Інфекції, викликані диморфними грибами

Для диморфних грибів характерний термічний диморфізм: в організмі людини знаходяться у формі дріжджів (поодинокі клітини – бластоспори), у ґрунті виробляють нитки міцелію. Вони не колонізують здорових людей. Знаходяться у ґрунті. Спостерігаються ендемічно в окремих географічних регіонах. У Польщі захворювання може бути виявлене ​​в осіб, які повертаються з ендемічних регіонів.

Диморфні гриби викликають підшкірні інфекції (споротрихоз, хромомікоз, міцетома) та системні мікози, при яких інфікування найчастіше відбувається інгаляційним шляхом (спори знаходяться в пилі): бластомікоз, гістоплазмоз, кокцидіоїдомікоз, паракокцидіоїдомікоз.

Дерматофітози

Гриби, що викликають дерматофітози – дерматофіти, належать до 3 родів: Trichophyton, Microsporum і Epidermophyton . З огляду на їх резервуар ці гриби діляться на антропофільні, зоофільні і геофільні.

Антропофільні дерматофіти (напр. Trichophyton rubrum , Trichophyton interdigitale , Trichophyton tonsurans , Microsporum audouinii ) добре пристосовані до існування в організмі людини і викликають хронічні слабосимптоматичні інфекції. Інфікування може відбуватися через прямий (мікоз шкіри голови у дітей) або непрямий контакт (мікоз стоп – інфікування в басейні).

Спори та фрагменти міцелію дерматофітів можуть зберігатися у зовнішньому середовищі дуже довго, аж до 18 місяців і бути джерелом інфекції.

Зоофільні дерматофіти (напр. Microsporum canis , Trichophyton mentagrophytes , Trichophyton verrucosum ) викликають інфекції у людей, найчастіше з інтенсивною запальною реакцією. Інфікування відбувається через контакт з домашніми (часто у дітей) або свійськими тваринами (інфекція у фермерів та ветеринарів).

Геофільні дерматофіти (напр. Microsporum gypseum ) зберігаються у ґрунті і рідко викликають інфекції людини.

Дерматофітна інфекція уражає ороговілі структури: епідерміс, волосся та нігті. За локалізацію інфекції виділяють такі клінічні форми.

1. Мікоз стоп та оніхомікоз (лат. tinea pudum et unguium )

Факторами, що сприяють виникненню оніхомікозу є: травми нігтів, збільшена кривизна нігтьової пластини, підвищена пітливість, імуносупресія, погіршення кровопостачання стопи внаслідок атеросклерозу, цукрового діабету, похилий вік.

Клінічні форми мікозу стоп:

1) інтертригінозна форма – спочатку зміни локалізуються в III і IV міжпальцевому проміжку стоп. Почервоніння і лущення з часом поступаються місцем мацерації і розтріскуванню епідермісу (рис. XI.F.2-1). Якщо інфекції триває довго зміни поширюються периферично за межі міжпальцевих проміжків і уражають навколишню шкіру на тильній і підошовній поверхні стопи. Висипання супроводжуються свербінням.

2) сквамозна форма – ураження охоплюють підошовну і бічні поверхні стоп (тому цей мікоз називається мокасиновим). Спостерігається почервоніння, гіперкератоз і лущення. При значно потовщеному роговому шарі епідермісу під впливом тиску при ходьбі можуть виникати болючі тріщини.

3) дисгідротична форма – характерними ураженнями є пухирці та міхурі, які спочатку локалізуються в ділянці склепіння стопи, потім на всій підошовній поверхні. Пухирці підсихають або при порушенні їх цілісності виникають мокнучі ерозії.

Клінічні форми оніхомікозу стоп:

1) дистальний та латеральний підпластинковий оніхомікоз – найпоширеніша форма дерматофітного оніхомікозу. Інфекція розпочинається від вільного краю нігтьової пластинки і поступово поширюється через нігтьове ложе у напрямку до нігтьового валу. Наявність грибів викликає ороговіння нігтьового ложа, відділення пластини від ложа та накопичення крихких рогових мас під нігтьовою пластинкою. Цей процес призводить до зміни кольору нігтя, найчастіше на молочний колір (т. зв. змолочування або побіління нігтя) – рис. XI.F.2-2. Простір між зміненою захворюванням нігтьовою пластинкою і нігтьовим ложем може бути додатково інфікований бактеріями та пліснявими (цвілевими) грибами. У такому випадку відбувається зміна забарвлення на жовтий або коричневий.

