§ 6. Князювання Володимира Великого

Князь Володимир (?-1015) увійшов в історію як видатний політик, адміністратор і реформатор. Найголовнішою заслугою князя Володимира вважається запровадження на Русі християнства. За це й отримав прізвисько Великий.

Він став єдиновладним правителем Русі у 980 р. після запеклої боротьби зі своїми братами. Володимир розпочав своє князювання з того, що відправив варягів, які допомогли йому здобути владу, до Константинополя служити візантійському імператору, а своїх дружинників посадив намісниками в багатьох містах Русі.

Він продовжував політику розширення своїх володінь. У 981 р. Володимир підкорив Червенські міста (Волинь, Червень, Белз і Перемишль). До Русі було приєднано землі в басейні Західного Бугу. Незабаром тут збудували фортецю Берестя, а на Волині заснували нове місто Володимир. Це спричинило суперництво з Польщею. Упродовж 981-982 рр. князь двічі приборкував в’ятичів, а пізніше — радимичів та хорватів.

Русь-Україна за часів князювання Володимира Великого та Ярослава Мудрого

Внутрішня будова «Змієвих валів» та укріплень міст (реконструкція)

Богатирі. Худ. В. Васнецов

Язичницьке капище у Києві (сучасний вигляд)

Щоб остаточно підкорити ці землі, близько 988 р. Володимир здійснив адміністративну реформу. Князь позбавив влади місцеву знать і посадив у княжіннях намісниками своїх десятьох синів.

Князь провів також судову реформу, запровадивши «Устав земляний» — нове зведення норм усного звичаєвого права, що базувалося на давніх звичаях і традиціях східних слов’ян.

Майже безперервна боротьба Володимира з печенігами, які чинили напади на Русь, обумовила необхідність здійснення воєнної реформи. Замість найманців-варягів князю стали служити «мужі кращі» зі східнослов’янських союзів племен, а південні кордони було зміцнено величезною за розмірами системою укріплень, відомою як «Змієві вали». (Деякі історики уважають, що вони були зведені значно раніше, а князь їх лише зміцнив).

Багато уваги Володимир приділяв розбудові Києва, звівши нову міську фортецю «міста Володимира» площею близько 10 га. Центральну частину міста, або Гору, оточили високі земляні вали з дерев’яними вежами. До нього прилягали укріплені передмістя, найбільшим із яких був Поділ — торгово-реміснича частина міста.

На початку свого правління Володимир здійснив першу релігійну реформу. Він спробував реформувати язичництво, проголосивши Перуна верховним богом країни. Проте оновлене язичництво не відповідало новим взаєминам у суспільстві. До того ж у тогочасному християнському світі східних слов’ян часто називали принизливим прізвиськом «варвари». Ймовірно, усе це спонукало князя Володимира охрестити Русь-Україну.

Які реформи здійснив князь Володимир?

2. Запровадження князем Володимиром християнства на Русі

Вирішивши охрестити населення держави, Володимир зупинив свій вибір на християнстві візантійського зразка. Здійсненню задумів посприяв збіг обставин. Візантійський імператор Василій II звернувся до Володимира з проханням про військову допомогу для придушення бунту. Київський князь погодився — за умови, що сестра імператора Анна стане його дружиною. Василій II прийняв таку пропозицію, хоча потім відмовився віддати свою сестру за Володимира. Щоб примусити імператора виконати обіцянку, князь Володимир у 988 р. захопив місто Херсонес (Корсунь) — оплот візантійського панування на Кримському півострові. Василій II був змушений виконати умови угоди, але зобов’язав Володимира перед шлюбом з Анною охреститися, оскільки християнка не може стати дружиною язичника. Князь пристав на це.

Після охрещення візантійськими священниками в Херсонесі, Володимир узяв шлюб з Анною. Повернувшись до Києва, Володимир організував хрещення населення своєї столиці.

988 р. вважається роком хрещення Русі. Згодом почали здійснювати хрещення населення інших земель Київської держави. Іноді доводилося застосовувати силу. Так, воєвода Путята хрестив Новгород «вогнем і мечем».

