§ 19—20. Феномен українського шістдесятництва. Практичне заняття № 2

1-й крок – визначте, ким був автор документа; узагальніть, про що йдеться в поданому уривку; з’ясуйте, коли відбулися описані події.

2-й крок – визначте, як автор розповіді ставиться до подій або історичних діячів, що їх описано; поміркуйте, навіщо він свідчить про події; з’ясуйте значення подій та явищ, про які йдеться у джерелі.

3-й крок – поясніть, у чому є цінність джерела особисто для вас; стисло висловіть своє ставлення до описаних подій і діячів.

ДОКУМЕНТ 1

Зі щоденникових записів Леся Танюка: «Якось одного чудового дня сиділи ми у великій залі інституту, осіб п’ятдесят-шістдесят, аж раптом відчиняються двері й заходить великий гурт екстравагантних молодих людей: художники! Привела їх Алла Горська. Висока, коси хвилями, білий светр, сині брюки спортивного крою. Дуже голосна, життєрадісна – умить усе переінакшила, і за кілька хвилин ми вже говорили про необхідність розвивати мистецтво української театральної афіші, про повернення до джерел і традицій, про необхідність рівнятися на самих себе, на Бойчука і Курбаса, бути гідними наших поетів (всі ті, хто розстріляний), які вже тоді звучали. Власне, з цього приходу і почався справжній Клуб творчої молоді. Художники-нонконформісти принесли із собою дух активного бунту, заперечення старих догматів і форм. А було їх у малярській секції, яку очолила Алла, досить багато, понад двісті чоловік! У клубі вирували пристрасті, – вечори, дискусії, поїздки Україною з метою вивчення і збереження пам’яток архітектури, театральні вистави, розробки десятків проектів.

Потім почалася навала “кіношників”, протоптали стежки до Клубу молоді поети, прозаїки, журналісти, історики, актори київських театрів, комсомольські та партійні працівники. І саме завдяки численній перевазі загону художників набула практичного сенсу основна ідея Клубу творчої молоді – об’єднати молоді творчі сили Києва, вирвати з-під влади. З березня – квітня 1960 р. Клуб заявив себе по всіх усюдах. Алла була душею Клубу, його мотором та організатором».

Нонконформізм (незгода) у широкому значенні – активне неприйняття загальноприйнятого ладу, норм, цінностей, традицій або законів. Протилежність: конформізм – настанова на те, щоб бути «як усі».

Як, за спогадами Л. Танюка, Клуб творчої молоді «Сучасник» перетворився на осередок українського культурного життя?

ДОКУМЕНТ 2

Зі спогадів Михайлини Коцюбинської: «Невеличке помешкання Івана Світличного в Києві на Уманській, 35 стало осередком інтенсивного духовного життя, неофіційним Клубом творчої молоді. Тут почували себе як удома Василь Симоненко й Іван Драч, Опанас Заливаха й Алла Горська, Іван Дзюба і Юрій Бадзьо, Галина Севрук і Василь Стус, Ігор Калинець і Василь Голобородько. Тут ми відкривали для себе Плужника, Антонича, Зерова.

Тут вітали кожен паросток нонконформістського українського мистецтва. Тут знайшов свій духовний дім Василь Симоненко – Світличний був його першим критиком і порадником, пускав у світ його “захалявні” твори. Тут, у цій хаті, записувався на плівку Симоненків “Злодій” та інші поезії, завдяки чому його голос зберігся для нащадків. Тут усі вони знаходили теплу усмішку, підбадьорливе слово, життєдайний духовний (та й не лише духовний!) харч, невибагливу, але безвідмовну ночівлю. Тут було зібрано практично все, що видавали в той час, – книжки, здавалося, от-от витіснять господарів із хати. Та вільне крісло для душевної розмови знаходилося завжди. Тож в історії української культури значення цих по-житейському надто скромних, якщо не сказати вбогих за сучасними стандартами, але духовно багатих пенатів важко переоцінити.

Не володіючи ораторським хистом, Світличний якось непомітно й ненав’язливо опинявся в центрі кожної культурної акції. Сам читав, здається, все варте уваги і прилучав до цього інших. Пізніше у відкритому листі Миколі Бажанові з табору писав, що ця нестримність читацьких інтересів була чи не найголовнішим “криміналом”, за який його було засуджено. Був носієм небезпечного знання. Те, що відкривалося йому, умів зробити надбанням інших.

У своїй передмові до збірки “Серце для куль і для рим” Іван Дзюба зауважив, що Світличний ішов до українського патріотизму не так від національного сантименту та емоцій, як від загальнолюдських гуманістичних понять і цінностей. Поділяю цю думку. Йванова “українськість” була якась спокійно-самозрозуміла, без декларацій. Перекладати українською Ронсара чи Бодлера – це й було ділове утвердження багатющих можливостей української мови без захоплення її “солов’їністю”. Патріотизм не як гасло, а як робота, як дихання».

