Куранти Спаської вежі

Сучасні Кремлівські куранти були виготовлені в 1851-1852 роках на фабриці братів Йоганна і Миколи Бутеноп – відомих московських фабрикантів данського походження.

Сторонньому спостерігачеві вони відомі у вигляді 4 циферблатів – по одному на кожній стороні Спаської башти. але насправді являють собою складний і чітко налагоджений механізм. Циферблати мають лаконічний і контрастний зовнішній вигляд: на чорній окружності в золотому обрамленні розміщені позолочені цифри і стрілки. Деталі можуть похвалитися значним розміром: діаметр циферблатів становить 6,12 метра, висота цифр – 0,72 метра, довжина годинникової стрілки – 2,97 метра, довжина хвилинної стрілки – 3,27 метра. Загальна вага курантів – 25 тонн.

Кремлівський годинник вміють відбивати час і програвати мелодії (тому їх і називають курантами). О 00:00, 6:00, 12:00 і 18:00 куранти виконують гімн Укаїни, о 03:00, 09:00,, 15:00 і 21:00 – мелодію хору “Слава” з опери Михайла Глінки “Життя за царя “. На початку кожної години куранти видзвонюють 4 рази, після чого великий дзвін відбиває години. Крім того, в 15, 30 і 45 хвилин кожної години відбувається передзвін – 1, 2 і 3 рази відповідно.

Кремлівські годинник повністю механічні: рух стрілок на всіх чотирьох циферблатах відбувається завдяки єдиному часовим механізмом, який займає 8-10 яруси Спаської башти. Основний механізм розміщений на 9 ярусі і включає 4 заводних вала: один – для ведення стрілок, другий – для удару годинника, третій – для визваніванія чвертей, четвертий – для гри курантів. Вал ведення хвилинної стрілки проходить крізь підлогу на 8 ярус, де розподіляється на 4 циферблата, позаду кожного з яких знаходиться окремий механізм для передачі обертання від хвилинної стрілки до вартовий. Механізм приводиться в дію 3 гирями вагою від 160 до 224 кілограмів, точність ходу забезпечує 32-кілограмовий маятник. Завод годин (підйом гир) здійснюється двічі на добу за допомогою електродвигунів.

Бій годин здійснюється завдяки музичному вузлу, розташованому під шатром вежі. У дзвіниці розташований 1 великий дзвін, що відбиває годинник (2160 кілограмів), і 9 четвертної дзвонів (320 кілограмів); бій відбувається завдяки ударам молотка, сполученого з годинниковим механізмом. Мелодії курантів звучать завдяки музичному механізму: всередині вежі розташований мідний барабан, усіяний отворами і штифтами відповідно до запрограмованими мелодіями. При обертанні барабана штифти натискають на клавіші, пов’язані з тросами, які йдуть на дзвіницю; теоретично, на барабані можна запрограмувати будь-яку мелодію, але ритм виконання курантами буде відставати від оригіналу.

Вперше годинник на Спаській башті могли з’явитися ще в 16 столітті: існують документальні підтвердження, що в 1585 році при Спаських, Тайницька і Троїцьких воріт Кремля несли службу годинникарі. Про самих годинах мало що відомо, крім того, що в 1624 році вони були продані на вагу Спасо-Преображенському монастирю в Ярославлі; вага годин склав близько 960 кілограмів.

Замість проданих годин на Спаську вежу вже в 1625 році встановили нові, виготовлені за проектом механіка і архітектора шотландського походження Христофора Галовея (Крістофера Повішеників). Годинники відрізнялися особливо збоченим (у всякому разі, за сучасними мірками) будовою: відраховували окремо денний та нічний час, позначене слов’янськими літерами і арабськими цифрами, при цьому стилізована під Сонце стрілка залишалася нерухомою – обертався сам циферблат. Кількість денних і нічних годин змінювалося в залежності від сезону. Цифри і букви розміром в аршин (

0,7 метра) були покриті золотом, а середина циферблата – блакитною глазур’ю; блакитне поле було заповнене стилізованими золотими і срібними зірками і містило зображення Місяця і Сонця. Циферблатів було 2: один в сторону Кремля, другий – до Китай-міста. За допомогою спеціального механізму і 13 дзвонів годинник вміли грати музику – за фактом це і були перші куранти Кремля.

Через рік після установки годинник Галовея згоріли під час пожежі, але майстер їх відновив.

У 1705 році за указом Петра I годинник були замінені на нові, куплені в Амстердамі: на цей раз годинник були зроблені на німецький лад, зі звичайним циферблатом на 12 годин. На жаль, голландські годинник часто ламалися, а після пожежі 1737 прийшли в непридатність. Столицю перенесли до Харкова, і відновлювати годинник ніхто не став.

У 1851-1852 році на заводі українських фабрикантів данського походження Йоганна і Миколи Бутеноп були виготовлені сучасні куранти. Використавши деякі старі деталі і застосувавши до них самі передові на той момент технології, брати створили новий годинник: замість старого дубового корпусу з’явився новий чавунний, колеса і шестерні були зроблені із спеціально підібраних сплавів, які можуть витримувати перепади температури і високу вологість, з’явилися нові циферблати і стрілки. Для програвання курантами мелодій був встановлений музичний механізм, що включає барабан з отворами і штифтами; щоб мелодії відігравалися більш точно і насичено, на Спаську вежу встановили 24 додаткових дзвони з Троїцької і Боровицької веж – загальна кількість дзвонів на вежі досягла 48. За вибором імператора Миколи I куранти стали виконувати “Марш Преображенського полку” і гімн “Коль славен наш Господь в Сіоні “.