За наказом князя Володимира у Києві впродовж 989-996 рр. було збудовано церкву Богородиці. Це був перший на Русі кам’яний храм, споруджений руськими та візантійськими майстрами. На утримання церкви князь віддавав десяту частину власних прибутків, тому її назвали Десятинною. Десятина стала першим постійним податком на Русі.

Фрагмент діорами «Взяття Корсуня князем Володимиром». Художники І. Петров, В. Сердюк

Володимир ставить ідолів. Мініатюра з літопису

Хрещення князя Володимира. Худ. М. Врубель

Скинення Перуна. Худ. М. Макаров

Хрещення киян. Худ. С. Іванов

Заснування Десятинної церкви. Худ. В. Верещагін

Розгляньте картини і складіть розповідь про процес християнізації Русі за Володимира Великого.

Одначе населення неохоче відмовлялося від віри батьків і дідів, тому християнізація Русі-України розтяглася на кілька століть.

Християнство сприяло руйнації залишків родових відносин у східних слов’ян, зміцненню князівської влади, визнанню її права на панування.

Прийняття християнства долучило Русь-Україну до кола цивілізованих держав свого часу.

Християнство стало підґрунтям формування якісно нових підвалин у культурі, на яких розвивалися писемність, освіта, література, мистецтво тощо.

Робота з історичними джерелами

Розповідь Нестора-літописця в «Повісті минулих літ» про хрещення киян

Аби світ дізнався, що Русь-Україна стала новою християнською державою, Володимир розпочав карбування власних золотих і срібних монет. На цих «златниках» і «срібниках» було зображено князя Володимира з атрибутами влади (у короні, сидячи на троні) та з хрестом у руці. На зворотному боці монет карбували «тризуб» — герб князя.

«Златник» і «срібник» князя Володимира (лицьовий бік)

Якими були наслідки прийняття християнства?

3. Зовнішня політика князя Володимира

У відносинах із сусідніми державами Володимир використовував як військову силу, так і дипломатію.

Князь відвоював у Польщі загарбані нею Червенські міста.

Київ за князювання Володимира підтримував зв’язки із Заходом. Двічі відвідували київського князя (у 988 та 991 рр.) посли Папи Римського. А 994 р. і 1000 р. споряджалися посольства Володимира до Рима. Підтримувалися відносини зі Священною Римською імперією.

Знак князя Володимира (тризуб) на цеглині Десятинної церкви

Для протидії воєнним походам печенігів князь уклав мир із болгарами.

У своїх відносинах із Візантією Володимир прагнув налагодити добросусідські взаємини і ставлення до русичів як до рівних.

Володимир добре розумів важливість традиційної для того часу практики «шлюбної» дипломатії та активно її застосовував для підтримання стабільних відносин з іншими країнами. Син Святополк був одружений із донькою польського короля Болеслава Хороброго, Ярослав став зятем шведського короля Олафа. Одна дочка Премислава вийшла заміж за угорського короля Владислава Лисого, а друга — за чеського короля Болеслава Рудого.

З якими державами Володимир підтримував зв’язки?

ВИСНОВКИ

Князь Володимир увійшов в історію як енергійний реформатор, діяльність якого сприяла розбудові та зміцненню країни. Свідченням визнання його заслуг на Русі стало звеличення князя народом у билинах як «Володимира Красне Сонечко» і прилучення його Православною церквою до лику святих.

Територія Київської держави на кінець князювання Володимира в цілому відповідала межам розселення східних слов’ян і за площею була найбільшою в Європі.

Запровадження Володимиром християнства як державної релігії Русі визначило її подальший розвиток. Це дало змогу ввійти до кола християнських держав і налагодити відносини з ними.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ

• 1. Які внутрішньополітичні перетворення здійснив князь Володимир? Чи сприяли вони зміцненню Русі-Українн?
• 2. Розкрийте передумови та історичне значення запровадження християнства як державної релігії Русі-Українн.
• 3. Обговоріть у групах. Чому хрещення було прийнято саме з Візантії?
• 4. Частина істориків називає Русь-Україну імперією. Наведіть аргументи «за» і «проти».
• 5. Що таке «шлюбна» дипломатія?
• 6. Висловіть припущення, чому князь Володимир отримав прізвисько Великий.