ОСОБИСТІСТЬ

Іван Світличний (1929-1992)

Поет, публіцист, перекладач, один із найкращих літературних критиків 1960-х рр. Ідейний натхненник українського національного руху 1960-1970-х рр., духовний провідник шістдесятників. Був двічі заарештований за статтею «Антирадянська агітація і пропаганда» (1965, 1972). У 1972 р. засуджений на 7 років таборів суворого режиму та 5 років заслання. Звільнений 1983 р. Повернувшись важкохворим, продовжувати громадську діяльність він уже не міг.

«Історія багатостраждального українського шістдесятництва – літературно-мистецького і суспільно-політичного відродження 60-х років, – як і історія дисидентства, а фактично боротьби за громадянські права, нерозривно пов’язані з іменем Івана Олексійовича Світличного» (І. Дзюба).

«Як очевидець, насмілюся твердити, що практичне здійснення Іваном Світличним свого покликання як критика, наставника молодого покоління було навіть більш вагомим і значущим за його літературно-критичний доробок. Звичайно, з поправкою – просто він не встиг реалізувати повною мірою, “на папері”, у друкові свій непересічний талант, свій аналітичний дар, своє теоретичне мислення. І, нарешті, про головний Іванів Божий дар – мистецтво бути людиною серед людей. Людина м’яка й гранично доброзичлива – і водночас тверда й незламна там, де йдеться про переконання, принципи, моральні засади» (М. Коцюбинська).

ОСОБИСТІСТЬ

Алла Горська (1929-1970)

Художниця, одна з центральних постатей руху шістдесятників. Вирісши у зросійщеній родині, сама перейшла на українську мову спілкування. Була одним з організаторів КТМ «Сучасник». Її твори не раз експоновано на всесоюзних та республіканських художніх виставках. За принципову позицію, бунтівну непокору Аллу було виключено зі Спілки художників України. Конфлікт А. Горської з тодішньою владою скінчився убивством мисткині за нез’ясованих обставин.

«Саме Алла і є найяскравішим прикладом неофіта на ниві національного усвідомлення. У ній, людині мистецьки вразливій, емоційно багатій, просто променіє пристрасть новопосвяченого. Щойно припала до національного джерела, відкрила для себе Україну, її мову і себе в Україні, звідси бажання напоїти з цього джерела інших, активне “вербування” соратників – як сенс життя, як мірило оцінок, як спонука до чину. Все її життя, вся діяльність, лінія поведінки – свідчать про це» (М. Коцюбинська).

Завдяки яким якостям І. Світличний став душею осередку шістдесятників? Чому повернення вилучених з історії української літератури імен, переклади українською вершинних зразків європейської літератури, інтелектуальні розмови і були справжнім виявом патріотизму? У чому саме партноменклатура вбачала в такій діяльності небезпеку для системи?

Виберіть із тексту джерел влучні характеристики Алли Горської та Івана Світличного. Які деталі у свідченнях очевидців справили на вас найбільше враження? Складіть коротку характеристику постатей, записавши під кожним з імен 2-3 прикметники, якими їх можна схарактеризувати; 2-3 дієслова, які виражають сутність діяльності кожної постаті; речення, що вказує на роль кожної в тогочасному культурному житті; в останньому рядку запишіть один влучний іменник, який визначає місце кожного з діячів у русі шістдесятників.

Виконайте завдання 1. На основі фрагментів джерел зробіть висновок, чи мала підстави М. Коцюбинська твердити, що «Алла Горська й Іван Світличний були головними постатями нашого покоління. В пам’яті це дві яскраві плями. Світличний і Горська об’єднували київське середовище. » Свій висновок обґрунтуйте.

2. У чому сучасники вбачали значення київського Клубу творчої молоді «Сучасник» для поширення ідей шістдесятництва

ДОКУМЕНТ 3

Зі щоденникових записів Леся Танюка: «Восени 1962 р. ми – А. Горська, В. Симоненко і я – були призначені від київського клубу творчої молоді до складу комісії, яка розслідувала злочини сталінського періоду порушення законності. Очевидці й реабілітовані, що поверталися з таборів, вивели нас на можливе місце єжовських та беріївських розстрілів. Це ліс навпроти селища Биківня під Києвом, де ми справді знайшли ці жахливі сліди – вимиті з ґрунту черепи, простріляні кулями. Серед них і дитячі, кістяки, рештки одягу. Представники районної влади, до якої ми звернулись за роз’ясненнями, заборонили нам “у це лізти”, бо тут, мовляв, стояв німецький концтабір.

Алла Горська. Портрет Івана Світличного. 1965 р.

Це неправда. Це розстріли радянського періоду. Концтабір був у Дарниці. А там, у Биківні, німецьких поховань і розстрілів не було. Це засвідчили старожили. Вони ж і підтвердили, що німці, увійшовши до Києва, відразу влаштували тут “показові” розкопи за участі міжнародних представників Червоного Хреста, щоб задемонструвати “звірства більшовиків”. Про це було і в газетах періоду окупації. Існує документальне підтвердження цього і в закордонних виданнях, звичайно, з антирадянською скерованістю. Неупереджена ексгумація здатна підтвердити чи заперечити дані, зібрані нами й передані до Київського міськвиконкому як офіційний “Меморандум” Клубу творчої молоді. Відразу ж після того “Меморандуму” на кожного з нас трьох, які його підписали, почався тиск, який межував з кримінальним».

