Аборти в Україні: право на вибір чи право на життя?

На думку церкви, ембріон має душу. На думку незгодних – жінка має право на вибір.

“Вважається, що материнський інстинкт вмикається автоматично, це неправда. Коли дитина небажана, матері дуже важко її прийняти, і така дитина буде зростати нелюбимою”, – каже Анастасія Мельниченко, за спиною якої б’ють барабани. Так протестують проти заборони абортів учасниці організації “Феміністична офензива”.

До акції протесту дівчат спонукала законодавча ініціатива народного депутата Андрія Шкіля. Зараз, згідно з чинним законодавством, вагітність можна переривати до 5 місяців. Своїм законопроектом, який вже радило відхилити Головне науково-експертне управління, Шкіль пропонує заборонити аборти, за винятком певних випадків, та встановити обов’язкову кримінальну відповідальність за цю процедуру.

“Моє тіло – моє діло”

У пояснювальній записці до проекту закону депутат апелює до філософії та медичної етики. На його думку, не існує принципової різниці між вбивством ще не народженої та вбивством вже народженої людини.

“На моє глибоке переконання, потрібно захищати право ненароджених дітей. Я поважаю позицію тих, хто виступає за вибір жінки, що їй робити з дитиною. Але треба поставити питання: вбивати чи не вбивати? Якщо суспільство підтримає рішення вбивати – все, я погоджуся із рішенням Верховної Ради”, – сказав депутат в коментарі ВВС Україна. Він переконаний, що основною причиною невтішних демографічних тенденцій є легальні аборти.

Представниці організації “Феміністична офензива”, однак, не погоджуються із таким висновком. За їх словами, в документі Андрія Шкіля багато маніпуляцій, і він, на їхню думку, загалом сексистський.

“Законопроект називає вагітних жінок – матерями, зародок – дитиною, а аборт – вбивством, таким чином демонізуючи, стигматизуючи жінок, які хочуть зробити аборт, а також лікарів, які їх роблять. Це перекладає відповідальність за ситуацію із абортами на жінок замість того, щоб пропонувати якісь конструктивні рішення в демографічній політиці та репродуктивній сфері”, – сказала ВВС Україна Галина Ярманова із “Феміністичної офензиви”.

За її словами, аборти не впливають на демографічну ситуацію, а їх кількість в Україні і без заборони зменшується – за інформацією міністерства охорони здоров’я, в 2005 році в Україні зробили майже 250 тисяч абортів, а в 2011 – трохи більше 150-ти тисяч.

До того ж, заборона, переконана активістка, не призводить до зменшення кількості абортів, а лише робитиме їх підпільними, що ставить під ризик жінок, які обрали такий крок. Окрім того, кримінальне переслідування створить простір для корупції, оскільки за аборт, зроблений “тишком”, доведеться платити чималі гроші.

“Цей документ пропонує державі і церквам вирішувати замість жінки, що їй робити зі своїм тілом, своїм життям і здоров’ям. Жінки в цьому законопроекті постають як несамостійні і такі, що нездатні приймати рішення. Жінка втрачає право розпоряджатися власним тілом”, – сказала Галина Ярманова.

Активісти також вважають, що в продажі мають бути дешеві контрацептиви, оскільки нині вони не завжди доступні для українців, особливо – молодих. Державі, на їх переконання, також необхідно створити належні житлові умови для тих, хто хоче стати батьками.

“Тут не йдеться про права жінки”

У цій дискусії Андрій Шкіль та всі, хто поділяють його погляди, мають сильного гравця на своїй стороні – аборти різко засуджує церква. Більшість релігійних людей твердо переконані, що зародок є нічим іншим, аніж живою людиною.

“Нас і суспільство жахають повідомлення про те, що та, чи інша жінка народила дитину і викинула її у смітник, чи втопила у річці, чи полишила без догляду на морозі. Але з духовної точки зору принципової різниці між вбивством народженої дитини і вбивством дитини, яка ще не народилася, немає. Тому що із народженням відбувається лише зміна місця, але не зміна якості людини”, – розповів ВВС Україна представник Української православної церкви Київського Патріархату отець Євстратій.

На підтримку своєї позиції він наводить аналогію: люди не вбивають своїх батьків, якщо вони захворіли, або погіршують життєві обставини, чи матеріальне становище.

На думку священика, практику абортів необхідно звужувати, аби у свідомості суспільства вона перетворилася на щось на зразок смертної кари, яка в більшості демократичних країн скасована, або суворо регламентована.

