Чому Укладена комісія була розпущена Катериною 2

1762 року до влади в Росії прийшла нова імператриця — Катерина II. Саме вона зробила останні кроки на шляху до рішучого обмеження автономії України, а згодом і остаточної її ліквідації.

Державницька позиція К. Розумовського та заходи гетьмана, спрямовані на зміцнення автономії України, повністю суперечили централістській політиці російського уряду. Формальним приводом для таких дій стали дві чолобитні до імператриці, надіслані 1763 року гетьманом К. Розумовським і представниками козацької старшини, у яких ішлося про відновлення давніх прав України, збереження її автономії та офіційне визнання спадковості гетьманської посади за нащадками роду Розумовських.

У Петербурзі ці прохання були розцінені як один з кроків до відокремлення України від Росії.

Розлючена Катерина II була готова навіть віддати гетьмана під суд. Та врешті-решт вона запропонувала йому добровільно зректися гетьманства, що К. Розумовський і змушений був зробити — він подав рапорт про свою відставку. Замість гетьманської посади він отримав високий чин генерала-фельдмаршала й цілу низку нових маєтностей. 10 листопада 1764 року вийшов царський указ про ліквідацію гетьманської влади в Україні.

Подальша доля К. Розумовського. Після ліквідації гетьманства К. Розумовський деякий час був членом Державної ради (1768-1771 pp.), але невдовзі відійшов від державних справ. Спочатку колишній гетьман жив у Петербурзі, потім — за кордоном (1765-1767 pp.), після чого оселився в підмосковному маєтку Петровсько-Розумовське. Останні 9 років життя провів у Батурині, де й помер 1803 року.

Катерина II (1729-1796)

Прийшла до влади внаслідок двірського перевороту. З її наказу був убитий Петро III. Ліквідувала залишки автономії України, скасувала гетьманщину. У 1775 р. за її наказом зруйновано Запорізьку Січ.

Друга Малоросійська колегія (1774—1786 pp.)

Після остаточної ліквідації інституту гетьманства управління Лівобережною Україною було доручене другій Малоросійській колегії. До її складу увійшли чотири російських чиновники й чотири представники козацької генеральної старшини. Новостворену Малоросійську колегію очолив відомий політик і полководець граф Петро Рум’янцев ( Рум’янцев-Задунайський ).

У «секретній» інструкції П. Рум’янцеву щодо управління краєм Катерина II наполегливо рекомендувала:

• знищити всі залишки української автономії;

• здійснювати пильний нагляд за розвитком економіки;

• усіляко збільшувати збір податків з населення.

Для успішного виконання цих директив новопризначеному генералові-губернатору Лівобережжя радилося діяти дуже обережно, «щоб не викликати ненависті до росіян», «уміло вивертатися» та водночас «мати і вовчі зуби, і вовчий хвіст». Президенту колегії пропонувалося наполегливо переконувати українських селян у тому, що погіршення їхнього становища є наслідком відсталості «малоросійських звичаїв».

Щодо козацької старшини П. Рум’янцеву рекомендувалося вживати випробуваний і надійний метод «батога й пряника» — жорстоко карати за всі вияви автономістських прагнень і водночас пропонувати українській старшині привабливі урядові посади. Катерина II писала, що П. Рум’янцев мусить «старатися викоренити серед українців фальшивий погляд на себе як на народ, цілком відмінний від москалів».

Обіймаючи посади генерала-губернатора Малоросії та президента другої Малоросійської колегії, П. Рум’янцев проводив активну колоніальну політику російського уряду щодо Гетьманщини, спрямовану на остаточну ліквідацію її політичної автономії. Так, за його розпорядженням були проведені реформи козацької служби, податкової системи (запроваджено подушний податок) та поштової справи. Протягом правління цієї людини були зроблені дуже важливі кроки для ліквідації автономії України:

· 1781 року ліквідовано сотенно-полковий устрій Лівобережної Гетьманщини та Слобожанщини — скасовано українські козацькі полки;

· протягом 1781-1783 pp. запроваджено загальноімперську систему адміністративно-політичного управління, тобто поділ на намісництва;

· замість козацьких полків створено регулярні карабінерські полки за російським зразком;

· 1783 року остаточно покріпачено українських селян;

· 1785 року на Україну поширено дію «Жалуваної грамоти дворянству»;

· 1786 року проведено секуляризацію монастирських маєтків.

