РОЗДІЛ I. ВИНИКНЕННЯ ТА СТАНОВЛЕННЯ РУСІ-УКРАЇНИ

У цьому розділі ви дізнаєтеся про життя східних слов’ян у V—X ст. н. е., їхні заняття, вірування, побут.

Опанувавши навчальний матеріал, ви зможете:

назвати роки правління перших київських володарів (Кия, Аскольда й Діра, князів Олега, Ігоря, Святослава, княгині Ольги) та охарактеризувати їхню діяльність;

простежити процес утворення держави, якій сучасники дали назву Русь, Руська земля, а історики пізніших часів — Київська держава (Русь-Україна); розповісти про версії походження назви Русь;

показати на карті території розселення слов’ян та їхніх сусідів, кордони Київської держави за князювання Олега та Святослава; напрямки походів київських князів;

застосовувати й пояснювати на прикладах поняття та терміни «велике розселення слов’ян», «князь», «дружина», «літопис», «Русь», «імперія», «полюддя», «данина».

ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ’ЯН (VI—VII ст.)

§ 3. СХІДНІ СЛОВ’ЯНИ ТА ЇХНІ СУСІДИ

Пригадайте, що вам відомо про готів з уроків всесвітньої історії.

1. Розселення слов’янських племен на території сучасної України

У IV—VII ст. н. е. відбувалися процеси, названі істориками Великим переселенням народів. Це були масові переміщення (міграція) германських, слов’янських, сарматських, тюркських та інших племен, їхні вторгнення на територію Риму.

Велике переселення народів поклало початок формуванню сучасних європейських народів на землях, де вони проживають і досі. Цей період — межа між історією стародавнього світу й середніх віків.

Поштовхом до Великого переселення народів був рух на південь германських племен готів, які військовим походом пройшли через землі слов’ян із південного узбережжя Балтики в Північне Причорномор’я.

Похід германських племен готів розірвав слов’янську спільноту на частини. До готської навали слов’яни не були поділені на окремі етноси. Про це може свідчити єдина в усіх сучасних слов’янських мовах назва германців: німці, нємци, немці тощо, тобто німі люди, на відміну від нас, що розмовляють словами, — слов’ян. Очевидно, самоназва слов’яни з’явилася під час війн із готами.

Етнос (від грецьк. плем’я, народ) — спільнота людей, яка історично склалася, проживає на певній території та усвідомлює спільність своїх інтересів.

Збройний похід готів, війни з гунами й аварами привели в рух слов’янські племена. Заключний період Великого переселення народів у V—VII ст. став часом великого розселення слов’ян.

Гуни — тюркомовні кочові племена.

Авари — кочовики, об’єднані у великий племінний союз, основу якого становили тюркомовні племена.

ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ’ЯН — заключний етап Великого переселення народів. Відбувалося протягом V—VII ст. й привело до заселення слов’янами більшої частини сучасної України.

Слов’яни зі своєї прабатьківщини між річками Одра, Вісла й середньою течією Дніпра розійшлися по різних частинах Європи.

Частина дулібів, які жили на Волині, перемістилася на землі сучасних Чехії й Угорщини. Поляни розмістились і в Польщі, і в Україні на Дніпрі. Хорвати, які проживали по обидва боки Карпат, рухаючись угору по Дунаю, осіли в Хорватії. У сучасній Сербії є десятки населених пунктів із назвами Києво, Києвичі, Малин, Житомир.

Літописець повідомляє, що в’ятичі й радимичі, які стали складовими частинами майбутніх російського й білоруського народів, прийшли на схід Європи «од ляхів», тобто з Польщі.

У вирі подій Великого переселення народів наші предки-слов’яни не тільки не розчинилися серед інших племен і народів, а й розширили свої території. У результаті великого розселення слов’ян сформувалися племена східних, західних і південних слов’ян, на основі яких пізніше виникли численні слов’янські народи.

