Електрошок і побиття, люди не витримують тортур: що відбувається з українцями в полоні РФ

Полонених б’є не лише охорона, але часом і медичний персонал.

Росія не допускає представників Червоного Хреста до місць утримання українських військовополонених / фото ua.depositphotos.com

Росія застосовує тортури до полонених українців, їх можуть бити електрошоком до повної його розрядки і люди часом не витримують.

Про це розповіла журналістка Медійної ініціативи за права людини Марія Климик під час брифінгу, в рамках якого було представлено аналітику МІПЛ “Місія врятувати: що відбувається у російському полоні і як попередити загибель у ньому українських військових”.

МІПЛ представила аналіз свідчень звільнених українських полонених, які заявляють про загибель українських військовослужбовців у російському полоні внаслідок побиття та катувань.

Так, Климик розповіла, що за словами звільнених з полону, представники Міжнародного комітету Червоного Хреста їх не відвідували.

“Росія не допускає представників Червоного Хреста до місць утримання українських військовополонених. Тому контролю над тим, що відбувається з нашими військовополоненими в місцях утримання, абсолютно немає ніякого”, – сказала вона.

Крім того, опитані здебільшого зазначали, що були свідками загибелі військовополонених.

“Вони бачили це або на власні очі, або чули від хлопців, які були з ними в сусідніх камерах, або вже потім з розповідей під час обмінів”, – зауважила представниця МІПЛ.

Климик розповіла, що згідно із зібраними свідченнями, часом російські окупанти просто вбивають тих, хто потрапляє до полону пораненим.

“Як деякі свідки зазначали, росіяни просто не хотіли їх лікувати і просто розстрілювали на місці”, – сказала вона.

Також один зі свідків розповів про випадок, коли полонених було “занадто багато” і росіяни обрали з них тих, хто, на їхню думку, міг розповісти щось цікаве та корисне.

“Всіх інших вони, як говорив один свідок, він чув цю фразу: “Ми їх “обнулили”, – зазначила журналістка.

Вона також розповіла про “процес прийомки”, коли всіх полонених під час перевезення в нове місце утримання б’є охорона.

“Вони не звертають уваги ні на вік цих людей, ні на стать, ні на те, чи поранені вони, чи вони здорові, чи вони в якомусь дуже поганому фізичному стані” – наголосила Климик.

Вона підкреслила: “У нас є свідчення про це, що саме під час цього процесу кілька полонених загинули від того, що просто охорона чи не розрахувала силу, чи просто ця людина вже була поранена, і сам цей процес вже був просто для її здоров’я занадто… Вона просто цього не витримала”.

Говорячи про умови утримання полонених, представниця МІПЛ зауважила, що вони не сприяють загоєнню ран людини. А стан здоров’я тих, хто не був поранений, значно погіршується за час перебування в полоні: від нестачі їжі, поганих умов, постійних тортур, катувань та побиттів.

“Дуже часто у людей просто зупиняється серце від того, що до них щоденно застосовують електрошок. У нас були свідчення того, що до полонених застосовували цей електрошок, допоки він не розрядиться повністю. Відповідно, люди, в яких вже були до цього проблеми з серцем, в результаті просто не витримували цієї “процедури” і у них просто зупинялося серце”, – наголосила Климик.

Крім того, більшість полонених навіть не могли попросити про медичну допомогу, яка мала б надаватися в полоні.

“Ця медична допомога в кінцевому результаті закінчувалася також побиттям: не лише з боку охорони, але й з боку, часом, медичного персоналу”, – зауважила вона.

Климик розповіла, що він постійних побиттів рани полонених не встигали загоїтися, гноїлися, медичної допомоги було недостатньо або ж вона узагалі не надавалася. У результаті це також ставало причиною смерті людей.

“Росія повертає тіла в настільки поганому стані, що в кінцевому результаті дуже важко проводити якісь експертизи зі встановлення причини смерті. Оскільки Росія або не дає якісь документи про те, що сталося з цією людиною, ніякої медичної довідки, ніяких документів про те, в якому стані людина перебувала за весь час полону. І максимум, що вона може віддати, – це свідоцтво про смерть, де буде вказана лише дата смерті і місце, де людина померла, без жодних причин”, – сказала вона.

Журналістка додала, що мета цієї аналітики – показати, що дуже важливо, аби були якісь зовнішні організації, які могли б контролювати цей процес та перевіряти, що відбувається з полоненими в місцях утримання.

Адвокат, експерт МІПЛ з міжнародного права Андрій Яковлєв наголосив, що російська влада “не вважає наших полонених полоненими”, вона не визнає Женевських конвенцій та не застосовує їх.