2) проксимальний підпластинковий оніхомікоз – виникає, якщо інфекція розпочинається зі сторони нігтьового валу. Клінічно спостерігається побіління частини нігтя, прилеглої до валу.

3) білий поверхневий оніхомікоз – це результат інфікування поверхневих шарів нігтьової пластинки. Проявляється білими плямами на поверхні нігтя.

4) мікоз, що поширюється всередині самої нігтьової пластинки ( endonyx оніхомікоз) – рідкісна форма, при якій дерматофітний міцелій проростає нігтьову пластинку, але не проникає в нігтьове ложе. Не утворюються крихкі рогові маси, які є наслідком інфікування нігтьового ложа. Сама пластинка змінює колір, стає тьмяною і крихкою.

5) дистрофічний оніхомікоз – запущена форма оніхомікозу, при якій відбувається повне руйнування пластинки.

Будь-яка з описаних вище форм оніхомікозу може призвести до дистрофії нігтів.

2. Мікоз рук і нігтів (оніхомікоз) рук (лат. tinea manuum )

Дерматофітна інфекція рук і нігтів на руках дуже рідкісна. У більшості випадків уражається одна рука, найчастіше супроводжується мікозом стоп, а інфекція передається зі стопи на руки (рис. XI.F.2-1). Проявляється гіперкератозом і злущуванням долонних поверхонь рук. При поширенні інфекції на тильну поверхню спостерігаються еритематозні зміни, добре відмежовані від здорової шкіри, з більш вираженим запаленням по периферії. Нігті потовщенні, ламкі, з нерівною поверхнею, зміненого забарвлення (побіління або пожовтіння).

3. Мікоз гладкої шкіри (лат. tinea cutis glabrae )

У дорослих найчастіше викликається Т. rubrum , шкірні зміни можуть бути обширними та мають хронічний характер. Зазвичай первинна інфекція вражає стопи і нігті стоп, потім поширюється на пахвинну ділянку і далі поширюються на тулуб і кінцівки (рис. XI.F.2-3). У дітей патогенним агентом є зоофільні дерматофіти (інфекція зазвичай походить від домашніх тварин), а ураження характеризуються більш вираженим запаленням в порівняні із зараженням антропофільними грибами (рис. XI.F.2-4).

Симптомами інфекції є добре відмежовані еритематозні вогнища з відлущуванням. У периферичній частині екзантеми запалення більш виражене, іноді з наявністю пухирців і пустул. У результаті проникнення грибів у волосяні фолікули може виникнути гранулематозна реакція з утворення папульозних змін (гранульома Майоккі).

4. Мікоз шкіри обличчя (лат. tinea faciei )

Найчастіше виникає у дітей. Типові висипання характеризуються характерним для дерматофітних інфекцій посиленням запалення на периферії і зникненням в центрі, а також відлущуванням на поверхні. У багатьох випадках картина менш характерна, а еритематозні зміни без відлущування можуть нагадувати інші дерматози, такі як себорейний дерматит, атопічний дерматит, системний червоний вовчак.

5. Мікоз пахвинної ділянки (лат. tinea inguinalis )

Дерматофітні інфекції в цій області частіше зустрічаються у дорослих. Сприяючими факторами є: ожиріння, надмірна пітливість, тісний одяг, що погано провітрюється. Ураження розташовані в паху і верхній частині внутрішньої поверхні стегна, рідше на калитці та промежині. Спостерігаються вогнища еритематозного відлущування з більшою інтенсивністю запального процесу на периферії.

6. Мікоз шкіри волосиситої частини голови (лат. tinea capitis )

Частіше виникає у дітей. Інфікування Microsporum характеризується наявністю спор на зовнішній стороні волосся ( ectotrix ). Волосся ламається на різній висоті.

У разі інфікування грибом роду Trichophyton спори розташовуються як зовні, так і всередині волоска. Наявність спор всередині волоска призводить до пошкодження волосяного стержня і його ламання на рівні поверхні шкіри (виникають чорні точки). Ураження шкіри мають еритематозний характер, з більшим вираженим запаленням по периферії, ніж всередині ураження, і чітко відмежовані від здорової шкіри. При інфікуванні зоофільними грибами ( M. canis ) запалення зазвичай дуже виражене – виникає пухлина з гнійними пустулами на поверхні ( kerion Celsi – рис. XI.F.2-5).