Частина слов’ян зайняла територію нинішньої Білорусі, витіснивши балтів або змішавшись із ними. Інші слов’янські племена поселилися на сучасних західних землях Росії, поєднавшись з угро-фінськими племенами. А слов’яни, які зайняли південний схід нинішньої України, змішалися з місцевими скіфо-сарматськими племенами.

Балти — племена, які заселяли в І тис. н. е. територію від Південно-Західної Прибалтики до Верхнього Придніпров’я й басейн річки Оки.

Угро-фіни — племена, які проживали на північний схід від місць проживання східних слов’ян.

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ’ЯН

Подунав’я, Балканський півострів VI—VII ст.

Вільні після переселення германців землі, у межах річки Лаби (гори Татри, Судети, узбережжя Балтики)

Лівий берег Дніпра, межиріччя Прип’яті та Західної Двіни, басейн Верхньої Оки VIII—IX ст.

Отже, у результаті Великого переселення народів були закладені основи формування трьох різних східнослов’янських народів: білорусів, росіян і українців. Подібні процеси в той час відбувались і в інших частинах Європи.

ДОКУМЕНТИ СВІДЧАТЬ

Прокопій Кесарійський про життя слов’ян і антів у книжці «Війна з готами»

Ці племена, слов’яни й анти, не підлягають одній людині, а з давніх-давен живуть у демократії, тому про все, що для них корисне чи шкідливе, вони міркують спільно. І майже в усьому іншому обидва варварські народи живуть однаково. Єдиного бога, громовержця, вони вважають владикою всього світу й у жертву йому приносять биків, чинять інші священні обряди. Жодного впливу долі зовсім не визнають.

Вони живуть в убогих хатинах, далеко розміщених одна від одної, і часто змінюють місця проживання. Вирушаючи на війну, багато хто з них іде на ворога піший, тримаючи в руках невеликий щит і дротики; панцирів вони не одягають; дехто виходить на битву. у дуже коротких штанах, що закривають лише частину тіла.

У варварів одна мова, проста й варварська; не відрізняються вони одні від одних і зовнішнім виглядом. Усі ці люди високі на зріст і надзвичайно сильні. Колір обличчя в них не зовсім білий, волосся не русяве й не переходить у чорне, а рудувате.

1. Пригадайте визначення терміну «демократія».

2. Назвіть ім’я слов’янського бога-громовержця, якого згадує автор.

3. Яке, на вашу думку, ставлення автора до слов’ян і антів? З яких його висловлювань це випливає?

Прокопій Кесарійський (VI cт.) — видатний візантійський історик. Слов’янами він називає племена, які жили на Волині, а антами — у Подніпров’ї.

На величезній території — від Карпат до верхів’я Волги й Оки — формуються східнослов’янські племена та племінні об’єднання (союзи). Ці нові утворення, на відміну від попередніх — склавинів і антів, нараховують уже півтора десятка різних назв.

Це засвідчує найдавніший літопис «Повість минулих літ», у якому згадуються 15 племінних союзів. На території сучасних Білорусі та Росії розселилися дреговичі, радимичі, полочани, кривичі, в’ятичі й ільменські словени.

ЛІТОПИС — історико-літературний твір, створений на основі різних джерел, у яких оповіді про події та факти подаються за роками (літами).

Племінними об’єднаннями, з яких сформувався український народ, були: поляни, древляни, сіверяни, тиверці, уличі, дуліби, волиняни, бужани й хорвати.