Чому після офіційного подання «Меморандуму» ініціатори акції відчули на собі тиск? Як це характеризує тогочасне суспільно-політичне життя? Чи можна твердити, що поява дисидентського руху була неминучою за таких обставин?

ДОКУМЕНТ 4

Зі спогадів Надії Світличної: «Було дуже цікаве життя у той час у Києві, – Клуб творчої молоді я застала ще тоді, коли приїздила в гості до Івана, а коли переїхала в 1964 році, його якраз тоді розганяли. Я застала ще останній вечір Шевченка в березні в Жовтневому палаці – то був надзвичайний вечір. Алла Горська робила тоді на нього запрошення. Воно складалося гармонікою п’ять на п’ять частин, і на кожній частинці було написано назву якогось твору або якась цитата Шевченка, і коли перегорталося останню сторінку, то поряд виходило два записи, тобто на двох сторіночках, але вони опинялися поряд. І було таке: “Караюсь, мучуся, але не каюсь”, а поряд: “В сім’ї вольній, новій”. Потім ті запрошення відразу ж, навіть вже того вечора, і пізніше, під час обшуків, вилучали, але в мене воно збереглося. Програма була дуже цікава: був тільки Шевченко. На відміну від сьогоднішніх балакунів, там ніхто ніяких доповідей не виголошував, ніхто не читав своїх творів, а тільки Шевченка, і то три поеми: “Сон”, “Кавказ” та “І мертвим і живим. ”. Читав Пономаренко. Враження було надзвичайне. Атмосфера була просто наелектризована, і коли власті, які, звичайно ж, там були, відчули, що це може закінчитися не знати чим і що ці люди понесуть з собою з Жовтневого палацу. Такий мовчазно наелектризований зал був, і слова: “Раби, підніжки, грязь Москви, варшавське сміття ваші пани. ” – і так далі. Реакція була вибухова. »

Як ви думаєте, чому організатори вечора відмовилися від будь-яких промов, натомість запропонувавши слухати тільки поезію Т. Шевченка? Чому запрошення на вечір вилучали під час обшуків?

ДОКУМЕНТ 5

Зі спогадів Галини Севрук: «У той час КТМ став і тривалий час був Академією духовності, пізнання і практичної діяльності серед загальної атмосфери задухи сталінського режиму. Передувала виникненню Клубу “хрущовська відлига”. Лише ця подія створила умови, коли стало можливим говорити те, про що ми звикли мовчати. І хоча це також була облуда, та все ж вона мала форму лібералізму. Поверталися в’язні, розпочалась реабілітація. Мені раптом розкрились очі: як можна бути художником України і не знати української мови, літератури, історії, мистецтва. Я знала, що ці дисципліни у вищих закладах інститутів та в школах не викладались. Шоковий стан опанував суспільством. Більша частина не хотіла перевчатися, легше було залишатись на звичних позиціях. А я вже не могла і не хотіла, я вже бігла вперед, спотикаючись і падаючи ледве не на кожному кроці. Постійні баталії вдома, на роботі і на вулиці. Я перейшла на жахливий суржик. Наді мною сміялись, та я вперто не відступала.

Іван Світличний (по-справжньому світла людина) весь час підтримував мене і як людину, і як митця. КТМ нас об’єднав, але й поза Клубом ми спілкувалися, радились, навчались. 60-ті роки вважаю найпрекраснішими, найчарівнішими і найбільш творчими роками цілого життя. Була тоді постійно щаслива, ніби купалась у сонячному промінні. Я не ходила, а літала, окрилена потужною високою духовністю Івана Світличного. Він відкрив для мене нове життя, нові дороги в мистецтві. І не тільки для мене. Біля Івана постійно роїлись поети, письменники, художники. Ми озирнулись навколо і побачили тверезими очима те болото і багно, у якому бездумно і безініціативно перебували весь час по війні. Повсякденно було живе спілкування, творча думка нуртувала.

Ми робили вечори політв’язнів (вечір Курбаса, Куліша), ми створили “Вертеп” і з колядками ходили на Різдво до наших однодумців, друзів, і не тільки до них.

Вечір Івана Франка, що ми його організували в одній з університетських аудиторій, особливо запам’ятався, бо після закінчення вечора хтось організував смолоскипи, які запалили, і, співаючи українських пісень, рушили всім гуртом до пам’ятника Іванові Франку. Вулиці були вже темні, і тільки наша жива і світла колона лякала перехожих, що, як щури, тікали від нас. Дух сталінізму ще довго димовою завісою застилатиме очі пересічного громадянина.

А ми тим часом дістались пам’ятника І. Франка і вже там влаштували справжній концерт. Тоді ще нас не розганяли – не мали вказівки.

