✅Династія Рюриковичів

Початок династії Рюриковичів пов’язують з покликанням варягів – трьох братів: Рюрика, Синеуса і Трувора для правління на Русі (862 рік). Саме від князя Рюрика і вів своє походження рід Рюриковичів. Вони були першою династією князів і царів, які княжили на Русі.

До їх приходу, на Руських землях діяла влада народу (племен), почалися міжплемінні війни і було вирішено закликати князя з боку, який би керував ними.

Попри те, що Рюрик вважається засновником роду, історики називають родоначальником династії Рюриковичів київського князя Ігоря – сина Рюрика.

Правителі династія Рюриковичів управляли руською державою понад 700 років.

Правління династії Рюриковичів

Під час правління перших князів з роду Рюриковичів (Олега Рюриковича, Ігоря Рюриковича, Ольги – дружини князя Ігоря і його сина Святослава) було покладено початок формуванню єдиної держави:

• князь Олег – в 882 році місто Київ став столицею Київської Русі;
• князь Ігор – в 944 році Русь уклала перший мирний договір з Візантією;
• княгиня Ольга – в 945 році введення оброків (фіксований розмір данини) і в 947 році адміністративно-територіальний поділ новгородської землі;
• князь Святослав – в 969 році введена система намісництва, в 963 році підпорядкування Тмутараканського князівства Русі.

Час правління Володимира 1 і Ярослава Мудрого (кінець 10-го перша половина 11-го століття), вважається часом розквіту держави:

• Володимир Святий – у 988 році Хрещення Русі (прийняття православної віри) – подія, яка позитивно вплинула на подальший розвиток держави;
• Ярослав Мудрий – Русь звільнилася майже на 25 років від набігів кочових племен і стала європейською державою.

Під час правління Ярославичів і Володимира Мономаха (друга половина 11 століття – друга половина 12 століття) було покладено початок феодальної роздробленості в 1097 році на Любечському з’їзді князів.

У другій половині 12-го і до середини 13-ого століть на Русі правили:

• Юрій Долгорукий;
• Андрій Боголюбський;
• Всеволод Велике Гніздо.

У цей час утворилося Володимиро-Суздальське князівство.

З середини 13-ого та до кінця 14-ого століть на північно-західних і північно-східних руських землях утворилося татаро-мангольское ярмо (початок періоду Золотої Орди). Вони захопили безліч міст і в 1240 році зруйнували Київ. Розгром татаро-монгольського війська був здійснений в 1380 році під час Куликовської битви.

Під час правління Івана Калити, центром всіх руських земель стала Москва.

При Дмитрі Донському був побудований перший кам’яний кремль в Москві.

При Василі 2 були ліквідовані всі дрібні уділи всередині Московського князівства і укріплена великокнязівська влада.

Під час правління Івана 3, Василя 3 і Івана Грозного, почалося утворення Московської централізованої держави і станово-представницької монархії.

Кінець правління Івана Грозного пов’язують з настанням «Смутного часу», однієї з багатьох причин, через яку припинилася династія Рюриковичів.

Останнім царем династії Рюриковичів був син Івана Грозного – Федір Іванович Рюрикович.

Оскільки у царя Федора не було дітей, а його брат Дмитро був убитий, на Федорі і обірвалося родинне дерево Рюриковичів. Царем Московським і всієї Русі після смерті Федора став Борис Годунов.

Рюриковичі

Європейська монарша династія скандинавського походження / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia

Шановний Wikiwand AI, Давайте зробимо це простіше, відповівши на ключові запитання:

Чи можете ви надати найпопулярніші факти та статистику про Рюриковичі?

Підсумуйте цю статтю для 10-річної дитини

Рю́риковичі — князівський рід нащадків легендарного Рюрика в Русі; узагальнююча назва для споріднених спільним походженням князівських та дворянських династій країн Східної та Центральної Європи. [1]

Початкова історія Рюриковичів, викладена в «Повісті временних літ», міфологізована. Літописна легенда про запрошення у 860 році новгородцями на княжіння Рюрика та його братів — Синеуса і Трувора — була записана не раніше середини XI століття на основі місцевої новгородської усної фольклорної традиції. [1] .

