ХМАРКА

ХМА́РКА, и, ж. Зменш.-пестл. до хма́ра. В сю хвилину море синє, аж фіолетове, небо зовсім весняне, хмарки білі (Л. Укр., V, 1956, 219); — Це добре, що ти його захищаєш, — почав Сергій Рудь і випустив з рота хмарку білого диму, що закручувався в химерні хисткі кільця (Голов., Тополя. 1965, 97); Невідступно за мною летить хмарка дрібненьких мушок (Коцюб., II, 1955, 226); Не сховалася від його пильного ока хмарка невдоволення, що лягла на чоло полковника після такої відповіді (Рибак, Час. 1960, 15); *У порівн. [Маруся:] Забіліло на воді, неначе хмарка! (Н.-Лев., II, 1956, 464); Дим цигарок у повітрі, як хмарка, повис (Рильський, III, 1961, 200).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 94.

Хмарка, ки, ж. Ум. отъ хмара.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 405.

хмарка Переклад слова

хмарка Транслітерація слова

хмарка Рід – іменник, жіночий рід, неістота

хмарка Словоформи слова

хмарка Кількість літер у слові

хмарка в англійській розкладці – [vfhrf

Цитати української літератури з використанням слова хмарка

“Ні, Чублик ще ніколи не бачив такого: у воді — хмарка світла, вона розпливалась, розгорталася, відсяваючи найніжнішими, найтоншими небесними барвами й відтінками” Близнець Віктор Семенович – Земля світлячків

“Маленький гнів, мов легенька сиза хмарка в літній погожий день, мигнув в ясних очах” Нечуй-Левицький Іван Семенович – Над Чорним морем

” Хмарка повернулася боком і тепер нагадувала чорну галку” Харчук Борис Микитович – Планетник

“На заході стояла одним одна хмарка на чистому небі, вся золота, з червоними краями.” Нечуй-Левицький Іван Семенович – Кайдашева сім’я

“На заході стояла одним одна хмарка на чистому небі, вся золота, з червоними краями.” Нечуй-Левицький Іван – Кайдашева сім’я

“Лиш хмарка біліє край неба в імлі,” Воронько Платон Микитович – «Сонце вечірнє в пухнастій хмарині…»

“Рухи мають бути плавнi, обережнi, бо одразу здiйметься хмарка пилюки” Бережной Василий – Селенiтка

“Обабіч летіли кучеряві посадки, а вгорі пливла хмарка , бо й вона подалася в мандри.” Мензатюк Зірка Захаріївна – Таємниця козацької шаблі

“Лелія стояла перед ним рожева, мов хмарка на сході сонця.” Українка Леся – Лелія

“Он в стороні тільки щось миготить, а то під самим небом що чорніє? Мов легка хмарка колишеться над землею, поверх неї огнем горить щось ясне” Мирний Панас – Повія

Словник української мови

1. Скупчення краплин води, кристаликів льоду та їхньої суміші в атмосфері у вигляді суцільної маси світлого або темного кольору, що несе дощ, град, сніг. І блідий місяць на ту пору Із хмари де-де виглядав (Тарас Шевченко, I, 1963, 3) ; Явдосі здалося, що от-от градові хмари обляжуть небо, випаде здоровий град (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 54) ; Сумно по гаю осиковім тіні блукають похилії, тіні від хмар дощових (Леся Українка, I, 1951, 281) ; Все небо було в великих темних клубах хмар (Оксана Іваненко, Ліс. казки, 1954, 157) ; * У порівняннях. Як та хмара, гайдамаки Умань обступили Опівночі (Тарас Шевченко, I, 1963, 132) ; Густе гілля горіхів позвішувалось, як хмара, а зверху поплутався по гіллі виноград (Нечуй-Левицький, III, 1956, 266) ; Чорні думи, горе серця, крутяться тут, над головою, висять хмарами, котяться туманом, і чуєш коло себе тихе ридання, немов над вмерлим. (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 32) .
▲ Перисті (пірчасті, пір’їсті, пір’ясті) хмари див. перистий, пірчастий, пір’їстий, пір’ястий; Перламутрові хмари див. перламутровий; Сріблясті хмари див. сріблястий; Суха хмара див. сухий.
♦ [Аж] до [самих] хмар ; [Аж] до [самої] хмари ; [Аж] під [самі, самісінькі] хмари — дуже високо. А пожар удвоє Розгорівся, розпалався До самої хмари (Тарас Шевченко, I, 1963, 118) ; На крайній найвищій горі, неначе на п’єдесталі, стирчить ще одна тераса, немов величезний престол піднімається під самісінькі хмари (Нечуй-Левицький, II, 1956, 398) ; [Поет:] Бачили ви, як велике багаття Кида вогонь аж до хмар? (Леся Українка, I, 1951, 105) ; Прощайте ж, соснові ліси, Рости вам під хмари (Петро Дорошко, Серед степу. 1952, 101) ; Аеростатів загороди готові знятися до хмар (Володимир Сосюра, II, 1958, 442) ; Витати у хмарах див. витати; До хмар пнутися ; У хмару заходити — чванитися, хизуватися, виявляти погорду перед ким-небудь. [Сторчак:] До хмар Горновий і Яшка пнуться (Микола Зарудний, Антеї, 1961, 34) ; Жити у хмарах (за хмарами, наче за хмарами) ; Заноситись за хмари — те саме, що Витати у хмарах (див. витати). — Цей [Огнєв] любить у хмарах жити, а ми на землі (Олександр Корнійчук, II, 1955, 11) ; [Ватутін:] А може, й ми з тобою заносимось за хмари? Га? Брати Київ не з Букрина, а з Вишгорода, звідти, звідки не чекають німці. Що, не вийде? (Любомир Дмитерко, Драм. тв., 1958, 83) ; — Хороша він, чесна людина, але жив наче за хмарами (Зінаїда Тулуб, В степу. 1964, 45) .