Володимир Мономах

Князі Ярославовичі втримали спадщину, хоча мирилися не так, як би того бажав їхній батько. Серед тодішньої еліти утвердилася думка, що об’єднати державу, яка почала дробитися, здатен сильний володар. Таким правителем на початку XII століття став Володимир Мономах, син руського князя Всеволода Ярославовича та візантійської принцеси.

Доля зробила його особливим, тому що був онуком відразу двох імператорів: руського Ярослава Мудрого та ромейського Костянтина IX Мономаха. Таким чином поєдналися в його особі царгородські розважливість і далекоглядність та київські мужність і гарт.

Із юності княжич звик мандрувати. Як то водилося на Русі, він змінював столиці, правив у містах Смоленськ, Чернігів і Переяслав. Одружився з Гітою, представницею англосаксонської королівської родини. Її батько загинув у битві поблизу міста Гастінгс у 1066 році. Родичі забрали дівчину до Швеції, звідки вона потрапила в Русь. Хоча про її спадок не йшлося, шлюб дарував її чоловікові добрі зв’язки в Європі. Після того як Всеволод Ярославович став великим київським князем, він перевів сина поближче до себе — у Чернігів. На півтора десятка років утвердилася їхня спільна влада.

Син Володимир слухався батька, допомагав у складній боротьбі проти конкурентів та половців. Не забував і про освіту — читав книжки, глибоко вивчав премудрості християнства, зокрема ідеї любові та моралі. Тогочасним русам запам’ятався як розумний володар, вправний організатор і рішучий лідер. Коли в 1093 році помер Всеволод, кияни сподівалися, що саме Володимир очолить князівство. Однак цього не сталося! Владу успадковували таким химерним способом, що першість належала наступникам старшого Ярославовича — Ізяслава. Тому Володимир Всеволодович вирішив не починати усобиць і добровільно відмовився від претензій на стольний город. Коли ж менш «виховані» родичі посунули його з Чернігова, осів у Переяславщині, де заслужив славу оборонця Русі від половців.

«Князі Ярослав Мудрий та Володимир Мономах», серія «Державотворці», скульптор Анатолій Кущ, гіпс, 64×49 см, 2000 р.

Від 1094 року князь почав протистояння зі Степом. Спостерігаючи за його успіхами, київський володар Святополк Ізяславович запропонував об’єднати війська. Спільними силами обидва неодноразово (у 1103, 1107, 1109 та 1111 роках) ходили війнами на кочовиків. Остання їхня кампанія виявилася найвдалішою: розгромили основне військо половецького хана і відкинули ворога за річку Дон.

Відомості про сміливого, обдарованого і досвідченого князя прокотилися повсюдно. Коли в 1113 році помер Святополк Ізяславович, кияни знову запропонували престол натоді вже майже 60-річному Володимиру. Насправді в Києві вибухнуло повстання — бунтівники вимагали змінити виплати боргів. Представники міської верхівки попросили заступництва в переяславського володаря. Серед онуків Ярослава Мудрого він був не найстаршим, але заради врятування столиці погодився прийняти запрошення. Після придушення виступу, однак, вирішив змінити нарахування відсотків — його міркування доповнили «Руську правду» і стали законом — «Статутом».

Руссю князь Володимир Мономах керував розважливо і самовладно. Насамперед усунув супротивників. За допомогою синів контролював більшість окраїн. Окрім того, використовував уміння родичів, що обіймали уділи з його волі і, відповідно, йому підпорядковувалися. Чи не єдиними, кого не вдалося повністю схилити на свій бік, виявилися брати Ростиславовичі. Вони утвердилися в Прикарпатті наприкінці XI століття, опираючись на тамтешній люд і бояр. Окрім того, їм допомагали угорський король і польські князі. Отже, довелося миритися, що ці непокірні керували вотчинами самостійно.

