30 кроків вперед: що Україна пережила у 1993 році під час руйнування промисловості та бунтів шахтарів

До 30-ї річниці Незалежності України ТСН.Тиждень запустив спецпроєкт “30 кроків вперед”, який від 31 січня і до 24 серпня розповідатиме про події та людей, які з року в рік міняли Україну і кожного українця.

Третій рік Незалежності України. Руйнується промисловість та бунтують шахтарі. Перша хвиля приватизації, “ваучери”, економічна криза, секти та інше. В селах та містах несподівано наставала темрява. Це були перші спроби так званих “віялових відключеннь електрики”. Світло вимикали на кілька годин щодня і діти робили домашнє завдання при свічках. У світі в цей рік розділяється Чехословаччина, вбивають наркобарона Пабло Ескобара, а російський Білий Дім розстрілюють з танків. 1993 рік – у спецпроєкті ТСН.Тиждень “30 кроків вперед”.

Про це йдеться 14 лютого в сюжеті ТСН.Тижня.

Радянська економіка вмирала все швидше. Руйнувалися зв’язки між підприємствами в колишніх республіках, а військові замовлення, що складали левову частку прибутку промислових гігантів, остаточно зникли. Проте купа робітників за інерцією все ще ходили на збанкрутілі заводи, хоч зарплатню їм не виплачували уже по чотири місяці. Всі колишні запаси на чорний день скінчилися. 1993-й підвів їх до межі виживання.

Середня зарплата в 93-му складала 162 тисячі купонокарбованців. Водночас, батон коштував біля 400 купонів, пляшка горілки – 12 тисяч, а кілограм сирокопченої ковбаси – 30 тисяч.

Також читайте

30 кроків вперед: як у 1991 році українці почали з нуля в новій власній державі

Ціни на продукти зростали ледь не щодня. Разом із цінами росла соціальна напруга. На Донбасі почалися шахтарські бунти. Окрім суто економічних вимог, шахтарі висували політичні – автономія Донбасу та відновлення зв’язків з Росією. В Росії справді справи були трохи кращі – інфляція всього 839,87%.

Українці вперше чують іноземне слово “ваучер“. Тепер кожен міг отримати свою частину майна держави на суму один мільйон 50 тисяч купонів.

Але перша хвиля приватизації була так погано підготовлена, що більшість людей просто не знали, що робити з цими папірцями. В результаті обсяг ваучерної приватизації в 93-му був мізерним. Невикористані сертифікати швидко втрачали в ціні у вирі гіперінфляції. Пізніше приватизацію призупинять, а потім знову відновлять – вже в інтересах великого бізнесу, який почне зростати на перепродажі нафти та газу.

Перша заборона Компартії України тривала лише півтора роки. У травні 93-го діяльність КПУ знову дозволили. Знаково, що перші з’їзди КПУ із Петром Симоненком організовуються в Макіївці та Донецьку. Щоб не потрапити під заборону, українські комуністи заявляли, що вони не мають жодного відношення до Компартії Радянського Союзу і отже, не спадкують її гріхи.

Майже одразу стало зрозуміло, що український комунізм є ідеальним політичним бізнесом. Лобіювання в парламенті зовсім не комуністичних потреб та наповнення власних гаманців непогано доповнювалося активною підкилимною діяльністю проти незалежності задля ідеї фікс – відновлення Радянського Союзу.

1 липня 1993 року Леонід Кравчук зателефонував послу України в Німеччині Іванові Пісковому по мобільному телефону. Хвилинну міжнародну розмову оплатила компанія, вона ж подарувала президенту і сам телефон – 400 грамів пластика та мікросхем ціною в 2 тисячі доларів. Це сума середньої зарплати українця за 12 років.

Почалася ера мобільників. Перші трубки в Україні були великі, незручні. Коштували кілька тисяч зелених. Ще півтора долари коштувала хвилина розмови. Та середньомісячний рахунок від 500 до 1 тисячі доларів клієнтів не лякав. В 93-му в компанії “Український мобільний зв’язок” було 800 абонентів.

В Україні не вщухають кримські проблеми. 9 липня Верховна Рада Російської Федерації проголосила Севастополь російським містом. До появи російської Думи тамтешній парламент звався Верховним Совєтом і він прагнув поновити імперію. Президент Росії Борис Єльцин відмежувався від цього геополітичного піратства власного парламенту, а Україна скликала Раду безпеки ООН, яка 20 липня визначила, що постанова російського парламенту не має жодної юридичної сили.