У разі інфікування антропофільними грибами ( M. audouini , T. tonsurans ) на поверхні шкіри волосиситої частини голови спостерігаються вогнища делікатного відлущування, що поширюються по периферії. Антропофільні гриби викликають епідемії мікозу голови у школах та дитячих садках.

Стригучий лишай характеризується іншим перебігом. У даний момент ця форма дерматофітозу не зустрічається в Польщі, але все ще діагностується на Близькому Сході та в Африці. Інфекція, спричинена Т. schoenleinii . Спостерігається утворення дисків, що складаються з міцелію та відлущеного епідермісу, які щільно прилягають до поверхні шкіри та викликають утворення рубців. Якщо стригучий лишай не лікувати це може призвести до обширної та незворотної алопеції.

Діагноз дерматофітного мікозу базується на позитивному результаті мікологічного дослідження. Дерматофіти відсутні на шкірі здорових людей. Матеріалом для діагностичного дослідження є зішкріб з поверхні вогнищ ураження. У разі мікозу гладкої шкіри для дослідження беруть лусочки, розташовані в периферичній частині екзантеми. При нігтьовій інфекції беруть зішкріб з-під нігтьової пластинки, з місця, найближчого до нігтьового валу; завдяки цьому отримують живі нитки міцелію, які ростуть на живильному середовищі.

Із забраного матеріалу виконується дослідження нативного препарату під мікроскопом із використанням 10 % KOH і культивування на середовищі Сабуро. Результат культивування отримується через ≈3 тижні.

Також можна виявити наявність дерматофітів за допомогою ПЛР. У даний час рекомендується, щоб мікологічні лабораторії застосовували обидва методи, класичний (нативне (мікроскопічне) дослідження + культивування) і молекулярний, в якості додаткового.

1. Мікоз ніг і рук: контактна екзема, дисгідротична екзема, псоріаз.

2. Оніхомікоз: псоріаз нігтів, плоский лишай, кандидоз нігтів.

3. Мікоз гладкої шкіри: нуммулярна (монетоподібна) екзема, псоріаз.

4. Мікоз пахвинної ділянки: дріжджові та бактеріальні попрілості, еритразма, псоріаз.

Лікування мікозу стоп

1. Місцеве лікування: як правило, достатньо. Впродовж 6-ти тижнів застосовуються креми або мазі, що містять протигрибковий ЛЗ:

1) похідні азолів – клотримазол, міконазол, ізоконазол, еконазол, біфоназол, флутримазол

2) аліламіни – тербінафін, нафтифін

У разі сильного запалення лікування можна розпочати з 2-3-денного застосування місцевого препарату, що містить протигрибковий ЛЗ та глюкокортикостероїд.

2. Системне лікування: рекомендується, якщо місцеве лікування не призвело до поліпшення:

1) тербінафін 250 мг/добу впродовж 2-6 тиж.

2) ітраконазол 200 мг 2 × день впродовж 7 днів або 100 мг × день впродовж 30 днів (при мікозі з гіперкератозом)

3) флуконазол 150 мг 1 × тиж. впродовж 4-6 тиж.

1. Місцеве лікування:

1) циклопірокс (лак для нігтів) – впродовж 6-12 міс.

2) аморолфін (лак для нігтів) – впродовж 6-12 міс.

3) комбінований препарат, що містить 40 % сечовину та біфоназол у кремі – перший етап лікування (7-14 днів) полягає у видаленні ураженої хворобою частини нігтьової пластинки, розм’якшеної під впливом сечовини; на 2-му етапі пацієнт продовжує лікування кремом з біфоназолом до моменту відростання здорової нігтьової пластинки.

2. Системне лікування: рекомендується при ураженні більшої кількості нігтів і при ураженні всієї нігтьової пластини

1) тербінафін – при оніхомікозі рук 250 мг/добу впродовж 8 тиж., при оніхомікозі ніг – 250 мг/добу впродовж 12 тиж.

2) ітраконазол – пульсова терапія 200 мг 2 × день впродовж 7 днів, оніхомікоз рук – 2 цикли, оніхомікоз ніг – 3 цикли; інтервал між циклами – 3 тиж.

3) флуконазол 150 мг 1 × тиж. до відростання здорового нігтя (нігті рук 3-6 міс., нігті на ногах 6-12 міс.)