“Тут не йдеться про права жінки, тут не йдеться про її тіло. Тому що, зачата дитина – це не волосся, не зуби й не нігті, які можна вставити, чи відрізати, чи ще якимось чином розпоряджатися ними. Це є повноцінна людина зі своїми правами, і в першу чергу – правом на життя”.

Опоненти цих тез вказують на Конституцію, згідно з якою церква і держава в Україні розділені. Але, в будь-якому разі духовенство має досить суттєвий вплив на громаду. Згідно опитуванням, з проведеним Інститутом Горшеніна у 2011-му році, понад 37% українців бачать у церкві головний моральний орієнтир.

“Вагітність не буває небажаною”

Втім, на стороні противників заборони абортів до певної міри перебувають медики. Хоча вони, в першу чергу, наголошують на тому, що аборт ніколи, ні за яких обставин, не проходить безслідно.

“Аборт завжди залишає психічну травму, емоційну, фізичну, горманальну, і механічну травми – може бути що завгодно, аж до поранення статевих органів”, – сказав ВВС Україна директор інституту репродуктивної медицини Федір Дахно.

На противагу бажанню зробити аборт медики також наводять приклад сімей, які не можуть мати дітей, хоча хотіли б – за інформацією Всесвітньої організації здоров’я, в Україні таких – 1,2 мільйона пар.

Але запроваджувати кримінальне переслідування за аборти, за словами Федора Дахна, в жодному разі не можна. У приклад він наводить період між 1936 і 1955 роками в Радянському Союзу, коли через таку заборону, що тоді діяла, до 70% зросла смертність молодих жінок, які робили аборти в кустарних умовах.

“У жінки повинно бути право перервати незаплановану вагітність, а у лікаря – право зробити аборт. І тоді жінку не треба називати вбивцею, а лікаря – злочинцем. Це не злочинці і не вбивці, це люди, які вимушені вживати певних заходів, щоб життя не зіпсувати зовсім”.

Федір Дахно раціональне рішення проблеми бачить в організації належним чином просвітницької роботи про засоби контрацепції, які б допомагали запобігати вагітності, а не переривати її:

“Тому що небажана вагітність – термін абсолютно неприйнятний. Для жінки вагітність завжди бажана. Але вона може бути вчасною, а може – невчасною”.

Однак, якими б термінами не називали переривання вагітності, та скільки б не філософствували на тему “бажаної, але невчасної вагітності”, ухвалювати рішення про продовження чи переривання вагітності доводиться жінці самотужки. А всі законодавчі дискусії зводяться до того, карати її за це чи ні.

65 лет назад в СССР (снова) легализовали аборты. Их количество выросло до семи миллионов в год, а сексуальное воспитание так и осталось на уровне учебника по биологии. Как это было — в архивных фото

Главврач и медсестра родильного дома колхоза «Пролетар» Черкасского района Киевской области у постели роженицы, 1949 год.

Двадцать третьего ноября 1955 года указом Президиума Верховного Совета СССР в стране легализовали аборты. Первая попытка была еще в 1920 году на фоне идеологической борьбы с «буржуазными пережитками». Однако почти сразу на аборты ввели ограничения, а в 1936-м запретили полностью. Но в результате выросла не рождаемость, как ожидали, а количество женщин, умерших от подпольных абортов или убивших своих новорожденных детей. После смерти Сталина политика в отношении абортов стала смягчаться и их снова легализовали. Но из-за сексуальной неграмотности и низкого уровня жизни населения количество абортов не уменьшилось. А решившихся на прерывание беременности женщин продолжали осуждать в обществе. «Бабель» вспоминает историю абортов в СССР в архивных фото.

Советский агитационный плакат, 1961 год.

Во времена Российской империи аборт был преступлением. Уголовное наказание предусматривалось как для врача, проводившего аборт, так и для самой беременной. На рубеже XIX и XX веков медицинское и юридическое сообщество призывали смягчить законодательство об абортах, чтобы повысить их безопасность. Но дальше обсуждений на профессиональных съездах дело не пошло.

После переворота 1917 года большевистские идеологи призывали женщин не ограничиваться семьей и кухней, а активно вовлекаться в общественную жизнь.

Это основательно раскрепощало нравы молодежи. Проведенный среди молодых рабочих того времени опрос показал, что 63% юношей и 47% девушек в возрасте до 18 лет уже занимались сексом. При этом знания о половой культуре и предохранении у них практически отсутствовали. Контрацептивы тогда считались «элементом буржуазного разложения», из-за чего произошел всплеск венерических заболеваний и нежелательных беременностей.

Советский агитационный плакат, 1923 год.