Крапку в цій суперечці покладе спроба усунути від влади президента Росії Бориса Єльцина. У жовтні бойові підрозділи генерала Макашова штурмували мерію Москви та Останкінську телевежу. Стрілянину на вулицях Москви показували в прямому ефірі по центральних каналах . У відповідь Єльцин оголосив надзвичайний стан та завів в Москву вірні йому війська. Весь світ спостерігав, як російські танки розстрілювали власний парламент. Українці жваво обговорювали події в Москві.

“30 кроків вперед”, 1993 : перша хвиля приватизації, економічна криза та секти

У жовтні економічна криза позбавила надії. Шукати її українцям допомагали релігійні організації та секти. В 93-му – пік популярності “великого білого братства Юсмалос”. За рік до цього прокуратура почала розслідувати діяльність засновників братства – Марії Цвігун та її чоловіка Юрія Кривоногова. Він разом із дружиною під іменами Іоанн Свамі та Марія Деві Христос досконало промивали мізки 80 тисячам рядових членів братства. Ті несли до секти всі гроші та переписували на її лідерів автомобілі та нерухомість. Підрозділи секти працювали в більшості міст України, а також в Росії, Білорусі та Казахстані. Влітку 93-го члени братства в білому одязі почали стягуватися в Київ. На 24 листопада Марія Деві Христос призначила кінець світу. Вона закликала братчиків зібратися в Софіївському соборі і спалити себе.

Також читайте

30 кроків вперед: якою була Україна у 1992 році із купонами та дефіцитом

10 листопада Софіївська площа була в міліцейських кордонах. Членів братства масово затримували в центрі Києва, проте деякі встигали прорватися на площу та навіть намагалися захопити Софійський собор. Арештували близько 600 людей з секти. Після довгого слідства та суду Марія Цвігун отримала 4 роки позбавлення волі, а лідер секти Юрій Кривоногов сів на 7 років. Утім, багато адептів Білого Братства довгі роки проведуть в психіатричних лікарнях. Потім розкажуть, що Кривоногов у 80-х розробляв психологічну зброю в секретних дослідницьких інститутах КДБ СРСР.

За фінансову кризу та хаос на руїнах економіки хтось мав відповісти. В жовтні 93-го у відставку пішов уряд Леоніда Кучми. Та український парламент вже за кілька днів відкрив перед ним інші більші двері, призначивши на літо 94-го позачергові вибори президента України.

Утім, цього ж року до фінансового штурвалу прийшов ще один майбутній політик, який за 10 років завершить політичну еру Леоніда Кучми. На вакантну посаду голови Національного банку України призначили мало кому відомого Віктора Ющенка. Дуже швидко виявиться, що молодий банкір достатньо харизматичний для власних ігор у великій політиці. Ющенко обіцяв депутатам стабілізувати фінансовий шторм.

А тим часом влітку 93-го до України з Європи прилетіли літаки з грошима. Півтора трилліони купонів, потрібні для розрахунків з селянами за вирощений врожай. В результаті гіперінфляція до кінця року сягнула абсолютно нереальної цифри – 10 206%. Ранком чашка кави коштувала 28 тисяч купонокарбованців, а ввечері вже 30 тисяч. І бідні мільйонери розраховувалися 100-тисячними банкнотами.

Підписуйтесь на наші канали у Telegram та Viber.

Що сталося у 1993 році

31 рік тому Україна проголосила власну незалежність. Історія боротьби за право бути вільними тривала сотні років і продовжується досі. Свобода, суверенітет, самостійність — для українців це не просто слова, це минуле, сьогодення і майбутнє.

Незалежність не впала нам із неба і не була подарована. Її виборювали, плекали та відстоювали покоління українців, для яких слово “воля” рівнозначне життю. Вирішальною стала дата 24 серпня 1991 року, утім їй передували ще десятки подій, без яких наше сьогодні було б неможливим.

У 31-шу річницю проголошення незалежності України редакція “Наш Київ” розповідає про ключові події 1990-1991 років, документи та людей, завдяки яким наша держава здобула самостійність. А також — ділиться роздумами українців про незалежність.

Депутати (Левко Лук’яненко і В’ячеслав Чорновіл) після голосування за Декларацію про державний суверенітет, 16 липня 1990 рік

31 рік тому Україна проголосила власну незалежність. Історія боротьби за право бути вільними тривала сотні років і продовжується досі. Свобода, суверенітет, самостійність — для українців це не просто слова, це минуле, сьогодення і майбутнє.