Рекомендується комбіноване лікування – пероральне і місцеве. У разі неефективності – повне лікування іншим пероральним ЛЗ після 6 міс., а при повторній відсутності ефекту і все ще позитивному мікологічному дослідженні – лікування тербінафіном впродовж місяця або додатково 1 цикл ітраконазолу.

3. Хірургічне лікування: у разі повної неефективності системного та місцевого лікування можна розглянути доцільність хімічної абляції або хірургічного видалення нігтьової пластинки (при одночасній терапії тербінафіном 250 мг/добу або ітраконазолом 200 мг/добу впродовж одного місяця). Хірургічне лікування асоціюється з ризиком пошкодження матриксу та нігтьового ложа.

4. Профілактика рецидиву мікозу : після закінчення лікування пацієнта слід поінформувати про необхідність знезаражування взуття та шкарпеток, напр. 10 % розчином формаліну або 1 % розчином хіноксізолу.

Лікування мікозу гладкої шкіри, шкіри обличчя, пахвинної ділянки

1. Місцеве лікування: схоже, як при мікозі стоп. Зазвичай триває 2-3 тиж.; показано продовжувати терапію впродовж 1-2 тиж. після зникнення симптомів.

2. Системне лікування:

1) флуконазол – 150 мг 1 × тиж. або 50 мг/добу впродовж 2-4 тиж.

2) ітраконазол 200 мг/добу впродовж 7 днів або 100 мг/добу впродовж 15 днів

3) тербінафін 250 мг/добу впродовж 2-4 тиж.

Лікування мікозу волосистої частини голови

1. Системне лікування:

1) гризеофульвін (недоступний в Польщі) – ефективний, особливо при лікуванні інфекцій, викликаних грибами роду Microsporum (напр. M. canis ); 20-25 мг/кг/добу впродовж 6-8 тиж.

2) тербінафін – ефективний при інфекціях, викликаних грибами роду Trichophyton (напр. T. tonsurans ); рекомендований час лікування при інфікуванні Trichophyton – 2-4 тижні, Microsporum – довше. У дорослих і дітей віком >2-ох років дозування залежить від маси тіла: 40 кг – 250 мг/добу.

3) ітраконазол – використовується в осіб віком >16 років, у дозі 2-5 мг/кг маси тіла/добу впродовж 4-6 тиж.

4) флуконазол в дозі 3-6 мг/кг маси тіла/добу, у дорослих 50 мг/добу впродовж 6-8 тиж. При відсутності ефекту терапію можна продовжити до 12-16 тиж.

2. Місцеве лікування: має допоміжне значення. Застосовують протигрибкові ЛЗ у вигляді розчинів, гелів або шампунів.

Інфекція Candida albicans – найбільш розповсюджене грибкове захворювання у дітей

Згадки про ознаки грибкових уражень шкіри та слизових оболонок ротової порожнини можна зустріти ще в роботах Гіппократа та Галена. Грибкова етіологія молочниці (кандидозного стоматиту) була доведена в 1841 році М. Бергом [1]. Пізніше стало відомо, що збудником цих уражень шкіри та слизових є дріжджоподібні гриби роду Candida. Представників цього виду можна знайти у фекаліях людини і тварин, у ґрунті, на госпітальному обладнанні, у їжі тощо. Частота кандидозних захворювань значно зросла після початку ери антибіотикотерапії в 40-х роках минулого сторіччя. Саме в цей час зареєстровано багато випадків маніфестації інфекції, які раніше були вкрай рідкісними [2].

Найчастіше збудником кандидозу є представник роду Candida, а саме – вид Candida albicans. Кандидоз можуть викликати й інші види: C. tropicalis, C. parapsilosis, C. glabrata, C. krusei, рідше C. lusitaniae, C. guilliermondii, C. rugosa та інші, які налічують близько 20 видів зі 163 відомих. Багато з них – компоненти нормальної мікрофлори людини. Їх часто можна виділити зі шкіри, слизових оболонок, фекалій у 80% населення.