До цього часу родова пам’ять Рюриковичів не йшла далі Ігоря Старого — діда Володимира Святославича, і лише в середині XI століття ім’я Рюрик увійшло в династичну антропонімію (на честь прародителя роду було названо Рюрика Ростиславича перемишльського). Постать Рюрика э легендарною і непідвтредженою — численні гіпотези про його походження чи то від Рорика Фрісландського (ототожнення з ним), чи то від місцевої балто-слов’янської династії не мають під собою жодного підґрунтя. [1] .

Історія

Початок

Родоначальником династії є міфологічний Рюрик (871—879) — князь ладозький [2] (862–879); часто називається новгородським князем, проте за його життя Новгорода ще не існувало [2] .

Навколо персони Рюрика і його походження точаться дискусії. Найбільш популярними є норманська теорія та заперечна їй теорія слов’янського походження Рюрика. Деякі історики взагалі сумніваються в реальному існуванні Рюрика, оскільки відсутні надійні історичні дані сучасників.

Ігор (Старий) (877–945) — князь київський (912/922—945) був названий сином Рюрика за часів Ярослава Мудрого. Дружиною Ігоря була Велика княгиня київська Ольга (910—969)

У Святослава було троє синів: Ярополк Святославич (?—980): князь київський (969–972), великий князь київський (972–980); Олег Святославич (?—977): князь древлянський (970–977); Володимир Святославич (Великий) (963–1015) у хрещенні — Василь: князь новгородський (970–988), великий князь київський (980–1015).

Нащадки Володимира Святославича

Згідно з літописом, у Володимира Великого було 400 наложниць і безліч бастардів. Від нащадків Володимира та його синів Ярослава Мудрого та Ізяслава Володимировича походять усі гілки Рюриковичів які правили князівствами у Київській Русі. Старшим сином був Вишеслав Володимирович (980–1010), князь новгородський (990–1010), який помер раніше батька. У Рогнеди Рогволдівни від Володимира народився син Ізяслав (981–1001): князь полоцький (990–1001). Його нащадки правили в Полоцькому князівстві і відомі як Ізяславичі Полоцькі.

Святополк (Окаянний) (981–1019) у хрещенні — Петро. За деякими даними був сином не Володимира а Ярополка Святославича від «гречанки»; князь турівський (990–1015), великий князь київський (18.7. 1015–26.11 1015, 25.8. 1018–23.4. 1019). Святослав (982–1015), князь древлянський (990–1015), убитий Святополком у Карпатах. Ярослав Мудрий (983–1054) у хрещенні — Георгій: князь ростовський (990–1010), новгородський (1010–1034), великий князь київський (27.11. 1015–22.8. 1018, 23.4. 1019–19.2. 1054); саме Ярославові нащадки дали початок більшості княжих династій Київської Русі. Мстислав (983–1036) у хрещенні — Костянтин, князь тмутороканський (990–1023), чернігівський (1024–1036). Всеволод (984–1013): князь володимирський (990–1013). Станіслав (985–1015), князь смоленський (990–1015). Судислав (986–1063): князь псковський (1014–1036); просидів близько 20 років у «порубі».

Борис (986–1015) у хрещенні — Роман: князь ростовський (1010–1015). Гліб (987–1015) у хрещенні — Давид: князь муромський (1013–1015). Борис і Гліб — канонізовані православною церквою як священномученики, вбиті Святополком після приходу до влади. У існуванні Володимирового сина Позвізда (988–1015) існують сумніви дослідників.

Доньки Володимира: Предслава (983—1042): наложниця Болеслава Хороброго, польського короля. Прямислава (986—?): дружина герцога Ласло Capa , двоюрідного брата угорського короля Стефана І. Невідома по імені дочка (988—?) була дружиною маркграфа Бернгарда II , володаря Північної марки. Добронега (1012–1087) у хрещенні — Марія: дружина Казиміра Відновника, польського князя.

Ізяславичі Полоцькі. Друцькі

Володимир хоче покарати Рогніду, але на її захист встає малий Ізяслав. Мініатюра з Радзивілівського літопису

Найраніше відділяється полоцька лінія нащадків Ізяслава Володимировича. До завоювання Полоцька князем Володимиром Святославовичем, Полоцьким князівством правив варязький рід, останнім представником якого був князь Рогволод, внаслідок цього полоцькі князі іноді називалися Рогволдовими онуками.