Правління Володимира Мономаха — це період політичного зміцнення, господарського піднесення, культурного поступу Русі. Завдяки злагодженості постійні усобиці, як здавалося, вщухли назавжди. Повнота влади зосереджувалася в руках великого князя київського. Нащадок візантійського імператора, він правив одноосібно, при цьому дбав про не про самолюбство, а про добробут підданих. Завдяки авторитетові він міг «натиснути» на супротивників, утримати їх від воєн, схилити на свій бік. Так сталося, наприклад, коли він посадив вірних військовиків у придунайські міста, що належали Візантійській імперії. Згодом, домовившись про вигідні умови, відкликав залоги.

Окрім того, володар вміло використовував половців як чинник згуртування проти спільного ворога. Ще з часів перебування в Переяславі він зрозумів: той, хто боронитиме свій дім від степовиків, заслуговуватиме на любов і повагу простолюду. Щоби здолати міць Степу, потрібне було єднання, а його міг забезпечити тільки він — руський монарх.

За правління Володимира Мономаха зводили нові церкви, розпочали складати Печерський патерик. Упродовж 1116-1117 років він доручив упорядкувати літописи. Так з’явилася друга редакція «Повісті минулих літ», яку на замовлення виконав чернець Сильвестр. Для історії України його праця має виняткове значення, адже впорядкований твір зберігся до наших днів.

Онук Ярослава Мудрого знав силу літератури! На відміну від багатьох європейських монархів, він володів неабияким письменницьким талантом. Близько 1117 року князь написав «Повчання дітям», де змалював свої діяння та їх вплив на Русь. Він справедливо відобразив себе як мудрого державного діяча, турботливого правителя, вправного господаря, відважного ратника й освіченого мислителя. Прагнув передати досвід нащадкам, хотів, аби вони взяли тільки найкраще та не повторювали його помилок. «Повчання. » — це не лише настанови. Князь Володимир, який уболівав за долю держави, склав своєрідні заповіді майбутнім керманичам. Він звертався й до дітей, закликаючи до милосердя, відповідальності та миролюбства.

Цікаво, що не чужими володарю були розваги. Зокрема, затято полював і в «Повчанні. », поруч із ґрунтовними розмірковуваннями, пишався своїм захопленням: «От коли я жив у Чернігові, я своїми руками стриножив у лісових пущах десятки три диких коней, та ще й, коли доводилося їздити по степу, то також власноручно ловив їх. Два рази тури піднімали мене разом з конем на роги, олень бив мене рогами, лось ногами топтав, а другий колов, дикий вепр зірвав у мене із стегна меч, ведмідь укусив коліно, а рись один раз, скочивши мені на стегна, звалила разом із конем. »

19 травня 1125 року князь Володимир Всеволодович упокоївся. Його поховали в Софійському соборі в місті Київ. Літописець із цього приводу зафіксував: «Преставився благовірний князь, христолюбивий великий князь всеї Русі Володимир Мономах, що просвітив Руськую землю, наче сонце, промені пускаючи, і слава його розійшлася по всіх землях. А найбільше страшним він був для поганих, [цей] братолюбець і нищелюбець, і добрий дбайливець за Руську землю. Проставився він [місяця] травня в дев’ятнадцятий [день]. І, опрятавши тіло його, положили [його] у святій Софії, коло отця [його] Всеволода, співавши належні співи над ним.

Саркофаг Володимира Мономаха, собор Святої Софії, місто Київ

Священнослужителі ж, жалкуючи, тужили по святому і доброму князеві, [а] весь народ і всі люди за ним плакали, як ото діти за отцем або за матір’ю. Плакали по ньому всі люди і сини його Мстислав, Ярополк, В’ячеслав, Юрій, Андрій, і внуки його. І тоді розійшлися всі люди з жалобою великою. І так само й сини його розійшлися кожен у свою волость із тугою великою, туди, де ото він кожному з них роздав був волості».