Гриби роду Candida – одноклітинні еукаріотичні мікроорганізми округлої, овальної або еліпсоїдної форми розміром від 8 до 20 мкм. Клітини мають оболонку, протоплазму, ядро, вакуолі, включення. Розмножуються брунькуванням. Не утворюють аскоспор. Гриби роду Candida не мають справжнього міцелію, але можуть утворювати псевдоміцелій, який не має спільної оболонки і перетинок, складається з витягнутих у довжину 5-9-ти, іноді 20-ти клітин, щільно з’єднаних між собою. Наявність псевдоміцелію відіграє важливу роль у формуванні інвазивності кандид. Тільки для Candida albicans характерно утворення хламідоспор – великих сферичних або овальних клітин, які виникають як з поодиноких дріжджових вегетативних клітин, так і на псевдоміцелії та сприяють тривалому збереженню життєздатності Candida albicans у несприятливих умовах.

Кандиди добре ростуть як на простих (Сабуро), так і на кров’яних або сироваткових середовищах та гідролізаті дріжджів. Є аеробами, для живлення використовують білки, пептони та амінокислоти. Добре ростуть на відварах з картоплі і моркви, рису і кукурудзи, на пивному суслі. У медичній практиці їх найчастіше вирощують на середовищі Сабуро. Оптимальна температура інкубації становить 30-37 °С, оптимальний рівень pH – 6,0-6,8.

До факторів патогенності Candida albicans відносять адгезини, ферменти агресії (фосфоліпазу, ліпазу, протеолітичні ферменти тощо) та полісахариди клітинної стінки, що чинять супресивну дію на Т-залежні імунні реакції [3].

Клінічні прояви інфекції Candida albicans можна розподілити на ураження слизових оболонок та шкіри й ураження внутрішніх органів. Найбільш поширеною та дослідженою формою кандидозної інфекції є ураження слизових оболонок ротової порожнини.

Молочниця (thrush), або кандидозний стоматит – це грибкове захворювання у вигляді кремово-білого сирнистого нальоту на язиці, яснах та щоках. Білі бляшки й наліт схожі на звурджене молоко, легко видаляються (рис. 1). Після видалення на ураженій ділянці з’являється ерозія яскраво-червоного кольору. Помірна болючість ураження слизової ротової порожнини спонукає маленьких дітей вередувати під час годування, що помилково сприймають за відсутність апетиту. Кандидозне ураження може розповсюджуватися на червону облямівку губ (хейліт) у вигляді гіперемії, набряку та лущення, що залишають після себе болісні тріщини, які кровоточать, та кірки з ерозіями. При мікроскопічному дослідженні нальоту виявляють Candida albicans, злущений епітелій, лейкоцити, умовно патогенні бактерії, некротичні тканини та харчовий детрит. Факторами, що сприяють виникненнюмолочниці у новонароджених та дітей перших місяців життя, є ацидоз ротової порожнини через малу кількість слини, недотримання матір’ю правил гігієни молочних залоз, контамінація новонародженого Candida albicans при проходженні через пологові шляхи матері, якщо вона страждає на кандидозний вагіноз. Причиною виникнення молочниці у дітей старшого віку можуть бути білково-калорійна недостатність, антибіотикотерапія, терапія інгаляційними кортикостероїдами, що широко застосовуються для лікування дітей із бронхообструкцією, хронічні гіпоксичні стани (наприклад вроджені вади серця), які супроводжуються стійким ацидозом. Більш рідкими причинами виникнення кандидозу є онкологічні захворювання, вроджений та набутий імунодефіцит (переважно з недостатністю клітинної ланки імунітету та ВІЛ/СНІД). Діагноз кандидозний стоматит встановлюється на підставі клінічної картини і зазвичай не потребує додаткових досліджень.

У старших дітей з імунодефіцитоми тієї чи іншої етіології описані випадки кандидозного езофагіту, 30% з яких не мають асоціації з молочницею. Загальними симптомами ураження стравоходу є болісне ковтання, відчуття перешкоджання ковтанню та біль за грудиною, також зустрічаються нудота та блювання. Діагноз виставляється на підставі ендоскопічного дослідження та дослідження біоптату.

Наступним за частотою виникнення є кандидозний вагініт. Він часто спостерігається у дівчат, хворих на цукровий діабет, після тривалої антибактеріальної терапії, при вживанні оральних контрацептивів. У клінічній картині присутні сирнисті виділення, які можуть бути як рясними, так і помірними. При мікроскопічному дослідженні виділень виявляють клітини, псевдоміцелій Candida albicans, епітеліальні клітини та лейкоцити. Слизова оболонка піхви та великі статеві губи при огляді еритематозні, дитину турбує виражений свербіж вульви. Описані випадки кандидозного ендометриту та уретриту.