Першим Рюриковичем у Полоцьку став Ізяслав Володимирович — син Володимира Святославовича і Рогніди, дочки князя Рогволода. Якщо вірити легенді про Рогнедь, Ізяслав став київським намісником в Полоцьку після невдалого замаху Рогніди на Володимира, при цьому малолітній Ізяслав заступився за матір з мечем в руках. По смерті Ізяслава його батько не надіслав до Полоцька одного з молодших синів (як це робилося в інших князівствах Русі), і в Полоцьку став правити син Ізяслава Брячислав Ізяславич, який прагнув до здійснення незалежної від Києва політики, при цьому полоцькі князі ніколи не намагалися претендувати і на київський великокнязівський стіл.

Примітно, що єдиним полоцьким князем, котрий посів престол у Києві, був Всеслав Брячиславич, який став Великим князем Київським не по своїй волі, а в результаті київського повстання 1068 року. Всеслав помер у 1101 році, і після нього залишилися 6 синів — Давид, Гліб Мінський, Рогволод (за іншою версією, його ім’я — Борис), Роман, Святослав і Ростислав. Починаючи з них, подальша історія династії стає досить суперечливою і заплутаною (наприклад, неясно, в якому порядку були народжені Всеславичі). Останнім Рюриковичем на Полоцькому престолі був, мабуть, Брячислав Василькович, який помер в 1240-х роках, після чого в Полоцьку з’являються князі з Литви. У Вітебську нащадки Ізяслава Володимировича правили до 1320 року, коли помер бездітним князь Ярослав Василькович і Вітебське князівство перейшло до тестя Ярослава Васильковича — Ольгерда. Обидва цих останніх князя походять від Святослава Всеславича. До нащадків полоцьких князів імовірно відносять кілька литовсько-руських княжих родів неясного походження (Друцькі, Лукомські, Мошковські, Буйницькі, Сенські та ін.). Є відомості, що перші князі цієї лінії (Брячислав Ізяславич і Всеслав Брячиславич) претендували на великокняжий престол з огляду на те, що їх Ізяслав був старше Ярослава Мудрого (нащадки якого були великими князями), проте отримали відсіч і припинили боротьбу.

Розділ на гілки. Ярославичі

Відокремлення земель Київської Держави й усамостійнення князівств після смерті Ярослава Мудрого, призвели до утворення окремих відгалужень родини Рюриковичів, які в історично-генеалогічній науці носять назву або від князівств, що ними відповідні Рюриковичі володіли, або від своїх засновників.

До Рюриковичів Південної Русі, сучасної України, належали:

• турово-пінська лінія (нащадки Ізяслава Ярославича).
• галицька лінія Ростиславичів,
• чернігово-сіверська лінія Святославичів та їхнє відгалуження-
  • Ольговичі — потомки Олега Святославича Чернігівського, які часто правили у Києві, а також недовго у Галицьому князівстві.
  • Давидовичі — нащадки Давида Святославича, ця лінія вигасла у другому поколінні.
  • Мстиславичі — сини і нащадки Мстислава Великого.
    • Ізяславичі Волинські — княжий рід який походив від сина Ізяслава Мстиславича, та правив на Волині, в Галичі та спорадично в Києві.
      • Романовичі — потомки Романа Мстиславича Великого правили у Галицько-Волинському князівстві, Королівстві Руському, та недовго у Києві.

      До Рюриковичів Центральної Русі, сучасної Білорусі, належали:

      • полоцька лінія (нащадки Ізяслава Володимировича та його внука Всеслава І), яка відокремилася ще в ⅩⅠ столітті,
      • смоленська лінія (нащадки Ростислава І Мстиславича, онука Мономаха).

      У Північно-східній Русі існувало низка князівств, де правили різні відгалуження Рюриковичів, здебільшого Мономаховичі: Юрійовичі (Володимиро-Суздальська земля) та Ростиславичі Смоленські (Ярославське князівство, з 1260-х рр.); Ярославичі (потомки молодшого сина Святослава Ярославича, Ярослава, Муромо-Рязанська земля) та у Верхівських князівствах правили чисельні відгалуження Ольговичів, які виводили свій рід від Михайла Святого, однак справжнє їхнє походження важко зясувати. Найпомітнішими з них були князі Одоєвські, Воротинські, Белевські , Мезецькі та Мосальські.

      Нащадками цих ліній, в основному чернігівсько-сіверської й смоленської, були численні княжі роди Рюриковичів, які зберігали свої спадкові уділи протягом кількох століть, аж доки Литва або Московське князівство не перетворили їх на своїх службових князів, причому, низка родів, які походили від Рюриковичів, втратили свій княжий титул.