Чтобы хоть как-то урегулировать ситуацию, в 1920 году большевики признали аборт законным в Российской Советской Федеративной Социалистической Республике. В июле 1921 года этот закон ввели и в УССР. В первые несколько лет количество абортов выросло настолько, что на них начали вводить ограничения. В 1924 году разрешение на аборт можно было получить только у специальной комиссии. В 1926 году полностью запретили аборты при первой беременности, а также для женщин, сделавших аборт менее полугода назад. В 1930 году аборты в СССР стали платными и их стоимость регулярно повышали. В 1934 году цены привязали к доходам семьи — за аборт приходилось отдавать почти четвертую их часть. Но и это не помогло. Аборты стали привычным делом даже в сельской местности, а в крупных городах одна женщина переносила в среднем шесть операций по прерыванию беременности.

В июле 1936 года советское правительство «пошло навстречу многочисленным заявлениям трудящихся женщин» и полностью запретило аборты. Это был возврат к «царским» юридическим и моральным нормам. Тюремный срок грозил как «исполнителям» абортов, так и самим беременным. А заниматься сексом теперь можно было исключительно для деторождения.

Во время обхода в Октябрьской больнице Киева, 1920-е годы.

ЦГКФФА Украины им. Г. С. Пшеничного

Пропагандистам пришлось приложить немало усилий для идеологического обоснования такого резкого поворота. «В то время как все буржуазные страны мира не знают, куда девать своих людей, где найти им работу, чем их накормить, нам людей не хватает… Нам нужны все новые и новые борцы — строители этой жизни. Нам нужны люди. Аборт — это злое наследие того порядка, когда человек жил узко-личными интересами, а не жизнью коллектива… В нашей жизни не может быть разрыва между личным и общественным. Советская женщина уравнена в правах с мужчиной. Но наша советская женщина не освобождена от той великой и почетной обязанности, которой наделила ее природа: она мать, она должна рожать», — писал крупный партийный функционер Арон Сольц.

Танцы у клуба в выходной день в колхозе имени Сталина, Христиновский район (в 1954 году передан в состав Черкасской области, в июле 2020 года ликвидирован) Киевской области, 4 июня 1950 года.

ЦГКФФА Украины им. Г. С. Пшеничного

Слесари бригады Луганского тепловозостроительного завода играют в шахматы во время обеденного перерыва, Луганск, 12 июня 1959 года.

ЦГКФФА Украины им. Г. С. Пшеничного

Председатель колхоза имени ВКП(б) Т. Онишко поздравляет колхозника-передовика Тимошенко и вышивальшицу-стахановку Калюжную в день их свадьбы, село Оленовка Фастовского района Киевской области, 7 ноября 1948 года.

ЦГКФФА Украины им. Г. С. Пшеничного

Танцы у клуба в выходной день в колхозе имени Сталина, Христиновский район (в 1954 году передан в состав Черкасской области, в июле 2020 года ликвидирован) Киевской области, 4 июня 1950 года. Слесари бригады Луганского тепловозостроительного завода играют в шахматы во время обеденного перерыва, Луганск, 12 июня 1959 года. Председатель колхоза имени ВКП(б) Т. Онишко поздравляет колхозника-передовика Тимошенко и вышивальшицу-стахановку Калюжную в день их свадьбы, село Оленовка Фастовского района Киевской области, 7 ноября 1948 года.

ЦГКФФА Украины им. Г. С. Пшеничного

Первые полтора года после запрета рождаемость еще повышалась. Однако органы здравоохранения оказались к этому неподготовленными, что привело «к скученности и перегрузке родильных домов — факторам, повлекшим повышение смертности как среди новорожденных, так и среди рожениц». Затем стало резко расти количество подпольных абортов, которые проводили далекие от медицины люди. «Аборты производят во многих случаях «бабушки» и знахарки, кроме того санитарки, прачки и тому подобные работники медицинских учреждений», — писали в то время в журнале «Социалистическая законность». Из-за этого резко выросла смертность женщин от прерывания беременности: с 451 случая в 1935 году, до 4 тысяч в 1940-м. И это только официальные данные, которые были далеко не полными. Запрет на аборты привел к росту числа убийств детей в возрасте до года. К концу 1930-х годов они составляли примерно четверть от общего количества всех убийств в стране.

Советский агитационный плакат, 1925 год.

На время Второй мировой войны проблема абортов стала менее актуальной. Но уже в 1944 году в Советском Союзе на 100 беременностей приходилось более 30 случаев абортов. В 1950 году зафиксировали более миллиона прерываний беременности, причем около 90 процентов из них были подпольными.