Разом із князем у небуття поступово відходила слава об’єднаної Русі. Ще на Любецькому з’їзді 1097 року нащадки Рюрика закріпили уділи за родинними гілками. Відтоді вони спільно виступали тільки під орудою беззаперечного лідера. Хоча цю роль узяв на себе Мстислав Володимирович, званий Великим, надалі визначних князів залишалося обмаль. Русь-Україна вступала в період роздробленості.

Вір, але перевір

Батьком Володимира був Всеволод, син Ярослава Мудрого. Мати — позашлюбна донька візантійського імператора Костянтина IX Мономаха, її ім’я достовірно невідоме. Імовірно, її звали Анна, яка в історії знана як Мономахиня.

Хлопчикові дали два імені: перше — християнське — Василь, а друге, яким назвав дідусь Ярослав, княже — Володимир, на честь прадіда, хрестителя Русі великого князя київського Володимира. Проте мама і тато вирішили, всупереч звичаям, присвоїти ще й прізвисько — Мономах, на честь ромейського діда.

Із державним знаком влади Володимира Всеволодовича пов’язаний цікавий міф. Його вигадали московити, щоби хоч якось обґрунтувати зверхність над українцями. Ідеться про так звану «шапку». Нібито імператор Костянтин IX Мономах прислав її своєму внукові як символ посади. Цей дар, мовляв, давав руським князям право титулуватися василевсами — царями. Шапка потім з’явилася в Московії та символізувала підкорення України. Однак виявилося, що насправді вона — звичайнісінька монголка, яку в XIV столітті хан Золотої Орди Узбек «подарував» московському чільнику як підданому.

Пам’ятна монета «Володимир Мономах», серія «Княжа Україна», художники: Таран Володимир, Харук Олександр, Харук Сергій, Козаченко Віталій; скульптори — аверс: Дем’яненко Володимир; реверс: Атаманчук Володимир, срібло, 2002 р.

Пам’ятник і пам’ятний знак Володимирові Мономаху, автор ідеї — Олексій Степанов, місто Бориспіль, Київська область, 2016 р.

Мовою джерел

Із «Повчання. » Володимира Мономаха:

«. Старих шануй, як отця, а молодих — як братів. У домі своїм не лінуйтеся, а за всім дивіться. Не покладайтесь на тивуна ні на отрока, щоби не посміялися ті, які приходять до вас, ні з дому вашого, ні з обіду вашого. На війну вийшовши, не лінуйтеся, не покладайтеся на воєвод. Ні питтю, ні їді не потурайте, ні спанню. І сторожів самі наряджайте, і [на] ніч лише з усіх сторін розставивши довкола [себе] воїв, ляжте, а рано встаньте. А оружжя не знімайте із себе вборзі, не розглядівши [ворога] через лінощі, бо знагла людина погибає. Лжі бережися, і п’янства, і блуду, бо в сьому душа погибає і тіло.

. Не дайте отрокам шкоди діяти ні своїм [людям], ні чужим, ні в селах, ні в хлібах, а не то клясти вас начнуть. А куди підете і де станете, — напоїте, нагодуйте краще стороннього; а ще більше вшануйте гостя, звідки він до вас [не] прийде, — чи простий, чи знатний, чи посол, —якщо не можете дарунком, [то] їжею і питвом. І чоловіка не миніть, не привітавши, добре слово йому подайте. Жону свою любіте, але не дайте їм, [жінкам], над собою влади.

. А коли добре щось умієте — того не забувайте, а чого не вмієте — то того учітесь, так же, як отець мій. Удома сидячи, він зумів знати п’ять мов, — а за се почесть єсть од інших країв. Лінощі ж — усьому [лихому] мати: що [людина] вміє – те забуде, а чого ж не вміє — то того не вчиться».

Чому на пам’ятній монеті «Володимир Мономах» зображено Юрія Змієборця? Яку книжку тримає в руках князь? Прочитай оповідь, літописний уривок, свідчення, розглянь мапу, зображення скульптур, монети. Зістав відомості про князя Володимира Мономаха. Які факти збігаються? Які різняться? Поясни причини розбіжностей.