      З молодших синів Ярослава В’ячеслав Ярославич княжив у Смоленську до своєї смерті в 1057 році, а Ігор Ярославич — на Волині, але після смерті В’ячеслава був переведений братами в Смоленськ. Сини їх, Борис В’ячеславич і Давид Ігоревич, виявилися ізгоями. Борис Вячеславич помер бездітним в 1078 році в битві на Нежатиній Ниві, Давид Ігоревич в 1086 році отримав Волинь, але потім втратив більшу частину її через засліплення Василька Ростиславича теребовльского. У літописі відзначений його син Ігор Давидович , який володів, мабуть, якимось уділом на Волині, і племінник Мстислав (батько його невідомий), який не мав уділу, але згаданий раз як учасник усобиці. Спорідненість з Давидом Городенського князя Всеволодка і його потомства — Городенської династії Всеволодковичів досить ймовірна.

      Ростиславичі Галицькі

      Старший син Ярослава Мудрого Володимир помер у 1052 році, раніше батька, і його син Ростислав Володимирович виявився ізгоєм. Після смерті Ярослава Ростиславу вдалося відвоювати Тмуторокань у дядька Святослава, двічі виганяючи звідти його сина і наступника Гліба.

      Сини Ростислава Рюрик, Володар і Василько боролися проти Ярополка Ізяславича Волинського і Туровського, що призвело до його вбивства в 1086 році і закріпленню Ростиславичів і їх нащадків в Перемишлі і Теребовлі. Рюрик помер бездітним. За примхою долі бездітними померло і більшість його племінників, що призвело до зосередження володінь Ростиславичів в руках одного з них — Володимирко. Сталося це в такий спосіб. Володар залишив двох синів — Ростислава Перемишльського і Володимирко, який спочатку князював у Звенигороді, але після швидкої смерті Ростислава став князем Перемишльським. Тим часом з синів Василька, Ростислав Василькович княжив у Теребовлі, Іван Василькович — в Галичі. Після смерті Ростислава Теребовль приєднав Іван Галицький, який, в свою чергу, помер бездітним в 1140 році, і його двоюрідний брат Володимирко Перемишльський приєднав Галич і переніс в нього княжий стіл. Так утворилося сильне Галицьке князівство, ще більш посилилось при сині Володимирка Ярославу Осмомислу. У 1199 році зі смертю Володимира Ярославича, сина Осмомисла, династія галицьких Ростиславичів згасла, а на Галицький престол вступив волинський князь Роман Великий, нащадок Володимира Мономаха.

      Ізяславичі Турівські

      Нащадки Ізяслава Ярославича займали помітне місце в історії Русі. Були князями київськими (1093–1113), волинськими (1069 — 1118, з перервами), та берестейськими. Проте закріпитись змогли лише в незначному Турово-пінському кнзівстві у середині XII ст. Старший син Ізяслава, Ярополк (1043/1047 — 1086) у 1075 був коронований папою римським «Королем Русі». У 1086 р. Ярополк був вбитий під час князівської міжусобиці, згодом канонізований. Другий син — Святополк Ізяславич (1050–1113), старший з внуків Ярослава Мудрого став у 1093 році великим князем київським. Відомий як організатор переможних походів проти половців. Нащадки Святополка після його смерті втратили свій вплив і були відсторонені Мономаховичами на другорядні уділи. Лише внук Святополка, Юрій Ярославич, скориставшись князівськими міжусобицями середини XII ст., зумів закріпитися в Турівській землі, у якій надалі правили його нащадки. Однак Турівські князі помітної ролі в Київські Русі не відігравали, і виступають у літописах, переважно, як підручні київських, а з початку XIII ст. — галицько-волинських князів.

      З кінця XIII ст. Турово-Пінське князівство почало підпадати під вплив Литовського князівства, і в другій половині XIV ст. було остаточно до нього долучене. Останніми князями з цієї династії були Давид Дмитрович (? — 1392), котрий був зятем великого князя литовського, Ольгерда, та його син Митько (Дмитро) (? — після 1432), за деякими даними, страчений Свидригайлом. Також представники цієї гілки князювали в Степанському та Дубровицькому князівствах, Семен Степанський згаданий у документах кінця XIV ст.

      Від турівських князів вів своє походження волинський княжий рід Четвертинських, представники якого у XVII навіть почали іменуватися Святополк-Четвертинськими, щоб підкреслити зв’язок з Рюриковичами. Деякі дослідники виводять від цієї княжої гілки також роди Острозьких і Збаражських–Вишневецьких.