РОЗСЕЛЕННЯ СХІДНОСЛОВ’ЯНСЬКИХ ПЛЕМЕН У МЕЖАХ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ

Середнє Подніпров’я, між річками Тетеревом і Россю

південний басейн річок Прип’яті, Горині, західний берег Дніпра, північний басейн Тетерева

місто Іскоростень (сучасний Коростень)

на схід від середньої течії Дніпра, басейн Нижньої Десни, Сули, Псла й Ворскли аж до верхів’їв Сіверського Дінця

місто Чернігів, місто Новгород-Сіверський

між нижніми течіями Дністра й Прута аж до Чорного моря

фортеця Білгород над Дністром

між Нижнім Дністром, Південним Бугом (Богом) і Дніпром

місто-порт Олешшя в пониззі Дніпра

басейн річки Західний Буг

Карпати, басейн Середнього та Верхнього Дністра

міста Теребовль, Галич, Ужгород

Східні слов’яни жили племенами, які складалися спочатку з родових общин, а пізніше — із сусідських. Племена об’єднувалися в союзи племен. У літописах зазначено, що східнослов’янські племінні союзи «жили осібно, і володіли родами своїми, і жили кожен із родом своїм на своїх місцях». Усі вони «мали свої звичаї, і закони отців (предків) своїх, і заповіти, кожен — свій норов».

Знахідки східнослов’янських старожитностей підтверджують характерні місцеві особливості. Вони стосуються обряду поховання, прикрас та одягу, що властиві тільки якомусь одному союзові племен і не трапляються в іншого. Бронзові, срібні чи золоті жіночі прикраси, які вплітали у волосся на скронях або прикріплювали до головного убору, були надзвичайно популярні в східних слов’ян.

Розселення слов’ян привело до їхнього роз’єднання та формування етнічних особливостей.

Жіночі прикраси: а) — скроневі кільця; б) — різновиди орнаменту, властиві прикрасам у східних слов’ян

ЦІКАВО ЗНАТИ

Коли в антські землі вторглися готи, вождь антів Бож (IV ст.) сформував потужне військо й виступив супроти ворога. Війна затягнулася на кілька років. У перший її період анти дощенту розгромили готів, але даремно раділи отриманій перемозі.

Незабаром (375 р.) готський вождь Вінітарій зібрав нове військо й знову напав на них. Цього разу готи перемогли. Їхня розправа над антами була лютою — багатьох вони вирізали, забрали в неволю. Захоплених у полон Божа, його синів і 70 старійшин піддали тортурам і знищили. Проте плодами перемоги Вінітарій насолодитися не встиг: у 376 р. він зазнав поразки від гунів.

А Божа народ ще довго оспівував у піснях, про що свідчить унікальна пам’ятка давньоукраїнської літератури «Слово о полку Ігоревім».

2. Господарство та спосіб життя східних слов’ян

Територія України охоплює 603,7 км 2 . За площею наша держава найбільша в Європі й перевищує землі Польщі, Білорусі та Литви, разом узяті.

Не маючи природних перепон, Україна була відкритою для багатьох племен і народів, які поселялися тут або мандрували далі через її територію.

За природно-кліматичними умовами територія України поділяється на зону мішаних лісів, лісостеп і степ.

У зоні мішаних лісів знаходиться українська частина Полісся. Південна межа зони мішаних лісів проходить поблизу Львова, Шепетівки, Житомира, Києва, Ніжина й Глухова. Від найдавніших часів до пізнього Середньовіччя вся територія Полісся була вкрита лісами. Вологий клімат обумовлює тут велику кількість річок, озер і боліт. Здавна цей край облюбували мисливці та рибалки. Придатних для обробітку земель небагато, їх потрібно було відвойовувати в лісу. Тут вирощували просо, жито, ячмінь, а з технічних культур — льон.

Захищене природою від кіннотників-кочовиків Полісся стало первісною батьківщиною слов’ян. Територія нинішньої Північно-Західної і Північної України була частиною слов’янської прабатьківщини.

Далі на південь розташована лісостепова зона. Її південний край іде по лінії сучасних міст Ананьїв—Знам’янка—Олександрія—Красноград—Балаклія—Куп’янськ. У середньовіччі майже половину території лісостепу займали переважно широколисті ліси. Природні умови тут сприятливі для тваринництва й вирощування пшениці, гречки й багатьох інших сільськогосподарських культур. Завдяки сприятливим природним умовам і родючим ґрунтам лісостеп із часів Великого переселення народів активно колонізувався землеробами-слов’янами.