1963-1965 роки. М. Ю. Брайчевський розпочав у Спілці художників читати лекції з історії України для вільної аудиторії (поки що 2-3 лекції). Читав українською мовою. Приміщення не могло вмістити всіх бажаючих. Пізніше Спілка заборонила ці лекції. Поступово на нас почали тиснути вищі інстанції, забирали приміщення, забороняли вечори. Ми відступали поволі. Переходили здебільшого на приватний спосіб спілкування. “Хрущовська відлига” закінчувалась.

Нами зацікавився КДБ. Викликали, допитували. Особливо їх нервувала Алла Горська. Дочка директора кіностудії імені Олександра Довженка мала б бути лояльною до КДБ, натомість вона тримала себе з ними зухвало і незалежно. Також російськомовна, як і я, Алла була жертовно безоглядна. Аби навчитись української мови, я влаштувала у своїй майстерні уроки мови. Викладала

Надія Світлична – прекрасна вчителька, добра і вірна подруга. Алла, я та Люда Семикіна ходили вечорами на уроки і, як школярки, писали диктанти. Загалом це тріо – Алла, Люда і я – проявило себе досить гучно кілька разів. Були співавторами вітража, по якому славнозвісний ректор Київського університету академік Швєц (так він називав себе) топтався власними ногами – у злобі й переляку. Топтався по вже розбитому, розкиданому і знищеному вітражу. »

Про які нові факти діяльності КТМ довідалися? Чому Галина Севрук характеризує період «хрущовської відлиги» як облуду?

Виконайте завдання 2. На підставі наведених свідчень доведіть, що діяльність КТМ «Сучасник» була одним із найяскравіших виявів українського шістдесятництва.

3. У чому феномен шістдесятництва

ДОКУМЕНТ 6

Зі спогадів Є. Сверстюка: «. Наше покоління формували різні середовища. Художники почали малювати те, чого раніше вони не малювали і що раніше ніяк не могло стати предметом їхньої творчості. У поетів почала з’являтися якась свіжість і свобода. Паралельно розвивалася критика – у той час вона була дуже важливою. Люди чекали буквально кожного слова. Тогочасна критика була не так глибокою, як гострою. Одначе якби хтось мене спитав, чи виступили в той час критики з якимись новими ідеями, то я б сказав, що в той час найважливіше завдання полягало в тому, щоб відкрити заборонені й спрофановані цінності. »

Як ви розумієте настанову для тогочасної критики «відкривати заборонені й спрофановані цінності»?

Виконайте завдання 3. Узагальнивши свідчення джерел параграфа, сформулюйте кілька тез, які розкривають феномен шістдесятництва. Обґрунтуйте їх, використавши документальний матеріал уроку.

Поставте собі оцінку за урок, зарахувавши за різні етапи роботи відповідні бали: за кожне із завдань (завдання 1-3) – від 1 до 3 балів. Так само (від 1 до 3 балів) оцініть свою участь в обговоренні в парах/групах (максимальна оцінка – 12 балів).

Шрімад-бгаґаватам (бгаґавата пурана) 1.12.21

дганвіна̄м — з-поміж великих лучників; аґран̣іх̣ — найліпший; ешах̣ — ця дитина; тулйах̣ — рівний; ча — і; арджунайох̣ — з Арджун; двайох̣ — обох; хута̄ш́ах̣ — вогонь; іва — наче; дурдгаршах̣ — нездоланний; самудрах̣ — океан; іва — наче; дустарах̣ — непоборний.

Переклад

Серед великих лучників він не поступатиметься Арджуні. Він буде нестримний, наче вогонь, і нездоланний, наче океан.

Коментар

Історія знає двох Арджун. Один — то Картавір’я Арджуна, цар Хайхаї, а другий — то дід малого Парікшіта. Обидва Арджуни були славетні лучники, і маленькому Парікшіту провіщено, що він не поступатиметься ні тому, ні другому, а надто у битві. Нижче подана стисла оповідь про Пандаву Арджуну.

Пандава Арджуна. Великий герой «Бгаґавад-ґіти», кшатрія, син Махараджі Панду. Цариця Кунті мала силу прикликати будь-якого півбога; певного разу вона прикликала Індру, і від нього народився Арджуна. Отож Арджуна є повним поширенням царя райських планет Індри. Він народився у місяць пгалґуна (лютий-березень), і тому його ще називають Пгалґуні. Коли Кунті народила Арджуну, з неба пролунали віщування про його майбутню велич, а на церемонію з приводу його народження прибули найзначніші особистості з різних кінців усесвіту — півбоги, ґандгарви, Адіт’ї (що живуть на Сонці), Рудри, Васу, наґи, різні найшанованіші ріші (мудреці) і апсари(куртизанки з райських планет). Апсари тішили всіх райськими танцями і співом. Васудева, батько Господа Крішни і дядько Арджуни з боку матері, послав на урочистість свого представника, жерця Каш’япу, щоб той відправив для очищення Арджуни усі потрібні самскари, очисні обряди. На самскарі наречення імені були присутні ріші з Шаташрінґи. Арджуна мав чотири дружини: Драупаді, Субгадру, Чітранґаду й Улупі, і вони народили йому чотирьох синів — Шрутакірті, Абгіман’ю, Бабгрувахану й Іравана відповідно.