Подальша доля П. Рум’янцева. 1794 року П. Рум’янцев очолив російські війська, що діяли в Польщі. Після смерті в 1796 році був похований в Успенському соборі Києво-Печерської лаври.

Уривок з постанови Катерини II князю О. Вяземському при вступі його на посаду генерал-губернатора (1764 р.)

Мала Росія, Ліфляндія і Фінляндія є провінціями, якими управляють на основі конфірмованих їм привілеїв, порушити ж їх, раптом відмовившись від них, було б дуже непристойно, але й називати їх чужоземними і поводитися з ними на такій же основі було б більше, ніж помилкою, можна сказати певно — безглуздям. Ці провінції, а також Смоленську треба найлегшим способом привести до того, щоб вони зросійщилися й перестали б дивитися, неначе вовки на ліс. Почати це буде дуже легко, якщо розумні люди будуть обрані начальниками цих провінцій. Коли ж у Малоросії не буде гетьмана, то треба намагатися, щоб час і назва гетьманів зникли.

Скасування козацького устрою на Слобожанщині

Ліквідація гетьманської влади на Лівобережжі дала поштовх до подальшої централізації влади. Першим зазнав централізаторських змін полково-сотенний устрій Слобідської України. Тут козацькі полки почали реорганізовувати в регулярні військові частини. Протягом 1763-1764 pp., незважаючи на опір частини старшини, Сумський, Охтирський, Харківський, Острогозький та Ізюмський козацькі полки були перетворені на регулярні гусарські. Місцеві козаки позбавлялися своїх прав і привілеїв та перетворювалися на «військових обивателів».

Генеральний опис Лівобережної України

Наступним важливим виявом наступу російського царизму на українську державність стало проведення П. Рум’янцевим у 1765-1769 pp. так званого Генерального опису Малоросії, який став основою для запровадження підвищеного державного оподаткування й поширення на українські землі загальноімперського законодавства.

15 листопада 1763 року Катерина II підписала указ про перепис в Україні, відповідно до якого Сенат розробив інструкцію про порядок перепису. Генеральний опис розпочався в жовтні 1765 року, але наказом П. Рум’янцева від 21 лютого 1769 року його припинили у зв’язку зі вступом Росії у війну з Туреччиною. Перепис проводився в полках і сотнях, і, за винятком Київського полку, не був закінчений. У кожному полку для проведення перепису була створена спеціальна комісія, яку очолював російський офіцер.

Опис містив дані про чисельність і склад населення, опис населених пунктів (міст, містечок, слобід, сіл і хуторів), коронних, урядових, монастирських і церковних земель, поміщицьких і старшинських маєтків, козацьких володінь, а також відомості про хліборобство, скотарство, промисли населення, торгівлю, опис промислових підприємств (із зазначенням розміру прибутків від них).

Тут також наводилися дані про повинності й податки. Згідно з новою системою оподаткування замість колишньої данини натурою запроваджувався податок грішми (спершу це був податок на двір, пізніше — на одну людську душу). Нова система оподаткування значно збільшила грошові надходження з України до царської скарбниці. 1780 року вони сягнули величезної на той час суми — 2 мільйонів карбованців.

Окремо подавалися документи, що підтверджували права на володіння населеними пунктами й прилеглими землями з середини XVII ст. (царські грамоти, гетьманські універсали, купчі, заповіти, дарчі записи тощо).