      Святославичі. Ольговичі

      Нащадки Святослава Ярославича отримали Чернігівську землю і її колонію — Муромо-Рязанську землю. З відділенням і розпадом останньої, розпалася і династія Святославичів на три гілки.

      Мономаховичі. Мстиславичі

      Потомство Всеволода Ярославича відомо під ім’ям Мономаховичів. У Всеволода, крім Володимира, був також син Ростислав, але він загинув молодим в битві з половцями на річці Стугні і потомства не залишив. У період правління Володимира Мономаха (1113-1125) і його сина Мстислава Великого (1125-1132) київські князі відновили свій прямий контроль над всією Руссю (включаючи Полоцьк і Турів), за винятком південно-західних володінь Ростиславичів і лівобережних володінь Святославичів (Курськ тимчасово належав Мономаховичам). Після смерті Володимира Мономаха Ростово-Суздальська земля була дана в спадок його молодшому синові Юрію Долгорукому, більшою же частиною спадщини Мономаха з Києвом правив його син, Мстислав. Зі смертю Мстислава крихка єдність Київської Русі зникла і почалися численні усобиці між князями. Ще за життя Мстислава він зробив свого сина Ростислава князем Смоленським. В ході усобиць, що почалися після смерті Мстислава, інший його син, Ізяслав, отримав у спадок Володимир. Так утворилися три основні гілки Мономаховичів: Волинські Ізяславичі, Смоленські Ростиславичі і Володимиро-Суздальські Юрійовичі (Георгійовичі).

      Ізяславичі Волинські

      Династію Мономаховичів, яка княжила на Волині започаткував онук Володимира Мономаха князь Ізяслав Мстиславич, князь волинський (1136—1154) і великий князь київський (1146—1149, 1151—1154). Після його смерті Волинь остаточно відокремилася в самостійне від Києва князівство. Мстислав та Ярослав Ізяславичі вели у 60-70-х роках боротьбу за Київ, з Ольговичами, Юрійовичима та Ростиславичами Смоленськими, однак їхні претензії були слабшими, оскільки вони належали до старшої гілки Яославичів. Після смерті Ізяславичів Волинське князівство було розділене на 7 уділів. Потомки Мстислава князювали у Західній Волині: Роман у володимирському та берестейському князівствах, а Всеволод у Белзькому. За синами Ярослава закріпилась Східна Волинь зі столицею у Луцьку. Старший, Інгвар Ярославич був князем Луцьким (1180—бл. 1220), і недовго сидів у Києві, як намісник Романа Мстиславича на початку ХІІІ ст., Мстислав Ярославич Німий князював у Пересопниці (1180—1220), а після смерті Інгвара сів у Луцьку (бл. 1220—1227), Всеволод Ярославич був князем дорогобузьким (1180—1186), 1186 р. ймвірно вигнаний братами з Волині.

      Нове піднесення волинської династії почалось на рубежі XII і ХІІІ ст., коли Роман Мстиславич зумів обєднати у своїх руках Волинське і Галицьке князівства, а в 1202 році утвердився в Києві. Його потомків традиційно виділяють в окрему династію Романовичів — галицько-волинських князів у 1205—1340 рр. Окрім того в Белзькому князівстві зберегли батьків уділ сини Всеволода Мстиславича — Олександр і Всеволод. Перший з них воював з Романовичами і в 1208—1215 рр. був князем Волинським, бл. 1234 р. після чергової усобці вбитий Данилом Романовичом який зробив спадкоємців Олександра своїми підручними, а пізніше й зовсім приєднав Белзько-Червенську волость до свого домену.

      Деякі науковці вважають і відомих з літописів загадкових болохівських князів нащадками Інгвара Ярославича, які зберегли тільки цю частину його володінь.

      Романовичі

      Одна з гілок Рюриковичів, нащадки князя Романа Мстиславича — Романовичі, що володіли у 1199–1323 рр. Галицько-Волинською державою, стала королівською. Найвизначнішим її представником був Данило Романович. Разом з братом Васильком він близько 40 років боровся за спадщину свого батька. 1253 року коронований папою у Дорогочині. Його нащадки носили титул «король Русі» [ джерело? ] . Останніми представниками цієї гілки були Андрій та Лев ІІ Юрійовичі. Після занепаду Королівства Русі, титул «король Русі» (король Галичини та Володомерії) носили королі Угорщини, Польщі, а згодом імператори Австрійські.