Коли Арджуна сягнув віку учнівства, його разом з іншими Пандавами й Куру віддали в науку до великого наставника Дроначар’ї. Але своїм завзяттям до науки Арджуна перевершив всіх, і ревність учня була дуже до серця Дроначар’ї. Визнавши Арджуну за найліпшого учня, Дроначар’я від щирого серця благословив улюбленика, щоб той досконало опанував воєнну науку. Арджуна був такий ревний учень, що тренувався стріляти з луку навіть уночі, і тому вчитель Дроначар’я постановив собі зробити з нього найліпшого лучника в світі. Арджуна чудово склав іспит зі стрільби по мішені, і Дроначар’я був ним надзвичайно задоволений. Члени царських родів у Маніпурі та Тріпурі є потомками Арджуниного сина Бабгрувахани.

Якось Арджуна врятував Дроначар’ю з пащі крокодила, і ачар’я на знак подяки подарував йому особливу зброю — брахмашірас. З Дроначар’єю ворогував Махараджа Друпада, і за те, що він образив ачар’ю, Арджуна взяв Друпаду в полон і привів до Дроначар’ї. Арджуна взяв в облогу місто Ахіччгатру, що належало Махараджі Друпаді, і, підкоривши його, віддав Дроначар’ї. Дроначар’я передав Арджуні секрет володіння зброєю брахмашірас і взяв з нього обіцянку, що він в разі потреби вдасться до неї навіть проти нього самого, якщо він буде битися проти Арджуни. Тими словами ачар’я провістив битву на Курукшетрі, в якій Дроначар’я бився на боці Арджуниного ворога.

Махараджа Друпада, дарма що Арджуна, б’ючись як представник свого вчителя Дроначар’ї, завдав йому поразки, постановив віддати свою дочку Драупаді за свого молодого супротивника. Однак його сподівання розбила фальшива звістка, ніби Арджуна через підступ Дурйодгани загинув у пожежі смоляного будинку. Тоді він влаштував для Драупаді церемонію особистого вибору нареченого, на якій руку дівчини мав здобути той, хто вцілить в око підвішеної до стелі рибини. Під цим крився розрахунок, бо зробити таке був на силі тільки Арджуна. Бажання Друпади виповнилося: він віддав свою дочку за Арджуну, і вона була цілком гідна свого нареченого. В той час за умовами угоди з Дурйодганою Арджуна з братами мусили жити невпізнаними, отож на церемонію, де Драупаді мала обрати собі нареченого, вони прийшли перебрані за брахман. Драупаді перед очима всіх присутніх царів надягла ґірлянду на бідного брахману, тим показавши, що він стане її паном, і аж тоді Шрі Крішна відкрив Баларамі, ким насправді є цей брахмана.

Улупі Арджуна вперше побачив у Харідварі (Хардварі). Ця дівчина з Наґалоки привабила його, і від їхнього союзу народився Іраван. Іншим разом Арджуна зустрів Чітранґаду, дочку царя Маніпури, і від неї в нього народився Бабгрувахана. Господь Шрі Крішна придумав, як Арджуні викрасти Субгадру, сестру Шрі Крішни, бо Баладева хотів віддати її за Дурйодгану. Юдгіштгіра підтримав Шрі Крішну, і тоді Арджуна викрав Субгадру і одружився з нею. Сином Субгадри був Абгіман’ю, батько Махараджі Парікшіта. Махараджа Парікшіт народився вже після його смерти.

Бог вогню, вдоволений Арджуною, що задля нього підпалив ліс Кгандаву, подарував йому особливу зброю. Коли Арджуна підпалив ліс Кгандаву, Індра розгнівався і, сприйнявши це як виклик, на чолі півбогів став на бій проти Арджуни. У сутичці з Індрою та півбогами Арджуна переміг, і Індрадева був змушений повернутися до свого райського царства ні з чим. Тоді ж Арджуна пообіцяв демону Майасурі, що візьме його під свій повний захист, і Майасура за це подарував йому цінну мушлю, славетну Девадатту. Індрадева, задоволений хоробрістю Арджуни, теж подарував йому багато цінної зброї.

Коли Махараджа Юдгіштгіра вже втратив надію мати нагоду подолати Джарасандгу, царя Маґадги, лише Арджуна підтримав Юдгіштгіру і разом із Бгімою і Господом Крішною вирушив до Маґадги, щоб убити Джарасандгу. Коли Арджуна, як заведено після коронації нового імператора, вирушив підкорювати владі Пандав інших царів світу, він завоював країну Келінда і підкорив її царя Бгаґадатту. Далі він пройшов країни Антаґірі, Улукапур та Модапур і підкорив їхніх правителів.