Цією акцією Російська імперія перетворила Україну на об’єкт колоніального пограбування.

Закріпачення селян

З часів правління Катерини II Лівобережна Україна стала називатися Малоросією, Правобережжя — Південно-Західним краєм, а південна частина України — Новоросією. За указами імператриці 1775 року була остаточно знищена легендарна козацька вольниця — Запорізька Січ. 1781 року Гетьманщину поділено на три намісництва — Київське, Чернігівське й Новгород-Сіверське, до яких згодом приєдналися Харківське та Катеринославське. У новостворених адміністративних підрозділах була запроваджена єдина для всієї Російської імперії система управління. 1783 року полково-сотенний адміністративний устрій був скасований і замість полків у цивільному управлінні ввели повіти, а у військовому створили 10 карабінерських полків із шестирічною службою.

Як і раніше, серйозною проблемою для царського уряду були масові втечі українських селян від своїх панів в інші регіони країни. Незважаючи на цілу низку прийнятих постанов про заборону чи обмеження переходів, спійманих утікачів не карали жорстоко. їх намагалися «напоумити», щоб вони протягом двох років повернулися в панські маєтки. Однак З травня 1783 року вийшов імператорський указ, який остаточно прикріплював селян до місць їхнього проживання на час останньої ревізії, проведеної 1782 року, забороняючи залишати своїх власників. Цим самим Катерина II юридично узаконила кріпосне право на Лівобережжі й Слобожанщині.

Остаточна ліквідація української автономії

Наступною антиукраїнською акцією російського уряду стала ліквідація козацької армії, яка в останній рік перед розформуванням складалася з 176 886 виборних козаків і 198 295 козаків-підпомічників. Царським указом від 28 червня 1783 року замість українських козацьких полків були створені десять кінних карабінерних полків регулярної армії із 6-літнім строком служби. Козацькі старшини або залишалися на службі й одержували російські офіцерські чини, або йшли у відставку. Козаки, з яких формувалися нові військові підрозділи, тепер стали називатися казенними хліборобами, або державними селянами, — особисто вільними людьми, які мусили сплачувати різноманітні податки на користь імперської скарбниці. За наказом Катерини II до Петербурга були вивезені козацькі військові прапори, печатки, гармати.

«Жалувана грамота дворянству». Щоб остаточно заспокоїти й наблизити до себе колишню козацьку старшину, 1785 року Катерина II оприлюднила так звану «Жалувану грамоту дворянству» — царський документ, який, за влучним виразом українського історика М. Брайчевського, фактично дарував українській шляхті та старшині дворянські права як нагороду за зраду національних інтересів. Ощасливлена українська еліта, отримавши довгоочікуване дворянство, фактично погодилася з остаточним знищенням політичної автономії, за яку так міцно трималися її попередники протягом більш ніж столітнього періоду протидії наступу царату.

Отже, завдяки впровадженим на українських землях реформам Україна повністю втратила залишки державності й перетворилася на звичайну провінцію Російської імперії, тому 1786 року була ліквідована друга Малоросійська колегія.

§ 19. Правителі доби освіченого абсолютизму: Марія-Терезія, Йосиф ІІ, Фрідріх ІІ, Єлизавета І, Катерина ІІ

Священна Римська імперія складалася з близько 300 самостійних князівств, 51 вільного міста і майже 1,5 тис. самостійних рицарських володінь. Нею, як ви знаєте, правив виборний імператор, реальна влада якого поширювалась виключно на спадкові володіння. Не мала ця держава ані єдиної армії, ані скарбниці. Найбільшими державами, які входили до складу імперії, були Австрія, Бранденбург-Пруссія, Саксонія та Баварія.