Candida albicans – звичайний сапрофіт кишкового тракту і не містить факторів патогенності для нього [1, 2]. Але мікроорганізми можуть викликати ураження шкіри біля ануса при її підвищеній вологості – це проявляється пелюшковим дерматитом або кандидозним баланітом у хлопчиків. Пелюшковий дерматит – запальне захворювання дітей раннього віку, що виникає внаслідок контакту дитячої шкіри з мокрими пелюшками та підгузками. Причинами пелюшкового дерматиту є не тільки підвищена вологість в аногенітальній ділянці, але й тертя або тиск на шкіру одягу, недостатня аерація шкірних покривів, вплив хімічних подразників, що містяться у фекаліях та сечі або знаходяться на підгузку (миючі засоби, барвники). Серед інфекційних збудників, що уражують пошкоджену шкіру, переважає Candida albicans. Зазвичай процес починається в періанальній ділянці і розповсюджується далі на промежину, пахові складки, зовнішні статеві органи та внутрішню поверхню стегон. Спочатку дерматит проявляється гіперемією шкіри, згодом з’являються пухирці, ерозії та мацерація. Далі виникає набряклість м’яких тканин, відшарування епідермісу і майже виразки. Симптом Нікольського, коли при легкому терті відбувається від’єднання епідермісу шкіри, при пелюшковому дерматиті не визначається. Водночас розширення зони ураження шкіри за межі контакту з підгузком у вигляді своєрідних «відсівів» є типовою ознакою пелюшкового кандидозного дерматиту.

Іншим частим ускладненням рецидивуючого кандидозного стоматиту є пароніхії, які нерідко виникають у дітей зі звичкою смоктати пальці (рис. 2). Також грибкові пароніхії можуть виникати у дітей, хворих на цукровий діабет. Candida albicans може проникати в середину нігтя та спричиняти оніхомікоз.

Більш рідкою формою шкірного ураження є генералізований шкірний кандидоз, що має персистуючий перебіг, незважаючи на адекватну терапію. Хронічний кандидоз шкіри, слизових оболонок та внутрішніх органів, насамперед, кандидозний езофагіт, є проявом вродженого імунодефіциту або СНІДу, із дефіцитом Т-лімфоцитів [5]. Більшість форм системного кандидозу починається в ранньому віці. Першими проявами хвороби слід вважати молочницю та ураження нігтів.

Лікування. Традиційним засобом лікування кандидозу ротової порожнини є слабкий розчин харчової соди для місцевого застосування, але цей засіб не дає швидкого та стійкого терапевтичного ефекту. Легкі та помірно виражені форми кандидозу шкіри та слизових оболонок лікуються, насамперед, місцевим використанням фунгіцидних препаратів. Дослідження останніх років демонструють підвищення резистентності дріжджоподібних грибів до препаратів інтраконазолу та флуконазолу, але збереження чутливісті до ністатину та клотримазолу [6]. Механізм антимікотичної дії клотримазолу пов’язаний із пригніченням синтезу ергостеролу, що призводить до структурного пошкодження цитоплазматичної мембрани кандид. Клотримазол має первинну фунгіцидну або фунгістатичну активність в залежності від концентрації препарату в місці інфекційного процесу. При місцевому лікуванні лише незначна кількість клотримазолу всмоктується у кров, тому системні ефекти майже відсутні.

Для лікування кандидозного стоматиту та пароніхій використовують рідкі форми препаратів для обробки пошкоджених ділянок. В Україні зареєстрований препарат Кандид, 1 мл якого містить 10 мг клотримазолу. Для лікування дорослих та дітей старшого віку рекомендовано нанесення 10-20 крапель розчину на слизові оболонки ротової порожнини та нетривале прикриття їх ватним тампоном. Процедуру повторюють 3-4 рази на добу. Тривалість лікування становить близько 5 днів. Для лікування пароніхій найбільш ефективними є вологі пов’язки на палець з препаратом Кандид 2 рази на добу. У такий спосіб вже на другий день лікування настає значне покращення, але лікування треба продовжити до 7 днів.