У миллионов семей часто не было иного выхода, кроме как прервать незапланированную беременность. Для большинства причиной являлись бедность и отсутствие жилья, очереди на государственную квартиру растягивались на десятилетия. Партийные руководители получали сотни писем с просьбами разрешить сделать аборт. «Прошу убедительно, как многодетная мать четверых детей (старшему 6 лет, средним — 4 и 3 года, самому младшему — всего 5 месяцев), разрешить сделать медицинский аборт. Я устала, мне нужно хоть немного отдохнуть, ведь я не машина выпускать в год по двое детей. Нет сил больше рожать и вскармливать грудью».

Кормление детей в послеродовой комнате родильного дома колхоза «Заря коммунизма» Черкасского района Киевской области, 30 августа 1952 года.

ЦГКФФА Украины им. Г. С. Пшеничного

Кузнец завода «Львовсельмаш» И. Романюк в кругу своей семьи в новой квартире, 31 декабря 1953 года.

ЦГКФФА Украины им. Г. С. Пшеничного

Кормление детей в послеродовой комнате родильного дома колхоза «Заря коммунизма» Черкасского района Киевской области, 30 августа 1952 года. Кузнец завода «Львовсельмаш» И. Романюк в кругу своей семьи в новой квартире, 31 декабря 1953 года.

ЦГКФФА Украины им. Г. С. Пшеничного

К середине 1950-х советские власти стали понимать, что повысить рождаемость административно-репрессивными методами не получается. Такая ситуация привела к заявлению министра здравоохранения Марии Ковригиной о том, «нельзя превращать женщину в существо, которое должно рожать и рожать». После смерти Сталина в 1953 году государственная политика в отношении абортов стала постепенно смягчаться. И наконец 23 ноября 1955 года аборты в стране легализовали. На это решение могли повлиять и попытки тогдашнего лидера СССР Никиты Хрущева наладить отношения с западными странами. В историю этот период вошел как «хрущевская оттепель».

Советский агитационный плакат, 1977 год.

Marka / Contributor / Getty Images

И. Омельченко выходит из родильного дома № 3 с ребенком на руках, Киев, 1946 год.

ЦГКФФА Украины им. Г. С. Пшеничного

Советский агитационный плакат, 1977 год. И. Омельченко выходит из родильного дома № 3 с ребенком на руках, Киев, 1946 год.

Marka / Contributor / Getty Images; ЦГКФФА Украины им. Г. С. Пшеничного

Несмотря на легализацию, аборт в советском обществе все так же считался постыдным и безнравственным. Справка из больницы о прерывании беременности могла серьезно повлиять на отношение коллег по работе. Из-за этого продолжали процветать подпольные аборты. Сексуальное воспитание в школах ограничивалось парой страниц в учебнике биологии, а средства контрацепции были дефицитом. Поэтому женщины продолжали пользоваться «народными» способами. Одни считали, что после секса нужно принять горячую ванну и потаскать тяжести — и «все само пройдет». Другие использовали отвары из разных трав и даже раствор хозяйственного мыла.

Выстраивались очереди и в государственные абортарии. Не останавливало даже то, что аборты на ранней стадии тогда делали практически без анестезии. А женщинам не полагался больничный, обычно они старались уйти из больницы через несколько часов после операции. С момента легализации в 1955 году официальная статистика абортов росла и к 1964 году достигла своего пика — семь миллионов в год по всей стране. А на протяжении 1970—1980-х эта цифра держалась на уровне примерно пять миллионов абортов в год.

Беременные советские женщины на инструктаже перед рождением ребенка, август 1956 года.

Lisa Larsen / Contributor / Getty Images

Занятие по дыхательной гимнастике для облегчения предстоящих родов, 1969 год.

Bill Ray / Contributor / Getty Images

Полевой стан женской тракторной бригады, Великоборковский район (ликвидирован в декабре 1962 года) Тернопольской области, 1950 год.

ЦГКФФА Украины им. Г. С. Пшеничного

Беременные советские женщины на инструктаже перед рождением ребенка, август 1956 года. Занятие по дыхательной гимнастике для облегчения предстоящих родов, 1969 год. Полевой стан женской тракторной бригады, Великоборковский район (ликвидирован в декабре 1962 года) Тернопольской области, 1950 год.

Lisa Larsen / Contributor / Getty Images; Bill Ray / Contributor / Getty Images; ЦГКФФА Украины им. Г. С. Пшеничного

Больше из советской истории:

Заметили ошибку? Выделите ее и нажмите Ctrl + Enter — мы исправим