Крім того, Австрія та Пруссія мали володіння, які не входили до складу Священної Римської імперії. Так, влада Австрії поширювалась також на чехів, словаків, хорватів, угорців, частину сучасної Італії. Кожне з цих окремих володінь австрійських Габсбургів жило за своїми законами і мало власну систему управління. Економічний розвиток окремих володінь теж був нерівномірним. Найбільш розвиненими вважалися власне Австрія та Чехія; найвідсталішими — Тіроль та Угорщина. Також у Тіролі селяни були особисто вільними; у Чехії, Угорщині, Словаччині — кріпаками; в Австрії — вільними.

Монархію Габсбургів для зручності називають Австрією, хоча на той час Австрія була лише однією зі складових держави, повна назва якої — «Спадкові володіння австрійського дому Габсбургів», а сучасні історики ще називають її «Австрійська монархія».

Кінець XVII — початок XVIII ст. Австрійська монархія вела майже безперервні війни з Османською імперією, Францією, згодом — Пруссією. У цих конфліктах вона змогла розширити свої володіння, проте здобула низку внутрішніх проблем, які ускладнювалися різними системами управління та ступенем розвитку її частин.

Мартін ван Майтенс «Портрет Марії-Терезії», 1759 р.

У 1740 р., не маючи спадкоємців чоловічої статі, помер імператор Священної Римської імперії Карл VI Габсбург. Ще замолоду, у 1713 р., він видав «Прагматичну санкцію», згідно з якою за відсутності чоловічого нащадка всі його спадкові володіння передавались спадкоємиці. У такий спосіб наступною правителькою стала його 23-річна донька Марія-Терезія (1740-1780). Її правління розпочалося з війни, яка увійшла в історію як Війна за австрійську спадщину 17401748 рр. У ній проти Австрії виступили Баварія, Франція, Іспанія, Пруссія. У результаті війни Австрія втратила більшу частину Сілезії.

За правління Марії-Терезії було запроваджено низку перетворень:

• збільшено армію, засновано академію для навчання офіцерів;
• проведено перший загальний перепис населення і класифіковано платників податків;
• ліквідовано мита та кордони всередині своїх володінь;
• забезпечено державне покровительство підприємництву, заборонено вивозити за кордон сировину, необхідну для вітчизняних підприємств;
• впорядковано відносини між селянами та землевласниками, визначено максимальну кількість днів панщини на тиждень;
• розпочато відокремлення судової влади від адміністративної;
• обмежено вплив Католицької церкви на суспільне та політичне життя;
• впорядковано законодавство у різних галузях (цивільне, карне, торгове), заборонено тортури;
• розпочато створення державної системи початкової освіти;
• відкрито професійні навчальні заклади (мистецтво, інженерія, техніка, ремесла тощо).

Зміни, впроваджені Марією-Терезією, були спрямовані на об’єднання її володінь та підпорядкування їх центральній владі. Продовжив та поглибив справу Марії-Терезії її син, Йосиф ІІ (1780-1790). Він захоплювався ідеями Просвітництва і тому намагався втілити в життя ті ідеали, які так припали йому до вподоби, але довести все задумане до кінця не зміг. «У нього тямуща голова, — казав про Йосифа король Пруссії Фрідріх ІІ, — але, на жаль, він часто робить другий крок, не завершивши першого».

Антон фон Марон «Портрет Йосифа ІІ зі статуєю Марса», 1775 р.

Так, Йосиф ІІ не зумів примусити знать сплачувати податки та зменшити їх для селян. Проте він звільнив селян від кріпацтва, оголосив свободу друку: в друкованих виданнях дозволялось обговорювати і критикувати чинну владу та монарха. Він дозволив некатоликам вільно сповідувати свою релігію, здійснив спробу перетворити Католицьку церкву на інструмент соціального захисту: мали бути закриті ті монастирі та духовні ордени, які не займалися народною освітою або доглядом за хворими, конфісковано частину їхнього майна, за рахунок якого створювались світські державні школи. Також у всіх володіннях Габсбургів німецьку мову було запроваджено як офіційну.