Також Арджуна накладав на себе суворі покути і за це отримав винагороду від Індрадеви. Випробувати силу Арджуни хотів і Господь Шіва. Якось, прибравши подоби дикуна, він перестрів Арджуну. Вони почали запекло битися, аж нарешті Господь Шіва, задоволений Арджуною, відкрився йому. Арджуна підніс до Господа Шіви смиренні молитви, і той, вдоволений, подарував йому зброю пашупата. Від різних півбогів Арджуна отримав багато різновидів могутньої зброї: від Ямараджі від дістав дандастру, від Варуни — пашастру , від Кувери, скарбника райського царства, — антардганастру. Індра запросив Арджуну до райського царства, на планету Індралока, що над Місяцем. Жителі планети щиро привітали Арджуну, і він удостоївся чести бути прийнятим у парламенті райського царства Індрадеви. По тому Арджуна зустрівся з самим Індрадевою, і той подарував йому свою зброю ваджру, а крім того навчив його воєнного мистецтва та науки музики, що відомі жителям райських планет. Насправді Індра був батьком Арджуни, і тому Індрі спало на думку влаштувати так, щоб Арджуну розважила відома небесна куртизанка Урваші, славетна красуня. Куртизанки райського царства дуже хтиві, а що Арджуна був найсильніший з-поміж людей, Урваші пристрасно бажала з’єднатися з ним. Вона прийшла до Арджуни в покій і відкрила йому своє бажання; однак він і тут підтвердив свою бездоганну вдачу: він заплющив очі і звернувся до Урваші як до матері роду Куру, тим віднісши її до одного ряду зі своїми матерями Кунті, Мадрі, а також Шачідеві, дружиною Індрадеви. Не отримавши бажаного, Урваші прокляла Арджуну й пішла. На райській планеті Арджуна також зустрівся з великим аскетом, славетним Ломашею, і молив його захищати Махараджу Юдгіштгіру.

Коли його двоюрідного брата Дурйодгану, що ворогував з ним, схопили ґандгарви, Арджуна хотів врятувати брата і попросив їх звільнити його. Ґандгарви відмовилися, тоді Арджуна став до бою з ними і таки звільнив Дурйодгану. Коли Пандави жили інкоґніто, він представився при дворі царя Вірати євнухом і найнявся вчити музики Уттару, майбутню невістку. При дворі Вірати його знали як Бріханналу. Граючи роль Бріханнали і залишаючись невпізнаним, він бився за Уттара, сина царя Вірати, і переміг у битві Кауравів. Його таємна зброя зберігалася в надійному сховку в дереві сомі, і з наказу Арджуни Уттар її звідти дістав. За якийсь час Арджуна та його брати відкрили Уттару, хто вони такі. Дроначар’ю повідомили, що Арджуна брав участь у битві між Куру та Віратами. Пізніше, на полі битви Курукшетра, Арджуна вбив багато великих полководців, серед них Карну та інших. Після битви на Курукшетрі він покарав Ашваттгаму, що вбив п’ятьох синів Драупаді. Після того всі брати Пандави прийшли до смертного одра Бгішмадеви.

Тільки завдяки Арджуні Господь на полі битви Курукшетра знов повідав філософію «Бгаґавад-ґіти». Дивовижні подвиги Арджуни на Курукшетрі яскраво описує «Махабгарата». А проте його син Бабгрувахана в Маніпурі зумів взяти над Арджуною гору, і Арджуна знепритомнів, однак Улупі його врятувала. Коли Господь Крішна пішов з цього світу, Арджуна приніс цю звістку Махараджеві Юдгіштгірі. А коли Арджуна відвідав Двараку, всі вдови Господа Крішни взялися виливати йому свій жаль, і тоді Арджуна привів їх до Васудеви і заспокоїв. Коли Васудева відійшов з цього світу, за відсутністю Крішни поховальний обряд над його тілом відправив саме Арджуна. Коли Арджуна віз Крішниних дружин до Індрапрастги, на нього напали, і він не зміг оборонити довірених його опіці жінок. Зрештою усі брати за порадою В’ясадеви пішли до Махапрастгани. Дорогою брати попрохали Арджуну викинути геть могутню зброю, що вже стала непотрібною, і він, погодившись, кинув її у воду.

Драупаді та Крішна – чи це було платонічним коханням?

Оскільки сьогодні ми всі прикуті до телепередач Махабхарати в межах наших домівок, стосунки варті дослідження Драупаді та Крішни – доброчесної та відважної принцеси Панхаала та всепроникного Верховного Господа себе. У «Махабхараті» вони, можливо, не надто часто ділилися на сцені, але щоразу, коли вони це робили, розмови Крішни та Драупаді дозволяли нам зазирнути в їхні незаперечні стосунки. Давайте розглянемо їхні стосунки під об’єктивом, щоб зрозуміти, дружба Крішни Драупаді була лише цим чи чимось більшим.

Пов’язане читання: Любовний лист Карни до Драупаді: це ти визначаєш мене найбільше

Драупаді та Крішна – багаторівневий зв’язок

Драупаді та Крішна втілюють уявлення про те, що «чоловік і жінка можуть бути просто друзями». Багато вчених, які були вражені глибиною їхніх стосунків, часто припускали, що в дружбі Крішни Драупаді було щось більше, ніж здавалося на перший погляд. Численні теорії навіть стверджують, що Драупаді сподівалася вийти заміж за Крішну!

