Історія іграшок

Зайчики, лисички, собачки, герої мультфільмів і, звичайно ж, ведмедики — сьогодні ці іграшки можна знайти в кожному будинку. З ними весело гратися і спокійніше засинати. Та звідки ж узялися наші улюблені іграшки?

Погляд з давнини

На думку археологів, вже в ІІІ тисячолітті до нашої ери іграшки з’явилися в Давньому Єгипті. Це були маленькі фігурки кішок, собак, тигрів, корів, зроблені з дерева. В цей же час використовували і складні техніки для виготовлення іграшок з рухомими частинами тіла. Велику кількість іграшок археологи знайшли під час розкопок Помпеї. У Стародавній Греції і Римі були дуже популярнимитряскальця і брязкальця. Матері були переконані, що подібні іграшки оберігають їхніх малюків від зла.

Багато іграшок, що зображують мамонтів, тигрів, носорогів, були знайдені на території Сибіру. Вони вражають своєю деталізованістю і максимальним наближенням до реальності. Подібні знахідки були виявлені і на території України: іграшки були виготовлені з м’якого каменю і бивнів ще за 12 тисяч років до нашої ери.

Перші ляльки були знайдені в Єгипті, їм близько чотирьох тисяч років. Цікава традиція пов’язана з ляльками в Стародавній Греції і Римі. Дівчата зберігали їх аж до заміжжя, а перед весіллям приносили в жертву богині кохання. Також були ляльки спеціально для ігор, які найчастіше робили рухливими. У цей період виготовляли й маріонетки.

Іграшка стає м’якою

Що відбувалося з іграшками в Середньовіччі, невідомо. Та й саме слово «іграшка» з’явилося тільки в епоху Ренесансу у Франції. Турботливі матері шили перші м’які іграшки з клаптиків тканин, а набивали їх соломою. У XVI столітті іграшки почали виготовляти на замовлення. Ляльки служили манекенами для модного одягу тих часів. Вони були дуже дорогими і належали аристократам. І лише в XIX столітті з’явилося масове виробництво іграшок.

Промислова історія м’якої іграшки почалася в 70-х роках XIX століття в Німеччині. Тоді багато жіночих журналів почали друкувати викрійки та поради з виготовлення м’яких іграшок своїми руками. У 1879 р. жителька німецького міста Гінген Маргарет Штайфф, з дитинства прикута до інвалідного візка, пошила кілька кумедних звіряток в подарунок на Різдво для своїх племінників. Іграшки мали такий успіх у сусідських дітлахів, що Маргарет, перша рукодільниця в окрузі, почала отримувати буквально шквал замовлень.

Незабаром батько дівчини відкрив невелику майстерню, в якій трудилася Маргарет та її сестри. Справа пішла з таким успіхом, що вже через декілька років майстерня перетворилася на фабрику іграшок «Steiff». У 1901 році Маргарет запатентувала свого ведмедика, який опирався на всі чотири лапи. А через рік з’явився перший плюшевий ведмедик, нині улюблена іграшка в усьому світі. Художник Ріхард Штайфф, один із тих самих племінників тітоньки Mаргарет, поєднав конструкцію м’якої іграшки і ляльки. У виготовленого за його ескізами ведмежати передні і задні лапи рухалися на шарнірах.

Але тоді у ведмежати ще не було імені. Далеко від Німеччини, по той бік Атлантичного океану, дружина російського емігранта прикрасила вітрину своєї крамниці ведмедиком, зшитим із тканини і набитим тирсою. Він настільки сподобався відвідувачам, що ті захотіли його купити. Власникам довелося терміново налагодити пошиття цих іграшок. А незабаром господар крамнички звернувся до тодішнього президента США з проханням використовувати його ім’я для ведмежати і отримав згоду. До того ж у цей час відбулася цікава історія із самим президентом Теодором Рузвельтом. Він, будучи пристрасним мисливцем, відмовився стріляти в спеціально підведеного йому під постріл ведмедя. Історія ця потрапила в газети. Так в Америці, а потім і в Європі плюшевих ведмедиків стали називати Тедді.

Сьогодні ж іграшки просто вражають своїми «уміннями»: вони можуть говорити, співати і танцювати. Важко собі уявити, але деякі іграшки повністю імітують домашніх улюбленців. Незмінним залишається одне — доброта і ніжність, яку несе кожній дитині іграшка, пам’ять про яку залишиться на все життя.