Мартін ван Мейтенс «Весілля Йосифа ІІ та Ізабелли Пармської», 1763 р. Фрагмент

Загалом реформи Йосифа ІІ сприяли подальшій уніфікації володінь Австрійських Габсбургів, зміцненню влади монарха, а також поліпшенню добробуту його підданих.

Проведені Йосифом ІІ реформи спричинили широкий опозиційний рух. Селянською реформою були невдоволені поміщики, особливо угорські. Релігійна реформа призвела до конфлікту з папою та повстання в Бельгії. Адміністративні зміни загострили суперечності між народами імперії. Зрештою, наприкінці свого правління Йосиф ІІ скасував свої реформи, крім селянської та введеної віротерпимості. «Я мав нещастя бачити, як усі мої плани занепадають», — сказав він перед смертю.

2. Королівство Пруссія. Фрідріх ІІ

Через Бранденбург-Пруссію пролягали основні торговельні шляхи (переважно річками) з німецьких земель до Балтійського та Північного морів. З XVII ст. на посередницькій торгівлі хлібом з Нідерландами та Англією Бранденбург-Пруссія і багатіла. У 1657 р. її правитель, курфюрст Фрідріх-Вільгельм, домігся зняття васальної залежності від Речі Посполитої. Його син Фрідріх І (1688-1713) за участь у Війні за іспанську спадщину на боці імператора Священної Римської імперії отримав від нього титул короля Пруссії.

Адольф фон Менцель «Концерт для флейти Фрідріха Великого в Сан-Сусі». Фрагмент, зображено Фрідріха ІІ, який грає на флейті, 1853 р.

Карл Рьохлінг «Прусська лінійна піхота йде в атаку. Битва біля Гогенфрідбергу 1745 року», 1913 р. Прусська армія використовувала так звану «лінійну тактику», суть якої полягала в тому, що 2-3 лінії солдатів вели вогонь по супротивнику

Наступник Фрідріха І, король Фрідріх-Вільгельм І (1713-1740), під час свого правління запровадив сувору економію: зменшив до мінімуму кількість придворних і витрати королівської сім’ї, скоротив розміри пенсій дворянам, продав зібрані батьком коштовності, створив смугу військових поселень, де селились озброєні колоністи, для яких головною винагородою за службу вважалась сама земля. Завдяки цьому чисельність війська вдалося довести до 80 тис. В армії насаджувалася сувора дисципліна (знаменита «прусська муштра»). Король нерідко сам бив палицею офіцерів і чиновників за провини.

Ставши королем, Фрідріх ІІ Великий (1740-1786) продовжив політику свого батька щодо розширення володінь Пруссії. Він одразу ж розпочав війну проти Австрії і захопив більшу частину Сілезії. Усі його внутрішньополітичні заходи, хоча вони іноді й збігалися з ідеями Просвітництва, були спрямовані на те, щоб створити державу, яка змогла б утримувати 150-тисячне військо. Фрідріх ІІ намагався ефективно організувати життя в країні: скасував внутрішні митниці, наказав будувати дороги, запровадив загальну початкову освіту, проголосив релігійну толерантність, заборонив тортури й оголосив про скасування цензури. Також ліквідував кріпосне право в особистих володіннях. За принципами видатного просвітника Монтеск’є було розділено судочинство та виконавчу владу. Приватна власність була оголошена недоторканою, проте Фрідріх сповідував політику меркантилізму — держава активно керувала господарством.

Цікаво знати

Щоб побороти загрозу голоду, Фрідріх ІІ розпочав культивування картоплі. Він власним коштом придбав цю культуру і запропонував її селянам безкоштовно. Поширена легенда, начебто він наказав засадити картоплею свої власні землі, заборонивши її викопувати і виставивши охорону, але лише на день. Він розраховував, що місцеві селяни захочуть вночі «викрасти» картоплю і в такий спосіб почнуть її вирощувати.