Незалежність не впала нам із неба і не була подарована. Її виборювали, плекали та відстоювали покоління українців, для яких слово “воля” рівнозначне життю. Вирішальною стала дата 24 серпня 1991 року, утім їй передували ще десятки подій, без яких наше сьогодні було б неможливим.

У 31-шу річницю проголошення незалежності України редакція “Наш Київ” розповідає про ключові події 1990-1991 років, документи та людей, завдяки яким наша держава здобула самостійність. А також — ділиться роздумами українців про незалежність.

Влітку 1990-го року низка колишніх радянських республік вже проголосила свої декларації про державний суверенітет. Досвід Естонії, Латвії, Литви, Азербайджану та Грузії багато в чому став прикладом для України, де у суспільстві також панувало бажання самостійності та національного відродження. Лідер дисидентського руху В’ячеслав Чорновіл переконав опозицію Верховної Ради УРСР у тому, що настав час і для відновлення української незалежності.

Створення Декларації про державний суверенітет України тривало понад півтора місяці. У Верховній Раді УРСР було сформовано більше десяти робочих груп, кожна з яких працювала над своїм розділом. Більшість у групах складали комуністи, які були деморалізовані “втечею” тодішнього лідера КПУ Володимира Івашка до Москви і розглядали декларацію як незначну “подачку” для заспокоєння вуличних протестів та націонал-демократів у парламенті.

За даними Українського інституту національної пам’яті, проєктів Декларації було 12: від Президії, від депутатської групи “За радянську суверенну Україну”, дев’ять від представників опозиції, а також варіант дисидента Левка Лук’яненка, який згодом став співавтором Акту про Незалежність України. Зрештою, за основу взяли проєкт Декларації від депутата “Народної Ради” Сергія Головатого і Президії Верховної Ради. За документ проголосували 355 депутатів (майже 80% усього депутатського складу).

На початку 1990-х років ми всі дуже очікували на незалежність України. Хотілося мати самостійну економіку, внутрішню політику, на які б не впливала москва. Тож усі ті державотворчі процеси активно підтримували люди, які виходили на протести, а згодом, 1 грудня 1991 року, проголосували за незалежність України.

Пам’ятаю, як 24 серпня усі повмикали радіоприймачі, які були чи не на кожній кухні. Люди зосереджено слухали репортаж із Верховної Ради, де у цей час ухвалювали доленосні рішення. І ось нарешті о шостій годині вечора парламентарі проголосували за Акт проголошення незалежності України. Піднесення тоді було величезне, адже на це був суспільний запит. Усі розраховували, що кризові явища, які були в СРСР, поступово зникнуть, а незалежна Україна швидко перейде на інші рейки й ми почнемо розвиватися семимильними кроками. Люди думали, що будуть зміни, але життя виявилося іншим, ніж очікувалося. У 1991 році ми де-юре здобули незалежність, але де-факто не змогли її довести. Тож я думаю, що справжнє народження української незалежності скоріше відбувається зараз, аніж 31 рік тому. Нинішня наша боротьба з агресором — це і є народження нової української держави. Після перемоги ми усе відбудуємо і відродимо!

24 липня у Києві сталася ще одна визначна подія — о 19:03 над будівлею міськради вперше за 70 років підняли синьо-жовтий стяг. У той день на Хрещатику зібралися близько 200 тисяч людей, у повітрі витала ідея відродження національної культури та символіки.

Як згадував згодом голова Демократичного блоку Київради 1990 року Олександр Мосіюк, того дня вийти на Хрещатик було великим ризиком, адже тоталітарна радянська система могла вдатися до провокацій, розгонів та арештів. У дворику міськради чергували бійці ОМОНу, а на даху сиділи снайпери. І хоча Компартія усіляко намагалася зірвати підняття національного прапора, у центр Києва поступово сходилися люди, які дізналися про заплановану подію із листівок та оголошень на радіо.

Спершу прапор, який згодом підняли над будівлею Київради, освятили біля стін Софійського собору. Так організатори та учасники дійства хотіли наголосили на спадкоємності Київської Русі. Далі стяг ходою доставили до будівлі міськради, де понад 200 тисяч людей співали “Ще не вмерла Україна” та “Боже великий, єдиний, нам Україну храни”. Врешті-решт, синьо-жовтий прапор вперше з 12 червня 1920 року замайорів над столицею. Це стало символом повернення України до незалежності та ще одним кроком до здобуття самостійності.