      Юрійовичі

      До династії Володимиро-Суздальських Юрійовичів належали нащадки Юрія Долгорукого та його сина Всеволода Велике Гніздо. Вони правили Володимиро-Суздальським князівством (з 1169 р. — Великим князівством Володимирським), Переяславським князівством (1149—1234, з перервами) та, з перервами — Новгородським князівством. Від потомка Юрія Долгорукого, Данила Олександровича, вели свій рід Даниловичі, — Великі князі Московські та, з 1547 р. — Московські царі. 1598 р. ця гілка вигасла.

      Невигаслі гілки Рюриковичів

      До XX століття ще не згасли наступні роди:

      • Від старшої (Полоцької) гілки — князі Бабічєви [ru] , Друцькі, Друцькі-Соколинські [ru] , Друцькі-Любецькі (полонізовані), Путятіни [ru] .
      • Від чернігівської гілки — князі Барятинські [ru] , Болховські [ru] , Звенигородські [ru] , Єлецькі [ru] , Мосальські (полонізовані), Кольцови-Мосальські [ru] , Волконські, Горчакови [ru] , Долгорукови [ru] , Оболенські [ru] , Репніни-Волконські, Мишецькі [ru] , Щербатови [ru] , Пузини (полонізовані), Огінські (полонізовані) та Святополк-Четвертинські,
      • Від смоленської гілки — князі Вяземські [ru] , Кропоткіни [ru] , Козловські, дворяни Безсонови [ru] , Жижемські.
        • Від ярославської гілки (відгалуження смоленської гілки) — князі Дулови [ru] , Засєкіни [ru] , Львови [ru] , Шаховські [ru] , Шехонські [ru] та Щетініни [ru] .
        • Від білозерської гілки (відгалуження ростовської гілки) — князі Білосільські [ru] , Вадбольські [ru] , Ухтомські [ru] та Шелешпанські [ru] .

        Як Рюриковичі родичалися з “латинянами”

        У X–XIV століттях із Русі до країн Західної Європи пішли під вінець десятки князівських доньок. Із якими династіями найчастіше родичалися Рюриковичі, як довго тривали ці шлюби та скільки королів народили матері-русинки – дослідив Мирослав Волощук

        Мирослав Волощук

        кандидат історичних наук

        Київський князь Святослав Ярославич (крайній справа) з родиною. Ліворуч нього стоїть його дружина – німецька принцеса Ода Штаденська. Мініатюра з “Ізборника Святослава”, 1076 рік

        Християнізація династії Рюриковичів наприкінці Х століття, а разом з тим – і навернення до нової віри більшість населення усієї території Русі, дали серйозний поштовх для розширення географії укладання шлюбних зв’язків із сусідніми володарями. Серед держав “латинського кола” руські князівни найчастіше йшли під вінець за найближчих сусідів-католиків – поляків, угорців, чехів (загалом близько 40 випадків із всього приблизно 50-ти). Серед найвеличніших за своїм статусом (хоча, можливо, й найбільш нещасливих в особистому житті) була Євпраксія Всеволодівна († 1109) – спершу наречена й дружина маркграфа Північної Саксонської марки Генріха Штаденського, а згодом – дружина німецького імператора Генріха IV.

        Христос коронує Ярополка Ізяславича та його дружину Кунегунду (Ірину). Мініатюра з “Кодексу Гертруди”, ХІ ст.

        “Політичний товар”

        Із вагомого для доби середньовіччя погляду сексуальних відносин (статевого домінування чоловіка над жінкою, яка була позбавлена значної кількості прав), статистика була не на користь Рюриковичів. Вони видали заміж за іноземних володарів більше наречених, ніж самі пошлюбували.

        Образ молодої дівчини, потенційної нареченої, заручниці волі своїх батьків, як своєрідного “політичного товару”, мабуть, сформувався саме тоді. Шлюби укладалися, перш за все, батьками наречених із метою династичного, політичного, військового (а переважно, всього одразу) врегулювання якихось справ між собою, а не з любові та природного потягу молодих осіб один до одного. Однак, з іншого боку за своїм статусом і можливостями наречені, видані заміж за межі Русі, користувалися у “новій батьківщині” більшими правами, ніж вдома. Наприклад, на землях Рюриковичів вони не могли виходити заміж вдруге. Натомість, у “латинському світі” для вельможних жінок таких перешкод не існувало.