2. чого, яка. Суцільна маса, клуби дрібних летючих частинок чого-небудь (диму, пари, пилу, снігу тощо). Встає пожар, і диму хмара Святеє сонце покрива (Тарас Шевченко, II, 1963, 86) ; Раптом вітер зняв хмару пилу, яка закрила все (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 124) ; Десь опівдні зі степу повіяла хурделиця, несучи хмари снігу (Микола Зарудний, Світло, 1961, 58) ; Стелеться землею газова хмара, вповзає в спустілий окоп (Олександр Довженко, I, 1958, 36) .

3. кого, чого, перен. Величезна кількість, безліч, маса кого-, чого-небудь. З гори аж до греблі суне поволі хмара народу (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 8) ; Цілі хмари мавп повисли на гіллі (Юрій Яновський, II, 1958, 85) ; Над широкими дунайськими плавнями вирує хмара гайвороння (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 185) ; Ціла хмара довгих стрічок посипалась з спини на плечі, на груди, на руки (Нечуй-Левицький, II, 1956, 67) ; — У цьому бою я зробив дуже цікаві спостереження.. — У тебе після кожного бою ціла хмара ідей, — зауважив Сагайда (Олесь Гончар, III, 1959, 62) ;
// у знач. присл. хмарою. У великій кількості. Нахватав [писар] понятих. сторожів! Набігли хмарою до Макухи. (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 301) .
♦ Хмара хмарою: а) дуже багато; безліч. Коли сказать, що підвід двадцять їх тут було, то, єй же то богу моєму! більш: хмара хмарою (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 9) ; б) (хто) дуже сумний, похмурий хтось. Гляну на Чайчиху — хмара хмарою! (Марко Вовчок, I, 1955, 265) ; Хмарою сунути див. сунути.

4. тільки одн. , перен. Уживається для вираження якого-небудь стану, настрою людини (тривоги, суму, задуми і т. ін.). — Ха, ха, ха! — засміявся і собі молодший, рад, що хоч таким способом прогнав хмару з чола старшого брата (Іван Франко, III, 1950, 10) ; [Роман:] Хведоню! Ти прогнала хмару з душі моєї і освітила її! Ти мене переродила. (Марко Кропивницький, II, 1958, 54) ; Темна хмара набігла на пожовкле обличчя Дикуна, і він замовк, потупивши очі (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 382) ; — Ось як, — сказав Станбу, і по його чолі пробігла темна хмара (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 428) .
♦ Мов [темною] хмарою оповитий — дуже сумний, похмурий хтось; Наганяти (нагонити, нагнати) чорну хмару див. наганяти; Хмара повила див. повивати; Як (мов, наче) [чорна, грозова] хмара — дуже сумний, похмурий хто-небудь. А Чайчиха, щодалі, усе вона хмурніша — от мов хмара чорна (Марко Вовчок, I, 1955, 261) ; Усі нервувалися. Абрум ходив мов хмара. Він і так був чорний уже кольором своєї раси, а тут іще потемнів (Гнат Хоткевич, I, 1966, 157) ; [Ганна:] На Семенівку вдарив [довгоносик]. [Марина:] Еге, я як почула, на коня — і туди. Дивлюсь — Очерет мов хмара, ледве поздоровкався зі мною (Олександр Корнійчук, II, 1955, 77) ; Місяць ходив Йонька як хмара грозова (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 7) .

5. перен. Небезпека, нещастя, біда, що насуваються, загрожують кому-небудь. А якщо, не дай боже, темні хмари щоденного життя зійдуться докупи і загородять Вам битий шлях до нас, — то хай грім святий і огненна блискавиця розіб’ють їх і розіллють теплим дощем, щоб Вам легка доріженька не курилася! (Панас Мирний, V, 1955, 415) ; Він знав, що страшна хмара наступає доконешне [доконечно] на його голову (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 164) ; Давно війни минула хмара (Андрій Малишко, Серце. 1959, 220) ; Залишився я живий і пішов знову до свого загону, бо обрії раптом потемніли і чорні хмари насунулись на наш радянський берег, а простіше кажучи — почався наступ денікінських армій на Москву (Юрій Яновський, II, 1958, 252) .
♦ Збираються (збиралися, зібралися) чорні хмари див. збиратися; Нависають (нависли, скупчуються, скупчилися і т. ін. ) хмари над ким — чим — те саме, що Збираються (збиралися, зібралися) чорні хмари (див. збиратися). — Скажи, хай приїжджає сьогодні на збори, бо наді мною нависли хмари (Микола Зарудний, Антеї, 1962, 124) ; Чорні хмари другої світової війни скупчувалися над земною кулею (Наука і життя, 4, 1970, 39) .