3. Російська імперія: правління Єлизавети І та Катерини ІІ

У січні 1725 р. Петро І помер, не залишивши по собі законного спадкоємця. Це призвело до боротьби за владу серед претендентів на трон. Вони усували один одного завдяки палацовим переворотам. Так на російському престолі змінилося декілька правителів: Катерина І (1725-1727), Петро ІІ (1727-1730), Анна Іванівна (1730-1740) Іван VI (1740-1741). На тривалий час владу змогла утримати донька Петра І Єлизавета Петрівна (Єлизавета І) (1741-1761). Вона відновила державні інститути, які занепали від часу смерті батька, а також провела деякі перетворення у дусі Просвітництва. За її наказом скасували внутрішні мита, але збільшилися розміри податків на зовнішню торгівлю, що оживило комерцію всередині країни. Також у країні постали перші банки.

Шарль Андре ван Лоо «Портрет Єлизавети Петрівни», 1760 р.

Єлизавета І скасувала обов’язкову дворянську службу і дозволила дворянам володіти селянами та землею. З 1755 р. селян, які працювали на створених ще Петром заводах, пожиттєво було прикріплено до них. У 1760 р. дворянам-землевласникам (поміщики) було дозволено замість того, щоб давати рекрутів до армії, відправляти своїх кріпаків на поселення до Сибіру. Було скасовано смертну кару, але не тортури. Навпаки, солдатів та селян карали дуже жорстоко.

У 1750 р. Єлизавета І дозволила Гетьманщині вибори гетьмана. Ним став Кирило Розумовський — брат її фаворита Олексія Розумовського.

М. Зайцев «Уложенна комісія 1767 р.»

Єлизавета Петрівна любила розкішне життя: розваги, бенкети. Вона витрачала величезні суми на своїх фаворитів.

Мода на ідеї Просвітництва проявилась у спробах Єлизавети І реформувати освіту. З’явився указ про відкриття державних початкових шкіл. Постали дві гімназії, закладено Московський університет та Академію мистецтв.

Свідченням зміцнення Російської імперії за правління Єлизавети І стали її перемоги у Семилітній війні (1756-1763 рр.). Своїм наступником Єлизавета зробила Карла-Петра Ульріха, внука Петра І. Він під іменем Петра ІІІ (17611762) протримався на імператорському троні лише 186 днів, поки його не усунули від влади і не вбили. Замість нього стала правити його дружина, Катерина II (1762-1796). Період її правління називали «золотим віком» Російської імперії.

Ф. Рокотов «Портрет Катерини ІІ», бл. 1780 р.

Катерина ІІ була добре ознайомлена з ідеями Просвітництва, а також непогано розуміла своїх підданих, попри те, що народилася і виросла в німецьких землях.

Катерина ІІ реорганізувала Сенат, наказала скликати «Комісію з Уложення» (1767-1769) — орган, який мав би чітко регламентувати права та обов’язки суспільних станів в імперії. Проте комісія не змогла виконати своє завдання і була розпущена.

У 1763-1764 рр. за наказом Катерини ІІ було проведено секуляризацію: величезні церковні земельні володіння та майно конфіскували на користь держави. Це збагатило державну скарбницю та підірвало самостійність Православної церкви.

У 1773-1775 рр. на Уралі та Поволжі спалахнуло повстання козаків і селян під проводом Ємельяна Пугачова. Його придушення стало приводом до адміністративної реформи, за якою місцева влада передавалась дворянству. Це сприяло його значному посиленню. Крім того, Катерина ІІ підтвердила звільнення дворян від державної служби. У 1785 р. Катерина ІІ видала «Жалувану грамоту дворянству», чим законодавчо оформила права та привілеї російського дворянства і прирівняла до нього українську козацьку старшину.

У ході російсько-турецьких війн 1768-1774 та 1787-1791 рр. Російська імперія захопила Південь України та Крим, а також встановила протекторат над Грузією. Катерина ІІ взяла активну участь у поділах Польщі, завдяки яким здобула Правобережну Україну, Східну Білорусь, Курляндію та інші землі.