На своїй первісній батьківщині — у зоні лісів — слов’яни використовували для будівництва дерево (давньослов’ян. древо). Під час колонізації лісостепу будівельний матеріал доповнюють глина й камінь. Про первинність дерев’яної забудови свідчить слово древній, що збереглося в нашій мові. Древній — у сучасному розумінні — давній — колись означало «старий, дерев’яний», на відміну від нового — глиняного чи кам’яного.

Природно-кліматичні умови впливали не лише на спосіб будівництва житла, а й на всі інші галузі господарства й побуту. Давні слов’яни обробляли переважно не родючі важкі чорноземи, а бідніші землі, легші для розпушування. Такі ділянки ґрунтів знаходилися в заплавах річок, уздовж берегів озер. Після освоєння цих земель лісової і лісостепової зони слов’яни займалися підсічно-вогневим землеробством. Ділянки лісу вирубували, стовбури дерев спалювали. Попіл слугував добривом.

Для розпушування землі використовували рало й двозубу соху. Чорноземні ґрунти почали масово освоювати лише наприкінці І тис. з поширенням плуга. Для обробітку легких ґрунтів як тяглову силу використовували коней, а щоб підняти плугом неорані чорноземи потрібні були воли.

Степ є найбільшою за площею природно-кліматичною зоною сучасної України. Він охоплює Причорноморську низовину, Придніпровську низовину, Приазовську височину й рівнини Криму. Стен отримує найбільшу в Україні кількість сонячного тепла, але найменшу кількість опадів. Природних лісів у степу дуже мало. Вони ростуть переважно в балках (байрачні дубові ліси) та заплавах рік. Через природні умови степова зона України в середні віки була залюднена найменше. Степи з багатими пасовищами та родючими, але важкими для ручного обробітку ґрунтами сприяли утвердженню тут скотарства як провідної галузі діяльності.

Борона-сукуватка

Серпи (археологічні експонати)

Лісова й лісостепова зони України мають розгалужену річкову систему, а через степ із півночі несуть свої води до Чорного моря Дністер, Південний Буг і Дніпро. Окрім цих судноплавних річок, у середні віки чимало інших річок, які нині обміліли, були суднохідними. Ріки й озера слугували в середньовіччі основними шляхами сполучень. Уздовж річок виростали міста — осередки торгівлі й оборони. Дніпро, наприклад, становив більшу частину шляху, що сполучав Північну та Південну Європу. А Київ був містом-ключем до величезних просторів, об’єднаних водними шляхами.

3. Сусіди східних слов’ян

Значний вплив на життя та суспільний розвиток східнослов’янських племен справили сусідні народи.

У Північному Причорномор’ї та в Криму існували давньогрецькі міста-колонії. Вони були частиною античної цивілізації, що зробила величезний вплив на всю подальшу європейську культуру. Згодом давньогрецькі поліси потрапили під владу Риму, а після падіння Західної Римської імперії стали частиною Візантії.

За доби Великого переселення народів в VI—VII ст. сюди прийшли слов’яни. Тому на півдні України наші предки стали безпосередніми сусідами наймогутнішої держави раннього Середньовіччя — Візантії.

ІМПЕРІЯ — велика за територією держава, до складу якої входять багато різних народів.

На південному сході сусідами східних слов’ян були хозари — напівкочові племена тюркського походження. У середині VI ст. в Прикаспії та Приазов’ї утворилася потужна держава — Хозарський каганат. Столицею її спочатку було місто Семендер (на території сучасного Дагестану), а із середини VIII ст. — Ітіль. Панівну верхівку в Хозарії становили переважно хозари та євреї. Однак серед простого люду були її булгари, і слов’яни, і тюрки.