“Наші військовополонені не мають ніякого захисту. Навіть з того російського законодавства, яке зазвичай застосовується для їхніх ув’язнених. Їхні ув’язнені мають певні права, наші – не мають”, – сказав він.

За словами Яковлєва, наслідком цього є те, що наглядачі, які утримують наших полонених, “можуть поводитися так, як вони вважають за потрібне”.

“І ми не знаємо, це вказівка, безпосередньо керівництва, чи це їхня власна ініціатива”, – зауважив адвокат.

Крім того, виконавча директорка МІПЛ Тетяна Катриченко розповіла, що вони підготували рекомендації для України, інших держав, МКЧХ та міжнародної спільноти щодо того, як можна спробувати змінити ситуацію. Серед рекомендацій Україні, зокрема своєчасна та належна фіксація всіх випадків, коли стає відомо про випадки катувань та смертей в полоні; уніфікація усіх розслідувань та постійний зв’язок з родинами військовополонених.

МКЧХ, який, як зауважила Катриченко, мав би моніторити місця утримання належним чином, рекомендується моніторити інформацію про імовірні місця утримання, визначити якомога більше коло місць утримання та добиватися відвідань усіх місць утримання. А також добиватися саме конфіденційних зустрічей з українськими військовополоненими для того, щоб об’єктивно розуміти ситуацію.

“Якщо просто МКЧХ приходить в колонію і їм, як завжди, показують певні камери або певних людей, – так це не працює, так не можна отримати інформацію, яка необхідна для того, щоб попередити ці страшні випадки катувань і смертей в полоні”, – сказала вона.

Полонені українці в Росії – головні новини

У листопаді 2023 року Комісія з питань встановлення факту полону представила проміжні підсумки роботи, відповідно до яких у російському полоні перебуває щонайменше 4 337 українців – 3 574 військових та 763 цивільних.

Крім того, раніше повідомлялося, що внаслідок повномасштабної війни Росії проти України безвісти зникли 26 тисяч наших співгромадян: йдеться про 15 тисяч військових та 11 тисяч мирних жителів.

Серед цивільних українців, які перебувають у полоні Росії, кореспондент УНІАН Дмитро Хилюк. Його разом із батьком російські окупанти викрали у перші дні березня 2022 року під час окупації Київської області. Згодом старшого чоловіка відпустили, а Дмитра незаконно вивезли до Росії.

Вас також можуть зацікавити новини:

Адміністративна та кримінальна відповідальність неповнолітніх

На сьогодні в Україні, як і у всьому світі, найвищою цінністю визначено забезпечення прав та свобод людини і громадянина. Особливу увагу приділено неповнолітнім, які є однією з найнезахищеніших верств населення, що обумовлює необхідність створення особливих умов для забезпечення та реалізації їхніх прав. Однак, проблема правопорушень неповнолітніх є і залишається однією з актуальних проблем українського суспільства, яка потребує нагальної розробки та вирішення. Багато неповнолітніх, вчиняючи правопорушення або злочини, навіть не замислюються, що вони вже повною мірою підлягають відповідальності за скоєні ними діяння, а якщо й розуміють це – то помилково вважають, що можуть уникнути покарання, думаючи що, відповідальність наступає з більш пізнього віку. Про особливості адміністративної та кримінальної відповідальності неповнолітніх консультують фахівці Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Полтавській області. Відповідно до статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а дміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку. За вчинення адміністративних правопорушень до неповнолітніх у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років можуть бути застосовані такі заходи впливу: зобов’язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого; попередження; догана або сувора догана; передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання. Найменш суворим заходом є зобов’язання публічно або в іншій формі вибачитись перед потерпілим. Цей захід орган адміністративної юрисдикції застосовує тоді, коли він дійшов висновку, що неповнолітній визнав неправомірність своєї поведінки, суспільну шкоду скоєного діяння і покаявся в ньому. Публічність вибачення при цьому полягає у здійсненні його не тет-а-тет (тобто неповнолітній і потерпілий), а у присутності інших осіб. Попередження як захід адміністративного стягнення виноситься в письмовій формі. У передбачених законом випадках попередження фіксується іншим установленим способом. Догана або сувора догана є заходами морально-психологічного впливу, які застосовуються до неповнолітніх правопорушників у разі систематичного невиконання ними встановлених правил поведінки і скоєння правопорушень, що свідчать про формування анти суспільної установки. Догана або сувора догана є жорстокішими заходами стягнення, ніж попередження неповнолітнього. Вони супроводжуються офіційним від імені держави суворим засуджен­ням неповнолітнього правопорушника і скоєного ним діяння. Передання неповнолітнього під нагляд батькам або особам, що їх замінюють, складається з накладення на вказаних осіб органом адміністративної юрисдикції зобов’язання з посилення виховного впливу на неповнолітнього правопорушника: здійснення культурно-виховних заходів; роз’яснювальної роботи; систематичного контролю поведінки неповнолітнього та ін. Під особами, що замінюють батьків, розуміються усиновителі, опікуни і піклувальники. Передавати неповнолітнього правопорушника під нагляд батькам або особам, що їх замінюють, доцільно лише в разі їх згоди і здатності забезпечувати нагляд і відповідний виховний вплив на неповнолітнього. Бажання і згода останнього при цьому не враховуються. Недопустиме передання неповнолітнього правопорушника батьку або матері, що позбавлені батьківських прав, а також батькам або іншим особам, що за рівнем культури і характером своєї поведінки не здатні позитивно впливати на нього. Також вважається, що порушення неповнолітніми правових норм тим чи іншим чином пов’язане з можливістю і здатністю батьків або осіб, які їх замінюють, виконувати свою функцію по вихованню дітей. Тому КпАП України передбачає, що до батьків або осіб, які їх замінюють, можуть бути застосовані такі адміністративні стягнення: за ухилення від виконання батьківських обов’язків – попередження або штраф від 17 до 68 грн. (ч. 1,2 ст. 184); за вчинення неповнолітнім віком від 14 до 16 років адміністративного правопорушення – штраф у розмірі від 51 до 85 грн. (ч. З ст.184); ) за скоєння неповнолітнім злочину, якщо він не досяг віку кримінальної відповідальності – штраф у розмірі від 170 до 340 грн. (ч.4 ст.184). Окрім того, ч.2 ст.307 КпАП України визначає, що в разі накладення штрафу на неповнолітнього віком від 16 до 18 років, котрий не має самостійного заробітку, штраф стягується з батьків або осіб, які їх замінюють. Статтею 2 Кримінального кодексу України передбачено, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, Злочином є суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину. Суб’єктом злочину є фізична осудна особа, тобто яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними та якій до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. Разом із тим в ч. 2 ст. 22 КК передбачений так званий знижений вік з якого може наставати кримінальна відповідальність. У ній зазначається, що особи, які вчинили злочин у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності за вчинення низки злочинів, таких як умисні вбивства, спричинення тяжких тілесних ушкоджень зґвалтування, крадіжки, грабежу, розбою, хуліганства тощо. В основу зниження віку кримінальної відповідальності за ці злочини покладені наступні критерії: рівень розумового розвитку, свідомості особи, який свідчить, про можливість вже в чотирнадцять років усвідомити фактичні об’єктивні ознаки та суспільну небезпечність злочинів; значну поширеність більшості з цих злочинів серед підлітків; значну суспільну небезпечність (тяжкість) більшості з цих злочинів. Статтею 97 Кримінального кодексу України передбачено, що н еповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, а саме: застереження; обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків; направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом. До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру. Їх тривалість встановлюється судом, який їх призначає. До неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань: штраф; громадські роботи; виправні роботи; арешт; позбавлення волі на певний строк. Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Розмір штрафу, в тому числі за вчинення злочину, за який передбачено основне покарання лише у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах до п’ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. До неповнолітнього, що не має самостійного доходу, власних коштів або майна, на яке може бути звернене стягнення, засудженого за вчинення злочину, за який передбачено основне покарання лише у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, може бути застосовано покарання у виді громадських робіт або виправних робіт. Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основної роботи час. Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати двох годин на день. Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому в віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року. Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт, здійснюється відрахування в доход держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від п’яти до десяти відсотків. Арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від п’ятнадцяти до сорока п’яти діб. Неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах. Позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості. Покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому: за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості – на строк не більше одного року шести місяців; за злочин середньої тяжкості – на строк не більше чотирьох років; за тяжкий злочин – на строк не більше семи років; за особливо тяжкий злочин – на строк не більше десяти років; за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, – на строк до п’ятнадцяти років При призначенні покарання неповнолітньому суд враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього. При призначенні покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або вироків остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати п’ятнадцяти років. Звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути застосоване до неповнолітнього лише у разі його засудження до арешту або позбавлення волі. Іспитовий строк установлюється тривалістю від одного до двох років. Додатково повідомляємо, що 7 січня 2018 року набрав чинності Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», яким розширено доступ до безоплатної вторинної правової допомоги (далі – БВПД) для осіб, які постраждали від домашнього насильства або насильства за ознакою статі, а також – для дітей. Дані категорії осіб отримали право на безоплатну вторинну правову допомогу, що полягає в отриманні захисту, представництва інтересів у судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; складення документів процесуального характеру. Її надають юристи центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги (далі – центри), або бюро правової допомоги, а також адвокати, які співпрацюють із центрами. Послуги юристів та адвокатів оплачує держава. Нагадуємо, що Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Полтавській області працює за адресою: м. Полтава, вул. Європейська (Фрунзе), 37/40. Цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103. Дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів в межах України безкоштовні.