        Наше літописання зазвичай не вшановувало жінок належною увагою, навіть, якщо вони вели активну політичну діяльність. Так історики впродовж століття “ламають списи” стосовно походження вдови “самодержця всієї Русі” Романа Мстиславовича та матері короля Данила Романовича – Анни. Натомість, про життя деяких князівен, що після шлюбу опинилися в інших країнах, залишилося немало іноземних писемних свідчень придворних істориків. Найбільше відомостей збереглося про трьох руських князівен: доньку Ярослава Мудрого – Анну, королеву Франції (1051–1060), дружину Генріха І († 1060), а після його смерті – графа Рауля де Крепі; доньку колишнього новгородського князя Ярослава Володимировича – Ґримиславу († 1258), краківсько-сандомирську княгиню (1208/1209–1211 – до 1227), вдову польського володаря Лешека Білого; і, врешті, про доньку колишнього галицького князя Ростислава Михайловича, що від 1247 року був господарем Мачви – Кунеґунду († 1285), королеву Чехії (1261–1278), дружину короля Пшемисла ІІ Оттокара. До слова, син Кунеґунди, Вацлав ІІ († 1305) короткий період був королем Чехії та Польщі, а її онук Вацлав ІІІ († 1306) – королем Чехії, Угорщини та Польщі.

        Волинський князь Ярополк Ізяславич з дружиною Кунегундою (Іриною), дочкою графа Орламюнде і Веймара Оттона I і Аделі Брабантської, перед апостолом Петром. До ніг апостола припадає його матір Гертруда (Олісава), дочка короля Польщі Мешка II і Рикси Лотаринзької, дружина Великого князя Київського Ізяслава Ярославича. Мініатюра з “Кодексу Гертруди”, ХІ ст

        Шлюби з Пястами

        Найчастіше, як свідчать генеалогічні студії, руські князі родичалися із польськими Пястами. Таких двосторонніх шлюбів було 25 (може 26). Із переліку укладених шлюбів 21 – плідний (6 – на Русі, 15 – у землях Пястів), 5-6 – безплідні (один-два – на Русі, чотири – у Польщі). Динаміка їх укладання упродовж століть була нерівною: в ХІ столітті з Русі видали три особи, а прибуло дві; у ХІІ столітті – вийшло заміж за Пястів п’ятеро осіб, за Рюриковичів – четверо-п’ятеро; у ХІІІ столітті з Русі виїхало вісім осіб, а на Русь – дві; натомість у XIV столітті з Русі вийшла заміж лише одна наречена і жодна не приїхала. З володінь династії Рюриковичів наречених видавали з Києва, Чернігова, Галича, Луцька, волинського Володимира, Белза, Холма або Львова. Натомість, наречених з династії Пястів направляли до Києва, Мурома, Новгорода, волинського Володимира (двічі), Чернігова, Дорогочина та Львова. Руські князівни прибували у землях Пястів до Кракова, Плоцька або Черська, Вроцлава (?), Ґнєзна, Познані, Добжиня, Сєрадзі та Битома. Натомість Пястівни виїжджали до земель Рюриковичів із Острова Ледницького або Ґнєзна, Кракова, Плоцька, Добжиня або Ленчиці.

        У землях Пястів від матерів-русинок народилося не менше 44 дітей. Іменослов народжених від князівен з династії Рюриковичів містив чіткі руські впливи (Ярослав, Юрій, Святослава, Ольга, Євдокія, Марія, Євфимія). При цьому найчастіше хлопчиків називали Болеславом (сім випадків), Владиславом (шість разів) та Мешком (п’ять разів). Водночас польські матері принесли не менше 14-ти дітей та жодного впливу Пястів на іменослов новонароджених не було. Часто хлопчиків називали Володимиром (двічі). Від матері-русинки Добронеги-Марії Борисівни був, зокрема, народжений король Польщі у 1076–1079 роках Болеслав Щедрий (Сміливий). Натомість від матері-польки Аґнєшки появився на світ Роман Мстиславович, який у 1199 році об’єднав Галичину та Волинь в одну державу.