Хозари були войовничим народом. Вони підкорили чимало різних племен, зокрема аланів, угрів і булгарів. Влада Хозарського каганату поширилась і на деякі східнослов’янські племена — полян, сіверян і в’ятичів, які аж до 60-х років IX ст. мусили платити данину хозарам.

ДАНИНА — найдавніша форма оподаткування населення, що існувала у формі прямого державного податку.

Ітіль була розташована на річці Волзі, на перехресті міжнародних торговельних шляхів. Волзький шлях з’єднував Європу з країнами Передньої Азії. Панівна верхівка в каганаті багатіла, збираючи мито з товарів, що йшли через Ітіль. Іншим джерелом збагачення хозарських володарів і наближених до них були грабіжницькі набіги на сусідні народи.

СХІДНІ СЛОВ’ЯНИ у VIII — copeдині IX ст.

ДОКУМЕНТИ СВІДЧАТЬ

. і знайшли їх [полян] хозари, коли вони сиділи в лісах на горах, і сказали хозари: «Платіте нам данину». Поляни тоді, порадившись, дали [їм] од диму по мечу. І понесли [це] хозари князеві своєму. і старійшинам своїм, і сказали їм: «Ось, знайшли ми данину нову». А ті запитали їх: «Де?» І вони сказали їм: «У лісі на горах, над рікою Дніпровською». А ті запитали: «Що вони дали?» І вони показали меч, і мовили старці хозарські: «Недобра [се] данина, княже. Ми здобули [її] однобічним оружжям, себто шаблями, а сих оружжя обоюдогостре, себто мечі. Сі будуть брати данину і з нас, і з інших земель». І все це збулося, [бо] говорили вони не зі своєї волі, а за божим повелінням.

1. Що означають слова літописця «од диму по мечу»?

2. Як ви вважаєте, до якого поселення полян прийшли хозари?

Східні слов’яни вели з хозарами запеклу й тривалу боротьбу. Розпочалася вона ще до утворення Київської держави, коли, за словами літописця, замість данини поляни передали хозарам мечі.

На північному заході сусідами східних слов’ян були жителі Скандинавії — вікінги, або нормани (північні люди). Слов’яни називали їх варягами. Їхня батьківщина — землі сучасної Данії, Швеції та Норвегії.

Позбавлені спадщини, молодші сини родів збирались у ватаги воїнів-розбійників і на легких вітрильниках ішли на південний захід — до берегів Англії, Франції, Португалії або на південний схід — до слов’янських земель. Військові грабунки та захоплення полонених, яких згодом продавали в рабство, були їхнім промислом. (Ґрунтовніше про це ви дізнаєтеся на уроках із всесвітньої історії).

Починаючи з IX ст. варяги освоїли торговельний шлях із Скандинавії до Візантії, який отримав назву «із варяг у греки». З Балтійського (Варязького) моря рікою Невою, а далі малими річками й волоком човни діставалися до верхів’я Дніпра, а Дніпром — до Чорного (Руського) моря та Візантії.

Волок — місце найбільшого зближення двох судноплавних річок, де суходолом перетягали (волочили) від однієї до іншої човни та вантажі.

Нормани поділили з хозарами землі Східної Європи на сфери виливу. Давньоукраїнський літопис «Повість минулих літ» повідомляє: «Варяги, приходячи із замор’я, брали данину з чуді, і з словен, і з весі, і з кривичів. А хозари брали з полян, і з сіверян, і з в’ятичів». Згодом виливи хозарів на східнослов’янські племена зійшли нанівець, а варягів — посилилися.

Чудь — давньоруська назва естів і неслов’янських племен, що жили на північ від Русі.

М. Реріх. Заморські гості. 1901 р.

Проте найбільше на східних слов’ян у культурному, політичному й економічному напрямках вплинула найрозвиненіша держава раннього Середньовіччя — Візантійська імперія.

Велике розселення слов’ян, літопис, східні, західні, південні слов’яни, поляни, древляни, сіверяни, тиверці, уличі, дуліби, волиняни, бужани, хорвати.