30 років незалежної України у 30 головних цифрах

Понад 52 мільйони жителів, гроші номіналом в 1 000 000, інфляція понад 10 000%, мільйони українських мігрантів за кордоном. І понад 13 тисяч загиблих у війні на сході України. Це лише деякі із цифр часів незалежної України.

Іноді вони можуть бути красномовнішими за слова. ВВС News Україна пропонує поглянути, якою була і якою стала країна за 30 років незалежності.

Скільки українців

• 51,944 млн у 1991 році
• 41,588 млн у 2021 році (без Криму та непідконтрольних територій Донбасу)

Суто арифметично, за 30 років незалежності України її населення скоротилося на понад 10 млн людей.

За даними Держстату, у 1991 в Україні жили 51,944 млн. А на початок 2021 – 41,588 млн осіб.

Показник 2021 року не враховує населення анексованого Росією Криму та непідконтрольних Києву районів Донбасу. До анексії Криму і окупації Донбасу у 2014-му Держкомстат повідомляв про 45,426 млн жителів України.

Найбільше українців було у 1993-му році – 52,244 млн.

Україна старішає

На додачу до скорочення, населення України стрімко старішає.

І це видно, як би парадоксально це не лунало, з кількості українців віком від 0 до 17 років.

Якщо у 1991-му їх було 13,225 млн, то у 2021 – 7,459 млн. Тобто, майже удвічі менше.

За ті ж 30 років кількість пенсіонерів в Україні також скоротилася, але не так різко. До того ж за час пенсійної реформи пенсійний вік підвищився, тож нині, наприклад, жінки у 59 років ще не є пенсіонерками, тоді як у 1991-му вже чотири роки, як були б.

Якщо у 1991 році в Україні було 13,1 млн пенсіонерів, то на початок 2021 – 10,96 млн.

І весь цей час переважна більшість їх були серед найменш забезпечених верств населення.

У 1991 році середня пенсія за віком становила 110 карбованців – ще старого, радянського зразка. За офіційним курсом Держбанку СРСР це було близько 61 долара, за комерційним курсом – близько трьох доларів.

Через рік, у 1992-му, середня пенсія українців вже дорівнювала 5 137 купоно-карбованців, або близько 25 доларів за офіційним середньорічним курсом.

Через інфляцію у 1994-1995 роках пенсіонери отримували сотні тисяч купоно-карбованців пенсії.

У 1996 році, коли запровадили національну валюту – гривню, пенсіонерам платили в середньому 39 гривень пенсії, або близько 21 долара.

У 2021 середня пенсія становить 3 778 гривень, що дорівнює приблизно 140 доларам.

Щоб зрозуміти, багато це чи мало, варто подивитися на середні заробітки українців.

Скільки заробляють українці

На кінець 1991 року середня зарплатня в Україні, згідно із офіційною статистикою, дорівнювала в середньому по економіці майже 480 карбованців. За офіційним курсом – це перевищувало 260 доларів, а за реальним комерційним – не дотягувала і до 20.

У листопаді 1992 Україна отримала свою першу тимчасову валюту – купоно-карбованці, а разом із нею й офіційний курс до долара, який становив 403 крб/дол. Проте середній курс за весь рік становив, за даними НБУ, майже удвічі менше – 208 карбованців за долар.

Звісно, на той момент були й інші – сірі та чорні – курси валютного ринку, а зарплату починали видавати не лише “живими грошима”.

Але якщо керуватися лише офіційними даними, то середній місячний дохід українця того року становив 6 505 карбованців або близько 31 долара, якщо рахувати по середньому курсу.

У 1993 цифр у зарплатах українців додалося, проте в перерахунку на тверду валюту середня зарплата становила близько 35 доларів.

Утім, це досить умовні розрахунки, якщо взяти до уваги, що офіційний курс впродовж року шалено стрибав, а зарплата зростала від десятків тисяч до сотень тисяч.

Перед грошовою реформою у 1995 українці були мільйонерами і в середньому заробляли по 7,3 млн карбованців на місяць, це дорівнювало близько 50 доларам.

• 480 крб у 1991 році
• 7,3 млн крб у 1995 році
• 14300 грн у червні 2021- року

У червні 2021 середня зарплатня українців становила 14,3 тис гривень – близько 520 доларів.

Гіперінфляція та найбільші гроші України

Якщо ви думаєте, що нинішні 10% інфляції – це багато, варто згадати перші роки незалежності України.

У 1992-му інфляція становила понад 2 000%, у 1993-му – перевищила 10 000%.