Коли з’явилась перша мікрохвильовка і хто її винайшов

У нашому столітті багато людей відчувають величезний дефіцит часу. У спробах його заощадити або правильно перерозподілити, обивателі приходять до висновку, що в цьому допоможе оптимізація процесу приготування їжі. Приготування їжі — заняття, без якого неможливо обійтися. Щоб зробити його швидшим і простішим, багато хто вирішує купити мікрохвильову піч. Цей домашній гаджет дуже швидко розморожує і розігріває продукти, а також готує їх. У зв’язку з цим цікаво, хто придумав мікрохвильовку, тим паче що неперевірених легенд про це ходить чимало.

Хто винайшов мікрохвильовку: екскурс в історію

Сталося це в середині минулого століття, а подібні пристрої мали зовсім не такий вигляд, як зараз. У 1945 році було винайдено мікрохвильові печі без поворотного столу, гриля, функції конвекції та іншого, до чого ми звикли — до цього було ще дуже далеко.

Ім’я людини, яка придбала патент на технологію електромагнітного розігрівання їжі, Персі Лебарнон Спенсер. У цей момент винахідник служив у компанії Raytheon і отримав за свою ідею лише мізерну винагороду. Але прогрес було вже не зупинити.

Варто зазначити, що процес діелектричного нагріву — явище не нове, виявлене ще у 1864 році. Але в той час воно просто вважалося науковим відкриттям, не прив’язаним до практичного застосування у звичайному житті. Тільки набагато пізніше, у 1933 році на Чиказькій виставці одна з відомих на той період компаній гордо продемонструвала процес нагрівання їжі за допомогою апаратури з радіохвилями високих частот.

Хто і коли винайшов мікрохвильовку, загалом зрозуміло, але у зв’язку з цим зафіксовано один цікавий факт. Виявлено стару фотографію, на якій зображено пристрій, схожий на химерний симбіоз шафи, кавоварки та холодильника. Він позиціонувався як чудовий розігрівач їжі для подачі в літаках. Звичайно, зараз, на тлі появи мікрохвильових печей із сенсорним управлінням та інших просунутих моделей, це виглядає смішно, але пристрій міг розігріти заморожений шматок м’яса вагою 200 грамів за одну хвилину.

Однак повернімося до технічного боку питання. Мікрохвильова піч з’явилася не одразу — поки що це був лише відірваний від практики принцип підігріву за допомогою електроволн, запропонований Спенсером. І тільки через два роки було випущено на ринок сам прилад. Якби хтось із нас побачив цю мікрохвильовку, то нізащо не визнав би в ній представницю сучасної побутової техніки. Це був величезний агрегат заввишки з людину і вагою не менше трьох сотень кілограмів. Апарат відмінно вмів розігрівати бутерброди і, власне, на цьому все. Як би там не було, роком народження далекої родички мікрохвильової печі Gorenje та інших можна вважати 1947-й. Назву їй дав винахідник і звучала вона — Radarange. Між іншим, ідеї, використані при створенні зазначеного агрегату, застосовуються досі. Зокрема, спосіб ущільнення мікрохвильової камери, придуманий для поліпшення герметичності пристрою. Зрозуміло, компанія, яка випускала цю мікрохвильовку, збирала всі фінансові вершки, а вченому, як уже говорилося, довелося задовольнятися мізерною одноразовою винагородою. На жаль, немає у світі справедливості! Слава прийшла до винахідника посмертно і тепер ми знаємо, хто стояв біля витоків розроблення цих корисних ґаджетів, а також, у якому році винайшли мікрохвильову піч.

Коли придумали мікрохвильовку нового зразка

Професійні маркетологи інтернет-магазину Vencon, як і все прогресивне людство, неабияк обурені тим фактом, що прилад відразу не було впроваджено у виробництво. Причиною цього насамперед була необґрунтована критика вченого співтовариства, як завжди, під час запуску чогось нового.

Значну лепту в гальмування процесу внесла і дорожнеча обладнання. Для порівняння, перші мікрохвильові печі коштували в еквіваленті сучасної валюти понад 14,5 тис. доларів за одиницю! Якби той, хто винайшов НВЧ-піч, стабільно отримував прибуток, за умови, що прилади активно купувалися, він би просто озолотився.

Однак, незважаючи ні на що, роботи все ж велися. У результаті в 1962-му перші НВЧ-печі — не експериментальні моделі, а прилади, створені для побутових потреб, побачили світ.

До речі, мікрохвильові печі Sharp мають пряме відношення до пристрою-піонера, вперше запущеного в тираж, адже саме ця фірма зважилася поставити процес на конвеєр. Спочатку ризик не був виправданий, адже коли винайшли мікрохвильовку і випустили її у світ, прилад суттєво відрізнявся від сучасних моделей. Але його ціна зменшилася до 500 доларів, що вже було знаковою подією. Щоправда, у НВЧ-моделі компанії Sharp не було кнопки “стоп” і для того, щоб її зупинити, господині відкривали дверцята пристрою. Складно екстраполювати цей момент, наприклад, на сучасні мікрохвильові печі з конвекцією!