Хоча це, безсумнівно, додало б епосу драматичний поворот, Драупаді та Крішна лише прагнули навчити нас справжньому відданому служінню та трансцендентному товариству. Так зробила Драупаді люблю Крішну ? Ну, певною мірою, так. Вони розділяли любов, яка була чесною та справжньою, без романтичних натяків.

«Саха» і «сахі», як вони любили називати один одного, — це архаїчний термін для того, що ми сьогодні знаємо як знамениту «зону друзів».

Драупаді – Надзвичайна принцеса

Драупаді була гарною молодою жінкою в Махабхарата , народжений королем Друпадою з Панхаалу. Її народження було далеким від звичайного, як духовного, так і буквального, оскільки вважалося, що вона була народжена, щоб стати каталізатором майбутніх подій. Вона божественно встановила відповідальність за встановлення Дхарми. Досить жахливий тиск для принцеси.

Замість утроби, вона зійшла з палаючого жертовного вогню.

Як свідчить відома історія, король Друпада з жахом втратив половину свого королівства на користь Арджуни, який воював з королем від імені Дроначар’ї, свого гуру. Щоб помститися Дроначар’ї, король Друпада здійснив яджну, щоб розширити свій родовід, щоб убити Дроначар’ю, від якого спочатку з’явився його син Дріштадьюмна, а потім принцеса Панчалі.

Крішна, з іншого боку, був далеким родичем Пандавів і Кауравів. Він планував бути нейтральною стороною, хоча був союзником Пандавів і дорогим другом Драупаді.

Пов’язане читання: Налаяні було проклято відродитися як Драупаді, тому що…

Крішна Драупаді Дружба

Вважається, що одного разу, коли Драупаді відвідала Дварку – чудову та розкішну резиденцію самого Господа, зворушливий випадок дозволив їй отримати милість Крішни. Крішна різав кілька фруктів, і через невдалий крок з його пальця почала хлинути кров. Перелякана Драупаді негайно кинулася до Крішни, зірвала ганчірку зі свого сарі та обмотала нею рану Крішни, щоб зупинити кров. Крішна був зачарований і зворушений її милими вчинками. Далі він запитав її, що вона хоче взамін за те саме. Вірна віддана з безумовною любов’ю до свого друга сказала, що хотіла б лише, щоб він був у її житті назавжди. Так склалася дружба з Крішною Драупаді.

Крішна був вкладений у сваямвар Драупаді

Крішна в драупаді сваямвар
Джерело зображення: DD National Twitter

Коли Драупаді зустріла Крішну? Основу цієї дружби можна простежити до сваямвару Драупаді, де вони вперше зустрілися віч-на-віч.

По суті, сваямвар був сфальсифікований. Король Друпада переконався, що виклик може подолати лише Арджуна, оскільки він вважав його найбільш підходящим для своєї дочки. Крішна сподівався на те саме, будучи найкращим другом Арджуни, а в даному випадку також ідеальним супутнім.

Невідомо, чи виявився Арджуна хорошим чоловіком Драупаді, але він, безумовно, був сміливим і правдивим чоловіком. Ми не впевнені щодо подальшої взаємодії Драупаді з Крішною після цього моменту, оскільки їхні стосунки ніколи не були була на передовій, поки не стався значний інцидент, який позбавив її гідності та став ключовим для епосу битва Махабхарта .

Зв’язок Драупаді та Крішни проявляється через небезпечну авантюру

Один із чоловіків Драупаді, Юдхіштхір, граючи в кості, у стані заціпеніння зробив ставку на Драупаді, програвши все інше. Гра вже була розроблена, щоб змусити його програти, і тому Драупаді був зіграний на виїзді з Кауравами.

Злий Духсасана, не поважаючи свою невістку, потягнув її до суду за волосся. Дрона, Бхішма та інші старші та шановні джентльмени також були присутні на місці події. Драупаді кричала про допомогу, але ніхто не прийшов їй на допомогу. Говорили, що вона носила лише одну тканину як сарі, яка скромно прикривала більшу частину її тіла.

Однак Духсасана почав роздягати її, і на тому суді не бракувало глядачів. Він почав тягнути її за одяг, і поки вона використовувала свою силу, щоб змусити його зупинитися, і кричала про допомогу, Драупаді була зовсім сама. Де був Крішна під час Драупаді Вастрахаран? Як втілення самого Верховного Господа, Крішна був всюдисущим.

Невдовзі Драупаді зрозуміла, що для неї є лише одна надія – звернутися за допомогою до свого Саха, Господа Крішни. Вона відразу почала молитися до нього, благаючи його милості. Верховний Господь миттєво прикрасив сцену. Коли він з’явився, нічого не кажучи і не роблячи, сарі Драупаді продовжували розплутуватись, але кінця не було видно. Поки Духсасана продовжувала тягнути й смикати нескінченну тканину, Драупаді теж була здивована тим, що вона побачила. Її сарі текло й текло, залишаючи всіх у дворі зачарованими.