Загалом, з січня 1991 року до вересня 1996, коли було запроваджено гривню, ціни в Україні зросли приблизно у 95 тисяч разів.

Сплески інфляції були і у кризовому 2008 році, коли ціни зросли на понад 22%, і у 2014-2015 роках, коли українська економіка намагалася оговтатися від перших наслідків російської анексії Криму та конфлікту на Донбасі. Тоді ціни зросли на майже 25% та понад 43% відповідно.

Гіперінфляція вимагала і гіпергрошей. Найбільший номінал купюри, що існував в Україні за 30 років, був один мільйон (1 000 000) карбованців. Купюру надрукували у 1995 році. І вона проіснувала лише до вересня 1996.

До цього, із 1992 року, українці мали купюри 1 000, 100 000, 500 000 карбованців.

Під час грошової реформи 1996 року 100 тисяч карбованців обмінювали на 1 гривню.

Скільки виробляє країна

Рахунок валового внутрішнього продукту – всього, що виробляє країна – за 30 років її існування вимірювався і в мільярдах, і в трильйонах, а також у кількох національних валютах.

У 1990-му – році, що передував незалежності – ВВП становив 167 млрд карбованців. А у 2020 – останньому році, за який є повні офіційні дані – понад 4 трлн гривень.

Тому показовішим, очевидно, буде ВВП, розрахований у доларах.

Якщо брати дані Світового банку, то від 1990 до 2020 року ВВП України майже подвоївся – від майже 81,5 млрд доларів до понад 155,5 млрд доларів.

• 167 млрд крб у 1990 році ($81,457 млрд)
• 4,194 трлн грн у 2020 році ($155,582 млрд)

Але, як казав третій президент України Віктор Ющенко, “ВВП на хліб не намажеш”. І тому більш красномовним буде показник валового національного доходу на душу населення, – тобто це все, що вироблено та отримано як дохід та “намазано на хліб” кожного українця.

За підрахунками Світового банку та ОЕСР, цей показник зріс за 30 років у більше ніж удвічі – із 1610 доларів на людину у 1990 році до 3540 доларів – у 2020.

Певним показником доходів українців, які далеко не завжди є офіційними, можна вважати кількість авто, яке за роки незалежності поступово перетворювалося із того, що можна було “дістати” до того, що можна купити.

За даними інформаційно-аналітичної групи AUTO-Consulting, якщо у 1991 рік на 1000 жителів України було лише 58 авто, то до 2021 цей показник зріс у понад чотири рази і нині становить 245 авто на 1000 жителів України.

Київ має значно вищий показник – майже удвічі більший, ніж загалом по Україні – 407 авто на 1000 жителів.

Нація мігрантів

Очевидно, “середня температура по палаті” не дає уявлення про справжні доходи українців.

За даними Світового банку, частка найбідніших у загальних доходах за роки незалежності України зросла – із 8% до 9,7%.

Тож багато українців шукали роботу і доходи за кордоном.

Суперечка щодо кількості заробітчан точиться роками, адже українці можуть працювати за кордоном як офіційно (і таких дедалі більше), так і як студенти чи навіть туристи.

За даними, оприлюдненими директором Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Еллою Лібановою у липні 2021 року, за кордоном нині перебуває від 3 до 5 млн українських мігрантів. При цьому, на думку науковця, українці їдуть за кордон не тільки через низькі доходи в Україні, але й через те, що вони “не бачать майбутнього України”.

Водночас міністр економіки Олексій Любченко заявляв, що точну кількість громадян, які працюють за межами України, підрахувати неможливо. Він каже про 2-3 мільйони українців.

Урядовець заявляв також, що Україна є лідером у Європі за кількістю працездатного населення, яке працює за кордоном.

Найбільше українців працює у Польщі. За словами українського посла в цій країні Андрія Дещиці, сьогодні там працює майже 1,5 мільйона українців і навчаються орієнтовно 50 тисяч студентів.

За ці роки українські заробітчани стали і найбільшими інвесторами в українську економіку.

За даними Нацбанку, у 2020 році, попри пандемію і карантин, сума приватних грошових переказів до України перевищила 12 млрд доларів.

При цьому у карантинний 2020 рік прямі іноземні інвестиції взагалі витікали з країни, а у докарантинному 2019-му вони були удвічі меншими, ніж перекази від мігрантів.

Анексія Криму та конфлікт на Донбасі

Українці не лише шукали кращої долі за кордоном. Від березня 2014 року, коли Росія анексувала Крим, а згодом почалася війна на Донбасі, вимушеними переселенцями всередині самої України стали майже 1,5 млн українців.