Що відомо про князя Володимира, який приніс християнство на терени Київської Русі? Розповідають історики

Сьогодні в Україні відзначають 1033-тю річницю хрещення Київської Русі-України та день пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира, який приніс християнство на терени сучасної України. Чому князь Володимир вирішив охрестити Русь, чи були в нього інші варіанти, окрім християнства, і як з князя він перетворився й на шанованого святого, канонізованого як католицькою, так і православною церквами? Українському радіо про все це розповіли історик та публіцист Андрій Плахонін, історики Вадим Арістов та Ярослав Затилюк, релігієзнавець, директор Громадської організації “Центр релігійної безпеки” Дмитро Горєвой.

З якої родини походив Володимир та яким він був?

“Про генеалогію Володимира відомо не тільки з руських джерел, а й того часних візантійських. Його батьком був Святослав, дідом – Ігор, а бабусею – Ольга і, власне, віл Ігоря генеалогія є достовірною. Разом з тим, коли Володимир точно народився, ми точно не знаємо”, – розповів Вадим Арістов.

За словами історика, родина Володимира була дуже успішною у тогочасній Східній Європі: “Це була родина з середовища київських русів – спільноти в основному скандинавського походження, яка тут осіла і слов’янізувалася. Володимир був тим, хто зробив представників свого роду монополістами на владу у Східній Європі. Він та його нащадки контролювати всі ключові пункти на річках, а Східна Європа тоді була величезною транзитною зоною торгівлі між Балтикою, Каспійським та Чорним морями. Й він та його нащадки змогли створити монополію на цих теренах”.

“Також джерела, які до нас дійшли говорять про його любов до жінок. Німецький хроніст Титмар, який написав свою хроніку 1018 року, занотував зі слів очевидців, що про Володимира ходили чутки та анекдоти не дуже пристойного характеру”, – зауважив Арістов.

Проте історик наголосив, що не варто забувати, що йдеться про людину, яка півжиття прожила язичником і зробила вибір на користь християнства ще з язичницьких позицій.

Чому Володимир був хрещений як Василій?

“Хрестять на честь якогось святого. Для візантійців Володимир – це поганське, варварське ім’я, тому що воно слов’янське. А Василій це грецьке ім’я. Плюс фактор візантійського імператора Василія: для Володимира було важливим взяти це ім’я і показати, що він є рівним в його розумінні”, – пояснив релігієзнавець Дмитро Горєвой.

Князь чи каган: який титул мав Володимир?

За словами Арістова, це питання дуже сильно пов’язане з конкретними історичними джерелами та текстами: “Титул “каган” щодо Володимира використовується в одному, але дуже потужному творі – “Слові про закон і благодать” митрополита Іларіона. Тільки там він послідовно називає Володимира великим каганом. Існує багато версій, чому він так його називав, проте важливо, що ця назва зустрічається тільки в одному тексті”.

“В усіх інших текстах він каганом не зветься. А як він сам себе називав за життя певності немає. На його монетах, які до нас дійшли, немає титулу. З іншого боку, він в родині перший справжній правитель, який має владу над великими територіальними просторами, тому не дивно, що з нього традиція лише починалася. Проте швидко, можливо, ще за його життя усталюється титул “князь”, – розтлуматив історик.

Що відомо про дітей князя Володимира?

Вадим Арістов розповів, що літописи містять 12 імен синів князя Володимира, про трьох з яких інших відомостей немає: “З десяток чи трохи менше синів в нього точно було. Скільки доньок було – невідомо”.

“Проте про доньок Володимира ми знаємо, що вони були дружинами угорського та польського королів”, – додав Горєвой.

Що спонукало Володимира провести релігійну реформу?

“Перед прийняттям християнства Київська Русь був великим конгломератом, який став політичним утворенням та займався торгівлею. Русь встановила певний баланс сил у Східній Європі. На середину Х століття з русами безперечно мають справу скандинави, європейські країни і Візантія”, – розповів історик Ярослав Затилюк.