Завдання та запитання

1. Як називали слов’ян античні історики?

2. Яка визначна подія на межі стародавніх часів і середньовіччя об’єднує такі історичні та географічні поняття: Європа, Центральна Азія, Скандинавія, гуни, готи, алани, анти, склавини, авари, Дунай, Дністер, Дніпро? Дайте визначення.

3. Назвіть і коротко охарактеризуйте сусідів східних слов’ян.

4. Покажіть на карті (с. 16) чи в історичному атласі напрямки великого розселення слов’ян.

5. Які східнослов’янські племена розселилися на теренах сучасної України? Замалюйте на контурній карті території, де осіли ці племена, зазначаючи географічні об’єкти, розташовані там.

6. Розгляньте карту (с. 24) і визначте області України, які належать до трьох природно-кліматичних зон.

7*. Як ви вважаєте, чи однакові за змістом поняття «Велике переселення народів» і «велике розселення слов’ян»? Відповідь обґрунтуйте.

8. Наведіть приклади впливу природно-кліматичних умов на господарство та спосіб життя східних слов’ян.

9. Охарактеризуйте відносини східних слов’ян з їхніми сусідами.

10. Чим відрізняється родова община від сусідської? Опишіть за поданою схемою життєвий уклад слов’ян, які живуть сусідською громадою.

11. Доведіть подібність між давньослов’янськими орнаментами (с. 20) і візерунками, якими наші сучасники прикрашають одяг.

Біблійні оповіді

Біблія (від грец. «книга») – зібрання священних текстів. Складається з двох частин – Старого Завіту і Нового Завіту. Християни шанують обидві частини Біблії. Для іудеїв (іудаїзм) священної є тільки перша. Старий Завіт містить перекази про стародавньої історії єврейського народу.

Спочатку давньоєврейські племена були скотарями-кочівниками. Вони жили в районах між Єгиптом, Дворіччям і узбережжям Середземного моря.

У найдавніші часи єврейські племена поклонялися багатьом богам, але в VII ст. до н. е. у них зароджується монотеїстична релігія, тобто віра в єдиного бога.

Бог створює перших людей – Адама і Єву, які жили в раю до тих пір, поки не скуштували заборонений плід. У покарання Бог виганяє їх на Землю.

Каїн і Авель (сини Адама і Єви) здійснювали жертвоприношення богам. Відкинуті богом дари Каїна спонукали в ньому почуття заздрості, з-за якого Каїн вбиває Авеля.

У покарання за гріхи бог насилає на Землю Всесвітній потоп. Тільки одному благочестивому людині – Ною – бог дозволив врятуватися. За вказівкою бога Ной будує корабель-ковчег.

Авраам (прабатько ізраїльтян) укладає з богом завіт-договір про те, що нащадки Авраама будуть поклонятися тільки йому, а він зробить їх обраним народом.

Йосип – улюблений син Якова, якого брати продають єгипетському купцеві. В Єгипті Йосип стає рабом, а потім вельможею (завдяки тому, що вірно тлумачить сон фараона і рятує єгиптян від голоду). Внаслідок голоду весь рід Якова переселяється Єгипет.

Вихід євреїв з Єгипту. Життя в Єгипті обернулася полоном і утисками. З єгипетського полону євреїв вивів перший біблійний пророк Мойсей.

На горі Синай Мойсей отримує від Бога кам’яні скрижалі з висіченими на них десятьма заповідями.

*Події наведено згідно біблійної історії

Авраам – родоначальник єврейського народу.

Яків – син Ісаака, його друге ім’я – Ізраїль – дало назву народу (ізраїльтяни).

Мойсей – перший пророк, очолив вихід євреїв з Єгипту.

Звільнившись від єгипетського полону, євреї довго блукали по пустелі, поки в XI ст. до н. е. вони не заснували царство Ізраїль (див. урок «Давньоєврейське царство»).