Йосиф Кройцингер «Портрет графа Суворова», 1799 р. Олександр Суворов був видатним полководцем часів Катерини ІІ, завдяки якому відбулися придушення повстання Пугачова, поділи Речі Посполитої, придушення повстання Костюшка, перемоги російської армії над Пруссією та Османською імперією

Цікаво знати

За модою того часу, Катерина ІІ активно листувалася з відомими просвітниками. При цьому вона досить тверезо оцінювала їхні ідеї. Про Дені Дідро вона писала таке: «Його думка була більш цікавою для мене, аніж корисною. Якби я послухалася його порад, я б перевернула усю імперію догори дном; законодавство, адміністрацію, політику, фінанси — усе це довелося б зламати і замінити теоретичними мріями».

Дедалі розширюючи свою владу, Катерина ІІ ліквідувала автономні права Гетьманщини, Слобожанщини і Запорожжя, всі станові привілеї українського козацтва, у 1783 р. запровадила кріпацтво. Після ліквідації Кримського ханства були засновані або перейменовані міста Катеринослав, Херсон, Павловськ, Севастополь, Сімферополь, Миколаїв, Одеса. Водночас Російська імперія продовжувала колонізацію Далекого Сходу — вела війни з чукчами, заснувала поселення на Алясці.

У 1781-1783 рр. на території Гетьманщини проведено нові адміністративні перетворення: скасовувався полково-сотенний адміністративний устрій і вводився повітовий, замість Гетьманщини утворювалося Малоросійське генерал-губернаторство. Українські землі було перетворено на пересічну частину Російської імперії — Малоросію.

• Як секуляризація, проведена Катериною ІІ, вплинула на становище Православної церкви в Російській імперії?

У XVIII ст. Австрією, Пруссією та Російською імперією правили монархи, що з більшим чи меншим успіхом намагалися проводити перетворення, які б зміцнили та розширили їхню владу, сприяли економічному розвиткові їхніх володінь, мали на меті поліпшення добробуту їхніх підданих. Частина цих реформ була підказана популярними на той час ідеями Просвітництва.

Запитання та завдання

• 1. На які землі поширювалася влада австрійських Габсбургів?
• 2. Для чого «освічені монархи» скасовували внутрішні кордони та мита?
• 3. Якими були наслідки правління Катерини ІІ для українських земель?
• 4. Чому Марія-Терезія та Йосиф ІІ намагалися уніфікувати різні сторони життя своїх володінь?
• 5. Визначте головні характерні риси правління Єлизавети Петрівни (Єлизавети І).
• 6. Укажіть, де і в якій послідовності правили такі монархи: Фрідріх ІІ, Єлизавета Петрівна, курфюрст Фрідріх-Вільгельм, Марія-Терезія, король Фрідріх-Вільгельм І, Йосиф ІІ.

• 1. Чому, на вашу думку, освічені монархи відкривали професійні навчальні заклади та намагалися організувати систему державної початкової освіти?
• 2. Поміркуйте, чому монархи XVIII ст. намагалися вилучити з-під церковного впливу освіту та проголошували віротерпимість.
• 3. З якою метою Фрідріх ІІ проводив реформи?
• 4. Обговоріть у парах. Чому Катерина ІІ ліквідувала всі ознаки самостійності на українських землях?
• 5. Як ідеї Просвітництва проявилися у заходах Марії-Терезії, Йосифа ІІ, Єлизавети І, Катерини ІІ, Фрідріха ІІ?
• 6. Робота у малих групах. Прослідкуйте спільне у реформах Марії-Терезії, Йосифа ІІ, Єлизавети І, Катерини ІІ, Фрідріха ІІ. Дайте відповідь на запитання: Чи відповідає їхнє правління поняттю освіченого абсолютизму?