• 1 464 628 переселенців з тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей та АР Крим

Втрата територій обернулася для України і втратою життів. Від квітня 2014 року до 30 червня 2021 року загинули понад 13 тисяч людей. Такі дані наводить Радіо Свобода з посиланням на Управління Верховного комісара ООН з прав людини.

До цієї цифри входять цивільні, військові Збройних Сил України та члени сепаратистських військових угруповань.

За даними Управління Верховного комісара ООН, серед загиблих – щонайменше 3 900 цивільних осіб, приблизно 4 200 українських військових та приблизно 5 800 членів озброєних груп сепаратистів.

• 3 901 цивільних
• 4 200 українських військових
• 5 800 членів озброєних груп сепаратистів

Крім того, під час семи років війни на сході України, за різними підрахунками, по обидва боки лінії розмежування були поранені від 29 600 до 33 600 людей.

Чорнобиль

У 1986 році Україна стала місцем наймасштабнішої техногенної й екологічної катастрофи через аварію на Чорнобильській АЕС.

За роки незалежності на ліквідацію наслідків аварії, виведення станції з експлуатації, виплати ліквідаторам та чорнобильцям пішли десятки мільярдів.

Лише перетворення зруйнованого четвертого реактора ЧАЕС на безпечний об’єкт коштувало понад 2 млрд євро. Саме стільки коштувало спорудження нової “Арки” над зруйнованим четвертим реактором Чорнобильської АЕС, яка запобігатиме тому, щоб радіація не потрапляла у навколишнє середовище впродовж 100 років.

Окрім України до фінансування будівництва нового укриття долучилися понад 45 міжнародних донорів та ЄБРР.

• €2,1 млрд коштувало спорудження нового “саркофагу” над зруйнованим четвертим блоком ЧАЕС

Новий безпечний конфайнмент ЧАЕС – найбільша з коли-небудь побудованих рухомих наземних конструкцій. Його довжина 165 м, ширина 257 м, висота 108 м і загальна вага 36 тис тонн.

Будівництво “Арки” почалося в квітні 2012 року, її здали в експлуатацію у липні 2019.

Менше викидів. Але чому

За 30 років є один показник, зниження якого, здавалося б, має свідчити про дуже позитивні тенденції в Україні. Йдеться про викиди діоксиду вуглецю на душу населення.

За даними Світового банку, вони скоротилися у понад три рази – із 13,27 тонни на душу населення у 1990 році до 4,15 тонни у 2020.

метричні тонни на душу населення

З іншого боку, таке екологічне “досягнення” можна пояснити радше не кращими очисними спорудами, застосуванням новіших технологій чи відмовою від викопаного палива, а скороченням частки промисловості в економіці країни.

За даними того ж Світового банку, частка доданої вартості промисловості у ВВП України за роки незалежності скоротилася удвічі – від 43% у 1990 році до 21% у 2020.

Натомість утричі зросла частка зовнішньої торгівлі – із 21% у 1992 до 66% ВВП у 2020.

Тобто українці стали менше виробляти, але більше торгувати.

Нація, що читає, чи цифрова країна

За 30 років незалежності видавництво книжок на душу населення скоротилося приблизно у 30 разів.

Якщо у 1990 році в Україні різними мовами видавали 3,8 книжки на одного мешканця країни, то у першому кварталі 2021 року лише 0,13 книжки на одного мешканця.

Падіння видання книжок почалося у 1994 році, коли на одного українця припадала приблизно 1 книжка.

За понад останніх 15 років цифри коливалися від 0,4 до 1,6 книжки на людину.

• 3,8 книжок видавалося у 1990 на одного українця
• 0,13 книжки видавалося на одного українця у І кв. 2021 року

Станом на 1991 рік в Україні було близько чотирьох тисяч книгарень. Зараз, за даними Олександра Афоніна, голови Української асоціації книговидавців та книгорозповсюджувачів, трохи більше ніж 200. До закриття книгарень, крім інших чинників, у 2020-2021 додалися і кілька коронавірусних карантинів.

А от чого зовсім не було у 1991 – так це мобільних телефонів та інтернету.

Нині ж, за даними операторів та Держстату, в Україні є майже 54 млн абонентів мобільного зв’язку, тобто їхня кількість на 12 мільйонів перевищує загальну чисельність жителів України.

А за даними Світового банку, кількість мобільних телефонів на 100 українців перевищує 130.