Таким чином, сучасні куранти – вже п’яті за ліком годинник, встановлені на Спаській башті.

А ще за кремлівськими курантами вУкаіни прийнято зустрічати Новий Рік: бій годинника символізує його наступ. Цікаво, що більшість Украінан впевнені, що Новий Рік починається, коли куранти здійснюють перший або останній удар годинного бою, але насправді це не так: він настає з початком передзвону, який передує годинний бій.

Кремлівські куранти розташовані на Спаській башті Московського Кремля. Дістатися до вежі можна пішки від станцій метро “Охотний ряд” Сокольницької лінії, “Театральна” Замоскворецкой і “Площа Революції” Арбатсько-Покровської.

Схожі статті

Відстань між часом та вічністю, або Коли проб’ють українські куранти

В останні роки частенько зустрічаю Новий Рік в Україні. І коли збігають лічені секунди до 00:00, щоразу відчуття: бракує чогось важливого. І щоразу розумію: так, бракує їх – Головних Курантів Країни!

Себто великого пафосного годинника, з якого розпочинається новий рік. І з якого, як театр Станіславського з вішалки, починається країна.

Це не випадковість, що одним з головних державних символів сучасної Росії та колишнього Радянського Союзу є куранти на Спаській башті Московського Кремля, одним з символів Великої Британії – годинник на вежі Вестмінстерського палацу у Лондоні, відомий як «Біг-Бен». Одним із символів сучасної Чехії та габсбургського німецько-слов’янського середньовіччя є Празький Орлой на Староміській ратуші у Празі, унікальні куранти ще XV століття, Австрії – «танцюючий» годинник «Анкерур», що з’явився на початку XX століття у Відні.

Українські бездержавники та борці з «імперством» жахаються навіть самого слова «куранти» – для них воно є не «бігучим танцем» (від «danse courante»), а символом «тоталітарної Москви». Дійсно, «курантами» великі публічні годинники з музичним боєм називали лише в дореволюційних Москві та Санкт-Петербурзі – в західноєвропейських країнах назви були іншими. Але хіба справа у назвах?

Це зараз, з виникненням мобільних телефонів, наручні годинники перетворилися на ювелірну прикрасу, яка потрібна не для того, аби показувати час, а щоб фіксувати соціальний статус власника.

Головний годинник країни – це теж не пристрій для показу точного часу. Це символ державного суверенітету та єдності нації. Це індикатор міжнародної ваги країни. Це символ того, що держава пов’язує свій земний час з небесним часом, з космічним виміром, що держава є суб’єктом світової історії.

Головний годинник – це щось на кшталт нульового кілометру, а хто володіє «нульовим кілометром», той володіє системою координат і, зрештою, може в ній робити якщо не що завгодно, то, принаймні, більше за інших.

Невипадково увесь світ відраховує час від британського Гринвіча, а в Російській імперії до 1884 року прив’язка була до свого власного, Пулковського меридіану.

Тож, якщо Україні потрібна держава, то Україні потрібні і куранти.

Українські електронні музичні куранти на Майдані Незалежності над Будинком профспілок, збудовані у 1978 році, що кожну годину співають «Як тебе не любити, Києве мій!», – технічне диво доби УРСР. Але вони наче застигли у своєму часі – у добі пізнього брежнєвського застою. Головний годинник країни мусить бути поза часом – нікому ж не прийде в голову назвати застарілим вікторіанський «Біг-Бен» або середньовічний Празький Орлой.

В Києві серед найвідоміших історичних годинників – годинники на дзвіницях Києво-Печерської лаври та Михайлівського монастиря, годинники КПІ, Бессарабського ринку та недавно збудованого лялькового театру.

Але все це не той масштаб – країні з амбіціями потрібні великі та пафосні механічні куранти, які б своїм виглядом викликали гордість, відчуття причетності до чогось загальнонаціонального та вічного. Такий механізм міг би відспівувати, приміром, «Боже, Великий, Єдиний, нам Україну храни!», а зовнішнє рішення відсилало б до українського барокового стилю, до унікального українського модерну та до сучасного немодернізму та неоавангарду. Але здійснити проект з годинником – не таке вже й скоре завдання: на головні куранти країни потрібен національний конкурс та всенародне обговорення проектів.

У відомій радянській п’єсі Миколи Погодіна «Кремлевские куранты» головному герою – видатному інженерові, що в добу «воєнного комунізму» змушений торгувати сірниками на «блошиному» ринку, надходить пропозиція від самого Леніна – відновити механізм Кремлівських курантів, бо молодій радянській державі вкрай потрібен новий консолідуючий символ, нова «м’яка сила» («soft power»).

Отже, хто володіє часом, той тримає ключі од вічності – ось в чому символіка головного годинника країни.

Якщо країна не побудувала власних курантів, її громадяни будуть змушені зустрічати Новий рік під чужі куранти на Спаській башті та чужі «Біг-Бени».