Призначення препарату Кандид дітям молодшого віку повинно бути виваженим, лікарю потрібно враховувати переваги та ризики токсичності у кожному конкретному клінічному випадку. Наш особистий досвід свідчить, що використання препарату Кандид у дітей раннього віку в меншій дозі (3-5 крапель на слизові оболонки 2 р/добу) має швидкий та стійкий терапевтичний ефект і не викликає токсичних ускладнень у пацієнтів.

Література

1. Mandell G.L., Douglas R.G., Bennet J.E. Principles and Practice infectious Diseases. – 3rd еdition. – Churchill Livingstone. – 1990.
2. Marcdante K.J., Kliegman R.M., Behrman R.E., Jenson H.B. Nelson Essentials of Pediatrics. – 8th edition. – Saunders/Elsevier, 2018.
3. Шаповалова О.В. Збудники кандидомікозів та трихомікозів. – https://microbiology.nuph.edu.ua/wp-content/uploads/2018/11/кандидотрихомікози_2018.pdf.
4. Семіотика поширених захворювань у дітей. – Навчальний посібник під редакцією проф. О.Г. Іванька. – Запоріжжя, 2020. – С. 8-9, 58-59.
5. Zomorodian K., Bandegani A., Mirhendi H. Чувствительность грибов рода Candida к препаратам азолового ряда. – Медичні аспекти здоров’я жінки. – 2016. – № 1, с. 41-44.
6. Fernandez J. Хронический кандидоз кожи и слизистых оболочек. https://www.msdmanuals.com/ru/профессиональный/иммунология-аллергические-расстройства/иммунодефицитные-состояния/хронический-кандидоз-кожи-и-слизистых-оболочек.

Тематичний номер «Педіатрія» № 5 (61) 2021 р.

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Інфекційні захворювання

На щастя, існує не так багато збудників інфекційних хвороб, які спричиняють епідемії або пандемії. Але кількість їхніх жертв серед людей може налічувати мільйони. Найнебезпечнішими, з огляду на швидкість поширення та кількість уражених осіб, є саме ті, що передаються через повітря. Це зумовлено найлегшим механізмом передачі патогенів, які спричиняють респіраторні захворювання. У довакцинальну еру натуральна віспа, дифтерія, кір та інші інфекційні хвороби були причиною вкрай високої смертності, особливо серед дитячого населення. Після створення та масового застосування вакцин проти цих небезпечних хвороб епідемії або припинилися, або набули мінімального масштабу, а натуральна віспа навіть була повністю ліквідована в світі. Останній її осередок у 70-х роках минулого століття – ​Індія.

Проблема антибіотикорезистентності (АБР) – у центрі уваги Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ). АБР розглядається розвиненими країнами як загроза національній безпеці, у зв’язку з чим на всіх рівнях слід робити кроки, спрямовані на зменшення впливу й обмеження поширення АБР. Особливо важливою є роль медичних працівників у збереженні потенціалу антибіотиків (АБ). .

Багатьом лікарям у своїй практичній діяльності нерідко доводиться направляти біологічний матеріал на дослідження до мікробіологічних лабораторій. Утім, після отримання результатів посіву постає чимало інших запитань: чи потрібно проводити антибіотикотерапію, якими виявляться результати; чи є виявлений збудник причиною захворювання або це колонізувальний мікроорганізм; чи може отриманий збудник бути результатом забруднення зразка? Це лише приблизний перелік запитань, у яких необхідно добре орієнтуватися, аби не припуститися грубих помилок. На жаль, ці моменти наразі недостатньо досліджені та потребують глибшого вивчення. Про сучасні підходи до інтерпретації результатів мікробіологічних досліджень, лабораторних маркерів інфекційного процесу, а також вибору відповідних терапевтичних втручань розповів у межах програми національного конгресу Antibiotic Resistance STOP! консультант з антимікробної терапії, клінічний фармаколог відділу інфекційного контролю клінічної лікарні Державного управління справами «Феофанія» (м. Київ) Дмитро Євгенович Михайленко.

Україна стає антилідером із розповсюдження грамнегативних мультирезистентних мікроорганізмів в умовах стаціонару, що становить серйозну загрозу здоров’ю людини. Інфікування мультирезистентними штамами значно ускладнює лікування пацієнтів стаціонарів, особливо реанімаційних і травматологічних відділень. На жаль, усе частіше такі інфекції мають профіль повної антибіотикорезистентності, що унеможливлює використання навіть антибіотиків резерву. У таких випадках ефективним рішенням може бути комбінована антибіотикотерапія.