святкування нового року проголошувала 1 вересня. Таке рішення мотивується тим, що в цей час Ісус Христос після хрещення та спокус дияволом в пустелі почав проповідування Царства Господнього, засвідчивши цим виконання всіх пророцтв Старого Заповіту та початок Нового. Дата ж вибрана через те, що перша проповідь Ісуса відбулась під час іудейського свята жнив, яке відзначається з 1 до 8 вересня.

З того часу 1 вересня (14 за новим стилем) наші предки святкували день Преподобного Симеона Стовпника — «Семена», який символізував прихід нового року. Цього дня ще в козацькій Україні на Семена справляли пострижини молодих хлопців і вперше садовили їх на коня. Також у цей день ткачі встановлювали свої верстати і починали ткати килими; бралися за роботу й усі інші сільські майстри: столярі, стельмахи, ковалі. «Семена» знаменує собою також початок копання картоплі.

У той же час на українських землях, що входили до складу Великого князівства Литовського, а пізніше — Речі Посполитої, початок Нового року святкували 1 січня і літочислення велося «від Різдва Христового».

Із впровадженням папою Григорієм XIII нової календарної системи, що одержала назву григоріанської, або «нового стилю», всі європейські народи переходять на святкування Нового року 1 січня. Натомість Православна церква хоча й визнала неточність юліанського календаря, однак відмовилася переходити на григоріанський через те, що за новим стилем християнський Великдень іноді збігається з єврейським або наступає раніше, що заборонено «Апостольськими правилами».

1 січня після 1700 року

На терени Київської Русі традицію святкування Нового року 1 січня приніс цар Петро І у 1700 році, запозичивши її в Голландії та інших країнах Західної Європи. Причому, як і раніше, літочислення продовжувало вестися за юліанським календарем, який зберігався на всій території Російської імперії до 1918 року. Через це тривалий час Новий рік на землях, що входили до її складу, не збігався із західноєвропейським.

Відповідно до історичних згадок, перший день нового року був відзначений урочистим парадом на Червоній площі в Москві. І він же, Петро І, увів традицію прикрашати ялинки, активно впроваджуючи також святкові привітання, феєрверки, новорічні кумедні костюми з масками.

На Червоній площі влаштований був високий поміст, на якому царський дяк голосно читав указ про те, що Великий Государ повелів на знак доброго почину і нового століття “по великих проїжджих вулицях та біля будинків знатних людей прикрашати ялинки та сосни. А людям небагатим хоча б по гілці над воротами чи дверима привісити». Прикраси мали висіти до 7 січня.

Першого ж січня, на знак свята, люди мають вітати однин одного з Новим роком, а всі, у кого є невеликі гармати або рушниці, також опівночі мають стріляти в небо у своєму дворі. На великих ж вулицях з 1 до 7 січня вночі мали запалювати багаття з дров або соломи. Ось що раніше використовували замість бенгальських вогників.

Сам цар Петро I вийшов на Червону площу з факелом у руках і запустив у небо першу ракету, яка, вогненною змійкою звиваючись в повітрі, сповістила народу настання Нового року та розпочала новорічне святкування. У той час люди вірили, що, прикрашаючи новорічну ялинку, вони роблять злі сили добрішими. Вже давно про це забуто наступними поколіннями, але ялинка — як і раніше залишається символом новорічного свята.

Лише у 1918 році на землях України впроваджується григоріанський календар, а Новий рік знову починає збігатися з європейським. Натомість православна церква відмовилась переходити на новий стиль, через що усі нерухомі церковні свята та Новий рік продовжують святкуватися за юліанським календарем.

Оскільки традиційне народне святкування Нового року в Україні мало під собою глибоке релігійне та звичаєве підґрунтя, то люди не могли відмовитися від старовинного обряду прадідів та продовжували святкувати Новий рік між Різдвом та Водохрещам, тепер не 1, а 14 січня. Саме це свято зберегло усю традиційну обрядовість та релігійно-культовий зміст, які передавалися з покоління в покоління. Так з’явився в Україні Старий Новий рік.

Натомість свято 1 січня стало для українців веселим світським святом, яке об’єднало нас з рештою світу: не лише однією спільною датою, а й традицією святкування, яка передалася на наші землі ще Петром I. У свою чергу, Новий рік 14 січня залишається невід’ємною складовою річного обрядового циклу українців та найповніше відображає традицію українського новорічного святкування, яке перекликається з міфічними та релігійними уявленнями поколінь предків та несе у собі глибокий символічний зміст.

Давня українська ялинка – це дідух

В Україні традиційним святковим символом на Новий рік тривалий час була не зелена ялинка, а «дідух». Виготовляли його з кулів або з першого зажинкового снопа.

Кільканадцять пучків, окремо обплетених соломинками, ув’язували в пишний вінок. Знизу робили розгалуження, щоб «дідух» міг стояти. Верхівка новорічного вінка нагадувала конусоподібний сніп з колоссям.

Гілки «дідуха» — за них правили зібрані докупи пучки, що зверху відповідно розгалужувались, — обрамлювали кольоровими стрічками, паперовими чи засушеними квітами, кожен на свій смак.

У світлиці його ставили напередодні багатої куті. Свою обрядову роль він виконував протягом усіх різдвяних свят. Дідух символізував спільного предка.

За матеріалами сайту Українські традиції