Надалі, через 4 роки, ситуація кардинально змінилася завдяки науковим винаходам, які сприяли вдосконаленню пристрою. Це вже були не просто мікрохвильові печі з механічним керуванням, а й із поворотним механізмом, що значно полегшило приготування їжі. Однак прилади досі були громіздкими, більше схожими на духові шафи.

Відтоді, як вигадали мікрохвильовку, минало дедалі більше років і до 1979 року прилад усе-таки зайняв гідне місце на кухнях обивателів. Зокрема, цьому сприяло впровадження мікропроцесорів у керуючу систему пристрою, що суттєво покращило використання приладу.

Хто і коли винайшов лампочку?

Сьогодні в це складно повірити, але ще якихось сто років тому електричні лампи були доступні тільки найбільш забезпеченим жителям великих міст. Все інше людство коротало вечори при свічках або, в кращому випадку, з гасовими лампами.

Хто і коли винайшов лампочку розжарювання і тим самим приніс в наші будинки зручне і яскраве світло? Точну відповідь на це питання дати складно, оскільки у цього винаходу, як і у багатьох інших технічних ідей, налічується кілька авторів.

Історія питання

У дев’ятнадцятому столітті багато дослідників зацікавилися електрикою і можливостями, які вони могли реалізуватися при використанні цього виду енергії. Однією з таких можливостей було зручне освітлення.

Явище світіння розпеченого провідника при проходженні через нього електроструму було відомо давно.

Справа залишалася за малим – знайти матеріал, який витримував би високу температуру досить довго, при цьому не руйнувався і був досить дешевим у виробництві. Найбільш придатними речовинами були платина, вугілля і вольфрам, але тільки вугілля в той час відповідав усім вимогам, в тому числі за собівартістю.

Перші електричні лампи

Найперша електролампа була виготовлена ​​ще в 1820 році англійцем Уорреном Деларю. Як світловипускаючий елемент він використовував дріт з платини, який розжарюється при пропущенні через нього струму і випромінював досить яскраве світло.

Лампочка Деларю показала прекрасні результати, але коштувала надто дорого, щоб її можна було запускати у виробництво. Вона так і залишилася дослідним зразком.

Через 18 років в Бельгії була створена електролампочка з вугільним елементом розжарювання.

Її автором став інженер на прізвище Жобар. Наступний варіант електролампи був виготовлений вже в Німеччині Генріхом Гебелем. У ньому світло випускала розпечена бамбукова паличка. Щоб бамбук довше не прогорав, Гебель відкачав з скляної посудини повітря, тобто лампочка німецького винахідника стала першим прототипом сучасних ламп розжарювання.

Електрика на вулицях Петербурга

У 1873 році на центральних вулицях російської столиці було встановлено електричне освітлення. Автором проекту став російський конструктор Павло Яблочков, який створив лампочку, названу електричною свічкою. Електрострум розпалював до світіння спеціальний гніт, за рахунок чого і було реалізовано освітлення.

Згодом Яблочков удосконалив свічку, так як в первинному варіанті гніт прогорав всього за півтори-дві години, і на наступний день потрібно було його замінювати. У наступній конструкції заміна свічки автоматично виконувалася спеціальним механізмом.

У тому ж 1873 році електротехнік Олександр Лодигін запатентував вакуумну електролампу з вугільним елементом розжарювання, конструкція якої була практично ідентична сучасним лампам.

Згодом Лодигін багато працював над удосконаленням своєї лампи, експериментуючи з різними тугоплавкими металами. У 1890 році він прийшов до висновку, що найкращим замінником вугільного елемента є світіння шляхом викачування повітря.

При цьому повітря з скляної колби відкачувався, а замість нього лампа заповнювалася інертним газом. Власне кажучи, Лодигіна можна вважати винахідником сучасної нам електролампи розжарювання, яка використовується в наших будинках вже більше ста років.

Лампочка Едісона

Американський експериментатор-самоучка Т. Едісон, який на Заході вважається винахідником електролампочки, зареєстрував патент на вугільну лампу в 1879 році, тобто через шість років після Лодигіна. Однак йому належить безперечне право на звання творця цоколя і патрона для електроламп, а також винахід зручного вимикача.

Едісон був не тільки талановитим винахідником, а й непоганим бізнесменом, завдяки чому швидко заснував свою компанію і зайнявся виробництвом електроламп власної конструкції.