Відповідь на питання «де був Крішна під час Драупаді Вастрахаран?» стає цілком зрозумілою – не тільки він був там, але Крішна також врятував Драупаді від збентеження, яке тривало життя.

Пов’язане читання: Клятва Бхішми: яка її справжня причина?

Чому Крішна допоміг Драупаді?

Як Господь, Крішна був схильний допомагати тим, хто справді потребував божественного втручання. Але в цьому випадку відповідь на питання «чому Крішна допоміг Драупаді?» є дещо більш глибокою.

Цей епізод був пов’язаний з попереднім випадком, коли саха і сахі обмінялися любовними розмовами. Для цього нам потрібно повернутися до того часу в Дварка, коли Драупаді відірвала шматок свого сарі, щоб зупинити кровотечу Крішни. Можливо, відтоді дружба Крішни Драупаді стала головною темою в житті Господа.

«Око за око» тут було замінено на «шматок тканини за нескінченну тканину!».

Таким чином, можна віднести те, що Драупаді та Крішна не тільки поєднували глибоку дружбу та любов, але він також відчував відповідальність за неї.

Драупаді також є одним із найбільших відданих Крішни

Зазвичай цей випадок розглядається як символ дружби Крішни Драупаді, де Господь прийшов до неї як супутник у біді. Однак є ще один аспект їхніх стосунків. Стверджується, що Драупаді не тільки вважала Крішну своїм другом і довіреною особою, але й була великою відданою Верховного Господа.

Драупаді завжди була зачарована якостями Господа Крішни і поклонялася йому з любові та рабства. Як знамениті Мірабай , Драупаді також був, мабуть, бхактом Крішни, тому він був першою та єдиною людиною, яку вона згадувала у найважчий момент свого життя.

Це, безумовно, додає ще один рівень до відносин Драупаді та Крішни. Можливо, вони були не просто друзями.

Чи були Крішна та Драупаді закохані? Можливо, так. Але це було не звичайне кохання, а любов, яка привертає зачарованого відданого до Господа, і Господь відповідає взаємністю як захисник. Це не тільки розкриває могутність Крішни як друга, але й вказує на його відданість своїм послідовникам. Це показує нам, що коли життя випробовує нас, що воно часто робить, ми повинні просто здатися всім серцем, і наш Бог прийде нам на допомогу, так само, як він зробив для Драупаді.

Пов’язане читання: Чому рішення Гандхарі зав’язати собі очі було помилковим

Крішна не раз допомагав Драупаді

Зафіксовано ще один випадок, коли її саха врятувала Драупаді від величезного збентеження. Коли Пандави були вигнані до лісу, мудрець Дурваса Муні разом зі своїми учнями вирішив відвідати братів.

Пандави використовували посудину під назвою Акшай Патра, яка швидко виробляла їжу і зупинилася лише тоді, коли Драупаді закінчила їсти з неї. Дурьйодгана хотів зганьбити Пандавів і таким чином спонукав Дурвасу Муні відвідати їх після того, як Драупаді поїла. Це гарантувало б, що Пандави не матимуть їжі, щоб запропонувати мудрецю та його учням, і це створило б ганебну ситуацію.

Коли мудрець і його учні відвідали Пандавів, брати дуже занепокоїлися, бо знали, що не мають їм їжі. Дурваса та учні пішли скупатися в річці, і напружена Драупаді молилася своєму Господу знайти рішення. Як завжди, Крішна з’явився і вже зрозумів її випробування.

Пов’язане читання: У «Махабгараті» Відура завжди був правий, але він ніколи не отримував належного

Крішна сказав, що він голодний, і попросив Драупаді дати йому щось поїсти. Коли вона сказала, що їй нічого запропонувати, він попросив її принести йому судно Akshay Patra. Залишки їжі Драупаді, які прилипли до посудини, привернули його увагу, і він з’їв єдине рисове зернятко, яке залишилося. Крішна сказав, що він повністю наситився цим шматочком рису і не міг більше нічого їсти.

Оскільки він є Верховним Господом Всесвіту, його насичення означало, що всі у Всесвіті також повинні бути повністю ситими! Раптом Дурваса Муні та його учні відчули ситість і повністю втратили апетит. Вони прийняли ванну й тихо пішли, щоб уникнути будь-якого збентеження, бо були надто задоволені, щоб зупинитися й поїсти.

Таким чином, Господь врятував Драупаді та Пандавів від того, що могло бути жахливим моментом або, можливо, навіть драматичним прокляттям.

Таким чином, із наведених вище двох анекдотів стає очевидним, що Драупаді та Крішна дійсно мали значний зв’язок, навіть якщо він рідко описувався в цій казці. Їхнє кохання, можливо, не було бурхливим романом, але воно справді було таємничо красивим. Дружні забави надзвичайно недооцінюють, але Драупаді та Крішна нагадують нам, якими справді чудовими вони можуть бути.

Іноді ми досягаємо мети свого життя через шлюб; Як, наприклад, Субхадра

7 забутих уроків про кохання з найбільшого індуїстського епосу Махабхарати

Чому Шакуні хотів знищити Хастінапур – це була любов до його сестри чи щось більше?