Він наголосив, що самі руси, очевидно, хотіли мати більше справ із візантійською імперією, адже вона була основним ринком збуту товарів з Київської Русі.

“Релігійна реформа Володимира має свої політичні витоки. Це не є чимось унікальним і траплялося в історії релігії світу. В тому ж Стародавньому Єгипті релігійна реформа впроваджувала елементи монотеїзму й була пов’язана з діяннями певного фараона, який хотів укріпити свою владу. Володимир також хотів укріпити свою владу, посилити її та централізувати. Він відомий в політичній історії саме тим, що був потужним централізатором”, – пояснив Дмитро Горєвой.

З ним згоден і Затилюк, який описує релігійну реформу князя Володимира як спробу консолідувати в єдине ціле різні слов’янські племена навколо певної спільної теми: “Такою темою й стала релігія, коли всі вірять в одного Бога”.

Разом з тим, Горєвой наголосив, що такі релігійні реформи згори ніколи не впроваджуються в короткий термін: “Це завжди розтягнутий в часі процес, тому що має змінитися свідомість людей, яка змінювалась протягом декількох поколінь”.

“Я думаю, що був комплекс питань, які схилили Володимира до того, щоби прийняти християнство: внутрішня та зовнішня політика, а також особистісні переживання”, – висловив свою думку релігієзнавець.

Ярослав Затилюк додав від себе, що окремою мотивацією прийняти християнство на Русі могло бути бажання ввійти в коло рівних при спілкуванні з сусідами, більшість з яких вже були християнами.

“Також в той час у Візантії відбувалася колотнеча, було повстання одного з полководців проти імператора. Імператор був у дуже складному становищі і попросив правителя русів Володимира про допомогу. За свою військову допомогу князь попросив руки когось з візантійських принцес, а це би означало визнання якогось статусу. Проте такого роду шлюби були неприпустимі, тим більше з язичником. Відповідно Володимиру було запропоновано хреститися, що він і здійснив”, – пояснив історик.

Разом з тим, Вадим Арістов зауважив, що навряд чи можна говорити, що у Володимира був дуже ґрунтовний досвід, пов’язаний з християнством, хоча його бабуся й була християнкою: “Тоді вона була однією з небагатьох тут, в руському середовищі. Наприклад, всі язичники ховали себе в курганах, а вона заповідала поховати себе за християнським звичаєм. Також вона робить спробу охрестити землю – посилала послів до німецького короля, майбутнього імператора Оттона, і він надіслав сюди єпископа. Він приїхав, але тут щось пішло не так і єпископ ледь живим повернувся на Батьківщину”.

Чому Росія претендує на київського князя Володимира?

“Якщо дивитися з точки зору політичного конфлікту між Росією та Україною, то змагання за спадок Володимира пояснюється війною, яка зараз триває між нами. Нічого поганого в тому, що у Москві поставили пам’ятник Володимиру немає, тому що він перш ніж стати київським князем, він був князем новгородським. Й російська православна церква пішла від київської митрополії, а Володимир – засновник цієї митрополії. Якби це військовий конфлікт, то ніякої проблеми не було б. Тому нехай би й пам’ятник Володимиру стояв у Росії, якби вони не заявляли, що лише Росія має право на цей спадок”, – зазначив публіцист Андрій Плахонін.

Він також звернув увагу на сумнівне походження мощей святого Володимира, які перебувають в церквах кількох країн: “1635-го року митрополит Київський Петро Могила віднайшов на місці Десятинної церкви нібито мощі святого Володимира. Зараз російська православна церква активно їх тиражує та возить гастролями по всій території Східної Європи. Могила знайшов якийсь саркофаг, який, як зараз можна встановити, був за межами давньоруського храму. Залишається питання, чи могли князя Володимира поховати на вулиці, а не всередині храму, ще й у саркофазі із шиферу. Адже шиферний саркофаг з’являється тільки в середині ХІ століття, а Володимир помер в 1015 році. Володимира поклали в мармуровий саркофаг, а решки, які знайшов Петро Могила, скоріш за все належать дрібному князю”.

Фото: ZeFt – пам’ятки України