У степових і горбистих районах між Єгиптом, Дворіччям і узбережжям Середземного моря пасли стада давньоєврейські племена. На чолі єврейських племен стояли старійшини. Вони дбайливо зберігали в пам’яті перекази про минуле свого народу. Ці перекази увійшли в Старий Завіт — найдавнішу частину Біблії. Євреї поклонялися єдиному Богу Яхве. Вони вірили, що Яхве створив світ і дав людям заповіді. Старий Заповіт починається з розповіді про створення світу, про перших людей, про Великий потоп (рис. 1).

Біблійні оповіді оповідають про предків єврейських племен. Історія цілого народу викладається як переказ про одній великій родині. Родоначальником євреїв вважалися Авраам, його син Ісаак і онук Яків. Друге ім’я Якова — Ізраїль — дало назву всьому ізраїльському народу — ізраїльтяни.

У Якова було кілька синів, але найбільше він любив Йосипа. Заздрили брати Йосипу і продали юнака купцеві, коли він ішов з караваном в Єгипет, а батькові сказали, що брата розтерзали дикі звірі.

В Єгипті Йосип став рабом вельможі. Він прославився тим, що зумів пояснювати загадкові сни фараона і передбачити настання великих неврожаїв і голоду. Він дав фараона рада запасти зерно і таким чином позбавити землю єгипетську від лиха. Після цього став Йосип впливовим вельможею (рис. 2).

Тим часом у сусідніх країнах лютував голод. Почули брати Йосипа, що єгипетський фараон дає зерно голодуючим, і прийшли просити його про допомогу. Не пізнали свого брата в єгипетській одязі. А Йосип вирішив влаштувати їм випробування і оголосив, що хоче зробити своїм рабом самого молодшого з братів. Дружно заступилися брати хлопчика. Побачив це Йосип і простив їм образу.

Оселилися діти Якова в Єгипті. Їх нащадки жили там багато років. Стали гнобити єгиптяни нащадків Якова, змушував їх фараон працювати на важких роботах. Зовсім вирішив погубити їх, наказавши всіх новонароджених хлопчиків віддавати катам. Але одного хлопчика вдалося врятувати. Мати поклала його в кошик і залишила в очереті. Дочка фараона знайшла хлопчика і виховала його. Назвали хлопчика Мойсеєм.

Одного разу йшов він у пустелі, і раптом перед ним загорівся кущ. А їх полум’я пролунав голос: «Я — Бог, твій Бог Яхве. Наказую тобі вивести народ мій з Єгипту». Мойсей благав фараона відпустити ізраїльтян, але він залишився невблаганним.

Тоді ізраїльтяни на чолі з Мойсеєм вирішили тікати. Вийшли вони до моря. Вже думали вони про загибель, бо наздоганяло їх військо фараона, але Бог розсунув води моря, і пройшли ізраїльтяни по дну морському. Коли ж за ними помчали єгипетські колісниці, води знову зімкнулися, поглинувши все військо фараона. Сорок років блукали ізраїльтяни зі своїми стадами по безлюдному Синайському півострову. Нарешті, вони дійшли до високої гори Синай. Мойсей піднявся на неї, а всім іншим наказав залишатися внизу (рис. 3).

Бог зійшов на гору у вигляді вогню і вручив Мойсею кам’яні дошки — таблиці, де були записані десять заповідей. Найголовніші заповіді такі: поклоняйся одному лише Богу. Не сотвори собі кумира. Не вимовляй намарне ім’я Боже. Дотримуйся вихідний день. Шануй батька і матір своїх і довго проживеш на світі. Не вбивай. Не развратничай. Не кради. Не свідкуй неправдиво. Не бажай мати чужого. Порушників заповідей наздоганяла Божа кара.

Євреї уклали з Яхве завіт, тобто договір. За виконання заповідей Бог дарує їм благодатну землю — Палестину.