Скільки загрожує за побиття людини в Україні?

Серед найбільш поширених різновидів кримінальних правопорушень в Україні – нанесення тілесних ушкоджень. Ризик заподіяння шкоди іншим людям наступає в різноманітних конфліктних ситуаціях. Також це може стосуватися спроб самооборони. В подібну неприємність може потратити будь-яка людина. В цій статті ми розглянемо наступне питання: скільки загрожує за побиття людини в Україні? Головною ознакою даного злочину являється наявність потерпілої сторони. Якщо Вас обвинувачують у справі про побиття, звертайтесь до професійних фахівців – наших юристів Приходько та Партнери.

Які фактори впливають на покарання за побиття людини?

Побиття людини – це злочин, який належить до категорії злочинів проти здоров’я та життя людини. Це пов’язано з тим, що найчастіше подібні посягання неможливо компенсувати в грошовому еквіваленті. Найсерйознішим покаранням за побиття людини являється довічне ув’язнення. Подібні злочини можуть відбуватися як з безпосереднім наміром, так без нього. Також на кваліфікацію злочину впливають наступні фактори: наявність впливу наркотиків, стану афекту (сильного емоційного сплеску). В залежності від цих та інших факторів становище підозрюваного може як поліпшитися, так і погіршитися.

Відповідно до чинного законодавства, а саме, до Кримінального кодексу України, розрізняють декілька груп тілесних ушкоджень:

Тілесні ушкодження за статтею 125 КК України – легкі

Тілесні ушкодження цієї групи можна розподілити на 2 категорії: не мають наслідків; викликали незначне зменшення працездатності чи нетривалий розлад здоров’я (максимум – на декілька тижнів). Серед найбільш поширених легких тілесних ушкоджень: подряпини, струс мозку, гематоми.

1. Штрафні санкції (до 100 НМДГ). Сума штрафу залежить від результатів експертизи.
2. Суспільно-корисні (громадські) роботи.
3. Виправні роботи (термін – до 12-ти місяців).
4. Обмеження волі (до 12-ти місяців).
5. Арешт (до 6-ти місяців).

Тілесні ушкодження за статтею 122 КК України – середньої тяжкості

Серед основних ознак цієї групи тілесних ушкоджень: тривалий розлад здоров’я потерпілого; стійка та тривала втрата працездатності (до 30%). Це має бути підтверджено результатами проведеної судово-медичної експертизи.

Тілесні ушкодження за статтею 121 КК України – особливо тяжкі

До категорії тяжких тілесних ушкоджень належать ушкодження, які становлять безпосередню небезпеку для життя постраждалого. Важливо: попередження смерті не розглядається як пом’якшувальна обставина. Єдиним важливим фактором являється наявність причинно-наслідкових зв’язків між тілесними ушкодженнями та безпосередньою загрозою життю. Серед прикладів тяжких тілесних ушкоджень: знівечення обличчя, значні ушкодження черепної порожнини та голови, ушкодження травних шляхів та ін.

1. Позбавлення волі строком до 8-ми років.
2. Позбавлення волі строком до 10-ти років – нанесення тілесних ушкоджень, які спровокували смерть потерпілого.

Захист адвоката в справах про побиття

Нерідко в судовій практиці виникають різноманітні суперечливі питання, які не дозволяють коректно кваліфікувати кожен із випадків нанесення тілесних ушкоджень. Дуже часто це відбувається через відверто сфальсифіковані судово-медичні експертизи. Захистити інтереси та права підозрюваного в цих та інших випадках зможуть адвокати нашої юридичної компанії Приходько та Партнери. Ми виявимо та зафіксуємо наявні порушення з боку працівників правоохоронних органів. Надалі зібрані документи можна використати для отримання виправдувального вироку.

У Вас ще залишились запитання? Чекаємо на попередній консультації! Для розрахунку вартості послуг адвоката у справах щодо побиття людини заповніть форму нижче.