        Шлюб мазовецького князя Конрада з Аґафією Святославівною – найтриваліший у володіннях Пястів. Він тривав протягом 1207/1208–1247-х років. Ця ж сім’я була найпліднішою і мала щонайменше 10 дітей. Натомість на Русі прикладом вірності став матримоніальний союз Ізяслава Ярославовича з Гертрудою, донькою Мешка ІІ. Ізяслав та Гертруда жили в шлюбі з 1043-1044-го до 1078 року.

        Натомість найпліднішими було відразу кільках шлюбів, у яких народилося троє (з певною вірогідністю – четверо) дітей: князів Мстислава Ізяславовича († 1170) з Аґнєшкою – троє (можливо – четверо) синів, Всеволода Святославовича Чермного († 1215) з невідомою донькою Казимира Справедливого – один син та двоє (можливо – троє) доньок, а також матримоніальний союз короля Русі і князя Володимирії Юрія І († 1308 або 1315) з донькою куявського князя Казимира Євфимією – двоє синів та одна (можливо – двоє) доньок.

        Під вінець з Арпадами й Анжу

        Друге місце серед західних сусідів у шлюбній дипломатії Рюриковичів займали угорські Арпади. Не лише через спільність кордонів, а й близькість мов (при угорському дворі умовне “слов’янське есперанто” було, мабуть, другою з найуживаніших мов), культури, а також схожість традицій монарших дворів. Усього було укладено 11 міждинастичних шлюбів та чотири напіввінценосних одруження. У Х/ХІ столітті з Русі видали три особи, на Русь – одну. У ХІІ столітті – теж три особи, а на Русь – жодної. Впродовж ХІІІ століття наречених з Русі було двоє (а також сюди зараховуємо Ростислава Михайловича, котрий переїхав жити “у зяті”), а на Русі з’явилася “одна” особа. І нарешті у XIV столітті з Русі видали заміж одну особу, на Русь – жодної.

        Найчастіше наречених направляли до Угорщини з Києва (щонайменше тричі, а може й більше разів), Переяслава, Галича, Львова та кількох до кінця не встановлених князівських осередків. Натомість угорські наречені зазвичай опинялися в Новгороді або волинському Володимирі, рідше – Галичі, Львові. Цікаво, що вінценосні угорки не видавали до таких знакових резиденцій династії Рюриковичів, як Київ, Чернігів, Переяслав, Суздаль, Владимир-на-Клязьмі. Абсолютна більшість шлюбів з боку угорських володарів і вельмож укладалася із доньками київських та близьких до київського престолу волинських князів – точно зафіксовано п’ять випадків. Тричі “читаються” шлюби із доньками галицьких князів чи князів так званої “Великої” Галицької землі, наприклад, перемишльських. Одного разу шлюб уклався із сестрою володаря Королівства Русі (Regnum Russiae) (Карл Роберт і Марія Львівна).

        Плоцька патена (літургійна посудина у католицькій церкві). У верхньому лівому куті зображена Агафія Святославна († 1248), донька сіверського та перемишльського князя Святослава Ігоревича, дружина мазовецького князя Конрада

        Внаслідок шлюбів в Угорщині від матерів-русинок народилося вісім хлопчиків і семеро дівчаток, на Русі від матерів-угорок – семеро хлопчиків і шестеро дівчаток. Народженими від матерів-русинок були четверо угорських королів – Соломон († 1087), Бела ІІ († 1141), Стефан ІІІ († 1172) і Бела ІІІ († 1196). Від вінценосної угорки народжений знаменитий король Русі і князь Володимирії – Юрій І. Найтривалішими виявилися шлюби Лева Даниловича († близько 1301) із Констанцією († після 1287/88) – 40–41 рік, Андрія І († 1060) із Анастасією Ярославівною († б. 1096) – біля 23 років та Ростислава Михайловича з Анною († після 1270) – 21/22 роки. Найпліднішими, натомість, стали шлюби Ґейзи ІІ († 1162) з Єфросинією Мстиславівною († 1193) – восьмеро дітей (четверо хлопчиків і четверо дівчаток) та Ростислава Михайловича з Анною – семеро дітей (троє хлопчиків і четверо дівчаток).

        Отож, династія Рюриковичів, як чи не найбільше розгалужена із усіх інших європейських династій середньовічної доби, активно брала участь у європейській матримоніальній політиці. І що цікаво – наречені з Русі ставали відомими володарками далеко за межами своєї малої батьківщини (чого лише вартує приклад Анни Ярославни), часом вагомо впливаючи на політичне життя Франції, Угорщини, Польщі та інших європейських держав.